Про охорону культурної спадщини
Закон України від 08.06.20001805-III
Документ 1805-III, чинний, поточна редакція — Редакція від 14.03.2018, підстава - 2289-VIII
( Остання подія — Редакція, відбудеться 25.01.2019, підстава - 2457-VIII. Подивитися в історії? )


     Незалежні групи спеціалістів з ініціативи об'єднань громадян, 
органів охорони культурної спадщини, а також інших органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за рахунок їх
власних коштів або на громадських засадах можуть здійснювати
громадську експертизу з питань охорони культурної спадщини.
Висновки даної експертизи можуть враховуватися органами виконавчої
влади та органами місцевого самоврядування при прийнятті
відповідних рішень згідно із законом. ( Стаття 11 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 ) від
16.12.2004 )
Стаття 12. Екскурсійне відвідування пам'яток
Органи охорони культурної спадщини забезпечують по можливості
вільний доступ до пам'яток з метою їх екскурсійного відвідування,
якщо вони вважаються придатними для цього. Власник пам'ятки або
уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння,
користування чи управління, зобов'язані за погодженням з органами
охорони культурної спадщини організувати такий доступ. Порядок
цього доступу встановлюється охоронними договорами.
Р о з д і л III
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ОБ'ЄКТІВ
КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 13. Державний реєстр нерухомих пам'яток України
1. Об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності
відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної,
історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають
реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих
пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та
місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток
( 1760-2001-п ) встановлюється Кабінетом Міністрів України. { Частина перша статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004, N 2518-VI ( 2518-17 ) від
09.09.2010, N 2073-VIII ( 2073-19 ) від 25.05.2017 }
2. Перелік об’єктів підводної культурної спадщини зі статусом
морського меморіалу визначається Кабінетом Міністрів України. { Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2289-VIII
( 2289-19 ) від 08.02.2018 }
3. Не підлягають державній реєстрації об'єкти, що є сучасними
копіями існуючих пам'яток або спорудами (витворами), створеними за
старовинними проектами чи науковими реконструкціями, в тому числі
масові тиражовані копії.
Стаття 14. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру
та внесення змін до нього
1. Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та
внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії
пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки:
а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету
Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони
культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;
{ Пункт "а" частини першої статті 14 із змінами, внесеними згідно
із Законами N 2947-VI ( 2947-17 ) від 13.01.2011, N 5461-VI
( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів
охорони культурної спадщини або за поданням Українського
товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських
організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони
культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання
подання. { Пункт "б" частини першої статті 14 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
2. Об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його
реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної
спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта
культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної
спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або
уповноважений ним орган (особу).
Переліки об'єктів культурної спадщини затверджуються
рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.
Порядок обліку об'єктів культурної спадщини ( z0528-13 )
визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
{ Абзац третій частини другої статті 14 із змінами, внесеними
згідно із Законами N 2947-VI ( 2947-17 ) від 13.01.2011, N 5461-VI
( 5461-17 ) від 16.10.2012 } { Частина друга статті 14 в редакції Закону N 2518-VI ( 2518-17 )
від 09.09.2010 }
3. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику
пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію
об'єкта культурної спадщини як пам'ятки. { Частина третя статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини надає органу
виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органам охорони
культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської
міських, районних державних адміністрацій, відповідним виконавчим
органам сільської, селищної, міської ради витяги з Реєстру щодо
пам'яток, які розташовані на їхніх територіях. { Частина четверта статті 14 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
{ Стаття 14 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 ) від
16.12.2004 }
Стаття 15. Вилучення пам'ятки з Реєстру
Вилучення пам'ятки з Реєстру здійснюється лише у разі:
якщо пам'ятку зруйновано;
якщо пам'ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових
формах, досліджена на всій площі і по всій глибині культурного
шару і при цьому не виявлено об'єктів культурної спадщини, які
підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому
використанню;
якщо пам'ятка втратила предмет охорони. ( Стаття 15 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 ) від
16.12.2004 )
Стаття 16. Інформування про об'єкти культурної спадщини,
занесені до Реєстру
1. Інформування про об'єкти культурної спадщини, занесені до
Реєстру, провадиться шляхом:
публікації Реєстру та внесених до нього змін;
надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на
запит на інформацію; { Частину першу статті 16 доповнено абзацом
третім згідно із Законом N 1170-VII ( 1170-18 ) від 27.03.2014 }
встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших
інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їхніх
територій незалежно від форм власності.
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію
Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному
виданні та на своєму офіційному веб-сайті. { Частина друга статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012, N 1170-VII ( 1170-18 ) від
27.03.2014 }
Р о з д і л IV
ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА
ВЛАСНОСТІ НА ПАМ'ЯТКИ
Стаття 17. Суб'єкти права власності на пам'ятки
Пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у
державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права
власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під
водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною
власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної
частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку,
визначеному законодавством.
Власність морського меморіалу визначається межами
національної юрисдикції (у виключній (морській) економічній зоні,
територіальному морі та внутрішніх водах України). { Статтю 17 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2289-VIII
( 2289-19 ) від 08.02.2018 }
Право власності на скарб, що є пам'яткою, визначається в
порядку, встановленому Цивільним кодексом України ( 435-15 ).
{ Статтю 17 доповнено частиною згідно із Законом N 997-V
( 997-16 ) від 27.04.2007 }
У документі, який посвідчує право власності на пам'ятку,
обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення
про її державну реєстрацію.
Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у
державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну
власність в установленому законом порядку, за винятком земельних
ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх
битв. { Стаття 17 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 ) від
16.12.2004 }
Стаття 18. Здійснення права власності на об'єкти культурної
спадщини, що є пам'ятками
1. Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком
пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими
актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником
або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи
управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності
погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
{ Абзац перший частини першої статті 18 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004 }

{ Абзац другий частини першої статті 18 виключено на підставі
Закону N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }

Пам'ятка може бути приватизована лише за умови укладення
майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної
спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому
охоронного договору на пам'ятку (її частину) з викладенням його
істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам'ятки,
робіт, які майбутній власник зобов'язується провести на пам'ятці з
метою утримання її в належному стані. { Частину першу статті 18
доповнено абзацом згідно із Законом N 574-VI ( 574-17 ) від
23.09.2008 }
Перелік пам'яток, які не підлягають приватизації,
затверджується Верховною Радою України.
Пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи
комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може
надаватися у користування за погодженням з центральним органом
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони
культурної спадщини. { Абзац п'ятий частини першої статті 18 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
2. Особі, яка набула права володіння, користування чи
управління пам'яткою, за винятком наймача державної або
комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю
пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без
погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. { Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
Стаття 19. Грошова оцінка пам'ятки
Кожна пам'ятка має майнову цінність, що обчислюється у
грошовій одиниці України. Пам'ятки підлягають грошовій оцінці за
нормативами і методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів
України.
Стаття 20. Право привілеєвої купівлі пам'яток
1. У разі продажу пам'ятки (крім пам'ятки, яка не підлягає
приватизації) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у
письмовій формі повідомити про це відповідний орган охорони
культурної спадщини із зазначенням ціни та інших умов продажу.
( Частина перша статті 20 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 )
від 16.12.2004 )
2. Центральні органи виконавчої влади, що забезпечують
формування та реалізують державну політику у сфері охорони
культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам'ятки
національного значення. Орган виконавчої влади Автономної
Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних,
Київської та Севастопольської міських, районних державних
адміністрацій та відповідний виконавчий орган сільської, селищної,
міської ради мають право привілеєвої купівлі пам'ятки місцевого
значення. У разі відмови від здійснення цього права чи
нездійснення його протягом місяця з дня одержання повідомлення
власник або уповноважений ним орган має право на продаж пам'ятки.
{ Абзац перший частини другої статті 20 в редакції Закону
N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004; із змінами, внесеними згідно
із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } Право привілеєвої купівлі пам'ятки не застосовується, коли
покупцем пам'ятки, яка перебуває у приватній власності, є діти,
дружина і батьки або, за їх відсутності, брати і сестри, а також
дід та бабка як з боку батька, так і з боку матері, і небожі та
небоги продавця.
Стаття 21. Примусове відчуження або викуп пам'яток
1. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки
їй загрожує пошкодження або знищення, відповідний орган охорони
культурної спадщини робить власнику пам'ятки відповідне
попередження. { Частина перша статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
2. Якщо власник пам'ятки не вживе заходів щодо її збереження,
зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього
умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної
спадщини може постановити рішення про її викуп. { Частина друга статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
3. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для
збереження пам'ятки позов про її викуп може бути пред'явлено без
попередження.
4. Викуплена пам'ятка переходить у власність держави.
Викупна ціна пам'ятки визначається за згодою сторін, а в разі
спору - судом. { Стаття 21 в редакції Закону N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }
Р о з д і л V
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК
Стаття 22. Заборона знесення, зміни, заміни пам'яток
та порядок їх переміщення (перенесення)
Пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме
майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати
(переносити) на інші місця.
Переміщення (перенесення) пам'ятки на інше місце допускається
як виняток у випадках, коли неможливо зберегти пам'ятку на місці,
за умови проведення комплексу наукових досліджень з вивчення та
фіксації пам'ятки (обміри, фотофіксація тощо).
Фінансування всіх заходів з вивчення, фіксації, переміщення
(перенесення) пам'яток, що підлягають переміщенню (перенесенню)
відповідно до цього Закону, провадиться за рахунок коштів
замовника робіт, які викликали необхідність переміщення
(перенесення) пам'яток. Якщо переміщення (перенесення) пам'яток є
необхідним внаслідок дії непереборної сили, вивчення та фіксація
пам'ятки провадяться за рахунок коштів Державного бюджету
України. ( Стаття 22 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 ) від
16.12.2004 )
Стаття 23. Охоронні договори
Усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної
спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи)
незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з
відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
{ Частина перша статті 23 в редакції Закону N 2518-VI ( 2518-17 )
від 09.09.2010 }
При передачі пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної
спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи
управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу
є забезпечення особою, якій передається пам'ятка, щойно виявлений
об'єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження
пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її
(його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного
договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом
(особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини. { Статтю 23 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2518-VI
( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
Порядок укладання охоронних договорів ( 1768-2001-п ) та їхні
типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відсутність охоронного договору не звільняє особу від
обов'язків, що випливають із цього Закону.
Стаття 24. Утримання та використання пам'яток
1. Власник або уповноважений ним орган, користувач
зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно
провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або
знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
2. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до
режимів використання, встановлених органами охорони культурної
спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень
пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності,
просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження,
оздоби тощо.
Режими використання пам'яток встановлює:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток
національного значення; { Абзац третій частини другої статті 24 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від
16.10.2012 }
орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щодо
пам'яток місцевого значення. { Абзац четвертий частини другої
статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2245-IV
( 2245-15 ) від 16.12.2004, N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
3. Забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин
та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в
її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони
культурної спадщини. ( Частина третя статті 24 в редакції Закону
N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004 )
4. У разі виникнення загрози для збереженості пам'ятки її
власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права
володіння, користування чи управління, зобов'язані негайно
повідомити про це орган охорони культурної спадщини обласних,
Київської та Севастопольської міських, районних державних
адміністрацій та орган місцевого самоврядування, на території
якого розташована пам'ятка.
5. Розміщення реклами на пам’ятках національного значення, в
межах зон охорони цих пам’яток, історичних ареалів населених місць
здійснюється на підставі дозволу, що оформлюється (видається)
відповідно до Закону України "Про рекламу" ( 270/96-ВР ) за участю
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері охорони культурної спадщини.
Розміщення реклами на пам’ятках місцевого значення, в межах
зон охорони цих пам’яток, історичних ареалів населених місць
здійснюється на підставі дозволу, що оформлюється (видається)
відповідно до Закону України "Про рекламу" за участю органу
виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласної, Київської
та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Зазначені органи беруть участь в оформленні дозволу на
розміщення реклами шляхом погодження за зверненням органу, що
видає дозвіл, без залучення суб’єкта господарювання. { Частина п'ята статті 24 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 )
від 16.12.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI
( 5461-17 ) від 16.10.2012; в редакції Закону N 191-VIII
( 191-19 ) від 12.02.2015 }
Стаття 25. Надання об'єктів культурної спадщини, що є
пам'ятками, в користування юридичним та фізичним
особам
1. Надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, в
користування юридичним та фізичним особам з науковою,
культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється
з дотриманням встановлених цим Законом вимог. { Частина перша статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
2. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають
пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані
дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини.
3. Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити
збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та
укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.
Стаття 26. Консервація, реставрація, реабілітація,
музеєфікація, ремонт та пристосування
пам'яток
1. Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація,
ремонт, пристосування пам'яток національного значення здійснюються
лише за наявності письмового дозволу центрального органу
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони
культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної
документації. { Абзац перший частини першої статті 26 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт,
пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за
наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної
Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на
підставі погодженої з ними науково-проектної документації. { Абзац
другий частини першої статті 26 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
Розробленню проектів консервації, реставрації, реабілітації,
музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток передує проведення
необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних і
геологічних. { Статтю 26 доповнено абзацом третім згідно із
Законом N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
У складі організаційно-функціональної структури підприємства
- виконавця робіт з консервації, реставрації, реабілітації,
музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток мають передбачатися
підрозділи та/або фахівці, які забезпечують виконання відповідних
виробничо-технічних, виробничих функцій. { Статтю 26 доповнено
абзацом четвертим згідно із Законом N 2518-VI ( 2518-17 ) від
09.09.2010 }
Головний архітектор проекту, керівники та виконавці робіт
повинні мати освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні для
проведення відповідних робіт. { Статтю 26 доповнено абзацом п'ятим
згідно із Законом N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }

{ Частину другу статті 26 виключено на підставі Закону
N 1759-VI ( 1759-17 ) від 15.12.2009 }

3. Роботи із збереження об'єктів культурної спадщини
проводяться згідно з реставраційними нормами та правилами,
погодженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Будівельні норми та правила застосовуються у разі проведення робіт
із збереження об'єкта культурної спадщини лише у випадках, що не
суперечать інтересам збереження цього об'єкта. { Частина третя статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
( Стаття 26 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 ) від
16.12.2004 )
Стаття 27. Забезпечення заходів щодо охорони пам'яток
1. У разі, коли пам'ятці загрожує небезпека пошкодження,
руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган,
особа, яка набула права володіння, користування чи управління,
зобов'язані привести цю пам'ятку до належного стану (змінити вид
або спосіб її використання, провести роботи з її консервації,
реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та
пристосування).
2. Якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка
набула права володіння, користування чи управління, самостійно не
здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то
відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов'язати їх
здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження.
3. У разі, коли власник або уповноважений ним орган, особа,
яка набула права володіння, користування чи управління, не в змозі
виконати розпорядження органу охорони культурної спадщини щодо
охорони пам'ятки, орган охорони культурної спадщини може вжити
необхідних заходів самостійно (повністю або частково),
профінансувавши їх за рахунок спеціальних коштів на фінансування
охорони культурної спадщини.
Стаття 28. Вимоги органів протипожежної, санітарної,
екологічної охорони та інших зацікавлених органів
Вимоги органів протипожежної, санітарної, екологічної охорони
та інших зацікавлених органів щодо умов утримання та використання
пам'яток не можуть призводити до змін пам'яток і не повинні
погіршувати їхню естетичну, історичну, мистецьку, наукову чи
художню цінність.
Стаття 29. Обов'язки фізичних та юридичних осіб, діяльність
яких може негативно позначитися на стані пам'яток
На фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно
позначається на стані пам'ятки (створює загрозу знищення,
руйнування, пошкодження, спотворення пам'ятки), покладається
обов'язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони
культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання
пам'ятки в належному стані за власні кошти.
Стаття 30. Заборона діяльності, яка створює загрозу пам'яткам
Органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити
будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює
загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти,
норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими
для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
Органи місцевого самоврядування, на території яких не
створено органів охорони культурної спадщини, зобов'язані
заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що
створює загрозу пам'ятці, негайно повідомивши про це відповідний
орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої
влади.
Органи місцевого самоврядування зобов'язані повідомляти
відповідні органи охорони культурної спадщини про бездіяльність
власника або уповноваженого ним органу, особи, яка набула права
володіння, користування чи управління, що створює загрозу
пам'ятці.
На об’єктах підводної культурної спадщини зі статусом
морського меморіалу забороняється ведення будь-яких форм
діяльності, зокрема підводно-екскурсійної, крім потреб наукових
досліджень або інвентаризації. { Статтю 30 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом
N 2289-VIII ( 2289-19 ) від 08.02.2018 }
Р о з д і л VI
ЗАХИСТ ТРАДИЦІЙНОГО ХАРАКТЕРУ СЕРЕДОВИЩА ТА
ОБ'ЄКТІВ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
Стаття 31. Охоронювані археологічні території
1. Топографічно визначені території чи водні об'єкти, в яких
містяться об'єкти культурної спадщини або можлива їх наявність, за
поданням відповідного органу охорони культурної спадщини можуть
оголошуватися рішенням центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини
охоронюваними археологічними територіями на обмежений або
необмежений строк у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України. { Абзац перший частини першої статті 31 в редакції Закону
N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004; із змінами, внесеними згідно
із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
Правовий режим охоронюваної археологічної території
визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
{ Абзац другий частини першої статті 31 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
2. Інформація, що стосується об’єктів культурної спадщини
таких територій чи водних об’єктів, може бути віднесена до
інформації з обмеженим доступом відповідно до закону. { Частина друга статті 31 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2245-IV ( 2245-15 ) від 16.12.2004, N 5461-VI ( 5461-17 ) від
16.10.2012; в редакції Закону N 1170-VII ( 1170-18 ) від
27.03.2014 }
3. Межі розташування об’єктів підводної культурної спадщини
зі статусом морського меморіалу визначаються відповідною
науково-проектною документацією. { Статтю 31 доповнено частиною третьою згідно із Законом
N 2289-VIII ( 2289-19 ) від 08.02.2018 }
Стаття 32. Зони охорони пам'яток, історичні ареали населених
місць
1. З метою захисту традиційного характеру середовища окремих
пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних
заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них
мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони
регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони
археологічного культурного шару. { Абзац перший частини першої
статті 32 в редакції Закону N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються
відповідною науково-проектною документацією і затверджуються
відповідним органом охорони культурної спадщини.
Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання
зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони культурної спадщини. { Абзац
третій частини першої статті 32 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 } { Частина перша статті 32 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 )
від 16.12.2004 }
2. З метою захисту традиційного характеру середовища
населених місць вони заносяться до Списку історичних населених
місць України.
Список історичних населених місць України за поданням
центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної
спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.
Межі та режими використання історичних ареалів населених
місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних
ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною
документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони
культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони
культурної спадщини. { Абзац третій частини другої статті 32 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від
16.10.2012 }
3. На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон
охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до
Списку історичних населених місць України, забороняються
містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні,
меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного
органу охорони культурної спадщини. { Частина третя статті 32 в редакції Закону N 2245-IV ( 2245-15 )
від 16.12.2004 }
Стаття 33. Історико-культурні заповідники та
історико-культурні заповідні території
1. Комплекс (ансамбль) пам'яток з усією сукупністю
компонентів, що становить культурну, історичну та наукову
цінність, просторово, планувально і функціонально виділений у
структурі населеного пункту або локалізований поза його межами,
може бути оголошений історико-культурним заповідником державного
або місцевого значення.
Історико-культурним заповідником державного значення
оголошується комплекс (ансамбль) пам'яток, що має особливу
культурну, історичну і наукову цінність, справив значний вплив на
розвиток культури, архітектури, містобудування, безпосередньо
пов'язаний з видатними історичними подіями.
Історико-культурним заповідником місцевого значення
оголошується комплекс (ансамбль) пам'яток, що відображає
характерні особливості історії, культури, архітектури чи
містобудування окремого регіону або населеного пункту.
2. Історико-культурною заповідною територією оголошується
історично сформована територія, в межах якої збереглася значна
кількість об'єктів культурної спадщини.
Оголошення території історико-культурною заповідною
територією здійснюється без вилучення пам'яток, їх комплексів
(ансамблів), земельних ділянок, розташованих у межах такої
території, у їх власників або користувачів.
3. Залежно від домінуючого виду об'єктів культурної спадщини
історико-культурні заповідники чи історико-культурні заповідні
території можуть бути історико-архітектурними,
архітектурно-історичними, історико-меморіальними,
історико-археологічними, історико-етнографічними.
4. У межах історико-культурного заповідника та
історико-культурної заповідної території забороняється діяльність,
що негативно впливає або може негативно вплинути на стан
збереження об'єктів культурної спадщини, режим їх охорони та
використання.
Містобудівні, архітектурні та ландшафтні перетворення,
будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи, проведення
масових і видовищних заходів здійснюються:
у межах історико-культурного заповідника - за погодженням з
органом, до сфери управління якого належить історико-культурний
заповідник;
у межах історико-культурної заповідної території - за
погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі
висновку органу, що забезпечує дотримання режиму
історико-культурної заповідної території. { Абзац четвертий
частини четвертої статті 33 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
5. Положення про історико-культурний заповідник
затверджується органом, до сфери управління якого він віднесений
при прийнятті рішення про оголошення комплексу (ансамблю) пам'яток
історико-культурним заповідником.
Положення про історико-культурну заповідну територію
затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері
охорони культурної спадщини.
6. Межі, зони охорони, обсяги і строки проведення робіт з
консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту і
пристосування об'єктів культурної спадщини, благоустрою
історико-культурного заповідника та упорядження
історико-культурної заповідної території, а також заходи з охорони
і використання об'єктів культурної спадщини, збереження і
відтворення традиційного характеру середовища визначаються
відповідно у плані організації території історико-культурного
заповідника або плані організації історико-культурної заповідної
території - науково-проектній документації, що розробляється
відповідно до закону в порядку, визначеному центральним органом
виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
План організації території історико-культурного заповідника
затверджується органом, до сфери управління якого він віднесений
при прийнятті рішення про оголошення комплексу (ансамблю) пам'яток
історико-культурним заповідником.
План організації історико-культурної заповідної території
затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері
охорони культурної спадщини. { Стаття 33 в редакції Законів N 2245-IV ( 2245-15 ) від
16.12.2004, N 2518-VI ( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
Стаття 33-1. Порядок оголошення комплексу (ансамблю)
пам'яток історико-культурним заповідником
або території історико-культурною заповідною
територією
1. Підготовку і подання клопотання про оголошення комплексу
(ансамблю) пам'яток історико-культурним заповідником або території
історико-культурною заповідною територією можуть здійснювати
фізичні та/або юридичні особи.
У клопотанні з урахуванням культурної, історичної та наукової
цінності комплексу (ансамблю) пам'яток чи окремої території
обґрунтовується необхідність їх оголошення відповідно
історико-культурним заповідником або історико-культурною
заповідною територією.
До клопотання додаються документи, що підтверджують
обґрунтування необхідності оголошення комплексу (ансамблю)
пам'яток чи території відповідно історико-культурним заповідником
або історико-культурною заповідною територією.
2. Клопотання про оголошення комплексу (ансамблю) пам'яток
історико-культурним заповідником або території історико-культурною
заповідною територією надається органу виконавчої влади Автономної
Республіки Крим, обласній, Київській і Севастопольській міським
державним адміністраціям чи відповідному виконавчому органу
сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням відповідних
комплексу (ансамблю) пам'яток або території. Клопотання
розглядається у місячний строк з дня його отримання. { Абзац
перший частини другої статті 33-1 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
За наслідками розгляду клопотання орган виконавчої влади
Автономної Республіки Крим, обласна, Київська і Севастопольська
міські державні адміністрації чи відповідний виконавчий орган
сільської, селищної, міської ради надає висновок про доцільність
оголошення комплексу (ансамблю) пам'яток історико-культурним
заповідником або території історико-культурною заповідною
територією разом з необхідними документами відповідному органу,
визначеному частиною третьою цієї статті. { Абзац другий частини
другої статті 33-1 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
Перелік документів, необхідних для прийняття рішення про
оголошення комплексу (ансамблю) пам'яток історико-культурним
заповідником або території історико-культурною заповідною
територією ( 727-2011-п ), визначає Кабінет Міністрів України.
3. Рішення про оголошення комплексу (ансамблю) пам'яток
історико-культурним заповідником державного значення або території
історико-культурною заповідною територією приймає Кабінет
Міністрів України.
Рішення про оголошення комплексу (ансамблю) пам'яток
історико-культурним заповідником місцевого значення приймає
відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласна,
Київська і Севастопольська міські ради. { Закон доповнено статтею 33-1 згідно із Законом N 2518-VI
( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
Стаття 33-2. Особливості управління та функціонування
історико-культурних заповідників
1. З метою забезпечення дотримання режиму
історико-культурного заповідника, визначеного положенням про
нього, орган, до сфери управління якого належить заповідник,
утворює адміністрацію історико-культурного заповідника.
Адміністрація історико-культурного заповідника здійснює
культурно-освітню, науково-дослідну діяльність у сфері охорони
культурної спадщини та музейній справі, а також туристичну
діяльність.
2. Завдання, напрями діяльності адміністрації
історико-культурного заповідника, порядок управління
історико-культурним заповідником визначаються положенням про неї,
що затверджується органом, до сфери управління якого належить
історико-культурний заповідник.
Типове положення про адміністрацію історико-культурного
заповідника (452-2013-п) затверджує Кабінет Міністрів України.
Керівники адміністрації історико-культурних заповідників
призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту на п’ять
років за результатами конкурсу. { Частину другу статті 33-2
доповнено абзацом третім згідно із Законом N 955-VIII ( 955-19 )
від 28.01.2016 }
Порядок проведення конкурсу та вимоги до кандидатів на посаду
керівника адміністрації історико-культурного заповідника
визначаються статтями 21-1 - 21-5 Закону України "Про культуру"
( 2778-17 ). { Частину другу статті 33-2 доповнено абзацом третім згідно із
Законом N 955-VIII ( 955-19 ) від 28.01.2016 }
3. Адміністрація історико-культурного заповідника відповідно
до закону:
1) проводить роботу з виявлення, фіксації, класифікації,
складення облікової документації на об'єкти культурної спадщини,
готує документацію для їх державної реєстрації;
2) інформує відповідний орган охорони культурної спадщини про
пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження,
руйнування об'єктів історико-культурного заповідника;
3) здійснює науково-методичне керівництво проведенням робіт з
дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту,
пристосування і музеєфікації пам'яток та інших робіт на території
історико-культурного заповідника та в зонах його охорони;
4) надає висновки відповідному органу охорони культурної
спадщини щодо можливості розміщення реклами на території
історико-культурного заповідника та в зонах його охорони;
5) вживає заходів для запобігання і припинення порушення
вимог законодавства про охорону культурної спадщини, а також для
усунення негативних наслідків і відшкодування шкоди, завданої
такими порушеннями;
6) здійснює інші заходи щодо охорони та збереження об'єктів
історико-культурного заповідника.
З метою забезпечення дотримання режиму історико-культурного
заповідника його адміністрація відповідно до закону може
забезпечувати охорону об'єктів і території заповідника.
4. Відповідно до завдань та напрямів діяльності адміністрація
історико-культурного заповідника може надавати платні послуги,
перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
5. Майно історико-культурного заповідника, що перебуває у
державній або комунальній власності, передається його
адміністрації на праві оперативного управління і не підлягає
відчуженню.
6. Земельні ділянки в межах історико-культурного заповідника
надаються його адміністрації в користування відповідно до закону.
7. Історико-культурний заповідник може мати власну символіку.
{ Закон доповнено статтею 33-2 згідно із Законом N 2518-VI
( 2518-17 ) від 09.09.2010 }
Стаття 33-3. Особливості управління та функціонування
історико-культурних заповідних територій
1. Забезпечення дотримання режиму історико-культурної
заповідної території з розташованими на ній об'єктами культурної
спадщини, визначеного у положенні про неї, здійснюється за
рішенням Кабінету Міністрів України органом охорони культурної
спадщини за місцезнаходженням такої території або адміністрацією
історико-культурної заповідної території чи адміністрацією
історико-культурного заповідника, з яким пов'язана ця територія.
2. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про
забезпечення дотримання режиму історико-культурної заповідної
території її адміністрацією така адміністрація створюється
Кабінетом Міністрів України.
3. З метою забезпечення дотримання режиму історико-культурної
заповідної території її адміністрація виконує функції, передбачені
частиною третьою статті 33-2 цього Закону.
4. Завдання та напрями діяльності адміністрації
історико-культурної заповідної території визначаються в положенні
про неї, що затверджується Кабінетом Міністрів України.



вгору