Цивільний кодекс України

Дата набуття чинності:
1 січня 2004 року

Згідно статті 1 Кодексу цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Учасниками цивільних відносин є:
  • фізичні особи;
  • юридичні особи;
  • держава Україна;
  • Автономна Республіка Крим;
  • територіальні громади;
  • іноземні держави;
  • інші суб'єкти публічного права.

Відповідно до статті 11 Кодексу підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
  • договори та інші правочини;
  • створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
  • завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
  • інші юридичні факти.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
  • визнання права;
  • визнання правочину недійсним;
  • припинення дії, яка порушує право;
  • відновлення становища, яке існувало до порушення;
  • примусове виконання обов'язку в натурі;
  • зміна правовідношення;
  • припинення правовідношення;
  • відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
  • відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
  • визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правовий статус фізичної особи визначається підрозділом 1 Розділу ІІ Кодексу. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільна дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Законом передбачена:
  • часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років;
  • неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
  • повна цивільна дієздатність.

Право на здійснення підприємницької діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом.

Кодексом передбачено, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Згідно Кодексу юридична особа - це організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та/або майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до статті 202 Кодексу правочин - це дія особа, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Глава 18 Книги першої Кодексу регулює порядок визначення та обчислення строків.

Згідно статті 256 Кодексу позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Книга друга Кодексу присвячена особистим немайновим правам фізичної особи. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Кодекс регулює правовідносини у сфері реалізації права власності на землю, житло. Також регулюються питання захисту права власності.

Книга четверта Кодексу висвітлює питання права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та/або майнові права інтелектуальної власності. До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, комерційні таємниці.

Книга п'ята Кодексу присвячена зобов'язальному праву. Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Глава 48 Кодексу встановлює порядок виконання зобов'язань.

Згідно ст. 546 Кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Кодексом передбачено настання наступних правових наслідків при порушенні зобов'язання:
  • припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
  • зміна умов зобов'язання;
  • сплата неустойки;
  • відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 626 Кодексу договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір може бути одностороннім, двостороннім та багатостороннім.

Порядок укладення, зміни і розірвання договору визначається главою 53 Кодексу.

Розділ ІІІ Книги п'ятої Кодексу визначає особливості окремих видів зобов'язань.

Книга шоста Кодексу регулює правовідносини у сфері спадкування. Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору