Про Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року
Кабінет Міністрів України; Розпорядження, План, Заходи від 01.10.2014902-р
Документ 902-2014-р, чинний, поточна редакція — Прийняття від 01.10.2014
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4
наступна сторінка »  

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ

від 1 жовтня 2014 р. № 902-р
Київ

Про Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року

1. Затвердити такі, що додаються:

Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року;

план заходів з реалізації Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року.

2. Органам, відповідальним за виконання плану заходів, затвердженого цим розпорядженням, подавати щопівроку до 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, Державному агентству з енергоефективності та енергозбереження інформацію про хід його виконання.

Прем'єр-міністр України

А.ЯЦЕНЮК

Інд. 18





ЗАТВЕРДЖЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 1 жовтня 2014 р. № 902-р

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЛАН
дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року

Україна є енергодефіцитною країною та імпортує близько 70 відсотків обсягу природного газу власного споживання. Водночас енергоємність вітчизняної економіки в 3-4 рази перевищує відповідні показники економічно розвинутих країн, що робить Україну надзвичайно чутливою до умов імпортування природного газу та унеможливлює гарантування нормальних умов життєдіяльності громадян та установ бюджетної сфери.

Використання відновлюваних джерел енергії є одним із найбільш важливих напрямів енергетичної політики України, спрямованої на заощадження традиційних паливно-енергетичних ресурсів та поліпшення стану оточуючого природного середовища. Збільшення обсягів використання відновлюваних джерел енергії в енергетичному балансі України дасть змогу підвищити рівень диверсифікації джерел енергоносіїв, що сприятиме зміцненню енергетичної незалежності держави.

На сьогодні річний технічно досяжний енергетичний потенціал відновлюваних джерел енергії в Україні, за підрахунками Інституту відновлюваної енергетики Національної академії наук, досягає 68,6 млн. тонн нафтового еквіваленту, що становить близько 50 відсотків загального енергоспоживання в Україні. Основними напрямами використання відновлюваних джерел енергії в Україні є: вітрова енергія, сонячна енергія, енергія річок, енергія біомаси, геотермальна енергія, енергія навколишнього природного середовища з використанням теплових насосів.

На кінець першого півріччя 2014 року загальна електрична потужність об’єктів відновлюваної енергетики, які працюють за “зеленим” тарифом, в Україні становила 1419 МВт, з яких загальна потужність вітроелектростанцій - 497 МВт, сонячних електростанцій - 819 МВт, малих гідроелектростанцій - 77 МВт, об’єктів виробництва електроенергії з біомаси та біогазу - 26 МВт. Встановлена потужність об’єктів, що виробляють теплову енергію з відновлюваних джерел енергії, перевищила 1070 МВт.

Для вітчизняної відновлюваної енергетики, темпи розвитку якої не тільки збереглися, але і суттєво збільшилися, 2013 рік в цілому став показовим. Так, саме у 2013 році встановлена потужність об’єктів відновлюваної енергетики майже подвоїлась та перевищила 1 ГВт, а річний обсяг виробленої з відновлюваних джерел електроенергії ще у вересні перевищив 1 млрд. кВт•г. Укладено перший контракт на постачання вітрогенераторів вітчизняного виробництва до Казахстану.

Стрімка та позитивна динаміка розвитку відновлюваної енергетики є результатом послідовної та виваженої державної політики, спрямованої на розвиток сфери використання відновлюваних джерел енергії, що забезпечує підвищення екологічної та енергетичної безпеки, розвиток промисловості та диверсифікацію джерел енергії.

Для стимулювання розвитку відновлюваної енергетики, використання відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива в Україні у Податковому і Митному кодексах України містяться положення, якими передбачається:

зниження податку на землю для підприємств відновлюваної енергетики;

звільнення від оподаткування:

- прибутку від основної діяльності компаній у сфері енергетики, які виробляють електроенергію з відновлюваних джерел;

- прибутку виробників біопалива, отриманого від продажу біопалива;

- прибутку підприємств, отриманого від діяльності з одночасного виробництва електричної і теплової енергії та/або виробництва теплової енергії з використанням біологічних видів палива;

- прибутку виробників техніки, обладнання та устаткування для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів, які споживають біологічні види палива;

звільнення від обкладення податком на додану вартість операцій із ввезення на митну територію України устаткування, яке працює на відновлюваних джерелах енергії, обладнання і матеріалів для виробництва альтернативних видів палива або для виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії, а також звільнення від сплати ввізного мита зазначеного устаткування, обладнання і матеріалів.

Крім того, Законом України “Про електроенергетику” передбачено встановлення “зеленого” тарифу, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об’єктах електроенергетики, з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії – вироблена лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).

Кабінет Міністрів України розпорядженням від 24 липня 2013 р. № 1071 схвалив оновлену Енергетичну стратегію України на період до 2030 року.

Енергетичною стратегією України на період до 2030 року визначено, що освоєння відновлюваних джерел енергії є важливим фактором підвищення рівня енергетичної безпеки та зниження антропогенного впливу енергетики на навколишнє природне середовище. Масштабне використання потенціалу відновлюваних джерел енергії в Україні має не тільки внутрішнє, а і значне міжнародне значення як вагомий чинник протидії глобальним змінам клімату в цілому, покращення загального стану енергетичної безпеки Європи. Згідно із зазначеною Стратегією попит на електроенергію в Україні у 2030 році за базовим сценарієм на 50 відсотків перевищить рівень 2010 року. Переважно це буде зумовлено збільшенням обсягу споживання електроенергії в промисловості (на 55 відсотків) та у сфері послуг (на 100 відсотків). Такий прогноз споживання електроенергії виконано з урахуванням ефекту від впровадження заходів з енергозбереження. Передбачається збільшення частки відновлюваних джерел енергії у загальному балансі встановлених потужностей до рівня близько 20 відсотків до 2020 року, що за базовим сценарієм становить 12,1 ГВт (з урахуванням великих гідроелектростанцій), а обсяг виробництва електроенергії - 25 ТВт•г. Базовий сценарій попиту на електроенергію передбачає зниження електроємності внутрішнього валового продукту приблизно на 40 відсотків.

Відповідно до базового сценарію зазначеної Стратегії загальний обсяг споживання теплової енергії у 2030 році збільшиться до 271 млн. Гкал. У базовому сценарії розвитку транспортного парку сукупний внутрішній попит на основні світлі нафтопродукти у 2030 році становитиме близько 17,4 млн. тонн (у тому числі бензин - 6,3 млн. тонн, дизельне паливо - 10,1 млн. тонн, гас - 1 млн. тонн), обсяг споживання електроенергії у транспортному секторі досягне 14 млрд. кВт•г. Для досягнення таких показників необхідне підвищення ефективності витрат палива на 25-30 відсотків.

Запропоновані зазначеною Стратегією показники та передбачені заходи з підвищення енергоефективності були використані в цьому Національному плані дій під час розрахунків різних сценаріїв енергоспоживання України до 2020 року (додаток 1).

У вересні 2010 року підписаний Протокол про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного співтовариства, який у подальшому ратифікований Законом України від 15 грудня 2010 р. “Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства”. Згідно із зазначеним Законом з 1 лютого 2011 р. Україна стала повноправним членом Енергетичного Співтовариства.

У жовтні 2012 року ухвалено Рішення Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства D/2012/04/MC-EnC “Про впровадження Директиви 2009/28/ЕС і внесення змін до Статті 20 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства”, згідно з яким кожна Сторона за Договором повинна ввести в дію закони, нормативно-правові та адміністративні положення, необхідні для виконання вимог Директиви Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 р. про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел, та якою вносяться зміни, а в подальшому скасовуються Директиви 2001/77/ЄС та 2003/30/ЄС.

Зазначеною Директивою 2009/28/ЄС встановлюються обов’язкові національні цілі у сфері відновлюваної енергетики насамперед для того, щоб надати певні гарантії інвесторам та заохотити до розвитку новітніх технологій та інновацій у цій сфері. При цьому запроваджуються досить жорсткі вимоги щодо критеріїв сталого виробництва біопалив та скорочення викидів парникових газів в атмосферу. Згідно з Рішенням D/2012/04/MC-EnC Україна взяла на себе зобов’язання до 2020 року досягти рівня 11 відсотків енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії в загальній структурі енергоспоживання країни, що слугуватиме потужним стимулом для подальшого розвитку використання відновлюваних джерел енергії в Україні.

Національні індикативні цілі у відновлюваній енергетиці для України наведені в додатку 2, а розрахункова траєкторія зростання частки енергії з відновлюваних джерел у валовому кінцевому обсязі споживання енергії - в додатку 3.

Участь в Енергетичному Співтоваристві дає Україні можливості для запровадження на внутрішньому ринку більшої конкуренції, європейських технічних стандартів і прозорих правил регулювання, кращого інвестиційного клімату. Це також означає глибшу інтеграцію українського енергетичного сектору до ринків країн-членів, посилення власної енергетичної безпеки. Перевагою членства в цій організації є також додаткові можливості для країн-членів у залученні міжнародних кредитів та технічної допомоги.

Враховуючи зобов’язання, які взяла на себе Україна із вступом до Енергетичного Співтовариства, затверджені Урядом програмні документи у сфері енергетики (зокрема Державну цільову економічну програму енергоефективності та розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки, Енергетичну стратегію України на період до 2030 року) та динаміку розвитку відновлюваної енергетики в країні, досягти обов’язкових індикативних цілей передбачається за такими напрямами.

Гідроенергетика

Поточна потужність об’єктів малої гідроенергетики становить близько 75 МВт. Через незначну питому вагу в загальному енергобалансі мала гідроенергетика нині не може істотно впливати на структуру енергозабезпечення країни. Проте природний потенціал їх розвитку на сьогодні повною мірою не реалізовано. Україна має значний потенціал використання ресурсів малих річок, зокрема у західних регіонах.

У разі коли використовуватиметься гідропотенціал малих річок України, можна досягти значної економії паливно-енергетичних ресурсів, причому розвиток малої гідроенергетики сприятиме децентралізації загальної енергетичної системи, що дасть змогу розв’язати ряд проблем в енергопостачанні віддалених і важкодоступних районів сільської місцевості.

Мікро-, міні- та малі гідроелектростанції можуть стати потужною основою енергозабезпечення для всіх регіонів Західної України, а для деяких районів Закарпатської та Чернівецької областей - джерелом повного енергозабезпечення.

Для вирішення питань розвитку малої гідроенергетики Україна має достатній науково-технічний потенціал і значний досвід в галузі проектування і розробки конструкцій гідротурбінного обладнання. Вітчизняні підприємства мають необхідне виробниче оснащення для таких гідроелектростанцій вітчизняним обладнанням.

Якщо модернізувати існуючі потужності, відновити раніше працюючі малі гідроелектростанції, побудувати та ввести в експлуатацію нові генеруючі потужності гідроенергетики, в Україні можна забезпечити виробництво електроенергії:

мікро- та міні-гідроелектростанціями - до 75 ГВт•г у 2015 році (загальною потужністю 33 МВт) та до 130 ГВт•г у 2020 році (загальною потужністю 55 МВт);

малими гідроелектростанціями - до 140 ГВт•г у 2015 році (загальною потужністю 65 МВт) та до 210 ГВт•г у 2020 році (загальною потужністю 95 МВт);

великими гідроелектростанціями - до 12000 ГВт•г у 2015 році (загальною потужністю 4 800 МВт) та до 13000 ГВт•г у 2020 році (загальною потужністю 5200 МВт).

Сонячна енергетика

Середньорічна кількість енергії сонячного випромінювання, яка надходить щороку на територію України, коливається в межах від 1070 кВт•г на один кв. метр в північній частині України до 1400 кВт•г на один кв. метр і вище у південній частині країни та в Автономній Республіці Крим.

Фотоенергетичне обладнання може ефективно експлуатуватися протягом усього року, проте максимально ефективно - протягом семи місяців на рік (з квітня по жовтень) в південних регіонах та п’яти місяців на рік - у північних (з травня по вересень). За результатами різних досліджень доцільна встановлена потужність сонячної енергетики в Україні становить близько 4 ГВт.

Перетворення сонячної енергії в електричну в умовах України слід здійснювати насамперед з використанням фотоелектричних пристроїв. Наявність значних запасів сировини, промислової та науково-технічної бази для виготовлення фотоелектричних пристроїв може задовольнити повністю не тільки потреби вітчизняних споживачів, але і представляти для експортних поставок більше двох третин виробленої продукції.

З урахуванням досвіду з впровадження сонячних електростанцій в європейських країнах із схожим рівнем сонячного випромінювання, а також з огляду на світові тенденції постійного зниження собівартості будівництва сонячних електростанцій в результаті розвитку технологій в Україні виробництво електроенергії може бути збільшено шляхом вдосконалення технології та введення в експлуатацію нових потужностей до 1050 ГВт•г у 2015 році (загальною потужністю 1000 МВт) та до 2420 ГВт•г у 2020 році (загальною потужністю 2300 МВт).

Вітрова енергетика

Україна має значний потенціал розвитку вітроенергетики. Найбільш перспективними для її розвитку є південні та південно-східні регіони країни, де середня швидкість вітру на висоті осі ротора сучасних вітрових електроустановок сягає від 7 метрів за секунду і вище. Проте цей потенціал сьогодні майже не використовується. На початок 2014 року в Україні діють вітроелектростанції загальною встановленою потужністю близько 340 МВт.

Водночас потенційна економічно доцільна встановлена потужність вітроенергетики в Україні досягає 15 ГВт. Однак для будівництва вітроелектростанцій такої потужності необхідно понад 200 млрд. гривень інвестицій.

На основі досвіду більшості європейських країн з впровадження вітроелектростанцій в Україні може бути збільшено виробництво електроенергії шляхом використання більш потужних вітрогенераторів та введення в експлуатацію нових потужностей до 2400 ГВт•г у 2015 році (загальною потужністю 1000 МВт) та до 5900 ГВт•г у 2020 році (загальною потужністю 2280 МВт).

Біоенергетика

Галузь біоенергетики в Україні має чи не найбільший потенціал розвитку. Це обумовлено особливостями клімату, потенціалом аграрного сектору і наявністю необхідної робочої сили. Найбільший енергетичний потенціал в Україні мають такі види біомаси, як сільськогосподарські культури, відходи деревини, рідкі види палива з біомаси, біологічна складова твердих побутових відходів, біогаз. За різними оцінками потенційна встановлена потужність у сегменті біоенергетики становить 15 ГВт.

Проте реалізація наявного потенціалу біоенергетики ускладнюється тим, що не розвинуті інфраструктура та сировинна база, які необхідні для забезпечення безперебійних поставок сировини, низький рівень розвитку галузей - постачальників устаткування, а також малий обсяг генерації кожного окремого об’єкта. У зв’язку з цим динаміка виробництва електричної енергії з біомаси відстає від електрогенерації на базі інших відновлюваних джерел енергії. Однак використання біомаси може стати важливою складовою у балансі виробництва теплової енергії. При цьому важливу роль має відіграти запровадження стимулюючого тарифоутворення на теплову генерацію з відновлюваних джерел енергії та розвиток ринку енергетичної біомаси в Україні.

З урахуванням досвіду з впровадження біоенергетичних установок європейськими країнами із схожим потенціалом біоенергетики, а також з огляду на зниження собівартості будівництва біоенергетичних електростанцій у результаті вдосконалення технологій в Україні шляхом будівництва та введення в експлуатацію нових потужностей біогенерації виробництво електроенергії з біомаси може бути збільшено до 1100 ГВт•г у 2015 році (загальною потужністю 250 МВт) та до 4220 ГВт•г у 2020 році (загальною потужністю 950 МВт).

Геотермальна енергетика

Україна має певний потенціал розвитку геотермальної енергетики. Це обумовлено термогеологічними особливостями рельєфу та особливостями геотермальних ресурсів країни. Проте на даний час в Україні наукові, геологорозвідувальні та практичні роботи зосереджені тільки на геотермальних ресурсах, які представлені термальними водами. За різними оцінками економічно доцільний енергетичний ресурс термальних вод України становить до 8,4 млн. тонн нафтового еквіваленту на рік.

В Україні є достатньо геотермальних родовищ з високим температурним потенціалом (120-180°С), що дає змогу використовувати геотермальне тепло для виробництва електроенергії.

Практичне освоєння термальних вод в Україні ведеться в Автономній Республіці Крим, де споруджено 11 геотермальних циркуляційних систем, які відповідають сучасним технологіям видобування геотермального тепла землі. Усі геотермальні установки перебувають на дослідницько-промисловій стадії.

Великі запаси термальних вод виявлено на території Чернігівської, Полтавської, Харківської, Луганської та Сумської областей. Сотні свердловин, які виявили термальну воду і перебувають в консервації, можуть бути відновлені для їх подальшої експлуатації як системи видобування геотермального тепла.

Під час розрахунку кількості можливих обсягів споживання низькотемпературних геотермальних ресурсів в геокліматичних умовах різних регіонів України необхідно врахувати, що інтенсивна їх експлуатація може призвести до зниження температури ґрунтового масиву та їх швидкого виснаження. Необхідно підтримувати такий рівень використання геотермальної енергії, який дозволив би експлуатувати джерело енергетичних ресурсів без шкоди для навколишнього природного середовища. Для кожного регіону України існує певна максимальна інтенсивність видобування геотермальної енергії, яку можна підтримувати тривалий час.

З урахуванням досвіду європейських країн щодо впровадження геотермальних електростанцій в Україні може бути забезпечено виробництво електроенергії геотермальними установками шляхом введення в експлуатацію нових потужностей в обсязі 44 ГВт•г у 2015 році (загальною потужністю 8 МВт) та 120 ГВт•г у 2020 році (загальною потужністю 20 МВт).

Використання енергоносіїв, отриманих з відновлюваних джерел енергії, у транспортному секторі

У транспортному секторі поки що не спостерігається тенденція до значного збільшення обсягу використання енергоносіїв, отриманих з відновлюваних джерел енергії. На сьогодні виробництво біодизеля в промислових масштабах в Україні відсутнє. За різними даними обсяги виробництва біодизельного палива становить близько 20 тис. тонн на рік (переважно фермерами на малопотужному устаткуванні та для власних потреб).

У 2012 році прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо виробництва та використання моторних палив з вмістом біокомпонентів”, яким запроваджено обов’язковий вміст біоетанолу в бензинах моторних, що виробляються та/або реалізуються на території України. Для виконання положень зазначеного Закону потрібно виробляти близько 250 тис. тонн біоетанолу. Проте сьогодні його виробництво становить близько 50 тис. тонн на рік.

Розрахункова частка відновлюваної енергії у транспортному секторі на період до 2020 року наведена в додатку 4.

Внесок відновлюваної енергії, що споживається у секторах електроенергетики, теплової енергетики, транспорту, до кінцевого обсягу споживання наведено в додатку 5.

За активного розвитку генерації на базі відновлюваних джерел енергії (додаток 6) необхідно передбачити механізми забезпечення збільшення маневрових потужностей. При цьому збільшення встановленої потужності відновлюваних джерел енергії повинне здійснюватися в межах, які технологічно допустимі для збереження надійної роботи енергосистеми України. Під час збільшення обсягів виробництва електроенергії на базі відновлюваних джерел енергії потрібно здійснити модернізацію мереж для переходу до так званих smart grids, або “розумних мереж”. У разі збільшення обсягів виробництва електроенергії на базі відновлюваних джерел енергії системний оператор Об’єднаної енергетичної системи України повинен забезпечити проходження добового графіка навантаження з урахуванням найбільш ефективного та безпечного використання всіх видів генерації. Дієвим механізмом регулювання потужностей відновлюваних джерел енергії (зокрема вітро- та сонячних електростанцій) може слугувати використання споживачів-регуляторів на базі теплових насосів, теплонакопичувачів та подібних технологій.

Для розв’язання проблеми з нестачею маневрених і регулюючих потужностей потрібне будівництво гідро- і гідроакумулюючих потужностей. Пріоритетними проектами є:

завершення першої черги Дністровської ГАЕС, першої черги Ташлицької ГАЕС до 2015 року;

будівництво другої черги Ташлицької ГАЕС і будівництво другої черги Дністровської ГАЕС до 2020 року;

продовження будівництва Канівської ГАЕС потужністю 1000 МВт з пуском першого гідроагрегату в 2015 році;

завершення проектування до 2014 року та розширення Каховської ГЕС потужністю 270 МВт до 2020 року;

реконструкція та розширення Теребле-Рікської ГЕС із збільшенням потужності на 30 МВт до 2020 року.

Окремо слід приділити увагу питанню щодо необхідності розроблення та запровадження дієвих механізмів інвестиційного залучення населення до більш широкого використання відновлюваних джерел енергії.

Основні показники Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року наведені в додатках 1-8.

З урахуванням того, що частка енергії з відновлюваних джерел у валовому кінцевому обсязі споживання енергії у 2009 році становила 3,8 відсотка, у цьому Національному плані дій передбачено досягнення таких загальнонаціональних індикативних цілей:

індикативна ціль щодо частки енергії з відновлюваних джерел у валовому кінцевому обсязі споживання енергії у 2020 році - 11 відсотків;

очікуваний загальний скоригований обсяг енергоспоживання у 2020 році - 78080 тис. тонн нафтового еквіваленту;

очікуваний обсяг енергії з відновлюваних джерел, що відповідає індикативній цілі на 2020 рік - 8590 тис. тонн нафтового еквіваленту.

Крім того, в цьому Національному плані дій встановлені секторальні індикативні цілі та розраховані траєкторії їх досягнення (додаток 1).

При цьому очікуване кінцеве енергоспоживання розраховано відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Для рівня 2015 - 2020 років використано індикативні показники базового сценарію розвитку електроенергетики; для проміжних значень теплової енергетики, транспорту та показників енергоефективності використано прогнозні дані базового сценарію до 2030 року.

Реалізація в повному обсязі положень цього Національного плану дій дасть змогу:

підвищити рівень енергетичної незалежності України;

збільшити частку енергоносіїв, вироблених з відновлюваних джерел енергії, у структурі загального кінцевого енергоспоживання України у 2020 році до рівня не менш як 11 відсотків;

оптимізувати структуру паливно-енергетичного балансу України, зокрема, забезпечити до 2020 року зменшення використання енергоносіїв традиційного походження в обсязі 35 млн. тонн нафтового еквіваленту;

удосконалити механізм державного управління і регулювання у сфері відновлюваних джерел енергії;

забезпечити більш широке залучення об’єктів інтелектуальної власності до процесу розвитку сфери відновлюваних джерел енергії;

підвищити рівень конкурентоспроможності національної економіки;

покращити екологічну ситуацію у державі шляхом зменшення обсягів викидів шкідливих речовин, що утворюються під час згорання органічного палива, в атмосферу;

підвищити рівень розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії до вимог Європейського Союзу та положень Енергетичної Хартії;

забезпечити реновацію основних фондів в енергетиці України;

створити робочі місця в енергетиці та інших галузях промисловості.



Додаток 1
до Національного плану дій

ОЧІКУВАНИЙ ВАЛОВИЙ КІНЦЕВИЙ ОБСЯГ
енергоспоживання до 2020 року за базовим та енергоефективним сценаріями

(тис. тонн нафтового еквіваленту)

Сектор енергоспоживання

2009 рік

2014 рік

2015 рік

2016 рік

2017 рік

2018 рік

2019 рік

2020 рік

Базовий рік

Базовий сценарій

Енергоефективний сценарій

Базовий сценарій

Енергоефективний сценарій

Базовий сценарій

Енергоефективний сценарій

Базовий сценарій

Енергоефективний сценарій

Базовий сценарій

Енергоефективний сценарій

Базовий сценарій

Енергоефективний сценарій

Базовий сценарій

Енергоефективний сценарій

Теплова енергетика

43 640

47 790

45 570

48 620

45 910

49 510

46 280

50 460

46 680

51 460

46 800

52 520

46 950

53 780

47100

Електроенергетика

13 791

17 390

16 780

17 890

17 110

18 400

17 440

18 930

17 770

19 470

18 100

20 030

18 930

20 710

20300

Транспорт

8 943

9 620

9 260

9 950

9 480

10 290

9 700

10 650

9 930

11 030

10 170

11 440

10 420

11 910

10 680

Валове кінцеве енергоспоживання

66 374

74 800

71 610

76 460

72 500

78 200

73 420

80 040

74 380

81 960

75 070

83 990

76 300

86 400

78 080

__________

Примітки:

1. Енергоефективний сценарій – сценарій енергоспоживання з урахуванням впливу заходів з енергоефективності та енергозбереження.
2. Кінцевий обсяг енергоспоживання в тепловій енергетиці включає споживання теплової енергії для власного використання на електростанціях і теплових станціях, а також втрати теплової енергії у мережах.
3. Валовий обсяг споживання електроенергії включає обсяг виробництва електроенергії, у тому числі власну генерацію, та обсяг імпорту електроенергії (за винятком експорту електроенергії та її використання на транспорті).
4. Валове кінцеве енергоспоживання включає кінцеве енергоспоживання, втрати енергії у мережах, використання енергії для власних потреб електростанціями та тепловими станціями (за винятком споживання електроенергії гідроакумулюючими системами для трансформації в електрокотлах або теплових насосах на станціях центрального теплопостачання, як визначено у Статті (2)(f) Директиви 2009/28/ЄC).




Додаток 2
до Національного плану дій

НАЦІОНАЛЬНА ІНДИКАТИВНА ЦІЛЬ
відновлюваних джерел енергії у валовому кінцевому обсязі споживання енергії до 2020 року в системах опалення та охолодження, у виробництві електроенергії та транспортному секторі

(відсотків)

Напрям використання енергії з відновлюваних джерел

2009 рік

2014 рік

2015 рік

2016 рік

2017 рік

2018 рік

2019 рік

2020 рік

Відновлювані джерела енергії в системах опалення та охолодження-1

3,4

5,7

6,7

7,7

8,9

10,0

11,2

12,4

Відновлювані джерела енергії в електроенергетиці-2

7,1

7,6

8,3

8,8

9,7

10,4

10,9

11

Відновлювані джерела енергії у транспортному секторі-3

1,5

4,1

5

6,5

7,5

8,2

9

10

Загальна частка відновлюваних джерел енергії-4 , у тому числі:

3,8

5,9

6,7

7,4

8,3

9,1

10,1

11

запозичення в рамках міждержавного співробітництва









надлишок для міждержавного співробітництва









  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4
наступна сторінка »