Документ 1003-05, втратив чинність, поточна редакція — Втрата чинності від 19.11.2012, підстава - 4651-VI


     ( Статтю  412  виключено  на підставі  Указу  ПВР  N 117-VIII 
( 117-08 ) від 30.08.71 )

Стаття 413. Визначення порядку застосування покарання при
наявності декількох вироків
Коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який
не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за
місцем виконання вироку зобов'язаний визначити порядок
застосування покарання за всіма вироками відповідно до статті 71
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ). Це питання вирішується
в порядку, передбаченому статтею 411 цього Кодексу, - постановою
судді районного, районного у місті, міського, міськрайонного суду,
якщо всі вироки постановлені суддями одноособово; ухвалою
районного, районного у місті, міського, міськрайонного суду, якщо
хоча б один із вироків постановлено районним, районним у місті,
міським, міськрайонним судом у колегіальному складі; ухвалою
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів
областей, міст Києва і Севастополя, якщо хоча б один із вироків
постановлено Апеляційним судом Автономної Республіки Крим,
апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя. { Стаття 413 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X
( 6834-10 ) від 16.04.84; в редакції Закону N 4018-XII ( 4018-12 )
від 24.02.94; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2670-III
( 2670-14 ) від 12.07.2001; текст статті 413 в редакції Закону
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення
повноважень Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в
дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010
року }
Стаття 414. Порядок розгляду судом клопотання про
зняття судимості
Клопотання осіб, які відбули покарання, і колективу
підприємства, установи чи організації про дострокове зняття
судимості відповідно до статті 91 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) розглядаються суддею суду, який постановив вирок.
Клопотання про зняття судимості розглядається за участю
особи, яка його порушила, а у разі звернення з клопотанням
колективу підприємства, установи, організації - за участю також їх
представника. Ці клопотання розглядаються суддею без витребування
судової справи. Суддя, якщо визнає потрібним, може витребувати
необхідні документи.
В розгляді цих клопотань бере участь прокурор. Неявка
прокурора в судове засідання не зупиняє розгляду клопотання
суддею.
Після розгляду клопотань суддя виносить мотивовану постанову
в нарадчій кімнаті. Постанова судді оголошується в судовому
засіданні, і копія її видається особі, щодо якої вирішено питання
про погашення або про дострокове зняття судимості.
На постанову суду з питань, визначених у цій статті,
протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі
подати апеляції до апеляційного суду.
Якщо суддя відмовить у достроковому знятті судимості,
повторне клопотання може бути порушено не раніше як через рік з
дня відмовлення. { Стаття 414 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X
( 6834-10 ) від 16.04.84, Законами N 2464-XII ( 2464-12 ) від
17.06.92, N 4018-XII ( 4018-12 ) від 24.02.94, N 2533-III
( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001,
N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001, N 1276-VI ( 1276-17 ) від
16.04.2009, N 4025-VI ( 4025-17 ) від 15.11.2011 }

{ Статтю 414-1 виключено на підставі Закону N 2377-IV
( 2377-15 ) від 20.01.2005 }

Стаття 415. Нагляд за законністю виконання вироків та
інших судових рішень
Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи
людини здійснюється прокурором. Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків,
ухвал і постанов суду, обов'язкові для всіх органів і посадових
осіб, які їх виконують. ( Стаття 415 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2533-III
( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Розділ шостий
ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
Г л а в а 34
ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ
Стаття 416. Підстави до застосування примусових заходів
медичного характеру
Застосування примусових заходів медичного характеру,
встановлених статтею 94 Кримінального кодексу України, до осіб,
які визначені у статті 93 Кримінального кодексу України,
проводиться за ухвалою суду або постановою судді. Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до
осіб, які є суспільно небезпечними. ( Стаття 416 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2670-III
( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 417. Порядок провадження досудового слідства в
справах про діяння неосудних або обмежено
осудних осіб
Досудове слідство в справах про суспільно небезпечні діяння,
вчинені особами у стані неосудності або обмеженої осудності, а
також про злочини осіб, які вчинили його у стані осудності, але
захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, проводиться
органами досудового слідства за правилами, передбаченими статтями
111-130, 148-222 цього Кодексу. При досудовому слідстві провадяться всі необхідні слідчі
дії для всебічного і повного з'ясування обставин вчиненого
суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а
також обставин, які характеризують цю особу та її психічне
захворювання. По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено
неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно
небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до
суду для вирішення питання про застосування примусових заходів
медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі
обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно
небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа
захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом з справою
надсилається прокуророві. ( Стаття 417 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X
( 6834-10 ) від 16.04.84, Законом N 2670-III ( 2670-14 ) від
12.07.2001 )
Стаття 418. Дії прокурора в справах неосудних
або обмежено осудних осіб
Одержавши справу з постановою, складеною відповідно до статті
417 цього Кодексу, прокурор: 1) погодившись з постановою, затверджує її і надсилає справу
до суду; 2) визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази,
зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок
про психічний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано
достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо
якого провадилось досудове слідство, вчинено даною особою,
повертає справу з своєю письмовою вказівкою слідчому для
проведення додаткового досудового слідства. ( Стаття 418 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2670-III
( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 419. Порядок судового розгляду справ про
застосування примусових заходів медичного
характеру
Справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку,
передбаченому статтею 418 цього Кодексу, народний суддя або голова
суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо
в судове засідання. Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судовому
засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника за
правилами, передбаченими главами 25 і 26 цього Кодексу. Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є
обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не
перешкоджає характер її захворювання. В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються
докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою
суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші
обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про
застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних
випадках в судове засідання викликається експерт. Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в
судове засідання, суд вислухує її пояснення, а потім висновок
експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку
прокурор, потім захисник. ( Стаття 419 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2533-III
( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Стаття 420. Питання, які вирішуються судом у справах про
застосування примусових заходів медичного
характеру
Заслухавши думку прокурора і захисника, суд виходить у
нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого
порушена справа; 2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається
справа; 3) чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або
обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на
психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 4) чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного
характеру і якщо слід, то які саме. ( Стаття 420 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2670-III
( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 421. Рішення суду в справах про застосування
примусових заходів медичного характеру
Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспільно
небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності або
після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, яка виключає
застосування покарання, суд, коли визнає за потрібне, виносить
ухвалу, а суддя — постанову про застосування до цієї особи
примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме.
Коли суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи
медичного характеру, справу належить закрити, про що виноситься
ухвала (постанова). Якщо неосудність або обмежена осудність особи на момент
вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи
не встановлена, суд виносить ухвалу, а суддя — постанову про
направлення справи для досудового розслідування в загальному
порядку. Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої
розглядається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою, а
суддя — постановою закриває справу. ( Стаття 421 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2464-XII
( 2464-12 ) від 17.06.92, N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 422. Скасування або зміна примусових заходів
медичного характеру
Скасування або зміна призначених судом примусових заходів
медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи
постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем
лікування. Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру
може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне
діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, видужала або
коли в результаті змін в стані її здоров'я відпала потреба в
раніше застосованих заходах медичного характеру. Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів
медичного характеру провадиться за правилами статті 419 цього
Кодексу за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я,
якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. До
подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів. ( Стаття 422 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 5397-XI
( 5397-11 ) від 10.02.88, Законами N 2464-XII ( 2464-12 ) від
17.06.92, N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 423. Відновлення кримінальної справи щодо особи, до
якої були застосовані примусові заходи
медичного характеру
Коли особа, щодо якої були застосовані примусові заходи
медичного характеру внаслідок її психічного захворювання після
вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної
комісії в порядку статті 419 цього Кодексу виносить ухвалу, а
суддя — постанову про скасування застосованого заходу медичного
характеру та направлення справи для провадження досудового
слідства чи судового розгляду, якщо неосудність або обмежена
осудність була встановлена під час судового слідства. Час
перебування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до
позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк
відбування покарання. Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена
в межах встановленої законом давності притягнення до кримінальної
відповідальності. ( Стаття 423 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2464-XII
( 2464-12 ) від 17.06.92, N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 424. Оскарження ухвали, постанови судді або суду
про застосування, скасування чи зміну
примусових заходів медичного характеру
На ухвалу, постанову, винесені суддею або судом в порядку,
передбаченому цим розділом, може бути подано апеляційну чи
касаційну скаргу в загальному порядку. { Стаття 424 в редакції Законів N 2857-XII ( 2857-12 ) від
15.12.92, N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності
з 29.06.2001; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI
( 2453-17 ) від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень
Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після
початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року }

Розділ сьомий
ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ
( Кодекс доповнено розділом сьомим згідно з Указом ПВР
від 24.01.67, назви розділу сьомого і глави 35
змінено згідно з Указом ПВР N 8627-X ( 8627-10 ) від
20.03.85 )
Г л а в а 35
ПРОТОКОЛЬНА ФОРМА ДОСУДОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАТЕРІАЛІВ
Стаття 425. Здійснення провадження за протокольною формою
досудової підготовки матеріалів
Порядок провадження у справах про злочини, передбачені
частиною 1 статті 133, статтею 164, частиною 1 статті 185,
частиною 1 статті 186, частиною 1 статті 190, частиною 1 статті
194, частиною 1 статті 194-1, частиною 1 статті 205, частиною 1
статті 212, частиною 1 статті 212-1, частиною 1 статті 213,
частиною 1 статті 245, статтями 246, 247, частиною 1 статті 248,
частиною 1 статті 249, статтею 250, частиною 1 статті 270-1,
частиною 1 статті 296, статтею 395 Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) визначається загальними правилами цього Кодексу за
винятками, встановленими статтями цієї Глави. { Стаття 425 в редакції Указу ПВР N 8627-X ( 8627-10 ) від
20.03.85, із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 704-XI
( 704-11 ) від 01.08.85, із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1255-XII ( 1255-12 ) від 25.06.91, N 2547-XII ( 2547-12 ) від
07.07.92, N 2703-XII ( 2703-12 ) від 16.10.92, N 3888-XII
( 3888-12 ) від 28.01.94 N 299/94-ВР ( 299/94-ВР ) від 16.12.94,
N 44/97-ВР ( 44/97-ВР ) від 05.02.97, N 1945-III ( 1945-14 ) від
14.09.2000, N 1981-III ( 1981-14 ) від 21.09.2000; в редакції
Закону N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001; із змінами,
внесеними згідно із Законами N 2598-IV ( 2598-15 ) від 31.05.2005,
N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005, N 270-VI ( 270-17 ) від
15.04.2008, N 2924-VI ( 2924-17 ) від 13.01.2011, N 4025-VI
( 4025-17 ) від 15.11.2011 }
Стаття 426. Порядок надіслання матеріалів до суду
У справах про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу,
органи дізнання не пізніш як у десятиденний строк встановлюють
обставини вчиненого злочину і особу правопорушника, одержують
пояснення від правопорушника, очевидців та інших осіб, витребують
довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника,
характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали,
які мають значення для розгляду справи в суді. У виняткових
випадках, в разі неможливості у десятиденний строк зібрати
необхідні матеріали, цей строк може бути продовжено відповідним
прокурором, але не більш як до двадцяти днів. У правопорушника відбирається зобов'язання з'являтися за
викликами органів дізнання і суду та повідомляти їм про зміну
місця проживання. Про обставини вчиненого злочину складається протокол, в якому
зазначаються: час і місце його складення; ким складено протокол;
дані про особу правопорушника; місце і час вчинення злочину, його
способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини; фактичні
дані, що підтверджують наявність злочину і винність
правопорушника; кваліфікація злочину за статтею Кримінального
кодексу України. До протоколу приєднуються всі матеріали, а також
список осіб, які підлягають виклику в суд. Протокол затверджується начальником органу дізнання, після
чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлення,
про що робиться відповідна відмітка в протоколі, яка засвідчується
підписом правопорушника. Протокол разом з матеріалами надсилається
прокурором. ( Стаття 426 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X
( 6834-10 ) від 16.04.84, в редакції Указу ПВР N 8627-X
( 8627-10 ) від 20.03.85, зі змінами, внесеними згідно з Указом
ПВР N 838-XII ( 838-12 ) від 18.03.91, Законами N 299/94-ВР
( 299/94-ВР ) від 16.12.94, N 2533-III ( 2533-14 ) від
21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
( Статтю 427 виключено на підставі Закону N 3351-XII
( 3351-12 ) від 30.06.93 )
( Статтю 428 виключено на підставі Закону N 3351-XII
( 3351-12 ) від 30.06.93 )
( Статтю 429 виключено на підставі Указу ПВР N 1851-IX
( 1851-09 ) від 23.03.77 )
Стаття 430. Порушення справи прокурором
Визнавши матеріали про злочини, перелічені в статті 425 цього
Кодексу, достатніми для розгляду в судовому засіданні, прокурор
виносить постанову про порушення кримінальної справи, обирає щодо
правопорушника в необхідних випадках запобіжний захід і складає
обвинувальний висновок та направляє справу до суду або повертає
матеріали для провадження досудового слідства, а в разі
відсутності підстав до порушення кримінальної справи відмовляє в
її порушенні. ( Стаття 430 в редакції Указу ПВР N 8627-X ( 8627-10 ) від
20.03.85, із змінами, внесеними згідно із Законами N 2464-XII
( 2464-12 ) від 17.06.92, N 3351-XII ( 3351-12 ) від 30.06.93, в
редакції Закону N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває
чинності з 29.06.2001 )
Стаття 431. Розгляд справи в суді
Справи про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу,
підлягають розгляду в суді не пізніш як у десятиденний строк з
моменту надходження матеріалів до суду. При розгляді таких справ
суд вправі повернути їх для провадження досудового слідства, якщо
виникає необхідність з'ясування істотних додаткових обставин, які
не можуть бути встановлені в судовому засіданні. ( Стаття 431 в редакції Указу ПВР N 8627-X ( 8627-10 ) від
20.03.85, із змінами, внесеними згідно із Законом N 3351-XII
( 3351-12 ) від 30.06.93 )
Розділ восьмий
ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ
( Кодекс доповнено розділом восьмим згідно з Указом ПВР
N 117-VIII ( 117-08 ) від 30.08.71 )
Г л а в а 36
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ НЕПОВНОЛІТНІХ
Стаття 432. Порядок провадження в справах про злочини
неповнолітніх
Порядок провадження в справах про злочини неповнолітніх
визначається загальними правилами цього Кодексу і, крім того,
статтями цієї глави. Положення цієї глави застосовуються в справах про злочини
осіб, які на момент провадження в кримінальній справі не досягли
вісімнадцятирічного віку.
Стаття 433. Обставини, що підлягають встановленню в справах
про злочини неповнолітніх
При провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи
про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у статті 64
цього Кодексу, необхідно також з'ясувати: 1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження); 2) стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. При
наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не
пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути також з'ясовано,
чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій
мірі міг керувати ними; 3) характеристику особи неповнолітнього; 4) умови життя та виховання неповнолітнього; 5) обставини, що негативно впливали на виховання
неповнолітнього; 6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули
неповнолітнього в злочинну діяльність. Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як
свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати
потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і
проведені інші слідчі та судові дії. У необхідних випадках для встановлення стану загального
розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та
з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення
своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена
експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології
(психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені
на вирішення експерта-психіатра.
Стаття 434. Затримання та взяття під варту неповнолітнього
Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть
застосовуватися до неповнолітнього лише у виняткових випадках,
коли це викликається тяжкістю злочину у вчиненні якого він
обвинувачується, при наявності підстав і в порядку, що встановлені
статтями 106, 148, 150, 155 і 157 цього Кодексу. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього обов'язково
сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють. ( Стаття 434 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 3084-IX
( 3084-09 ) від 16.02.78, N 6834-X ( 6834-10 ) від 16.04.84, із
Законом N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з
29.06.2001 )

( Статтю 435 виключено на підставі Указу ПВР N 6834-X
( 6834-10 ) від 16.04.84 )

Стаття 436. Віддання неповнолітнього під нагляд батьків,
опікунів, піклувальників або адміністрації
дитячої установи
До неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів,
передбачених статтею 149 цього Кодексу, може застосовуватися
передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до
неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі - передача їх
під нагляд адміністрації цієї установи. Від батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації
дитячої установи в цих випадках відбирається письмове зобов'язання
про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його
явки до слідчого, прокурора і суду. При цьому зазначені особи
попереджаються про характер обвинувачення, пред'явленого
неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі неявки його до
слідчого, прокурора або до суду. При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і
піклувальників може бути застосоване грошове стягнення в розмірі
до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в порядку,
передбаченому статтею 153 цього Кодексу. ( Стаття 436 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2533-III
( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з 29.06.2001 )
Стаття 437. Порядок виклику неповнолітнього обвинуваченого
Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого,
прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших
законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у
випадку, коли це обумовлюється обставинами справи. Неповнолітній, який перебуває під вартою, викликається через
адміністрацію місця попереднього ув'язнення.
Стаття 438. Пред'явлення обвинувачення і допит
неповнолітнього обвинуваченого
Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит
провадяться за правилами, передбаченими статтями 140, 141, 142 і
143 цього Кодексу, у присутності захисника. В разі, коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або
якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні
йому обвинувачення та його допиті за розсудом слідчого чи
прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні
педагог або лікар, батьки чи інші законні представники
неповнолітнього. Слідчий роз'яснює педагогу або лікарю, батькам чи іншим
законним представникам неповнолітнього, які присутні при
пред'явленні обвинувачення та допиті, їх право задавати
обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження. Запитання, поставлені обвинуваченому згаданими особами, та їх
зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий вправі відвести
поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути
занесено до протоколу.
Стаття 439. Виділення справи про злочин неповнолітнього
в окреме провадження
Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з
дорослим, в кожному випадку повинна бути з'ясована можливість
виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії
досудового слідства з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу. В разі, коли неповнолітній обвинувачений притягається до
відповідальності в одній справі з дорослим, до нього
застосовуються правила цієї глави.
Стаття 440. Пред'явлення матеріалів справи неповнолітньому
обвинуваченому
Оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення
досудового слідства і пред'явлення йому для ознайомлення
матеріалів справи провадяться за правилами, передбаченими статтями
218, 219, 220, 221 і 222 цього Кодексу, з участю захисника. При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення
слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого
може бути присутній законний представник неповнолітнього.
Стаття 441. Участь законного представника неповнолітнього
підсудного в судовому розгляді
В судове засідання викликаються батьки або інші законні
представники неповнолітнього підсудного. Законний представник підсудного має право заявляти відводи і
клопотання, подавати докази, брати участь в дослідженні доказів.
Зазначені права роз'яснюються законному представникові підсудного
у підготовчій частині судового засідання. При необхідності допитати батьків або інших законних
представників неповнолітнього як свідків суд заслуховує їх
показання. Законні представники підсудного перебувають в залі
судового засідання протягом всього судового розгляду. У виняткових випадках, коли участь законного представника в
судовому засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього
підсудного, суд вправі своєю мотивованою ухвалою обмежити участь
законного представника в тій чи іншій частині судового засідання
або усунути його від участі в судовому розгляді і допустити
замість нього іншого законного представника неповнолітнього
підсудного. Неявка законного представника підсудного не зупиняє розгляду
справи, якщо суд не визнає його участь необхідною.
Стаття 442. Участь у судовому розгляді представників служби
у справах неповнолітніх та міліції у справах
неповнолітніх
Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд
повідомляє службу у справах неповнолітніх та міліцію у справах
неповнолітніх. Суд вправі викликати в судове засідання
представників служби у справах неповнолітніх та міліції у справах
неповнолітніх. Представник служби у справах неповнолітніх у судовому
засіданні вправі заявляти клопотання, ставити запитання
підсудному, його законним представникам, потерпілому, свідкам,
експертові та спеціалістові, висловлювати думку з приводу найбільш
доцільної форми перевиховання підсудного. Зазначені права
роз'яснюються представникові служби у справах неповнолітніх у
підготовчій частині судового засідання. Представник міліції у справах неповнолітніх має право бути
присутнім у залі судового засідання і з дозволу суду дає
пояснення. Названі в цій статті особи у необхідних випадках можуть бути
допитані як свідки. ( Стаття 442 в редакції Указу ПВР N 6834-X ( 6834-10 ) від
16.04.84, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2670-III
( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 443. Участь у судовому розгляді представників
підприємств, установ і організацій
Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд
повідомляє підприємство, установу та організацію, в яких навчався
чи працював неповнолітній, а в разі потреби й інші організації.
Суд вправі викликати в судове засідання представників цих
організацій, а також представників громадських організацій за
місцем роботи батьків, опікуна або піклувальника підсудного. Представники зазначених організацій мають право бути
присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду дають
пояснення. В необхідних випадках вони можуть бути допитані як
свідки. ( Стаття 443 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X
( 6834-10 ) від 16.04.84 )
Стаття 444. Видалення неповнолітнього підсудного з залу
судового засідання
Суд, вислухавши думку захисника і законного представника
підсудного та прокурора, вправі своєю ухвалою видалити
неповнолітнього з залу судового засідання на час дослідження
обставин, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього. Якщо
обставини, які досліджувалися у відсутності неповнолітнього
підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє
про них підсудного після повернення його до залу судового
засідання. ( Стаття 444 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2857-XII
( 2857-12 ) від 15.12.92 )
Стаття 445. Питання, що вирішуються судом при постановленні
вироку
При постановленні вироку, крім питань, зазначених у статті
324 цього Кодексу, суд зобов'язаний в разі звільнення
неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи
застосування до нього покарання, не зв'язаного з позбавленням
волі, обговорити питання про необхідність призначення
неповнолітньому громадського вихователя. ( Стаття 445 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX
( 1851-09 ) від 23.03.77, N 6834-X ( 6834-10 ) від 16.04.84, в
редакції Закону N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 446. Зміст вироку
У вироку в справі неповнолітнього, крім даних, передбачених
статтями 333, 334 і 335 цього Кодексу, повинно бути зазначено: у мотивувальній частині - підстави, з яких суд вважає
необхідним призначення громадського вихователя; у резолютивній частині - про необхідність призначення
громадського вихователя у випадках застосування покарання, не
зв'язаного з позбавленням волі, або звільнення від покарання з
випробуванням відповідно до статті 104 Кримінального кодексу
України. ( Стаття 446 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 1851-IX
( 1851-09 ) від 23.03.77, N 6834-X ( 6834-10 ) від 16.04.84,
Законом N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )

( Статтю 446-1 виключено на підставі Указу ПВР N 6834-X
( 6834-10 ) від 16.04.84 )

Стаття 447. Порядок застосування до неповнолітнього
примусових заходів виховного характеру
Коли суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з
обвинувальним висновком, прийде до висновку про можливість
виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або
середньої тяжкості, без застосування кримінального покарання, він
виносить ухвалу, а суддя - постанову про закриття кримінальної
справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього
одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених
частиною другою статті 105 Кримінального кодексу України. Справу, що надійшла до суду від прокурора в порядку,
передбаченому статтею 7-3 або 9 цього Кодексу, народний суддя або
голова суду, якщо він згоден з рішенням, прийнятим слідчим або
прокурором, призначає до розгляду в судовому засіданні у строк не
пізніше десяти днів, а в разі незгоди - повертає прокурору
мотивованою постановою. Розгляд справ, зазначених у частині другій цієї статті,
провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю
прокурора і захисника. При цьому заслуховуються пояснення
неповнолітнього, його законного представника, перевіряються
докази, які доводять або спростовують вчинення даною особою
суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші
обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про
застосування примусового заходу виховного характеру. Під час
розгляду справи ведеться протокол судового засідання. Після
закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють
прокурор, потім захисник. В разі наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка
підлягає за ухвалою суду направленню до спеціального
навчально-виховного закладу, буде займатися протиправною
діяльністю, а також з метою забезпечення виконання своєї ухвали
суд вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю особу у
приймальник-розподільник для неповнолітніх, який доставляє її до
спеціального навчально-виховного закладу. ( Стаття 447 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2464-XII
( 2464-12 ) від 17.06.92, N 3787-XII ( 3787-12 ) від 23.12.93,
N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 448. Питання, які підлягають вирішенню судом у
справах про застосування примусових заходів
виховного характеру
Заслухавши у судовому засіданні думки прокурора і захисника
щодо справи, яка надійшла згідно з пунктом 1 статті 232-1 цього
Кодексу, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали або
постанови, де вирішує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого
провадилося досудове слідство; 2) чи винна у цьому діянні особа, щодо якої розглядається
справа; 3) який саме примусовий захід виховного характеру з
передбачених частиною другою статті 105 Кримінального кодексу
України має бути застосовано до цієї особи. За результатами розгляду цих справ суд виносить ухвалу. ( Кодекс доповнено статтею 448 згідно із Законом N 3787-XII
( 3787-12 ) від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001 )
Стаття 449. Оскарження ухвали, постанови суду про
застосування примусових заходів виховного
характеру
На ухвалу, постанову винесену судом у порядку, передбаченому
статтями 447 і 448 цього Кодексу, може бути подано апеляційну
скаргу у загальному порядку. { Кодекс доповнено статтею 449 згідно із Законом N 3787-XII
( 3787-12 ) від 23.12.93, із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2533-III ( 2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з
29.06.2001, N 2670-III ( 2670-14 ) від 12.07.2001, N 2453-VI
( 2453-17 ) від 07.07.2010 - зміни щодо здійснення повноважень
Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ вводяться в дію після
початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ - з 1 листопада 2010 року }
Розділ дев'ятий
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ { Назва розділу дев'ятого в редакції Закону N 3529-VI ( 3529-17 )
від 16.06.2011 }
Глава 37
ВИДАЧА ОСОБИ (ЕКСТРАДИЦІЯ)
Стаття 450. Визначення термінів
Видача особи (екстрадиція) - видача особи державі,
компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення
до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Екстрадиція
включає офіційний запит про видачу особи, її встановлення на
території однієї держави, перевірку обставин, що можуть
перешкоджати видачі, а також прийняття рішення за запитом та
фактичну передачу такої особи іншій державі, компетентні органи
якої звернулися із запитом про видачу.
Екстрадиційна перевірка - діяльність визначених законом
органів щодо встановлення та дослідження визначених міжнародним
договором України, іншими актами законодавства України обставин,
що можуть перешкоджати видачі особи (екстрадиції), яка вчинила
злочин.
Екстрадиційний арешт - взяття особи під варту з метою
забезпечення її видачі (екстрадиції).
Тимчасовий арешт - взяття особи, затриманої за підозрою у
вчиненні злочину за межами України, під варту на строк, визначений
цим Кодексом або міжнародним договором України, до отримання
запиту про видачу (екстрадицію).
Тимчасова видача - видача на певний строк особи, яка відбуває
покарання на території однієї держави, іншій державі для
проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до
кримінальної відповідальності, з метою запобігання закінченню
строків давності або втрати доказів у кримінальній справі.
Стаття 451. Загальні умови видачі особи (екстрадиції)
Запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови,
якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв'язку з
якими запитується видача, передбачено покарання у виді позбавлення
волі на максимальний строк не менше одного року або особу
засуджено до покарання у виді позбавлення волі і невідбутий строк
становить не менше чотирьох місяців.
Запит компетентного органу іноземної держави про видачу може
розглядатися лише у разі дотримання вимог, передбачених частиною
першою цієї статті.
Запити про тимчасову видачу і транзитне перевезення
направляються та розглядаються у такому самому порядку, як і
запити про видачу особи (екстрадицію).
Стаття 452. Центральні органи щодо видачі особи (екстрадиції)
Центральними органами щодо видачі особи (екстрадиції), якщо
інше не передбачено міжнародним договором України, є відповідно
Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України.
Генеральна прокуратура України є центральним органом щодо
видачі (екстрадиції) обвинувачених (підозрюваних) у справах на
стадії досудового слідства.
Міністерство юстиції України є центральним органом щодо
видачі (екстрадиції) підсудних (засуджених) у справах на стадії
судового розгляду або виконання вироку.
Центральні органи щодо видачі особи (екстрадиції) відповідно
до цього Кодексу:
1) звертаються до компетентних органів іноземних держав із
запитами про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або
транзитне перевезення;
2) розглядають запити компетентних органів іноземних держав
про видачу (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне
перевезення та приймають рішення щодо них;
3) організовують проведення екстрадиційної перевірки;
4) організовують прийом-передачу осіб, щодо яких прийнято
рішення про видачу (екстрадицію), тимчасову видачу чи транзитне
перевезення;
5) здійснюють інші повноваження, визначені цим розділом або
міжнародним договором про видачу особи (екстрадицію).
Стаття 453. Порядок підготовки документів та направлення
запитів
Документи про видачу особи в Україну готує орган досудового
слідства чи суд, у провадженні якого перебуває кримінальна справа
або яким постановлено вирок, з дотриманням вимог, передбачених цим
Кодексом та відповідним міжнародним договором України.
Документи складаються у письмовій формі і повинні містити
дані про особу, видача якої вимагається, обставини і кваліфікацію
вчиненого нею злочину. До них додаються:
1) копія постанови судді про взяття особи під варту або про
дачу дозволу на її затримання і доставку в суд під вартою або
копія вироку з підтвердженням про набрання ним законної сили;
2) копія постанови про притягнення особи як обвинуваченого,
якщо у справі не винесено вирок;
3) копія постанови про розшук особи;
4) текст статті Кримінального кодексу України ( 2341-14 ),
згідно з якою кваліфікується вчинений злочин;
5) документи про громадянство розшукуваної особи;
6) довідка про частину невідбутого покарання, якщо
запитується видача особи, яка вже відбула частину призначеного
покарання;
7) інші відомості, передбачені міжнародним договором України,
який також чинний для іноземної держави, на території якої
встановлено розшукувану особу.
Документи підписуються слідчим або суддею, засвідчуються
печаткою відповідного органу та перекладаються мовою, передбаченою
міжнародним договором України.
Документи про видачу особи (екстрадицію) передаються до
відповідного центрального органу через прокуратуру Автономної
Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя, військову
прокуратуру регіону України та Військово-Морських Сил України
(далі у цьому розділі - прокуратура області) у десятиденний строк
з дня затримання особи на території іноземної держави. У
зазначений строк Генеральній прокуратурі України безпосередньо
передаються документи про видачу особи (екстрадицію) слідчих
підрозділів у складі Міністерства внутрішніх справ України, Служби
безпеки України, Державної податкової адміністрації України.
Центральний орган за наявності підстав, передбачених
міжнародним договором України, звертається до компетентного органу
іноземної держави із запитом про видачу особи в Україну. Запит про
видачу направляється керівником центрального органу або його
заступником протягом п'яти днів з дня отримання документів органу
досудового слідства чи суду.
Стаття 454. Межі кримінальної відповідальності виданої особи
Видана в Україну особа може бути притягнена до кримінальної
відповідальності або щодо неї може бути виконано вирок суду лише
за ті злочини, за які здійснена видача (екстрадиція).
Обмеження, висловлені компетентним органом іноземної держави
при прийнятті рішення про видачу особи в Україну, є обов'язковими
при прийнятті відповідних процесуальних рішень органом досудового
слідства, прокурором або судом.
Якщо застереження компетентного органу іноземної держави щодо
обмежень у видачі особи стосується виконання вироку, суд, який
ухвалив вирок, вирішує питання про приведення його до виконання
лише за ті діяння, за які відбулася видача.
У разі вчинення особою до її видачі (екстрадиції) іншого
злочину, не зазначеного у запиті про видачу, притягти таку особу
до кримінальної відповідальності або виконати вирок суду за цей
злочин можна лише після отримання згоди компетентного органу
іноземної держави, що видала особу.



вгору