Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи (укр/рос)
Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 03.10.1985
Документ 994_226, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 20.09.2006, підстава - 165-V
( Остання подія — Набрання чинності для України міжнародного договору, відбулась 01.04.2007. Подивитися в історії? )

                      Конвенція про охорону 
архітектурної спадщини Європи
(укр/рос)
Гранада, 3 жовтня 1985 року
Статус Конвенції див.( 994_415 )
{ Конвенцію ратифіковано Законом
N 165-V ( 165-16 ) від 20.09.2006 }

Офіційний переклад
Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого
єднання між її членами, крім іншого, для збереження та втілення в
життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, визнаючи, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює
багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є бесцінним
свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців, зважаючи на Європейську культурну конвенцію, яка була
підписана у Парижі 19 грудня 1954 року ( 994_213 ), і зокрема на
її статтю 1, враховуючи Європейську хартію архітектурної спадщини
( 994_013 ), ухвалену Комітетом міністрів Ради Європи 26 вересня
1975 року, і резолюцію (76) 28, яка була ухвалена 14 квітня 1976
року і яка стосується приведення законів і нормативних актів у
відповідність до вимог комплексного збереження архітектурної
спадщини, зважаючи на рекомендацію 880 (1979) Парламентської асамблеї
Ради Європи стосовно збереження європейської архітектурної
спадщини, враховуючи рекомендацію N R(80)16 Комітету міністрів
державам-членам стосовно фахової підготовки архітекторів,
містопланувальників, спеціалістів з цивільного будівництва та
ландшафтного дизайну, а також рекомендацію N R(81)13 Комітету
міністрів від 1 липня 1981 року стосовно заходів на підтримку
окремих занепадаючих ремесел у загальному контексті ремісницької
діяльності, нагадуючи про важливість передачі прийдешнім поколінням
системи культурних контекстів, поліпшення міського та сільського
довкілля і таким чином прискорення економічного, соціального і
культурного розвитку держав і регіонів, визнаючи важливість досягнення згоди щодо головних напрямків
спільної політики збереження і зміцнення архітектурної спадщини, погодились про таке:
Визначення архітектурної спадщини
Стаття 1
Для цілей цієї Конвеції вираз "архітектурна спадщина" включає
такі нерухомі об'єкти: 1. пам'ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне
історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або
технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного
виконання та оздоблення; 2. архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або
сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне,
мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і
характеризуються спільністю чітких територіальних ознак; 3. визначні місця: створені спільно людиною та природою
частково забудовані ділянки, які мають чітко визначені характерні
і однорідні риси, характеризуються спільністю чітких
територіальних ознак і мають непересічне історичне, археологічне,
мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення.
Визначення об'єктів спадщини, що підлягають охороні
Стаття 2
Для чіткого визначення пам'яток, архітектурних ансамблів і
визначних місць, що підлягають охороні, кожна Сторона
зобов'язується вести їхній облік і у випадку загрози таким
пам'яткам підготувати у найкоротші можливі строки відповідну
документацію.
Правові процедури охорони
Стаття 3
Кожна Сторона зобов'язується: 1. вживати правових заходів для охорони архітектурної
спадщини; 2. за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або
кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам'яток,
архітектурних ансамблів та визначних місць.
Стаття 4
Кожна Сторона зобов'язується: 1. запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури,
необхідні для правової охорони об'єктів архітектурної спадщини; 2. запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об'єктів
спадщини, що охороняються. З цією метою кожна Сторона
зобов'язується запровадити, якщо вона цього ще не зробила,
законодавство, яке: a) вимагає подання до відповідного компетентного органу
будь-якого плану зруйнування або зміни вигляду пам'яток, що вже
охороняються або щодо яких здійснюється процедура забезпечення
охорони, а також будь-якого плану зміни функціонально прив'язаної
до них території; b) вимагає подання до відповідного компетентного органу
будь-якого плану, що стосується архітектурного ансамблю або
будь-якої його частини чи визначного місця і передбачає: - зруйнування будівель, - спорудження нових будівель, - значну зміну вигляду, яка переінакшує характеристики
будівель або визначних місць; c) дозволяє державним органам вимагати від власника об'єкта
архітектурної спадщини, що охороняється, здійснювати необхідні
роботи або виконувати такі роботи самим, якщо власник не може їх
виконати; d) дозволяє примусове відчуження об'єктів архітектурної
спадщини, що знаходяться під охороною.
Стаття 5
Кожна Сторона зобов'язується заборонити перенесення повністю
або частково будь-якої пам'ятки, що охороняється, окрім випадків,
коли перенесення пам'яток зумовлюється необхідністю їхнього
фізичного збереження. У таких випадках відповідний компетентний
орган вживає необхідних застережних заходів для її розбирання,
перенесення і встановлення в іншому підхожому місці.
Додаткові заходи
Стаття 6
Кожна Сторона зобов'язується: 1. забезпечити, щоб державні органи надавали фінансову
допомогу для підтримання в належному стані та реставрації
архітектурної спадщини, що знаходиться на їхній території,
відповідно до національної, регіональної та місцевої компетенції
та в межах наявних коштів; 2. вживати у разі необхідності фіскальних заходів з метою
сприяння збереженню цієї спадщини; 3. заохочувати приватну ініціативу, спрямовану на підтримання
в належному стані і реставрацію архітектурної спадщини.
Стаття 7
На території, функціонально прив'язаній до пам'яток, які
знаходяться в архітектурних ансамблях або визначних місцях, кожна
Сторона зобов'язується сприяти заходам, спрямованим на загальне
поліпшення якості довкілля.
Стаття 8
Для зменшення ризиків фізичного руйнування архітектурної
спадщини кожна Сторона зобов'язується: 1. сприяти здійсненню наукових досліджень з метою визначення
і аналізу шкідливого впливу забруднення, а також шляхів і засобів
послаблення або ліквідації такого впливу; 2. враховувати в політиці боротьби із забрудненням специфічні
проблеми збереження архітектурної спадщини.
Санкції
Стаття 9
Кожна Сторона зобов'язується в межах своєї компетенції
забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином
реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної
спадщини. У відповідних випадках він може зобов'язати
правопорушника зруйнувати новоспоруджену будівлю, якщо вона не
відповідає встановленим вимогам, або реставрувати об'єкт спадщини,
що охороняється, до його первісного вигляду.
Політика збереження архітектурної спадщини
Стаття 10
Кожна Сторона зобов'язується прийняти комплексну політику
збереження архітектурної спадщини, яка: 1. передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з
головних цілей планування забудови міської та сільської територій,
а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки
планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів
на проведення робіт; 2. заохочує програми реставрації та підтримання в належному
стані архітектурної спадщини; 3. розглядає збереження та освоєння архітектурної спадщини і
освітницьку діяльність, пов'язану з нею, як один з головних
напрямів політики в галузі культури, охорони навколишнього
середовища і загального планування; 4. сприяє, коли це можливо, в процесі планування забудови
міської та сільської територій збереженню та використанню деяких
будівель, які за своїм значенням не підлягають охороні за змістом
пункту 1 статті 3 цієї Конвенції, але які мають значення з точки
зору їхнього розташування в міському або сільському середовищі та
з точки зору забезпечення якості життя; 5. сприяє використанню та розвиткові традиційних ремесел та
матеріалів як важливих складових майбутнього архітектурної
спадщини.
Стаття 11
Приділяючи належну увагу архітектурному та історичному
характеру спадщини, кожна Сторона зобов'язується сприяти: - використанню об'єктів архітектурної спадщини, що
охороняються, із врахуванням потреб сучасного життя; - пристосуванню, коли це можливо, старовинних будівель для
нового використання.
Стаття 12
Визнаючи важливість відкриття доступу відвідувачам до
об'єктів спадщини, що охороняються, кожна Сторона зобов'язується
вжити необхідних заходів для того, щоб наслідки відкриття такого
доступу, особливо будь-яке пов'язане з цим перепланування, не
порушували архітектурного та історичного характеру таких об'єктів
спадщини та функціонально прив'язаної до них території.
Стаття 13
З метою сприяння здійсненню такої політики кожна Сторона
зобов'язується розвивати в межах своєї політичної і
адміністративної системи ефективне співробітництво на всіх рівнях
між органами, що займаються питаннями збереження спадщини,
культури, довкілля і загального планування.
Участь та асоціації
Стаття 14
З метою підвищення ефективності заходів державних органів,
спрямованих на визначення, охорону, реставрацію, підтримання в
належному стані об'єктів архітектурної спадщини, а також на
управління ними та освітницьку діяльність, пов'язану з ними, кожна
Сторона зобов'язується: 1. створити на різних рівнях процесу прийняття рішень
відповідні механізми, які забезпечували б інформацію,
консультування та співробітництво між загальнонаціональними,
регіональними та місцевими властями, культурними установами і
асоціаціями, з одного боку, і широкими колами громадськості, з
іншого боку; 2. сприяти розширенню кола спонсорів і некомерційних
асоціацій, що займаються питаннями архітектурної спадщини.
Інформація та професійна підготовка
Стаття 15
Кожна Сторона зобов'язується: 1. утверджувати у громадській думці розуміння необхідності
збереження архітектурної спадщини як елемента культурної
самобутності і джерела натхнення і творчості для сьогоднішніх і
прийдешніх поколінь; 2. з цією метою сприяти здійсненню політики поширення
інформації та поглиблення поінформованості, особливо за допомогою
використання сучасних засобів зв'язку і поглиблення обізнаності,
яка спрямована зокрема на: a) збудження або підвищення уваги громадськості, починаючи із
шкільного віку, до охорони спадщини, підвищення якості створеного
середовища і архітектури; b) змалювання єдності культурної спадщини та зв'язків, що
існують між архітектурою, образотворчим мистецтвом, народними
традиціями та побутом на європейському, національному і
регіональному рівнях.
Стаття 16
Кожна Сторона зобов'язується розвивати професійну підготовку
різних фахівців та майстрів-ремісників, що мають відношення до
збереження архітектурної спадщини.
Координація на європейському рівні політики
збереження архітектурної спадщини
Стаття 17
Сторони зобов'язуються обмінюватися інформацією про їхню
політику збереження архітектурної спадщини з таких питань, як: 1. методи, які мають бути прийняті для забезпечення нагляду
за об'єктами архітектурної спадщини, їхньої охорони та збереження,
з урахуванням історичного розвитку та будь-якого збільшення
кількості таких об'єктів; 2. шляхи узгодження необхідності охорони архітектурної
спадщини з потребами сучасної економічної, соціальної і культурної
діяльності; 3. можливості використання сучасних технологій для визначення
і обліку об'єктів архітектурної спадщини та боротьби з псуванням
матеріалів, а також для здійснення наукових досліджень,
реставрації спадщини, управління нею та освітницької діяльності,
пов'язаної з нею; 4. шляхи поширення інформації про архітектурну творчість як
про внесок нашої епохи у загальну європейську спадщину.
Стаття 18
Сторони зобов'язуються надавати одна одній у разі
необхідності технічну допомогу шляхом обміну досвідом та
експертами з питань збереження архітектурної спадщини.
Стаття 19
Сторони зобов'язуються з урахуванням їхнього відповідного
національного законодавства або міжнародних угод сприяти обмінам
на європейському рівні спеціалістами з питань збереження
архітектурної спадщини, включаючи спеціалістів з питань
безперервної професійної підготовки.
Стаття 20
Для цілей цієї Конвенції Комітет експертів, створений
Комітетом міністрів Ради Європи згідно зі статтею 17 Статуту Ради
Європи ( 994_001 ), здійснює нагляд за виконанням Конвенції і,
зокрема: 1. періодично доповідає Комітетові міністрів Ради Європи про
хід здійснення державами - учасницями Конвенції політики
збереження архітектурної спадщини, про здійснення принципів,
проголошених Конвенцією, і про свою власну діяльність; 2. пропонує Комітетові міністрів Ради Європи заходи, які
спрямовані на здійснення положень Конвенції і передбачають також
багатосторонню діяльність, перегляд Конвенції або внесення
поправок до неї та інформування громадськості про мету цієї
Конвенції; 3. надає Комітетові міністрів Ради Європи рекомендації
стосовно запрошення держав, що не є членами Ради Європи,
приєднатися до цієї Конвенції.
Стаття 21
Положення цієї Конвенції не перешкоджають застосуванню
конкретних більш сприятливих положень про охорону об'єктів
архітектурної спадщини, визначеної у статті 1, що містяться в: - Конвенції про охорону світової культурної і природної
спадщини від 16 листопада 1972 року ( 995_089 ); - Європейській конвенції про охорону археологічної спадщини
від 6 травня 1969 року ( 994_312 ).
Заключні положення
Стаття 22
1. Ця Конвенція відкрита для підписання державами - членами
Ради Європи. Вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню.
Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження
здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи. 2. Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що
настає після закінчення тримісячного періоду від дати, на яку три
держави - члени Ради Європи висловили свою згоду про
обов'язковість для них Конвенції відповідно до положень
попереднього пункту. 3. Стосовно будь-якої держави-члена, яка висловлюватиме свою
згоду на обов'язковість для неї Конвенції після набрання нею
чинності, ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що
настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на
зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи
затвердження.
Стаття 23
1. Після набрання цією Конвенцією чинності Комітет міністрів
Ради Європи може запропонувати будь-якій державі, яка не є членом
Ради, та Європейському економічному співтовариству приєднатися до
цієї Конвенції у рішенні, що приймається більшістю голосів,
передбаченою у статті 20.d Статуту Ради Європи ( 994_001 ), і
одностайним голосуванням представників Договірних Держав, які
мають право засідати в Комітеті. 2. Стосовно будь-якої держави, що приєдналася до цієї
Конвенції, або Європейського економічного співтовариства, якщо
воно приєднається до неї, ця Конвенція набирає чинності в перший
день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від
дати здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному
секретарю Ради Європи.
Стаття 24
1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на
зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про
прийняття, затвердження чи приєднання, може визначити територію
(території), до якої застосовуватиметься ця Конвенція. 2. Будь-яка Держава може, в будь-який інший час після цього,
заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, поширити дію
цієї Конвенції на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві.
Щодо такої території Конвенція набирає чинності в перший день
місяця, що наступає після закінчення тримісячного періоду від дати
отримання такої заяви Генеральним секретарем. 3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх
пунктів, може стосовно будь-якої території, визначеної в цій
заяві, бути відкликана шляхом перепровадження повідомлення на ім'я
Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день
місяця, що наступає після закінчення шестимісячного періоду від
дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.
Стаття 25
1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на
зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про
прийняття, затвердження чи приєднання може заявити про те, що вона
залишає за собою право не виконувати повністю або частково
положення пунктів c та d статті 4. Інші застереження не
дозволяються. 2. Будь-яка держава, яка заявила застереження згідно з
попереднім пунктом, може повністю або частково відкликати його
шляхом перепровадження повідомлення на ім'я Генерального секретаря
Ради Європи. Відкликання набирає чинності від дати отримання
Генеральним секретарем такого повідомлення. 3. Сторона, яка заявила застереження щодо положень, згаданих
у пункті 1 вище, не може вимагати застосування цих положень
будь-якою іншою Стороною; однак, якщо її застереження є частковим
або умовним, вона може вимагати застосування цих положень у тому
обсязі, в якому вона сама їх прийняла.
Стаття 26
1. Будь-яка Сторона може в будь-який час денонсувати цю
Конвенцію шляхом перепровадження відповідного повідомлення на ім'я
Генерального секретаря Ради Європи. 2. Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, що
наступає після закінчення шестимісячного періоду від дати
отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.
Стаття 27
Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави - члени
Ради Європи, будь-яку державу, яка приєдналася до цієї Конвенції,
а також Європейське економічне співтовариство у разі його
приєднання до неї про: a) будь-яке підписання; b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або
будь-якого документа про прийняття, затвердження чи приєднання; c) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно
до статей 22, 23 та 24; d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення,
які стосуються цієї Конвенції.
На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те
уповноважені представники підписали цю Конвенцію.
Вчинено у Гранаді третього дня жовтня місяця 1985 року
англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є
однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в
архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає
засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі - члену Ради Європи
і всім державам або Європейському економічному співтовариству,
яким було запропоновано приєднатися до цієї Конвенції.

Конвенция
об охране архитектурного наследия Европы

Государства - члены Совета Европы, подписавшие настоящую
Конвенцию, считая, что целью Совета Европы является достижение большего
единства между его членами в интересах, среди прочего, отстаивания
и осуществления идеалов и принципов, являющихся их общим
наследием; признавая, что архитектурное наследие является незаменимым
выражением богатства и разнообразия культурного наследия Европы,
несет в себе неоценимые свидетельства нашего прошлого и
представляет собой общее наследие всех европейцев; принимая во внимание Европейскую культурную конвенцию,
подписанную в Париже 19 декабря 1954 года ( 994_213 ), и, в
частности, ее статью 1; принимая во внимание Европейскую хартию архитектурного
наследия ( 994_013 ), принятую Комитетом министров Совета Европы
26 сентября 1975 года, и резолюцию (76) 28, принятую 14 апреля
1976 года, относительно принятия законов и норм, касающихся
требований комплексного сохранения архитектурного наследия; принимая во внимание Рекомендацию 880 (1979) Парламентской
ассамблеи Совета Европы о сохранении европейского архитектурного
наследия; принимая во внимание Рекомендацию N R (80) 16 Комитета
министров государствам-членам о специализированной
профессиональной подготовке архитекторов, проектировщиков городов,
инженеров гражданского строительства и дизайнеров по ландшафту, а
также Рекомендацию N R (81) 12 Комитета министров, принятую 1 июля
1981 года, о мерах по восстановлению некоторых исчезающих ремесел
в контексте ремесленнической деятельности; напоминая о важности передачи будущим поколениям системы
культурных ценностей, улучшения окружающей среды городских и
сельских районов и содействия тем самым экономическому,
социальному и культурному развитию государств и регионов; признавая важность достижения договоренности по основным
направлениям общей политики сохранения и приумножения
архитектурного наследия, согласились о нижеследующем:
Определение архитектурного наследия
Статья 1
Для целей настоящей Конвенции термин "архитектурное
наследие" включает в себя следующую недвижимость: 1. памятники: все строения и конструкции, представляющие
явный исторический, археологический, художественный, научный,
социальный или технический интерес, включая приспособления и
принадлежности для них; 2. комплексы строений: однородные группы городских или
сельских строений, представляющих явный исторический,
археологический, художественный, научный, социальный и технический
интерес, которые достаточно связаны между собой, чтобы их можно
было определить топографически; 3. достопримечательности: совместные творения человека и
природы, являющие собой места, частично застроенные и достаточно
отличительные и однородные, чтобы их можно было определить
топографически, и представляющие явный исторический,
археологический, художественный, научный, социальный или
технический интерес.
Определение недвижимости, подлежащей охране
Статья 2
Для целей точного определения памятников, комплексов строений
и достопримечательностей, подлежащих охране, каждая Сторона
обязуется проводить инвентаризацию и в случае угрозы данной
недвижимости при первой же возможности готовить соответствующую
документацию.
Установленные процедуры охраны
Статья 3
Каждая Сторона обязуется: 1. принимать установленные меры по охране архитектурного
наследия; 2. в рамках таких мер и с помощью характерных для каждого
государства или региона средств предусматривать охрану памятников,
комплексов строений и достопримечательностей.
Статья 4
Каждая Сторона обязуется: 1. осуществлять соответствующий надзор и процедуры выдачи
разрешения на производство работ, как того требует законная охрана данной недвижимости;
2. предотвращать порчу, обветшание или уничтожение
находящейся под охраной недвижимости. С этой целью каждая Сторона
обязуется принять, если она еще не сделала этого, законы, которые: a) требуют представления в компетентный орган власти любого
плана в отношении сноса или перестройки памятников, которые уже
находятся под охраной или в отношении которых были установлены
процедуры охраны, а также любого плана, затрагивающего прилегающие
к ним территории; b) требуют представления в компетентный орган власти любого
плана, касающегося комплекса строений или части его или
достопримечательности, который предусматривает: - снос строений, - возведение новых строений, - существенную перестройку, которая нарушает характер
строений или достопримечательностей; c) дают право государственным органам власти требовать от
владельца находящейся под охраной недвижимости проведения
необходимых работ или проводить такие работы самим, если этого не
делает владелец; d) допускают принудительную закупку находящейся под охраной
недвижимости.
Статья 5
Каждая Сторона обязуется запрещать перемещение, полностью или
частично, любого находящегося под охраной памятника, за
исключением тех случаев, когда материал, обеспечивающий
сохранность таких памятников, делает перемещение необходимым. В
этих обстоятельствах компетентный орган власти принимает
необходимые меры предосторожности при его демонтаже, переносе и
восстановлении в подходящем месте.
Вспомогательные меры
Статья 6
Каждая Сторона обязуется: 1. предоставлять финансовую помощь со стороны государственных
властей для содержания и реставрации архитектурного наследия на ее
территории согласно национальной, региональной и местной
компетенции и в рамках имеющихся бюджетных средств; 2. прибегать, если необходимо, к финансовым мерам в целях
содействия сохранению этого наследия; 3. поощрять частные инициативы для содержания и реставрации
архитектурного наследия.
Статья 7
Вокруг памятников, в пределах комплекса строений и
достопримечательностей, каждая Сторона обязуется содействовать
принятию мер в целях общего благоустройства территории.
Статья 8
В целях ограничения риска материальной порчи архитектурного
наследия каждая Сторона обязуется: 1. поддерживать научные исследования для выявления и анализа
пагубных последствий загрязнения и для определения путей и средств
по сокращению или искоренению этих последствий; 2. учитывать особые проблемы сохранения архитектурного
наследия в своей политике по борьбе с загрязнением.
Санкции
Статья 9
Каждая Сторона обязуется гарантировать в рамках своих
полномочий, что в отношении нарушений закона, охраняющего
архитектурное наследие, компетентными органами будут приниматься
соответствующие ответные меры. Такие ответные меры могут в особых
обстоятельствах предусматривать принуждение правонарушителя к
сносу вновь воздвигнутого строения, не отвечающего соответствующим
требованиям, или к восстановлению находящейся под охраной
недвижимости в ее прежнем виде.
Политика в области сохранения
Статья 10
Каждая Сторона обязуется принять к осуществлению комплексную
политику в области сохранения, которая: 1. включает охрану архитектурного наследия в качестве
основной задачи планирования в масштабах города и страны и
обеспечивает учет этого требования на всех этапах как разработки
планов развития, так и процесса выдачи разрешений на производство
работ; 2. содействует программам восстановления и содержания
архитектурного наследия; 3. делает сохранение, популяризацию и укрепление
архитектурного наследия основным элементом политики в области
культуры, охраны окружающей среды и планирования; 4. содействует по мере возможности в ходе процесса
планирования в масштабах города и страны сохранению и
использованию отдельных строений, собственная ценность которых не
гарантирует сохранения в смысле пункта 1 статьи 3 настоящей
Конвенции, но которые представляют интерес с точки зрения их
местоположения в городской или сельской среде и качества жизни; 5. благоприятствует, что необходимо для будущего
архитектурного наследия, применению и развитию традиционных
ремесел и материалов.
Статья 11
Уделяя должное внимание архитектурному и историческому
характеру наследия, каждая Сторона обязуется поощрять: - использование находящейся под охраной недвижимости с учетом
потребностей современной жизни; - переоборудование, в случае необходимости, старых построек
для нового использования.
Статья 12
Признавая значение обеспечения доступа населения к
находящейся под охраной недвижимости, каждая Сторона обязуется
принимать такие меры, которые могут оказаться необходимыми, с тем
чтобы обеспечение такого доступа и особенно какие-либо структурные
изменения не сказывались пагубно на архитектурном и историческом
характере такой недвижимости и ее окружении.
Статья 13
В целях содействия осуществлению такой политики каждая
Сторона обязуется поощрять в рамках своей политической и
административной структуры эффективное сочетание на всех уровнях
мероприятий в области сохранения, культуры, охраны окружающей
среды и планирования.
Участие и ассоциации
Статья 14
В целях расширения влияния мер государственных властей по
выявлению, охране, восстановлению, поддержанию популяризации
архитектурного наследия и управлению им каждая Сторона обязуется: 1. создавать на различных этапах процесса принятия решений
соответствующий механизм для предоставления информации, проведения
консультаций и сотрудничества между государственными,
региональными и местными органами власти, учреждениями и
ассоциациями по вопросам культуры и общественностью; 2. поощрять развитие финансирующих и некоммерческих
ассоциаций, действующих в этой области.
Информация и профессиональная подготовка
Статья 15
Каждая Сторона обязуется: 1. расширять общественную осведомленность о ценности
сохранения архитектурного наследия как в качестве элемента
культурной самобытности, так и в качестве источника вдохновения
творчества для нынешнего и будущих поколений; 2. с этой целью способствовать политике распространения
информации и расширения осведомленности, особенно путем
использования современных средств связи и пропаганды, в частности
в целях: a) пробуждения или повышения заинтересованности
общественности, начиная со школьного возраста, в охране наследия,
в качестве созданной окружающей среды и архитектуры; b) демонстрации единства культурного наследия и связей,
существующих между архитектурой, искусством, народными традициями
и образами жизни на общеевропейском, национальном и региональном
уровнях.
Статья 16
Каждая Сторона обязуется содействовать развитию
профессиональной подготовки по различным специальностям и
ремеслам, связанным с сохранением архитектурного наследия.
Европейская координация политики в области сохранения
Статья 17
Стороны обязуются обмениваться информацией о своей политике в
области сохранения, касающейся таких вопросов, как: 1. методы, которые необходимо принять для обследования,
охраны и сохранения недвижимости с учетом исторических событий и
любого увеличения объема соответствующей недвижимости; 2. пути, с помощью которых потребность в охране
архитектурного наследия может быть наилучшим образом согласована с
потребностями современных мероприятий в экономической, социальной
и культурной областях; 3. возможности, создаваемые новыми видами технологии для
выявления и учета архитектурного наследия и борьбы с разрушением
материалов, а также в области научных исследований,
реставрационных работ и методов управления и популяризации
наследия; 4. средства содействия развитию архитектурного творчества в
качестве вклада нашей эпохи в европейское наследие.
Статья 18
Стороны обязуются оказывать, в случае необходимости, взаимную
техническую помощь в виде обмена опытом и специалистами в области
сохранения архитектурного наследия.
Статья 19
Стороны обязуются, в рамках соответствующего национального
законодательства или международных соглашений, содействовать
европейским обменам специалистами в деле сохранения архитектурного
наследия, в том числе лицами, ответственными за повышение
квалификации.
Статья 20
Для целей настоящей Конвенции Комитет экспертов, созданный
Комитетом министров Совета Европы в соответствии со статьей 17
Устава Совета Европы ( 994_001 ), наблюдает за применением
Конвенции и, в частности: 1. периодически докладывает Комитету министров Совета Европы
о положении в отношении политики в области сохранения
архитектурного наследия в государствах - участниках Конвенции, об
осуществлении принципов, закрепленных в Конвенции, и о своей
собственной деятельности; 2. предлагает Комитету министров Совета Европы меры для
осуществления положений Конвенции, при этом такие меры, как
представляется, должны включать многосторонние мероприятия,
пересмотр Конвенции или поправки к ней, а также информирование
общественности о цели Конвенции; 3. представляет рекомендации Комитету министров Совета Европы
в отношении приглашения государств, не являющихся членами Совета
Европы, присоединиться к настоящей Конвенции.
Статья 21
Положения настоящей Конвенции не наносят ущерба применению
таких конкретных более благоприятных положений, касающихся охраны
недвижимости, перечисленной в статье 1, которые содержатся в: -Конвенции об охране мирового культурного и природного
наследия от 16 ноября 1972 года ( 995_089 ); - Европейской конвенции об охране археологического наследия
от 6 мая 1969 года ( 994_312 ).
Заключительные положения
Статья 22
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания государствами -
членами Совета Европы. Она подлежит ратификации, принятию или
утверждению. Ратификационные грамоты, документы о принятии или
утверждении передаются на хранение Генеральному секретарю Совета
Европы. 2. Настоящая Конвенция вступает в силу в первый день месяца,
следующего за трехмесячным периодом, истекшим со дня, когда три
государства - члена Совета Европы выразят свое согласие принять на
себя обязательства по Конвенции в соответствии с положениями
предыдущего пункта. 3. Что касается любого государства-члена, которое
впоследствии выражает свое согласие принять на себя обязательства
по ней, то Конвенция вступает в силу в первый день месяца,
следующего за трехмесячным периодом, истекшим со дня сдачи на
хранение ратификационной грамоты, документа о принятии или
утверждении.
Статья 23
1. После вступления в силу настоящей Конвенции Комитет
министров Совета Европы может предложить любому государству, не
являющемуся членом Совета и Европейского экономического
сообщества, присоединиться к настоящей Конвенции на основании
решения, принятого большинством, предусмотренным в статье 20 d)
Устава Совета Европы ( 994_001 ), и единогласного голосования
представителей Договаривающихся государств, имеющих право заседать
в Комитете. 2. Что касается любого присоединяющегося государства или, в
случае его присоединения, Европейского экономического сообщества,
то Конвенция вступает в силу в первый день месяца, следующего за
трехмесячным периодом, истекшим со дня сдачи на хранение документа
о присоединении Генеральному секретарю Совета Европы.
Статья 24
1. Любое государство может в момент подписания или сдачи на
хранение своей ратификационной грамоты, документа о принятии,
утверждении или присоединении указать территорию или территории, в
отношении которых применяется настоящая Конвенция. 2. Любое государство может впоследствии путем заявления на
имя Генерального секретаря Совета Европы распространить применение
настоящей Конвенции на любую другую территорию, указанную в
заявлении. В отношении такой территории Конвенция вступает в силу
в первый день месяца, следующего за трехмесячным периодом,
истекшим со дня получения такого заявления Генеральным секретарем. 3. Любое заявление, сделанное в соответствии с двумя
предыдущими пунктами, может в отношении любой территории,
указанной в таком заявлении, быть отозвано путем уведомления на
имя Генерального секретаря. Такой отзыв вступает в силу в первый
день месяца, следующего за шестимесячным периодом, истекшим со дня
получения такого уведомления Генеральным секретарем.
Статья 25
1. Любое государство может в момент подписания или сдачи на
хранение своей ратификационной грамоты, документа о принятии,
утверждении или присоединении заявить, что оно оставляет за собой
право не выполнять, полностью или частично, положения пунктов c) и
d) статьи 4. Никакие другие оговорки не допускаются. 2. Любое Договаривающееся государство, которое делает
оговорку в соответствии с предыдущим пунктом, может полностью или
частично снять ее путем уведомления на имя Генерального секретаря
Совета Европы. Снятие вступает в силу в день получения такого
уведомления Генеральным секретарем. 3. Сторона, сделавшая оговорку в отношении положений,
упомянутых в пункте 1 выше, не может требовать применения этого
положения какой-либо другой Стороной; однако, если ее оговорка
является частичной или условной, она может требовать применения
этого положения в той степени, в какой она сама приняла его.
Статья 26
1. Любая Сторона может в любое время денонсировать настоящую
Конвенцию путем направления уведомления на имя Генерального
секретаря Совета Европы. 2. Такая денонсация вступает в силу в первый день месяца,
следующего за шестимесячным периодом, истекшим со дня получения
такого уведомления Генеральным секретарем.
Статья 27
Генеральный секретарь Совета Европы уведомляет государства -
члены Совета Европы, любое государство, присоединившееся к
настоящей Конвенции, и Европейское экономическое сообщество, в
случае его присоединения к ней, о: a) любом подписании; b) сдаче на хранение любой ратификационной грамоты, документа
о принятии, утверждении или присоединении; c) любой дате вступления настоящей Конвенции в силу в
соответствии со статьями 22, 23 и 24; d) любом другом акте, уведомлении или сообщении, касающемся
настоящей Конвенции. В удостоверение чего нижеподписавшиеся, должным образом на то
уполномоченные, подписали настоящую Конвенцию. Совершено в Гренаде третьего октября тысяча девятьсот
восемьдесят пятого года на английском и французском языках, причем
оба текста имеют одинаковую силу, в единственном экземпляре,
который сдается на хранение в архив Совета Европы. Генеральный
секретарь Совета Европы препровождает заверенные копии каждому
государству - члену Совета Европы и любому государству или
Европейскому экономическому сообществу, которым предлагается
присоединиться к настоящей Конвенции.



вгору