Документ 860_013, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 05.11.1998, підстава 238-14


Договір
між Україною та Республікою Узбекистан про
правову допомогу та правові відносини у
цивільних та сімейних справах
( Договір ратифіковано Законом
N 238-XIV ( 238-14 ) від 05.11.98 )

Дата підписання: 19.02.1998 Дата ратифікації: 05.11.1998 Дата набуття чинності: 19.06.1999
Україна та Республіка Узбекистан, які надалі іменуються
Договірними Сторонами, керуючись загальновизнаними нормами міжнародного права, виходячи з прагнення забезпечити рівний правовий захист
особистих та майнових прав громадян обох Договірних Сторін, надаючи важливого значення розвитку правового співробітництва
у цивільних і сімейних справах, домовились про наступне:
Розділ I
Загальні положення
Частина I
Правовий захист
Стаття 1
Надання правового захисту
1. Громадяни кожної з Договірних Сторін користуються на
території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та
майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни
цієї Договірної Сторони. 2. Громадяни кожної з Договірних Сторін мають право вільно і
без перешкод звертатися до судів, прокуратури та інших установ
другої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться
цивільні та сімейні справи (які надалі іменуються "установи
юстиції"), можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати
позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах,
що і громадяни цієї Договірної Сторони. 3. Положення цього Договору застосовуються відповідно до
юридичних осіб, заснованим на територіях Договірних Сторін
відповідно до їхнього законодавства.
Стаття 2
Звільнення від сплати мита та відшкодування витрат
1. Громадяни кожної з Договірних Сторін звільняються на
території іншої Договірної Сторони від сплати та відшкодування
судового та нотаріального мита та витрат, а також користуються
безкоштовною юридичною допомогою на тих самих умовах і в тому
самому обсязі, що й власні громадяни даної Договірної Сторони. 2. Пільги, передбачені в пункті 1 цієї статті, поширюються на
всі процесуальні дії, які здійснюються у конкретній справі,
включаючи виконання рішення.
Стаття 3
Надання документів про особистий,
сімейний та майновий стан
1. Пільги, передбачені статтею 2 цього Договору, надаються на
підставі документів про особистий, сімейний та майновий стан
особи, яка порушує клопотання про пільги. Ці документи видаються
компетентними установами юстиції Договірної Сторони, на території
якої має місце проживання чи місцезнаходження ця особа. 2. Якщо заявник не має на території Договірних Сторін місця
проживання чи місцезнаходження, то документи, передбачені пунктом
1 цієї статті, можуть бути видані йому відповідним дипломатичним
представництвом чи консульською установою Договірної Сторони,
громадянином якої він є. 3. Установа юстиції, що виносить рішення у клопотанні про
надання пільг, може затребувати від установи, яка видала
документи, додаткові дані чи необхідні роз'яснення.
Частина II
Правова допомога
Стаття 4
Надання правової допомоги
1. Установи юстиції Договірних Сторін надають правову
допомогу у цивільних та сімейних справах відповідно до положень
цього Договору. 2. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим
установам у справах, вказаних у пункті 1 цієї статті.
Стаття 5
Порядок зносин
При наданні правової допомоги установи юстиції Договірних
Сторін зносяться одна з одною через Міністерство юстиції України і
Міністерство юстиції Республіки Узбекистан, якщо цим Договором не
встановлено інший порядок зносин.
Стаття 6
Обсяг правової допомоги
Установи юстиції Договірних Сторін надають одна одній правову
допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених
законодавством запитуваної Договірної Сторони, в тому числі: 1) складання та надання, в тому числі пересилка, оригіналів
чи завірених копій відповідних документів та матеріалів; 2) проведення арешту майна, пересилка та видача речових
доказів; 3) проведення огляду та освідування; 4) проведення експертизи; 5) допит сторін, третіх осіб, свідків, експертів; 6) розшук осіб, у відповідності з діючим законодавством
запитуваної Договірної Сторони; 7) визнання та виконання судових рішень у цивільних та
сімейних справах, вироків у кримінальних справах у частині
цивільного позову; 8) вручення документів.
Стаття 7
Зміст прохання про надання правової допомоги
1. Прохання про надання правової допомоги повинно містити: 1) назву запитуючої установи юстиції та назву запитуваної
установи юстиції; 2) найменування справи, в якій запитується правова допомога,
викладення мети прохання та опису запитуваної допомоги; 3) імена та прізвища сторін, третіх осіб, свідків, відомостей
про їхнє місце проживання чи місце перебування, дату та місце
народження, громадянство, рід занять, для юридичних осіб - їхнє
найменування та місцезнаходження; 4) за наявності представників осіб, зазначених в підпункті
"3" - їхні імена, прізвища та адреси; 5) зазначення строків, протягом яких очікується виконання
прохання, коли це необхідно. 2. При необхідності до прохання додаються належним чином
завірені копії документів чи виписки з них, які полегшують
виконання прохання. 3. У проханні про вручення документів мають бути зазначені
точна адреса одержувача та найменування документів. 4. Прохання має бути підписано відповідною посадовою особою
та скріплено гербовою печаткою запитуючої установи юстиції.
Стаття 8
Порядок виконання
1. При виконанні прохання про надання правової допомоги
запитувана установа юстиції застосовує законодавство своєї
держави. На прохання установи юстиції, від якої виходить прохання,
вона може застосовувати й процесуальні норми запитуючої Договірної
Сторони, якщо тільки вони не суперечать законодавству запитуваної
Договірної Сторони. 2. Якщо запитувана установа юстиції не компетентна виконати
прохання про надання правової допомоги, вона пересилає запит
компетентній установі юстиції та повідомляє про це запитуючу
установу юстиції. 3. На прохання запитуючої установи юстиції запитувана
установа юстиції своєчасно повідомляє їй та заінтересованим
сторонам про час та місце виконання прохання про правову допомогу,
з тим щоби вони могли бути присутніми при виконанні прохання, якщо
це допускається законодавством запитуваної Договірної Сторони. 4. В разі, коли точна адреса зазначеної в дорученні особи
невідома, запитувана установа юстиції вживає у відповідності до
законодавства Договірної Сторони, на території якої вона
знаходиться, необхідних заходів для встановлення адреси. 5. Установи юстиції Договірних Сторін вживають необхідних
заходів до своєчасного та повного виконання прохань про правову
допомогу. Після виконання прохання установа юстиції в разі
необхідності повертає запитуючій установі юстиції документи, які
додавались до прохання про надання правової допомоги. 6. У тому випадку, коли правова допомога не може бути надана
згідно статті 19 цього Договору, запитувана установа юстиції
повертає запитуючій установі юстиції прохання про правову допомогу
та документи, що додаються.
Стаття 9
Виклик свідків та експертів
1. У разі необхідності для участі у розгляді справи в суді на
території однієї Договірної Сторони можуть бути викликані свідки
та експерти, що знаходяться на території іншої Договірної Сторони. 2. Свідок та експерт, які за викликом, врученим установою
юстиції запитуваної Договірної Сторони, з'явилися до установ
юстиції запитуючої Договірної Сторони, не можуть бути, незалежно
від громадянства, притягнуті на території цієї Договірної Сторони
до кримінальної або адміністративної відповідальності, взяті під
варту або бути покарані у зв'язку з будь-яким діянням, скоєним до
перетинання її державного кордону. Ці особи не можуть бути також
притягнутими до кримінальної або адміністративної
відповідальності, взяті під варту або піддані покаранню у зв'язку
з їх поясненнями або висновками як експертів у справі, яка є
предметом розгляду. 3. Особи, зазначені в пункті 2 цієї статті, втрачають
передбачені цим пунктом гарантії, якщо вони не залишать території
запитуючої Договірної Сторони, хоча і мають для цього можливість,
до закінчення 15 діб з того дня, коли запитуюча їх установа
юстиції повідомить їм, що в їхній подальшій присутності не має
потреби. У цей строк не зараховується час, протягом якого ці особи
не через свою вину не могли залишити територію запитуючої
Договірної Сторони. 4. Свідку та експерту запитуючою Договірною Стороною
відшкодовуються витрати, пов'язані з переїздом та перебуванням у
запитуючій державі, а також неотримана заробітна плата за дні
відриву від роботи. Експерт також має право на винагороду за
проведення експертизи. У виклику має бути вказано, на які види
виплат мають право отримати викликані особи. За клопотанням таких
осіб установа юстиції запитуючої Договірної Сторони виплачує їм
аванс на покриття відповідних витрат. 5. Виклик свідка або експерта, які проживають на території
однієї з Договірних Сторін до установи юстиції іншої Договірної
Сторони не повинен містити погрози застосування засобів примусу в
разі неявки.
Стаття 10
Порядок вручення документів
1. Установа юстиції запитуваної Договірної Сторони здійснює
вручення документів відповідно до прохання та правил, діючих на
території цієї Договірної Сторони, якщо документи, що вручаються,
складені мовою цієї держави чи російською мовою або забезпечені
належно завіреним перекладом. В протилежному випадку вона передає
документи одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти. 2. Підтвердження вірності перекладу документів, призначених
для вручення, здійснює установа юстиції, від якої виходить
прохання, або дипломатичний чи консульський представник однієї з
Договірних Сторін. 3. Якщо документи не можуть бути вручені за адресою, вказаною
у проханні, запитувана установа юстиції вживає відповідно до
законодавства своєї держави заходів, необхідних для встановлення
адреси. В разі, коли встановлення адреси виявиться неможливим,
запитувана установа юстиції повідомляє про це запитуючу установу
юстиції та повертає їй документи, що підлягають врученню.
Стаття 11
Підтвердження вручення документів
Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до
правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У
підтвердженні повинні бути зазначені спосіб, місце і час вручення,
а також особа, якій вручено документи. Підтвердження вручення
документів направляється запитуваній установі юстиції.
Стаття 12
Повноваження дипломатичних представництв
та консульських установ
Договірні Сторони мають право вручати документи та допитувати
власних громадян, що знаходяться на території іншої Договірної
Сторони, через свої дипломатичні представництва або консульські
установи. При цьому не можуть застосовуватися заходи примусового
характеру чи погрози їх застосування.
Стаття 13
Дійсність документів
1. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін,
виготовлені або засвідчені установою чи спеціально на те
вповноваженою особою в межах їхньої компетенції та за встановленою
формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на території
іншої Договірної Сторони без будь-якого спеціального засвідчення. 2. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін
розглядаються як офіційні документи, користуються на території
іншої Договірної Сторони доказовою силою офіційних документів.
Стаття 14
Пересилка документів про громадянський стан
та інших документів
Установи юстиції Договірних Сторін пересилають безпосередньо
одна одній на прохання без перекладу та безкоштовно свідоцтва про
реєстрацію актів громадянського стану, документи про освіту,
трудовий стаж та інші документи, що стосуються особистих та
майнових прав та інтересів громадян своїх держав та інших осіб,
які постійно проживають на території Договірних Сторін.
Стаття 15
Встановлення адрес та інших даних
1. Установи юстиції Договірних Сторін на прохання надають
одна одній, відповідно до законодавства своїх держав, допомогу у
встановленні адрес осіб, які проживають на території Договірних
Сторін, якщо це необхідно для здійснення прав громадян. При цьому,
запитуюча установа юстиції повідомляє дані, які вона має і які
можуть допомогти у встановленні адреси особи, вказаної у проханні. 2. Установи юстиції Договірних Сторін надають одна одній
допомогу у встановленні місця роботи чи роду занять та відомостей
про прибутки осіб, які проживають на території Договірної Сторони,
до яких в установах юстиції запитуючої Договірної Сторони
пред'явлені майнові вимоги у цивільних і сімейних справах.
Стаття 16
Інформація з правових питань
Центральні органи Договірних Сторін на прохання надають один
одному відомості про діюче чи таке, що діяло в їх державах,
законодавство та про практику його застосування установами
юстиції.
Стаття 17
Мови
1. Установи юстиції Договірних Сторін у стосунках одна з
одною при виконанні цього Договору користуються українською,
узбецькою та російською мовами. 2. Документи, що направляються на мові запитуючої Договірної
Сторони, супроводжуються перекладом на мову запитуваної Договірної
Сторони чи на російську мову, якщо цим Договором не передбачено
інше. 3. Підтвердження вірності письмового перекладу документів
здійснюється відповідно до законодавства Договірних Сторін та
положень цього Договору.
Стаття 18
Витрати, пов'язані з наданням правової допомоги
Запитувана Договірна Сторона не вимагатиме відшкодування
витрат з надання правової допомоги. Договірні Сторони самостійно
несуть усі витрати, що виникли при наданні правової допомоги на їх
території.
Стаття 19
Відмова у наданні правової допомоги
1. У задоволенні прохання про правову допомогу може бути
відмовлено повністю або частково, якщо її виконання може завдати
шкоди суверенітету чи безпеці держави, або суперечить
законодавству запитуваної Договірної Сторони. 2. В разі прийняття рішення про відмову у задоволенні
прохання запитуюча Договірна Сторона письмово повідомляється про
це з зазначенням причин відмови.
Розділ II
Правові відносини у цивільних і сімейних справах
Частина I
Компетенція
Стаття 20
Загальні положення
1. Якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше,
позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з
Договірних Сторін, пред'являються незалежно від їхнього
громадянства в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних
осіб пред'являються в суди Договірної Сторони, на території якої
знаходиться орган управління юридичної особи. 2. Суди кожної Договірної Сторони є компетентними також в
разі, коли на її території: 1) здійснюється торгова, промислова чи інша господарська
діяльність підприємства відповідача; 2) виконано чи має бути повністю або частково виконано
зобов'язання з договору, який є предметом спору; 3) має постійне місце проживання чи місцезнаходження позивач
у позові про захист честі, достоїнства та ділової репутації. 3. За позовами про право власності та інші речові права на
нерухоме майно виключно компетентними є суди за місцем знаходження
майна. Позови до перевізників, які витікають з договорів
перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пред'являються за місцем
знаходження управління транспортної організації, до якої у
встановленому порядку була пред'явлена претензія.
Стаття 21
Договірна підсудність
1. Суди Договірних Сторін можуть розглядати справи і в інших
випадках, якщо існує письмова угода сторін про передачу спору цим
судам. При цьому виключна компетенція, яка витікає з пункту 3
статті 20 цього Договору та інших норм, встановлених частинами
II-V цього розділу, а також законодавство відповідної Договірної
Сторони, не може бути змінена угодою сторін. 2. За наявності угоди про передачу спору, суд за заявою
відповідача передає справу в провадження іншого суду.
Стаття 22
Взаємозв'язок судових процесів
1. В разі порушення провадження у справі між тими самими
Сторонами про той самий предмет і за тими самими підставами в
судах обох Договірних Сторін, суд, який порушив справу пізніше,
припиняє провадження. 2. Із згоди Договірних Сторін, суд, який порушив справу
раніше, може припинити провадження у справі, якщо визнає, що ця
справа буде швидше та всебічно розглянута в іншому суді, зокрема,
за місцем знаходження більшої частини доказів. 3. Зустрічний позов та вимога про зарахування, які витікають
з того самого правовідношення, що й головний позов, підлягають
розгляду у суді, який розглядає головний позов.
Частина II
Особистий статус
Стаття 23
Правоздатність та дієздатність
1. Дієздатність фізичної особи визначається законодавством
Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої вона заснована.
Стаття 24
Визнання обмежено дієздатним або недієздатним.
Відновлення дієздатності
1. У справах про визнання особи обмежено дієздатною чи
недієздатною, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 3
цієї статті, є компетентним суд Договірної Сторони, громадянином
якої є ця особа. 2. В разі, якщо суду однієї Договірної Сторони стануть відомі
підстави визнання обмежено дієздатною чи недієздатною особи, яка
постійно проживає на її території і яка є громадянином іншої
Договірної Сторони, він повідомляє про це суд Договірної Сторони,
громадянином якої є ця особа. 3. Якщо суд Договірної Сторони, який був повідомлений про
підстави для визнання обмежено дієздатним чи недієздатним,
протягом трьох місяців не почне справи чи не повідомить свою
думку, справа про визнання обмежено дієздатним чи недієздатним
буде розглядати суд тієї Договірної Сторони, на території якої цей
громадянин має місце проживання. Рішення про визнання особи
обмежено дієздатною чи недієздатною направляється компетентному
суду Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 4. Положення пунктів 1-3 цієї статті застосовуються
відповідно й до поновлення дієздатності. 5. У випадках, передбачених пунктами 2 і 3 цієї статті і
невідкладних, заходи, необхідні для захисту особи або її майна,
може самостійно вжити суд Договірної Сторони, на території якої ця
особа постійно проживає. Розпорядження, прийняті в зв'язку з цими
заходами, направляються до суду Договірної Сторони, громадянином
якої є ця особа.
Стаття 25
Визнання безвісно відсутнім та оголошення
померлим. Встановлення факту смерті
1. У справах про визнання безвісно відсутнім чи оголошення
померлим та у справах про встановлення факту смерті компетентними
є суди Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час,
коли вона за останніми даними була живою. 2. Суди кожної з Договірних Сторін можуть визнати громадянина
іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім чи померлим, а також
встановити факт його смерті за клопотанням заінтересованих осіб,
які проживають на її території і права та інтереси яких
ґрунтуються на законодавстві цієї Договірної Сторони. 3. При розгляді справ про визнання безвісно відсутнім чи
оголошення померлим та справ про встановлення факту смерті суди
Договірних Сторін застосовують законодавство своєї держави.
Частина III
Сімейні справи
Стаття 26
Укладання шлюбу
1. Умови укладання шлюбу визначаються для кожної з осіб, які
вступають у шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином
якої вона є. Крім того, відносно перешкод до укладання шлюбу
повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на
території якої укладається шлюб. 2. Форма укладання шлюбу визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.
Стаття 27
Правовідносини подружжя
1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються
за законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають
спільне місце проживання. 2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї
Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної
Сторони, і при цьому обидва мають одне й те саме громадянство, їх
особисті та майнові правовідносини визначаються за законодавством
тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є. 3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної
Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, і один з них
проживає на території однієї, а другий - на території іншої
Договірної Сторони, то їх особисті та майнові правовідносини
визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території
якої вони мали своє останнє спільне місце проживання. 4. Якщо особи, що вказані у пункті 3 цієї статті, не мали
спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін,
застосовується законодавство Договірної Сторони, установа юстиції
якої розглядає справу. 5. Правовідносини подружжя, що стосуються їх нерухомого
майна, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на
території якої знаходиться це майно. 6. У справах про особисті і майнові правовідносини подружжя
компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, законодавство
якої підлягає застосуванню відповідно до пунктів 1-3, 5 цієї
статті.
Стаття 28
Розірвання шлюбу
1. У справах про розірвання шлюбу застосовується
законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на
момент подання заяви. 2. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної
Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, застосовується
законодавство Договірної Сторони, установа юстиції якої розглядає
справу про розірвання шлюбу.
Стаття 29
Компетентність установ юстиції Договірних Сторін
1. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому
пунктом 1 статті 28 цього Договору, компетентними є установи
юстиції Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент
подачі заяви. Якщо на момент подачі заяви обидва подружжя
проживають на території другої Договірної Сторони, тоді
компетентними є також установи юстиції цієї Договірної Сторони. 2. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому
пунктом 2 статті 28 цього Договору, компетентними є установи
юстиції Договірної Сторони, на території якої проживають обидва з
подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї
Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної
Сторони, у справах про розірвання шлюбу компетентними є установи
юстиції обох Договірних Сторін, на територіях яких проживають
подружжя.
Стаття 30
Визнання шлюбу недійсним
1. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується
законодавство Договірної Сторони, яке, відповідно до статті 26
цього Договору, застосовувалось при укладенні шлюбу. 2. Компетентність установ юстиції Договірних Сторін у справах
про визнання шлюбу недійсним визначається відповідно до статті 29
цього Договору.
Стаття 31
Встановлення і оспорювання батьківства чи материнства
Встановлення чи оспорювання батьківства чи материнства
визначається за законодавством Договірної Сторони, громадянином
якої дитина є за народженням.
Стаття 32
Правовідносини між батьками та дітьми
1. Правовідносини між батьками та дітьми визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають
спільне місце проживання. 2. Якщо місце проживання будь-якого з батьків та дітей
знаходиться на території другої Договірної Сторони, то
правовідносини між ними визначаються законодавством Договірної
Сторони, громадянином якої є дитина. 3. Правовідносини між позашлюбною дитиною та її матір'ю і
батьком визначаються законодавством Договірної Сторони,
громадянином якої є дитина. 4. У справах про стягнення аліментів з повнолітніх дітей
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
є місце проживання особи, яка претендує на отримання аліментів. 5. У справах про правовідносини між батьками і дітьми
компетентним є суд Договірної Сторони, законодавство якої підлягає
застосуванню відповідно до пунктів 1, 2, 3 і 4 цієї статті.
Стаття 33
Опіка та піклування
1. Встановлення чи скасування опіки чи піклування
здійснюється за законодавством Договірної Сторони, громадянином
якої є особа, стосовно якої встановлюється чи скасовується опіка
чи піклування. 2. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою,
яка знаходиться під опікою або піклуванням, регулюються
законодавством Договірної Сторони, установа юстиції якої
призначила опікуна чи піклувальника. 3. Обов'язок прийняти опікунство чи піклування встановлюється
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка
призначається опікуном чи піклувальником. 4. Опікуном чи піклувальником особи, яка є громадянином
однієї Договірної Сторони, може бути призначений громадянин іншої
Договірної Сторони, якщо він постійно проживає на території
Договірної Сторони, де буде здійснюватись опіка чи піклування.
Стаття 34
Компетентність установ юстиції Договірних Сторін у
питаннях опіки та піклування
У справах про встановлення чи скасування опіки та піклування
компетентними є установи юстиції Договірної Сторони, громадянином
якої є особа, стосовно якої встановлюється чи скасовується опіка
чи піклування, якщо інше не встановлено цим Договором.
Стаття 35
Порядок вживання заходів щодо опіки та піклування
1. У випадку необхідності вживання заходів щодо опіки чи
піклування в інтересах громадянина однієї Договірної Сторони,
постійне місце проживання, місцеперебування або майно якого
знаходиться на території іншої Договірної Сторони, установи
юстиції цієї Договірної Сторони негайно сповіщають установу
юстиції, компетентну відповідно до статті 34 цього Договору. 2. У випадках, що не терплять зволікань, установа юстиції
іншої Договірної Сторони має самостійно вжити необхідних
тимчасових заходів відповідно до свого законодавства. При цьому
вона зобов'язана негайно повідомити про це установу юстиції,
компетентну відповідно до статті 34 цього Договору. Такі заходи
зберігають чинність до прийняття установою юстиції, вказаною у
статті 34 цього Договору, іншого рішення.
Стаття 36
Порядок передачі опіки чи піклування
1. Установа юстиції, компетентна відповідно до статті 34
цього Договору, може передати опіку чи піклування установі юстиції
іншої Договірної Сторони у тому випадку, якщо особа, що перебуває
під опікою чи піклуванням, має на території цієї Договірної
Сторони постійне місце проживання, місцеперебування або майно.
Передача опіки чи піклування набирає чинності до моменту, коли
запитувана установа юстиції візьме на себе опіку чи піклування і
повідомить про це запитуючу установу юстиції. 2. Установа юстиції, яка відповідно до пункту 1 цієї статті
взяла опіку чи піклування, здійснює їх відповідно до законодавства
своєї держави.
Стаття 37
Усиновлення
1. Усиновлення або його скасування визначається за
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина на
момент подачі заяви про усиновлення або його скасування. 2. Якщо дитина є громадянином другої Договірної Сторони, при
усиновленні або його скасуванні необхідно отримати згоду законного
представника і компетентного державного органу, а також згоду
дитини, якщо це вимагається за законодавством Договірної Сторони,
громадянином якої він є. 3. Якщо дитину усиновлює подружжя, один з яких є громадянином
однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої
Договірної Сторони, усиновлення або його скасування мають бути
здійснені відповідно до вимог, передбачених законодавством обох
Договірних Сторін. 4. У справах про усиновлення або його скасування компетентною
є установа юстиції Договірної Сторони, громадянином якої є
усиновлювач на момент подачі заяви про усиновлення або його
скасування, а у випадку, передбаченому пунктом 3 цієї статті,
компетентною є установа юстиції тієї Договірної Сторони, на
території якої подружжя мало чи має останнє спільне місце
проживання або місцеперебування.
Частина IV
Майнові правовідносини
Стаття 38
Право власності
1. Право власності на нерухоме майно визначається за
законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться
нерухоме майно. Питання про те, яке майно є нерухомим, вирішується
відповідно до законодавства держави, на території якої є це майно. 2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають
внесенню до державних реєстрів, визначається за законодавством
Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, який
здійснив реєстрацію транспортного засобу. 3. Виникнення та припинення права власності або іншого
речового права на майно визначається за законодавством Договірної
Сторони, на території якої майно знаходилось в момент, коли мала
місце дія або інше зобов'язання, що стала підставою виникнення або
припинення такого права. 4. Виникнення та припинення права власності або іншого
речового права на майно, яке є предметом угоди, визначається за
законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не передбачено
угодою сторін.
Стаття 39
Форма правочину
1. Форма правочину визначається за законодавством місця її
учинення. 2. Форма правочину з приводу нерухомого майна та прав на
нього визначається за законодавством Договірної Сторони, на
території якої знаходиться таке майно.
Стаття 40
Довіреність
Форма і термін дії довіреності визначаються за законодавством
Договірної Сторони, на території якої видано довіреність.
Стаття 41
Права і обов'язки сторін у правочині
Права і обов'язки сторін у правочині визначаються за
законодавством місця її учинення, якщо інше не передбачено угодою
сторін.
Стаття 42
Відшкодування шкоди
1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, які
випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються за
законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце
дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги
відшкодування шкоди. 2. Якщо заподіювач шкоди і потерпілий є громадянами однієї
Договірної Сторони, застосовується законодавство цієї Договірної
Сторони. 3. У справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті,
компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала
місце дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги про
відшкодування шкоди. Потерпілий може подати позов також до суду
Договірної Сторони, на території якої має місце проживання
відповідач.
Стаття 43
Позовна давність
Питання позовної давності вирішуються за законодавством, яке
застосовується для регулювання відповідного правовідношення.
Частина V
Успадкування
Стаття 44
Принцип рівності
Громадяни кожної з Договірних Сторін можуть успадковувати на
території іншої Договірної Сторони майно або право за законом чи
за заповітом на рівних умовах і в такому ж обсязі, що й громадяни
цієї Договірної Сторони.
Стаття 45
Право успадкування
1. Право успадкування майна, крім випадку, передбаченого
пунктом 2 цієї статті, визначається за законодавством Договірної
Сторони, на території якої спадкодавець мав останнє місце
проживання. 2. Право успадкування нерухомого майна визначається за
законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться
це майно.
Стаття 46
Перехід спадщини державі
Якщо за законодавством Договірної Сторони, яке підлягає
застосуванню при успадкуванні, спадкоємцем є держава, то рухоме
спадкове майно передається Договірній Стороні, громадянином якої є
спадкодавець на момент смерті, а нерухоме спадкове майно
переходить Договірній Стороні, на території якої воно знаходиться.
Стаття 47
Заповіт
Здатність особи до складання і скасування заповіту, а також
форма заповіту і його скасування визначається за правом тієї
держави, де заповідач мав місце проживання на момент складання
акта.
Стаття 48
Компетентність у справах про спадщину
1. Провадження у справах про успадкування рухомого майна
компетентні вести установи юстиції Договірної Сторони, на
території якої мав останнє місце проживання спадкодавець на момент
своєї смерті. 2. Провадження у справах про успадкування нерухомого майна
компетентні вести установи юстиції Договірної Сторони, на
території якої знаходиться майно. 3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також
при розгляді спорів, які виникають у зв'язку з провадженням у
справах про спадщину.
Стаття 49
Компетенція дипломатичного представництва або
консульської установи у справах про спадщину
У справах про спадщину, у тому числі у спадкових спорах,
дипломатичні представництва або консульські установи кожної з
Договірних Сторін є компетентними представляти, за винятком права
відмови від спадщини, без спеціальної довіреності в установах
інших Договірних Сторін громадян своєї держави, якщо вони відсутні
або не призначили представника.
Стаття 50
Заходи щодо охорони спадщини
1. Установи юстиції Договірних Сторін вживають згідно з своїм
законодавством заходи, необхідні для охорони майна, залишеного на
їх території громадянами іншої Договірної Сторони, або для
управління ним. 2. Про заходи, вжиті відповідно до пункту 1 цієї статті,
негайно повідомляється дипломатичне представництво або консульська
установа Договірної Сторони, громадянином якої є спадкодавець.
Зазначене представництво або установа може брати участь у
здійсненні цих заходів. 3. За клопотанням установи юстиції, яка є компетентною вести
провадження у справі про спадщину, а також дипломатичного
представництва або консульської установи заходи, вжиті відповідно
до пункту 1 цієї статті, можуть бути змінені, скасовані чи
відкладені.
Стаття 51
Передача спадщини
1. Якщо рухоме спадкове майно або грошова сума, виручена від
продажу рухомого або нерухомого спадкового майна, підлягає після
закінчення спадкового провадження передачі спадкоємцям, місце
проживання або місцеперебування яких знаходиться на території
іншої Договірної Сторони, тоді спадкове майно або виручена грошова
сума передаються дипломатичному представництву або консульській
установі цієї Договірної Сторони. 2. Установа юстиції, що компетентна у справах про
успадкування, дає розпорядження про передачу спадкового майна
дипломатичному представництву або консульській установі. 3. Це майно може бути передане спадкоємцям, якщо: 1) всі вимоги кредиторів спадкодавця, які заявлені у строк,
встановлений законодавством Договірної Сторони, де знаходиться
спадкове майно, сплачені або забезпечені; 2) сплачені або забезпечені всі пов'язані з успадкуванням
збори; 3) компетентні установи дали, якщо це необхідно, дозвіл на
вивіз спадкового майна. 4. Переведення грошових сум здійснюється відповідно до
діючого на території Договірних Сторін законодавства.
Розділ III
Визнання та виконання рішень
Стаття 52
Визнання та виконання рішень
Кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цим
Договором, визнає та виконує наступні рішення, винесені на
території іншої Договірної Сторони, які набули чинності: 1) рішення установ юстиції у цивільних і сімейних справах,
включаючи затверджені судом мирові угоди у таких справах
(рішення); 2) вироки судів у кримінальних справах в частині
відшкодування шкоди, заподіяної злочином.
Стаття 53
Визнання рішень, які не потребують виконання
1. Винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін
рішення, які набрали чинності і не потребують за своїм характером
виконання, визнаються на території іншої Договірної Сторони без
спеціального провадження за умови, якщо: 1) установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли
раніше у цій справі рішення, яке набуло чинності; 2) справа, згідно з цим Договором, а у випадках, не
передбачених ним, згідно з законодавством Договірної Сторони, на
території якої рішення має бути визнане, не відноситься до
виключної компетенції установи юстиції цієї Договірної Сторони. 2. Положення пункту 1 цієї статті стосуються також до рішень
з опіки та піклування, а також рішень, які винесли органи актів
запису громадянського стану.
Стаття 54
Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення
1. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення
подається до компетентного суду Договірної Сторони, де рішення
підлягає виконанню. Воно може також бути подано й до суду, який
виніс рішення у справі в першій інстанції. Цей суд направляє
клопотання суду, компетентному винести рішення щодо клопотання. 2. До клопотання додаються: 1) рішення чи його завірена копія, а також офіційний документ
про те, що рішення набуло чинності і підлягає виконанню, або про
те, що воно підлягає виконанню до набуття чинності, якщо це не
виходить з самого рішення; 2) документ з якого виходить, що сторона проти якої було
винесено рішення, яка не брала участі у процесі, була в належному
порядку та своєчасно викликана до суду та поінформована про
наслідки своєї неявки, а у разі її процесуальної недієздатності
була належним чином представлена; 3) документ, що підтверджує часткове виконання рішення на
момент його пересилки; 4) документ, що підтверджує угоду сторін у справах договірної
підсудності. 3. Клопотання про дозвіл примусового виконання рішення та
документи, що додаються до нього, забезпечуються завіреним
перекладом на мову запитуваної Договірної Сторони або на російську
мову.
Стаття 55
Порядок визнання та примусового виконання рішень
1. Клопотання про визнання та дозвіл примусового виконання
рішень, передбачений у статтях 52, 54, розглядаються судами
Договірної Сторони, на території якої має бути здійснено примусове
виконання. 2. Суд, який розглядає клопотання про визнання та дозвіл
примусового виконання рішення, обмежується встановленням того, що
умови, передбачені цим Договором дотримані. В разі, якщо умови
дотримано, суд виносить рішення про примусове виконання. 3. Порядок примусового виконання визначається за
законодавством Договірної Сторони, на території якої має бути
здійснено примусове виконання.
Стаття 56
Відмова у визнанні та виконанні рішень
У визнанні передбачених статтями 52, 54 рішень та у видачі
дозволу на примусове виконання може бути відмовлено у випадках,
якщо: 1) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на
території якої винесено рішення, воно не набуло чинності чи не
підлягає виконанню, за винятком випадків, коли рішення підлягає
виконанню до набуття чинності; 2) відповідач не взяв участі в процесі через те, що йому чи
його вповноваженому не був своєчасно та належно вручений виклик до
суду; 3) у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет
та на тій самій підставі на території Договірної Сторони, де має
бути визнане та виконане рішення, раніше вже було винесене
рішення, яке набуло чинності, або існує визнане рішення суду
третьої держави, або якщо установою цієї Договірної Сторони раніше
вже було порушено провадження у цій справі; 4) згідно з положенням цього Договору, а у випадках, не
передбачених ним, згідно з законодавством Договірної Сторони, на
території якої рішення має бути визнано та виконано, справа
відноситься до виключної компетенції її установи; 5) відсутній документ, який підтверджує угоду сторін у справі
договірної підсудності; 6) скінчився термін давності примусового виконання,
передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої розглядає
клопотання про визнання та виконання рішення.
Розділ IV
Заключні положення
Стаття 57
Питання застосування цього Договору
1. Питання, які виникають при застосуванні цього Договору,
вирішуються компетентними установами юстиції за взаємною згодою.
При необхідності може бути створена спільна Комісія з
представників відповідних державних органів Договірних Сторін в
цілях врегулювання суперечностей, які виникли. 2. Центральними органами Договірних Сторін можуть укладатися
міжвідомчі міжнародні договори з питань реалізації положень цього
Договору.
Стаття 58
Відношення до інших міжнародних договорів
1. Цей Договір не торкається положень інших міжнародних
договорів, учасниками яких є Договірні Сторони. 2. Після набуття чинності Договором положення Конвенції про
правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та
кримінальних справах, 1993 р., сторонами якої є Україна та
Республіка Узбекистан, застосовуються Договірними Сторонами в тій
мірі, доки вони не суперечать положенням цього Договору.
Стаття 59
Внесення доповнень та змін
До цього Договору за взаємною згодою обох Договірних Сторін
можуть вноситись доповнення та зміни, які набувають чинності
згідно з умовами, передбаченими статтею 60 цього Договору.
Стаття 60
Набуття чинності
Цей Договір підлягає ратифікації і набуде чинності на
тридцятий день після дати обміну ратифікаційними грамотами.
Стаття 61
Строк дії
1. Цей Договір діятиме протягом п'яти років після дати
набуття ним чинності та строк його дії автоматично подовжується на
наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна з Договірних Сторін не
направить іншій Договірній Стороні письмове повідомлення про своє
бажання припинити його дію. Договір втрачає чинність після
завершення шести місяців після дати отримання іншою Договірною
Стороною такого повідомлення.
Стаття 62
Дія у часі
Дія цього Договору поширюється й на правовідносини, які
виникли до набуття ним чинності.
Вчинено в місті Києві 19 лютого 1998 року у двох оригінальних
примірниках, кожний українською, узбецькою та російською мовами,
причому всі тексти мають однакову силу. Для цілей тлумачення цього
Договору використовується текст російською мовою.
За Україну За Республіку Узбекистан
(підпис) (підпис)


Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору