Про аквакультуру
Верховна Рада України; Закон від 18.09.20125293-VI

Про аквакультуру (Текст резюме від 18.09.2012)


Закон України

“Про аквакультуру”

Дата набуття чинності:
1 липня 2013 року

Закон визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.

Стаття 1 Закону надає визначення термінам, які в ньому вживаються. Так, наприклад, аквакультура (рибництво)це сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Дія Закону поширюється на правовідносини у сфері аквакультури, що здійснюються у внутрішніх водних об'єктах (їх частинах), рибогосподарських технологічних водоймах, внутрішніх морських водах, територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України, а також на ділянках суші території України, які використовуються для цілей аквакультури. Діяльність у сфері аквакультури не належить до спеціального використання водних біоресурсів (стаття 3 Закону).

Основні принципи та напрями державної політики у сфері аквакультури передбачені статтею 4 Закону.

Права та обов’язки суб’єктів аквакультури встановлені статтею 5 Закону.

Статтями 7 – 12 Закону визначаються повноваження у сфері аквакультури:
  • Кабінету Міністрів України;
  • центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства;
  • центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства;
  • Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
  • місцевих державних адміністрацій;
  • органів місцевого самоврядування.

Розділ ІІІ Закону визначає організацію діяльності у сфері аквакультури.

Відповідно до статі 13 Закону за напрямами діяльності аквакультура може здійснюватися з метою:
  • отримання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура);
  • штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів;
  • надання рекреаційних послуг.
За організаційно-технологічними показниками аквакультура може здійснюватися за інтенсивною, напівінтенсивною та екстенсивною формами. Основними напрямами отримання товарної аквакультури може бути випасна, ставкова та індустріальна аквакультура.

Рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Частини рибогосподарського водного об'єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об'єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди. Об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Договір оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України укладається у письмовій формі. Передача орендарем права на оренду частини рибогосподарського водного об'єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України іншим суб'єктам господарювання забороняється (стаття 14 Закону).

Згідно статті 15 Закону добування (вилов) водних біоресурсів для цілей аквакультури здійснюється упродовж визначеного законодавством промислового періоду, а також, у разі потреби, в період нересту відповідно до законодавства. Плідників та ремонтні групи водних біоресурсів для цілей аквакультури виловлюють у водних об'єктах (їх частинах) за допомогою промислових і науково-дослідних знарядь лову за наявності відповідних квот і дозволів на вилучення водних біоресурсів.

Карантинні вимоги та ветеринарно-санітарний контроль у сфері аквакультури передбачені статтею 16 Закону.

Стаття 17 Закону присвячена селекційно-племінній роботі у сфері аквакультури.

Рибогосподарська меліорація водних об'єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм здійснюється з метою цілеспрямованого підвищення їх біологічної продуктивності, поліпшення умов існування об'єктів аквакультури, поліпшення їх кількісних та якісних характеристик, регулювання чисельності малоцінних для товарного виробництва гідробіонтів (стаття 18 Закону). Рибогосподарська меліорація здійснюється за такими основними напрямами:
  • проведення днопоглиблювальних робіт та/або робіт з видалення донних відкладень;
  • видалення зайвої водної рослинності;
  • вселення об'єктів аквакультури, створення штучних донних ландшафтів з метою поліпшення екологічного стану водного об'єкта та умов природного відтворення водних біоресурсів;
  • вилучення хижих і малоцінних видів водних біоресурсів з метою запобігання їх негативного впливу на об'єкти аквакультури;
  • запобігання масовій загибелі гідробіонтів та ліквідація її наслідків.

Відповідно до статті 19 Закону інтродукція, акліматизація та реакліматизація об'єктів аквакультури здійснюються з метою збагачення видового складу водних біоресурсів, проведення біологічної меліорації, підвищення ефективності використання біопродукційного потенціалу водного об'єкта (його частини) та одержання додаткової продукції. Інтродукція, акліматизація та реакліматизація об'єктів аквакультури здійснюються з недопущенням негативного впливу на стан популяцій аборигенних видів водних біоресурсів або погіршення середовища їх існування, шляхів міграції та умов розмноження.

Використання у сфері аквакультури чужорідних та немісцевих видів гідробіонтів здійснюється за умови забезпечення недопущення їх неконтрольованого поширення в нових місцях перебування, відсутності негативного впливу на стан популяцій місцевих видів водних біоресурсів та умови функціонування водних екосистем. Розведення та/або вирощування чужорідних та немісцевих видів гідробіонтів у відкритих та/або закритих умовах аквакультури здійснюється суб'єктами аквакультури на підставі науково-біологічного обґрунтування з обов'язковим повідомленням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства. Науково-біологічне обґрунтування щодо розведення та/або вирощування певного виду з чужорідних та немісцевих видів гідробіонтів розробляється науковими установами, що входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, Національної академії наук України, Національної академії аграрних наук України (стаття 20 Закону).

Згідно статті 22 Закону державна підтримка у сфері аквакультури здійснюється за такими напрямами:
  • стимулювання виробництва якісної та екологічно безпечної продукції аквакультури, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках;
  • розвиток та фінансування селекційно-племінної роботи, включаючи створення і підтримання суб'єктів племінної справи у рибництві, маточних стад та генофондних колекцій об'єктів аквакультури;
  • підвищення рибопродуктивності водних об'єктів (їх частин) шляхом штучного розведення (відтворення) водних біоресурсів;
  • відновлення чисельності популяцій рідкісних і зникаючих видів гідробіонтів;
  • стимулювання розвитку національного виробництва кормів для об'єктів аквакультури;
  • організації науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у сфері аквакультури;
  • поширення та впровадження у виробництво наукових розробок;
  • фінансування наукових досліджень у сфері аквакультури за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів інноваційних програм і проектів та інших джерел, не заборонених законом;
  • забезпечення проведення протиепізоотичних заходів;
  • забезпечення підготовки, перепідготовки, дипломування фахівців у сфері аквакультури;
  • проведення комплексу меліоративних та ремонтно-відновлювальних робіт на рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах), рибогосподарських технологічних водоймах з метою підвищення їх біологічної продуктивності;
  • створення і підтримання інфраструктури, необхідної для сталого розвитку аквакультури.

Відповідальність за порушення законодавства у сфері аквакультури передбачена статтею 23 Закону.

Також Закон вносить відповідні зміни до статей 1, 8-1, 14. 17-1, 48, 51, 74 Водного кодексу України, статті 59 Земельного кодексу України, статей 1 та 42 Закону України “Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів”.