Договір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в цивільних та [...]
Україна, Корея (КНДР); Договір, Міжнародний документ від 13.10.2003
Документ 408_012, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 04.06.2004, підстава 1758-15
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  

                             Договір 
між Україною та Корейською Народно-Демократичною
Республікою про правову допомогу в
цивільних та кримінальних справах
( Договір ратифіковано Законом
N 1758-IV ( 1758-15 ) від 04.06.2004, ВВР, 2004, N 36, ст.439 )

Дата підписання: 13.10.2003 Дата ратифікації: 04.06.2004 Дата набуття чинності: 17.12.2004
Україна і Корейська Народно-Демократична Республіка, далі -
"Договірні Сторони", керуючись бажанням подальшого розвитку дружніх відносин і
співробітництва між обома державами, надаючи важливого значення розвитку співробітництва в сфері
надання правової допомоги в цивільних та кримінальних справах, домовилися про таке:
Частина перша
Загальні положення
Стаття 1
Правовий захист
1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на
території другої Договірної Сторони щодо своїх особистих і
майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни другої
Договірної Сторони. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і
без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріату та інших
установ другої Договірної Сторони, до компетенції яких належать
цивільні і кримінальні справи (далі - "установи юстиції"),
порушувати клопотання, подавати позови і здійснювати інші
процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї
Договірної Сторони. 3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті поширюються також і на
юридичних осіб, створених відповідно до законодавства однієї з
Договірних Сторін.
Стаття 2
Правова допомога
1. Установи юстиції Договірних Сторін взаємно надають правову
допомогу в цивільних і кримінальних справах відповідно до положень
цього Договору. 2. Установи юстиції надають правову допомогу також іншим
установам у справах, зазначених у пункті 1 цієї статті. 3. Інші установи при вирішенні питань у справах, зазначених у
пункті 1 цієї статті, направляють прохання про правову допомогу
через установи юстиції.
Стаття 3
Обсяг правової допомоги
Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій,
передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони,
зокрема допит сторін, третіх осіб, підозрюваних, обвинувачених і
підсудних, потерпілих, свідків, експертів, проведення експертиз,
обшуків, вилучення і передача речових доказів, порушення
кримінального переслідування і видача осіб, які вчинили злочини, а
також розшук, арешт і конфіскація майна та доходів, отриманих
злочинним шляхом, визнання і виконання судових рішень у цивільних
справах, вироків у частині відшкодування збитків; вручення і
пересилка документів; надання на прохання другої Договірної
Сторони відомостей про судимість обвинувачених і інших дій,
передбачених законодавством Договірних Сторін.
Стаття 4
Порядок зносин
При наданні правової допомоги установи юстиції Договірних
Сторін зносяться через центральні органи, якщо цим Договором не
передбачено інше. Центральними органами є: - з питань надання правової допомоги в цивільних справах і в
кримінальних справах на стадії судового розгляду - Міністерство
юстиції України та Центральний Суд Корейської
Народно-Демократичної Республіки; - з питань надання правової допомоги в кримінальних справах
на стадії досудового слідства - Генеральна прокуратура України та
Центральна прокуратура Корейської Народно-Демократичної
Республіки.
Стаття 5
Мова
1. Прохання про надання правової допомоги і додатки до нього
складаються мовою запитуючої Договірної Сторони і до них додаються
засвідчені копії перекладу на мову другої Договірної Сторони чи на
російську або англійську мову. 2. Переклад завіряється нотаріусом, або посадовою особою
запитуючої установи юстиції, або дипломатичним представництвом,
або консульською установою запитуючої Договірної Сторони.
Стаття 6
Оформлення документів
Документи, що надсилаються установами юстиції й іншими
установами в порядку надання правової допомоги, повинні бути
завірені підписом посадової особи відповідної установи юстиції і
скріплені офіційною печаткою цієї установи.
Стаття 7
Форма запиту про надання правової допомоги
У запиті про надання правової допомоги повинно бути
зазначено: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) найменування справи, у якій запитується правова допомога; 4) імена і прізвища сторін, третіх осіб, свідків,
підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених або потерпілих,
їхнє громадянство, рід занять і постійне місце проживання або
місцеперебування, а щодо юридичних осіб - їхнє найменування,
юридична адреса і/або місцезнаходження; 5) за наявності представників осіб, зазначених у пункті 4, -
їхні імена, прізвища й адреси; 6) зміст доручення з описом суті справи й обставин, що
підлягають з'ясуванню, а в кримінальних справах - опис фактичних
обставин вчинення злочину і його юридична кваліфікація за
кримінальним законодавством запитуючої Договірної Сторони.
Стаття 8
Порядок виконання
1. При виконанні запиту про надання правової допомоги
запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї
держави. На прохання запитуючої установи вона може застосовувати
процесуальні норми Договірної Сторони, від якої виходить запит,
якщо вони не суперечать законодавству її держави. 2. Якщо запитувана установа юстиції не компетентна виконати
запит, то вона пересилає його компетентній установі юстиції і
повідомляє про це запитуючу установу юстиції. 3. У разі одержання відповідного запиту установа юстиції
повідомляє запитуючу установу юстиції про час і місце виконання
запиту про надання правової допомоги. 4. Після виконання запиту запитувана установа юстиції
направляє документи запитуючій установі юстиції. Якщо правова
допомога не може бути надана, то запитувана установа юстиції
повертає запит і повідомляє про обставини, що перешкоджають його
виконанню.
Стаття 9
Порядок вручення документів
1. Запитувана установа юстиції здійснює вручення документів
відповідно до правил, що діють у її державі, якщо документи, що
підлягають врученню, складені на її мові або супроводжуються
завіреним перекладом. У тих випадках, коли документи складені не
на мові запитуваної Договірної Сторони або не супроводжуються
перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згодний їх
прийняти. 2. У запиті про вручення повинні бути вказані точна адреса
одержувача і найменування документа, що підлягає врученню. Якщо
вказана в проханні про вручення адреса виявилася неповною або
неточною, запитувана установа юстиції відповідно до свого
законодавства вживає заходів для встановлення точної адреси.
Стаття 10
Підтвердження вручення документів
Підтвердження вручення документів оформляється відповідно до
правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У
підтвердженні обов'язково повинні бути вказані дата і місце
вручення, а також особа, якій вручений документ.
Стаття 11
Виклик за кордон потерпілого, свідка, експерта
1. Якщо в ході розслідування або судового розгляду справи на
території однієї Договірної Сторони виникне потреба в особистій
явці потерпілого, свідка, експерта, що перебуває на території
другої Договірної Сторони, то слід звернутися до відповідної
установи юстиції Договірної Сторони із запитом про виклик. 2. Повістка не може містити санкції на випадок неявки
викликаного. 3. Потерпілий, свідок, експерт, що з'явився за викликом у
відповідну установу юстиції другої Договірної Сторони, незалежно
від його громадянства, не може на території цієї Договірної
Сторони бути притягнутий до кримінальної або адміністративної
відповідальності, взятий під варту або підданий покаранню у
зв'язку з будь-яким діянням, учиненим до перетинання її державного
кордону. Такі особи не можуть бути також притягнуті до
кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під
варту або піддані покаранню в зв'язку з їхніми показаннями або
висновками як експертів. 4. Цією гарантією не користується потерпілий, свідок,
експерт, якщо він протягом 15 днів з моменту повідомлення його про
те, що його присутність не є обов'язковою, не залишить територію
запитуючої Договірної Сторони. До цього строку не зараховується
час, протягом якого потерпілий, свідок, експерт не міг залишити
територію запитуючої Договірної Сторони з незалежних від нього
обставин. 5. Потерпілі, свідки, експерти, що з'явилися за викликом на
територію другої Договірної Сторони, мають право на відшкодування
їм установою юстиції, що викликала, витрат, пов'язаних з проїздом
і перебуванням за кордоном, а також на відшкодування неотриманої
заробітної плати або фіксованого прибутку за дні відволікання від
роботи; експерти, крім того, мають право на винагороду за
проведення експертизи. У виклику повинно бути зазначено, на які
види виплат мають право викликані особи. За їхнім клопотанням
установа юстиції, від якої виходить виклик, може виплатити аванс.
Стаття 12
Дійсність документів
1. Документи, що були складені або завірені відповідно до
законодавства однієї Договірної Сторони, скріплені печаткою і
завірені підписом компетентної особи, мають силу документа на
території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого
посвідчення. Це стосується також копій і перекладів, завірених
відповідним чином. 2. Документи, що на території однієї Договірної Сторони
визнаються офіційними, вважаються такими і на території другої
Договірної Сторони.
Стаття 13
Витрати, пов'язані з наданням правової допомоги
1. Кожна Договірна Сторона несе витрати, пов'язані з наданням
правової допомоги на своїй території. 2. Запитувана установа юстиції повідомляє запитуючу установу
юстиції про розмір витрат. Якщо запитуюча установа юстиції стягне
ці витрати з особи, зобов'язаної їх відшкодувати, то отримані
кошти надходять на користь тієї Договірної Сторони, що їх
стягнула.
Стаття 14
Надання інформації
Центральні органи Договірних Сторін надають один одному на
прохання інформацію про чинне або те, що діяло раніше в їхніх
державах, законодавство і про його застосування установами
юстиції.
Стаття 15
Безоплатний правовий захист
У передбачених законодавством Договірних Сторін випадках
громадянам однієї Договірної Сторони в судах та інших установах
другої Договірної Сторони надається безоплатна правова допомога і
забезпечується безоплатне судочинство на тих самих підставах і в
тому самому обсязі, що й громадянам цієї Договірної Сторони.
Стаття 16
Пересилання документів про реєстрацію актів
громадянського стану та інших документів
1. Органи реєстрації актів громадянського стану однієї
Договірної Сторони безпосередньо пересилають на клопотання установ
юстиції другої Договірної Сторони виписки із записів актів
громадянського стану для службового використання. 2. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про
висилання свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна
пересилати безпосередньо відповідному органу реєстрації актів
громадянського стану другої Договірної Сторони. Ці документи
заявник одержує за посередництвом дипломатичного представництва
або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої
видав ці документи. 3. Документи про освіту, стаж роботи й інші, що стосуються
особистих і майнових прав та інтересів громадян, видаються і
пересилаються в порядку, передбаченому пунктом 2 цієї статті. 4. Документи, зазначені в пунктах 1-3 цієї статті,
пересилаються без перекладу і безоплатно.
Стаття 17
Умови надання правової допомоги
Запитувана Договірна Сторона виконує запит про надання
правової допомоги при умові, якщо надання правової допомоги не
завдасть шкоди її суверенітету або безпеці, та не буде суперечити
її конституційним принципам і основним принципам міжнародного
права.
Частина друга
Спеціальні положення
Розділ 1
Правова допомога у цивільних справах
Стаття 18
Звільнення від судових витрат
Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої
Договірної Сторони звільняються від оплати судових витрат на тих
самих підставах і в тому самому обсязі, що й громадяни другої
Договірної Сторони.
Стаття 19
Видача документів про особистий і майновий стан
1. Документ про особистий і майновий стан, необхідний для
вирішення питання про звільнення від сплати судових витрат,
видається компетентним органом Договірної Сторони, на території
якої заявник має місце проживання або місцеперебування. 2. Якщо заявник не має місця проживання або місцеперебування
на території Договірних Сторін, то достатньо документа, виданого
або завіреного дипломатичним представництвом або консульською
установою держави, громадянином якої він є. 3. Суд, що розглядає клопотання про звільнення від сплати
судових витрат, може запитати додаткову інформацію від органа, що
видав документ.
Стаття 20
Компетенція судів
1. Якщо цей Договір не встановлює іншого, то суди кожної з
Договірних Сторін є компетентними розглядати цивільні справи, якщо
відповідач фізична особа має на її території місце проживання, а
відповідач юридична особа - місцезнаходження. 2. Суди Договірних Сторін розглядають справи також в інших,
крім передбачених в пункті 1 цієї статті, випадках, якщо про це є
письмова угода сторін. За наявності такої угоди суд припиняє
провадження у справі за заявою сторони, якщо така заява зроблена
до початку розгляду позову по суті. Виняткова компетенція судів не
може бути змінена угодою сторін. 3. У разі порушення провадження в справі між тими самими
сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах у судах
обох Договірних Сторін, компетентних відповідно до цього Договору,
суд, що порушив справу пізніше, припиняє провадження.
Стаття 21
Правоздатність і дієздатність
1. Дієздатність і правоздатність фізичної особи визначаються
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої її засновано.
Стаття 22
Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною
1. При обмеженні дієздатності особи або визнанні її
недієздатною компетентними є суди і застосовується законодавство
Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа, за винятком
випадків, передбачених пунктами 2-3 цієї статті. 2. Якщо суд однієї з Договірних Сторін установить, що є
підстави для обмеження дієздатності або визнання недієздатним
громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або
місцеперебування якого знаходиться на території цієї Договірної
Сторони, то він повідомляє про це відповідний суд другої
Договірної Сторони. Якщо суд, сповіщений таким чином, протягом
трьох місяців не розпочне провадження в справі або не висловиться
в цей строк, то установа юстиції місця проживання або
місцеперебування цієї особи може розглядати справу про обмеження
дієздатності або визнання її недієздатною відповідно до
законодавства своєї держави, якщо підстави для цього передбачені
також законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є
дана особа. Рішення про обмеження дієздатності або визнання особи
недієздатною повинно бути направлене відповідному суду другої
Договірної Сторони. 3. У невідкладних випадках суд однієї Договірної Сторони, на
території якої проживає або знаходиться особа, яка підлягає
обмеженню дієздатності або визнанню недієздатною і є громадянином
другої Договірної Сторони, може сам ужити заходів, необхідних для
захисту цієї особи або її майна. Рішення про вжиття таких заходів
слід направити відповідному суду Договірної Сторони, громадянином
якої є ця особа. 4. Положення пунктів 1, 2, 3 цієї статті застосовуються також
при скасуванні обмеження дієздатності особи або відновленні
громадянина в дієздатності.
Стаття 23
Визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим
і встановлення факту смерті
1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення
померлим і встановлення факту смерті компетентними є установи
юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа на
той час, коли вона за останніми даними була в живих. 2. Установи юстиції однієї Договірної Сторони можуть визнати
громадянина другої Договірної Сторони безвісно відсутнім,
оголосити померлим або встановити факт його смерті за заявою осіб,
що проживають на її території, якщо їх права та інтереси
ґрунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони. 3. У справах, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті,
установи юстиції Договірних Сторін застосовують законодавство
своїх держав. 4. Рішення, винесені відповідно до пункту 2 цієї статті, є
дійсними лише на території тієї Договірної Сторони, установа
юстиції якої винесла таке рішення.
Стаття 24
Укладення шлюбу
1. Умови укладення шлюбу визначаються для кожної особи, яка
вступає в шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином
якої вона є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги
законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається
шлюб, стосовно перешкод до укладення шлюбу. 2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.
Стаття 25
Особисті й майнові права подружжя
1. Особисті й майнові права подружжя, що мають громадянство
однієї Договірної Сторони і які проживають на території іншої
Договірної Сторони, визначаються законодавством Договірної
Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. 2. Якщо подружжя мають громадянство однієї Договірної Сторони
і один із них мешкає на території однієї Договірної Сторони, а
другий - на території другої Договірної Сторони, то їх особисті й
майнові права визначаються законодавством тієї Договірної Сторони,
громадянами якої вони є. 3. Якщо один із подружжя є громадянином однієї Договірної
Сторони, а другий - другої Договірної Сторони й один із них мешкає
на території однієї, а другий - на території другої Договірної
Сторони, то їх особисті й майнові права визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали
своє останнє спільне місце проживання. 4. Якщо подружжя є громадянами різних Договірних Сторін і
мешкають на території однієї Договірної Сторони, їх особисті й
майнові права визначаються законодавством Договірної Сторони, на
території якої вони мають спільне місце проживання. 5. Якщо подружжя не мають громадянства жодної із Договірних
Сторін, і не мають спільного місця проживання на територіях
Договірних Сторін, застосовується законодавство Договірної
Сторони, установа юстиції якої розглядає справу. 6. Компетентними приймати рішення відносно особистих і
майнових правовідносин подружжя, передбачених пунктами 1-4, є
установи юстиції Договірної Сторони, законодавство якої
застосовується до цих правовідносин. У випадках, передбачених пунктом 5 цієї статті, компетентними
є установи юстиції обох Договірних Сторін.
Стаття 26
Розірвання шлюбу і визнання шлюбу недійсним
1. У справах про розірвання шлюбу компетентними є установи
юстиції і застосовується законодавство тієї Договірної Сторони,
громадянами якої подружжя було на момент подачі заяви. Якщо обидва
з подружжя мають місце проживання на території другої Договірної
Сторони, то компетентними розглядати справу є також установи
юстиції цієї Договірної Сторони. 2. Якщо в момент подачі заяви про розірвання шлюбу один з
подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий -
другої Договірної Сторони, й один із них мешкає на території
однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, то
компетентними розглядати справу є установи юстиції обох Договірних
Сторін. При цьому вони застосовують законодавство своєї держави. 3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується
законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 24
цього Договору застосовувалося при укладенні шлюбу. При цьому
компетенція судів визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї
статті.
Стаття 27
Правовідносини між батьками і дітьми
1. Справи про встановлення і оспорювання батьківства
вирішуються відповідно до законодавства Договірної Сторони,
громадянином якої є дитина за народженням. 2. Правовідносини між батьками і дітьми визначаються
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони
мають спільне місце проживання. 3. Якщо місце проживання кого-небудь із батьків знаходиться
на території однієї Договірної Сторони, а місце проживання дитини
- на території другої Договірної Сторони, правовідносини між ними
визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої
є дитина. 4. Походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі,
визначається відповідно до законодавства Договірної Сторони,
громадянином якої є дитина. 5. Для винесення рішень з питань, зазначених у пунктах 1-4
цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони,
законодавство якої повинно застосовуватися в цих випадках. 6. Якщо позивач і відповідач мешкають на території однієї
Договірної Сторони, компетентними є також суди цієї Договірної
Сторони з дотриманням положень пунктів 1-4 цієї статті.
Стаття 28
Усиновлення
1. Усиновлення дитини, яка є громадянином однієї Договірної
Сторони і мешкає на території другої Договірної Сторони,
здійснюється на підставі законодавства тієї Договірної Сторони,
громадянином якої є дитина. 2. Для усиновлення необхідні, якщо цього вимагає
законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є
усиновлюваний, згода усиновлюваного, його законного представника,
дозвіл компетентного державного органу, а також застосовуються
обмеження щодо усиновлення, пов'язаного зі зміною місця проживання
усиновлюваного на місце проживання на території другої Договірної
Сторони. 3. Якщо дитину всиновлюють подружжя, один із яких є
громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої
Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені
законодавством обох Договірних Сторін. Проте, якщо подружжя мають
місце проживання на території однієї з Договірних Сторін,
застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. 4. Положення пунктів 1-3 цієї статті стосуються також
скасування усиновлення і визнання його недійсним. 5. У справах про усиновлення, скасування і визнання
усиновлення недійсним компетентними є установи юстиції тієї
Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний. Якщо
усиновлюваний є громадянином однієї Договірної Сторони, а проживає
на території другої Договірної Сторони, де має місце проживання
також усиновитель, то компетентними є також установи юстиції
другої Договірної Сторони.
Стаття 29
Опіка та піклування
1. У справах про опіку та піклування над громадянами
Договірних Сторін, якщо цим Договором не передбачається інше,
компетентною є установа юстиції Договірної Сторони, громадянином
якої є особа, що потребує опіки або піклування. При цьому
застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. 2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою,
що перебуває під опікою або піклуванням, визначаються
законодавством Договірної Сторони, орган з опіки та піклування
якої призначив опікуна або піклувальника. 3. Якщо виникла потреба вжити заходів з опіки або піклування
в інтересах особи, що перебуває під опікою або піклуванням, місце
проживання або місцеперебування або майно якої знаходиться на
території другої Договірної Сторони, то орган опіки та піклування
цієї Договірної Сторони негайно повинен сповістити орган опіки та
піклування Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 4. У невідкладних випадках орган опіки та піклування другої
Договірної Сторони може самостійно вжити необхідних заходів, проте
він повинен негайно сповістити про попередньо вжиті заходи орган з
опіки і піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа,
що перебуває під опікою або піклуванням. Ужиті заходи залишаються
в силі, поки цей орган не винесе іншого рішення. 5. Компетентний орган з опіки і піклування може передати
опіку або піклування відповідним органам другої Договірної
Сторони, якщо місце проживання або місцеперебування або майно
особи, що перебуває під опікою або піклуванням, знаходиться на
території цієї Договірної Сторони. Передача є дійсною лише в тому
випадку, якщо запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку або
піклування і сповістить про це запитуючий орган. 6. Орган, що відповідно до пункту 5 цієї статті прийняв опіку
або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї
держави. Він не вправі, проте, виносити рішення з питань, що
стосуються особистого статусу особи, яка перебуває під опікою або
піклуванням.
Стаття 30
Право власності
1. Право власності на нерухоме майно визначається
законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться
нерухоме майно. 2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають
внесенню до державних реєстрів, визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, що
здійснив реєстрацію транспортного засобу. 3. Виникнення і припинення права власності або іншого
речового права визначається законодавством Договірної Сторони, на
території якої майно знаходилося в момент, коли мала місце дія або
інша обставина, що стала підставою виникнення або припинення
такого права. Виникнення і припинення права власності або іншого
речового права на майно, що є предметом угоди, визначається
законодавством за місцем учинення угоди, якщо інше не передбачено
угодою сторін.
Стаття 31
Форма угоди
1. Форма угоди визначається законодавством Договірної
Сторони, на території якої її укладено. 2. Форма угоди з приводу нерухомого майна і права на нього
визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої
знаходиться таке майно.
Стаття 32
Відшкодування шкоди
1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що
випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце
дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про
відшкодування шкоди. 2. Якщо заподіювач шкоди і потерпілий є громадянами однієї
Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної
Сторони, до суду якої подано позовну заяву. 3. У справах, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті,
компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала
місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про
відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позовну заяву
також до суду Договірної Сторони, на території якої мешкає
відповідач.
Стаття 33
Право успадкування
1. До правовідносин щодо успадкування рухомого майна
застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якої
був спадкодавець на момент смерті. 2. До правовідносин щодо успадкування нерухомого майна
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
знаходиться таке майно. 3. Громадяни однієї Договірної Сторони, як і громадяни іншої
Договірної Сторони, які проживають на її території, мають рівні
права щодо здатності складання і скасування заповіту на території
іншої Договірної Сторони або набуття прав на спадкове майно.
Стаття 34
Перехід спадщини державі
Якщо за законодавством Договірної Сторони спадкове майно, що
успадковується державою за законом, переходить у власність цієї
держави, то рухоме майно передається державі, громадянином якої на
момент смерті був спадкодавець, а нерухоме майно переходить у
власність тієї держави, на території якої воно знаходиться.
Стаття 35
Форма заповіту
1. Здатність особи складати або скасовувати заповіт, а також
визначення правових наслідків недоліків волевиявлення,
встановлюється законодавством тієї Договірної Сторони,
громадянином якої був заповідач на момент складання або скасування
заповіту. 2. Форма складання або скасування заповіту визначається
законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був
заповідач на момент складання або скасування заповіту. Проте
достатньо, щоб було дотримане законодавство Договірної Сторони, на
території якої було складено або скасовано, змінено заповіт.
Стаття 36
Компетенція у справах про спадкування
1. Провадження у справах про спадкування рухомого майна, за
винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті, здійснюють
установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої був
спадкодавець на момент смерті. 2. Якщо все рухоме спадкове майно, що залишилося після смерті
громадянина однієї Договірної Сторони, знаходиться на території
другої Договірної Сторони, то за заявою спадкоємця або
відказоодержувача, при наявності згоди всіх спадкоємців,
провадження в справі про успадкування здійснюють установи юстиції
тієї Договірної Сторони, де знаходиться зазначене майно. 3. Провадження у справах про успадкування нерухомого майна
здійснюють установи юстиції Договірної Сторони, на території якої
знаходиться це майно. 4. Положення цієї статті застосовуються також до спорів у
справах про успадкування.
Стаття 37
Заходи для охорони спадщини
1. Компетентні органи однієї Договірної Сторони вживають
відповідно до свого законодавства заходи, необхідні для охорони
спадкового майна, що знаходиться на її території, залишене
громадянином другої Договірної Сторони. 2. Органи, відповідальні за вжиття заходів щодо охорони
спадщини після смерті громадянина другої Договірної Сторони,
зобов'язані негайно повідомити дипломатичне представництво або
консульську установу цієї Договірної Сторони про смерть
спадкодавця і про осіб, які заявили про свої права на спадщину,
про відомі їм обставини, що стосуються осіб, які мають право на
спадщину, і про місце їхнього перебування, про наявність заповіту,
про розмір і вартість спадщини, а також про те, яких заходів вжито
для охорони спадщини. 3. На вимогу дипломатичного представництва або консульської
установи їм передається спадкове рухоме майно і документи
померлого. 4. Дипломатичне представництво або консульська установа
однієї Договірної Сторони мають право представляти інтереси
громадян цієї Договірної Сторони з питань успадкування перед
органами другої Договірної Сторони без спеціального доручення,
якщо ці громадяни з поважних причин не в змозі своєчасно захищати
свої права й інтереси і не призначили уповноваженого. 5. Якщо громадянин однієї Договірної Сторони помер під час
поїздки по території другої Договірної Сторони, де він не мав
постійного місця проживання, то речі, що були при ньому, за описом
передаються дипломатичному представництву або консульській
установі Договірної Сторони, громадянином якої був померлий.
Стаття 38
Видача спадщини
1. Якщо рухоме спадкове майно або грошова сума, виручена від
продажу рухомого або нерухомого спадкового майна, підлягає після
закінчення спадкового провадження передачі спадкоємцям, місце
проживання або місцеперебування яких знаходиться на території
другої Договірної Сторони, то спадкове майно або виручена грошова
сума передаються дипломатичному представництву або консульській
установі цієї Договірної Сторони. 2. Установа юстиції, компетентна у справах про успадкування,
видає розпорядження про видачу спадкового майна дипломатичному
представництву або консульській установі. 3. Це майно може бути передано спадкоємцям, якщо: 1) усі вимоги кредиторів спадкодавця, заявлені в строк,
установлений законодавством Договірної Сторони, де знаходиться
спадкове майно, сплачені або забезпечені; 2) сплачені або забезпечені всі збори, пов'язані з
успадкуванням; 3) компетентні установи дали, якщо це необхідно, дозвіл на
вивіз спадкового майна. 4. Переказ грошових сум провадиться відповідно до
законодавства, чинного на територіях Договірних Сторін.
Розділ 2
Визнання і виконання рішень
Стаття 39
Визнання і виконання рішень в цивільних справах,
а також у кримінальних справах в частині відшкодування шкоди
1. Договірні Сторони взаємно визнають і виконують рішення
судів, що набули законної сили, в цивільних справах, а також
вироки в частині відшкодування збитків, завданих злочином. 2. На території Договірних Сторін визнаються без спеціального
провадження рішення установ юстиції в цивільних справах, які не
потребують за своїм характером виконання.
Стаття 40
Розгляд клопотань про визнання і виконання рішень
1. Розгляд клопотань про визнання і виконання рішень належить
до компетенції судів Договірної Сторони, на території якої повинно
бути здійснене виконання. 2. Клопотання про визнання і виконання рішень подається до
суду, що ухвалив рішення у справі в першій інстанції, який
перепроваджує його суду, компетентному винести рішення за
клопотанням. 3. Реквізити клопотання визначаються законодавством тієї
Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене
виконання. 4. До клопотання про визнання і виконання рішень необхідно
додати: 1) завірену судом копію рішення, офіційний документ про
набуття рішенням законної сили, якщо це не випливає з тексту
самого рішення, а також довідку про його виконання, якщо рішення
раніше виконувалося на території Договірної Сторони; 2) документ, з якого випливає, що відповідачу (або його
представнику), який не взяв участь у процесі, було своєчасно та у
належній формі хоча б раз вручено повідомлення про виклик до суду; 3) завірені переклади документів, зазначених у підпунктах 1 і
2 цього пункту. 5. Якщо у суду при визнанні та виконанні рішення виникне
сумнів, він може запитати пояснення від особи, яка порушила
клопотання, а також опитати боржника по суті клопотання.
Стаття 41
Порядок виконання рішень
1. Порядок виконання регулюється законодавством тієї
Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене
виконання. 2. У відношенні судових витрат, пов'язаних із виконанням,
застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, на території
якої рішення повинно бути виконане.
Стаття 42
Відмова у визнанні та виконанні судових рішень
У визнанні і виконанні судового рішення може бути відмовлено: 1) якщо відповідач у справі не взяв участі в процесі
внаслідок того, що йому або його представнику не був своєчасно і
належним чином вручений виклик до суду; 2) якщо в тому самому правовому спорі між тими ж сторонами на
території Договірної Сторони, де повинно бути визнане і виконане
рішення, раніше вже було винесено рішення, що набуло чинності, або
якщо установою цієї Договірної Сторони було порушене провадження в
даній справі раніше, ніж у справі, в якій винесене рішення; 3) якщо відповідно до положень цього Договору, а у випадках,
не передбачених цим Договором, відповідно до законодавства
Договірної Сторони, на території якої рішення повинно бути визнане
і виконане, справа відноситься до виняткової компетенції її
установ юстиції.
Стаття 43
Мирові угоди
Положення статей 39-42 цього Договору про судові рішення
застосовуються і до мирових угод, затверджених судом.
Стаття 44
Вивезення речей і переказ грошових сум
При вивезенні речей і переказі грошових сум, отриманих у
результаті виконання, застосовується законодавство Договірної
Сторони, на території якої виконується рішення.
Розділ 3
Правова допомога у кримінальних справах
Стаття 45
Обов'язок порушення кримінального переслідування
1. Кожна Договірна Сторона на прохання другої Договірної
Сторони порушує відповідно до свого законодавства кримінальне
переслідування проти своїх громадян, підозрюваних у вчиненні
злочинів на території другої Договірної Сторони. 2. Матеріали попереднього розслідування, а також заяви про
кримінальне переслідування, подані відповідно до законодавства
однієї Договірної Сторони до її компетентних установ в належні
строки, є дійсними й на території другої Договірної Сторони. 3. Особи, яким завдано матеріальних збитків внаслідок
злочину, у зв'язку з яким направлене клопотання про порушення
кримінального переслідування, можуть брати участь у справі, якщо
ними пред'явлені вимоги про відшкодування збитків.
Стаття 46
Прохання про порушення кримінального переслідування
1. Прохання про порушення кримінального переслідування має
бути складене в письмовій формі й містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) опис діяння, у зв'язку з яким направлене прохання про
порушення кримінального переслідування; 3) якомога точніше зазначення часу і місця вчинення діяння; 4) текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі
якого діяння визнається злочином; 5) прізвище й ім'я підозрюваної особи, відомості про її
громадянство, місце проживання або місцеперебування та інші
відомості про її особу, а також по можливості опис зовнішності
цієї особи, її фотографію і відбитки пальців; 6) заяви потерпілого в кримінальній справі, що порушується за
заявою потерпілого, і про відшкодування матеріальних збитків, якщо
такі є; 7) відомості про розмір завданих матеріальних збитків. До прохання додаються наявні в розпорядженні запитуючої
Договірної Сторони матеріали попереднього розслідування і докази.
При передачі предметів, які є знаряддями злочину або потрапили до
злочинця в результаті такого злочину, слід ураховувати положення
пункту 3 статті 58 цього Договору. 2. Якщо особа на момент направлення прохання про порушення
кримінального переслідування відповідно до пункту 1 статті 45
цього Договору утримується під вартою на території Договірної
Сторони, яка направляє прохання про порушення такого
переслідування, то вона доставляється на територію другої
Договірної Сторони. Передача такої особи здійснюється з
застосуванням пункту 1 статті 56 цього Договору. Етапування особи,
яка утримується під вартою на території другої Договірної Сторони,
санкціонується відповідною посадовою особою.
Стаття 47
Видача осіб у зв'язку з кримінальним переслідуванням
1. Договірні Сторони зобов'язуються відповідно до положень
цього Договору на запит видавати одна одній осіб, які знаходяться
на їх території, для притягнення до кримінальної відповідальності
або для виконання вироку. 2. Видача для притягнення до кримінальної відповідальності
провадиться за діяння, які відповідно до законодавства обох
Договірних Сторін є злочинами і за вчинення яких передбачається покарання у вигляді
позбавлення волі на строк не менше одного року або інше більш
тяжке покарання. 3. Видача для виконання вироку здійснюється за діяння, які
відповідно до законодавства обох Договірних Сторін є злочинами і
якщо особа, щодо якої надійшов запит про видачу, була засуджена до
позбавлення волі на строк не менше шести місяців або інше більш
тяжке покарання.
Стаття 48
Відмова у видачі
1. У видачі може бути відмовлено, якщо: 1) особа, стосовно якої направлений запит про видачу, є
громадянином запитуваної Договірної Сторони; 2) кримінальне переслідування відповідно до законодавства
обох Договірних Сторін порушується тільки за скаргою потерпілого; 3) стосовно особи, про видачу якої направлений запит, на
території запитуваної Договірної Сторони за той же злочин був
винесений вирок або постанова про припинення провадження в справі,
що набули чинності; 4) злочин, у зв'язку з яким направлено запит про видачу,
вчинено на території запитуваної Договірної Сторони; 5) за злочин, у зв'язку з яким направлено запит про видачу,
законодавством запитуючої Договірної Сторони передбачена смертна
кара, а законодавство запитуваної Договірної Сторони не передбачає
смертної кари за такий самий злочин або вона, як правило, не
виконується, і при цьому запитуюча Договірна Сторона не надасть
запитуваній Договірній Стороні достатніх гарантій того, що
смертний вирок не буде приведений до виконання. 2. При відмові у видачі запитувана Договірна Сторона
повідомляє запитуючій Договірній Стороні про підстави відмови.
Стаття 49
Відстрочка видачі
Якщо відносно особи, про видачу якої направлено запит,
здійснюється кримінальне переслідування або вона відбуває
покарання за інший злочин на території запитуваної Договірної
Сторони, видача може бути відстрочена до закінчення кримінального
переслідування, відбуття покарання, звільнення від кримінальної
відповідальності на будь-якій законній підставі.
Стаття 50
Тимчасова видача
Якщо відстрочка видачі, передбачена статтею 49 цього
Договору, може спричинити закінчення строку давності кримінального
переслідування або ускладнити розслідування злочину, то за
обґрунтованим клопотанням може бути здійснена тимчасова видача за
умови, що видана особа буде негайно повернена після проведення
процесуальних дій, для яких вона була видана, і не пізніше трьох
місяців з дня видачі.
Стаття 51
Видача на прохання декількох держав
У випадку, якщо клопотання про видачу тієї самої особи
отримані від декількох держав, то запитувана Договірна Сторона
віддає перевагу запитуючій Договірній Стороні, громадянином якої є
особа, що підлягає видачі.
Стаття 52
Межі кримінального переслідування виданої особи
1. Без згоди запитуваної Договірної Сторони видана особа не
може бути притягнута до кримінальної відповідальності або піддана
покаранню в зв'язку зі злочином іншим, ніж той, що став підставою
для видачі. 2. Особа не може бути також видана третій державі без згоди
запитуваної Договірної Сторони. 3. Не потрібно згоди запитуваної Договірної Сторони, якщо
видана особа протягом 30 днів після закінчення кримінального
переслідування, відбуття покарання або звільнення на будь-якій
законній підставі не залишила територію запитуючої Договірної
Сторони або якщо вона добровільно повернулася туди вже після того,
як залишила. До цього строку не зараховується час, протягом якого
видана особа не могла залишити територію запитуючої Договірної
Сторони з незалежних від неї обставин.
Стаття 53
Запит про видачу
1. Запит про видачу повинен бути складений у письмовій формі
і містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) опис вчиненого злочину і текст закону запитуючої
Договірної Сторони, на підставі якого діяння визнається злочином; 3) прізвище й ім'я особи, щодо якої направляється запит про
видачу, відомості про її громадянство, місце проживання або
місцеперебування та інші відомості про її особу, а також по
можливості опис зовнішності цієї особи, її фотографію та відбитки
пальців; 4) зазначення розміру завданих матеріальних збитків. 2. До запиту про видачу для здійснення кримінального
переслідування має бути додана засвідчена копія постанови про
взяття під варту. 3. До запиту про видачу для приведення вироку до виконання
має бути додана засвідчена копія вироку з довідкою про набуття ним
чинності і текст кримінального закону, на підставі якого особу
засуджено. Якщо засуджена особа вже відбула частину покарання або
частково відшкодувала збитки, повідомляються також дані про це. 4. Запитувана Договірна Сторона може додатково зажадати
відомостей, якщо запит про видачу не містить усіх необхідних
даних, зазначених у цій статті. Інша Договірна Сторона повинна
відповісти на цей запит у строк, що не перевищує одного місяця.
Цей строк може бути продовжений на 15 днів при наявності поважних
причин.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »