Конвенція про зловживання в галузі міграції і про забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей [...]
Міжнародна організація праці; Конвенція, Міжнародний документ від 24.06.1975143
Документ 993_163, чинний, поточна редакція — Підписання від 24.06.1975
 

                            Конвенція 
про зловживання в галузі міграції і про забезпечення
працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення
N 143 (укр/рос)

Статус Конвенції див. ( 993_418 )

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро
праці та зібралася 4 червня 1975 року на свою шістдесяту сесію, беручи до уваги, що в преамбулі до Статуту Міжнародної
організації праці поставлено завдання "захисту інтересів трудящих,
що працюють за кордоном", беручи до уваги, що Філадельфійська декларація знову
підтверджує серед принципів, на яких заснована Міжнародна
організація праці, що "праця не є товаром" і що "убогість в
будь-якому місці є загрозою для загального добробуту" і визнає
урочисте зобов'язання Організації сприяти здійсненню відповідних
програм для забезпечення, зокрема, повної зайнятості шляхом
"пересування трудящих, включаючи міграцію з метою влаштування на
роботу", беручи до уваги Всесвітню програму зайнятості МОП, а також
Конвенцію ( 993_062 ) і Рекомендацію 1964 року про політику в
галузі зайнятості ( 993_246 ) і підкреслюючи необхідність
уникнення надзвичайного і неконтрольованого або самостійного росту
міграційного руху у зв'язку з його негативними наслідками в
соціальному і людському плані, беручи також до уваги, що для подолання низького розвитку, а
також структурного і хронічного безробіття уряди багатьох країн
все більше підкреслюють бажаність заохочення переміщення капіталу
і передачі технології, а не пересування трудящих згідно із
запитами і потребами цих країн у взаємних інтересах країн, які
постачають робочу силу, і країн, які надають роботу, беручи до уваги також право кожної людини залишати будь-яку
країну, включаючи свою власну, і повертатися до своєї країни, як
це передбачено у Загальній декларації прав людини ( 995_015 ) і в
Міжнародній угоді про цивільні та політичні права людини, нагадуючи про положення Конвенції ( 993_159 ) і Рекомендації
(переглянутих) 1949 року про працівників-мігрантів ( 993_171 ),
Рекомендації 1955 року про захист працівників-мігрантів
малорозвинутих країн ( 993_239 ), Конвенції ( 993_062 ) і
Рекомендації 1964 року про політику в галузі зайнятості
( 993_246 ), Конвенції ( 993_224 ) і Рекомендації 1948 року про
організацію служби зайнятості ( 993_225 ), Конвенції
(переглянутої) 1949 року про платні бюро з найму ( 993_229 ), які
стосуються таких питань, як регламентація набору, ознайомлення з
роботою і розміщення працівників-мігрантів, надання їм точної
інформації про міграцію, мінімальні умови, якими повинні
користуватися мігранти під час своєї поїздки і з прибуттям на
місце, проведення активної політики в галузі зайнятості, а також
міжнародна співпраця в цих галузях, беручи до уваги, що міграція працівників викликана умовами на
ринку праці, повинна здійснюватися під керівництвом офіційних
органів з питань зайнятості або відповідно до існуючих
багатосторонніх чи двосторонніх угод, зокрема тих, які дозволяють
вільне пересування трудящих, беручи до уваги, що через існування незаконної або таємної
міграції робочої сили було б бажано прийняти нові норми, які були
б спеціально спрямовані на боротьбу з такими зловживаннями, нагадуючи положення Конвенції (переглянутої) 1949 року про
працівників-мігрантів ( 993_159 ), у яких передбачається, що
кожний член Організації, що ратифікував її, повинен забезпечувати
іммігрантам, які законно перебувають на його території, умови не
менш сприятливі, ніж ті, якими користуються його власні громадяни
відносно різноманітних перерахованих у цій Конвенції питань і в
такій мірі, в якій ці питання регламентуються законодавством або
підлягають контролю з боку адміністративних органів, нагадуючи, що визначення терміна "дискримінація" в Конвенції
1958 року про дискримінацію в галузі праці й занять ( 993_161 ) не
обов'язково включає відмінності за ознакою громадянства, беручи до уваги бажання прийняти нові норми, в тому числі у
галузі соціального забезпечення, для гарантії
працівникам-мігрантам рівних можливостей і ставлення, а також
відносно питань, які регламентуються законодавством чи підлягають
контролю з боку адміністративних органів, для забезпечення умов, у
крайньому випадку рівних тим, якими користуються громадяни країни, зазначаючи, що діяльність у галузі різноманітних проблем, які
стосуються працівників-мігрантів, не може повністю досягнути своєї
мети, якщо не буде забезпечена тісна співпраця між Організацією
Об'єднаних Націй і спеціалізованими установами, зазначаючи, що при розробці діючих норм була врахована
робота, проведена Організацією Об'єднаних Націй і спеціалізованими
установами, і що з метою уникнення дублювання діяльності і для
забезпечення необхідної координації постійна співпраця, як і
раніше, буде здійснюватися для сприяння і забезпечення прийняття
цих норм, ухваливший прийняти ряд пропозицій стосовно
працівників-мігрантів, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії, вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
яка доповнює Конвенцію (переглянуту) 1949 року про
працівників-мігрантів ( 993_159 ) і Конвенцію 1958 року про
дискримінацію в галузі праці і занять ( 993_161 ), ухвалює цього двадцять четвертого дня червня місяця тисяча
дев'ятсот сімдесят п'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка може
називатися Конвенцією 1975 року про працівників-мігрантів
(додаткові положення).
Розділ I. Зловживання в галузі міграції
Стаття 1
Кожний член Організації, для якого ця Конвенція набула
чинності, зобов'язується дотримуватися основних прав людини щодо
всіх працівників-мігрантів.
Стаття 2
1. Кожний член Організації, для якого ця Конвенція набула
чинності, прагне систематично визначати, чи є на його території
незаконно найняті працівники-мігранти, а також чи починається з
його території, чи проходить через цю територію або чи прибуває на
неї будь-який міграційний рух трудящих, які шукають роботу, в
процесі якого працівники-мігранти чи під час переїзду, чи після
прибуття, чи під час перебування і роботи поставлені в умови, які
суперечать відповідним актам, багатостороннім чи двостороннім
міжнародним угодам або національному законодавству і постановам. 2. Представницьким організаціям роботодавців і працівників
надається повна консультація, і вони мають можливість надати свою
власну інформацію з цього питання.
Стаття 3
Кожний член Організації вживає всіх необхідних і відповідних
заходів у межах своєї юрисдикції і в співпраці з іншими
державами-членами: a) для ліквідації таємного міграційного руху і незаконного
найму мігрантів; b) проти організаторів незаконного чи таємного переміщення
мігрантів, які шукають роботу, коли цей рух починається з його
території, чи проходить через цю територію, чи прибуває на неї, а
також проти тих, хто наймає працівників, які іммігрували за
незаконних умов, з метою запобігання і ліквідації зловживань, згаданих у
статті 2 цієї Конвенції.
Стаття 4
Зокрема, члени Організації вживають необхідних заходів на
національному і міжнародному рівнях для здійснення систематичних
контактів і обміну інформацією з цього питання з іншими державами,
при консультаціях з представницькими організаціями роботодавців і
працівників.
Стаття 5
Заходи, передбачені в статтях 3 і 4 цієї Конвенції, мають,
зокрема, за мету забезпечити можливість переслідування осіб,
відповідальних за незаконну міграцію, незалежно від країни, з якої
вони здійснюють свою діяльність.
Стаття 6
1. У рамках національного законодавства чи правил
передбачаються заходи для ефективного виявлення незаконної
зайнятості працівників-мігрантів та для визначення застосування
адміністративного, цивільного, кримінального покарання, включаючи
тюремне ув'язнення, за незаконне використання праці
працівників-мігрантів, за організацію міграції трудящих з метою
одержання роботи, яка визначається як пов'язана із зловживаннями,
згаданими в статті 2 цієї Конвенції, будь то свідоме надання
допомоги такій міграції, чи ні. 2. Якщо роботодавець переслідується в силу положення цієї
статті, йому надається право подати докази його добрих намірів.
Стаття 7
Представницькими організаціями роботодавців і працівників
надаються консультації відносно законодавства, правил та інших
заходів, передбачених цією Конвенцією і спрямованих на запобігання
або ліквідацію вищезазначених зловживань, а також за ними
визнаються можливості для виявлення ініціативи з цією метою.
Стаття 8
1. За умови, що працівник-мігрант проживав на законних
підставах у країні з метою зайнятості, він не розглядається як
особа, яка перебуває на незаконному або такому, що порушує правові
норми, становищі тільки через факт втрати своєї зайнятості, що
само по собі не призводить до відміни посвідки на проживання чи, у
разі необхідності, його дозволу на працевлаштування. 2. Відповідно він користується рівністю ставлення з місцевим
населенням, зокрема, відносно гарантії забезпечення зайнятості,
надання іншої роботи, а також тимчасової роботи у випадку
безробіття.
Стаття 9
1. Без шкоди для заходів, які спрямовані на контролювання
пересування працівників-мігрантів, що шукають роботу, і
забезпечення в'їзду на територію країни і одержання роботи
відповідно до законів і постанов, працівник-мігрант у випадках,
коли ці закони і правила не витримувалися і коли його становище не
могло бути регламентованим, користується стосовно себе і своєї
сім'ї рівним ставленням щодо прав, які випливають у зв'язку з його
минулою роботою, стосуються винагород, соціального забезпечення та
іншої допомоги. 2. У разі виникнення суперечок щодо прав, згаданих у
попередньому пункті, працівник має можливість подати свою справу,
особисто чи через свого представника, на розгляд компетентному
органові. 3. У разі видворення із країни працівник і його сім'я не
повинні нести жодних витрат. 4. Жодне з положень цієї Конвенції не перешкоджає
державам-членам надавати особам, які незаконно перебувають чи
працюють у країні, право проживання і працевлаштування на законних
підставах.
Розділ II. Рівність можливостей і ставлення
Стаття 10
Кожний член Організації, для якого ця Конвенція набула
чинності, зобов'язується розробити і здійснювати національну
політику, спрямовану на сприяння і гарантії, застосовуючи методи,
які відповідають національним умовам і практиці рівних можливостей
і ставлення щодо праці й занять, соціального забезпечення і
культурних прав, індивідуальних і колективних свобод для осіб, що
на законних підставах перебувають на його території як
працівники-мігранти або члени їх сімей.
Стаття 11
1. З метою застосування цього розділу Конвенції термін
"працівник-мігрант" означає особу, яка мігрує або мігрувала з
однієї країни до іншої з метою одержання будь-якої роботи, крім як
за власний рахунок, і включає в себе будь-яку особу, яка законно
в'їхала в країну як працівник-мігрант. 2. Цей розділ Конвенції поширюється на: a) трудящих прикордонних районів; b) артистів та представників вільних професій, які в'їхали в
країну на короткі строки; c) моряків; d) осіб, які приїздять спеціально з метою одержання
підготовки чи освіти; e) службовців установ чи підприємств, які здійснюють свою
діяльність на території країни і які були тимчасово допущені в цю
країну на прохання наймача для виконання спеціальних функцій та
завдань на обмежений і встановлений період часу і зобов'язані
виїхати з країни після виконання своїх функцій чи завдань.
Стаття 12
Кожний член Організації засобами, що відповідають
національним умовам і практиці: a) намагається забезпечити співробітництво організацій
роботодавців і працівників та інших відповідних органів з метою
сприяння прийняттю і застосуванню політики, передбаченої в статті
10 цієї Конвенції; b) впроваджує такі закони і сприяє таким програмам освіти,
які можуть бути розраховані на забезпечення прийняття і
застосування такої політики; c) вживає заходів для заохочення програм освіти і розвиває
іншу діяльність, спрямовану на якомога повніше ознайомлення
працівників-мігрантів з прийнятою політикою, з їхніми правами і
обов'язками, а також з діяльністю, яка спрямована на надання їм
ефективної допомоги в справі забезпечення їхніх прав і захисту; d) відміняє будь-які законопроекти і змінює будь-які
адміністративні розпорядження або практику, які не сумісні з такою
політикою; e) після консультації з представницькими організаціями
роботодавців і працівників розробляє і проводить соціальну
політику, яка відповідає національним вимогам і практиці, дає
змогу працівникам-мігрантам і їхнім сім'ям однаково користуватися
перевагами, які надаються громадянам країни, з урахуванням тих
особливих потреб, які вони можуть відчувати до тих пір, поки не
призвичаяться до суспільства країни, яка надає роботу, але це не
повинно несприятливо позначатися на принципі рівності можливостей
і ставлення; f) вживає всіх заходів з метою заохочення зусиль
працівників-мігрантів і їхніх сімей щодо збереження їхньої
національної й етнічної сутності та їхніх культурних зв'язків з
країною походження, включаючи можливість надання дітям знань
їхньої рідної мови; g) гарантує рівне ставлення щодо умов праці всім
працівникам-мігрантам, які виконують однакові операції, якими б
особливими не були умови їхньої зайнятості.
Стаття 13
1. Кожний член Організації може вжити всіх необхідних заходів
в межах своєї компетенції і співпрацювати з іншими
державами-членами з метою сприяння єднанню всіх
працівників-мігрантів, які проживають на його території на
законних підставах. 2. Членами сім'ї працівника-мігранта, на якого поширюється ця
стаття, є його дружина, діти, що перебувають на його утриманні,
батько та мати.
Стаття 14
Кожний член Організації може: a) обумовити вільний вибір роботи працівникам-мігрантам,
забезпечуючи їм право на географічну мобільність, тим, що
працівник-мігрант законно проживав на його території з метою
одержання роботи протягом приписного періоду, який не перевищує
двох років, а якщо законодавство або постанови передбачають
контракти на визначений період менший ніж два роки, тим, що
трудящий закінчив роботу відповідно до першого трудового
контракту; b) після відповідних консультацій з відповідними
організаціями роботодавців і працівників, регламентувати умови
визнання професійної кваліфікації, набутої поза його територією, у
тому числі атестатів і дипломів; c) обмежувати доступ до певних видів робіт або функцій, коли
це необхідно в інтересах держави.
Розділ III. Заключні положення
Стаття 15
Ця Конвенція не забороняє державам-членам укладати
багатосторонні або двосторонні угоди з метою вирішення проблем, що
виникають при її застосуванні.
Стаття 16
1. Кожний член Організації, що ратифікує цю Конвенцію, може
шляхом декларації, яка додається до документа про ратифікацію,
виключити прийняття розділів I або II цієї Конвенції. 2. Кожний член Організації, який подав таку декларацію, може
в будь-який час анулювати її наступною декларацією. 3. Кожний член Організації, для якого декларація, зроблена
відповідно до параграфа 1 цієї статті, залишається в силі,
зазначає у своїх доповідях про застосування цієї Конвенції стан
свого законодавства і практики відносно положень неприйнятого
розділу, наскільки вказані положення застосовуються чи їх
передбачено застосовувати, а також причини, через які вони ще не
включені до прийнятої Конвенції.
Стаття 17
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції
надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для
реєстрації.
Стаття 18
1. Ця Конвенція зв'язує лише тих членів Міжнародної
організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстровані
Генеральним директором. 2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того,
як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох
членів Організації. 3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена
Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його
документа про ратифікацію.
Стаття 19
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,
може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона
початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію,
надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та
зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після
реєстрації акта про денонсацію. 2. Кожний член Організації, який ратифікував цю Конвенцію і
який протягом року після закінчення згаданого в попередньому
параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на
денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний
період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю
Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в
порядку, встановленому в цій статті.
Стаття 20
1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх
членів Міжнародної організації праці про реєстрацію всіх
документів про ратифікацію та актів про денонсацію, отриманих ним
від членів Організації. 2. Оповіщаючи членів Організації про реєстрацію отриманого
ним другого документа про ратифікацію, Генеральний директор
звертає їхню увагу на дату набуття чинності цієї Конвенції.
Стаття 21
Генеральний директор Міжнародного бюро праці надсилає
Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй для
реєстрації, відповідно до статті 102 Статуту Організації
Об'єднаних Націй ( 995_010 ), повні відомості щодо всіх документів
про ратифікацію та актів про денонсацію, зареєстрованих ним
відповідно до положень попередніх статей.
Стаття 22
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро
праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції
доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід
вносити до порядку денного Конференції питання про повний або
частковий її перегляд.
Стаття 23
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або
частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не
передбачає іншого, то: a) ратифікація будь-яким членом Організації нової,
переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від
положень статті 19, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що
нова, переглянута конвенція набула чинності. b) починаючи від дати набуття чинності новою, переглянутою
конвенцією, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами
Організації. 2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою
та змістом щодо тих членів Організації, які її ратифікували, але
не ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Стаття 24
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають
однакову силу.
Дата набуття чинності: 9 грудня 1978 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1965-1999, Том II
Міжнародне бюро праці, Женева
Конвенция
о злоупотреблениях в области миграции
и об обеспечении трудящимся-мигрантам
равенства возможностей и обращения
N 143

Генеральная Конференция Международной Организации Труда, созванная в Женеве Административным Советом Международного
Бюро Труда и собравшаяся 4 июня 1975 года на свою шестидесятую
сессию, принимая во внимание, что в Преамбуле к Уставу Международной
Организации Труда ( 993_154 ) ставится задача "защиты интересов
трудящихся, работающих за границей", принимая во внимание, что Филадельфийская декларация вновь
подтверждает среди принципов, на которых основана Международная
Организация Труда, что "труд не является товаром" и что "нищета в
любом месте является угрозой для общего благосостояния" и признает
торжественное обязательство Организации способствовать
осуществлению соответствующих программ для обеспечения, в
частности, полной занятости путем "передвижения рабочих, включая
миграцию в целях устройства на работу...", принимая во внимание Всемирную программу занятости МОТ, а
также Конвенцию ( 993_062 ) и Рекомендацию 1964 года о политике в
области занятости ( 993_246 ) и подчеркивая необходимость
избежания чрезмерного и неконтролируемого или самостоятельного
роста миграционного движения в связи с его отрицательными
последствиями в социальном и человеческом плане, принимая во внимание, что для преодоления низкого развития, а
также структурной и хронической безработицы, правительства многих
стран все более подчеркивают желательность поощрения перемещения
капитала и передачи технологии, а не передвижения трудящихся, в
соответствии с потребностями и запросами этих стран во взаимных
интересах стран, поставляющих рабочую силу, и стран,
предоставляющих работу, принимая во внимание также право каждого человека покидать
любую страну, включая свою собственную и возвращаться в свою
страну, как это предусмотрено во Всеобщей декларации прав человека
( 995_015 ) и в международном Соглашении о гражданских и
политических правах человека, напоминая о положениях Конвенции ( 993_159 ) и Рекомендации
(пересмотренных) 1949 года о трудящихся-мигрантах ( 993_171 ),
Рекомендации 1955 года о защите трудящихся-мигрантов в
слаборазвитых странах ( 993_239 ), Конвенции ( 993_062 ) и
Рекомендации 1964 года о политике в области занятости ( 993_246 ),
Конвенции ( 993_224 ) и Рекомендации 1948 год об организации служб
занятости ( 993_225 ), Конвенции (пересмотренной) 1949 года о
платных бюро по найму ( 993_229 ), которые касаются таких
вопросов, как регламентация набора, ознакомление с работой и
размещение трудящихся-мигрантов, предоставление им точной
информации о миграциях, минимальные условия, которыми должны
пользоваться мигранты в течение своей поездки и по прибытии на
место, проведение активной политики в области занятости, а также
международное сотрудничество в этих областях, принимая во внимание, что эмиграция трудящихся, вызванная
условиями на рынке занятости, должна осуществляться под
руководством официальных органов по вопросам занятости или в
соответствии с существующими многосторонними и двусторонними
соглашениями, в частности теми, которые допускают свободное
передвижение трудящихся, принимая во внимание, что ввиду существования незаконной или
тайной миграции рабочей силы желательно было бы принять новые
нормы, специально направленные на борьбу с такими
злоупотреблениями, напоминая положения Конвенции (пересмотренной) 1949 года о
трудящихся-мигрантах ( 993_159 ), в которых предусматривается, что
каждый ратифицировавший ее Член Организации должен предоставлять
иммигрантам, законно прибывающим на его территории, условия не
менее благоприятные, чем те, которыми пользуются его собственные
граждане в отношении различных перечисленных в этой конвенции
вопросов в той мере, в какой такие вопросы регламентируются
законодательством или подлежат контролю административных органов, напоминая, что определение термина "дискриминация" в
Конвенции 1958 года о дискриминации в области труда и занятий
( 993_161 ) не обязательно включает различия по признаку
гражданства, принимая во внимание желательность принятия новых норм, в том
числе и в области социального обеспечения, для гарантий
трудящимся-мигрантам равенства возможностей и обращения, а также в
отношении вопросов, регламентируемых законодательством или
подлежащих контролю административных органов, для обеспечения
условий, по крайней мере равных тем, которыми пользуются граждане
страны, отмечая, что деятельность в области весьма разнообразных
проблем, касающихся трудящихся-мигрантов, не может полностью
достигнуть своей цели, если не будет обеспечено тесное
сотрудничество между Организацией Объединенных Наций и
специализированными учреждениями, отмечая, что при разработке настоящих норм была учтена
работа, проведенная Организацией Объединенных Наций и
специализированными учреждениями, и что, во избежание дублирования
деятельности и для обеспечения необходимой координации, постоянное
сотрудничество будет по-прежнему осуществляться с целью содействия
и обеспечения применения этих норм, постановив принять ряд предложений о трудящихся-мигрантах,
что является пятым пунктом повестки дня сессии, решив придать этим предложениям форму конвенции, дополняющей
Конвенцию (пересмотренную) 1949 года о трудящихся-мигрантах
( 993_159 ) и Конвенцию 1958 года о дискриминации в области труда
и занятий ( 993_161 ), принимает сего двадцать четвертого дня июня месяца тысяча
девятьсот семьдесят пятого года нижеследующую Конвенцию, которая
может именоваться Конвенцией 1975 года о трудящихся-мигрантах
(дополнительные положения).
Раздел I.
Злоупотребления в области миграции
Статья 1
Каждый Член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется соблюдать основные права человека всех
трудящихся-мигрантов.
Статья 2
1) Каждый Член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, стремится систематически определять, имеются ли
на его территории незаконно нанятые трудящиеся-мигранты, а также
начинается ли с его территории, проходит ли через эту территорию
или прибывает на нее какое-либо миграционное движение трудящихся,
ищущих работу, в процессе которого трудящиеся-мигранты либо во
время переезда, либо по прибытии, либо во время пребывания и
работы, помещаются в условия, противоречащие соответствующим актам
или многосторонним или двусторонним международным соглашениям или
национальному законодательству и постановлениям. 2) Представительным организациям предпринимателей и
трудящихся предоставляется полная консультация, и они имеют
возможность представить свою собственную информацию по этому
вопросу.
Статья 3
Каждый Член Организации принимает все необходимые и
соответствующие меры как в рамках своей юрисдикции, так и в
сотрудничестве с другими государствами - Членами: a) для пресечения тайного миграционного движения и
незаконного найма мигрантов; b) против организаторов незаконного или тайного передвижения
мигрантов, ищущих работу, начинается ли это движение с его
территории, проходит ли через эту территорию или прибывает на нее,
а также против тех, кто нанимает трудящихся, иммигрировавших в
незаконных условиях; с целью предотвращения и ликвидации злоупотреблений,
упомянутых в статье 2 настоящей Конвенции.
Статья 4
В частности, Члены Организации принимают необходимые меры на
национальном и международном уровнях для осуществления
систематических контактов и обмена информацией по этому вопросу с
другими государствами, при консультациях с представительными
организациями предпринимателей и трудящихся.
Статья 5
Меры, предусмотренные в статьях 3 и 4 настоящей Конвенции,
имеют, в частности, целью обеспечить возможность преследования
лиц, ответственных за незаконную миграцию, независимо от страны,
из которой они осуществляют свою деятельность.
Статья 6
1. Предусматриваются в рамках национального законодательства
или правил меры для эффективного выявления незаконной занятости
трудящихся-мигрантов и для определения и применения
административного, гражданского и уголовного наказания, включая
тюремное заключение, в отношении незаконного использования труда
трудящихся-мигрантов, организации миграции трудящихся с целью
получения работы, определяемой как связанной со злоупотреблениями,
упомянутыми в статье 2 настоящей Конвенции, в отношении
сознательного оказания помощи, будь то с целью получения прибыли
или нет, такой миграции. 2. Если предприниматель преследуется в силу положения,
соответствующего настоящей статье, ему предоставляется право
представить доказательства его добрых намерений.
Статья 7
У представительных организаций предпринимателей и трудящихся
испрашиваются консультации в отношении законодательства, правил и
других мер, предусматриваемых настоящей Конвенцией и направленных
на предотвращение или ликвидацию вышеупомянутых злоупотреблений, а
также признаются за ними возможности для принятия инициативы с
этой целью.
Статья 8
1. При условии, что трудящийся-мигрант проживал на законных
основаниях в стране с целью занятости, он не рассматривается как
лицо, находящееся на незаконном или нарушающем правовые нормы
положении только из-за простого факта потери своей занятости,
которая сама по себе не влечет отмены вида на жительство или, в
случае необходимости, его разрешения на право работы. 2. Соответственно, он пользуется равенством обращения с
местным населением, в частности в отношении гарантий обеспечения
занятости, предоставления другой работы, а также временной работы
в случае безработицы и переподготовки.
Статья 9
1. Без ущерба для мер, направленных на контролирование
передвижений трудящихся-мигрантов, ищущих работу, обеспечивая
въезд на территорию страны и получение работы согласно
соответствующим законам и постановлениям, трудящийся-мигрант в
случаях, когда эти законы и правила не соблюдались и когда его
положение не может быть регламентировано, пользуется в отношении
себя и своей семьи равенством обращения в отношении прав,
вытекающих в связи с его прошлой работой, касающихся
вознаграждения, социального обеспечения и других пособий. 2. В случае возникновения спора о правах, упомянутых в
предыдущем пункте, трудящийся имеет возможность представлять свое
дело, лично или через своего представителя, компетентному органу. 3. В случае высылки из страны, трудящийся и его семья не
должны нести расходов. 4. Ни одно из положений настоящей Конвенции не препятствует
государствам - Членам давать лицам, незаконно находящимся или
работающим в стране, право проживания и поступления на работу на
законных основаниях.
Раздел II.
Равенство возможностей и обращения
Статья 10
Каждый Член Организации, для которого настоящая Конвенция
находится в силе, обязуется разработать и осуществлять
национальную политику, направленную на содействие и гарантию при
помощи методов, соответствующих национальным условиям и практике,
равенства возможностей и обращения в отношении труда и занятий,
социального обеспечения, профсоюзных и культурных прав и
индивидуальных и коллективных свобод для лиц, находящихся на
законных основаниях на его территории в качестве
трудящихся-мигрантов или членов их семей.
Статья 11
1) В целях применения настоящего раздела Конвенции, термин
"трудящийся-мигрант" означает лицо, которое мигрирует или
мигрировало из одной страны в другую с целью получения любой
работы, кроме как за собственный счет, и включает в себя любое
лицо, законно въехавшее в страну в качестве трудящегося-мигранта. 2) Настоящий раздел Конвенции не распространяется на: a) трудящихся пограничных районов; b) артистов и представителей свободных профессий, въехавших в
страну на короткий срок; c) моряков; d) лиц, приезжающих специально с целью получения подготовки
или образования; e) служащих учреждений или предприятий, осуществляющих свою
деятельность на территории данной страны, которые были временно
допущены в эту страну по просьбе их нанимателя для выполнения
специальных функций или задач на ограниченный и определенный
период времени и которые обязаны выехать из страны по завершении
своих функций или задач.
Статья 12
Каждый Член Организации методами, соответствующими
национальным условиям и практике: a) стремится обеспечить сотрудничество организаций
предпринимателей и трудящихся и других соответствующих органов в
деле содействия принятию и применению политики, предусмотренной в
статье 10 настоящей Конвенции; b) вводит такие законы и содействует таким программам
образования, которые могут быть рассчитаны на обеспечение принятия
и применения такой политики; c) принимает меры, поощряет программы образования и развивает
прочую деятельность, направленную на возможно более полное
ознакомление трудящихся-мигрантов с принятой политикой, с их
правами и обязанностями, а также с деятельностью, направленной на
оказание им эффективной помощи в деле осуществления их прав и для
их защиты; d) отменяет любые законоположения и изменяет любые
административные распоряжения или практику, которые несовместимы с
такой политикой; e) по консультации с представительными организациями
предпринимателей и трудящихся, разрабатывает и проводит социальную
политику, соответствующую национальным условиям и практике,
позволяющую трудящимся-мигрантам и их семьям в равной мере
пользоваться преимуществами, предоставляемыми гражданам страны, с
учетом тех особых потребностей, которые они могут испытывать до
тех пор, пока не приспособятся к обществу страны, предоставляющей
работу, но это не должно неблагоприятно отражаться на принципе
равенства возможностей и обращения; f) принимает все меры с целью содействия и поощрения усилий
трудящихся-мигрантов и их семей к сохранению их национальной и
этнической сущности и их культурных связей со страной
происхождения, включая возможность предоставления детям
определенных знаний их родного языка; g) гарантирует равенство обращения относительно условий труда
всем трудящимся-мигрантам, выполняющим одинаковую операцию, какими
бы особыми ни являлись условия их занятости.
Статья 13
1. Каждый Член Организации может принять все необходимые меры
в рамках своей компетенции и сотрудничать с другими государствами
Членами в целях содействия воссоединению семей всех
трудящихсямигрантов, проживающих на его территории на законном
основании. 2. Членами семьи трудящегося-мигранта, на которых
распространяется настоящая статья, являются его супруга,
находящиеся на его иждивении дети, отец и мать.
Статья 14
Каждый Член Организации может: a) обусловить свободный выбор работы трудящимся-мигрантам,
обеспечивая им право на географическую подвижность, тем, что
трудящийся-мигрант законно проживал на его территории с целью
получения работы в течение предписанного периода, не превышающего
двух лет, а если законодательство или постановления
предусматривают контракты на определенный период менее двух лет,
что трудящийся закончил работу по первому трудовому контракту; b) после соответствующих консультаций с представительными
организациями предпринимателей и трудящихся, регламентировать
условия признания профессиональной квалификации, приобретенной вне
его территории, в том числе аттестаты и дипломы; c) ограничивать доступ к определенным видам работ или
функций, когда это необходимо в интересах государства.
Раздел III.
Заключительные положения
Статья 15
Настоящая Конвенция не препятствует государствам - Членам
заключать многосторонние или двусторонние соглашения с целью
решения проблем, вытекающих из ее применения.
Статья 16
1. Каждый Член Организации, ратифицирующий настоящую
Конвенцию, может, путем декларации, прилагаемой к своей
ратификации, исключить принятие разделов I или II настоящей
Конвенции. 2. Каждый Член Организации, который сделал такую декларацию,
может в любое время аннулировать эту декларацию последующей
декларацией. 3. Каждый Член Организации, для которого декларация,
сделанная в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи, остается в
силе, указывает в своих докладах о применении настоящей Конвенции
состояние своего законодательства и практики относительно
положений непринятого раздела, насколько указанные положения
применяются или их предполагается применять, а также причины, по
которым они еще не включили их в принятую Конвенцию.
Статья 17
Официальные документы о ратификации настоящей Конвенции
направляются Генеральному директору Международного бюро труда для
регистрации.
Статья 18
1. Настоящая Конвенция связывает только тех Членов
Международной организации труда, чьи документы о ратификации
зарегистрированы Генеральным директором. 2. Она вступает в силу через двенадцать месяцев после того,
как Генеральный директор зарегистрирует документы о ратификации
двух Членов Организации. 3. Впоследствии настоящая Конвенция вступает в силу в
отношении каждого Члена Организации через двенадцать месяцев после
даты регистрации его документа о ратификации.
Статья 19
1. Любой Член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, может по истечении десятилетнего периода с момента ее
первоначального вступления в силу денонсировать ее посредством
акта о денонсации, направленного Генеральному директору
Международного бюро труда и зарегистрированного им. Денонсация
вступает в силу через год после регистрации акта о денонсации. 2. Каждый Член Организации, ратифицировавший настоящую
Конвенцию, который в годичный срок по истечении упомянутого в
предыдущем пункте десятилетнего периода не воспользуется своим
правом на денонсацию, предусмотренным в настоящей статье, будет
связан на следующий период в десять лет и впоследствии сможет
денонсировать настоящую Конвенцию по истечении каждого
десятилетнего периода в порядке, установленном в настоящей
статьей.
Статья 20
1. Генеральный директор Международного бюро труда извещает
всех Членов Международной организации труда о регистрации всех
документов о ратификации и актов о денонсации, полученных им от
Членов Организации. 2. Извещая Членов Организации о регистрации полученного им
второго документа о ратификации, Генеральный директор обращает их
внимание на дату вступления настоящей Конвенции в силу.
Статья 21
Генеральный директор Международного бюро труда направляет
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций для
регистрации в соответствии со статьей 102 Устава Организации
Объединенных Наций ( 995_010 ) полные сведения относительно всех
документов о ратификации и актов о денонсации, зарегистрированных
им в соответствии с положениями предыдущих статей.
Статья 22
Каждый раз, когда Административный совет Международного бюро
труда считает это необходимым, он представляет Генеральной
Конференции доклад о применении настоящей Конвенции и решает,
следует ли включать в повестку дня Конференции вопрос о ее полном
или частичном пересмотре.
Статья 23
1. В случае, если Конференция примет новую конвенцию,
полностью или частично пересматривающую настоящую Конвенцию, и
если в новой конвенции не предусмотрено обратное, то: a) ратификация каким-либо Членом Организации новой,
пересматривающей конвенции, влечет за собой автоматически,
независимо от положений статьи 19, немедленную денонсацию
настоящей Конвенции при условии, что новая, пересматривающая
конвенция вступила в силу; b) начиная с даты вступления в силу новой, пересматривающей
конвенции настоящая Конвенция закрыта для ратификации ее Членами
Организации. 2. Настоящая Конвенция остается во всяком случае в силе по
форме и содержанию в отношении тех Членов Организации, которые ее
ратифицировали, но не ратифицировали новую, пересматривающую
конвенцию.
Статья 24
Английский и французский тексты настоящей Конвенции имеют
одинаковую силу.
Дата вступления в силу: 9 декабря 1978 года.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...