Угода між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних [...]
Україна, Туреччина; Угода, Міжнародний документ від 23.11.2000
Документ 792_600, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 05.07.2001, підстава 2605-14
 


Угода
між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу
та співробітництво в цивільних справах

( Угоду ратифіковано Законом
N 2605-III ( 2605-14 ) від 05.07.2001 )
Дата підписання: 23.11.2000
Дата ратифікації: 05.07.2001
Дата набуття чинності: 02.05.2004
Україна та Турецька Республіка, які надалі іменуються
Договірні Сторони, сповнені бажання й надалі розвивати дружні стосунки та
надавати взаємну допомогу в цивільних справах на основі принципів
національного суверенітету, рівності прав та невтручання у
внутрішні справи; вирішили укласти Угоду про правову допомогу та
співробітництво в цивільних справах та домовились про таке:
Глава I
Загальні положення
Стаття 1
Правовий захист
1. Громадяни Договірних Сторін мають право на рівний правовий
захист на території другої Договірної Сторони щодо своїх прав та
інтересів в цивільних справах так як би вони були громадянами
другої Договірної Сторони. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої
Договірної Сторони мають право на вільний доступ до суду та інших
компетентних органів для подання позовів та захисту своїх прав та
інтересів щодо цивільних справ на тих самих умовах, як і
громадяни другої Договірної Сторони. 3. До юридичних осіб, місце діяльності яких є на території
однієї з Договірних Сторін і які були створені згідно з законом
цієї Договірної Сторони, також застосовуються положення цієї
Угоди.
Стаття 2
Центральні органи
1. Договірні Сторони призначають центральні органи для
надання правової допомоги одна одній згідно з цією Угодою. 2. Центральним органом з боку Республіки Туреччина є
Міністерство юстиції Республіки Туреччина, з боку України -
Міністерство юстиції України. 3. Компетентні органи Договірних Сторін зносяться через їхні
центральні органи з метою виконання цієї Угоди.
Стаття З
Мова
Прохання про здійснення правової допомоги та додатки до нього
складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них також
додаються завірені копії перекладу на мову другої Договірної
Сторони або на англійську мову.
Стаття 4
Обмін інформацією
Міністерства юстиції Договірних Сторін на запит на взаємній
основі надають одне одному інформацію про своє законодавство та
практику в країні щодо правових проблем, які складають предмет
цієї Угоди.
Глава II
Правова допомога
Розділ I
Правова допомога в цивільних справах
Стаття 5
Обсяг правової допомоги
Правова допомога включає виконання судових процесуальних дій,
передбачених законодавством Договірних Сторін, зокрема опитування
сторін, свідків, експертів, здійснення експертизи, судового
огляду, вручення та передачу документів, та інших правових дій,
якщо це не суперечить законодавству запитуваної Договірної
Сторони.
Стаття 6
Зміст запиту
1. Запит про правову допомогу має включати: a) назви запитуючих та запитуваних органів; b) природу процесуальних дій, необхідних для доказу, надаючи
всю необхідну інформацію тощо; c) імена, постійні адреси (місце проживання або
місцеперебування); громадянство та вид діяльності сторін в
процесуальних діях, та їх представників, якщо такі є; d) інформацію, необхідну для предмета та виконання запиту. 2. Запит про правову допомогу та супровідні документи мають
бути підписані та скріплені офіційною печаткою запитуючого органу. 3. Якщо запитуваний орган вважає, що документи не
відповідають пункту 1 цієї статті, запитуваний орган, у залежності
від ситуації, або просить запитуючий орган доповнити клопотання,
або негайно повертає його запитуючому органу.
Стаття 7
Процедура виконання

1. Запитуваний орган застосовує положення законодавства своєї
держави для виконання запиту. Однак він може, на вимогу
запитуючого органу, додержуватися процедури, встановленої
законодавством запитуючої Договірної Сторони, якщо це не
суперечить внутрішньому законодавству. 2. Якщо орган запитуваної Договірної Сторони, до якого було
надіслано запит, не є компетентним для його виконання, то такий
орган повертає запит Центральному Органу запитуваної Договірної
Сторони, і цей Центральний Орган надсилає запит компетентному
органу. Якщо запит передається не через Центральні органи Договірних
Сторін, то орган, якому було надіслано запит, передає запит
Центральному Органу, який без затримки повертає запит Центральному
Органу запитуючої Договірної Сторони та інформує останню, що запит
не було виконано за таких причин. 3. Центральний Орган запитуваної Договірної Сторони надсилає
документи, що становлять виконання запиту, до Центрального Органу
запитуючої Договірної Сторони. На кожному етапі розгляду справи у
випадку якщо клопотання повністю або частково не виконано
запитуючий орган буде негайно проінформовано по тих же каналах.
Стаття 8
Вручення документів
1. Запит про вручення документів має містити повну адресу
отримувача та документи, які потрібно вручити. 2. Якщо документ не може бути вручений за адресою, зазначеною
в запиті про вручення, то запитуваний орган вдається до необхідних
заходів щодо встановлення дійсної адреси. Якщо дійсну адресу
встановити неможливо, то запитувана Договірна Сторона інформує про
це запитуючу Договірну Сторону та повертає документи останній. 3. Підтвердження вручення документів оформляється відповідно
до вимог законодавства запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні повинні бути зазначені дата й місце вручення,
а також ім'я особи, яка отримала документ.
Стаття 9
Витрати щодо передачі документів
Кожна Договірна Сторона несе всі витрати, що виникають на її
території при виконанні запиту, і не вимагатиме за це
відшкодування.
Стаття 10
Відмова у наданні правової допомоги
Правова допомога не надається, якщо вважається, що виконання
запиту порушуватиме суверенітет, безпеку та громадський порядок
запитуваної Договірної Сторони. Однак про причини відмови має
бути повідомлено другій Договірній Стороні в письмовій формі.
Стаття 11
Виклик за кордон свідка, експерта
1. Якщо під час судового розгляду справи на території однієї
Договірної Сторони виникне потреба в особистій явці свідка або
експерта, які проживають на території другої Договірної Сторони,
то слід звернутися до центральних органів цієї Договірної Сторони
з запитом про виклик. 2. Виклик не може містити санкцій на випадок неявки
викликаного. 3. Особа, яка є громадянином Договірної Сторони і яка
викликається до суду іншої Договірної Сторони в якості свідка чи
експерта під час судового розгляду в цій Договірній Стороні, не
може бути притягнута до відповідальності чи бути об'єктом
будь-яких обмежень щодо його особистої свободи на території цієї
Договірної Сторони у зв'язку з будь-яким діянням, скоєним ним до
перетинання її державного кордону. 4. Цією гарантією не користується свідок чи експерт, якщо
він/вона протягом 15 днів з моменту повідомлення судом, який
викликав його/її в якості свідка, про те, що його/її присутність
не є обов'язковою, не залишить територію запитуючої Договірної
Сторони. У цей строк не зараховується час, протягом якого свідок
чи експерт не міг залишити територію запитуючої Договірної Сторони
за незалежних від нього обставин. 5. Запитуючий орган має повідомити свідка чи експерта, що
витрати на проїзд, витрати на перебування та оплата експертизи
відшкодовуються на умовах, передбачених законодавством запитуючої
Договірної Сторони. На вимогу такої особи запитуючий орган
виплачує аванс за витрати на проїзд та перебування.
Розділ II
Документи
Стаття 12
Документи про особистий стан та інші документи
На запит судів чи інших компетентних органів однієї з
Договірних Сторін, друга Договірна Сторона передає копії
документів про особистий стан, інші документи, пов'язані з
особистим статусом чи інтересами громадян запитуючої сторони, без
перекладу та оплати.
Стаття 13
Дійсність документів
1. Документи, які були складені, видані чи засвідчені та
скріплені офіційною печаткою на території однієї з Договірних
Сторін, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на
території іншої Договірної Сторони. 2. Документи, видані офіційними органами Договірних Сторін,
мають таку саму доказову силу й на території другої Договірної
Сторони.
Розділ III
Застава (judicatum solvi) та судові витрати
Стаття 14
Звільнення від застави (judicatum solvi)
1. Від громадян, які проживають на території Договірних
Сторін, не вимагатиметься давати заставу (judicatum solvi) лише на
тій підставі, що вони іноземці й не мають постійного місця
проживання чи місця перебування на території другої Договірної
Сторони, на території якої розглядається справа від громадян і які
є позивачами чи сторонами, які виступають відповідачами чи
зацікавленими особами перед судами Договірних Сторін. 2. Положення пункту 1 цієї статті застосовуються також до
юридичних осіб.
Стаття 15
Звільнення від судових витрат
1. Громадяни будь-якої з Договірних Сторін мають право
користуватися пільгами щодо звільнення від судового мита та
витрат, а також отримувати безкоштовну правову допомогу в судах
іншої Договірної Сторони на тих самих умовах і в тому самому
обсязі, що й громадяни останньої. 2. Така правова допомога застосовується в усіх процесуальних
діях у справі, включаючи процедуру виконання.
Стаття 16
Видача документів щодо правової допомоги
1. Довідка щодо особистого, сімейного та майнового стану
необхідна для використання положень статті 15, видається
компетентним органом Договірної Сторони, в якій цей заявник має
місце проживання або місцеперебування. 2. Якщо заявник не має місця проживання або місцеперебування
на території Договірної Сторони, то таку довідку може видати
дипломатична місія чи консульська установа його країни. 3. Судовий орган, на підставі клопотання про звільнення від
судового мита та витрат, може згідно з пунктом 3 статті 2 цієї
Угоди запитати додаткову інформацію від органу, який видав таку
довідку.
Розділ IV
Колізійні норми
Стаття 17
Юрисдикція судів
1. Якщо ця Угода не встановлює іншого, то суди Договірних
Сторін мають юрисдикцію розглядати будь-які спори щодо цивільних
справ, де відповідач має місце проживання. За позовами до
юридичних осіб суди Договірних Сторін є компетентними, де юридична
особа має орган управління чи представництво. 2. Якщо існує угода між сторонами, суд або суди Договірних
Сторін мають юрисдикцію вирішувати будь-які спори, які виникають
або можуть виникнути щодо правових відносин. Коли відповідач
оспорює юрисдикцію суду до початку розгляду справи, суд Договірної
Сторони припиняє провадження по справі, не дивлячись на те, що він
має виключну юрисдикцію. 3. Коли провадження у справі між сторонами порушено, суди
Договірних Сторін відповідно до положень угоди, якщо нова справа
розпочата цими ж сторонами та має такі ж самі підстави, останній
суд припиняє провадження у справі.
Стаття 18
Правоздатність та дієздатність
1. Правоздатність та дієздатність фізичної особи визначається
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої знаходиться центральне
управління згідно з її статусом.
Стаття 19
Визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною
1. При обмеженні в дієздатності особи або визнанні її
недієздатною є компетентними суди та застосовується законодавство
Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. При необхідності суд однієї Договірної Сторони може сам
вжити заходів, потрібних для захисту цієї особи та її майна,
громадянина другої Договірної Сторони, який проживає та перебуває
на її території та чия недієздатність або обмеження в дієздатності
розглядається. Рішення, прийняті в зв'язку з цими заходами, слід
направити до Центрального органу другої Договірної Сторони. 3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також
при скасуванні обмеження в дієздатності особи або поновленні
громадянина в дієздатності.
Стаття 20
Визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим та
встановлення факту смерті
1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення
померлим та встановлення факту смерті є компетентними суди тієї
Договірної Сторони, громадянином якої була особа в той час, коли
вона за останніми відомостями була живою. 2. Суд однієї Договірної Сторони може визнати громадянина
іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім, оголосити померлим
або встановити факт його смерті: a) за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що
виникають зі спадкових або майнових відносин між подружжям,
стосовно нерухомого майна особи, яка може бути визнаною безвісно
відсутньою, оголошеною померлою або щодо якої може бути
встановлено факт смерті, якщо це майно перебуває на території тієї
Договірної Сторони, суд якої має винести рішення; b) за заявою чоловіка (дружини) особи, яка може бути визнаною
безвісно відсутньою, оголошеною померлою або щодо якої може бути
встановлено факт смерті, що проживає на час подання на території
тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення. 3. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення
померлим та встановлення факту смерті застосовується законодавство
тієї Договірної Сторони, громадянином якої була та особа на той
час, коли за останніми відомостями була живою. 4. Рішення, постановлене згідно з пунктом 2 цієї статті, має
правові наслідки лише на території тієї Договірної Сторони, суд
якої виніс рішення.
Стаття 21
Укладення шлюбу
1. Умови укладення шлюбу визначаються для громадян, які
укладають шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянами
якої вони є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги
законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається
шлюб, щодо перешкод до укладення шлюбу. 2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.
Стаття 22
Особисті та майнові права подружжя
1. Особисті та майнові правові стосунки подружжя, що мають
однакове громадянство, будуть регулюватися законодавством тієї
Договірної Сторони, громадянами якої вони є. Особисті та майнові
правові стосунки подружжя, один з якого є громадянином однієї
Договірної Сторони, а другий - громадянином другої Договірної
Сторони, будуть регулюватися законодавством тієї Договірної
Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. 2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї
Договірної Сторони, і обидва мають одне й те саме громадянство, то
їх особисті та майнові права визначаються законодавством тієї
Договірної Сторони, громадянами якої вони є. 3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної
Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з них
проживає на території однієї, а другий - на території другої
Договірної Сторони, то їх особисті та майнові права визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали
своє останнє спільне місце проживання. 4. Якщо особи, що вказані в пункті 3 цієї статті, не мали
спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін, то
застосовується законодавство Договірної Сторони, суд якої
розглядає справу.
Стаття 23
Розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним
1. У справах про розірвання шлюбу та роздільне проживання
подружжя, які мають однакове громадянство на день звернення до
суду, компетентні органи тієї Договірної Сторони, громадянами якої
вони є, будуть компетентними й будуть застосовувати своє
законодавство. У справах про розірвання шлюбу та роздільне
проживання подружжя, які мають однакове громадянство й проживають
на території іншої Договірної Сторони, компетентні органи цієї
Договірної Сторони також будуть компетентними вирішувати справу і
застосовуватимуть своє законодавство. У випадку, коли один з
подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а інший -
громадянином другої, розгляд справи про розірвання шлюбу та
роздільне проживання подружжя визначатиметься законодавством
Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце
проживання. 2. Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу та
роздільне проживання один з подружжя є громадянином однієї
Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони і один з
них проживає на території однієї Договірної Сторони, тоді
компетентні установи обох Договірних Сторін мають юрисдикцію
розглядати справу. У цьому випадку вони застосовують законодавство
своєї держави. 3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується
законодавство Договірної Сторони, на території якої шлюб було
укладено, відповідно до статті 21 цієї Угоди. При цьому юрисдикція
судів визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї статті.
Стаття 24
Права батьків та дитини
1. Справи про встановлення батьківства та оспорювання
батьківства, так само як і права, які мають батьки та діти з
однаковим громадянством, регулюються законодавством тієї
Договірної Сторони, громадянами якої вони є. Коли один із подружжя
має громадянство однієї Договірної Сторони, а інший - другої
Договірної Сторони, то застосовується законодавство тієї
Договірної Сторони на території якої вони мають спільне місце
проживання. 2. Якщо батьки мають місце проживання на території однієї
Договірної Сторони, а дитина проживає на території другої
Договірної Сторони, то їх правові стосунки будуть регулюватись
законодавством Договірної Сторони батьків. 3. Батьківські права на дитину, батьки якої не перебувають у
шлюбі, за умови відсутності спору, визначатимуться законодавством
обох Договірних Сторін. 4. Для винесення рішення в питаннях, що вказані в пунктах 1-3
цієї статті, є компетентними установи Договірних Сторін,
законодавство яких повинно застосовуватись. У разі можливості
застосування законодавства обох Договірних Сторін компетентними є
установи Договірних Сторін, на території якої проживає дитина. 5. Якщо позивач та відповідач проживають на території однієї
Договірної Сторони, то є компетентними також установи цієї
Договірної Сторони з дотриманням положень пунктів 1-3 цієї статті.
Стаття 25
Усиновлення дитини
1. Усиновлення дитини, яка є громадянином однієї Договірної
Сторони та проживає на території другої Договірної Сторони,
провадиться на підставі законодавства Договірних Сторін,
громадянами якої є дитина й усиновитель. 2. Для всиновлення необхідно, якщо цього вимагає
законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є
всиновлюваний, - згода всиновлюваного, його законного представника
та дозвіл компетентного державного органу. 3. Якщо дитину всиновлює подружжя, один з якого є
громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - другої
Договірної Сторони, то мають бути дотримані вимоги, які
передбачені законодавством обох Договірних Сторін. 4. Положення частин 1, 2 та 3 цієї статті стосуються також
скасування всиновлення та визнання його недійсним. 5. У справах про всиновлення, скасування та визнання
всиновлення недійсним є компетентним суд тієї Договірної Сторони,
громадянином якої є всиновлюваний. Якщо всиновлюваний є
громадянином однієї Договірної Сторони, а проживає на території
другої Договірної Сторони, де також усиновитель має місце
проживання, компетентним є також орган другої Договірної Сторони.
Стаття 26
Опіка та піклування
1. У справах про опіку та піклування над громадянами
Договірних Сторін, оскільки є компетентним орган опіки та
піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка
потребує опіки чи піклування. При цьому застосовується
законодавство цієї Договірної Сторони. У разі призначення
опікунства та піклування над громадянами, місце проживання,
місцеперебування чи майно яких знаходяться на території іншої
Договірної Сторони, то компетентними щодо опіки й піклування
будуть також і відповідні органи тієї Договірної Сторони. 2. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою,
яка перебуває під опікою або піклуванням, визначаються
законодавством Договірної Сторони, компетентний орган опіки та
піклування якої призначив опікуна чи піклувальника. 3. Якщо виникла потреба в заходах щодо опіки чи піклування в
інтересах особи, яка перебуває під опікою чи піклуванням, і місце
проживання, місцеперебування, або майно якої знаходяться на
території другої Договірної Сторони, тоді компетентний орган опіки
та піклування цієї Договірної Сторони мас терміново повідомити
через Міністерство юстиції відповідно до пункту 1 цієї статті іншу
Договірну Сторону. 4. У невідкладних випадках компетентний орган опіки та
піклування другої Договірної Сторони може сам застосовувати
необхідні заходи, проте він повинен терміново повідомити про
попередньо вжиті заходи через Міністерство юстиції компетентний,
згідно з пунктом 1 цієї статті, орган опіки та піклування.
Застосовані заходи залишаються чинними до винесення компетентними
органами іншого рішення. 5. Компетентний згідно з пунктом 1 цієї статті орган опіки та
піклування може передати опіку або піклування відповідним органам
другої Договірної Сторони, якщо місце проживання або
місцеперебування, або майно особи, яка перебуває під опікою чи
піклуванням, знаходяться на території цієї Договірної Сторони.
Передача дійсна лише в тому випадку, коли запитуваний орган дасть
згоду прийняти опіку чи піклування та повідомить про це запитуючий
орган. 6. Компетентний орган, який згідно з пунктом 5 цієї статті
прийняв опіку або піклування, здійснює їх відповідно до
законодавства своєї держави. Однак, він не має права виносити
рішення у питаннях, що стосуються особистого статусу особи, яка
знаходиться під опікою або піклуванням.
Стаття 27
Право власності
1. До нерухомості й права власності на неї застосовується
законодавство Договірної Сторони, на території якої знаходиться
нерухоме майно. 2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають
внесенню до державних реєстрів, визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої вони зареєстровані
компетентними установами. 3. Виникнення та припинення права власності або іншого
речового права на рухоме майно визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої майно знаходилось у момент,
коли мали місце дія або інша обставина, що стали підставою
виникнення або припинення такого права. Виникнення та припинення
права власності або іншого речового права на майно, яке є
предметом угоди, визначається законодавством місця здійснення
угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін.
Стаття 28
Форма угоди
1. Форма угоди визначається за законодавством Договірної
Сторони, на території якої її укладено. 2. Форма угоди з приводу нерухомого майна та права на нього
визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої
знаходиться таке майно.
Стаття 29
Відшкодування шкоди
1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, які
випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої мали місце
дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги
відшкодування шкоди. 2. Якщо заподіювач шкоди і потерпілий є громадянами однієї
Договірної Сторони й проживають на території іншої Договірної
Сторони тимчасово, то застосовується законодавство тієї Договірної
Сторони, громадянами якої вони є за умови подання заяви до суду. 3. У справах, указаних у пунктах 1 і 2 цієї статті, є
компетентним суд Договірної Сторони, на території якої мали місце
дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги про
відшкодування шкоди. Крім цього, потерпілий може подати позов
також до суду Договірної Сторони, на території якої проживає
відповідач.
Стаття 30
Право успадкування
1. До правовідносин з успадкування рухомого майна
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
померлий мав останнє постійне місце проживання. 2. До правовідносин з успадкування нерухомого майна
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
знаходиться таке майно. 3. Громадяни однієї Договірної Сторони можуть набувати на
території іншої Договірної Сторони право на майно й інші права,
одержуючи спадщину за законом або розпорядженням у випадку смерті
на тих самих умовах і в такому ж обсязі, що і громадяни цієї
Договірної Сторони, окрім обмежень, застосовуваних щодо іноземців
законодавством обох Договірних Сторін.
Стаття 31
Перехід спадщини державі
Якщо померлий громадянин однієї з Договірних Сторін не має
спадкоємця на території другої Договірної Сторони, то його рухоме
та нерухоме майно буде передано у власність тієї держави, на
чиїй території воно знаходиться.
Стаття 32
Форма заповіту
Форма заповіту визначається законодавством Договірної
Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент складання
заповіту. Крім того, повинно бути дотримано законодавство
Договірної Сторони, на території якої був складений заповіт. Це
положення застосовується й відносно скасування або зміни заповіту.
Стаття 33
Компетентність у справах про успадкування
1. За винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті,
провадження у справах про успадкування рухомого майна провадять
компетентні установи Договірної Сторони, на території якої
померлий мав останнє постійне місце проживання. 2. Якщо все рухоме спадкове майно знаходиться на території
Договірної Сторони, де померлий не мав останнього постійного місця
проживання, провадження у справі про успадкування провадять
установи цієї Договірної Сторони, якщо з цим згодні всі спадкоємці
та за заявою спадкоємця або відказоодержувача. 3. Провадження у справах про успадкування нерухомого майна
провадять компетентні установи Договірної Сторони, на території
якої знаходиться це майно. 4. Положення цієї статті застосовуються й до спорів у справах
про успадкування.
Стаття 34
Заходи щодо охорони спадщини
Компетентні органи будь-якої Договірної Сторони застосовують
згідно зі своїм законодавством заходи, необхідні для охорони
спадкового майна, яке залишене на її території громадянином другої
Договірної Сторони.
Розділ V
Визнання та виконання судових рішень у цивільних справах
Стаття 35
Визнання та виконання рішень у цивільних справах та
кримінальних вироків у частині відшкодування шкоди
1. Будь-яка Договірна Сторона визнає та виконує такі судові
рішення, винесені на території іншої Договірної Сторони згідно з
положеннями цієї Угоди: а) судові рішення щодо цивільних справ; б) кримінальні вироки в частині відшкодування шкоди. 2. Договірними Сторонами визнаються та виконуються рішення,
що були винесені після набуття чинності цією Угодою.
Стаття 36
Умови визнання та виконання судових рішень
1. Рішення, зазначені в статті 35 цієї Угоди, підлягають
визнанню та виконанню в другій Договірній Стороні за таких умов: a) судове рішення, винесене в будь-якій з Договірних Сторін,
має бути остаточним та підлягати виконанню на її території; b) відповідачеві належним чином повинно було бути вручено
виклик згідно з законодавством Договірної Сторони, в якій було
винесене судове рішення; c) сторони в судовому розгляді не були позбавлені права
захисту, їм було належним чином вручено повідомлення про виклик до
суду та надана можливість бути представленими, у випадку коли вони
не могли подати позов та захищатися; d) не існує іншого остаточного судового рішення, винесеного
щодо того самого предмета щодо тих самих сторін на території
Договірної Сторони, від якої запитується визнання та виконання; e) не існує незавершеного провадження у справі, яка базується
на тих самих фактах, має ту саму мету та стосується тих самих
сторін, у судовому органі тієї Договірної Сторони, від якої
запитується визнання та виконання; f) таке рішення не суперечить основним принципам
законодавства та громадському порядку Договірної Сторони, від якої
запитується визнання та виконання.
Стаття 37
Розгляд клопотань про дозвіл виконання рішень
1. Розгляд клопотань про надання дозвілу виконання рішень
входить до компетенції судів Договірної Сторони, на території якої
повинно бути здійснене виконання. 2. Реквізити клопотання визначаються законодавством
Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене
виконання. 3. До клопотання про дозвіл виконання слід додати: a) завірену судом копію рішення, офіційний документ про те,
що рішення набуло чинності, якщо це не випливає з тексту самого
рішення; b) документ, який засвідчує, що відповідачу або його
представнику, який не взяв участі у процесі, було своєчасно та в
належній формі хоча б один раз вручено повідомлення про виклик до
суду; c) завірені переклади документів, що вказані в підпунктах (а)
та (b) пункту 3 цієї статті. 4. Якщо у суду при видачі дозволу на виконання виникне
сумнів, то він може запитати в особи, яка порушила клопотання про
виконання рішення, пояснення, а також опитати відповідача по суті
клопотання та, у разі потреби, запитати додаткові документи у
суду, який виніс рішення.
Стаття 38
Порядок визнання та виконання рішень
1. Процедура визнання та виконання судового рішення
регулюється законодавством Договірної Сторони, від якої
запитується визнання та виконання. 2. При виконанні цієї Угоди органи, від яких запитується
визнання та виконання, пов'язані конкретними обставинами справи та
перевіряють лише те, чи дотримуються умови, передбачені цією
Угодою.
Стаття 39
Врегулювання
Положення статей 35-38 даної Угоди про судові рішення
застосовуються і до мирових угод, затверджених судом.
Стаття 40
Передача грошових сум та речей
Положення цієї Угоди, що стосуються визнання та виконання
судових рішень, не повинні зачіпати внутрішні правила Договірних
Сторін щодо передачі грошей чи майна, отриманих в результаті
процедури виконання судового рішення до іноземної країни.
Глава III
Заключні положення
Стаття 41
Вирішення спорів
Будь-які складнощі, що можуть виникнути у зв'язку із
застосуванням цієї Угоди, мають вирішуватися дипломатичними
каналами.
Стаття 42
Ця Угода підлягає ратифікації та набуде чинності через 30
днів після обміну ратифікаційними грамотами.
Стаття 43
Ця Угода залишається чинною на невизначений строк. Однак
кожна Договірна Сторона може денонсувати цю Угоду в будь-який час,
повідомивши про це іншу Договірну Сторону. Денонсація набуває чинності через шість місяців після дати,
коли інша Договірна Сторона отримала таке повідомлення.
На засвідчення цього відповідні уповноважені особи Договірних
Сторін підписали цю Угоду та скріпили її своїми печатками.
Вчинено в м. Анкара 23 листопада 2000 року в двох
примірниках, українською, турецькою та англійською мовами, причому
всі тексти мають однакову силу. У разі виникнення суперечок у
тлумаченні Договірні Сторони звертатимуться до тексту, викладеного
англійською мовою.
За Україну За Турецьку Республіку

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...