Документ 428_627, чинний, поточна редакція — Набрання чинності від 12.07.1996


Договір
між Україною та Латвійською Республікою про правову
допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних,
трудових та кримінальних справах
( Договір ратифіковано Законом N 452/95-ВР від 22.11.95 )

Дата підписання: 23.05.1995 Дата ратифікації: 22.11.1995 Дата набуття чинності: 12.07.1996
Україна та Латвійська Республіка, які надалі іменуються -
Договірні Сторони, надаючи важливе значення розвиткові
співробітництва в галузі надання правової допомоги у цивільних,
сімейних, трудових та кримінальних справах, домовились про
нижченаведене:
Частина перша
Загальні положення
Стаття 1
Правовий захист
1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на
території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та
майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї
Договірної Сторони. Це відноситься також і до юридичних осіб, які створені
відповідно до законодавства однієї з Договірних Сторін. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно
звертатись до судів, прокуратури, установ нотаріату (які надалі
іменуються "установи юстиції") та до інших установ другої
Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні (в
тому числі трудові, житлові), сімейні та кримінальні справи,
можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та
здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і власні
громадяни.
Стаття 2
Правова допомога
1. Установи юстиції Договірних Сторін надають взаємно правову
допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах відповідно
до положень даного Договору. 2. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим
установам, до компетенції яких відносяться справи, вказані в
пункті 1 цієї статті. 3. Інші установи, до компетенції яких відносяться справи,
вказані в пункті 1 цієї статті, надсилають клопотання про правову
допомогу через установи юстиції.
Стаття 3
Обсяг правової допомоги
Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, що
передбачені законодавством запитуваної Договірної Сторони,
зокрема, допит сторін, потерпілих, обвинувачених та підсудних,
свідків, експертів, проведення експертиз, обшуку (судового
огляду), вилучення та передачу речових доказів, порушення або
перейняття кримінального переслідування та видачу осіб, які скоїли
злочини, визнання та виконання судових рішень, вручення та
пересилання документів, надання за клопотанням другої Договірної
Сторони відомостей про судимість обвинувачених.
Стаття 4
Порядок зносин
При наданні правової допомоги установи Договірних Сторін
зносяться одна з одною через Міністерство юстиції та Генеральну
Прокуратуру України і Міністерство юстиції та Генеральну
Прокуратуру Латвійської Республіки, якщо даним Договором не
передбачено інше.
Стаття 5
Мова, яка використовується
1. Клопотання про надання правової допомоги та документи, які
до нього додаються, складаються державною мовою запитуючої
установи. Клопотання скріплюється гербовою печаткою запитуючої
установи та засвідчується підписом її керівника (компетентної
особи). 2. До клопотання про надання правової допомоги та документів,
які до нього додаються, повинен бути прикладений переклад на
державну мову виконавця клопотання або російську мову. Переклад
засвідчується офіційним перекладачем чи нотаріусом, або посадовою
особою запитуючої установи, або дипломатичним представництвом чи
консульською установою запитуючої Договірної Сторони. 3. При виконанні клопотання про надання правової допомоги
документи складаються державною мовою виконавця клопотання та
відсилаються разом з перекладом на державну мову запитуючої
установи або російську мову. Переклад засвідчується офіційним
перекладачем чи нотаріусом, або посадовою особою запитуваної
установи, або дипломатичним представництвом чи консульською
установою запитуваної Договірної Сторони.
Стаття 6
Оформлення документів
Документи, які надсилаються установами юстиції та іншими
установами в порядку надання правової допомоги, повинні бути
засвідчені підписом компетентної особи та скріплені гербовою
печаткою.
Стаття 7
Форма та зміст клопотання про надання правової допомоги
В клопотанні про надання правової допомоги повинно бути
вказано: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) найменування справи, у якій запитується правова допомога; 4) імена, якщо є, по батькові та прізвища осіб, відносно яких
направляється клопотання, їх громадянство, заняття та постійне
місце проживання чи місцеперебування, а для юридичних осіб -
найменування та місцезнаходження; 5) прізвища та адреси їх уповноважених; 6) зміст доручення, а в кримінальних справах також опис
фактичних обставин скоєного злочину та його юридична кваліфікація.
Стаття 8
Порядок виконання
1. При виконанні клопотання про надання правової допомоги
установа юстиції, до якої звернене клопотання, застосовує
законодавство своєї держави. Однак на прохання установи, від якої
виходить клопотання, вона може застосовувати процесуальні норми
Договірної Сторони, від якої виходить клопотання, оскільки вони не
суперечать законодавству її держави. 2. Якщо установа юстиції, до якої звернене клопотання, не
компетентна його виконати, вона пересилає клопотання компетентній
установі юстиції та сповіщає про це установу, від якої виходить
клопотання. 3. У випадку відповідного клопотання установа юстиції, до
якої звернене клопотання, сповіщає установу, від якої виходить
клопотання, про час та місце виконання клопотання. 4. Після виконання клопотання установа юстиції, до якої воно
звернено, направляє документи установі, від якої виходить
клопотання; в тому випадку, якщо правова допомога не могла бути
надана, запитувана установа юстиції повертає клопотання та
повідомляє про обставини, які перешкоджають його виконанню. 5. Правова допомога не надається, якщо її надання може
спричинити шкоду суверенітету чи безпеці або протирічить основним
принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.
Стаття 9
Порядок вручення документів
1. Запитувана установа здійснює вручення документів
відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, що
підлягають врученню, складені на її мові або забезпечені
засвідченим перекладом. У тому випадку, коли документи складені не
на мові запитуваної Договірної Сторони або не забезпечені
перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згоден
добровільно їх прийняти. 2. У клопотанні про вручення повинні бути вказані точна
адреса одержувача та найменування документа, який підлягає
врученню. Якщо вказана в клопотанні адреса виявилася неповною,
запитувана установа згідно з законодавством своєї держави вживає
заходи для встановлення точної адреси.
Стаття 10
Підтвердження вручення документів
Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до
правил, які діють на території запитуваної Договірної Сторони. У
підтвердженні повинні бути вказані час та місце вручення, а також
особа, якій вручено документ.
Стаття 11
Вручення документів та допит громадян через
дипломатичні представництва або консульські установи
Договірні Сторони мають право вручати документи та допитувати
власних громадян через свої дипломатичні представництва або
консульські установи. При цьому не можуть застосовуватись заходи
примусового характеру.
Стаття 12
Виклик за кордон свідків, потерпілих, цивільних позивачів
та відповідачів, їх представників, експертів
1. Якщо під час попереднього розслідування або судового
розгляду на території однієї Договірної Сторони виникне
необхідність в особистій явці свідків, потерпілих, цивільних
позивачів та відповідачів, їх представників або експертів, які
знаходяться на території другої Договірної Сторони, то слід
звернутися до відповідного органу цієї Договірної Сторони з
клопотанням про вручення повістки. 2. Повістка не повинна містити санкцій на випадок неявки
викликаного. 3. Особи, вказані в пункті 1 цієї статті, які незалежно від
їх громадянства добровільно з'явились за викликом до відповідної
установи другої Договірної Сторони, не можуть на території цієї
Договірної Сторони бути притягненими до кримінальної або
адміністративної відповідальності, взятими під варту або бути
покараними у зв'язку з будь-яким діянням, скоєним до перетинання
державного кордону. Такі особи не можуть бути притягнутими до
кримінальної або адміністративної відповідальності, взятими під
варту або бути покараними у зв'язку з їх свідченнями або
висновками як експертів, або у зв'язку з діянням, що є предметом
розгляду. 4. Цим привілеєм не користуються особи, вказані в пункті 1
цієї статті, якщо вони протягом 15 днів з моменту повідомлення про
те, що їх присутність не є необхідною, не залишать територію
запитуючої Договірної Сторони. У цей строк не зараховується час,
протягом якого ці особи не могли залишити територію запитуючої
Договірної Сторони за незалежних від них обставин. 5. Потерпілі, свідки та експерти, які з'явились за викликом
на територію другої Договірної Сторони, мають право на
відшкодування витрат установою, яка їх викликала, пов'язаних з
проїздом та перебуванням за кордоном, а також на відшкодування
неотриманої плати за дні відриву від роботи; експерти, крім того,
мають право на винагороду за проведення експертизи. У виклику
повинно бути вказано на які види виплат мають право викликані
особи; за їх клопотанням Договірна Сторона, від якої надійшов
виклик, сплачує аванс на покриття відповідних витрат.
Стаття 13
Дійсність документів
1. Документи, що були на території однієї з Договірних Сторін
складені або засвідчені офіційною особою (нотаріусом, офіційним
перекладачем, експертом тощо) в межах компетенції та за
встановленою формою і засвідчені печаткою, приймаються на
території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого
засвідчення. 2. Документи, що на території однієї Договірної Сторони
розглядаються як офіційні, користуються і на території другої
Договірної Сторони доказовою силою офіційних документів.
Стаття 14
Витрати, пов'язані з наданням правової допомоги
1. Договірні Сторони самі несуть всі витрати, які виникли при
наданні правової допомоги на їх території, за винятком витрат,
пов'язаних з проведенням експертиз. 2. Установа юстиції, до якої звернене клопотання, сповістить
установу, від якої виходить клопотання, про суму витрат. Якщо
установа, від якої виходить клопотання, стягне ці витрати з особи,
зобов'язаної їх відшкодувати, то стягнені суми надходять на
користь Договірної Сторони, яка їх стягнула.
Стаття 15
Надання інформації
Міністерство юстиції та Генеральна Прокуратура України і
Міністерство юстиції та Генеральна прокуратура Латвійської
Республіки надають один одному на прохання інформацію про чинне
або про те, що було раніше чинне в їх державах законодавство та
щодо питань його застосування установами юстиції.
Стаття 16
Правовий захист громадян
Громадянам однієї Договірної Сторони у судах та інших
установах другої Договірної Сторони надається юридична допомога та
забезпечується судочинство на тих самих підставах та з тими самими
привілеями, як і громадянам цієї Договірної Сторони.
Стаття 17
Пересилка документів про реєстрацію актів
громадянського стану та інших документів
1. Компетентні установи Договірних Сторін пересилають одна
одній виписки з книг запису актів громадянського стану, які
стосуються громадян другої Договірної Сторони. Пересилаються
виписки безплатно та відразу після запису. 2. Пункт перший цієї статті застосовується також у випадках,
якщо до записів актів громадянського стану внесені зміни та
виправлення. В такому випадку пересилаються виписки з книг запису
актів громадянського стану зі змінами. 3. Органи реєстрації актів громадянського стану однієї
Договірної Сторони безпосередньо пересилають на прохання установи
юстиції другої Договірної Сторони також інші виписки з книг запису
актів громадянського стану для службового користування. 4. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про висилку
свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна
пересилати безпосередньо відповідному органу реєстрації актів
громадянського стану другої Договірної Сторони. Ці документи
заявник отримує при посередництві дипломатичного представництва
або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої
видав ці документи. 5. Документи, які вказані в пунктах 1-3 цієї статті,
пересилаються без перекладів та безплатно. 6. Договірні Сторони пересилають одна одній копії судових
рішень, що набули чинності, які стосуються громадянського стану
громадян другої Договірної Сторони. 7. Прохання громадян однієї Договірної Сторони про видачу або
пересилку документів про освіту, трудовий стаж як особистих або
матеріальних правах та інтересах пересилаються безпосередньо
компетентній установі другої Договірної Сторони. Якщо документи
пересилаються громадянам через дипломатичні представництва або
консульські установи тієї Договірної Сторони, на території якої
компетентна установа видала ці документи, дипломатичне
представництво або консульська установа під час видачі громадянам
документів стягують плату за їх оформлення.
Частина друга
Спеціальні положення
Розділ I
Правова допомога та правові відносини
у цивільних, сімейних та трудових справах
Стаття 18
Звільнення від судових витрат
Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої
Договірної Сторони звільняються від сплати судових витрат на тих
самих підставах та в тому ж обсязі, що і громадяни даної
Договірної Сторони.
Стаття 19
Видача документів про особистий, сімейний та майновий стан
1. Документ про особистий, сімейний та майновий стан,
необхідний для одержання дозволу на звільнення від сплати судових
витрат, видається компетентною установою Договірної Сторони, на
території якої заявник має місце проживання чи місцеперебування. 2. Якщо заявник не має місця проживання чи місцеперебування
на території Договірних Сторін, то достатньо документа, виданого
або засвідченого дипломатичним представництвом або консульською
установою його держави. 3. Суд, який виносить рішення щодо клопотання про звільнення
від сплати судових витрат, може запитати установу, яка видала
документ, про додаткові відомості.
Стаття 20
Компетенція судів
1. Якщо даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з
Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні, сімейні та
трудові справи, якщо відповідач має на її території місце
проживання. За позовами до юридичних осіб суди компетентні, якщо
на території даної Договірної Сторони знаходиться орган
управління, представництво або філія юридичної особи. 2. За позовами про право власності та інші речові права на
нерухоме майно виключно компетентні суди Договірної Сторони, на
території якої знаходиться майно. 3. Суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших
випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої
угоди суд припиняє провадження по справі за заявою відповідача,
якщо така заява зроблена до наведення заперечень по суті позову.
Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін. 4. У випадку порушення провадження у справі між тими ж
сторонами, про той же предмет і на тих же підставах у судах обох
Договірних Сторін, компетентних відповідно до даного Договору,
суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження.
Стаття 21
Правоздатність і дієздатність
1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначається
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Правоздатність юридичної особи визначається за законом
Договірної Сторони, на території якої вона заснована.
Стаття 22
Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною
1. При обмеженні дієздатності особи чи визнанні її
недієздатною застосовується законодавство та компетентні установи
Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. 2. Якщо установа однієї з Договірних Сторін встановить, що є
підстави для обмеження дієздатності або визнання недієздатним
громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або
місцеперебування якого знаходиться на території цієї Договірної
Сторони, то вона сповіщає про це відповідну установу другої
Договірної Сторони. Якщо установа, яку повідомлено таким чином,
заявить, що вона надає право виконати подальші дії установі місця
проживання чи місцеперебування даної особи, або не висловиться у
тримісячний термін, то установа місця проживання або
місцеперебування цієї особи може розглядати справу по обмеженню
дієздатності або визнанню її недієздатною відповідно до
законодавства своєї держави, якщо підстави для цього
передбачаються також законодавством тієї Договірної Сторони,
громадянином якої є дана особа. Рішення про обмеження в
дієздатності або визнання недієздатним повинно бути направлене
відповідній установі другої Договірної Сторони. 3. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті застосовуються також
при скасуванні обмеження дієздатності громадянина або поновленні
громадянина в дієздатності. 4. У невідкладних випадках установа місця проживання або
місцеперебування особи, відносно якої поставлене питання про
обмеження в дієздатності або визнання її недієздатною, яка є
громадянином другої Договірної Сторони, може сама вжити
заходів, необхідних для захисту цієї особи або її майна. Рішення,
прийняті у зв'язку з цими заходами, слід направити відповідній
установі Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа; ці
рішення підлягають скасуванню, якщо установою цієї Договірної
Сторони буде постановлено інше.
Стаття 23
Визнання безвісно відсутнім, оголошення
померлим та встановлення факту смерті
1. У справах про визнання громадянина безвісно відсутнім,
оголошення його померлим або про встановлення факту його смерті
компетентні установи тієї Договірної Сторони, громадянином якої
була особа у той час, коли вона за останніми відомостями була
живою. 2. Установи однією Договірної Сторони можуть визнати
громадянина другої Договірної Сторони безвісно відсутнім або
оголосити його померлим, а також встановити факт його смерті за
клопотанням осіб, що проживають на її території, якщо їх права та
інтереси ґрунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони. 3. У випадках, які передбачені пунктами 1 та 2 цієї статті
установи Договірної Сторони застосовують законодавство своєї
держави. 4. Положення пунктів 1-3 застосовуються також у випадку явки
громадянина, якого було визнано рішенням суду безвісно відсутнім
або оголошено померлим.
Стаття 24
Укладення шлюбу
1. Умови шлюбу визначаються для кожної особи, яка укладає
шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця
особа. Крім того, повинні бути дотриманні вимоги законодавства
Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб, відносно
перешкод укладення шлюбу. 2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.
Стаття 25
Особисті та майнові правовідносини подружжя
1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої вони спільно
проживають. 2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї
Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної
Сторони, і при цьому обидва мають одне й те саме громадянство, то
особисті правовідносини визначаються законодавством тієї
Договірної Сторони, громадянами якої вони є. 3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної
Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, і один з них
проживає на території однієї, а другий - на території другої
Договірної Сторони, тоді їх особисті та майнові правовідносини
визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої
вони мали останнє спільне місце проживання. 4. Якщо особи, що вказані в пункті 3 цієї статті, не мали
спільного місця проживання на території Договірних Сторін,
застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої
розглядає справу. 5. До правовідносин подружжя, які стосуються нерухомого
майна, застосовується законодавство Договірної Сторони, на
території якої знаходиться майно.
Стаття 26
Розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним
1. У справах про розірвання шлюбу застосовується
законодавство Договірної Сторони, громадянами якої подружжя було в
момент подачі заяви. Якщо подружжя має місце проживання на
території другої Договірної Сторони, компетентні також установи
цієї Договірної Сторони. 2. Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з
подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий -
другої Договірної Сторони, і один з них проживає на території
однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони,
застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої
розглядає справу. 3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується
законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 24
даного Договору застосовувалось при укладенні шлюбу. При цьому
компетенція суду визначається на підставі відповідно пунктів 1 та
2 цієї статті.
Стаття 27
Правовідносини між батьками та дітьми
1. Справи про встановлення та оспорювання батьківства, про
встановлення народження дитини від даного шлюбу вирішуються
відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої
є дитина за народженням. 2. Правовідносини між батьками та дітьми визначаються
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони
мають спільне місце проживання. 3. Якщо місце проживання будь-кого з батьків та дітей
знаходиться на території другої Договірної Сторони, то
правовідносини між ними визначаються законодавством Договірної
Сторони, громадянином якої є дитина. 4. Правовідносини між позашлюбною дитиною та його матір'ю та
батьком визначаються законодавством Договірної Сторони,
громадянином якої є дитина. 5. Для винесення рішень щодо правовідносин, вказаних у
пунктах 1-4 цієї статті, компетентні суди Договірної Сторони,
законодавство якої застосовується у цих випадках. 6. Якщо позивач та відповідач проживає на території однієї
Договірної Сторони, компетентні також суди цієї Договірної Сторони
з дотриманням положень пунктів 1 та 4 цієї статті.
Стаття 28
Усиновлення
1. При усиновленні застосовується законодавство Договірної
Сторони, громадянином якої є усиновитель. Якщо усиновитель має
постійне місце проживання на території другої Договірної Сторони,
застосовується також законодавство цієї Договірної Сторони. 2. Якщо дитина усиновлюється подружжям, один з яких є
громадянином однієї, а інший - громадянином другої Договірної
Сторони, то усиновлення повинно відповідати вимогам законодавства,
що діє на території обох Договірних Сторін. 3. Якщо дитина є громадянином однієї Договірної Сторони, а
усиновитель - громадянином другої Договірної Сторони, то при
усиновленні чи його скасуванні належить отримати згоду дитини,
якщо це вимагається за законом Договірної Сторони, громадянином
якої вона є, його законного представника та компетентної установи
цієї Договірної Сторони з додержанням обмежень, передбачених
законодавством Договірних Сторін. 4. Якщо подружжя має спільне місце проживання на території
однієї з Договірних Сторін, застосовується законодавство цієї
Договірної Сторони. 5. Вищезгадане застосовується і при скасуванні усиновлення. 6. У справах про усиновлення або його скасування компетентні
установи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель
на момент подачі заяви. Якщо дитина є громадянином однієї
Договірної Сторони, а місце проживання її та усиновителя - на
території другої Договірної Сторони, компетентні установи цієї
Договірної Сторони. 7. Виносити рішення про усиновлення компетентна установа
Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель або на
території якої він має постійне місце проживання. 8. У випадку, передбаченому пунктом 2 статті 31, компетентна
установа Договірної Сторони, на території якої подружжя має або
мало останнє спільне місце проживання чи місцеперебування. 9. Положення пунктів 7 та 8 застосовуються відповідно при
скасуванні усиновлення чи визнанні його недійсним.
Стаття 29
Стягнення коштів на утримання
1. У справах, що стосуються стягнення коштів на утримання у
сімейних справах, застосовується законодавство Договірної Сторони,
на території якої проживає стягувач. 2. У справах про стягнення коштів на утримання в сімейних
справах компетентні суди тієї Договірної Сторони, на території
якої проживає стягувач.
Стаття 30
Опіка та піклування
1. У справах про опіку та піклування над громадянами
Договірних Сторін, оскільки Договір не передбачає інше,
компетентна установа опіки та піклування Договірної Сторони,
громадянином якої є особа, яка потребує опіки або піклування. При
цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. 2. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою,
що знаходиться під опікою або піклуванням, визначаються
законодавством Договірної Сторони, установа опіки та піклування
якої призначила опікуна або піклувальника. 3. Якщо заходи щодо опіки або піклування необхідні в
інтересах особи, що знаходиться під опікою або піклуванням, місце
проживання чи місцеперебування або майно якої знаходиться на
території другої Договірної Сторони, то установа опіки та
піклування цієї Договірної Сторони негайно повинна сповістити
компетентну, згідно з пунктом 1 статті 30, установу опіки та
піклування Договірної Сторони. 4. У невідкладних випадках установа опіки та піклування
другої Договірної Сторони може сама вжити необхідні заходи, але
вона повинна негайно сповістити про попередньо вжиті заходи
компетентну, згідно з пунктом 1 статті 30, установу опіки та
піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки ця
установа не винесе іншого рішення. 5. Компетентна, згідно з пунктом 1 статті 30, установа опіки
та піклування може передати опіку або піклування відповідним
установам другої Договірної Сторони, якщо місце проживання чи
місцеперебування або майно особи, що знаходиться під опікою або
піклуванням, знаходиться у цій державі. Передача дійсна лише в
тому випадку, якщо запитувана установа дасть згоду прийняти опіку
або піклування та сповістить про це запитуючу установу. 6. Установа, що, згідно з пунктом 5 цієї статті, прийняла
опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства
своєї держави. Вона не має права, проте, виносити рішення з
питань, що стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться
під опікою або піклуванням, але може дати дозвіл на укладення
шлюбу, необхідний за законодавством Договірної Сторони,
громадянином якої є ця особа.
Стаття 31
Право власності
1. Право власності на нерухоме майно визначається за
законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться
нерухоме майно. 2. Право власності на транспортні засоби, що підлягають
внесенню до державних реєстрів, визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої знаходиться установа, що
здійснила реєстрацію транспортного засобу. 3. Виникнення та припинення права власності або іншого
речового права на майно визначається законодавством Договірної
Сторони, на території якої майно знаходилось на момент, коли мала
місце дія чи інша обставина, яка стала підставою виникнення або
припинення такого права. Виникнення та припинення права власності
або іншого речового права на майно, що є предметом угоди,
визначається законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не
передбачено угодою сторін.
Стаття 32
Договірні відносини
1. Договірні відносини визначаються законодавством тієї
Договірної Сторони, на території якої був укладений договір, якщо
учасники цього договору не підкоряються обраному законодавству. 2. У справах, що згадані в пункті 1 цієї статті, компетентний
суд тієї Договірної Сторони, на території якої відповідач має
місце проживання або місцезнаходження. А також, компетентний суд
тієї Договірної Сторони, на території якої позивач має місце
проживання або місцезнаходження, якщо на цій території знаходиться
предмет спору або майно позивача.
Стаття 33
Форма угоди
1. Форма угоди визначається законодавством місця її
здійснення. 2. Форма угоди з приводу нерухомого майна та прав на нього
визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої
знаходиться майно.
Стаття 34
Відшкодування шкоди
1. Зобов'язання про відшкодування шкоди крім тих, що
випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце
дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги щодо
відшкодування шкоди. 2. Якщо той, хто заподіяв шкоду, та потерпілий є громадянами
однієї Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної
Сторони, до суду якої подана заява. 3. У справах, згаданих в пунктах 1 та 2 цієї статті,
компетентний суд Договірної Сторони, на території якої мала місце
дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про
відшкодування шкоди. Потерпілий може подати позов також до суду
Договірної Сторони, на території якої має місце проживання
відповідач, або до суду тієї Договірної Сторони, на території якої
позивач (потерпілий) має місце проживання, якщо на цій території
знаходиться майно відповідача і це не суперечить законодавству
другої Договірної Сторони.
Стаття 35
Принцип зрівняння в правах
Громадяни однієї Договірної Сторони прирівнюються в правах до
громадян другої Договірної Сторони, що проживають на її території,
відносно спроможності складення або скасування заповіту на майно,
яке знаходиться на території другої Договірної Сторони, або на
права що повинні бути там здійснені, а також відносно придбання у
спадщину майна або прав. Майно або права переходять до них на тих
самих умовах, які встановлені для власних громадян Договірної
Сторони, що проживають на її території.
Стаття 36
Право успадкування
1. Право успадкування рухомого майна регулюється
законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець
мав останнє постійне місце проживання. 2. Право успадкування нерухомого майна регулюється
законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться
майно. 3. Законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої
знаходиться річ, визначається, чи є річ рухомим або нерухомим
майном.
Стаття 37
Перехід спадщини державі
Якщо за законодавством Договірних Сторін спадкове майно (що
успадковується державою за законом) переходить у власність, то
рухоме майно передається державі, громадянином якої на момент
смерті був спадкодавець, а нерухоме майно переходить у власність
держави, на території якої воно знаходиться.
Стаття 38
Форма заповіту та порядок його скасування або зміни
Форма заповіту, порядок його скасування або зміни
визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої
був спадкодавець на момент складання заповіту чи його скасування
або зміни. Проте достатньо, щоб було додержано законодавство
Договірної Сторони, на території якої був складений заповіт. Це
положення застосовується і відносно скасування або зміни заповіту.
Стаття 39
Справи про успадкування
1. Провадження у справах про успадкування рухомого майна, за
виключенням випадків, що передбачені пунктом 2 цієї статті,
провадять установи тієї Договірної Сторони, на території якої
спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. 2. Якщо все рухоме спадкове майно знаходиться на території
Договірної Сторони, де спадкодавець не мав останнього постійного
місця проживання, то за заявою спадкоємця або відказоодержувача,
якщо з цим згодні всі спадкоємці, провадження у справі про
спадщину провадять установи цієї Договірної Сторони. 3. Провадження у справах про успадкування нерухомого майна
провадять установи Договірної Сторони, на території якої
знаходиться це майно. 4. Положення цієї статті застосовуються відповідно і до
спорів у справах про успадкування.
Стаття 40
Відкриття заповіту
Заповіт відкривають та обнародують компетентні установи
згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої
знаходиться заповіт. Копія заповіту з необхідними документами
пересилається до відповідної установи, яка компетентна вирішувати
справи про успадкування.
Стаття 41
Заходи щодо охорони спадщини
1. Установи однієї Договірної Сторони застосовують згідно зі
своїм законодавством заходи, необхідні для охорони спадкового
майна, яке знаходиться на території, залишеного громадянином
другої Договірної Сторони. 2. Установи, відповідальні за застосування заходів по охороні
спадщини, після смерті громадянина другої Договірної Сторони
зобов'язані негайно сповістити дипломатичне представництво або
консульську установу цієї Договірної Сторони про смерть
спадкодавця та про осіб, які заявили про свої права на спадщину,
про відомі їм обставини стосовно осіб, що мають право на спадщину,
та про місце їх знаходження, про наявність заповіту, про розмір та
вартість спадщини, а також про те, які застосовані заходи по
охороні спадщини. 3. На вимогу дипломатичного представництва або консульської
установи їм передається спадкове рухоме майно та документи
померлого. 4. Дипломатичне представництво або консульська установа
однієї Договірної Сторони мають право представляти інтереси
громадян цієї Договірної Сторони з питань успадкування перед
установами другої Договірної Сторони без доручення, якщо ці
громадяни через відсутність або з інших поважних причин не взмозі
своєчасно захищати власні права та інтереси та не призначили
уповноваженого. 5. Якщо громадянин однієї Договірної Сторони помер під час
поїздки по території другої Договірної Сторони, де він не мав
постійного місця проживання, то речі, що знаходилися при ньому, за
описом передаються дипломатичному представництву або консульській
установі Договірної Сторони, громадянином якої був померлий. 6. Установа, компетентна у справах про успадкування, у
випадках, які передбачені пунктом 4 статті 39 даного Договору дає
розпорядження про видачу спадкового майна дипломатичному
представництву або консульській установі. 7. Це майно може бути передане спадкоємцям, якщо: 1) всі вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені в термін,
який встановлено законодавством Договірної Сторони, де знаходиться
спадкове майно, сплачені або забезпечені; 2) сплачені або забезпечені всі збори, пов'язані з
успадкуванням; 3) компетентні установи дали, якщо це необхідно, дозвіл на
вивезення спадкового майна. 8. Перевозка грошових сум здійснюється відповідно до
законодавства, яке діє на території Договірної Сторони.
Стаття 42
Застосування трудового законодавства
1. З питань трудових відносин сторони можуть підкорятися
обраному законодавству. 2. Якщо вибір відносно законодавства не зроблено,
застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, на території
якої є, була робота або вона повинна була бути виконаною. 3. У справах, які згадані в частині другій даної статті,
також компетентний суд тієї Договірної Сторони, на території якої
місце проживання має відповідач, а також - на території якої місце
проживання має позивач, якщо на цій території знаходиться предмет
спору чи майно відповідача.
Стаття 43
Звільнення від грошової застави
Громадян однієї Договірної Сторони, які проживають або
знаходяться на території однієї з Договірних Сторін та подали
документи до суду другої Договірної Сторони, неможливо примусити
сплатити заставу для забезпечення оплати процесу тільки тому, що
вони є іноземцями і їхнє місце проживання не знаходиться на
території тієї Договірної Сторони, до суду якої вони звернулись.
Стаття 44
Звільнення від судових витрат
1. Громадянин однієї Договірної Сторони на території другої
Договірної Сторони звільняється від судових витрат, має таке саме
право на безплатний процесуальний захист, в такому самому обсязі,
як і громадяни цієї Договірної Сторони. 2. Для отримання звільнення від судових витрат або для
отримання безплатного процесуального захисту необхідно подати
довідки про свій сімейний та матеріальний стан. Таку довідку видає
компетентна установа Договірної Сторони, на території якої
знаходиться місце проживання особи, яка подала клопотання. 3. Якщо особа, яка подала клопотання, не знаходиться і не
проживає на території жодної з Договірних Сторін, довідку видає
дипломатичне представництво або консульська установа тієї
Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка подала
клопотання. 4. Суд, який приймає рішення про звільнення від судових
витрат, може затребувати додаткову інформацію від установи, яка
видала довідку. 5. Громадянин однієї Договірної Сторони, може клопотатися
перед судом другої Договірної Сторони про звільнення його від
витрат або про безплатний процесуальний захист. При цьому повинні
бути додержані вимоги законодавства Договірної Сторони, на
території якої розглядається клопотання. 6. Суд пересилає довідку разом з клопотанням, яке згадано в
пункті 5 цієї статті, до компетентного суду другої Договірної
Сторони.
Стаття 45
Строки
1. Суд однієї Договірної Сторони, викликаючи сторону процесу,
яка має місце проживання чи місцеперебування на території другої
Договірної Сторони, одночасно визначає строк, не менш як 1 місяць,
щоб сплатити судові витрати або усунути недоліки у клопотанні,
заяві. Строк вираховується з моменту отримання документа. 2. Якщо суд однієї Договірної Сторони призначив стороні
процесу, яка має місце проживання чи місцеперебування на території
другої Договірної Сторони, строк виконання процесуальних дій,
початком закінчення строку є число, що вказано на поштовій печатці
тієї Договірної Сторони, з якої відправлені документи про
виконання процесуальних дій. 3. Про наслідки у випадку недотримання строку вирішує суд,
який розглядає справу, згідно з законодавством своєї країни.

Розділ II
Визнання та виконання рішень
Стаття 46
Визнання та виконання рішень у цивільних, сімейних та
трудових справах, а також у кримінальних справах в
частині відшкодування шкоди
1. Договірні Сторони взаємно визнають та виконують рішення
установ юстиції, що набули чинності, у цивільних, сімейних та
трудових справах, а також вироки в частині відшкодування шкоди,
заподіяної злочином. 2. На території Договірної Сторони визнаються також без
спеціального провадження рішення установ опіки та піклування,
органів реєстрації актів громадянського стану та інших установ у
цивільних, сімейних та трудових справах, які не потребують за
своїм характером виконання.
Стаття 47
Розгляд клопотань про дозвіл виконання рішень
1. Розгляд клопотання про дозвіл виконання входить до
компетенції судів Договірної Сторони, на території якої повинно
бути здійснене виконання. 2. Клопотання про дозвіл виконання подається до суду, який
виніс рішення у справі по першій інстанції, яке перепроваджується
до суду, компетентного винести рішення у клопотанні. 3. Реквізити клопотання визначаються законодавством
Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене
виконання. 4. До клопотання додається засвідчений переклад відповідно до
пункту 2 статті 5 даного Договору. 5. До клопотання про дозвіл виконання необхідно додати: 1) засвідчену судом копію рішення, офіційний документ про
набуття рішенням чинності, якщо це не випливає з тексту самого
рішення, а також довідку про його виконання; 2) документ, з якого виходить, що відповідачу, який не взяв
участь у процесі, було своєчасно та в належній формі хоча б один
раз вручено повідомлення про виклик до суду; 3) засвідчені переклади документів, вказаних в пунктах 1 та 2
цієї статті. 6. Якщо у суду при видачі дозволу на виконання виникнуть
сумніви, він може запросити у особи, що порушила клопотання про
виконання рішення, пояснення, а також опитати боржника по суті
клопотання та у випадку необхідності просити роз'яснення у суду,
який виніс рішення.
Стаття 48
Виконання рішень та судові витрати
1. Порядок виконання регулюється законодавством Договірної
Сторони, на території якої повинно бути здійснене виконання. 2. Відносно судових витрат, пов'язаних з виконанням,
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
рішення повинно бути приведене до виконання.
Стаття 49
Відмова у визнанні та виконанні судових рішень
У визнанні судового рішення або у дозволі виконання може бути
відмовлено: 1) якщо особа, яка порушила клопотання, або відповідач у
справі не взяв участі в процесі внаслідок того, що йому чи його
уповноваженому не був своєчасно та належним чином вручений виклик
до суду; 2) якщо у тому самому правовому спору між тими ж сторонами на
території Договірної Сторони, де повинно бути визнане та виконане
рішення, було вже винесене рішення, що набуло чинності, або якщо
установою цієї Договірної Сторони було раніше порушено провадження
у даній справі; 3) якщо згідно з положеннями даного Договору, а у випадках,
не передбачених даним Договором, відповідно до законодавства
Договірної Сторони, на території якої рішення повинно бути
визнаним та виконаним, справа відноситься до виключної компетенції
її установ; 4) якщо відсутній документ, що підтверджує згоду сторін у
справі про договірну підсудність.
Стаття 50
Мирові угоди
Положення статей 46-49 даного Договору про судові рішення
застосовуються також до мирових угод, затверджених судом.
Стаття 51
Вивезення речей та переказ грошових сум
При вивезенні речей та переказі грошових сум, які придбано
внаслідок виконання, застосовується законодавство Договірної
Сторони, на території якої виконується рішення.
Розділ III
Правова допомога та правові відносини у кримінальних справах
Стаття 52
Обов'язок порушення кримінального переслідування
1. Кожна Договірна Сторона за клопотанням другої Договірної
Сторони порушує відповідно до свого законодавства кримінальне
переслідування проти своїх громадян, підозрюваних у скоєнні
злочинів на території другої Договірної Сторони. 2. Матеріали кримінального переслідування, оформлені
відповідно до законодавства однієї Договірної Сторони її
компетентними установами, дійсні також на території другої
Договірної Сторони. 3. Особи, яким злочином заподіяно матеріальної шкоди, у
зв'язку з чим направлене клопотання про порушення кримінального
переслідування, можуть приймати участь у справі, якщо ними
пред'явлені вимоги про відшкодування шкоди.
Стаття 53
Клопотання про порушення або перейняття
кримінального переслідування
1. Клопотання про порушення або перейняття кримінального
переслідування повинно бути складене у письмовій формі та містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) опис та кваліфікація діяння, у зв'язку з яким направлене
клопотання про порушення або перейняття кримінального
переслідування;


Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору