Про вищу освіту
Верховна Рада України; Закон від 01.07.20141556-VII

Про вищу освіту (Текст резюме від 01.07.2014)


Закон України

"Про вищу освіту"

Дата набуття чинності:
6 вересня 2014 року

Закон встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами на принципах автономії вищих навчальних закладів, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Стаття 1 Закону надає визначення термінам, які в ньому застосовуються. Так, наприклад, вища освіта – це сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.

Державна політика у сфері вищої освіти визначена статтею 3 Закону.

Кожен має право на вищу освіту. Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі відповідно до стандартів вищої освіти, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за кошти державного або місцевого бюджету. Громадяни України вільні у виборі вищого навчального закладу, форми здобуття вищої освіти і спеціальності. Право на вищу освіту гарантується незалежно від віку, громадянства, місця проживання, статі, кольору шкіри, соціального і майнового стану, національності, мови, походження, стану здоров'я, ставлення до релігії, наявності судимості, а також від інших обставин. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття вищої освіти, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України. Не вважається дискримінацією права на здобуття вищої освіти встановлення обмежень і привілеїв, що визначаються специфічними умовами здобуття вищої освіти, зумовленими особливостями отримання кваліфікації. Для реалізації права на вищу освіту особами з особливими освітніми потребами вищі навчальні заклади створюють їм необхідні умови для здобуття якісної вищої освіти. Для реалізації права на вищу освіту особами, які потребують соціальної підтримки відповідно до законодавства, здійснюється повне або часткове фінансове забезпечення їх утримання у період здобуття ними вищої освіти за кожним освітнім рівнем. Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту за другою спеціальністю у державних та комунальних вищих навчальних закладах, якщо за станом здоров'я вони втратили можливість виконувати службові чи посадові обов'язки за отриманою раніше кваліфікацією, що підтверджується висновками медико-соціальної експертної комісії, та в інших випадках, передбачених законом. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, яким надано статус біженця в Україні, особи, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та особи, яким надано статус закордонного українця, і які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на здобуття вищої освіти нарівні з громадянами України. Здобуття вищої освіти зазначеними категоріями осіб за кошти державного бюджету здійснюється в межах квот, визначених Кабінетом Міністрів України. Інші іноземці та особи без громадянства можуть здобувати вищу освіту за кошти фізичних (юридичних) осіб, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, законодавством або угодами між вищими навчальними закладами про міжнародну академічну мобільність. Усі особи, які здобувають вищу освіту у вищих навчальних закладах, мають рівні права та обов'язки (стаття 4 Закону).

Відповідно до статті 5 Закону підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти:
  • початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти (відповідає п'ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності);
  • перший (бакалаврський) рівень (відповідає шостому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов'язків за обраною спеціальністю);
  • другий (магістерський) рівень (відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/або практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/або професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності);
  • третій (освітньо-науковий) рівень (відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв'язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення);
  • науковий рівень (відповідає дев'ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворюючих знань та/або прогресивних технологій, розв'язання важливої наукової або прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне або світове значення).
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:
  • молодший бакалавр;
  • бакалавр;
  • магістр;
  • доктор філософії;
  • доктор наук.

Стаття 6 Закону присвячена атестації здобувачів вищої освіти.

Документ про вищу освіту (науковий ступінь) видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню (наукову) програму та пройшла атестацію (стаття 7 Закону). Встановлюються такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями:
  • диплом молодшого бакалавра;
  • диплом бакалавра;
  • диплом магістра;
  • диплом доктора філософії;
  • диплом доктора наук.

Згідно статті 8 Закону у сфері вищої освіти Єдина державна електронна база з питань освіти включає Реєстр вищих навчальних закладів, Реєстр документів про вищу освіту та Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання. Реєстр вищих навчальних закладів містить відомості про кожен вищий навчальний заклад, видані йому ліцензії та сертифікати про акредитацію. Відомості Реєстру вищих навчальних закладів є відкритими. Реєстр документів про вищу освіту містить відомості про:
  • документи державного зразка, видані вищими навчальними закладами (науковими установами) України, крім інформації про випускників вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів;
  • власні документи про вищу освіту, видані вищими навчальними закладами України;
  • документи, видані іноземними вищими навчальними закладами, визнані центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки;
  • документи, видані іноземними вищими навчальними закладами, визнані вищим навчальним закладом України.
Фізичні та юридичні особи мають доступ до Реєстру документів про вищу освіту в обсязі, достатньому для перевірки достовірності документа про вищу освіту.

Розділ ІІІ Закону визначає стандарти освітньої діяльності та вищої освіти.

Відповідно до статті 11 Закону систему вищої освіти становлять:
  • вищі навчальні заклади всіх форм власності;
  • рівні та ступені (кваліфікації) вищої освіти;
  • галузі знань і спеціальності;
  • освітні та наукові програми;
  • стандарти освітньої діяльності та стандарти вищої освіти;
  • органи, що здійснюють управління у сфері вищої освіти;
  • учасники освітнього процесу.

Статтею 12 Закону встановлено, що управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється:
  • Кабінетом Міністрів України;
  • центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки;
  • галузевими державними органами, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади;
  • органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади;
  • Національною академією наук України та національними галузевими академіями наук;
  • засновниками вищих навчальних закладів;
  • органами громадського самоврядування у сфері вищої освіти і науки;
  • Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

Статті 13 – 15 Закону визначають повноваження:
  • центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, інших органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади;
  • органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади;
  • засновника (засновників) вищого навчального закладу.

Згідно статті 16 Закону система забезпечення якості вищої освіти в Україні складається із:
  • системи забезпечення вищими навчальними закладами якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості);
  • системи зовнішнього забезпечення якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів та якості вищої освіти;
  • системи забезпечення якості діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти і незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим Законом на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти (стаття 17 Закону).

Повноваження Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти встановлені статтею 18 Закону.

Стаття 19 Закону визначає склад Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Засідання Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти є правомочним, якщо в ньому беруть участь не менше двох третин його членів. Рішення з усіх питань приймаються більшістю від складу Національного агентства з якості вищої освіти. Члени Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти виконують покладені на них функції на підставі укладених з ними цивільно-правових договорів. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти може залучати до проведення процедури акредитації освітньої програми акредитовані ним незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти (стаття 20 Закону).

Відповідно до статті 21 Закону галузеві експертні ради Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти формуються у складі від 9 до 15 членів на строк не більше ніж 3 роки з осіб, які мають науковий ступінь у відповідній галузі знань або досвід фахової роботи в галузі не менше 5 років, крім представників органів студентського самоврядування. До складу галузевих експертних рад можуть входити представники держави, роботодавців, їх організацій та об'єднань, професійних асоціацій, вищих навчальних закладів усіх форм власності, наукових установ, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, представників органів студентського самоврядування, міжнародних експертів.

Незалежна установа оцінювання та забезпечення якості вищої освіти - це недержавна організація (установа, агенція, бюро тощо), акредитована Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, що здійснює оцінювання освітньої програми, результатів навчання та/або вищих навчальних закладів (їхніх структурних підрозділів) з метою вироблення рекомендацій і надання допомоги вищим навчальним закладам в організації системи забезпечення якості вищої освіти та внесення пропозицій Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти щодо акредитації освітньої програми (стаття 23 Закону).

Статтею 24 Закону встановлено, що освітня діяльність у сфері вищої освіти провадиться вищими навчальними закладами, науковими установами (для підготовки фахівців ступеня доктора філософії) на підставі ліцензій, які видаються центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України згідно із Законом. Для отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності заявник подає центральному органу виконавчої влади у сфері освіти і науки письмову заяву та експертний висновок Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. На підставі отриманих документів центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки протягом 10 робочих днів видає відповідному вищому навчальному закладу ліцензію на провадження освітньої діяльності або відмовляє у її видачі. Рішення про відмову у видачі ліцензії повинно бути обґрунтованим і містити посилання на конкретні положення стандарту освітньої діяльності, яким не відповідає заявник. Ліцензії видаються окремо за кожною спеціальністю строком на 10 років і можуть бути анульовані лише з підстав, передбачених Законом. Інформація про видачу та анулювання ліцензії вноситься до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Порядок акредитації освітньої програми встановлено статтею 25 Закону.

Стаття 26 Закону визначає основні завдання вищого навчального закладу.

Вищий навчальний заклад утворюється у формі державної, комунальної, приватної установи і працює на засадах неприбутковості. Юридична особа (крім наукової установи) набуває статусу вищого навчального закладу з моменту отримання ліцензії на провадження освітньої діяльності. Вищий навчальний заклад може бути засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, які провадять свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої, інноваційної діяльності вищого навчального закладу та/або забезпечують виконання його статутних завдань. Вищі навчальні заклади державної, комунальної та приватної форми власності мають рівні права у провадженні освітньої, наукової та інших видів діяльності. Вищі навчальні заклади можуть провадити освітню діяльність спільно з іноземними навчальними закладами за узгодженими освітніми програмами. Вищі навчальні заклади можуть утворювати навчальні, навчально-наукові та навчально-науково-виробничі комплекси, наукові парки та входити до складу консорціуму. Всі учасники комплексу, консорціуму зберігають статус юридичної особи і фінансову самостійність. Вищий навчальний заклад діє на підставі власного статуту (стаття 27 Закону).

Згідно статті 28 Закону в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:
  • університет - багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;
  • академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов'язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;
  • коледж - галузевий вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/або бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження. Коледж також має право здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Університету, академії, інституту незалежно від форми власності відповідно до законодавства може бути надано статус національного. Надання вищому навчальному закладу статусу національного здійснюється за пропозицією Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, що подається в порядку та за критеріями, встановленими Кабінетом Міністрів України. Встановлення відповідності діяльності національного вищого навчального закладу визначеним критеріям для підтвердження чи позбавлення його такого статусу здійснюється раз на 7 років Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти (стаття 29 Закону).

Статтею 30 Закону передбачено, що національному вищому навчальному закладу, що забезпечує проривний розвиток держави в певних галузях знань за моделлю поєднання освіти, науки та інновацій, сприяє її інтеграції у світовий освітньо-науковий простір, має визнані наукові здобутки, може надаватися статус дослідницького університету. Статус дослідницького університету надається Кабінетом Міністрів України на конкурсних засадах вищому навчальному закладу строком на 7 років відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Положення про дослідницький університет та критеріїв, що включають показники, приведені до кількості науково-педагогічних і наукових працівників вищого навчального закладу. Надання вищому навчальному закладу статусу дослідницького здійснюється за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти у разі відповідності критеріям, встановленим Кабінетом Міністрів України. Встановлення відповідності діяльності дослідницького вищого навчального закладу визначеним критеріям для підтвердження чи позбавлення його такого статусу здійснюється раз на 7 років Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

Порядок утворення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу визначено статтею 31 Закону.

Відповідно до статті 32 Закону діяльність вищого навчального закладу провадиться на принципах:
  • автономії та самоврядування;
  • розмежування прав, повноважень і відповідальності засновника (засновників), державних органів та органів місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить вищий навчальний заклад, органів управління вищого навчального закладу та його структурних підрозділів;
  • поєднання колегіальних та єдиноначальних засад;
  • незалежності від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім вищих духовних навчальних закладів).
Вищі навчальні заклади мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування, у тому числі мають право:
  • розробляти та реалізовувати освітні (наукові) програми в межах ліцензованої спеціальності;
  • самостійно визначати форми навчання та форми організації освітнього процесу;
  • обирати типи програм підготовки бакалаврів і магістрів, що передбачені Міжнародною стандартною класифікацією освіти;
  • приймати на роботу педагогічних, наукових, науково-педагогічних та інших працівників;
  • формувати та затверджувати власний штатний розпис;
  • приймати остаточне рішення щодо визнання, у тому числі встановлення еквівалентності, здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів бакалавра, магістра, доктора філософії, доктора наук і вчених звань доцента, професора під час зарахування на навчання та/або на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника;
  • запроваджувати рейтингове оцінювання освітніх, науково-дослідницьких та інноваційних досягнень учасників освітнього процесу;
  • надавати додаткові освітні та інші послуги відповідно до законодавства;
  • самостійно розробляти та запроваджувати власні програми освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності;
  • самостійно запроваджувати спеціалізації, визначати їх зміст і програми навчальних дисциплін;
  • присуджувати ступені вищої освіти здобувачам вищої освіти, які відповідно до законодавства успішно пройшли процедуру атестації після завершення навчання на відповідному рівні вищої освіти;
  • приймати остаточне рішення щодо присудження наукових ступенів акредитованими спеціалізованими вченими радами;
  • утворювати загальноосвітні навчальні заклади за погодженням з органами місцевого самоврядування;
  • утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати свої структурні підрозділи;
  • провадити видавничу діяльність, зокрема видавати підручники, навчальні посібники і наукові праці, а також розвивати власну поліграфічну базу;
  • провадити на підставі відповідних договорів спільну діяльність з навчальними закладами, науковими установами та іншими юридичними особами;
  • розміщувати свої навчальні, науково-дослідні та навчально-науково-виробничі підрозділи на підприємствах, в установах та організаціях;
  • брати участь у роботі міжнародних організацій;
  • запроваджувати власну символіку та атрибутику;
  • встановлювати власні форми морального та матеріального заохочення учасників освітнього процесу;
  • звертатися з ініціативою до органів, що здійснюють управління у сфері вищої освіти, про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у сфері вищої освіти, а також брати участь у роботі над проектами;
  • провадити фінансово-господарську та іншу діяльність відповідно до законодавства та статуту вищого навчального закладу;
  • розпоряджатися власними надходженнями (для вищих навчальних закладів державної і комунальної форми власності), зокрема від надання платних послуг;
  • відкривати поточні та депозитні рахунки в банках;
  • здійснювати інші права, що не суперечать законодавству.
Вищі навчальні заклади зобов'язані:
  • вживати заходів, у тому числі шляхом запровадження відповідних новітніх технологій, щодо запобігання та виявлення академічного плагіату в наукових роботах наукових, науково-педагогічних, педагогічних, інших працівників і здобувачів вищої освіти та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;
  • мати внутрішню систему забезпечення якості освітньої діяльності та якості вищої освіти;
  • створювати необхідні умови для здобуття вищої освіти особами з особливими освітніми потребами;
  • оприлюднювати на офіційному веб-сайті, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб інформацію про реалізацію своїх прав і виконання зобов'язань.

Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу є факультети, кафедри, бібліотека (стаття 33 Закону).

Розділ VII Закону присвячений управлінню вищим навчальним закладом.

Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов'язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом вищого навчального закладу. Керівник вищого навчального закладу щороку звітує перед засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) та вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу. Керівник зобов'язаний оприлюднювати щорічний звіт про свою діяльність на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу (стаття 34 Закону).

Статтею 35 Закону передбачено, що керівництво факультетом здійснює декан (начальник), керівництво навчально-науковим інститутом - директор (начальник), які не можуть перебувати на цих посадах більш як 2 строки. Декан (начальник) факультету, директор (начальник) навчально-наукового інституту можуть делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам. Повноваження керівника факультету (навчально-наукового інституту) визначаються положенням про факультет (навчально-науковий інститут), яке затверджується вченою радою вищого навчального закладу. Керівництво військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та факультетом (відділенням) вищого військового навчального закладу (вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання) здійснює начальник, який призначається на посаду за конкурсом. Порядок проведення конкурсу визначається нормативно-правовими актами державного органу, до сфери управління якого належить вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад із специфічними умовами навчання), військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу, за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Керівництво кафедрою здійснює завідувач (начальник) кафедри, який не може перебувати на посаді більш як 2 строки.

Вчена рада є колегіальним органом управління вищого навчального закладу, який утворюється строком на 5 років, склад якого затверджується наказом керівника вищого навчального закладу протягом 5 робочих днів з дня закінчення повноважень попереднього складу вченої ради. Рішення вченої ради вищого навчального закладу вводяться в дію рішеннями керівника вищого навчального закладу (стаття 36 Закону).

Згідно статті 37 Закону у вищому навчальному закладі утворюється наглядова рада для здійснення нагляду за управлінням майном вищого навчального закладу, додержанням мети його створення.

Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчального закладу утворюються робочі органи - ректорат, деканати, приймальна комісія, адміністративна рада тощо (стаття 38 Закону).

Статтею 39 Закону передбачено, що вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу є загальні збори (конференція) трудового колективу, включаючи виборних представників з числа студентів (курсантів). Порядок скликання і прийняття рішень вищого колегіального органу громадського самоврядування визначається статутом вищого навчального закладу. У вищому колегіальному органі громадського самоврядування повинні бути представлені всі категорії учасників освітнього процесу вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75% складу делегатів (членів) виборного органу повинні становити наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники вищого навчального закладу, які працюють у цьому закладі на постійній основі, і не менш як 15% - виборні представники з числа студентів (курсантів), які обираються студентами (курсантами) шляхом прямих таємних виборів. Вищий колегіальний орган громадського самоврядування скликається не рідше одного разу на рік.

Відповідно до статті 40 Закону у вищих навчальних закладах та їх структурних підрозділах діє студентське самоврядування, яке є невід'ємною частиною громадського самоврядування відповідних навчальних закладів. Студентське самоврядування - це право і можливість студентів (курсантів, крім курсантів-військовослужбовців) вирішувати питання навчання і побуту, захисту прав та інтересів студентів, а також брати участь в управлінні вищим навчальним закладом. Студентське самоврядування забезпечує захист прав та інтересів студентів (курсантів) та їх участь в управлінні вищим навчальним закладом. Студентське самоврядування здійснюється студентами (курсантами) безпосередньо і через органи студентського самоврядування, які обираються шляхом прямого таємного голосування студентів (курсантів). Студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, інституту (факультету), відділення, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів (курсантів), типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу. Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми (парламент, сенат, старостат, студентський ректорат, студентські деканати, студентські ради тощо). Керівник студентського самоврядування та його заступники можуть перебувати на посаді не більш як 2 строки. Органи студентського самоврядування:
  • беруть участь в управлінні вищим навчальним закладом у порядку, встановленому Законом та статутом вищого навчального закладу;
  • беруть участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення освітнього процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, оздоровлення, побуту та харчування;
  • проводять організаційні, просвітницькі, наукові, спортивні, оздоровчі та інші заходи;
  • беруть участь у заходах (процесах) щодо забезпечення якості вищої освіти;
  • захищають права та інтереси студентів (курсантів), які навчаються у вищому навчальному закладі;
  • делегують своїх представників до робочих, консультативно-дорадчих органів;
  • приймають акти, що регламентують їх організацію та діяльність;
  • беруть участь у вирішенні питань забезпечення належних побутових умов проживання студентів у гуртожитках та організації харчування студентів;
  • розпоряджаються коштами та іншим майном, що перебувають на балансі та банківських рахунках органів студентського самоврядування;
  • вносять пропозиції щодо змісту навчальних планів і програм;
  • вносять пропозиції щодо розвитку матеріальної бази вищого навчального закладу, у тому числі з питань, що стосуються побуту та відпочинку студентів;
  • мають право оголошувати акції протесту;
  • виконують інші функції, передбачені Законом та положенням про студентське самоврядування вищого навчального закладу.
За погодженням з органом студентського самоврядування вищого навчального закладу приймаються рішення про:
  • відрахування студентів (курсантів) з вищого навчального закладу та їх поновлення на навчання;
  • переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за державним замовленням, на навчання за контрактом за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб;
  • переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб, на навчання за державним замовленням;
  • призначення заступника декана факультету, заступника директора інституту, заступника керівника вищого навчального закладу;
  • поселення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, у гуртожиток і виселення їх із гуртожитку;
  • затвердження правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу в частині, що стосується осіб, які навчаються;
  • діяльність студентських містечок та гуртожитків для проживання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.
Адміністрація вищого навчального закладу не має права втручатися в діяльність органів студентського самоврядування.

У вищих навчальних закладах та їхніх структурних підрозділах діють наукові товариства студентів (курсантів, слухачів), аспірантів, докторантів і молодих вчених, які є частиною системи громадського самоврядування відповідних вищих навчальних закладів (стаття 41 Закону).

Статтями 42 та 43 Закону визначено порядок:
  • обрання, призначення та звільнення з посади керівника вищого навчального закладу;
  • обрання на посаду та звільнення з посади керівника факультету (навчально-наукового інституту) вищого навчального закладу державної (комунальної) форми власності.

Умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів встановлені статтею 44 Закону.

Зовнішнє незалежне оцінювання - це оцінювання результатів навчання, здобутих на певному освітньому рівні, яке здійснюється спеціально уповноваженою державою установою. Зовнішнє незалежне оцінювання результатів навчання, здобутих на основі повної загальної середньої освіти, використовується для прийому до вищих навчальних закладів на конкурсній основі. Перелік програм зовнішнього незалежного оцінювання для осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти, затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки та не пізніше ніж за 1,5 року до проведення зовнішнього незалежного оцінювання оприлюднюється на його офіційному веб-сайті. За результатами проведення зовнішнього незалежного оцінювання з навчального предмета (предметів) особі видається сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Зовнішнє незалежне оцінювання проводиться спеціально уповноваженою державою установою, положення про яку затверджується Кабінетом Міністрів України. Зміст завдань сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання у поточному році з кожного навчального предмета належить до інформації з обмеженим доступом з моменту створення набору завдань сертифікаційної роботи зовнішнього незалежного оцінювання з кожного навчального предмета до моменту санкціонованого відкриття пакетів із завданнями сертифікаційних робіт з навчального предмета (стаття 45 Закону).

Стаття 46 Закону передбачає умови відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів вищої освіти. Підставами для відрахування здобувача вищої освіти є:
  • завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою;
  • власне бажання;
  • переведення до іншого навчального закладу;
  • невиконання навчального плану;
  • порушення умов договору (контракту), укладеного між вищим навчальним закладом та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання;
  • інші випадки, передбачені законом.

Розділ ІХ Закону присвячений організації освітнього процесу.

Згідно статті 49 Закону навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:
  • очна (денна, вечірня);
  • заочна (дистанційна).
Форми навчання можуть поєднуватися.

Статтею 50 Закону передбачено, що освітній процес у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами:
  • навчальні заняття;
  • самостійна робота;
  • практична підготовка;
  • контрольні заходи.
Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є:
  • лекція;
  • лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;
  • консультація.
Вищий навчальний заклад має право встановлювати інші форми освітнього процесу та види навчальних занять.

Відповідно до статті 52 Закону учасниками освітнього процесу у вищих навчальних закладах є:
  • наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники;
  • здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;
  • фахівці-практики, які залучаються до освітнього процесу на освітньо-професійних програмах;
  • інші працівники вищих навчальних закладів.
До освітнього процесу можуть залучатися роботодавці.

У статті 54 Закону зазначено, що в Україні присвоюються такі вчені звання:
  • старший дослідник;
  • доцент;
  • професор.

Статтею 55 Закону передбачено, що основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів є:
  • керівник (ректор, президент, начальник, директор);
  • заступник керівника (проректор, віце-президент, заступник начальника, заступник директора, заступник завідувача), діяльність якого безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом;
  • директор (начальник) інституту, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом;
  • декан (начальник) факультету, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов'язана з освітнім або науковим процесом;
  • директор бібліотеки;
  • завідувач (начальник) кафедри;
  • професор;
  • доцент;
  • старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист;
  • науковий працівник бібліотеки;
  • завідувач аспірантури, докторантури.
Основними посадами педагогічних працівників вищих навчальних закладів є:
  • викладач;
  • методист.

Робочий час науково-педагогічних працівників становить 36 годин на тиждень (скорочена тривалість робочого часу). Робочий час науково-педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, наукової, організаційної роботи та інших трудових обов'язків. Робочий час наукового працівника включає час виконання ним наукової, дослідницької, консультативної, експертної, організаційної роботи та інших трудових обов'язків. Робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, методичної, організаційної роботи та інших трудових обов'язків (стаття 56 Закону).

Права та обов'язки науково-педагогічних, наукових і педагогічних працівників встановлені статтею 57 та 58 Закону.

Згідно статті 59 Закону науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам вищих навчальних закладів:
  • створюються належні умови для праці, підвищення кваліфікації, організації побуту, відпочинку та медичного обслуговування, у тому числі викладачам з інвалідністю;
  • виплачуються у разі втрати роботи компенсації відповідно до законодавства.
Науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам вищих навчальних закладів встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15% та 20% посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника – 25% посадового окладу, професора – 33% посадового окладу. Вищий навчальний заклад може встановити більший розмір доплат за рахунок власних надходжень.

Стаття 60 Закону присвячена післядипломній освіті, підвищенню кваліфікації та стажуванню педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах визначені статтею 61 Закону.

Відповідно до статті 62 Закону особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:
  • вибір форми навчання під час вступу до вищого навчального закладу;
  • безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;
  • трудову діяльність у позанавчальний час;
  • додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
  • безоплатне користування бібліотеками, інформаційними фондами, навчальною, науковою та спортивною базами вищого навчального закладу;
  • безоплатне забезпечення інформацією для навчання у доступних форматах з використанням технологій, що враховують обмеження життєдіяльності, зумовлені станом здоров'я (для осіб з особливими освітніми потребами);
  • користування виробничою, культурно-освітньою, побутовою, оздоровчою базами вищого навчального закладу у порядку, передбаченому статутом вищого навчального закладу;
  • забезпечення гуртожитком на строк навчання у порядку, встановленому законодавством;
  • участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікації;
  • участь у заходах з освітньої, наукової, науково-дослідної, спортивної, мистецької, громадської діяльності, що проводяться в Україні та за кордоном, у встановленому законодавством порядку;
  • участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчального процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;
  • внесення пропозицій щодо умов і розміру плати за навчання;
  • участь у громадських об'єднаннях;
  • участь у діяльності органів громадського самоврядування вищого навчального закладу, інститутів, факультетів, відділень, вченої ради вищого навчального закладу, органів студентського самоврядування;
  • вибір навчальних дисциплін у межах, передбачених відповідною освітньою програмою та робочим навчальним планом, в обсязі, що становить не менш як 25% загальної кількості кредитів Європейської кредитної трансферно-накопичувальної  системи (ЄКТС), передбачених для даного рівня вищої освіти. При цьому здобувачі певного рівня вищої освіти мають право вибирати навчальні дисципліни, що пропонуються для інших рівнів вищої освіти, за погодженням з керівником відповідного факультету чи підрозділу;
  • навчання одночасно за декількома освітніми програмами, а також у декількох вищих навчальних закладах, за умови отримання тільки однієї вищої освіти за кожним ступенем за кошти державного (місцевого) бюджету;
  • академічну мобільність, у тому числі міжнародну;
  • отримання соціальної допомоги у випадках, встановлених законодавством;
  • зарахування до страхового стажу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періодів навчання на денній формі навчання у вищих навчальних закладах, аспірантурі, докторантурі, клінічній ординатурі, інтернатурі, резидентурі, за умови добровільної сплати страхових внесків;
  • академічну відпустку або перерву в навчанні із збереженням окремих прав здобувача вищої освіти, а також на поновлення навчання у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки;
  • участь у формуванні індивідуального навчального плану;
  • моральне та/або матеріальне заохочення за успіхи у навчанні, науково-дослідній і громадській роботі, за мистецькі та спортивні досягнення тощо;
  • захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;
  • безоплатне проходження практики на підприємствах, в установах, закладах та організаціях, а також на оплату праці під час виконання виробничих функцій згідно із законодавством;
  • канікулярну відпустку тривалістю не менш як 8 календарних тижнів на навчальний рік;
  • отримання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
  • оскарження дій органів управління вищого навчального закладу та їх посадових осіб, педагогічних і науково-педагогічних працівників;
  • спеціальний навчально-реабілітаційний супровід та вільний доступ до інфраструктури вищого навчального закладу відповідно до медико-соціальних показань за наявності обмежень життєдіяльності, зумовлених станом здоров'я.

Статтею 63 Закону встановлено, що особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані:
  • дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;
  • виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями;
  • виконувати вимоги освітньої (наукової) програми.

Розділ ХІ Закону присвячений науковій, науково-технічній та інноваційній діяльності у вищих навчальних закладах.

Матеріально-технічна база і правовий режим майна вищих навчальних закладів визначені статтею 70 Закону. Вищий навчальний заклад у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право:
  • власності на об'єкти права інтелектуальної власності, створені за власні кошти або кошти державного чи місцевих бюджетів (крім випадків, визначених законом);
  • засновувати сталий фонд (ендавмент) вищого навчального закладу та розпоряджатися доходами від його використання відповідно до умов функціонування сталого фонду, а також отримувати майно, кошти і матеріальні цінності, зокрема будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби, від державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, у тому числі як благодійну допомогу;
  • провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за кордоном;
  • використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства;
  • створювати власні або використовувати за договором інші матеріально-технічні бази для провадження освітньої, наукової, інноваційної або господарської діяльності;
  • створювати та розвивати власну базу соціально-побутових об'єктів, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних і культурно-мистецьких структурних підрозділів;
  • здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, проводити капітальний і поточний ремонт основних фондів;
  • спрямовувати кошти на соціальну підтримку науково-педагогічних, наукових, педагогічних та інших працівників вищих навчальних закладів та осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах;
  • відкривати поточні та депозитні рахунки у національній та іноземній валютах відповідно до законодавства, користуватися банківськими кредитами без урахування обмежень на право здійснення запозичень, установлених статтею 16 та пунктом 27 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України;
  • брати участь у формуванні статутного капіталу інноваційних структур і утворених за участю вищих навчальних закладів малих підприємств, що розробляють і впроваджують інноваційну продукцію, шляхом внесення до них нематеріальних активів (майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності);
  • засновувати навчальні заклади і наукові установи;
  • засновувати підприємства для провадження інноваційної та/або виробничої діяльності;
  • здійснювати перекази в іноземній валюті внесків за колективне членство у міжнародних освітніх і наукових асоціаціях, а також за передплату на іноземні наукові видання та доступ до світових інформаційних мереж та баз даних;
  • шляхом внесення нематеріальних активів (майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності) брати участь у формуванні статутного капіталу інноваційних структур різних типів (наукових, технологічних парків, бізнес-інкубаторів тощо).

Порядок формування та розміщення державного замовлення визначено статтею 72 Закону. Загальний обсяг державного замовлення для підготовки фахівців ступенів молодшого бакалавра, бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного та ветеринарного спрямувань) на поточний рік становить не менш як 51% кількості випускників загальноосвітніх навчальних закладів, які у поточному році здобули повну загальну середню освіту. Загальний обсяг державного замовлення на підготовку фахівців ступеня магістра на поточний рік становить не менш як 50% кількості осіб, які у поточному році здобудуть ступінь бакалавра за державним замовленням. Загальний обсяг державного замовлення на підготовку фахівців ступеня доктора філософії на поточний рік становить не менш як 5% кількості осіб, які у поточному році здобудуть ступінь магістра за державним замовленням. Фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців з вищою освітою за спеціальностями відповідних ступенів вищої освіти встановлюється в обсязі, необхідному для забезпечення на кожні 10 тисяч населення навчання не менше 180 студентів. При цьому обсяг видатків Державного бюджету України на поточний рік не може бути меншим, ніж обсяг видатків Державного бюджету України на минулий рік, збільшений на коефіцієнт інфляції.

Вищий навчальний заклад відповідно до законодавства та статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня освітніх послуг як основного статутного виду діяльності. Перелік платних освітніх та інших послуг, що можуть надаватися державними і комунальними вищими навчальними закладами, затверджується Кабінетом Міністрів України (стаття 73 Закону).

Розділ XIII Закону присвячений міжнародному співробітництву у сфері вищої освіти.

Державний нагляд (контроль) за дотриманням вищими навчальними закладами незалежно від форми власності та підпорядкування законодавства у сфері освіти і науки та стандартів освітньої діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів (стаття 77 Закону).

Статтею 78 Закону передбачено, що громадський контроль у сфері вищої освіти є правом суспільства та окремих громадян, працівників у сфері вищої освіти, осіб, які навчаються, органів громадського самоврядування, професійних спілок, організацій роботодавців та їх об'єднань, громадських організацій отримувати у встановленому законодавством порядку доступ до інформації на всіх етапах прийняття рішень у сфері вищої освіти і науки, вносити пропозиції та зауваження до них, погоджувати прийняття визначених законом рішень. Громадський контроль здійснюється громадськими об'єднаннями та окремими громадянами на принципах відкритості і прозорості.

Відповідно до статті 79 Закону рішення та діяльність у сфері вищої освіти, крім інформації з обмеженим доступом, є відкритими. Інформація про процедури та результати прийняття рішень і провадження діяльності у сфері вищої освіти підлягає обов'язковому оприлюдненню на офіційних веб-сайтах та у засобах масової інформації, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб. Обов'язковому громадському обговоренню у трудовому колективі та колективі осіб, які навчаються, підлягають бюджет вищого навчального закладу, його видатки та доходи, стан майна вищого навчального закладу та порядок його використання. Статут та інші документи вищого навчального закладу, якими регулюється порядок здійснення освітнього процесу, інформація про склад його керівних органів, а також бюджет вищого навчального закладу та річний, у тому числі фінансовий, звіт повинні бути оприлюднені на офіційному веб-сайті вищого навчального закладу. Вищі навчальні заклади зобов'язані публікувати на своїх офіційних веб-сайтах:
  • кошторис вищого навчального закладу на поточний рік та всі зміни до нього;
  • звіт про використання та надходження коштів;
  • інформацію щодо проведення тендерних процедур;
  • штатний розпис на поточний рік.

Також Закон вносить відповідні зміни до Земельного кодексу України та законів України "Про освіту", "Про електроенергетику", "Про наукову і науково-технічну діяльність" та "Про наукову і науково-технічну діяльність".