Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства
Верховна Рада України; Закон, Програма від 17.01.20022988-III
Документ 2988-14, втратив чинність, поточна редакція — Втрата чинності від 01.01.2013, підстава 4836-17
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »  

                                                          
З А К О Н У К Р А Ї Н И
{ Закон втратив чинність на підставі Закону
N 4836-VI ( 4836-17 ) від 24.05.2012, ВВР,
2013, N 17, ст.146 }
Про Загальнодержавну програму
розвитку водного господарства
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 25, ст.172 )
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 380-IV ( 380-15 ) від 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86
N 1344-IV ( 1344-15 ) від 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250
N 2285-IV ( 2285-15 ) від 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162
N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19,
ст.267
N 4731-VI ( 4731-17 ) від 17.05.2012, ВВР, 2013, N 15, ст.98 }

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити Загальнодержавну програму розвитку водного
господарства (далі - Програма), що додається.
2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
3. Кабінету Міністрів України:
1) у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом
привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові
акти, що стосуються виконання таких програм:
"Комплексна програма захисту від шкідливої дії вод сільських
населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у
2001-2005 роках та прогноз до 2010 року ( 1173-2000-п )";
"Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення
екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках
та прогноз до 2010 року ( 1704-2000-п )";
"Комплексна програма першочергового забезпечення сільських
населених пунктів, що користуються привізною водою,
централізованим водопостачанням у 2001-2005 роках і прогноз до
2010 року ( 1735-2000-п )";
"Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні
р. Тиса у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до
2015 року ( 1388-2001-п )";
"Національна програма екологічного оздоровлення басейну
Дніпра та поліпшення якості питної води ( 123/97-ВР )";

( Підпункт 2 пункту 3 виключено на підставі Закону N 2505-IV
( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

3) розробити і подати до Верховної Ради України проект закону
України про Національний екологічний фонд;
4) розробити і затвердити порядок пріоритетного фінансування
з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища
загальнодержавних екологічних програм, які затверджені законами
України.
4. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної
Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським
державним адміністраціям:
розробити до 2003 року, в межах своєї компетенції, відповідні
заходи щодо виконання положень Програми;
під час розроблення проектів закону про Державний бюджет
України і місцевих бюджетів передбачати у бюджетах необхідні кошти
для забезпечення виконання цієї Програми.

Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 17 січня 2002 року
N 2988-III

ЗАТВЕРДЖЕНО
Законом України
від 17 січня 2002 року N 2988-III
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА ПРОГРАМА
РОЗВИТКУ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Ця Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо
поліпшення забезпечення якісною водою населення і галузей
економіки, розв'язання водогосподарських і екологічних проблем,
створення умов для переходу до сталого та ефективного
функціонування водогосподарського комплексу.
Розроблення Програми визначається такими факторами:
забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього
природного середовища на території України є обов'язком держави;
водні ресурси є об'єктом права власності народу України;
водні ресурси забезпечують усі сфери життя і господарської
діяльності людини, є важливою складовою природних ресурсів, яка
значною мірою визначає можливості розвитку промисловості і
сільського господарства, розміщення населених пунктів, організації
відпочинку та охорони здоров'я людей;
залучення великих обсягів водних ресурсів у господарський
обіг і їх забруднення, зміна гідрологічного режиму на водозбірних
площах, що призвели до порушення природної рівноваги, різкого
зниження якості водоресурсного потенціалу, переважання
деградаційних процесів над самовідновною і самоочисною здатністю
водних систем;
необхідність розв'язання проблем комплексного розвитку
водного господарства з урахуванням потреб забезпечення охорони та
раціонального використання усіх природних ресурсів, сучасних змін
у природокористуванні, стратегії суспільного розвитку країни.
Розділ II
МЕТА, ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ, НАПРЯМИ
РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ
Метою Програми є впровадження державної політики, спрямованої
на запобігання зростанню антропогенного впливу на довкілля,
забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і
господарської діяльності та захисту водних ресурсів від
забруднення та виснаження, раціональне використання водних
ресурсів, забезпечення сталого функціонування екосистем у басейнах
річок України, запобігання шкідливій дії води і ліквідації її
наслідків.
Передумовами розроблення і впровадження Програми є
усвідомлення і визнання того, що:
вирішення проблем у сфері охорони довкілля та використання
природних ресурсів є пріоритетним напрямом державної політики у
здійсненні соціально-економічних реформ;
реформування господарського комплексу повинне проводитися з
достатнім гарантуванням екологічної безпеки населення,
відновленням навколишнього природного середовища;
незадовільний екологічний стан водних об'єктів є головною
причиною погіршення якості питної води, що зумовлює поширення
захворювань і погіршення здоров'я населення.
Принципами розвитку водного господарства є:
пріоритетність розвитку системи водокористування для
соціальної сфери;
екологічно збалансований за водним фактором розвиток регіонів
з урахуванням стану і прогнозу зміни водних ресурсів;
запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих технологій
у галузях економіки;
комплексний підхід до територіальної організації виробництва,
земле- і водокористування залежно від водоресурсного значення того
чи іншого басейну;
програмно-цільовий метод планування, прогнозування і
організації водогосподарської діяльності;
еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація та
державне управління водокористуванням з наданням безумовного
пріоритету збереженню водних ресурсів, підтриманню сприятливих
умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного
стану водних об'єктів;
пріоритетність економічних важелів регулювання водних
відносин, оптимальне їх поєднання з організаційними та правовими
заходами;
додержання чинних міжнародних договорів у сфері водних
відносин, співробітництво з сусідніми державами у питаннях
використання і охорони водних ресурсів та запобігання шкідливій
дії води на транскордонних водних об'єктах;
планування і впровадження методів водокористування, охорони
вод, відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових
принципах управління;
широке залучення громадськості до процесів обговорення,
планування, контролю процесів використання водних ресурсів.
Основні завдання цієї Програми визначені в етапах її
реалізації.
Виконання завдань та заходів Програми здійснюється за такими
пріоритетними напрямами:
1) поліпшення якості забезпечення водними ресурсами населення
і галузей економіки, включаючи будівництво (реконструкцію) та
підвищення екологічної надійності водосховищ, каналів, водоводів,
систем водозабезпечення (збільшення обсягів використання підземних
вод для питного водопостачання, залучення у господарський обіг
морських і шахтних вод тощо), зокрема:
зменшення обсягів забруднень з точкових джерел;
зменшення обсягів забруднень з дифузних джерел;
зменшення обсягів забруднень з атмосфери;
створення єдиної системи контролю за переміщенням небезпечних
речовин;
реформування і вдосконалення системи поводження з побутовими
та промисловими відходами;
упорядкування використання водних ресурсів на об'єктах
житлово-комунального господарства, промисловості, сільського
господарства;
забезпечення екологічно безпечного функціонування водосховищ,
каналів, водоводів та інших штучно створених водних об'єктів;
запобігання забрудненню підземних вод, розширення робіт по
створенню мережі артезіанських свердловин для забезпечення
населення питною водою;
запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на водних
об'єктах, удосконалення засобів ліквідації їх наслідків;
створення комплексної, загальнодержавної системи моніторингу
водних ресурсів;
2) раціональне та екологічно безпечне використання водних
ресурсів, підвищення технологічного рівня водокористування,
впровадження маловодних і безводних технологій (повторне
використання стічних вод, удосконалення замкнутих (безстічних)
систем виробничого водопостачання, залучення у господарський обіг
морських і шахтних вод тощо), зокрема:
впровадження новітніх, водозберігаючих, енергозберігаючих,
комплексних технологій очищення забруднених вод, в першу чергу у
комунальному господарстві;
впровадження в промисловості технологій, які передбачають
використання морських, мінералізованих підземних і шахтних вод;
забезпечення обліку використання вод;
розроблення і впровадження більш раціональних нормативів
водокористування;
інвентаризація заборів води об'єктами господарської
діяльності та фізичними особами;
створення системи проведення екологічних експертиз та
екологічного аудиту з метою оцінки впливу виробничих технологій та
екологічних ситуацій на водні ресурси;
3) упорядкування структури природних територій та земель, які
інтенсивно використовуються, оптимізація водних балансів річкових
басейнів, забезпечення стабільності та поліпшення екологічної
ситуації, підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів
водозбірних територій, зокрема:
розроблення окремих режимів водокористування у межах
водозбірних басейнів, визначених цією Програмою;
розроблення науково обгрунтованих рекомендацій щодо
впровадження окремих режимів водокористування для природних та
антропогенних угідь;
створення геоінформаційної системи оцінки, прогнозування і
моніторингу водних балансів у водозбірних басейнах, з банком
еколого-водогосподарської інформації;
відновлення і збереження водовідтворювальної здатності
ландшафтів шляхом досягнення оптимального співвідношення угідь
різних типів у водозбірних басейнах річок;
створення та упорядкування водоохоронних зон і прибережних
смуг;
розширення мережі природно-заповідного фонду, його
упорядкування та утримання;
створення захисних лісонасаджень, проведення заліснення
територій у водозбірних басейнах річок, відродження джерел, їх
паспортизація, відтворення та збереження водно-болотних угідь;
виконання заходів по збільшенню видового різноманіття
тваринного світу та рослинності у водних об'єктах, попередження
евтрофікації водойм;
4) відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного
режиму водних об'єктів та запобігання шкідливій дії води, зокрема:
виконання заходів по берегоукріпленню, будівництву
протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних дамб тощо;
розчищення русел річок, підтримання необхідного санітарного
стану річок;
формування екологічно стійких агроландшафтів, консервація
деградованих сільськогосподарських угідь;
розроблення і впровадження ефективної і суворої системи
контролю за дотриманням правил користування водними об'єктами,
режиму водоохоронних зон та прибережних смуг, дотриманням правил
їх використання;
виконання заходів по відведенню поверхневих вод у зонах
підтоплення, проведення меліоративних робіт;
5) забезпечення надійного функціонування гідромеліоративного
комплексу, зокрема:
оптимізація функціонування, реконструкція і модернізація
наявних меліоративних систем;
обов'язкове виконання екологічної експертизи проектів
створення нових меліоративних та зрошувальних систем;
впровадження технологій водовідведення із використанням
вітроенергетичних установок;
6) удосконалення управління водокористуванням, охороною та
відтворенням водних ресурсів передбачає, зокрема:
вдосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової бази
для впровадження державної політики у сфері використання водних
ресурсів;
покращення екологічного стану водних об'єктів на основі
басейнового принципу у підході до управління водокористуванням і
охороною вод;
розроблення і затвердження на законодавчому рівні положень
про басейновий принцип управління водокористуванням і охороною
вод, відтворенням водних ресурсів та екологічним оздоровленням
водних об'єктів;
впровадження взаємоузгоджених нормативно-методичних баз
систем обліку, моніторингу та контролю за водокористуванням,
охороною вод та відтворенням водних ресурсів.
Під час виконання Програми за визначеними вище пріоритетними
напрямами розробляються і виконуються відповідні поточні проекти,
плани та заходи.
Розділ III
СУЧАСНИЙ СТАН ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА.
ПРОГНОЗ ВОДОКОРИСТУВАННЯ
1. Водні ресурси України
В Україні налічується 63 119 річок, у тому числі великих
(площа водозбору понад 50 тис. кв. кілометрів) - 9, середніх
(від 2 до 50 тис. кв. кілометрів) - 81 і малих (менш як 2 тис. кв.
кілометрів) - 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис.
кілометрів, з них 90 відсотків припадає на малі річки.
Для усунення територіальної і часової нерівномірності
розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за
допомогою 1160 водосховищ (загальним об'ємом майже 55 куб.
кілометрів), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною
довжиною 1021 кілометр, пропускною здатністю 1000 куб. метрів за
секунду), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні
райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом
18,7 куб. кілометрів забезпечують більше половини обсягу
водокористування.
За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових
вод становлять 209,8 куб. кілометра, з яких лише 25 відсотків
формується в межах України, решта надходить з Російської
Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод
становлять 21 куб. кілометр.
Територіальний розподіл водних ресурсів не повною мірою
відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу.
Доступні для широкого використання водні ресурси формуються
переважно у водозбірних басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського
Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я
та Причорномор'я. Найбільша кількість водних ресурсів зосереджена
в річках водозбірного басейну Дунаю у прикордонних районах
України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних
запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя,
Крим та південні області України, де зосереджені найбільші
споживачі води.
Розподіл річкового стоку у регіональному розрізі приведений у
таблиці 1 додатка 1.
Водні ресурси річок у басейновому розрізі приведені у таблиці
2 додатка 1.
Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у
середньому 52,4 куб. кілометра, а в маловодні роки - 29,7 куб.
кілометра. Об'єм підземних вод, що враховується у ресурсній
частині водогосподарського балансу, становить 7 куб. кілометрів.
Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб.
кілометра морської води.
Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їх
мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку
припадає 60-70 відсотків на півночі і північному сході і до
80-90 відсотків на півдні країни. За запасами місцевих водних
ресурсів (1 тис. куб. метрів на 1 жителя) Україна вважається
однією з найменш забезпечених у Європі країн (у Швеції - 2,5 тис.
куб. метрів, Великобританії - 5, Франції - 3,5, Німеччині -
2,5 тис. куб. метрів).
Внутрішні регіональні відмінності полягають у тому, що до
середньозабезпечених (6,19 тис. куб. метрів на 1 жителя) за
міжнародною класифікацією належить лише Закарпатська область. У
Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській
областях цей показник низький (2-2,6 тис. куб. метрів), а у
решті - дуже низький і надзвичайно низький (0,11-1,95 тис. куб.
метрів на 1 жителя).
2. Використання водних ресурсів
Створений в Україні господарський комплекс потребує значних
обсягів води. Найбільші валові потреби у ній населення та галузей
економіки мали місце в 1990 році - 103 куб. кілометри, а у
1999 році вони зменшилися до 60,7 куб. кілометра, або на
41 відсоток. Задовольняються ці потреби забором води з поверхневих
джерел на 26 відсотків, підземних - 5, за рахунок морської води -
на 1 відсоток і за рахунок вод, залучених в оборотні і
повторно-послідовні системи, - на 67 відсотків.
Використання водних ресурсів приведене у таблиці 3 додатка 1.
У 1999 році з водних джерел забрано 19,7 куб. кілометра води,
у тому числі у водозабірному басейні Дніпра - 11,5 (58 відсотків),
Сіверського Дінця - 2,4 (12 відсотків), Дністра - 1,5
(8 відсотків), Південного Бугу - 1,2 (6 відсотків), Дунаю - 0,7
(4 відсотки), у водозбірному басейні Західного Бугу - 0,3 куб.
кілометра (близько 2 відсотків).
У галузевій структурі водокористування на промисловість
припадає 46 відсотків, у тому числі на електроенергетику - 22,
сільське господарство - 36, комунальне господарство -
17 відсотків.
Порівняно з 1990 роком загальний забір води зменшився на
46 відсотків, а об'єм використаної води на 53 відсотки. Це
пояснюється значним (на 53 відсотки) скороченням виробничих витрат
води у промисловому секторі, а також зменшенням (на 67 відсотків)
витрат води на зрошення. Водночас залишаються досить високими
втрати води під час її транспортування, які відповідно до забору
води збільшилися з 7 відсотків у 1990 році до 12 відсотків у
1999 році.
Комунальне господарство. Комунальним господарством в
1999 році забрано 3,46 куб. кілометра води (у тому числі
1,1 куб. кілометра з підземних джерел), з яких 2,9 куб. кілометра
використано для господарсько-питних потреб, або 236 літрів за добу
на одного міського жителя.
Використання водних ресурсів у комунальному господарстві
приведене у таблиці 4 додатка 1.
28 міст і 392 селища в Україні не мають централізованих
систем каналізації. Через перевантаження та неефективну роботу
очисних споруд щодоби скидається майже 5,0 млн куб. метрів
недостатньо очищених і 350 тис. куб. метрів неочищених стічних
вод, тобто майже третина всіх господарсько-побутових стоків.
Промисловість. Потреби промислового виробництва у водних
ресурсах, які порівняно з 1990 роком зменшилися на 41 відсоток і
становили в 1999 році 49,3 куб. кілометра, задовольняються забором
води з поверхневих джерел на 14 відсотків, підземних - на 3
відсотки, моря - близько 2 відсотків та за рахунок оборотного і
повторно-послідовного водопостачання - майже на 82 відсотки. У
промисловості зосереджено близько 99 відсотків потужностей
багаторазового використання води.
Використання водних ресурсів у промисловості приведене у
таблиці 5 додатка 1.
Поряд із значним спадом обсягів водокористування
спостерігається збільшення втрат води при транспортуванні
(в 2,7 раза) і скидів забруднених вод (в 1,2 раза).
Після 1996 року припинилося зростання водоємкості промислової
продукції. Водночас питомі скиди забруднених стоків на одиницю
продукції зросли порівняно з 1990 роком в 1,4 раза.
Сільське господарство. Як за об'ємом використаної води, що
забирається з водних джерел, так і за безповоротними її втратами,
сільське господарство є однією з найбільш водоємних галузей. У
1999 році тут використано 26 відсотків обсягів загального і
45 відсотків обсягів безповоротного водокористування в країні.
У 1999 році сільськогосподарськими підприємствами забрано
7,1 куб. кілометра води, у тому числі з поверхневих джерел - 6,5,
з підземних - 0,56 куб. кілометра. На потреби галузі використано
3,7 куб. кілометра води. При цьому частка води, що
використовується на зрошення, становить 62 відсотки усіх
сільськогосподарських потреб, частка сільгоспводопостачання -
17 відсотків, ставкового рибного господарства - 8 відсотків.
Використання водних ресурсів у сільському господарстві
приведене у таблиці 6 додатка 1.
Втрати води у 1999 році при транспортуванні становили
1,1 куб. кілометра, а в процесі її використання - 3,1 куб.
кілометра.
Нині в Україні тільки 4,1 млн чоловік з 15,7 млн сільського
населення, або 26 відсотків, користуються послугами
централізованих систем водопостачання.
Тільки 6,4 тисячі сільських населених пунктів із 28,6 тисячі
мають побудовані за проектами системи питного водопостачання,
майже половина з яких через недосконалу експлуатацію та тривалий
термін служби працює з перебоями і не може забезпечити постачання
водою нормативної якості.
Вплив водокористування на водні ресурси. Основний вплив
водокористування на водні ресурси зумовлюється безповоротним
забором води і скиданням забруднених вод у водні об'єкти.
Критичний стан водних ресурсів настає тоді, коли об'єм річкового
стоку не забезпечує принаймні 10-кратного розбавлення забруднених
вод.
Динаміка скидів забруднюючих речовин приведена у таблиці 7
додатка 1.
3. Шкідлива дія води
Аналіз гідрологічної обстановки на річках свідчить про те, що
частота паводків за останні роки зросла. Найбільшої шкоди від
повеней і паводків зазнають гірські та передгірні райони Карпат
(Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області),
Полісся (Волинська, Рівненська області), придунайські та
придніпровські території, а також Донбас.
Про необхідність проведення значного комплексу
протипаводкових робіт свідчать катастрофічні наслідки паводків.
Так, середньорічні збитки від паводків тільки по Закарпатській
області становили у 1979-1985 роках 16,7 млн гривень, 1986-1995 -
12,8 млн, 1996-1997 роках - 16,5 млн гривень.
Паводком на річках Закарпаття в листопаді 1998 року було
повністю зруйновано 3247 і пошкоджено 12500 житлових будинків,
20 мостів, автомобільні шляхи, гідротехнічні споруди тощо. Лише
прямі збитки від цього паводка досягли 350 млн гривень.
За останні роки в Україні спостерігається підвищення рівня
грунтових вод, що призвело до підтоплення значних територій як
сільськогосподарського використання, так і населених пунктів.
Насамперед це стосується південно-східного регіону України,
включаючи Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку,
Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.
4. Радіаційне забруднення
Винятковою особливістю сучасного екологічного стану території
України, зокрема водозбірного басейну Дніпра, є те, що локальні
ситуації, зумовлені неупорядкованим і екологічно небезпечним
водокористуванням, загострюються наслідками Чорнобильської
катастрофи. В умовах хімічного забруднення водойм у водозабірному
басейні Дніпра негативний вплив радіації на стан здоров'я
населення зростає. За рахунок водного фактора колективна доза
опромінення в цьому басейні за роки після катастрофи зросла на
3-13 відсотків. На території водозбірних басейнів Прип'яті та
Дніпра зосереджено близько 450 тис. кюрі цезію-137 та майже 70
тис. кюрі стронцію-90. Потенційне надходження радіонуклідів із
забруднених територій за рахунок поверхневого змивання за рік може
становити 1-2 відсотки для стронцію-90 і 0,1-0,3 - для цезію-137.
5. Прогноз водокористування
Прогноз розвитку продуктивних сил України базується виключно
на основі природної водозабезпеченості і територіального розподілу
річкового стоку, а також кількісних і якісних показників природних
вод та можливості обгрунтованого (з еколого-економічних позицій)
його перерозподілу.
Зберігається тенденція забезпечення маловодних водозбірних
басейнів річок шляхом подачі відповідного обсягу води з більш
водозабезпечених водозбірних басейнів (насамперед з водозбірного
басейну Дніпра). Цим самим підтверджується необхідність надійного
функціонування магістральних каналів міжбасейнової подачі стоку,
зокрема таких, як Дніпро - Донбас, Дніпро - Кривий Ріг,
Дніпро - Інгулець, Північнокримський і Каховський, та продовження
будівництва (з урахуванням економічної можливості держави) другої
черги каналу Дніпро - Донбас.
Прогноз макропоказників використання водних ресурсів
грунтується на аналізі сучасної водоресурсної забезпеченості,
стану та очікуваних тенденцій розвитку систем водозабезпечення і
водоохорони у процесі реалізації державної політики щодо зупинення
спаду виробництва і переходу до економічного зростання.
Виходячи з цього основним показником для визначення обсягів
водних ресурсів, що можуть бути залучені у господарський обіг для
задоволення виробничих потреб, має бути рівень ресурсної і
самовідновлювальної здатності водних об'єктів, які є, з одного
боку, джерелами питного водопостачання населення, а з другого -
найважливішими компонентами природного середовища та біологічного
та ландшафтного різноманіття. Без удосконалення наявної структури
і технології водозабезпечення та водокористування, запровадження
водозберігаючих і безводних технологій поліпшити водогосподарську
та екологічну ситуацію в країні неможливо.
Комунальне господарство. Перспективні обсяги використання
води в комунальному господарстві визначаються на основі очікуваної
чисельності міського населення і питомої норми витрат води
відповідно до нормативів питного водопостачання та упорядкування
міських територій.
Для досягнення рівня гарантованого питного водопостачання
міського населення необхідно здійснити: реконструкцію, ремонт і
модернізацію устаткування водопровідних, каналізаційних мереж і
споруд; розроблення і впровадження раціональних норм
водоспоживання, технологій водопідготовки та очищення стічних вод;
впровадження засобів обліку споживання води; підвищення рівня
благоустрою населених пунктів; впровадження перспективних
технологічних нормативів використання питної води; збільшення
використання підземних вод для питного водопостачання (у тому
числі бюветного).
Передбачається, що у наступні роки загальні обсяги
використання води у комунальному господарстві порівняно з
2000 роком не зазнають суттєвих змін: у 2005 році вони можуть бути
3,13-3,16 куб. кілометра, у 2010 - 3,2-3,29 куб. кілометра.
Прогноз потреб комунального господарства у прісній воді
приведений у таблиці 8 додатка 1.
Промисловість. Обсяги використання води у промисловому
виробництві на перспективу визначено на основі гіпотез розвитку
галузей промисловості та аналізу динаміки витрат води на одиницю
виробленої продукції з урахуванням існуючих галузевих нормативів
використання води відповідно до закону.
Із зростанням промислового виробництва збільшуватиметься
використання води. Загальні обсяги валового промислового
використання води у 2011 році порівняно з 2000 роком збільшаться
на 30 відсотків, тобто зростатимуть значно меншими темпами, ніж
обсяги промислової продукції. До 2005 року дещо збільшиться обсяг
використання поверхневих вод порівняно з 1999 роком, а у наступні
роки передбачається більш інтенсивне використання морської води,
оборотних, повторних і послідовних систем водопостачання.
Очікується зростання обсягів використання підземних вод, зокрема
для забезпечення господарсько-питних потреб у промисловості, а
також виробництв, в яких вода входить до складу харчової та іншої
продукції. Надалі передбачається, що потреби у воді стабілізуються
і зменшуватимуться у зв'язку із запровадженням маловодоємних,
безводних технологій та повним освоєнням вивільнених потужностей
систем багатогалузевого використання води.
Прогноз використання води у промисловості приведений у
таблиці 9 додатка 1.
Сільське господарство. В основу прогнозних розрахунків
використання води для зрошуваного землеробства покладено
водозберігаючі режими зрошення, які дають змогу підтримувати
оптимальне водопостачання сільськогосподарських культур у
критичні, найбільш чутливі до дефіциту вологи фази їх розвитку з
мінімальними втратами урожаю від недополивів.
Ці та інші тенденції трансформувалися у комплекс проблем,
розв'язання яких потребує державної підтримки. Найбільш важливим
серед них є забезпечення надійного функціонування наявних
меліоративних систем; зниження енерго- та матеріалоємності систем;
підвищення ефективності використання меліорованих земель;
поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених
сільськогосподарських угідь; кадрове, науково-технічне та
нормативно-правове забезпечення функціонування галузі;
впровадження механізму державної підтримки регулювання економічних
та правових взаємовідносин у галузі меліорації земель як складової
частини державної аграрної політики; приватизація
водогосподарських організацій шляхом створення державних
акціонерних товариств.
Сільськогосподарське водопостачання. Водопостачання об'єктів
сільськогосподарського призначення передбачає забезпечення
нормативів питного водопостачання, виробничих та протипожежних
потреб.
Очікуване загальне використання води у сільському
господарстві становитиме у 2005 році близько 6, а у 2011 - понад
7 куб. кілометрів.
За прогнозом передбачається поступове підвищення питомого
водокористування в розрахунку на одного мешканця з 107 літрів на
добу до 170 - у 2005 році і 220 - у 2011 році.
Прогноз потреб сільського господарства у воді приведений у
таблиці 10 додатка 1.
За прогнозною оцінкою загальне використання води населенням і
галузями економіки становитиме у 2005 році - 16,6-17,2, у
2011 році - 17,6-19,1 куб. кілометра; порівняно з 2000 роком воно
зросте відповідно на 37-41 і 45-57 відсотків. При цьому, якщо
обсяг скиду забруднених стоків зменшиться з 3,9 до 1,5-1,0 куб.
кілометра, а безповоротний забір води не перевищуватиме
40 відсотків стоку, що формується у розрахунковий маловодний рік,
його ресурси забезпечуватимуть майже 12-кратне розбавлення
забруднених стоків.
Прогноз використання водних ресурсів та їх якості на період
2012-2025 років базується на сталому розвитку суспільства,
подальшому збільшенні науковоємкого виробництва і застосуванні
високих технологій. У промисловості буде зменшення використання
води за рахунок впровадження маловодних та безводних технологій та
скорочення водоємкого виробництва. У сільському господарстві буде
подальше зменшення використання води для виробничих потреб і деяке
збільшення забору води для централізованого питного
водопостачання.
Це дозволить досягти росту економіки та більш повного
забезпечення соціальних потреб без суттєвого збільшення
використання води, яке не перевищить 20-21 куб. кілометрів.
Одночасно очікуються подальше зменшення забруднень водойм та
стійке функціонування водогосподарських систем.
Прогноз потреб у водних ресурсах галузей економіки України до
2011 року приведений у таблиці 11 додатка 1.
Розділ IV
УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВОДНИМ ГОСПОДАРСТВОМ,
ОХОРОНОЮ І ВІДТВОРЕННЯМ ВОДНИХ РЕСУРСІВ
Для підвищення ефективності управління водним господарством
Програмою передбачається створення умов для переходу до управління
водними ресурсами виключно за басейновим принципом.
Стратегічна мета - забезпечення басейнової збалансованості
розвитку водного господарства, охорони вод і відтворення водних
ресурсів на основі узгодженості правових засад і управлінських дій
суб'єктів водокористування за басейновим принципом, спрямованих на
стале водозабезпечення населення і галузей економіки, впровадження
перспективних технологічних нормативів використання водних
ресурсів, запобігання шкідливій дії вод.
Відповідальні - Міністерство екології та природних ресурсів
України, Державний комітет України з водного господарства.
В основу управління водним господарством покладено такі
принципи:
нерозривна єдність і взаємозалежність процесів використання,
охорони і відтворення водних ресурсів;
екосистемний підхід, який передбачає створення управлінських
структур, що здійснюють в межах водозбірних басейнів функції
планування, координації і контролю;
вдосконалення розмежування повноважень у питаннях
використання водних ресурсів між органами державної влади, а також
між ними та органами місцевого самоврядування.
Для досягнення цього необхідно:
на законодавчому рівні розробити і затвердити організаційну
структуру і функціональну схему впровадження басейнового принципу
управління;
розробити і затвердити відповідні нормативно-правові акти, що
забезпечують реалізацію басейнового принципу управління водним
господарством, охороною вод і відтворенням водних ресурсів,
захистом від шкідливої дії вод;
створити комплексну басейнову геоінформаційну систему з
банком кадастрової інформації про водний фонд, водні ресурси та
засоби їх регулювання, структуру земельних угідь і меліорованих
земель, територіально-галузеву структуру водогосподарського
комплексу та використання водних ресурсів, якість води та іншу
інформацію;
розробити методичну базу водогосподарської і екологічної
інвестиційної діяльності та функціонування управлінської
інфраструктури у водозбірних басейнах основних річок.
Враховуючи географічні особливості розміщення та
водогосподарської освоєності основних водозбірних басейнів, на
території України доцільно створити органи управління водозбірних
басейнів за таким поділом: Західно-Бузьке; Верхньотисайське;
Дністровсько-Прутське; Південно-Бузьке; Дніпровське (з
Прип'ятським, Деснянським та Нижньодніпровським регіональними
підрозділами); Причорноморське (гирлова частина Дунаю і Дністра,
річки Причорномор'я); Азовське (Сіверський Донець, річки
Приазов'я); Кримське.
Плановою основою басейнового принципу управління є цільова
програма використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів
у водозбірному басейні. В ній визначаються головна мета і основні
завдання, які необхідно вирішити, механізм фінансування і
реалізації програмних заходів.
Розділ V
ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ
Передбачається два етапи реалізації Програми.
Перший етап (до 2006 року) - створення умов для поліпшення
забезпечення водою населення і галузей економіки, запобігання
забрудненню і виснаженню водних об'єктів і ресурсів; реалізація
першочергових заходів, спрямованих на захист територій від
шкідливої дії вод, відновлення і підвищення ефективності
гідромеліоративного комплексу; визначення організаційних, правових
та економічних засад управління водним господарством і регулювання
водних відносин.
Завданнями цього етапу є:
реалізація першочергових заходів щодо реконструкції і
модернізації водопровідно-каналізаційних систем, запобігання
виникненню аварійних ситуацій на водопровідно-каналізаційних
об'єктах;
оснащення житлового фонду засобами обліку та споживання води;
підвищення безпеки експлуатації головних каналізаційних
станцій;
забезпечення централізованим питним водопостачанням
283 сільських населених пунктів, де склалася незадовільна ситуація
з питним водопостачанням;
розширення обсягів використання підземних вод для питного
водопостачання населенню, у тому числі створення мережі
артезіанських свердловин з повним їх облаштуванням;
зменшення скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти,
завершення будівництва очисних споруд і об'єктів високого ступеня
будівельної готовності, впровадження пілотних проектів на міських
комунальних очисних спорудах з використанням вітроенергетичного та
енергозберігаючого обладнання;
створення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг,
насамперед на водних об'єктах, що є джерелами питного
водопостачання і зазнають найбільшого антропогенного впливу або
мають велике природоохоронне чи рекреаційне значення; реалізація
першочергових заходів щодо відновлення і підтримання сприятливого
гідрологічного режиму та санітарного стану малих річок;
забезпечення функціонування наявних меліоративних систем;
реконструкція та поліпшення екологічного стану меліоративних
систем;
виконання невідкладних першочергових заходів щодо ліквідації
наслідків шкідливої дії вод, захисту населених пунктів, виробничих
об'єктів та сільськогосподарських угідь;
удосконалення системи управління водним господарством,
водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів, а
також впровадження економічного механізму регулювання відносин у
водокористуванні;
удосконалення систем моніторингу ресурсного і екологічного
стану водних об'єктів, включаючи автоматизовані, шляхом розвитку
спостережних мереж і систем узагальнення даних і кадастру
природних ресурсів у водозбірних басейнах річок;
розроблення і впровадження програм екологічної освіти.
Протягом першого етапу передбачається проведення
науково-дослідних, проектно-вишукувальних та будівельно-монтажних
робіт відповідно до визначених напрямів дій.
Під час реалізації першого етапу буде розроблено:
схеми комплексного використання і охорони водних ресурсів у
водозбірних басейнах Дніпра, Південного Бугу, Сіверського Дінця,
Дністра на основі геоінформаційних технологій;
еколого-економічні обгрунтування перспектив функціонування
основних водогосподарських комплексів України (канали
Північнокримський, Дніпро - Донбас, Дніпро - Інгулець, Головний
Каховський та Інгулецький магістральні канали);
санітарно-гігієнічні та екологічні регламентації розміщення
об'єктів підвищеної небезпеки з урахуванням водних факторів;
регіональні схеми запобігання можливим природним та
техногенним несприятливим процесам та ліквідації їх наслідків;
основні напрями стабілізації і поліпшення якості питної води
великих міст та промислових центрів;
обгрунтування можливостей використання водоресурсного
потенціалу ріки Дунай.
Другий етап (2006-2011 роки) - продовження реалізації
пріоритетних проектів та широкомасштабних заходів щодо
технологічного оновлення і реконструкції систем водозабезпечення
міського і сільського населення та промислових підприємств;
припинення (істотне зменшення) надходження забруднюючих речовин до
водних об'єктів; реалізація заходів щодо запобігання аварійному
стану захисних гідроспоруд та водних об'єктів; реконструкція і
поліпшення екологічного стану меліоративних систем; доведення
екологічного і ресурсного стану водних об'єктів до вимог основних
нормативів, які гарантували б безпеку життєдіяльності населення та
досягнення балансу між рівнями антропогенного впливу на водні
об'єкти та їх відновлювальною спроможністю.
Завданнями цього етапу є:
оптимізація територіально-галузевої структури
водогосподарського комплексу на основі сталого розвитку,
збалансованого за екологічними, ресурсними та іншими параметрами;
реалізація водозберігаючих, маловодних і водоохоронних
проектів, впровадження прогресивних методів очищення вод, що
забезпечують істотне підвищення екологічної ефективності
функціонування водогосподарського комплексу та енергозбереження;
опрацювання державних стандартів визначення межі стійкості
водних об'єктів до антропогенних та техногенних навантажень,
визначення параметрів збалансованості використання і відтворення
водно-ресурсного потенціалу та запровадження на цій основі лімітів
забору води і скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти;
розроблення та запровадження аналітичних методів оцінки і
визначення ризику негативного впливу факторів водогосподарської
діяльності на здоров'я і тривалість життя людей, створення
автоматизованої системи оцінки водоресурсних та екологічних
ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на водні об'єкти;
розроблення і впровадження комп'ютерних технологій
водорозподілу, управління водокористуванням і охороною вод;
здійснення організаційної, технічної та інформаційної
інтеграції у світову спільноту у сфері використання і охорони вод,
відтворення водних ресурсів та запобігання шкідливій дії вод.
Протягом другого етапу триватиме здійснення
науково-дослідницьких, проектно-вишукувальних та
будівельно-монтажних робіт, спрямованих на виконання поточних і
перспективних програмних заходів.
Розділ VI
МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ
1. Нормативно-правове забезпечення Програми
Для забезпечення реалізації Програми розробляються та
приймаються нормативно-правові акти з питань:
приведення у відповідність з Програмою таких діючих
екологічних програм: "Національна програма екологічного
оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води"
(затверджена Постановою Верховної Ради України від 27 лютого
1997 року N 123/97-ВР ( 123/97-ВР ); "Комплексна програма захисту
від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і
сільськогосподарських угідь в Україні у 2001-2005 роках та прогноз
до 2010 року" (схвалена постановою Кабінету Міністрів України від
26 липня 2000 року N 1173 ( 1173-2000-п ); "Комплексна програма
розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану
зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках та прогноз до
2010 року" (схвалена постановою Кабінету Міністрів України від
16 листопада 2000 року N 1704 ( 1704-2000-п ); "Комплексна
програма першочергового забезпечення сільських населених пунктів,
що користуються привізною водою, централізованим водопостачанням у
2001-2005 роках і прогноз до 2010 року" (схвалена постановою
Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2000 року N 1735
( 1735-2000-п ); "Програма комплексного протипаводкового захисту в
басейні р. Тиса у Закарпатській області на 2002-2006 роки та
прогноз до 2015 року" (затверджена постановою Кабінету Міністрів
України від 24 жовтня 2001 року N 1388 ( 1388-2001-п );
охорони водних ресурсів від забруднення та обмеження
антропогенного навантаження на водні екосистеми;
встановлення вимог до зниження ризику для здоров'я людини,
пов'язаного з водним фактором;
порядку використання земель водного фонду;
визначення критеріїв оцінки та методики забезпечення
збереження водоутворюючих і водорегулюючих функцій та різноманіття
ландшафтів водозбірних басейнів річок;
методики визначення розмірів збитків, спричинених шкідливою
дією вод, та порядок відшкодування витрат, пов'язаних з
ліквідацією заподіяних наслідків;
забезпечення управління у водозбірних басейнах річок,
включаючи економічний механізм;
удосконалення тарифної політики щодо плати за водні ресурси,
визначення механізмів погодження та видачі дозволів на спеціальне
водокористування, лімітів забору води, безповоротного
водокористування і скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти з
урахуванням їх ресурсної і відновлювальної спроможності;
порядку ведення державного водного кадастру та впровадження
місцевих (у тому числі басейнових) кадастрів природних ресурсів, а
також гідроекологічного моніторингу і моніторингу технічного стану
водогосподарських систем і гідротехнічних споруд тощо.
2. Організаційне забезпечення Програми
З метою сприяння взаємодії та забезпечення координації
діяльності міністерств, інших центральних та місцевих органів
виконавчої влади, окремих підприємств і організацій, незалежно від
їх підпорядкування та форми власності, в питаннях виконання
положень Програми, а також для коригування передбачених Програмою
заходів, відповідно до наявних фінансових, матеріальних та
організаційних можливостей, визначення пріоритетних напрямів
виконання Програми Кабінетом Міністрів України створюється
Міжвідомча координаційна рада з питань розвитку водних ресурсів
(далі - Рада).
Рада є постійно діючим, дорадчим, міжгалузевим робочим
органом. Положення про Раду та її персональний склад
затверджуються Кабінетом Міністрів України.
До компетенції Ради входять:
узгодження головних напрямів і прогнозних показників
виконання заходів Програми, поточних проектів, планів та заходів,
визначення пріоритетів і механізмів їх реалізації;

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »