Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні
Верховна Рада України; Закон від 06.09.20125207-VI

Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні (Текст резюме від 06.09.2012)


Закон України

“Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”

Дата набуття чинності:
4 жовтня 2012 року

Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Стаття 1 Закону надає визначення термінам, які в ньому застосовуються. Так, наприклад, дискримінація — це рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (надалі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до статті 2 Закону законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:
  • забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;
  • забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;
  • повагу до гідності кожної людини;
  • забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Згідно статті 5 Закону формами дискримінації є:
  • пряма дискримінація (рішення, дії або бездіяльність, що призводять до випадку, коли до особи та/або групи осіб за їх певними ознаками ставляться менш прихильно, ніж до інших осіб в аналогічній ситуації);
  • непряма дискримінація (рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об’єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією і законами України);
  • підбурювання до дискримінації (вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками);
  • утиск (небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери).

Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації (стаття 6 Закону). Будь-які форми дискримінації осіб та/або груп осіб за їх певними ознаками з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також юридичних та фізичних осіб забороняються. Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:
  • спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;
  • здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;
  • надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;
  • встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;
  • особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Основні напрями державної політики щодо запобігання та протидії дискримінації визначені статтею 7 Закону.

Розроблення проектів нормативно-правових актів здійснюється з обов’язковим урахуванням принципу недискримінації. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що містять ознаки дискримінації, проводиться антидискримінаційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Результати антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів підлягають обов’язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта. Обов’язковій антидискримінаційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади  (стаття 8 Закону).

Згідно статті 9 Закону суб’єктами, наділеними повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є:
  • Верховна Рада України;
  • Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
  • Кабінет Міністрів України;
  • інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування;
  • громадські організації, фізичні та юридичні особи.

Повноваження вищезазначених суб’єктів щодо запобігання та протидії дискримінації визначені статтями 10 – 13 Закону.

Розділ ІІІ Закону встановлює відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації.

Також Закон вносить відповідні зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, законів України “Про колективні договори і угоди”, “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, “Про судовий збір”.