Документ 1422-VIII, чинний, поточна редакція — Прийняття від 16.06.2016

ПОСТАНОВА
Верховної Ради України

Про Звернення Верховної Ради України до Його Всесвятості Варфоломія, Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві в Україні

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 27, ст.528)

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити Звернення Верховної Ради України до Його Всесвятості Варфоломія, Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві в Україні (додається).

2. Доручити Голові Верховної Ради України та Міністерству закордонних справ України невідкладно направити текст Звернення до Всесвятості Варфоломія, Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха.

3. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Голова Верховної Ради України

А.ПАРУБІЙ

м. Київ
16 червня 2016 року
№ 1422-VIII


ЗВЕРНЕННЯ
Верховної Ради України до Його Всесвятості Варфоломія, Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві в Україні

Його Всесвятості Варфоломію,
Архієпископу Константинополя і Нового Риму,
Вселенському Патріархові

Ваша Всесвятосте!

Звернутися до Вас, Глави Святої Константинопольської Православної Церкви та Вселенського Патріарха, нас спонукають особливі обставини, що склалися на сьогодні в житті України. Ось вже два роки, як Україна потерпає від збройної агресії з боку Російської Федерації, яка визнана державою-агресором рішенням Верховної Ради України від 27 січня 2015 року та Резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи 2067 "Зниклі особи під час конфлікту в Україні" від 25 червня 2015 року. Всупереч усім міжнародним нормам права анексовано Автономну Республіку Крим. Триває розв’язана і штучно підтримувана Російською Федерацією війна на Донбасі.

26 липня 2008 року, перебуваючи з візитом у нашій країні з нагоди святкування 1020-ї річниці хрещення Київської Русі, Ви, Ваша Всесвятосте, у своєму Зверненні до української нації на Софійській площі чітко окреслили питання, що мають виключне значення для розв’язання української церковної проблеми: виняткову відповідальність та обов’язкову місію дбати про дотримання канонічного порядку, виплекані історією материнські права Константинопольської Православної Церкви стосовно Православної Церкви в Україні, а також ставлення до акта 1686 року, або, як Ви висловилися, "анексії [Української Церкви] до Російської держави".

У цій історичній промові містилося ще одне дуже важливе для Українського народу послання. Згадуючи про реакцію Вселенського патріархату на бажання автокефалії з боку урядів новоутворених держав Балканського півострова, Ви, Ваша Всесвятосте, зауважили, що, керуючись інтересами національної цілісності цих народів і йдучи навіть всупереч інтересам власної юрисдикції, Константинополь благословив утворення чотирьох автокефальних церков: Грецької (1850), Сербської (1831), Болгарської (1945) та Албанської (1937). Залишилися в серці нашого народу й інші, сповнені пастирської відповідальності, Ваші слова, виголошені на Софійській площі з сумної нагоди церковного розділення в Україні: "Церква-мати має не тільки право, а й обов’язок підтримувати в межах усталеної православної традиції будь-яку конструктивну і перспективну пропозицію, яка якнайшвидше ліквідує небезпечні поділи в церковному тілі, "щоб зло не стало більшим" для Святої церкви в Україні і Православної церкви загалом".

Згадуючи ці слова та шануючи Константинополь як Перший Престол у Православній Церкві, звертаємося до Вашої Всесвятості з проханням невідкладно використати наявні у Вас канонічні повноваження для подолання існуючого в нашій країні церковного розподілу та нормалізації канонічного статусу Православної Церкви в Україні у дусі Вашого історичного Звернення до української нації 26 липня 2008 року, а також канонічних дій Вселенського патріархату з нормалізації церковного життя у православних церквах Естонії (1996), Болгарії (1998) та Чехії і Словаччини (2014).

Упродовж усього XX століття в Україні тривала боротьба за помісний автокефальний статус давньої Київської митрополії, яка протягом семи століть перебувала у складі Вселенського Патріархату, а 1686 року з грубим порушенням канонів була приєднана до патріархату Московського. Історична тяглість цієї боротьби, що ведеться упродовж такого значного часу, а також динамічне зростання в нашій країні структур Української Православної Церкви Київського Патріархату яскраво свідчать, що Москва даремно сподівається на подальше втримання України в орбіті впливу Російської православної церкви. Сучасний Московський патріархат надто тісно пов’язаний з пануючим у Росії політичним режимом, щоб сприйматися українським суспільством саме як Церква, а не "міністерство ідеології" Російської Федерації. Довіра до цієї церковної структури в нашій країні на сьогодні мінімальна. А всі її зусилля самотужки, ігноруючи Вселенський Патріархат та світове православ’я, подолати наявну в Україні канонічну кризу - абсолютно безперспективні. Це було очевидно ще 16 років тому, коли Ваша Всесвятість писали про це у своєму Зверненні на ім’я тодішнього Митрополита Київського і всієї України Володимира (від 2 серпня 2000 року). І це стало цілком зрозумілим сьогодні, коли в сучасній Україні Московський патріархат, на жаль, сприймається багатьма громадянами нашої держави як моральний співучасник російської агресії та гібридної війни проти України.

Після подій 2014 року Україна вже ніколи не буде ані політичною, ані церковною колонією Росії. Як свідчить стан Православної Церкви в Україні, вона вже давно за всіма належними критеріями готова до статусу Помісної автокефальної церкви:

сучасна Україна - це самостійна держава, суверенітет якої визнаний усім світом;

Український народ має власну самобутню культуру, яка плекає його ідентичність;

кількісні показники життя Православної Церкви в Україні свідчать, що ця Церква не лише досягла рівня, необхідного для автокефального буття, а й стане найчисленнішою Православною Церквою світу, якщо зможе подолати поділ.

Як засвідчує досвід проголошення автокефалій у XX столітті з боку Московської патріархії (США, 1970; Чехословаччина, 1951), а також досвід врегулювання канонічного положення низки новозаснованих помісних православних церков, канонічна (тобто чинна і законна) автокефалія Православній Церкві в Україні може бути надана лише Вселенським Патріархатом, який єдиний має для цього відповідні канонічні повноваження.

З огляду на це, а також чітко розуміючи, що лише автокефальний статус може стати основою для подолання існуючого нині в нашій країні церковного поділу, просимо Вас як Вселенського Патріарха, Предстоятеля Святої Константинопольської православної церкви, яка була і лишається Церквою-матір’ю для Київської митрополії, а також Голову Всеправославного Собору, який невдовзі відбудеться, в інтересах утвердження православ’я в Україні застосувати всі наявні канонічні повноваження та:

визнати нечинним акт 1686 року як такий, що був ухвалений з порушенням священних канонів Православної Церкви;

взяти активну участь у подоланні наслідків церковного поділу шляхом скликання під егідою Вселенського Патріархату Всеукраїнського об’єднавчого собору з метою вирішення всіх суперечливих питань та об’єднання Українського православ’я;

заради блага Православної Церкви в Україні та цілісності українського народу видати Томос про автокефалію Православної Церкви в Україні, на основі якого вона зможе посісти належне місце в родині помісних православних церков.

Вболіваючи за долю Першого Престолу в православному світі та нашої давньої Київської церкви, щиро сподіваємося, що завдяки участі Вашої Всесвятості у врегулюванні церковної кризи та становленню єдиної Помісної Церкви в Україні у майбутньому між Києвом та Константинополем складуться унікальні стосунки, що дозволять подолати чимало негативних тенденцій у житті сучасного православ’я.



вгору