Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в [...]
Україна, В'єтнам; Договір, Міжнародний документ від 06.04.2000
Документ 704_050, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 02.11.2000, підстава 2080-14
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  


Договір
між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про
правову допомогу і правові відносини в цивільних і
кримінальних справах
( Договір ратифіковано Законом N 2080-III ( 2080-14 )
від 02.11.2000 )

Дата підписання: 06.04.2000 Дата ратифікації: 02.11.2000 Дата набуття чинності: 18.02.2000
Україна і Соціалістична Республіка В'єтнам, далі іменовані -
Договірні Сторони, керуючись бажанням подальшого розвитку дружніх відносин і
співробітництва між обома державами, надаючи важливого значення розвитку співробітництва в галузі
надання правової допомоги в цивільних і кримінальних справах, домовилися про нижченаведене:
Частина перша
Загальні положення
Стаття 1
Правовий захист
1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на
території другої Договірної Сторони щодо своїх особистих і
майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни другої
Договірної Сторони. Це стосується також і юридичних осіб, що створені відповідно
до законодавства однієї з Договірних Сторін. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і
безперешкодно звертатися до суду, прокуратури, нотаріату та інших
установ другої Договірної Сторони, до компетенції яких належать
цивільні і кримінальні справи (далі іменовані - "установи
юстиції"), порушувати клопотання, пред'являти позови і здійснювати
інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни другої
Договірної Сторони. 3. Цивільними справами в розумінні цього Договору вважаються
справи, що виникають з цивільних, включаючи комерційні, трудових,
сімейних правовідносин.
Стаття 2
Правова допомога
1. Установи юстиції Договірних Сторін взаємно надають правову
допомогу в цивільних і кримінальних справах відповідно до положень
цього Договору. 2. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим
установам у справах, зазначених у пункті 1 цієї статті. 3. Інші установи при вирішенні питань у справах, зазначених у
пункті 1 цієї статті, направляють прохання про правову допомогу
через установи юстиції.
Стаття 3
Обсяг правової допомоги
Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій,
передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони,
зокрема допит сторін, третіх осіб, підозрюваних, обвинувачуваних і
підсудних, потерпілих, свідків, експертів; проведення експертиз,
судового огляду; передачу речових доказів, порушення кримінального
переслідування і видачу осіб, які вчинили злочини; визнання
виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині
відшкодування збитків; вручення і пересилку документів; надання на
прохання другої Договірної Сторони відомостей про судимість
обвинувачуваних, і виконання інших дій, передбачених
законодавством Договірних Сторін.
Стаття 4
Порядок зносин
При наданні правової допомоги установи юстиції Договірних
Сторін зносяться один з одним через центральні органи, якщо цим
Договором не передбачене інше. Центральними органами є: - в Україні - Міністерство юстиції з питань надання правової
допомоги в цивільних справах і Генеральна прокуратура з питань
надання правової допомоги в кримінальних справах; - у Соціалістичній Республіці В'єтнам - Міністерство юстиції
з питань надання правової допомоги в цивільних справах і Верховна
Народна Прокуратура з питань надання правової допомоги в
кримінальних справах.
Стаття 5
Мова
1. Прохання про надання правової допомоги і додатки до нього
складаються мовою запитуючої Договірної Сторони і до них додаються
засвідчені копії перекладу на мову другої Договірної Сторони або
на російську, або англійську мову. 2. Переклад завіряється офіційним перекладачем або
нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи юстиції, або
дипломатичним представництвом, або консульською установою
запитуючої Договірної Сторони.
Стаття 6
Оформлення документів
Документи, що надсилаються установами юстиції й іншими
установами в порядку надання правової допомоги, повинні бути
завірені підписом компетентної особи і скріплені офіційною
печаткою установи.
Стаття 7
Форма запиту про надання правової допомоги
У запиті про надання правової допомоги повинно бути
зазначене: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) найменування справи, у якій запитується правова допомога; 4) імена і прізвища сторін, третіх осіб, свідків,
підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних, засуджених або
потерпілих, їхнє громадянство, рід занять і постійне місце
проживання або місцеперебування, а в кримінальних справах також
місце і дата народження і, якщо можливо, прізвища й імена батьків;
щодо юридичних осіб - їхнє найменування, юридична адреса і/або
місцезнаходження; 5) за наявності представників осіб, зазначених у пункті 4,
їхні імена прізвища й адреси; 6) зміст доручення з описом суті справи й обставин, що
підлягають з'ясуванню, а в кримінальних справах опис фактичних
обставин вчиненого злочину і його юридична кваліфікація за
кримінальним законодавством запитуючої Договірної Сторони.
Стаття 8
Порядок виконання
1. При виконанні запиту про надання правової допомоги
запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї
держави. Проте на прохання запитуючої установи вона може
застосовувати процесуальні норми Договірної Сторони, від якої
виходить запит, якщо вони не суперечать законодавству її держави. 2. Якщо запитувана установа юстиції не компетентна виконати
запит, то вона пересилає його компетентній установі юстиції і
повідомляє про це запитуючу установу юстиції. 3. У разі одержання відповідного запиту установа юстиції
повідомляє запитуючу установу юстиції про час і місце його
виконання. 4. Запитувана установа юстиції при визначенні строків
виконання запиту про надання правової допомоги керується
законодавством своєї держави. У разі невиконання такого запиту в
строк до 45 днів запитувана установа юстиції повідомляє запитуючу
установу юстиції про причини такої затримки і можливі терміни його
виконання. 5. Після виконання запиту запитувана установа юстиції
направляє документи запитуючій установі юстиції; якщо правова
допомога не може бути надана, то запитувана установа юстиції
повертає запит і повідомляє про обставини, що перешкоджають його
виконанню.
Стаття 9
Порядок вручення документів
1. Запитувана установа юстиції здійснює вручення документів
відповідно до правил, що діють у її державі, якщо документи, що
підлягають врученню, складені на її мові або супроводжуються
завіреним перекладом. У тих випадках, коли документи складені не
на мові запитуваної Договірної Сторони або не супроводжуються
перекладом, вони вручаються одержувачу, якщо він згодний їх
прийняти. 2. У запиті про вручення повинні бути вказані точна адреса
одержувача і найменування документа, що підлягає врученню. Якщо
вказана в проханні про вручення адреса виявилася неповною або
неточною, запитувана установа юстиції у відповідності до свого
законодавства вживає заходів до встановлення точної адреси.
Стаття 10
Підтвердження вручення документів
Підтвердження вручення документів оформляється відповідно до
правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У
підтвердженні повинні бути вказані дата і місце вручення, а також
особа, якій вручений документ.
Стаття 11
Виклик за кордон потерпілого, свідка, експерта
1. Якщо в ході розслідування або судового розгляду справи на
території однієї Договірної Сторони виникне потреба в особистій
явці потерпілого, свідка, експерта, що перебуває на території
другої Договірної Сторони, то слід звернутися до відповідної
установи юстиції Договірної Сторони із запитом про виклик. 2. Повістка не може містити санкції на випадок неявки
викликаного. 3. Потерпілий, свідок, експерт, що з'явився за викликом у
відповідну установу юстиції другої Договірної Сторони, незалежно
від його громадянства, не може на території цієї Договірної
Сторони бути притягнутий до кримінальної або адміністративної
відповідальності, узятий під варту або підданий покаранню в
зв'язку з яким-небудь діянням, учиненим до перетинання її
державного кордону. Такі особи не можуть бути також притягнуті до
кримінальної або адміністративної відповідальності, узяті під
варту або піддані покаранню в зв'язку з їхніми показаннями або
висновками як експертів. 4. Цією гарантією не користується потерпілий, свідок,
експерт, якщо він протягом 15 днів з моменту повідомлення його про
те, що його присутність не є обов'язковою, не залишить територію
запитуючої Договірної Сторони. До цього строку не зараховується
час, протягом якого потерпілий, свідок, експерт не міг залишити
територію запитуючої Договірної Сторони з не залежних від нього
обставин. 5. Потерпілі, свідки, експерти, що з'явилися за викликом на
територію другої Договірної Сторони, мають право на відшкодування
їм установою юстиції, що викликала, витрат, пов'язаних з проїздом
і перебуванням за кордоном, а також на відшкодування неотриманої
заробітної плати або фіксованого прибутку за дні відвертання від
роботи; експерти, крім того, мають право на винагороду за
проведення експертизи. У виклику повинно бути зазначено, на які
види виплат мають право викликані особи. За їхнім клопотанням
установа юстиції, від якої виходить виклик, може виплатити аванс
на покриття відповідних витрат.
Стаття 12
Дійсність документів
1. Документи, що були складені або завірені відповідно до
законодавства однієї Договірної Сторони, скріплені печаткою і
завірені підписом компетентної особи, мають силу документа на
території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого
посвідчення. Це стосується також копій і перекладів, завірених
відповідним чином. 2. Документи, що на території однієї Договірної Сторони
визнаються офіційними, вважаються такими і на території другої
Договірної Сторони.
Стаття 13
Витрати, пов'язані з наданням правової допомоги
1. Кожна Договірна Сторона несе витрати, пов'язані з наданням
правової допомоги на своїй території. 2. Запитувана установа юстиції повідомляє запитуючу установу
юстиції про розмір витрат. Якщо запитуюча установа юстиції стягне
ці витрати з особи, зобов'язаної їх відшкодувати, то отримані
кошти надходять на користь тієї Договірної Сторони, що їх
стягнула. 3. Якщо в ході виконання запиту буде встановлено, що його
повне виконання призведе до надзвичайних витрат, то центральні
органи будуть проводити взаємні консультації з метою визначення
доцільності й умов подальшого виконання запиту.
Стаття 14
Надання інформації
Центральні органи Договірних Сторін надають один одному на
прохання інформацію про чинне або те, що діяло раніше в їхніх
державах, законодавство про питання його застосування установами
юстиції.
Стаття 15
Безплатний правовий захист
У передбачених законодавством Договірних Сторін випадках
громадянам однієї Договірної Сторони в судах і інших установах
другої Договірної Сторони надається безплатна юридична допомога і
забезпечується безплатне судочинство на тих самих підставах і в
тому самому обсязі, що й громадянам цієї Договірної Сторони.
Стаття 16
Пересилання документів про реєстрацію актів
громадянського стану та інших документів
1. Органи реєстрації актів громадянського стану однієї
Договірної Сторони безпосередньо пересилають на клопотання установ
юстиції другої Договірної Сторони виписки із записів актів
громадянського стану. 2. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про
пересилання свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану
можна пересилати безпосередньо відповідному органу реєстрації
актів громадянського стану другої Договірної Сторони. Ці документи
заявник одержує за посередництвом дипломатичного представництва
або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої
видав ці документи. 3. Документи про освіту, стаж роботи й інші, що стосуються
особистих майнових прав та інтересів громадян, видаються і
пересилаються в порядку, передбаченому пунктом 2 цієї статті. 4. Документи, зазначені в пунктах 1 - 3 цієї статті,
пересилаються без перекладу і безплатно.
Стаття 17
Відмова в наданні правової допомоги
Правова допомога не надається, якщо її надання може завдати
шкоди суверенітету або безпеці чи суперечить конституційним
принципам запитуваної Договірної Сторони.
Частина друга
Спеціальні положення
Розділ 1
Правова допомога і правові відносини у цивільних
справах
Стаття 18
Звільнення від судових витрат
Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої
Договірної Сторони звільняються від оплати судових витрат на тих
самих підставах і в тому самому обсязі, що й громадяни другої
Договірної Сторони.
Стаття 19
Видача документів про особистий, сімейний і майновий
стан
1. Документ про особистий, сімейний і майновий стан,
необхідний для вирішення питання про звільнення від сплати судових
витрат, видається компетентним органом Договірної Сторони, на
території якої заявник має місце проживання або місцеперебування. 2. Якщо заявник не має місця проживання або місцеперебування
на території Договірних Сторін, то достатньо документа, виданого
або завіреного дипломатичним представництвом або консульською
установою держави, громадянином якої він є. 3. Суд, що розглядає клопотання про звільнення від сплати
судових витрат, може запросити додаткову інформацію від органу, що
видав документ.
Стаття 20
Компетенція судів
1. Якщо цей Договір не встановлює іншого, то суди кожної з
Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні справи, якщо
відповідач - фізична особа має на її території місце проживання, а
відповідач - юридична особа - місцезнаходження. 2. Суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших
випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої
угоди суд припиняє провадження в справі за заявою відповідача,
якщо така заява зроблена до початку розгляду позову по суті.
Виняткова компетенція судів не може бути змінена угодою сторін. 3. У разі порушення провадження в справі між тими самими
сторонами про той самий предмет і на тих самих підставах у судах
обох Договірних Сторін, компетентних відповідно до цього Договору,
суд, що порушив справу пізніше, припиняє провадження.
Стаття 21
Правоздатність і дієздатність
1. Дієздатність і правоздатність фізичної особи визначаються
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої її засновано.
Стаття 22
Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною
1. При обмеженні дієздатності особи або визнанні її
недієздатною компетентними є суди і застосовується законодавство
Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа, за винятком
випадків, передбачених пунктами 2 - 3 цієї статті. 2. Якщо суд однієї з Договірних Сторін установить, що є
підстави для обмеження дієздатності або визнання недієздатним
громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або
місцеперебування якого знаходиться на території цієї Договірної
Сторони, то він повідомляє про це відповідний суд другої
Договірної Сторони. Якщо суд, сповіщений таким чином, протягом
трьох місяців не почне провадження в справі або не висловиться в
цей строк, то установа юстиції місця проживання або
місцеперебування цієї особи може розглядати справу про обмеження
дієздатності або визнання її недієздатною відповідно до
законодавства своєї держави, якщо підстави для цього
передбачаються також законодавством тієї Договірної Сторони,
громадянином якої є дана особа. Рішення про обмеження дієздатності
або визнання особи недієздатною повинно бути направлене
відповідному суду другої Договірної Сторони. 3. У невідкладних випадках суд однієї Договірної Сторони, на
території якої проживає або знаходиться особа, яка підлягає
обмеженню дієздатності або визнанню недієздатною і є громадянином
другої Договірної Сторони, може сам ужити заходів, необхідних для
захисту цієї особи або її майна. Рішення про прийняття таких
заходів слід направити відповідному суду Договірної Сторони,
громадянином якої є ця особа. 4. Положення пунктів 1, 2, 3 цієї статті застосовуються також
при скасуванні обмеження дієздатності особи або відновленні
громадянина в дієздатності.
Стаття 23
Визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим і
встановлення факту смерті
1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошенні
померлим і встановленні факту смерті компетентними є установи
юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа в
той час, коли вона за останніми даними була в живих, за винятком
випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті. 2. Суд однієї Договірної Сторони може визнати громадянина
другої Договірної Сторони безвісно відсутнім, оголосити померлим
або встановити факт його смерті: 1) за заявою особи, що має намір реалізувати свої права, які
виникають із спадкових або майнових відносин між подружжям, щодо
нерухомого майна особи, яка зникла, померла або загинула, якщо це
майно знаходиться на території тієї Договірної Сторони, суд якої
повинен винести рішення; 2) за заявою чоловіка (дружини) особи, що зникла, загинула
або померла, який (яка) мешкає на момент подачі на території тієї
Договірної Сторони, суд якої повинен винести рішення. 3. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення
померлим і, встановлення факту смерті застосовується законодавство
тієї Договірної Сторони, на території якої розглядається справа. 4. Рішення, винесене відповідно до пункту 2 цієї статті, має
правові наслідки виключно на території тієї Договірної Сторони,
суд якої виніс рішення.
Стаття 24
Укладення шлюбу
1. Умови укладення шлюбу визначаються для кожної особи, яка
вступає в шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином
якої вона є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги
законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається
шлюб, стосовно перешкод до укладення шлюбу. 2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.
Стаття 25
Особисті й майнові права подружжя
1. Особисті й майнові правовідносини подружжя визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають
спільне місце проживання. 2. Якщо один із подружжя мешкає на території однієї
Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної
Сторони й обидва подружжя мають те саме громадянство, то їх
особисті й майнові правовідносини визначаються законодавством тієї
Договірної Сторони, громадянами якої вони є. 3. Якщо один із подружжя є громадянином однієї Договірної
Сторони, а другий - другої Договірної Сторони й один із них мешкає
на території однієї, а другий - на території другої Договірної
Сторони, то їх особисті й майнові права визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали
своє останнє спільне місце проживання. 4. Якщо особи, зазначені в пункті 3 цієї статті, не мали
спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін,
застосовується законодавство Договірної Сторони, суд якої
розглядає справу. 5. У справах про особисті й майнові правовідносини подружжя
компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, законодавство
якої підлягає застосуванню відповідно до пунктів 1 - 4 цієї
статті.
Стаття 26
Розірвання шлюбу і визнання шлюбу недійсним
1. У справах про розірвання шлюбу компетентними є установи
юстиції і застосовується законодавство тієї Договірної Сторони,
громадянами якої подружжя було в момент подачі заяви. Якщо обоє з
подружжя мають місце проживання на території другої Договірної
Сторони, то в розгляді спору компетентними є також установи
юстиції цієї Договірної Сторони. 2. Якщо в момент подачі заяви про розірвання шлюбу один із
подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий -
другої Договірної Сторони, один із них мешкає на території однієї,
а другий - на території другої Договірної Сторони, то в розгляді
справи компетентними є установи юстиції обох Договірних Сторін.
При цьому вони застосовують законодавство своєї держави. 3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується
законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 24
цього Договору застосовувалося при укладенні шлюбу. При цьому
компетенція суду визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї
статті.
Стаття 27
Правовідносини між батьками і дітьми
1. Правовідносини між батьками і дітьми визначаються
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони
мають спільне місце проживання. 2. Якщо місце проживання кого-небудь із батьків знаходиться
на території однієї Договірної Сторони, а місцеперебування дитини
- на території другої Договірної Сторони, правовідносини між ними
визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої
є дитина. 3. Для винесення рішень з питань, зазначених у пунктах 1 - 2
цієї статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони,
законодавство якої повинно застосовуватися в цих випадках. 4. Якщо позивач і відповідач мешкають на території однієї
Договірної Сторони, компетентними є також і суди цієї Договірної
Сторони з дотриманням положень пунктів 1 - 2 цієї статті.
Стаття 28
Встановлення і оспорювання батьківства
1. Справи про встановлення і оспорювання батьківства
вирішуються відповідно до законодавства Договірної Сторони,
громадянином якої є дитина за народженням. 2. Для винесення рішень з питань, зазначених у пункті 1 цієї
статті, компетентними є установи юстиції Договірної Сторони,
законодавство якої повинно застосовуватися в цих випадках.
Стаття 29
Усиновлення
1. Усиновлення дитини, яка є громадянином однієї Договірної
Сторони і мешкає на території другої Договірної Сторони,
здійснюється на підставі законодавства тієї Договірної Сторони,
громадянином якої є дитина. 2. Для усиновлення необхідні, якщо цього вимагає
законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є
усиновлюваний, згода усиновлюваного, його законного представника,
дозвіл компетентного державного органу, а також застосовуються
обмеження щодо усиновлення, пов'язаного зі зміною місця проживання
усиновлюваного на місце проживання на території другої Договірної
Сторони. 3. Якщо дитину всиновлюють подружжя, один із яких є
громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої
Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені
законодавством обох Договірних Сторін. Проте, якщо подружжя мають
місце проживання на території однієї з Договірних Сторін,
застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. 4. Положення пунктів 1 - 3 цієї статті стосуються також
скасування усиновлення і визнання його недійсним. 5. У справах про усиновлення, скасування і визнання
усиновлення недійсним компетентними є установи юстиції тієї
Договірної Сторони, громадянином якої є усиновлюваний. Якщо
усиновлюваний є громадянином однієї Договірної Сторони, а мешкає
на території другої Договірної Сторони, де має місце проживання
також усиновитель, то компетентними є також установи юстиції
другої Договірної Сторони.
Стаття 30
Опіка й піклування
1. У справах про опіку й піклування над громадянами
Договірних Сторін, оскільки цим Договором не передбачається інше,
компетентною є установа юстиції Договірної Сторони, громадянином
якої є особа, що потребує опіки або піклування. При цьому
застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. 2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою,
що перебуває під опікою або піклуванням, визначаються
законодавством Договірної Сторони, орган з опіки і піклування якої
призначив опікуна або піклувальника. 3. Якщо виникла потреба вжити заходів з опіки або піклування
в інтересах особи, що перебуває під опікою або піклуванням, місце
проживання або місцеперебування або майно якої знаходиться на
території другої Договірної Сторони, то орган з опіки і піклування
цієї Договірної Сторони негайно повинен сповістити орган з опіки і
піклування Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 4. У невідкладних випадках орган з опіки і піклування другої
Договірної Сторони може самостійно вжити необхідних заходів, проте
він повинен негайно сповістити про попередньо вжиті заходи орган з
опіки і піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа,
що перебуває під опікою та піклуванням. Ужиті заходи залишаються в
силі, поки цей орган не винесе іншого рішення. 5. Компетентний орган з опіки і піклування може передати
опіку та піклування відповідним органам другої Договірної Сторони,
якщо місце проживання або місцеперебування або майно особи, що
перебуває під опікою або піклуванням, знаходиться на території
цієї Договірної Сторони. Передача є дійсною лише в тому випадку,
якщо запитуваний орган дасть згоду прийняти опіку або піклування і
сповістить про це запитуючий орган. 6. Орган, що відповідно до пункту 5 цієї статті, прийняв
опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства
своєї держави. Він не вправі, проте, виносити рішення з питань, що
стосуються особистого статусу особи, яка перебуває під опікою або
піклуванням.
Стаття 31
Право власності
1. Право власності на нерухоме майно визначається
законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться
нерухоме майно. 2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають
внесенню до державних реєстрів, визначаються законодавством
Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, що
здійснив реєстрацію транспортного засобу. 3. Виникнення і припинення права власності або іншого
речового права визначається законодавством Договірної Сторони, на
території якої майно знаходилося в момент, коли мала місце дія або
інша обставина, що стала підставою виникнення або припинення
такого права. Виникнення і припинення права власності або іншого
речового права на майно, що є предметом угоди, визначається
законодавством за місцем учинення угоди, якщо інше не передбачено
угодою сторін.
Стаття 32
Форма угоди
1. Форма угоди визначається законодавством Договірної
Сторони, на території якої її здійснено, за винятком випадків,
передбачених пунктом 2 цієї статті. 2. Форма угоди з приводу нерухомого майна і права на нього
визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої
знаходиться таке майно.
Стаття 33
Відшкодування шкоди
1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що
випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце
дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про
відшкодування шкоди. 2. Якщо заподіювач шкоди і потерпілий є громадянами однієї
Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної
Сторони, до суду якої подано позовну заяву. 3. У справах, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті,
компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала
місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про
відшкодування шкоди. Потерпілий може пред'явити позовну заяву
також до суду Договірної Сторони, на території якої мешкає
відповідач.
Стаття 34
Право спадкування
1. До правовідносин щодо спадкування рухомого майна
застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якої
був спадкодавець на момент смерті. 2. До правовідносин щодо спадкування нерухомого майна
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
знаходиться таке майно.
Стаття 35
Перехід спадщини державі
Якщо за законодавством Договірної Сторони, визначеним
відповідно до статті 34 цього Договору, спадкове майно, що
успадковується державою за законом, переходить у власність цієї
держави, то рухоме майно передається державі, громадянином якої до
моменту смерті був спадкодавець, а нерухоме майно переходить у
власність тієї держави, на території якої воно знаходиться.
Стаття 36
Заповіт
1. Здатність особи до складання або скасування заповіту, а
також правові наслідки хиб волевиявлення, визнання недієздатною
особи, яка склала або скасувала заповіт, регулюється
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої був
спадкодавець під час складання або скасування заповіту. 2. Форма заповіту визначається законодавством Договірної
Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент складання
заповіту. Проте достатньо, щоб було дотримане законодавство
Договірної Сторони, на території якої був складений заповіт. Це
положення застосовується також щодо скасування або зміни заповіту.
Стаття 37
Компетенція у справах про спадкування
1. Провадження у справах про спадкування рухомого майна, за
винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті, ведуть
установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої був
спадкодавець на момент смерті. 2. Якщо все рухоме спадкове майно, що залишилося після смерті
громадянина однієї Договірної Сторони, знаходиться на території
другої Договірної Сторони, то за заявою спадкоємця або
відказоотримувача, при наявності згоди всіх спадкоємців,
провадження в справі про спадкування ведуть установи юстиції тієї
Договірної Сторони, де знаходиться зазначене майно. 3. Провадження у справах про спадкування нерухомого майна
ведуть установи юстиції Договірної Сторони, на території якої
знаходиться це майно. 4. Положення цієї статті застосовуються і до спорів у справах
про спадкування.
Стаття 38
Заходи для охорони спадщини
1. Компетентні органи однієї Договірної Сторони вживають
відповідно до свого законодавства заходів, необхідних для охорони
спадкового майна, яке залишене громадянином другої Договірної
Сторони і знаходиться на його території. 2. Органи, відповідальні за вживання заходів щодо охорони
спадщини після смерті громадянина другої Договірної Сторони,
зобов'язані негайно повідомити дипломатичне представництво або
консульську установу цієї Договірної Сторони про смерть
спадкодавця і про осіб, які заявили про свої права на спадщину,
про відомі їм обставини, що стосуються осіб, які мають право на
спадщину, і про місце їхнього перебування, про наявність заповіту,
про розмір і вартість спадщини, а також про те, яких заходів вжито
для охорони спадщини. 3. На вимогу дипломатичного представництва або консульської
установи їм передається спадкове рухоме майно і документи
померлого. 4. Дипломатичне представництво або консульська установа
однієї Договірної Сторони мають право представляти інтереси
громадян цієї Договірної Сторони з питань спадкування перед
органами другої Договірної Сторони без спеціального доручення,
якщо ці громадяни з поважних причин не в змозі своєчасно захищати
свої права й інтереси і не призначили уповноваженого. 5. Якщо громадянин однієї Договірної Сторони помер під час
поїздки по території другої Договірної Сторони, де він не мав
постійного місця проживання, то речі, що були при ньому, за описом
передаються дипломатичному представництву або консульській
установі Договірної Сторони, громадянином якої був померлий.
Стаття 39
Видача спадщини
1. Якщо рухоме спадкове майно або грошова сума, виручена від
продажу рухомого або нерухомого спадкового майна, підлягає після
закінчення спадкового провадження передачі спадкоємцям, місце
проживання або місцеперебування яких знаходиться на території
другої Договірної Сторони, то спадкове майно або виручена грошова
сума передаються дипломатичному представництву або консульській
установі цієї Договірної Сторони. 2. Установа юстиції, компетентна у справах про спадкування,
дає розпорядження про видачу спадкового майна дипломатичному
представництву або консульській установі. 3. Це майно може бути передано спадкоємцям, якщо: 1) усі вимоги кредиторів спадкодавця, заявлені в строк,
установлений законодавством Договірної Сторони, де знаходиться
спадкове майно, оплачені або забезпечені; 2) сплачені або забезпечені всі збори, пов'язані із
спадкуванням; 3) компетентні установи дали, якщо це необхідно, дозвіл на
вивіз спадкового майна. 4. Переказ грошових сум провадиться відповідно до чинного на
територіях Договірних Сторін законодавства.
Стаття 40
Законодавство і компетенція судів в галузі трудового
права
1. Правовідносини щодо виникнення, зміни або припинення
трудових відносин, а також вимог, із ними пов'язаних, регулюються
законодавством Договірної Сторони, на території якої фізична особа
виконує, виконувала або повинна була виконувати свої трудові
обов'язки. 2. При розгляді справ, що виникають із правовідносин,
зазначених у пункті 1 цієї статті, компетентним є суд тієї
Договірної Сторони, на території якої особа виконує, виконувала
або повинна була виконувати роботу. 3. Сторони трудового договору можуть підпорядкувати свої
правовідносини обраному за письмовою згодою між собою
законодавству будь-якої з Договірних Сторін, якщо це не заборонено
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої
здійснюються трудові відносини. У цьому випадку при розгляді
справ, що виникають із таких правовідносин, компетентним є суд
тієї Договірної Сторони, законодавство якої було обрано для
їхнього врегулювання.
Розділ 2
Визнання і виконання рішень
Стаття 41
Визнання і виконання рішень в цивільних справах
1. Договірні Сторони взаємно визнають і виконують рішення
судів, що набули законної сили, в цивільних справах, а також
вироки в частині відшкодування збитків, завданих злочином. 2. На території Договірних Сторін визнаються без спеціального
провадження рішення установ юстиції в цивільних справах, які не
потребують за своїм характером виконання.
Стаття 42
Розгляд клопотань про визнання і виконання рішень
1. Розгляд клопотань про визнання і виконання входить до
компетенції судів тієї Договірної Сторони, на території якої
повинно бути здійснене виконання. 2. Клопотання про визнання і виконання подається до суду, що
виніс рішення в справі в першій інстанції, який перепроваджує його
суду, компетентному винести рішення за клопотанням. 3. Реквізити клопотання визначаються законодавством
Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене
виконання. 4. До клопотання про визнання і виконання необхідно додати: 1) завірену судом копію рішення, офіційний документ про
набуття рішенням законної сили, якщо це не випливає з тексту
самого рішення, а також довідку про його виконання, якщо рішення
раніше виконувалося на території Договірної Сторони; 2) документ, із якого випливає, що відповідачу (або його
представнику), який не взяв участі у процесі, було своєчасно й у
належній формі хоча б раз вручене повідомлення про виклик до суду; 3) завірені переклади документів, зазначених у підпунктах 1 і
2 цього пункту. 5. Якщо в суду при визнанні і виконанні виникне сумнів, він
може запросити в особи, яка порушила клопотання, пояснення, а
також опитати боржника по суті клопотання й у разі потреби
зажадати роз'яснення від суду, що виніс рішення.
Стаття 43
Порядок виконання рішень
1. Порядок виконання регулюється законодавством тієї
Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене
виконання. 2. У відношенні судових витрат, пов'язаних із виконанням,
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
рішення повинно бути виконане.
Стаття 44
Відмова у визнанні і виконанні судових рішень
У визнанні і виконанні судового рішення може бути відмовлено: 1) якщо відповідач у справі не взяв участі в процесі
внаслідок того, що йому або його представнику не був своєчасно і
належним чином вручений виклик до суду; 2) якщо в тому самому правовому спорі між тими ж сторонами на
території Договірної Сторони, де повинно бути визнане і виконане
рішення, раніше вже було винесено рішення, що набуло чинності, або
якщо установою цієї Договірної Сторони було раніше порушене
провадження в даній справі раніше ніж у справі, в якій винесене
рішення; 3) якщо відповідно до положень цього Договору, а у випадках,
не передбачених цим Договором, відповідно до законодавства
Договірної Стороні, на території якої рішення повинно бути визнане
і виконане, справа відноситься до виняткової компетенції її
установ юстиції.
Стаття 45
Визнання мирових угод
Положення статей 41 - 44 цього Договору про судові рішення
застосовуються і до мирових угод, затверджених судом.
Стаття 46
Визнання і виконання арбітражних рішень
Кожна з Договірних Сторін буде визнавати і виконувати
арбітражні рішення, винесені на території другої Договірної
Сторони, відповідно до Нью-Йоркської Конвенції про визнання і
виконання арбітражних рішень від 10 червня 1958 року ( 995_070 ).
Стаття 47
Вивіз речей і переказ грошових сум
При вивозі речей і переказі грошових сум, отриманих у
результаті виконання, застосовується законодавство Договірної
Сторони, на території якої виконується рішення.
Розділ 3
Правова допомога і правові відносини у кримінальних
справах
Стаття 48
Обов'язок порушення кримінального переслідування
1. Кожна Договірна Сторона на прохання другої Договірної
Сторони порушує відповідно до свого законодавства кримінальне
переслідування проти своїх громадян, підозрюваних у вчиненні
злочинів на території другої Договірної Сторони. 2. Матеріали попереднього розслідування, а також заяви про
кримінальні переслідування, подані відповідно до законодавства
однієї Договірної Сторони в її компетентні установи в належні
строки, є дійсними й на території другої Договірної Сторони. 3. Особи, яким завдано матеріальний збиток злочином, у
зв'язку з чим направлене клопотання про порушення кримінального
переслідування, можуть брати участь у справі, якщо ними
пред'явлені вимоги про відшкодування збитків.
Стаття 49
Прохання про порушення кримінального переслідування
1. Прохання про порушення кримінального переслідування має
бути складене в письмовій формі й містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) опис діяння, у зв'язку з яким направлене прохання про
порушення кримінального переслідування; 3) якомога точнішого зазначення часу і місця вчинення діяння; 4) текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі
якого діяння визнається злочином; 5) прізвище й ім'я підозрюваної особи, відомості про її
громадянство, місце проживання або місцеперебування й інші
відомості про її особу, а також по можливості опис зовнішності
цієї особи, її фотографію і відбитки пальців; 6) заяви потерпілого в кримінальній справі, що порушується за
заявою потерпілого, і про відшкодування матеріальних збитків, якщо
такі є; 7) відомості про розмір завданих матеріальних збитків. До прохання додаються наявні в розпорядженні запитуючої
Договірної Сторони матеріали попереднього розслідування і докази.
При передачі предметів, які є знаряддями злочину або потрапили до
злочинця в результаті такого злочину, слід ураховувати положення
пункту 3 статті 61 цього Договору. 2. Якщо особа на момент направлення прохання про порушення
кримінального переслідування відповідно до пункту 1 статті 48
цього Договору утримується під вартою на території Договірної
Сторони, що направляє прохання про порушення такого
переслідування, вона доставляється на територію другої Договірної
Сторони. Передача такої особи здійснюється із застосуванням пункту
1 статті 59 цього Договору. Етапування особи, яка утримується під
вартою на території другої Договірної Сторони, санкціонується
відповідною посадовою особою.
Стаття 50
Видача осіб у зв'язку з кримінальним переслідуванням
1. Договірні Сторони зобов'язуються відповідно до положень
цього Договору на запит видавати одна одній осіб, які знаходяться
на їх території, для притягнення до кримінальної відповідальності
або для приведення вироку до виконання. 2. Видача для притягнення до кримінальної відповідальності
провадиться за діяння, які відповідно до законодавства обох
Договірних Сторін є злочинами і за вчинення яких передбачається
покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік або
інше більш тяжке покарання. 3. Видача для приведення вироку до виконання здійснюється у
випадку засудження за вчинення таких злочинів до позбавлення волі
на строк понад шість місяців або іншого більш тяжкого покарання.
Стаття 51
Відмова у видачі
1. У запиті про видачу може бути відмовлено, якщо: 1) особа, стосовно якої направлений запит про видачу, є
громадянином запитуваної Договірної Сторони або особою, якій у цій
державі надане право притулку; 2) кримінальне переслідування відповідно до законодавства
обох Договірних Сторін порушується тільки за скаргою потерпілого; 3) на момент одержання запиту кримінальне переслідування
відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони не може
бути порушене або вирок не може бути приведений до виконання
внаслідок закінчення строку давності або на іншій законній
підставі; 4) стосовно особи, про видачу якої направлений запит, на
території запитуваної Договірної Сторони за той же злочин був
винесений вирок або постанова про припинення провадження в справі,
що набули чинності; 5) злочин, у зв'язку з яким направлено запит про видачу,
вчинено на території запитуваної Договірної Сторони; 6) злочин, у зв'язку з яким направлений запит про видачу,
карається смертною карою за законодавством запитуючої Договірної
Сторони, а законодавство запитуваної Договірної Сторони не
передбачає смертної кари за такий самий злочин або вона, як
правило, не виконується, і при цьому запитуюча Договірна Сторона
не надасть запитуваній Договірній Стороні достатніх гарантій того,
що смертний вирок не буде приведений до виконання. 2. При відмові у видачі запитувана Договірна Сторона
повідомляє запитуючій Договірній Стороні про підстави відмови.
Стаття 52
Відстрочка видачі
Якщо відносно особи, про видачу якої направлено запит,
здійснюється кримінальне переслідування або вона відбуває
покарання за інший злочин на території запитуваної Договірної
Сторони, видача може бути відстрочена до закінчення кримінального
переслідування, відбуття покарання, звільнення від кримінальної
відповідальності на будь-якій законній підставі.
Стаття 53
Тимчасова видача
Якщо відстрочка видачі, передбачена статтею 52 цього
Договору, може спричинити закінчення строку давності кримінального
переслідування або ускладнити розслідування злочину, на
обґрунтоване клопотання може бути здійснена тимчасова видача за
умови, що видана особа буде негайно повернена після проведення
процесуальних дій, для яких вона була видана, і не пізніш трьох
місяців із дня видачі.
Стаття 54
Видача на прохання декількох держав
Якщо клопотання про видачу тієї самої особи отримані від
декількох держав, то питання про те, яке з них підлягає
задоволенню, вирішує запитувана Договірна Сторона.
Стаття 55
Межі кримінального переслідування виданої особи

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »