Про ціни і ціноутворення
Верховна Рада України; Закон від 21.06.20125007-VI
Повідомлення: Дуже багато відкритих сторінок за хвилину
Почекайте одну хвилину, будь-ласка......

Про ціни і ціноутворення (Текст резюме від 21.06.2012)


Закон України

“Про ціни і ціноутворення”

Дата набуття чинності:
3 серпня 2012 року

Закон визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення.

Стаття 1 Закону надає визначення термінів, які в ньому вживаються. Так, наприклад, ціна – це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару. Гранична ціна – це максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватися суб'єктом господарювання. Декларування зміни ціни та/або реєстрація ціни – це інформування суб'єктом господарювання у встановленому порядку органів державного регулювання і контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення про наміри встановлення та застосування ціни, відмінної від поточної. Торговельна надбавка (націнка) – це сума витрат суб'єкта господарювання, що пов'язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку; гранична торговельна надбавка (націнка) є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб'єктом господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі. Фіксована ціна - це обов'язкова для застосування суб'єктами господарювання ціна, встановлена Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до статті 4 Закону державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення:
  • розвитку національної економіки та підприємницької діяльності;
  • протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення;
  • розширення сфери застосування вільних цін;
  • збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості;
  • соціальних гарантій населенню в разі зростання цін;
  • необхідних економічних гарантій для виробників;
  • орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.

Повноваження Кабінету Міністрів України та органів місцевого самоврядування у сфері ціноутворення встановлені статтями 5 та 6 Закону.

Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади послідовно вживають заходів щодо забезпечення соціальних гарантій населенню, насамперед малозабезпеченим сім'ям, шляхом запровадження системи компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін та індексації грошових доходів соціально-економічних груп населення відповідно до законодавства. Громадяни України мають право оскаржити в суді неправомірні дії державних органів та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання і вимагати відшкодування завданих їм збитків у разі реалізації товарів з порушенням вимог законодавства про ціни і ціноутворення (стаття 9 Закону).

Згідно статті 10 Закону суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують:
  • вільні ціни;
  • державні регульовані ціни.
Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, встановлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації).

Розділ IV Закону присвячений державному регулюванню цін. Відповідно до статті 13 Закону державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:
1) установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання:
  • фіксованих цін;
  • граничних цін;
  • граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди);
  • граничних нормативів рентабельності;
  • розміру постачальницької винагороди;
  • розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);
2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.

Порядок формування і встановлення цін під час проведення експортних (імпортних) операцій та на експортні (імпортні) товари передбачений статтею 14 Закону.

Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Встановлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку (стаття 15 Закону).

Згідно статті 16 Закону органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (надалі - уповноважені органи) є:
  • центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами;
  • центральний орган виконавчої влади з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.

Статтями 17 та 18 Закону встановлені основні функції уповноважених органів та їхні права.

Статтею 20 Закону передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за:
  • порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки;
  • стягнення плати за товари, які згідно із законодавством надаються безоплатно, - штраф у розмірі 100 відсотків вартості проданих (реалізованих) товарів;
  • надання уповноваженим органам недостовірних відомостей - штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
  • невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону передбачено внести відповідні зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Господарського кодексу України та визнати таким, що втратив чинність Закон України “Про ціни і ціноутворення” № 507-XII від  3 грудня 1990 року.