Документ 952_008, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 20.01.2010, підстава - 1811-VI
( Остання подія — Набрання чинності для України міжнародного договору, відбулась 10.06.2010, підстава - v1936321-10. Подивитися в історії? )

                            Конвенція 
про охорону та заохочення розмаїття форм
культурного самовираження
(укр/рос)
{ Конвенцію ратифіковано Законом
N 1811-VI ( 1811-17 ) від 20.01.2010 }

Дата підписання: 20.10.2005 Дата ратифікації Україною: 20.01.2010 Дата набрання чинності для України: 10.06.2010
Офіційний переклад
Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань
освіти, науки і культури, проводячи засідання в м. Париж з 3 до
21 жовтня 2005 р. під час своєї 33 сесії,
підтверджуючи, що культурне розмаїття є невід'ємною
характерною рисою людства;
усвідомлюючи, що культурне розмаїття є загальною спадщиною
людства й що необхідно цінувати й зберігати її на благо всіх;
розуміючи, що культурне розмаїття створює багатий і
різноманітний світ, який розширює діапазон вибору та сприяє
людським можливостям і цінностям, будучи, отже, рушійною силою
сталого розвитку для громад, народів та націй;
нагадуючи, що культурне розмаїття, яке розцвітає в умовах
демократії, терпимості, соціальної справедливості й взаємної
поваги між народами та культурами, є необхідним для забезпечення
миру й безпеки на місцевому, національному та міжнародному рівнях;
особливо відзначаючи важливість культурного розмаїття для
повного здійснення прав людини та основоположних свобод,
проголошених у Загальній декларації прав людини ( 995_015 ) та в
інших загальновизнаних документах;
наголошуючи на необхідності залучення культури як одного зі
стратегічних елементів до національної та міжнародної політики
розвитку, а також до міжнародного співробітництва для розвитку, у
тому числі з урахуванням Декларації тисячоліття Організації
Об'єднаних Націй (2000 р.) ( 995_621 ), в якій особлива увага
звертається на викорінення зубожіння;
беручи до уваги, що культура набуває різноманітних форм у
часі та просторі й що це розмаїття виявляється в унікальних і
різноманітних формах самобутності й культурного самовираження
народів і суспільств, які складають людство;
визнаючи важливість традиційних знань як джерела
нематеріального й матеріального багатства, зокрема систем знань
корінних народів, та їхній позитивний внесок у сталий розвиток, а
також необхідність забезпечення їхньої належної охорони та
заохочення;
визнаючи необхідність уживання заходів для охорони розмаїття
форм культурного самовираження, у тому числі їхнього змісту,
особливо в тих ситуаціях, коли формам культурного самовираження
може загрожувати зникнення або серйозна шкода;
наголошуючи на важливості культури для соціальної
згуртованості в цілому та її можливості для підвищення статусу й
ролі жінки в суспільстві зокрема;
усвідомлюючи, що культурне розмаїття зміцнюється в результаті
вільного поширення ідей і що воно збагачується завдяки постійним
обмінам і взаємодії між культурами;
знову підтверджуючи, що свобода думки, вираження поглядів та
інформації, а також різноманіття засобів інформації створюють
умови для розквіту форм культурного самовираження в суспільствах;
визнаючи, що розмаїття форм культурного самовираження, у тому
числі традиційні форми, є важливим фактором, який дає людям і
народам можливість висловлювати свої ідеї та цінності й
обмінюватися ними з іншими;
нагадуючи, що мовне розмаїття є основним елементом
культурного розмаїття;
знову підтверджуючи ту найважливішу роль, яку відіграє освіта
в охороні й заохоченні форм культурного самовираження;
ураховуючи важливе значення життєздатності культур, у тому
числі для осіб, що належать до меншин і корінних народів, яка
виявляється в їхній свободі створювати, поширювати й передавати
свої традиційні форми культурного самовираження й мати до них
доступ, щоб використовувати їх для власного розвитку;
наголошуючи на життєво важливій ролі культурної взаємодії й
творчості, які збагачують й оновлюють форми культурного
самовираження й підвищують роль тих, хто бере участь у розвитку
культури для прогресу суспільства в цілому;
визнаючи важливість прав інтелектуальної власності для
забезпечення підтримки тих, хто бере участь у культурній
творчості;
будучи переконаними, що культурна діяльність і культурні
товари та послуги мають як економічний, так і культурний характер,
оскільки вони є вираженням форм самобутності, цінностей і змісту,
і тому до них не можна ставитись як до чогось, що має тільки
комерційну цінність;
відзначаючи, що процеси глобалізації, яким посприяв швидкий
розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, створюючи
безпрецедентні умови для ширшої взаємодії культур, також кидають
виклик культурному розмаїттю, особливо що стосується небезпеки
поглиблення диспропорцій між багатими й бідними країнами;
усвідомлюючи конкретне завдання ЮНЕСКО забезпечити повагу до
розмаїття культур і рекомендувати підписання таких міжнародних
угод, які можуть бути необхідними для сприяння вільному поширенню
ідей за допомогою слова та образу;
посилаючися на положення прийнятих ЮНЕСКО міжнародних
правових документів, які стосуються культурного розмаїття й
реалізації культурних прав, та, зокрема, на Загальну декларацію
2001 року про культурне розмаїття,
приймає 20 жовтня 2005 року цю Конвенцію.
I. Цілі та керівні принципи
Стаття 1
Цілі
Цілями цієї Конвенції є:
a) охорона та заохочення розмаїття форм культурного
самовираження;
b) створення умов для розквіту й вільної взаємодії культур на
взаємовигідній основі;
c) заохочення діалогу між культурами для забезпечення ширших
і збалансованіших культурних обмінів у всьому світі в інтересах
взаємоповаги культур і культури миру;
d) заохочення міжкультурності для розвитку взаємодії між
культурами в дусі наведення мостів між народами;
e) заохочення поваги до розмаїття форм культурного
самовираження й підвищення усвідомлення цінності цього розмаїття
на місцевому, національному та міжнародному рівнях;
f) підтвердження важливості взаємозв'язку між культурою та
розвитком для всіх країн, особливо тих, що розвиваються, і
підтримка заходів, яких уживають на національному й міжнародному
рівнях для забезпечення визнання справжньої цінності цього
взаємозв'язку;
g) визнання особливого характеру культурної діяльності,
культурних товарів та послуг як носіїв самобутності, цінностей і
змісту;
h) підтвердження суверенних прав держав на підтримку,
прийняття й здійснення політики та заходів, які вони вважають
належними для охорони й заохочення розмаїття форм культурного
самовираження на своїй території;
i) зміцнення міжнародного співробітництва й солідарності в
дусі партнерства, зокрема для збільшення можливостей країн, що
розвиваються, для охорони й заохочення розмаїття форм культурного
самовираження.
Стаття 2
Керівні принципи
1. Принцип поваги до прав людини та основоположних свобод
Охорона та заохочення культурного розмаїття можливі тільки
тоді, коли гарантовано права людини та основоположні свободи,
як-от: свободу вираження думок, інформації та комунікації, а також
можливість для окремих осіб вибирати форми культурного
самовираження. Ніхто не може використовувати положень цієї
Конвенції для порушення прав людини та основоположних свобод,
проголошених у Загальній декларації прав людини ( 995_015 ) й
гарантованих міжнародним правом, або для їхнього обмеження.
2. Принцип суверенітету
Згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 )
та принципами міжнародного права держави мають суверенне право
уживати заходів і проводити політику з охорони та заохочення
розмаїття форм культурного самовираження на своїй території.
3. Принцип рівної гідності й поваги до всіх культур
Охорона й поширення розмаїття форм культурного самовираження
передбачають визнання рівної гідності й поваги до всіх культур, у
тому числі культури осіб, які належать до меншин і корінних
народів.
4. Принцип міжнародної солідарності й співробітництва
Міжнародне співробітництво й солідарність повинні бути
спрямовані на надання всім країнам, особливо тим, що розвиваються,
можливості створювати й зміцнювати свої засоби культурного
самовираження, у тому числі свої галузі культури, незважаючи на
те, чи вони лише формуються, чи їх уже створено, на місцевому,
національному та міжнародному рівнях.
5. Принцип взаємодоповнюваності економічних і культурних
аспектів розвитку
Оскільки культура є однією з головних рушійних сил розвитку,
культурні аспекти розвитку мають таке саме важливе значення, як і
його економічні аспекти, і люди та народи мають основне право
брати в них участь і користуватися їхніми здобутками.
6. Принцип сталого розвитку
Культурне розмаїття є цінним надбанням людей і суспільства.
Охорона, заохочення та підтримка культурного розмаїття є однією з
найважливіших вимог забезпечення сталого розвитку в інтересах
теперішнього та прийдешніх поколінь.
7. Принцип рівного доступу
Важливими елементами забезпечення культурного розмаїття й
заохочення взаєморозуміння є рівний доступ до насиченої гами
різноманітних форм культурного самовираження в усьому світі й
доступ культур до засобів самовираження та поширення.
8. Принцип відкритості й збалансованості
Коли держави вживають заходів для підтримки розмаїття форм
культурного самовираження, вони повинні прагнути сприяти належним
чином їхній відкритості для інших культур світу й забезпечувати
відповідність таких заходів цілям, передбаченим цією Конвенцією.
II. Сфера застосування
Стаття 3
Сфера застосування
Ця Конвенція застосовується до політики й заходів, прийнятих
або вжитих Сторонами для охорони й заохочення розмаїття форм
культурного самовираження.
III. Визначення
Стаття 4
Визначення
Для цілей цієї Конвенції розуміється, що:
1. Культурне розмаїття
"Культурне розмаїття" означає розмаїття форм, за допомогою
яких культури груп і суспільств знаходять своє вираження. Ці форми
самовираження передаються всередині груп та суспільств і між ними.
Культурне розмаїття виявляється не тільки через застосування
різноманітних заходів, за допомогою яких культурна спадщина
людства виражається, розширяється й передається завдяки розмаїттю
форм культурного самовираження, а й через різні види художньої
творчості, виробництва, поширення, розподілу та споживання
продуктів культурного самовираження, незалежно від засобів і
технологій, які використовуються.
2. Культурний зміст
"Культурний зміст" означає символічне значення, художній
аспект і культурні цінності, джерелами яких є культурна
самобутність або які відображають таку самобутність.
3. Форми культурного самовираження
"Формами культурного самовираження" є такі форми
самовираження, які випливають з творчості окремих осіб, груп або
суспільств і які мають культурний зміст.
4. Культурна діяльність, культурні товари та послуги
"Культурна діяльність, культурні товари та послуги" означає
таку діяльність і такі товари та послуги, які, коли їх розглядають
з погляду конкретної властивості, застосування або мети, утілюють
або передають форми культурного самовираження, незалежно від своєї
можливої комерційної цінності. Культурна діяльність може бути
самоціллю або може сприяти виробництву культурних товарів та
послуг.
5. Галузі культури
"Галузі культури" означає ті галузі, які виробляють і
поширюють культурні товари та послуги, визначені у викладеному
вище пункті 4.
6. Культурна політика й заходи
"Культурна політика й заходи" означає таку політику й такі
заходи, які стосуються культури на місцевому, регіональному або
міжнародному рівнях, які або зосереджені на культурі як такій, або
призначені для здійснення безпосереднього впливу на окремих осіб,
групи або суспільства, у тому числі на створення, виробництво,
поширення та розподіл культурної діяльності й культурних товарів
та послуг, а також доступ до них.
7. Охорона
"Охорона" означає вживання заходів, спрямованих на
збереження, захист і збільшення розмаїття форм культурного
самовираження.
"Охороняти" означає вживати таких заходів.
8. Міжкультурність
"Міжкультурність" означає існування й рівноправну взаємодію
різноманітних культур, а також можливість створення загальних форм
культурного самовираження на основі діалогу й взаємної поваги.
IV. Права та обов'язки Сторін
Стаття 5
Загальна норма,
яка стосується прав та обов'язків
1. Сторони відповідно до Статуту Організації Об'єднаних
Націй ( 995_010 ), принципів міжнародного права й загальновизнаних
документів у галузі прав людини підтверджують своє суверенне право
розробляти й здійснювати свою культурну політику та вживати
заходів для охорони й заохочення розмаїття форм культурного
самовираження, а також для зміцнення міжнародного співробітництва
з метою досягнення цілей цієї Конвенції.
2. Коли Сторона здійснює політику й уживає заходів для
охорони й заохочення різноманіття форм культурного самовираження
на своїй території, її політика й заходи повинні відповідати
положенням цієї Конвенції.
Стаття 6
Права Сторін на національному рівні
1. У рамках своєї культурної політики та заходів, визначених
у пункті 6 статті 4, і з урахуванням своїх конкретних умов і
потреб кожна Сторона може вживати заходів, спрямованих на охорону
й заохочення розмаїття форм культурного самовираження на своїй
території.
2. Такі заходи можуть охоплювати:
a) регуляторні заходи, спрямовані на охорону й заохочення
форм культурного самовираження;
b) заходи, які належним чином забезпечують можливості для
національної культурної діяльності, культурних товарів та послуг
серед усіх доступних видів культурної діяльності, культурних
товарів та послуг, що існують на їхній території, для створення,
виробництва, поширення, розподілу такої національної культурної
діяльності, культурних товарів та послуг, а також користування
ними, у тому числі умови, які стосуються мови, що використовується
у зв'язку з такою діяльністю, товарами та послугами;
c) заходи, спрямовані на надання незалежним національним
галузям культури й діяльності неофіційного сектора реального
доступу до засобів виробництва, поширення та розподілу культурної
діяльності, культурних товарів та послуг;
d) заходи, спрямовані на надання державної фінансової
допомоги;
e) заходи, спрямовані на надання підтримки некомерційним
організаціям, а також державним і приватним інституціям, творчим
працівникам та іншим спеціалістам у галузі культури, для розвитку
й заохочення вільного обміну й поширення ідей, форм культурного
самовираження, культурної діяльності, культурних товарів та
послуг, а також для стимулювання творчого й підприємницького духу
їхньої діяльності;
f) заходи, спрямовані, де це доцільно, на створення та
підтримку державних закладів;
g) заходи, спрямовані на заохочення й підтримку творчих
працівників та інших осіб, які беруть участь у створенні форм
культурного самовираження;
h) заходи, спрямовані на збільшення розмаїття засобів масової
інформації, у тому числі шляхом розвитку громадського
радіомовлення.
Стаття 7
Засоби заохочення
форм культурного самовираження
1. Сторони докладають зусиль для створення на своїй території
такого середовища, яке допомагає окремим особам і соціальним
групам:
a) створювати, виробляти, поширювати й розподіляти свої форми
культурного самовираження й мати доступ до них, звертаючи належну
увагу на особливі умови й потреби жінок, а також різноманітних
соціальних груп, у тому числі осіб, які належать до меншин і
корінних народів;
b) мати доступ до різноманітних форм культурного
самовираження, які виникли на їхній території або в інших країнах
світу.
2. Сторони докладають також зусиль для визнання важливого
внеску творчих працівників, інших осіб, залучених до творчого
процесу, культурних спільнот, а також організацій, які підтримують
їхню роботу, та їхньої центральної ролі в збагаченні розмаїття
форм культурного самовираження.
Стаття 8
Засоби з охорони
форм культурного самовираження
1. Без обмеження положень статті 5 й 6 Сторона може визначити
ті особливі ситуації, коли форми культурного самовираження на її
території перебувають під загрозою знищення, їм загрожує серйозна
небезпека або вони інакше потребують термінового захисту.
2. Сторони можуть вживати усіх належних заходів для охорони й
збереження форм культурного самовираження в ситуаціях, зазначених
у пункті 1, відповідно до положень цієї Конвенції.
3. Сторони повідомляють Міжурядовому комітетові, зазначеному
в статті 23, про всі заходи, яких ужито з урахуванням потреб
конкретної ситуації, а Комітет може зробити відповідні
рекомендації.
Стаття 9
Обмін інформацією та прозорість
Сторони:
a) надають один раз на чотири роки у своїх доповідях ЮНЕСКО
відповідну інформацію про заходи, яких ужито для охорони й
заохочення розмаїття форм культурного самовираження на їхній
території та на міжнародному рівні;
b) призначають координатора, який відповідає за обмін
інформацією стосовно цієї Конвенції;
c) діляться й обмінюються інформацією, яка стосується охорони
й заохочення розмаїття форм культурного самовираження.
Стаття 10
Освіта й підвищення
інформованості громадськості
Сторони:
a) сприяють розумінню важливості охорони й заохочення
розмаїття форм культурного самовираження, inter alia(*), за
допомогою програм у галузі освіти й підвищення інформованості
громадськості;
--------------- (*) Inter alia - між іншим, зокрема (лат.). - Прим.пер.
b) співробітничають з іншими Сторонами й міжнародними та
регіональними організаціями для досягнення цілей цієї статі;
c) докладають зусиль для стимулювання творчості й зміцнення
виробничого потенціалу шляхом розробки освітніх програм і програм
професійної підготовки та обміну у сфері галузей культури. Ці
засоби повинні здійснюватись у такий спосіб, який не має
негативного впливу на традиційні форми виробництва.
Стаття 11
Участь громадянського суспільства
Сторони визнають основну роль суспільства в охороні та
заохоченні розмаїття форм культурного самовираження. Сторони
заохочують активну участь громадянського суспільства у своїх
зусиллях для досягнення цілей цієї Конвенції.
Стаття 12
Заохочення міжнародного співробітництва
Сторони докладають зусиль для зміцнення свого двостороннього,
регіонального та міжнародного співробітництва, сприятливого для
заохочення розмаїття форм культурного самовираження, звертаючи
особливу увагу на ситуації, зазначені в статтях 8 та 17, зокрема
для:
a) сприяння діалогові між Сторонами з питань культурної
політики;
b) посилення стратегічного та управлінського потенціалу
державного сектора в громадських культурних закладах шляхом
здійснення культурних обмінів та обміну найліпшою практикою між
спеціалістами на міжнародному рівні;
c) зміцнення партнерства з громадянським суспільством,
неурядовими організаціями та приватним сектором, а також між ними
для заохочення розмаїття форм культурного самовираження;
d) сприяння застосуванню нових технологій, стимулювання
партнерства з метою посилення обміну інформацією та поліпшення
культурного взаєморозуміння, а також заохочення розмаїття форм
культурного самовираження;
e) заохочення укладання угод про спільне виробництво й
спільне поширення.
Стаття 13
Інтеграція культури в сталий розвиток
Сторони докладають зусиль для залучення питання культури до
своєї політики в галузі розвитку на всіх рівнях з метою створення
умов, сприятливих для сталого розвитку, і в цих рамках сприяють
аспектам, пов'язаних з охороною та заохоченням розмаїття форм
культурного самовираження.
Стаття 14
Співробітництво для розвитку
Сторони докладають зусиль для підтримки співробітництва з
метою сталого розвитку й зменшення масштабів зубожіння, особливо у
зв'язку з конкретними потребами країн, що розвиваються, для
сприяння формуванню динамічного сектора культури, inter alia,
шляхом:
а) зміцнення галузей культури в країнах, що розвиваються,
завдяки: i) створенню та зміцненню потенціалу виробництва й поширенню
в галузі культури в країнах, що розвиваються; ii) сприянню ширшому доступові до глобального ринку й
міжнародних мереж поширення для їхньої культурної діяльності та
їхніх культурних товарів та послуг; iii) створенню умов для формування життєздатних місцевих і
регіональних ринків; iv) уживанню, якщо це можливо, належних заходів у розвинених
країнах для полегшення доступу на їхню територію для культурної
діяльності й культурних товарів та послуг з країн, що
розвиваються; v) підтримці творчої діяльності й створенню настільки,
наскільки це можливо, умов, які забезпечують мобільність творчих
працівників з країн, що розвиваються; vi) заохоченню відповідної взаємодії між розвиненими країнами
та країнами, що розвиваються, inter alia, у галузі музичного й
кінематографічного мистецтв;
b) створення потенціалу завдяки обмінові інформацією,
досвідом і спеціальними знаннями, а також підготовці людських
ресурсів у країнах, що розвиваються, як у державному, так і в
приватному секторах, які, inter alia, стосуються стратегічного та
управлінського потенціалу, розробки й здійснення політики,
заохочення й поширення форм культурного самовираження, розвитку
малих, середніх підприємств і мікропідприємств, застосування
технологій, а також підвищення кваліфікації та передачі
професійних навичок;
с) передачі технології та спеціальних знань і досвіду завдяки
вживанню належних заходів для стимулювання, особливо у сфері
галузей культури та культурного підприємництва;
d) забезпечення фінансової підтримки завдяки: i) створенню Міжнародного фонду культурного розмаїття,
передбаченого в статті 18; ii) надання, де це доцільно, офіційної допомоги для розвитку,
у тому числі технічної допомоги для стимулювання й підтримки
творчої діяльності; iii) використання інших форм фінансової допомоги, як-от:
позик під низький процент, субсидій та інших механізмів
фінансування.
Стаття 15
Спільні домовленості
Сторони заохочують розвиток партнерства між державним і
приватним секторами й некомерційними організаціями та всередині
них для співробітництва з країнами, що розвиваються, у нарощенні
їхнього потенціалу в галузі охорони та заохочення розмаїття форм
культурного самовираження. З урахуванням потреб країн, що
розвиваються, особлива увага в рамках цих новаторських форм
партнерства звертається на дальший розвиток інфраструктури,
людських ресурсів і політики, а також обмін культурною діяльністю
й культурними товарами та послугами.
Стаття 16
Преференційний режим для країн, що розвиваються
Розвинені країни сприяють культурним обмінам з країнами, що
розвиваються, шляхом надання на належній інституційній та
юридичній основі преференційного режиму для творчих працівників та
інших спеціалістів і працівників у галузі культури, а також для
їхніх культурних товарів та послуг.
Стаття 17
Міжнародне співробітництво
в ситуаціях виникнення серйозної загрози для форм
культурного самовираження
Сторони співробітничають для надання допомоги одна одній та,
зокрема, країнам, що розвиваються, у ситуаціях, зазначених у
статті 8.
Стаття 18
Міжнародний фонд культурного розмаїття
1. Цією Конвенцією створюється Міжнародний фонд культурного
розмаїття (далі - Фонд).
2. Фонд складається із цільових фондів, заснованих відповідно
до Положень про фінанси ЮНЕСКО.
3. Ресурси Фонду складаються з:
a) добровільних внесків Сторін;
b) коштів, асигнованих із цією метою Генеральною конференцією
ЮНЕСКО;
c) внесків, пожертв або заповітного майна, що надійшли від
інших держав, організацій та програм системи Організації
Об'єднаних Націй, інших регіональних або міжнародних організацій,
а також державних або приватних установ чи фізичних осіб;
d) будь-яких процентних нарахувань на ресурси цього Фонду;
e) коштів зборів і надходжень від заходів, організованих на
користь Фонду;
f) будь-яких інших ресурсів, передбачених положеннями Фонду.
4. Рішення про використання ресурсів Фонду приймає
Міжурядовий комітет на основі керівних принципів, визначених
Конференцією Сторін, зазначеною в статті 22.
5. Міжурядовий комітет може приймати внески та допомогу в
інших формах для загальних і конкретних цілей, пов'язаних з
визначеними проектами, за умови, що він ухвалив такі проекти.
6. Внесення внесків до Фонду не може супроводжуватися жодними
політичними, економічними чи іншими умовами, несумісними із цілями
цієї Конвенції.
7. Сторони докладають зусиль для надання на постійній основі
добровільних внесків, необхідних для здійснення цієї Конвенції.
Стаття 19
Обмін інформацією, її аналіз та поширення
1. Сторони домовляються обмінюватись інформацією та ділитися
спеціальними знаннями, які стосуються збору даних і статистики про
розмаїття форм культурного самовираження, а також найліпшою
практикою його охорони та заохочення.
2. ЮНЕСКО, використовуючи існуючі механізми в рамках
Секретаріату, сприяє зборові, аналізові та поширенню всієї
відповідної інформації, статистики та найліпшої практики.
3. ЮНЕСКО також створює та оновлює банк даних з різних
секторів й урядових, приватних та некомерційних організацій,
діяльність яких пов'язана з формами культурного самовираження.
4. Для сприяння зборові даних ЮНЕСКО звертає особливу увагу
на питання створення потенціалу й розширення спеціальних знань і
досвіду Сторін, які звертаються з проханням про надання їм такої
допомоги.
5. Збір інформації, визначеної в цій статті, доповнює
інформацію, яку збирають згідно з положеннями статті 9.
V. Зв'язок з іншими правовими актами
Стаття 20
Зв'язок з іншими договорами: взаємна
підтримка, взаємодоповнюваність і непідпорядкованість
1. Сторони визнають, що вони сумлінно виконують свої
зобов'язання за цією Конвенцією та всіма іншими міжнародними
договорами, сторонами яких вони є. Відповідно, не підпорядковуючи
цієї Конвенції будь-якому іншому договору,
а) вони заохочують взаємну підтримку між цією Конвенцією та
іншими договорами, сторонами яких вони є, а також
b) під час тлумачення чи застосування інших договорів,
сторонами яких вони є, або під час прийняття інших міжнародних
зобов'язань, Сторони враховують відповідні положення цієї
Конвенції.
2. Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що змінює
права та обов'язки Сторін за будь-якими іншими договорами,
сторонами яких вони є.
Стаття 21
Міжнародні консультації та координація
Сторони зобов'язуються сприяти цілям та принципам цієї
Конвенції на інших міжнародних форумах. Із цією метою Сторони, де
це доцільно, консультуються одна з одною, беручи до уваги
зазначені цілі та принципи.
VI. Органи Конвенції
Стаття 22
Конференція Сторін
1. Засновується Конференція Сторін. Конференція Сторін є
пленарним вищим органом цієї Конвенції.
2. Конференція Сторін збирається на чергову сесію один раз на
два роки, настільки, наскільки це можливо, разом з Генеральною
конференцією ЮНЕСКО. Вона може зібратися на позачергову сесію,
якщо вона так вирішить або якщо Міжурядовий комітет отримає
прохання про це від щонайменше третини загальної кількості Сторін.
3. Конференція Сторін затверджує власний регламент.
4. Функціями Конференції Сторін є, inter alia:
a) обрання членів Міжурядового комітету;
b) отримання й розгляд доповідей Сторін цієї Конвенції,
надісланих Міжурядовим комітетом;
c) затвердження оперативних керівних принципів, розроблених
Міжурядовим комітетом на її прохання;
d) уживання інших заходів, які можуть уважатися необхідними
для сприяння цілям цієї Конвенції.
Стаття 23
Міжурядовий комітет
1. У рамках ЮНЕСКО створюється Міжурядовий комітет з охорони
й заохочення розмаїття форм культурного самовираження (далі -
Міжурядовий комітет). До його складу входять 18 держав - учасниць
Конвенції, яких Конференція Сторін обирає на чотирирічний строк
після набрання цією Конвенцією чинності відповідно до статті 29.
2. Міжурядовий комітет збирається щорічно.
3. Міжурядовий комітет здійснює свою діяльність під
керівництвом Конференції Сторін та є підзвітним їй.
4. Як тільки кількість Сторін Конвенції досягне 50, число
членів Міжурядового комітету збільшується до 24.
5. Вибори членів Міжурядового комітету ґрунтуються на
принципах справедливого географічного розподілу, а також ротації.
6. Без шкоди для інших обов'язків, передбачених для нього
цією Конвенцією, Міжурядовий комітет здійснює такі функції:
a) сприяння досягненню цілей цієї Конвенції, а також
заохочення й перевірки її здійснення;
b) підготовки та подання на затвердження Конференцією Сторін
на її прохання оперативних керівних принципів здійснення та
застосування положень Конвенції;
c) подання до Конференції Сторін доповідей Сторін Конвенції
разом зі своїми коментарями та коротким викладом їхнього змісту;
d) вироблення належних рекомендацій у ситуаціях, про які
Сторони йому повідомили згідно з відповідними положеннями
Конвенції, зокрема статті 8;
е) установлення процедур та інших механізмів консультацій,
спрямованих на сприяння принципам і цілям цієї Конвенції в рамках
інших міжнародних форумів;
f) виконання будь-яких інших завдань, які Конференція Сторін
може йому доручити.
7. Згідно зі своїм регламентом Міжурядовий комітет може
будь-коли запропонувати державним або приватним установам чи
фізичним особам узяти участь у його засіданнях для проведення
консультацій з певних питань.
8. Міжурядовий комітет готує та подає на затвердження
Конференцією Сторін свій регламент.
Стаття 24
Секретаріат ЮНЕСКО
1. Органам Конвенції допомагає Секретаріат ЮНЕСКО.
2. Секретаріат готує документацію Конференції Сторін та
Міжурядового комітету, а також порядок денний їхніх засідань,
сприяє виконанню їхніх рішень та повідомляє про виконання цих
рішень.
VII. Прикінцеві положення
Стаття 25
Вирішення спорів
1. У разі виникнення спору між Сторонами цієї Конвенції
стосовно тлумачення або застосування Конвенції Сторони намагаються
вирішити його шляхом проведення переговорів.
2. Якщо відповідні Сторони не можуть досягти згоди шляхом
проведення переговорів, вони можуть спільно звернутися до третьої
сторони з проханням про добрі послуги або посередництво.
3. Якщо добрі послуги чи посередництво не надаються або якщо
переговори, добрі послуги чи посередництво не можуть вирішити
спору, Сторона може вдатися до вирішення згідно з процедурою,
викладеною в додатку до цієї Конвенції. Сторони сумлінно
розглядають пропозицію, яку вносить Погоджувальна комісія для
вирішення спору.
4. Кожна Сторона під час ратифікації, прийняття, затвердження
або приєднання може заявити про те, що вона не визнає зазначеної
вище погоджувальної процедури. Будь-яка Сторона, яка зробила таку
заяву, може будь-коли її відкликати, повідомивши про це
Генеральному директору ЮНЕСКО.
Стаття 26
Ратифікація, прийняття, затвердження
або приєднання державами-членами
1. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю, затвердженню
або приєднанню державами - членами ЮНЕСКО згідно з їхніми
відповідними конституційними процедурами.
2. Документи про ратифікацію, прийняття, затвердження або
приєднання здаються на зберігання Генеральному директору ЮНЕСКО.
Стаття 27
Приєднання
1. Ця Конвенція є відкритою для приєднання всіх держав, які
не є членами ЮНЕСКО, але є членами Організації Об'єднаних Націй
або однієї з її спеціалізованих установ, і яких Генеральна
конференція ЮНЕСКО запрошує приєднатися до неї.
2. Ця Конвенція також є відкритою для приєднання територій,
які мають повне внутрішнє самоврядування і визнані такими
Організацією Об'єднаних Націй, але не отримали повної незалежності
згідно з резолюцією 1514 (XV) Генеральної Асамблеї ( 995_280 ), і
які компетентні в питаннях, охоплюваних цією Конвенцією, у тому
числі підписувати договори з таких питань.
3. До організацій регіональної економічної інтеграції
застосовуються такі положення:
а) ця Конвенція є відкритою також для приєднання будь-якої
організації регіональної економічної інтеграції, яка, за винятком
випадків, зазначених нижче, є цілком обмеженою положеннями
Конвенції в такий самий спосіб, як і держави-члени;
b) у разі, коли одна або декілька держав - членів такої
організації також є Сторонами цієї Конвенції, організація й
держава-член або держави-члени домовляються про розподіл
відповідальності за виконання своїх зобов'язань за цією Конвенцію.
Такий розподіл набирає чинності після завершення процедури
повідомлення, описаної в підпункті "с". Організація та
держави-члени не можуть здійснювати прав, які випливають із цієї
Конвенції, одночасно. Крім цього, організації регіональної
економічної інтеграції в питаннях, у яких вони є компетентними,
здійснюють свої права для голосування тією кількістю голосів, що
дорівнює кількості їхніх держав-членів, які є Сторонами цієї
Конвенції. Ця організація не може скористатися своїм правом
голосу, якщо це право здійснює її держава-член, і навпаки;
с) організація регіональної економічної інтеграції та її
держава-член або держави-члени, які домовилися про розподіл
відповідальності, як це передбачено в підпункті "b", повідомляють
Сторонам про такий запропонований розподіл так: i) у своєму документі про приєднання ця організація чітко
заявляє про розподіл відповідальності в питаннях, які регулюються
Конвенцією; ii) у разі будь-якої пізнішої зміни їхніх відповідних
зобов'язань організація регіональної економічної інтеграції
повідомляє депозитарієві про будь-яку запропоновану зміну їхніх
відповідних зобов'язань; у свою чергу, депозитарій повідомляє про
таку зміну Сторонам;
d) припускається, що держави - члени організації регіональної
економічної інтеграції, які стають Сторонами цієї Конвенції,
залишаються компетентними в усіх питаннях, що не є предметом
передачі повноважень організації, про яку чітко заявлено й
повідомлено депозитарієві;
е) "організація регіональної економічної інтеграції" означає
організацію, яка складається із суверенних держав, які є членами
Організації Об'єднаних Націй або однієї з її спеціалізованих
установ, якій ці держави передали свої повноваження стосовно
питань, що регулюються цією Конвенцією, і яка належним чином
уповноважена згідно з її внутрішніми процедурами стати Стороною
Конвенції.
4. Документ про приєднання здається на зберігання
Генеральному директору ЮНЕСКО.
Стаття 28
Координатор
Ставши Стороною цієї Конвенції, кожна Сторона призначає
координатора, зазначеного в статті 9.
Стаття 29
Набрання чинності
1. Ця Конвенція набирає чинності після закінчення трьох
місяців з дати здачі на зберігання тридцятого документа про
ратифікацію, прийняття, затвердження або приєднання, але лише для
тих держав або організацій регіональної економічної інтеграції,
які здали на зберігання свої відповідні документи про ратифікацію,
прийняття, затвердження або приєднання станом на цю дату або
раніше. Вона набирає чинності для будь-якої іншої Сторони через
три місяці після здачі на зберігання документа про ратифікацію,
прийняття, затвердження або приєднання.
2. Для цілей цієї статті жодний документ, зданий на
зберігання організацією регіональної економічної інтеграції, не
повинен додаватися до числа документів, зданих на зберігання
державами - членами цієї організації.
Стаття 30
Федеральні або неунітарні конституційні системи
Визнаючи, що міжнародні угоди є однаково обов'язковими для
Сторін незалежно від їхніх конституційних систем, до Сторін, які
мають федеральну або неунітарну систему, застосовуються такі
положення:
a) стосовно положень цієї Конвенції, виконання яких підпадає
під правову юрисдикцію федерального або центрального законодавчого
органу, федеральний або центральний уряд несе ті самі
зобов'язання, що й Сторони, які не є федеральними державами;
b) стосовно положень цієї Конвенції, виконання яких підпадає
під юрисдикцію кожного із суб'єктів, які входять до складу
держави, як-от: штатів, графств, провінцій або кантонів, які
згідно з конституційною системою федерації не зобов'язані вживати
законодавчих заходів, федеральний уряд повідомляє в разі потреби
компетентним органам таких суб'єктів, як-от: штатів, графств,
провінцій або кантонів, про викладені вище положення зі своєю
рекомендацією для їхнього прийняття.
Стаття 31
Денонсація
1. Будь-яка Сторона цієї Конвенції може денонсувати цю
Конвенцію.
2. Про денонсацію повідомляється в письмовій формі в
документі, який здається на зберігання Генеральному директору
ЮНЕСКО.
3. Денонсація набирає чинності через дванадцять місяців після
отримання документа про денонсацію. Вона жодним чином не впливає
на фінансові зобов'язання, які Сторона, що денонсує Конвенцію,
повинна виконувати до дати, коли припинення участі набере
чинності.
Стаття 32
Функції депозитарію
Генеральний директор ЮНЕСКО як депозитарій цієї Конвенції
повідомляє державам - членам Організації, державам, які не є
членами Організації, організації регіональної економічної
інтеграції, зазначеній у статті 27, а також Організації Об'єднаних
Націй про здачу на зберігання документів про ратифікацію,
прийняття, затвердження або приєднання, зазначених у статтях 26 і
27, та документів про денонсацію, передбачених у статті 31.
Стаття 33
Поправки
1. Сторона цієї Конвенції може шляхом надіслання письмового
повідомлення, адресованого Генеральному директору, пропонувати
поправки до цієї Конвенції. Генеральний директор надсилає таке
повідомлення всім Сторонам. Якщо протягом шести місяців з дати
надіслання повідомлення не менше половини загальної кількості
Сторін позитивно відреагують на запит, Генеральний директор
рекомендує таку пропозицію на наступній сесії Конференції Сторін
для обговорення й можливого прийняття.
2. Поправки приймаються більшістю, що складає дві третини
голосів присутніх Сторін, які беруть участь у голосуванні.
3. Поправки до цієї Конвенції після їхнього прийняття
подаються на розгляд Сторонам для ратифікації, прийняття,
затвердження або приєднання.
4. Для Сторін, які ратифікували, прийняли або затвердили
поправки до цієї Конвенції або приєдналися до них, такі поправки
набирають чинності через три місяці після здачі на зберігання
документів, зазначених у пункті 3 цієї Конвенції, двома третинами
загальної кількості Сторін. Після цього для кожної Сторони, яка
ратифікує, приймає, затверджує поправку або приєднується до неї,
зазначена поправка набирає чинності через три місяці після здачі
на зберігання цією Стороною документа про ратифікацію, прийняття,
затвердження або приєднання.
5. Процедура, зазначена в пунктах 3 й 4, не застосовується
стосовно поправок до статті 23, які стосуються числа членів
Міжурядового комітету. Ці поправки набирають чинності в момент
їхнього прийняття.
6. Держава або організація регіональної економічної
інтеграції, зазначена в статті 27, яка стає Стороною цієї
Конвенції після набрання поправками чинності згідно з пунктом 4
цієї статті, якщо не буде висловлено іншого наміру, вважається:
a) Стороною цієї Конвенції з унесеними до неї таким чином
поправками, а також
b) Стороною цієї Конвенції без унесених до неї поправок
стосовно будь-якої Сторони, яку такі поправки не зобов'язують.
Стаття 34
Тексти, які мають юридичну силу
Цю Конвенцію складено англійською, арабською, іспанською,
китайською, російською та французькою мовами, причому всі шість
текстів мають однакову юридичну силу.
Стаття 35
Реєстрація
Відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй
( 995_010 ) ця Конвенція реєструється Секретаріатом Організації
Об'єднаних Націй на прохання Генерального директора ЮНЕСКО.

Додаток

ПОГОДЖУВАЛЬНА ПРОЦЕДУРА

Стаття 1
Погоджувальна комісія
Погоджувальна комісія створюється на прохання однієї зі
Сторін, яка є стороною в спорі. Якщо Сторони не домовляться про
інше, Комісія складається з п'яти членів: кожна відповідна Сторона
призначає по два члени, які за загальною домовленістю обирають
голову.
Стаття 2
Члени Комісії
У спорах між більш як двома Сторонами Сторони, які мають
спільні інтереси, призначають своїх членів Комісії за загальною
домовленістю. У випадках, коли дві чи більше Сторін мають окремі
інтереси або коли в них виникають розбіжності стосовно того, чи
мають вони спільні інтереси, вони призначають своїх членів
самостійно.
Стаття 3
Призначення
Якщо Сторони не роблять будь-яких призначень протягом двох
місяців після дати звернення з проханням про створення
Погоджувальної комісії, то Генеральний директор ЮНЕСКО на прохання
Сторони, яка запропонувала створити таку Комісію, робить ці
призначення протягом наступного двомісячного періоду.
Стаття 4
Голова Комісії
Якщо голову Погоджувальної комісії не було обрано протягом
двох місяців з моменту призначення останнього члена Комісії,
Генеральний директор ЮНЕСКО на прохання Сторони призначає голову
протягом наступного двомісячного періоду.
Стаття 5
Рішення
Погоджувальна комісія приймає свої рішення більшістю голосів
своїх членів. Якщо Сторони спору не домовляються про інше, вона
сама визначає порядок своєї роботи. Вона вносить пропозицію про
вирішення спору, яку Сторони розглядають сумлінно.
Стаття 6
Розбіжності
Погоджувальна комісія вирішує стосовно розбіжностей, чи є
Комісія компетентною.

Конвенция
об охране и поощрении разнообразия
форм культурного самовыражения
(Париж, 20 октября 2005 года)

Генеральная конференция Организации Объединенных Наций по
вопросам образования, науки и культуры, собравшаяся с 3 по 21
октября 2005 г. в Париже на свою 33-ю сессию,
утверждая, что культурное разнообразие является неотъемлемой
отличительной чертой человечества,
сознавая, что культурное разнообразие является общим
наследием человечества и что необходимо дорожить им и сохранять
его на благо всех,
сознавая, что культурное разнообразие создает богатый и
многообразный мир, который расширяет диапазон выбора и
обеспечивает питательную среду для человеческих возможностей и
ценностей, являясь, таким образом, движущей силой устойчивого
развития для сообществ, народов и наций,
напоминая о том, что культурное разнообразие, расцветающее в
условиях демократии, терпимости, социальной справедливости и
взаимного уважения между народами и культурами, необходимо для
обеспечения мира и безопасности на местном, национальном и
международном уровнях,
особо отмечая важность культурного разнообразия для полного
осуществления прав человека и основных свобод, провозглашенных во
Всеобщей декларации прав человека ( 995_015 ) и в других
общепризнанных документах,
подчеркивая необходимость интеграции культуры в качестве
одного из стратегических элементов в национальную и международную
политику развития, а также в международное сотрудничество в целях
развития, в том числе с учетом Декларации тысячелетия Организации
Объединенных Наций (2000 г.) ( 995_621 ), в которой особое
внимание уделяется искоренению нищеты,
принимая во внимание, что культура приобретает различные
формы во времени и в пространстве и что это разнообразие
проявляется в уникальных и многообразных формах самобытности и
культурного самовыражения народов и обществ, которые составляют
человечество,
признавая важность традиционных знаний как источника
нематериального и материального богатства, и в частности систем
знаний коренных народов, и их позитивный вклад в устойчивое
развитие, а также необходимость обеспечения их надлежащей охраны и
поощрения,
признавая необходимость принятия мер для охраны разнообразия
форм культурного самовыражения, включая его содержание, особенно в
тех ситуациях, когда формам культурного самовыражения может
угрожать исчезновение или серьезный ущерб,
подчеркивая важность культуры для социальной сплоченности в
целом, и в частности ее возможности для повышения статуса и роли
женщин в обществе,
сознавая, что культурное разнообразие укрепляется в
результате свободного распространения идей и что оно обогащается
благодаря постоянным обменам и взаимодействию между культурами,
вновь подтверждая, что свобода мысли, выражения мнений и
информации, а также многообразие средств информации создают
условия для расцвета форм культурного самовыражения в обществах,
признавая, что разнообразие форм культурного самовыражения,
включая традиционные формы, является важным фактором, дающим людям
и народам возможность выражать свои идеи и ценности и обмениваться
ими с другими,
напоминая о том, что языковое разнообразие является
основополагающим элементом культурного разнообразия, и вновь
подтверждая ту важнейшую роль, которую образование играет в деле
охраны и поощрения форм культурного самовыражения,
учитывая важное значение жизнеспособности культур, в том
числе для лиц, принадлежащих к меньшинствам и коренным народам,
которая проявляется в их свободе создавать, распространять и
передавать свои традиционные формы культурного самовыражения и
иметь к ним доступ, с тем чтобы использовать их для своего
собственного развития,
подчеркивая жизненно важную роль культурного взаимодействия и
творчества, обогащающих и обновляющих формы культурного
самовыражения и повышающих роль тех, кто участвует в развитии
культуры в интересах прогресса общества в целом,
признавая важность прав интеллектуальной собственности в
обеспечении поддержки тем, кто участвует в культурном творчестве,
будучи убеждена, что культурная деятельность и культурные
товары и услуги носят как экономический, так и культурный
характер, поскольку они являются выражением форм самобытности,
ценностей и смысла, и поэтому к ним нельзя относиться как к
чему-то, имеющему только коммерческую ценность,
отмечая, что процессы глобализации, которым способствует
быстрое развитие информационных и коммуникационных технологий,
создавая невиданные условия для более широкого взаимодействия
культур, одновременно бросают вызов культурному разнообразию,
особенно с точки зрения опасности углубления диспропорций между
богатыми и бедными странами,
сознавая, что на ЮНЕСКО возложены конкретные задачи
обеспечивать уважение разнообразия культур и рекомендовать
заключение таких международных соглашений, которые она считает
необходимыми для содействия свободному распространению идей
словесным и изобразительным путем,
ссылаясь на положения принятых ЮНЕСКО международных правовых
документов, касающихся культурного разнообразия и осуществления
культурных прав, и в частности на Всеобщую декларацию 2001 года о
культурном разнообразии,
принимает 20 октября 2005 года настоящую Конвенцию.
I. ЦЕЛИ И РУКОВОДЯЩИЕ ПРИНЦИПЫ
Статья 1
Цели
Целями настоящей Конвенции являются:
a) охрана и поощрение разнообразия форм культурного
самовыражения;
b) создание условий для расцвета и свободного взаимодействия
различных культур на взаимовыгодной основе;
c) поощрение диалога между культурами в целях обеспечения
более широких и сбалансированных культурных обменов во всем мире в
интересах взаимоуважения культур и культуры мира;
d) поощрение межкультурного взаимодействия в целях развития
взаимопроникновения культур в духе наведения мостов между
народами;
e) поощрение уважения к разнообразию форм культурного
самовыражения и повышение осознания ценности этого разнообразия на
местном, национальном и международном уровнях;
f) подтверждение важности взаимосвязи между культурой и
развитием для всех стран, в особенности развивающихся, и поддержка
действий, предпринимаемых на национальном и международном уровнях
с целью обеспечить признание подлинной ценности этой взаимосвязи;
g) признание особого характера культурной деятельности и
культурных товаров и услуг как носителей самобытности, ценностей и
смысла;
h) подтверждение суверенного права государств на поддержку,
принятие и осуществление политики и мер, которые они считают
надлежащими для охраны и поощрения разнообразия форм культурного
самовыражения на своей территории;
i) укрепление международного сотрудничества и солидарности в
духе партнерства, в частности для расширения возможностей
развивающихся стран в области охраны и поощрения многообразия форм
культурного самовыражения.
Статья 2
Руководящие принципы
1. Принцип уважения прав человека и основных свобод
Охрана и поощрение культурного разнообразия возможны только
тогда, когда гарантированы права человека и такие основные
свободы, как свобода выражения мнений, информации и коммуникации,
а также возможность для отдельных лиц выбирать формы культурного
самовыражения. Никто не может использовать положения настоящей
Конвенции для ущемления прав человека и основных свобод,
провозглашенных во Всеобщей декларации прав человека ( 995_015 ) и
гарантируемых международным правом, или для их ограничения.
2. Принцип суверенитета
В соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций
( 995_010 ) и принципами международного права государства обладают
суверенным правом принимать меры и проводить политику по охране и
поощрению разнообразия форм культурного самовыражения на своей
территории.
3. Принцип равного достоинства и уважения всех культур
Охрана и поощрение разнообразия форм культурного
самовыражения предполагают признание равного достоинства и
уважения всех культур, включая культуры лиц, принадлежащих к
меньшинствам и коренным народам.
4. Принцип международной солидарности и сотрудничества
Международное сотрудничество и солидарность должны быть
направлены на предоставление всем странам, особенно развивающимся,
возможности создавать и укреплять свои средства культурного
самовыражения, включая свою индустрию культуры, как формирующуюся,
так и уже существующую, на местном, национальном и международном
уровнях.
5. Принцип взаимодополняемости экономических и культурных
аспектов развития
Поскольку культура является одной из главных движущих сил
развития, культурные аспекты развития имеют столь же важное
значение, что и его экономические аспекты, и люди и народы
обладают основным правом принимать в них участие и пользоваться их
плодами.
6. Принцип устойчивого развития
Культурное разнообразие является ценным достоянием для людей
и обществ. Охрана, поощрение и поддержание культурного
разнообразия - одно из важнейших требований обеспечения
устойчивого развития в интересах нынешнего и будущих поколений.
7. Принцип равного доступа
Важными факторами обеспечения культурного разнообразия и
поощрения взаимопонимания являются равный доступ к насыщенной
гамме разнообразных форм культурного самовыражения во всем мире и
доступ культур к средствам самовыражения и распространения.
8. Принцип открытости и сбалансированности
Когда государства принимают меры по поддержанию разнообразия
форм культурного самовыражения, они должны стремиться
содействовать надлежащим образом их открытости для других культур
мира и обеспечивать, чтобы такие меры соответствовали целям,
которые преследуются настоящей Конвенцией.
II. СФЕРА ПРИМЕНЕНИЯ
Статья 3
Сфера применения
Настоящая Конвенция применяется в отношении политики и мер,
принимаемых участниками в связи с охраной и поощрением
разнообразия форм культурного самовыражения.
III. ОПРЕДЕЛЕНИЯ
Статья 4
Определения
Для целей настоящей Конвенции устанавливается следующее:
1. Культурное разнообразие
"Культурное разнообразие" означает многообразие форм, с
помощью которых культуры групп и обществ находят свое выражение.
Эти формы самовыражения передаются внутри групп и обществ и между
ними.
Культурное разнообразие проявляется не только через
применение различных средств, с помощью которых культурное
наследие человечества выражается, расширяется и передается
благодаря многообразию форм культурного самовыражения, но и через
различные виды художественного творчества, а также производства,
распространения, распределения и потребления продуктов культурного
самовыражения, независимо от используемых средств и технологий.
2. Культурное содержание
"Культурное содержание" означает символический смысл,
художественный аспект и те культурные ценности, истоками которых
является культурная самобытность или которые отображают такую
самобытность.
3. Формы культурного самовыражения
"Формами культурного самовыражения" являются такие формы
самовыражения, которые представляют собой результат творчества
отдельных лиц, групп или обществ и которые имеют культурное
содержание.
4. Культурная деятельность и культурные товары и услуги
"Культурная деятельность и культурные товары и услуги"
означает такую деятельность и такие товары и услуги, которые,
когда они рассматриваются с точки зрения конкретного свойства,
употребления или цели, воплощают или несут в себе формы
культурного самовыражения, независимо от своей возможной
коммерческой ценности. Культурная деятельность может быть
самоцелью или может способствовать производству культурных товаров
и услуг.
5. Индустрия культуры
"Индустрия культуры" означает те отрасли, которые производят
и распространяют культурные товары и услуги, определенные в пункте
4 выше.
6. Культурные политика и меры
"Культурные политика и меры" означает такие политику и меры,
касающиеся культуры, будь то на местном, региональном,
национальном или международном уровнях, которые либо сосредоточены
на культуре как таковой, либо предназначены для оказания
непосредственного влияния на формы культурного самовыражения
отдельных лиц, сообществ или обществ, включая создание,
производство, распространение и распределение культурной
деятельности и культурных товаров и услуг, а также на доступ к
ним.
7. Охрана
"Охрана" означает принятие мер, направленных на сохранение,
защиту и увеличение разнообразия форм культурного самовыражения.
"Охранять" означает принимать такие меры.
8. Межкультурное взаимодействие
"Межкультурное взаимодействие" означает существование и
равноправное взаимодействие различных культур, а также возможность
создания общих форм культурного самовыражения на основе диалога и
взаимного уважения.
IV. ПРАВА И ОБЯЗАТЕЛЬСТВА УЧАСТНИКОВ
Статья 5
Общая норма, касающаяся прав и обязательств
1. Участники в соответствии с Уставом Организации
Объединенных Наций ( 995_010 ), принципами международного права и
общепризнанными документами в области прав человека подтверждают
свое суверенное право разрабатывать и осуществлять свою культурную
политику и принимать меры по охране и поощрению разнообразия форм
культурного самовыражения, а также по укреплению международного
сотрудничества для достижения целей настоящей Конвенции.
2. Когда участник осуществляет политику и принимает меры по
охране и поощрению разнообразия форм культурного самовыражения на
своей территории, его политика и меры должны соответствовать
положениям настоящей Конвенции.
Статья 6
Права участников на национальном уровне
1. В рамках своей культурной политики и мер, определенных в
статье 4.6, и с учетом своих собственных конкретных условий и
потребностей каждый участник может принимать меры, направленные на
охрану и поощрение разнообразия форм культурного самовыражения на
своей территории.
2. Такие меры могут включать следующее:
a) регламентирующие меры, направленные на охрану и поощрение
разнообразия форм культурного самовыражения;
b) меры, которые надлежащим образом обеспечивают возможности
для национальной культурной деятельности и культурных товаров и
услуг среди всей совокупности видов культурной деятельности и
культурных товаров и услуг, имеющихся на его территории, с точки
зрения их создания, производства, распространения, распределения и
использования, включая меры, касающиеся использования языка в
связи с такой деятельностью, товарами и услугами;
c) меры, направленные на предоставление независимой
национальной индустрии культуры и деятельности неорганизованного
сектора реального доступа к средствам производства,
распространения и распределения культурной деятельности и
культурных товаров и услуг;
d) меры, направленные на оказание государственной финансовой
помощи;
e) меры, направленные на оказание поддержки некоммерческим
организациям, а также государственным и частным учреждениям,
творческим работникам и другим специалистам в области культуры в
развитии и поощрении свободного обмена и распространения идей,
форм культурного самовыражения, культурной деятельности и
культурных товаров и услуг, а также на стимулирование творческого
и предпринимательского духа их деятельности;
f) меры, направленные на создание и поддержку, в зависимости
от необходимости, соответствующих государственных учреждений;
g) меры, направленные на поощрение и поддержку творческих
работников и других лиц, участвующих в создании форм культурного
самовыражения;
h) меры, направленные на поощрение разнообразия средств
информации, в том числе путем развития общественного радиовещания.
Статья 7
Меры поощрения форм культурного самовыражения
1. Участники стремятся к созданию на своей территории такой
среды, которая помогает отдельным лицам и социальным группам:
a) создавать, производить, распространять и распределять свои
собственные формы культурного самовыражения и иметь доступ к ним с
уделением должного внимания особым условиям и потребностям женщин,
а также различных социальных групп, включая лиц, принадлежащих к
меньшинствам и коренным народам;
b) иметь доступ к различным формам культурного самовыражения,
возникшим как на их территории, так и в других странах мира.
2. Участники стремятся также признавать важный вклад
творческих работников, других лиц, вовлеченных в творческий
процесс, культурных общин, а также организаций, поддерживающих их
работу, и их центральную роль в обогащении разнообразия форм
культурного самовыражения.
Статья 8
Меры по охране форм культурного самовыражения
1. Без ущерба для положений статей 5 и 6 участник может
определить те особые ситуации, когда формы культурного
самовыражения на его территории подвержены риску уничтожения, им
угрожает серьезная опасность или они так или иначе нуждаются в
срочной защите.
2. Участники могут принимать любые надлежащие меры по охране
и сохранению форм культурного самовыражения в ситуациях, указанных
в пункте 1, в соответствии с положениями настоящей Конвенции.
3. Участники сообщают Межправительственному комитету, о
котором говорится в статье 23, о всех мерах, принятых с учетом
требований конкретной ситуации, а Комитет может вынести
соответствующие рекомендации.
Статья 9
Обмен информацией и транспарентность
Участники:
a) представляют раз в четыре года в своих докладах ЮНЕСКО
соответствующую информацию о мерах, принятых для охраны и
поощрения разнообразия форм культурного самовыражения на их
территории и на международном уровне;
b) назначают координатора, который отвечает за обмен
информацией, касающейся настоящей Конвенции;
c) делятся и обмениваются информацией, касающейся охраны и
поощрения разнообразия форм культурного самовыражения.
Статья 10
Образование и повышение информированности общественности
Участники:
a) содействуют лучшему и более глубокому пониманию важности
охраны и поощрения разнообразия форм культурного самовыражения, в
частности с помощью программ в области образования и повышения
информированности общественности;
b) сотрудничают с другими участниками и международными и
региональными организациями для достижения целей настоящей статьи;
c) прилагают усилия по стимулированию творчества и укреплению
производственного потенциала путем разработки образовательных
программ и программ профессиональной подготовки и обменов в
области индустрии культуры. Эти меры должны осуществляться таким
образом, чтобы они не оказывали негативного воздействия на
традиционные формы производства.
Статья 11
Участие гражданского общества
Участники признают основополагающую роль гражданского
общества в охране и поощрении разнообразия форм культурного
самовыражения. Участники поощряют активное участие гражданского
общества в предпринимаемых ими усилиях в интересах достижения
целей настоящей Конвенции.
Статья 12
Поощрение международного сотрудничества
Участники стремятся укреплять свое двустороннее, региональное
и международное сотрудничество в целях создания условий,
способствующих поощрению разнообразия форм культурного
самовыражения, обращая особое внимание на ситуации, указанные в
статьях 8 и 17, в частности с тем, чтобы:
a) содействовать диалогу между участниками по вопросам
культурной политики;
b) укреплять стратегический и управленческий потенциал
государственного сектора в общественных культурных учреждениях
посредством культурных обменов и обмена передовым опытом между
специалистами и на международном уровне;
c) укреплять партнерские отношения как с гражданским
обществом, неправительственными организациями и частным сектором,
так и между ними в целях развития и поощрения разнообразия форм
культурного самовыражения;
d) содействовать применению новых технологий и стимулировать
партнерские связи в целях расширения обмена информацией и
улучшения культурного взаимопонимания, а также поощрения
разнообразия форм культурного самовыражения;
e) поощрять заключение соглашений о совместном производстве и
совместном распространении.
Статья 13
Интеграция культуры в процесс устойчивого развития
Участники стремятся включать вопросы культуры в свою политику
в области развития на всех уровнях в целях создания условий,
способствующих устойчивому развитию, и в этих рамках содействуют
учету аспектов, связанных с охраной и поощрением разнообразия форм
культурного самовыражения.
Статья 14
Сотрудничество в целях развития
Участники стремятся поддерживать сотрудничество в целях
устойчивого развития и сокращения масштабов нищеты, особенно в
связи с конкретными потребностями развивающихся стран, для
содействия формированию динамичного сектора культуры посредством,
в частности, следующего:
a) укрепления индустрии культуры в развивающихся странах
путем:
i) создания и укрепления потенциала производства и
распространения в области культуры в развивающихся странах;
ii) содействия расширению доступа к глобальному рынку и
международным сетям распространения для их культурной деятельности
и их культурных товаров и услуг;
iii) создания условий для формирования жизнеспособных
местных и региональных рынков;
iv) принятия, по возможности, надлежащих мер в развитых
странах в целях облегчения доступа на их территорию для культурной
деятельности и культурных товаров и услуг из развивающихся стран;
v) поддержки творческой деятельности и создания, насколько
это возможно, условий, обеспечивающих мобильность творческих
работников из развивающихся стран;
vi) поощрения соответствующего взаимодействия между
развитыми и развивающимися странами, в частности, в области
музыкального и кинематографического искусства;
b) создания потенциала путем обмена информацией, опытом и
специальными знаниями, а также подготовки людских ресурсов в
развивающихся странах, как в государственном, так и в частном
секторе, в областях, касающихся, в частности, стратегического и
управленческого потенциала, разработки и осуществления политики,
поощрения и распространения форм культурного самовыражения,
развития малых, средних и микропредприятий, применения технологий,
а также повышения квалификации и передачи профессиональных
навыков;
c) передачи технологии и специальных знаний и опыта путем
принятия надлежащих мер стимулирования, особенно в области
индустрии и предприятий культуры;
d) обеспечения финансовой поддержки путем:
i) создания Международного фонда культурного разнообразия,
как это предусматривается статьей 18;
ii) предоставления, по мере необходимости, официальной
помощи в целях развития, в том числе технической помощи, в целях
стимулирования и поддержки творческой деятельности;
iii) использования других форм финансовой помощи, таких,
как ссуды под низкий процент, субсидии и другие механизмы
финансирования.
Статья 15
Механизмы взаимодействия
Участники поощряют развитие партнерских отношений между
государственным и частным секторами и некоммерческими
организациями и в их рамках в целях сотрудничества с
развивающимися странами в деле укрепления их потенциала в области
охраны и поощрения разнообразия форм культурного самовыражения. С
учетом реальных потребностей развивающихся стран особое внимание в
рамках этих новаторских форм партнерских отношений уделяется
дальнейшему развитию инфраструктуры, людских ресурсов и разработке
политики, а также обмену культурной деятельностью и культурными
товарами и услугами.
Статья 16
Преференциальный режим для развивающихся стран
Развитые страны содействуют культурным обменам с
развивающимися странами путем предоставления на надлежащей
институциональной и юридической основе преференциального режима
для их творческих работников и других специалистов и работников в
области культуры, а также для их культурных товаров и услуг.
Статья 17
Международное сотрудничество в ситуациях возникновения
серьезной угрозы для форм культурного самовыражения
Участники сотрудничают в целях оказания помощи друг другу, и
в частности развивающимся странам, в ситуациях, упомянутых в
статье 8.
Статья 18
Международный фонд культурного разнообразия
1. Настоящим учреждается Международный фонд культурного
разнообразия, именуемый далее "Фонд".
2. В соответствии с Положением о финансах ЮНЕСКО этот Фонд
является целевым фондом.
3. Средства Фонда состоят из:
a) добровольных взносов участников;
b) средств, ассигнованных с этой целью Генеральной
конференцией ЮНЕСКО;
c) взносов, пожертвований или завещанного имущества,
поступивших от других государств, организаций и программ системы
Организации Объединенных Наций, других региональных или
международных организаций, а также государственных или частных
органов или частных лиц;
d) любых процентных начислений на средства этого Фонда;
e) сумм сборов и поступлений от мероприятий, организованных в
пользу Фонда;
f) любых других средств, предусмотренных Положением о Фонде.
4. Решение об использовании средств Фонда принимает
Межправительственный комитет на основе руководящих принципов,
определенных Конференцией участников, о которой говорится в статье
22.
5. Межправительственный комитет может принимать взносы и
помощь в других формах на общие и конкретные цели, связанные с
определенными проектами, при условии, что такие проекты одобрены
им.
6. Внесение взносов в Фонд не может сопровождаться никакими
политическими, экономическими или иными условиями, не совместимыми
с целями настоящей Конвенции.
7. Участники стремятся регулярно вносить добровольные взносы
на цели осуществления настоящей Конвенции.
Статья 19
Обмен информацией, ее анализ и распространение
1. Участники соглашаются обмениваться информацией и
специальными знаниями и опытом, касающимися сбора данных и
статистики о разнообразии форм культурного самовыражения, а также
информацией о передовой практике его охраны и поощрения.
2. ЮНЕСКО, используя существующие механизмы в рамках
Секретариата, содействует сбору, анализу и распространению всей
соответствующей информации, статистических данных и сведений о
передовой практике.
3. ЮНЕСКО также создает и обновляет банк данных по различным
секторам и частным и некоммерческим правительственным
организациям, деятельность которых связана с формами культурного
самовыражения.
4. Для содействия сбору данных ЮНЕСКО уделяет особое внимание
вопросам создания потенциала и расширения специальных знаний и
опыта участников, которые обращаются с просьбой об оказании им
такой помощи.
5. Сбор информации, определенной в настоящей статье,
дополняет информацию, собираемую в соответствии с положениями
статьи 9.
V. СВЯЗЬ С ДРУГИМИ ПРАВОВЫМИ АКТАМИ
Статья 20
Связь с другими правовыми актами:
взаимная поддержка, взаимодополняемость и равнозначность
1. Участники признают, что они должны добросовестно выполнять
свои обязательства по настоящей Конвенции и всем другим
международным договорам, участниками которых они являются.
Поэтому, исходя из равнозначности этой Конвенции по отношению к
другим международным договорам:
a) они поощряют отношения взаимной поддержки между этой
Конвенцией и другими международными договорами, участниками
которых они являются; и
b) при толковании и применении других международных
договоров, участниками которых они являются, или принятии ими
других международных обязательств, участники учитывают
соответствующие положения настоящей Конвенции.
2. Ничто в настоящей Конвенции не может толковаться как
изменяющее права и обязательства участников по другим
международным договорам, участниками которых они являются.
Статья 21
Международные консультации и координация
Участники обязуются способствовать утверждению принципов и
целей настоящей Конвенции на других международных форумах. Для
этих целей участники, при необходимости, консультируются друг с
другом, действуя в духе этих целей и принципов.
VI. ОРГАНЫ КОНВЕНЦИИ
Статья 22
Конференция участников
1. Настоящим учреждается Конференция участников. Конференция
участников является высшим пленарным органом настоящей Конвенции.
2. Конференция участников собирается на очередную сессию один
раз в два года, по мере возможности в рамках Генеральной
конференции ЮНЕСКО. Она может собраться на внеочередную сессию,
если она примет такое решение или если с такой просьбой в
Межправительственный комитет обратится не менее трети участников.
3. Конференция участников принимает свои правила процедуры.
4. Функции Конференции участников состоят, в частности, в
следующем:
a) избрании членов Межправительственного комитета;
b) получении и рассмотрении докладов участников настоящей
Конвенции, препровождаемых Межправительственным комитетом;
c) утверждении оперативных руководящих принципов,
разрабатываемых по ее просьбе Межправительственным комитетом;
d) принятии таких иных мер, которые могут быть сочтены
необходимыми для содействия достижению целей настоящей Конвенции.
Статья 23
Межправительственный комитет
1. В рамках ЮНЕСКО создается Межправительственный комитет по
охране и поощрению разнообразия форм культурного самовыражения,
именуемый далее "Межправительственный комитет". В его состав
входят представители 18 государств-участников Конвенции,
избираемых на четырехлетний срок Конференцией участников после
вступления в силу настоящей Конвенции в соответствии со статьей
29.
2. Межправительственный комитет проводит заседания ежегодно.
3. Межправительственный комитет осуществляет свою
деятельность под управлением Конференции участников и в
соответствии с ее руководящими указаниями и подотчетен ей.
4. Как только число участников Конвенции достигнет 50, число
членов Межправительственного комитета увеличивается до 24.
5. Выборы членов Межправительственного комитета проводятся в
соответствии с принципами справедливого географического
распределения и ротации.
6. Без ущерба для иных обязанностей, предусматриваемых для
него настоящей Конвенцией, Межправительственный комитет
осуществляет следующие функции:
a) содействие достижению целей настоящей Конвенции, а также
поощрение и мониторинг ее осуществления;
b) разработка и представление на утверждение Конференции
участников, по ее просьбе, оперативных руководящих принципов
осуществления и применения положений Конвенции;
c) препровождение Конференции участников докладов участников
Конвенции вместе со своими комментариями и кратким изложением их
содержания;
d) выработка надлежащих рекомендаций в ситуациях, которые
были доведены до его сведения участниками согласно соответствующим
положениям Конвенции, в частности статьи 8;
e) установление процедур и других механизмов консультаций,
направленных на утверждение принципов и целей настоящей Конвенции
в рамках других международных форумов;
f) выполнение любых других задач, которые могут быть поручены
ему Конференцией участников.
7. В соответствии со своими правилами процедуры
Межправительственный комитет может в любое время предложить
государственным или частным организациям или физическим лицам
принять участие в его заседаниях в целях проведения с ними
консультаций по конкретным проблемам.
8. Межправительственный комитет разрабатывает свои правила
процедуры и представляет их на утверждение Конференции участников.
Статья 24
Секретариат ЮНЕСКО
1. Органам Конвенции оказывает помощь Секретариат ЮНЕСКО.
2. Секретариат готовит документацию Конференции участников и
Межправительственного комитета, а также проект повестки дня их
заседаний, оказывает содействие в выполнении их решений и
представляет доклады по их выполнению.
VII. ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ
Статья 25
Урегулирование споров
1. В случае возникновения спора между участниками настоящей
Конвенции относительно толкования или применения Конвенции
участники стремятся к его урегулированию путем переговоров.
2. Если соответствующим участникам не удается прийти к
согласию путем переговоров, они могут совместно прибегнуть к
добрым услугам третьей стороны или обратиться к ней с просьбой о
посредничестве.
3. Если добрые услуги или посредничество не оказывались или
если переговоры, добрые услуги или посредничество не привели к
урегулированию спора, участник может прибегнуть к урегулированию в
соответствии с процедурой, изложенной в Приложении к настоящей
Конвенции. Участники добросовестно рассматривают предложение,
которое вносится Согласительной комиссией для урегулирования
спора.
4. Любой участник может в момент ратификации, принятия,
утверждения или присоединения заявить о том, что он не признает
вышеуказанную согласительную процедуру. Любой участник, сделавший
такое заявление, может в любое время его отозвать, уведомив об
этом Генерального директора ЮНЕСКО.
Статья 26
Ратификация, принятие или утверждение Конвенции
государствами-членами или их присоединение к ней
1. Настоящая Конвенция подлежит ратификации, принятию или
утверждению государствами-членами ЮНЕСКО или требует их
присоединения к ней согласно их соответствующим конституционным
процедурам.
2. Документы о ратификации, принятии, утверждении или
присоединении сдаются на хранение Генеральному директору ЮНЕСКО.
Статья 27
Присоединение
1. Настоящая Конвенция открыта для присоединения всех
государств, которые не являются членами ЮНЕСКО, но являются
членами Организации Объединенных Наций или одного из ее
специализированных учреждений, и которых Генеральная конференция
ЮНЕСКО приглашает присоединиться к ней.
2. Настоящая Конвенция также открыта для присоединения
территорий, которые имеют полное внутреннее самоуправление и
признаны таковыми Организацией Объединенных Наций, но не получили
полной независимости в соответствии с Резолюцией 1514 (XV)
Генеральной Ассамблеи ( 995_280 ), и которые компетентны в
вопросах, охватываемых настоящей Конвенцией, включая компетенцию
заключать договоры по таким вопросам.
3. В отношении организаций региональной экономической
интеграции применяются следующие положения:
a) настоящая Конвенция открыта также для присоединения любой
организации региональной экономической интеграции, на которую, с
учетом оговорок, содержащихся в нижеследующих пунктах, в полной
мере налагаются те же обязательства, вытекающие из положений
Конвенции, что и на государства-участники;
b) в случае, когда одно или несколько государств-членов такой
организации также являются участниками настоящей Конвенции, эта
организация и это или эти государства-члены договариваются о
разграничении ответственности за выполнение своих обязательств по
настоящей Конвенции. Такое разграничение вступает в силу по
завершении процедуры уведомления, описанной в подпункте "c".
Организация и государства-члены не могут осуществлять права,
вытекающие из настоящей Конвенции, одновременно. Кроме того, для
целей осуществления своего права голоса в отношении вопросов,
относящихся к их компетенции, организации экономической интеграции
располагают числом голосов, равным числу их государств-членов,
являющихся участниками настоящей Конвенции. Эти организации не
могут воспользоваться своим правом голоса, если это право
осуществляют их государства-члены, и наоборот;
c) организация региональной экономической интеграции и ее
государство или государства-члены, которые договорились о
разграничении ответственности, как это предусмотрено подпунктом
"b", информируют участников о таком предлагаемом разграничении
следующим образом:
i) в своем документе о присоединении эта организация четко
указывает на разграничение ответственности в вопросах,
регулируемых Конвенцией;
ii) в случае последующего изменения соответствующего
разграничения ответственности организация региональной
экономической интеграции информирует депозитария о любом
предложении, касающемся такого изменения ответственности; в свою
очередь депозитарий информирует об этом изменении участников;
d) предполагается, что государства-члены организации
региональной экономической интеграции, которые становятся
участниками Конвенции, по-прежнему обладают компетенцией в
отношении всех вопросов, не являющихся предметом передачи
полномочий организации, о которой четко заявлено или сообщено
депозитарию;
e) под "организацией региональной экономической интеграции"
понимается организация, которая состоит из суверенных государств,
являющихся членами Организации Объединенных Наций или одного из ее
специализированных учреждений, которой эти государства передали
свои полномочия в отношении вопросов, регулируемых настоящей
Конвенцией, и которая надлежащим образом уполномочена, в
соответствии с ее внутренними процедурами, стать участником
Конвенции.
4. Документ о присоединении сдается на хранение Генеральному
директору ЮНЕСКО.
Статья 28
Координатор
Став участником настоящей Конвенции, каждый участник
назначает координатора, о котором говорится в статье 9.
Статья 29
Вступление в силу
1. Настоящая Конвенция вступает в силу по истечении трех
месяцев со дня сдачи на хранение тридцатого документа о
ратификации, принятии, утверждении или присоединении, но только
для тех государств или организаций региональной экономической
интеграции, которые сдали на хранение свои соответствующие
документы о ратификации, принятии, утверждении или присоединении в
этот день или ранее. Она вступает в силу для любого другого
участника через три месяца после сдачи на хранение его документа о
ратификации, принятии, утверждении или присоединении.
2. Для целей настоящей статьи никакой документ, сданный на
хранение организацией региональной экономической интеграции, не
должен прибавляться к числу документов, уже сданных на хранение
государствами-членами этой организации.
Статья 30
Федеральные или неунитарные конституционные системы
Поскольку международные соглашения налагают на участников
одинаковые обязательства независимо от их конституционных систем,
в отношении участников, которые имеют федеральную или неунитарную
конституционную систему, действуют следующие положения:
a) в отношении положений настоящей Конвенции, выполнение
которых подпадает под правовую юрисдикцию федерального или
центрального законодательного органа, федеральное или центральное
правительство несет те же обязательства, что и участники, которые
не являются федеративными государствами;
b) в отношении положений настоящей Конвенции, выполнение
которых подпадает под юрисдикцию каждого из субъектов, входящих в
состав государства, таких, как штаты, графства, провинции или
кантоны, которые в соответствии с конституционной системой
федерации не обязаны принимать законодательные меры, федеральное
правительство информирует, если это необходимо, компетентные
органы таких субъектов, как штаты, графства, провинции или
кантоны, об упомянутых положениях со своей рекомендацией
относительно их принятия.
Статья 31
Денонсация
1. Любой участник настоящей Конвенции может ее денонсировать.
2. О денонсации сообщается в письменной форме в документе,
который сдается на хранение Генеральному директору ЮНЕСКО.
3. Денонсация вступает в силу через двенадцать месяцев после
получения документа о денонсации. Она никоим образом не
затрагивает финансовых обязательств, которые участник,
денонсирующий Конвенцию, должен выполнять вплоть до даты
вступления в силу выхода из Конвенции.
Статья 32
Функции депозитария
Генеральный директор ЮНЕСКО как депозитарий настоящей
Конвенции информирует государства-члены Организации, государства,
не являющиеся членами Организации, и организации региональной
экономической интеграции, упомянутые в статье 27, а также
Организацию Объединенных Наций о сдаче на хранение всех документов
о ратификации, принятии, утверждении или присоединении, упомянутых
в статьях 26 и 27, а также документов о денонсации,
предусмотренных в статье 31.
Статья 33
Поправки
1. Любой участник настоящей Конвенции может, посредством
письменного сообщения, адресованного Генеральному директору,
предлагать поправки к настоящей Конвенции. Генеральный директор
рассылает такое сообщение всем участникам. Если в течение шести
месяцев с даты рассылки сообщения не менее половины участников
положительно отреагируют на запрос, Генеральный директор
представляет такое предложение на следующей сессии Конференции
участников для обсуждения и возможного принятия.
2. Поправки принимаются большинством в две трети голосов
присутствующих и участвующих в голосовании участников Конвенции.
3. Поправки к настоящей Конвенции после их принятия
представляются участникам для ратификации, принятия, утверждения
или присоединения.
4. В отношении участников, которые ратифицировали, приняли
или утвердили поправки к настоящей Конвенции или присоединились к
ним, такие поправки вступают в силу через три месяца после сдачи
на хранение документов, упомянутых в пункте 3 настоящей статьи,
двумя третями участников. В дальнейшем для каждого участника,
который ратифицирует, принимает, утверждает поправку или
присоединяется к ней, указанная поправка вступает в силу через три
месяца после сдачи на хранение этим участником документа о
ратификации, принятии, утверждении или присоединении.
5. Процедура, описанная в пунктах 3 и 4, не применяется в
отношении поправок к статье 23, касающихся числа членов
Межправительственного комитета. Эти поправки вступают в силу в
момент их принятия.
6. Государство или организация региональной экономической
интеграции, упомянутое(ая) в статье 27, которое(ая) становится
участником настоящей Конвенции после вступления в силу поправок в
соответствии с пунктом 4 настоящей статьи, если не будет выражено
иного намерения, считается:
a) участником настоящей Конвенции с внесенными в нее таким
образом поправками; и
b) участником настоящей Конвенции без внесенных в нее
поправок в отношении любого участника, не связанного действием
таких поправок.
Статья 34
Аутентичные тексты
Настоящая Конвенция составлена на английском, арабском,
испанском, китайском, русском и французском языках, причем все
шесть текстов являются равно аутентичными.
Статья 35
Регистрация
В соответствии со статьей 102 Устава Организации Объединенных
Наций ( 995_010 ) настоящая Конвенция регистрируется Секретариатом
Организации Объединенных Наций по просьбе Генерального директора
ЮНЕСКО.
Совершено в Париже __________ 2005 г. в двух аутентичных
экземплярах за подписью Председателя Генеральной конференции,
собравшейся на 33-ю сессию, и Генерального директора Организации
Объединенных Наций по вопросам образования науки и культуры,
надлежащим образом заверенные копии которых направляются всем
государствам, территориям и организациям региональной
экономической интеграции, указанным в статьях 26 и 27, а также
Организации Объединенных Наций.
Приведенный выше текст является подлинным текстом Конвенции,
надлежащим образом принятой Генеральной конференцией ЮНЕСКО на ее
33-й сессии, которая состоялась в Париже и была объявлена закрытой
двадцать первого октября 2005 г.
В удостоверение чего настоящую Конвенцию подписали.
(Подписи)

Приложение

СОГЛАСИТЕЛЬНАЯ ПРОЦЕДУРА
Статья 1
Согласительная комиссия
Согласительная комиссия создается по просьбе одного из
участников, являющегося стороной в споре. Если эти участники не
договорятся об ином, то в состав Комиссии входят пять членов, из
которых по два назначаются каждым соответствующим участником, а
председатель избирается по общей договоренности назначенными таким
образом членами.
Статья 2
Члены Комиссии
В спорах между более чем двумя участниками стороны, имеющие
общие интересы, назначают своих членов Комиссии по общей
договоренности. В тех случаях, когда два или несколько участников
имеют отдельные интересы или когда у них возникают разногласия
относительно того, имеют ли они общие интересы, они назначают
своих членов самостоятельно.
Статья 3
Назначения
Если в течение двух месяцев с даты обращения с просьбой о
создании Согласительной комиссии эти участники назначат не всех ее
членов, то Генеральный директор ЮНЕСКО, по просьбе участника,
предложившего создать такую Комиссию, производит необходимые
назначения в течение последующего двухмесячного периода.
Статья 4
Председатель Комиссии
Если в течение двух месяцев с момента назначения последнего
из членов Согласительной комиссии она не изберет своего
председателя, то Генеральный директор ЮНЕСКО, по просьбе одной из
сторон, назначает председателя в течение последующего
двухмесячного периода.
Статья 5
Решения
Согласительная комиссия принимает свои решения большинством
голосов своих членов. Если стороны спора не договорятся об ином,
она сама определяет порядок своей работы. Она вносит предложение
об урегулировании спора, которое стороны добросовестно
рассматривают.
Статья 6
Разногласия
Решение по разногласиям относительно компетенции
Согласительной комиссии выносит сама Комиссия.



вгору