Рішення у справі "Прокопович проти Росії"
Європейський суд з прав людини, Рада Європи, Міжнародні суди; Рішення, Справа, Комюніке від 18.11.2004
Документ 980_233, поточна редакція — Прийняття від 18.11.2004

                           РАДА ЄВРОПИ 
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Р І Ш Е Н Н Я
18.11.2004

Рішення у справі "Прокопович проти Росії"

Комюніке Секретаря
Європейського суду з прав людини
Judment in the Case of Prokopovith v. Russia
Press release of the Registar of the
European Court of Human Rights

Реферативний переклад
У рішенні, ухваленому 18 листопада 2004 р. у справі
"Прокопович проти Росії", Європейський суд з прав людини (далі -
Суд) постановив, що: було порушено ст. 8 Конвенції про захист прав і основних
свобод людини ( 995_004 ) (далі - Конвенція) стосовно права на
повагу до особистого і сімейного життя.
Відповідно до ст. 41 Конвенції ( 995_004 ) Суд призначив
сплатити заявниці 6 тис. 120 євро як відшкодування моральної шкоди
і судових витрат.
Обставини справи
Заявниця Маргарита Семенівна Прокопович, 1940 р.н., є
громадянкою Росії, проживає у м. Владивостоку. В 1988 р. вона
поселилась у квартирі п. А. та проживала спільно з ним до його
смерті (1998 р.), проте свої стосунки (шлюб) вони офіційно не
зареєстрували. Заявниця не виписалася з квартири, в якій раніше
мешкала, тож формально місце її проживання було зареєстровано за
іншою адресою.
У серпні 1998 р., коли п. Прокопович була за містом, на дачі,
п. А. помер. Заявниця дізналася про це лише через кілька днів
після того, як його поховали. Похорон організували син і дві
сестри п. А.
2 вересня 1998 р. п. Прокопович звернулася до державної
установи, на балансі якої перебувала квартира, де вона
продовжувала жити після смерті п. А., щоб їй видали документ
(ордер) на це помешкання. Однак заявниці в цьому відмовили на тій
підставі, що 1 вересня 1998 р. такий документ видано іншій особі,
а саме: начальнику того відділу внутрішніх справ, де працював син
померлого.
4 вересня 1998 р., повернувшись з роботи додому,
п. Прокопович побачила, що двері у квартиру зламані, а незнайомі
люди виносять та складають на вантажівку її речі. Новий користувач
помешкання, який організував їх вантаження, та представники влади
наказали заявниці негайно звільнити житло. Коли ж вона відмовилася
це зробити, вивели з квартири силоміць. Вона більше не поверталася
до помешкання, де на вхідних дверях було змінено замок.
Пані Прокопович звернулася до компетентних органів із заявою
про порушення кримінальної справи щодо осіб, які брали участь в її
виселенні. Проте в цьому їй було відмовлено. Тоді вона подала
цивільний позов проти Владивостоцької міської ради і нового
квартиронаймача. Районний суд не задовольнив вимог заявниці,
обгрунтувавши своє рішення тим, що її проживання у квартирі п. А.
мало тимчасовий характер. Свідчення п'ятьох осіб про те, що
п. Прокопович і п. А. вели спільне господарство, не визнано
достатніми доказами. Зазначене рішення районного суду обласний суд
залишив у силі. Клопотання заявниці про розгляд справи в порядку
нагляду було відхилено.
Зміст рішення Суду
Посилаючись на ст. 8 Конвенції ( 995_004 ), п. Прокопович
стверджувала, що її виселення було незаконним. З урахуванням
переконливих, взаємоузгоджених і неспростованих доказів у справі
Суд дійшов висновку, що проживання заявниці в квартирі п. А. було
тривалим та достатнім, щоб спірне помешкання вважати її житлом у
сенсі ст. 8 Конвенції. Отже, виселення з нього п. Прокопович за
участю відповідних державних органів було втручанням держави у
право заявниці на повагу до її житла.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конвенції ( 995_004 ) втручання
держави у право особи має законодавчо регламентуватися. У ст. 90
Житлового кодексу Російської Федерації (далі - ЖК РФ)
зазначається, що виселення особи може провадитися лише у випадках,
передбачених законом, і на підставі рішення суду. Це законодавче
положення є важливою гарантією недопущення свавільних виселень,
воно також не передбачає жодних винятків.
Уряд Росії, зі свого боку, погодився з тим, що вищезгадана
стаття ЖК РФ таки мала бути застосована у справі п. Прокопович,
незважаючи на те, що після смерті п. А. вона проживала у спірній
квартирі на незаконних підставах.
Суд зауважив, що він не встановив жодних обставин, які б
могли виправдати незастосування в розглядуваній ситуації порядку
виселення заявниці, встановленого ст. 90 ЖК РФ. Особливо здивував
Суд той факт, що ордер на квартиру було видано на ім'я іншої особи
(начальника місцевого відділу внутрішніх справ) уже через сім днів
після смерті п. А.
Тому Суд дійшов висновку, що виселення заявниці не може
вважатися таким, котре відповідає вимогам закону, та постановив,
що було порушено ст. 8 Конвенції ( 995_004 ).
Переклад з англійської мови
та опрацювання комюніке здійснено
у Львівській лабораторії прав
людини і громадянина НДІ державного
будівництва та місцевого
самоврядування Академії правових
наук України П.М.Рабіновичем,
М.Ю.Пришляк і Т.І.Дудаш.



вгору