Віденська конвенція про право міжнародних договорів
ООН; Конвенція, Міжнародний документ, Заява від 23.05.1969
Повідомлення: Дуже багато відкритих сторінок за хвилину
Почекайте одну хвилину, будь-ласка......
Документ 995_118, чинний, поточна редакція — Приєднання від 14.04.1986, підстава 2077-11
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  


Віденська конвенція
про право міжнародних договорів
Статус Конвенції див. ( 995_i35 )
( Про схвалення та представлення на розгляд див.
Постанову Ради Міністрів УРСР
N 102 ( 102-86-п ) от 26.03.86 )
( Про приєднання до Конвенції із застереженнями та заявою
див. Указ Президії Верховної Ради УРСР
N 2077-XI ( 2077-11 ) від 14.04.86 )

Держави - учасниці цієї Конвенції, враховуючи надзвичайно важливу роль договорів в історії
міжнародних відносин, визнаючи дедалі зростаюче значення договорів як джерела
міжнародного права і як засобу розвитку мирного співробітництва
між націями, незалежно від відмінностей в їхньому державному і
суспільному ладі, відзначаючи, що принципи вільної згоди і добросовісності та
норма pacta sunt servanda здобули загальне визнання, підтверджуючи, що спори, які стосуються договорів, як і інші
міжнародні спори, повинні розв'язуватися тільки мирними засобами і
відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, нагадуючи про рішимість народів Об'єднаних Націй створити
умови, за яких може бути додержано справедливості і поваги до
зобов'язань, що випливають з договорів, беручи до уваги принципи міжнародного права, втілені у
Статуті Організації Об'єднаних Націй, такі, як принципи
рівноправності і самовизначення народів, суверенної рівності і
незалежності всіх держав, невтручання у внутрішні справи держав,
заборони погрози силою або її застосування та загального поважання
і додержання прав людини й основних свобод для всіх, вважаючи, що кодифікація і прогресивний розвиток права
договорів, здійснені в цій Конвенції, сприятимуть досягненню
вказаних у Статуті цілей Організації Об'єднаних Націй, а саме
підтриманню міжнародного миру і безпеки, розвиткові дружніх
відносин між народами і здійсненню їх співробітництва один з
одним, підтверджуючи, що норми міжнародного звичайного права, як і
досі, регулюватимуть питання, які не були розв'язані в положеннях
цієї Конвенції, домовилися про нижченаведене:
Частина I
Вступ
Стаття 1
Сфера застосування цієї Конвенції
Ця Конвенція застосовується до договорів між державами.
Стаття 2
Вживання термінів
1. Для цілей цієї Конвенції: а) "договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами
в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від
того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох
зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її
конкретного найменування; b) "ратифікація", "прийняття", "затвердження" і "приєднання"
означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке
найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному
плані свою згоду на обов'язковість для неї договору; c) "повноваження" означають документ, який виходить від
компетентного органу держави і за допомогою якого одна чи кілька
осіб призначаються репрезентувати цю державу з метою ведення
переговорів, прийняття тексту договору або встановлення його
автентичності, вираження згоди цієї держави на обов'язковість для
неї договору або з метою вчинення будь-якого іншого акта, що
стосується договору; d) "застереження" означає односторонню заяву в будь-якому
формулюванні і під будь-якою назвою, зроблену державою при
підписанні, ратифікації, прийнятті чи затвердженні договору або
приєднанні до нього, за допомогою якого вона бажає виключити або
змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому
застосуванні до цієї держави; е) "держава, яка бере участь у переговорах" означає державу,
яка брала участь у складенні і прийнятті тексту договору; f) "договірна держава" означає державу, яка погодилась на
обов'язковість для неї договору, незалежно від того, чи набрав
договір чинності чи ні; g) "учасник" означає державу, яка погодилась на
обов'язковість для неї договору і для якої договір є чинним; h) "третя держава" означає державу, яка не є учасником
договору; і) "міжнародна організація" означає міжурядову організацію. 2. Положення пункту 1, які стосуються вживання термінів, у
цій Конвенції, не зачіпають вживання цих термінів або значень,
яких може бути надано їм у внутрішньому праві будь-якої держави.
Стаття 3
Міжнародні угоди, які не входять у сферу застосування
цієї Конвенції
Той факт, що ця Конвенція не застосовується до міжнародних
угод, укладених між державами та іншими суб'єктами міжнародного
права або між такими іншими суб'єктами міжнародного права, і до
міжнародних угод не у письмовій формі, не зачіпає: а) юридичної сили таких угод; b) застосування до них будь-яких норм, викладених у цій
Конвенції, під дію яких вони підпадали б на підставі міжнародного
права, незалежно від цієї Конвенції; с) застосування цієї Конвенції до відносин держав між собою в
рамках міжнародних угод, учасниками яких є також інші суб'єкти
міжнародного права.
Стаття 4
Ця Конвенція не має зворотної сили
Без шкоди для застосування будь-яких норм, викладених у цій
Конвенції, під дію яких підпадали б договори на підставі
міжнародного права, незалежно від Конвенції, вона застосовується
тільки до договорів, укладених державами після набрання нею
чинності щодо цих держав.
Стаття 5
Договори, які встановлюють міжнародні організації,
і договори, прийняті в рамках міжнародної організації
Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору, який є
установчим актом міжнародної організації, без шкоди для
відповідних правил цієї організації.
Частина II
Укладення договорів і набрання
ними чинності
Розділ 1: Укладення договорів
Стаття 6
Правоздатність держав укладати договори
Кожна держава володіє правоздатністю укладати договори.
Стаття 7
Повноваження
1. Особа вважається такою, що репрезентує державу; або з
метою прийняття тексту договору чи встановлення його
автентичності, або з метою вираження згоди держави на
обов'язковість для неї договору, коли: а) вона пред'явить відповідні повноваження; або b) з практики відповідних держав чи з інших обставин
випливає, що вони мали намір розглядати цю особу, як таку, що
репрезентує державу для цих цілей, і не вимагати пред'явлення
повноважень. 2. Такі особи з огляду на їхні функції і без необхідності
пред'явлення повноважень вважаються такими, що репрезентують свою
державу: а) глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ -
з метою вчинення всіх актів, що стосуються укладення договору; b) глави дипломатичних представництв - з метою прийняття
тексту договору між акредитуючою державою і державою, при якій
вони акредитовані; с) представники, уповноважені державами репрезентувати їх на
міжнародній конференції або в міжнародній організації, або в
одному з її органів, - з метою прийняття тексту договору на такій
конференції, в такій організації або в такому органі.
Стаття 8
Наступне підтвердження акту, вчиненого
без уповноваження
Акт, який стосується укладення договору, вчинений особою, яка
не може на підставі статті 7 вважатися уповноваженою
репрезентувати державу з цією метою, не має юридичного значення,
якщо його не підтверджено цією державою.
Стаття 9
Прийняття тексту
1. Текст договору приймається за згодою всіх держав, які
беруть участь у його складенні, за винятком випадків, передбачених
у пункті 2. 2. Текст договору приймається на міжнародній конференції
шляхом голосування за нього двох третин держав, які присутні і
беруть участь у голосуванні, якщо тією ж більшістю голосів вони не
вирішили застосувати інше правило.
Стаття 10
Встановлення автентичності тексту
Текст договору стає автентичним і остаточним: а) у результаті застосування такої процедури, яку може бути
передбачено в цьому тексті або погоджено між державами, що беруть
участь у його складенні; або b) при відсутності такої процедури - шляхом підписання,
підписання ad referendum або парафування представниками цих держав
тексту договору або заключного акта конференції, який містить цей
текст.
Стаття 11
Способи вираження згоди на обов'язковість договору
Згоду держави на обов'язковість для неї договору може бути
виражено підписанням договору, обміном документами, затвердженням,
приєднанням до нього або будь-яким іншим способом, про який
домовились.
Стаття 12
Згода на обов'язковість договору, виражена підписанням
1. Згода держави на обов'язковість для неї договору
виражається шляхом підписання договору представником держави,
коли: а) договір передбачає, що підписання має таку силу; b) в інший спосіб установлено домовленість держав, які беруть
участь у переговорах, про те, що підписання повинне мати таку
силу; або с) намір держави надати підписанню такої сили випливає з
повноважень її представника або був виражений під час переговорів. 2. Для цілей пункту 1: а) парафування тексту означає підписання договору в тому
випадку, коли встановлено, що держави, які беруть участь у
переговорах, так домовились; b) підписання ad referendum договору представником держави,
якщо воно підтверджується цією державою, означає остаточне
підписання договору.
Стаття 13
Згода на обов'язковість договору, виражена шляхом
обміну документами, які становлять договір
Згода держав на обов'язковість для них договору, що
складається з документів, якими вони обмінюються, виражається
шляхом цього обміну, якщо: а) ці документи передбачають, що обмін ними матиме таку силу;
або b) в інший спосіб установлено домовленість цих держав про те,
що цей обмін документами повинен мати таку силу.
Стаття 14
Згода на обов'язковість договору, виражена
ратифікацією, прийняттям або затвердженням
1. Згода держави на обов'язковість для неї договору
виражається ратифікацією, якщо: а) договір передбачає, що така згода виражається
ратифікацією; b) в інший спосіб установлено, що держави, які беруть участь
у переговорах, домовились про необхідність ратифікації; с) представник держави підписав договір з умовою ратифікації;
або d) намір держави підписати договір з умовою ратифікації
випливає з повноважень її представника або був виражений під час
переговорів. 2. Згода держави на обов'язковість для неї договору
виражається прийняттям або затвердженням на умовах, подібних до
тих, які застосовуються до ратифікації.
Стаття 15
Згода на обов'язковість договору, виражена приєднанням
Згода держави на обов'язковість для неї договору виражається
приєднанням, якщо: а) договір передбачає, що така згода може бути виражена цією
державою шляхом приєднання; b) в інший спосіб установлено, що держави, які беруть участь
у переговорах, домовились, що така згода може бути виражена цією
державою шляхом приєднання; або с) всі учасники потім домовились, що така згода може бути
виражена цією державою шляхом приєднання.
Стаття 16
Обмін ратифікаційними грамотами і документами
про прийняття, затвердження або приєднання або депонування
таких грамот і документів
Якщо договором не передбачено інше, то ратифікаційні грамоти,
документи про прийняття, затвердження або приєднання означають
згоду держави на обов'язковість для неї договору з моменту: а) обміну ними між договірними державами; b) депонування у депозитарію; або с) повідомлення про них договірних держав або депозитарію,
якщо так домовилися.
Стаття 17
Згода на обов'язковість частини договору
і вибір різних положень
1. Без шкоди для статей 19-23, згода держави на
обов'язковість для неї частини договору має силу лише в тому
випадку, коли не допускається договором або коли з цим згодні інші
договірні держави. 2. Згода держави на обов'язковість для неї договору, який
допускає вибір між різними положеннями, має силу лише в тому
випадку, коли виразно вказано, якого з цих положень згода
стосується.
Стаття 18
Обов'язок не позбавляти договір його об'єкта й мети
до набрання договором чинності
Держава зобов'язана утримуватись від дій, які позбавили б
договір його об'єкта й мети, коли: а) вона підписала договір або обмінялася документами, які
становлять договір, з умовою ратифікації, прийняття або
затвердження, доти, поки вона не виразить ясно свого наміру не
стати учасником цього договору; або б) вона виразила згоду на обов'язковість для неї договору, -
до набрання договором чинності і за умови, що таке набрання
чинності не буде надмірно затримуватися.
Розділ 2: Застереження
Стаття 19
Формулювання застережень
Держава може при підписанні, ратифікації, прийнятті або
затвердженні договору, або приєднанні до нього формулювати
застереження, за винятком тих випадків, коли: а) це застереження забороняється договором; b) договір передбачає, що можна робити тільки певні
застереження, до числа яких це застереження не належить; або с) - у випадках, які не підпадають під дію пунктів "а" і "b",
- застереження є несумісним з об'єктом і цілями договору.
Стаття 20
Прийняття застережень і заперечення проти них
1. Застереження, яке напевне допускається договором, не
потребує якого-небудь наступного прийняття іншими договірними
державами, якщо тільки договір не передбачає такого прийняття. 2. Якщо з обмеженої кількості держав, які брали участь у
переговорах, і з об'єкта та цілей договору випливає, що
застосування договору в цілому між усіма його учасниками є
істотною умовою для згоди кожного учасника на обов'язковість для
нього договору, то застереження вимагає прийняття його всіма
учасниками. 3. В тому випадку, коли договір є установчим актом
міжнародної організації і якщо в ньому не передбачається інше,
застереження вимагає прийняття його компетентним органом цієї
організації. 4. У випадках, які не підпадають під дію попередніх пунктів,
і якщо договір не передбачає інше: а) прийняття застереження іншою договірною державою робить
державу, яка сформулювала застереження, учасником цього договору
відносно держави, яка прийняла застереження, якщо договір є чинним
або коли він набирає чинності для цих держав; b) заперечення іншої договірної держави проти застереження не
перешкоджає набранню договором чинності між державою, яка
заперечує проти застереження, і державою, яка сформулювала
застереження, якщо держава, яка заперечує проти застереження,
певно не заявить про протилежний намір; с) акт, який виражає згоду держави на обов'язковість для неї
договору і містить застереження, набирає чинності, як тільки
принаймні одна з інших договірних держав прийме це застереження. 5. Оскільки це стосується пунктів 2 і 4 і якщо договір не
передбачає інше, застереження вважається прийнятим державою, якщо
вона не висловить заперечень проти нього до кінця
дванадцятимісячного періоду після того, як її було повідомлено про
таке застереження, або до тієї дати, коли вона виразила свою згоду
на обов'язковість для неї договору, залежно від того, яка з цих
дат є більш пізньою.
Стаття 21
Юридичні наслідки застережень і заперечень проти застережень
1. Застереження, яке діє щодо іншого учасника відповідно до
статей 19, 20 і 23: а) змінює для держави, яка зробила застереження, в її
відносинах з цим іншим учасником положення договору, яких
стосується застереження, в межах сфери дії застереження; і b) змінює тією ж мірою зазначені положення для цього іншого
учасника в його відносинах з державою, яка зробила застереження. 2. Застереження не змінює положень договору для інших
учасників в їхніх відносинах між собою. 3. Якщо держава, яка заперечує проти застереження, не
заперечувала проти набрання договором чинності між нею і державою,
яка зробила застереження, то положення, яких стосується
застереження, не застосовується між цими двома державами в межах
сфери дії такого застереження.
Стаття 22
Зняття застережень і заперечень проти застережень
1. Якщо договір не передбачає інше, застереження може бути
знято в усякий час і для його зняття не потрібно згоди держави,
яка прийняла застереження. 2. Якщо договір не передбачає інше, заперечення проти
застереження може бути знято в усякий час. 3. Якщо інше не передбачається договором або не було в іншій
спосіб обумовлено: а) зняття застереження набирає чинності щодо іншої договірної
держави тільки після одержання цією останньою повідомлення про це; b) зняття заперечення проти застереження набирає чинності
тільки після одержання державою, яка сформулювала застереження,
повідомлення про це.
Стаття 23
Процедура, яка стосується застережень
1. Застереження, певно виражену згоду з застереженням і
заперечення проти застереження повинно бути зроблено в письмовій
формі і доведено до відома договірних держав та інших держав, які
мають право стати учасниками договору. 2. Якщо застереження зроблено при підписанні договору, який
підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню, воно повинне
бути офіційно підтверджене державою, яка зробила застереження, при
вираженні нею своєї згоди на обов'язковість для неї цього
договору. В цьому разі застереження вважається зробленим у день
його підтвердження. 3. Певно виражена згода з застереженням або заперечення проти
застереження, висловлені до його підтвердження, самі по собі не
вимагають підтвердження. 4. Зняття застереження або заперечення проти застереження
повинне здійснюватись у письмовій формі.
Розділ 3: Набрання чинності договорами
і їх тимчасове застосування
Стаття 24
Набрання чинності
1. Договір набирає чинності в порядку і в дату, передбачену в
самому договорі або погоджені між державами, які брали участь у
переговорах. 2. При відсутності такого положення або домовленості договір
набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх держав, які
брали участь у переговорах, на обов'язковість для них договору. 3. Якщо згода держави на обов'язковість для неї договору
виражається в якусь дату після набрання договором чинності, то
договір набирає чинності для цієї держави в цю дату, якщо в
договорі не передбачається інше. 4. Положення договору, які регулюють встановлення
автентичності його тексту, вираження згоди держав на
обов'язковість для них договору, порядок або дату набрання
договором чинності, застереження, функції депозитарію та інші
питання, що неминуче виникають до набрання договором чинності,
застосовуються з моменту прийняття тексту договору.
Стаття 25
Тимчасове застосування
1. Договір або частина договору застосовуються тимчасово до
набрання чинності, якщо: а) це передбачається самим договором; або b) держави, які брали участь у переговорах, домовилися про це
в якійсь інший спосіб. 2. Якщо в договорі не передбачається інше або держави, які
брали участь у переговорах, не домовилися про інше, тимчасове
застосування договору або частини договору щодо держави
припиняється, коли ця держава повідомить інші держави, між якими
тимчасово застосовується договір, про свій намір не стати
учасником договору.
Частина III
Додержання, застосування і тлумачення договорів
Розділ 1: Додержання договорів
Стаття 26
Pacta sunt servanda
Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і
повинен добросовісно виконуватись.
Стаття 27
Внутрішнє право і додержання договорів
Учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього
права як на виправдання для невиконання ним договору. Це правило
діє без шкоди для статті 46.
Розділ 2: Застосування договорів
Стаття 28
Договори не мають зворотної сили
Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в
інший спосіб, то положення договору не є обов'язковими для
учасника договору щодо будь-якої дії чи факту, які мали місце до
дати набрання договором чинності для визначеного учасника, або
щодо будь-якої ситуації, яка перестала існувати до цієї дати.
Стаття 29
Територіальна сфера дії договорів
Якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в
інший спосіб, то договір є обов'язковим для кожного учасника щодо
всієї його території.
Стаття 30
Застосування послідовно укладених договорів,
які стосуються одного і того ж питання
1. З додержанням статті 103 Статуту Організації Об'єднаних
Націй права і обов'язки держав-учасниць послідовно укладених
договорів, які стосуються одного і того ж питання, визначаються
відповідно до нижченаведених пунктів. 2. Якщо в договорі встановлюється, що він обумовлений
попереднім або наступним договором або що він не повинен вважатись
несумісним з таким договором, то переважну силу мають положення
цього другого договору. 3. Якщо всі учасники попереднього договору є також учасниками
наступного договору, але дію попереднього договору не припинено
або не зупинено відповідно до статті 59, попередній договір
застосовується тільки тією мірою, якою положення є сумісними з
положеннями наступного договору. 4. Якщо не всі учасники наступного договору є учасниками
попереднього договору: а) у відносинах між державами-учасницями обох договорів
застосовується те ж правило, що й у пункті 3; b) у відносинах між державою-учасницею обох договорів і
державою-учасницею тільки одного договору, договір, учасниками
якого є обидві держави, регулює їхні взаємні права і обов'язки. 5. Пункт 4 застосовується без шкоди для статті 41 для
будь-якого питання про припинення або зупинення дії договору
відповідно до статті 60 або для будь-якого питання про
відповідальність держави, яка може виникнути в результаті
укладення або застосування договору, положення якого є несумісними
з обов'язками цієї держави щодо другої держави за іншим договором.
Розділ 3: Тлумачення договорів
Стаття 31
Загальне правило тлумачення
1. Договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до
звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому
контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору. 2. Для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім
тексту, включаючи преамбулу й додатки: а) усяку угоду, яка стосується договору і якої було досягнуто
між усіма учасниками у зв'язку з укладенням договору; b) усякий документ, складений одним або кількома учасниками у
зв'язку з укладенням договору і прийнятий іншими учасниками як
документ, що стосується договору. 3. Поряд з контекстом враховуються: а) усяка наступна угода між учасниками щодо тлумачення
договору або застосування його положень; b) наступна практика застосування договору, яка встановлює
угоду учасників щодо його тлумачення; с) будь-які відповідні норми міжнародного права, які
застосовуються у відносинах між учасниками. 4. Спеціального значення надається термінові в тому випадку,
коли встановлено, що учасники мали такий намір.
Стаття 32
Додаткові засоби тлумачення
Можливе звернення до додаткових засобів тлумачення в тому
числі до підготовчих матеріалів та до обставин укладення договору,
щоб підтвердити значення, яке випливає із застосування статті 31,
або визначити значення, коли тлумачення відповідно до статті 31: а) залишає значення двояким чи неясним; або b) призводить до результатів, які є явно абсурдними або
нерозумними.
Стаття 33
Тлумачення договорів, автентичність тексту яких було
встановлено двома або кількома мовами
1. Коли автентичність тексту договору було встановлено двома
або кількома мовами, його текст кожною мовою має однакову силу,
якщо договором не передбачено або учасники не домовились, що в
разі розходження між цими текстами переважну силу матиме якийсь
один певний текст. 2. Варіант договору мовою, іншою, ніж ті, якими було
встановлено автентичність тексту, вважається автентичними тільки в
тому випадку, коли це передбачено договором або коли про це
домовились учасники договору. 3. Передбачається, що терміни договору мають однакове
значення в кожному автентичному тексті. 4. За винятком того випадку, коли відповідно до пункту 1
переважну силу має якийсь один певний текст, якщо порівняння
автентичних текстів виявляє розходження значень, яке, з
урахуванням об'єкта і цілей договору, найкраще узгоджує ці тексти.
Розділ 4: Договори і треті держави
Стаття 34
Загальне правило, яке стосується третіх держав
Договір не створює зобов'язань або прав для третьої держави
без її на те згоди.
Стаття 35
Договори, які передбачають зобов'язання
для третіх держав
Зобов'язання для третьої держави виникає з положення
договору, якщо учасники цього договору мають намір зробити це
положення засобом створення зобов'язання і якщо третя держава
напевно бере на себе у письмовій формі це зобов'язання.
Стаття 36
Договори, які передбачають права для третіх держав
1. Право для третьої держави виникає з положення договору,
якщо учасники цього договору мають намір за допомогою цього
положення надати таке право або третій державі, або групі держав,
до якої вона належить, або всім державам і якщо третя держава
погоджується з цим. Її згода припускатиметься доти, поки не
матимуть доказів протилежного, якщо договором не передбачається
інше. 2. Держава, яка користується правом на підставі пункту 1,
виконує умови користування цим правом, передбачені договором або
встановлені відповідно до договору.
Стаття 37
Скасування або зміна зобов'язань або прав
третіх держав
1. Коли для третьої держави виникає зобов'язання відповідно
до статті 35, то це зобов'язання може бути скасовано або змінено
лише за згодою учасників договору і третьої держави, якщо тільки
не встановлено, що вони домовилися про інше. 2. Коли для третьої держави виникає право відповідно до
статті 36, то це право не може бути скасовано або змінено
учасниками, якщо встановлено, що згідно з наміром, який існував,
це право не підлягало скасуванню або зміні без згоди цієї третьої
держави.
Стаття 38
Норми, які містить договір і які стають обов'язковими для третіх держав у результаті виникнення міжнародного звичаю
Статті 34 - 37 ніяким чином не перешкоджають якій-небудь
нормі, яку містить договір, стати обов'язковою для третьої держави
як звичайна норма міжнародного права, що визначається як така.
Частина IY
Поправки до договорів і зміна договорів
Стаття 39
Загальне правило, яке стосується поправок до договорів
Договір може бути змінено за угодою між учасниками. Норми,
викладені в частині II, застосовуються щодо такої угоди, якщо
тільки договір не передбачає інше.
Стаття 40
Внесення поправок до багатосторонніх договорів
1. Якщо договір не передбачає інше, при внесенні поправок до
багатостороннього договору слід керуватися нижченаведеними
пунктами. 2. Усі договірні держави повинні повідомлятися про усяку
пропозицію, яка стосується поправок до багатостороннього договору,
що повинні діяти у відносинах між усіма учасниками, причому кожна
з договірних держав має право брати участь у: а) прийнятті рішення про те, що слід зробити щодо такої
пропозиції; b) переговорах і укладенні будь-якої угоди про внесення
поправок до договору. 3. Кожна держава, яка має право стати учасником договору,
також має право стати учасником договору, до якого було внесено
поправки. 4. Угода про внесення поправок не зв'язує державу, яка вже є
учасником договору, але не стала учасником угоди про внесення
поправок до договору; щодо такої держави застосовується пункт 4
"b" статті 30. 5. Держава, яка стала учасником договору після набрання
чинності угодою про внесення поправок, якщо тільки вона не заявить
про інший намір: а) вважається учасником договору, до якого було внесено
поправки; і b) вважається учасником договору, до якого не було внесено
поправки, щодо будь-якого учасника договору, не зв'язаного угодою
про внесення поправок до договору.
Стаття 41
Угоди про зміну багатосторонніх договорів тільки
у взаємовідносинах між певними учасниками
1. Два або кілька учасників багатостороннього договору можуть
укласти угоду про зміну договору тільки у взаємовідносинах між
собою, якщо: а) можливість такої зміни передбачається самим договором;
або b) така зміна не забороняється договором і:
i) не впливає на користування іншими учасниками своїми
правами за договором або на виконання ними своїх зобов'язань; і
іі) не зачіпає положення, відступ від якого є несумісним
з ефективним здійсненням об'єкта і цілей договору в цілому. 2. Якщо у випадку, що підпадає під дію пункту 1 "а",
договором не передбачається інше, то зазначені учасники
повідомляють інших учасників про свій намір укласти угоду про ту
зміну договору, яка цією угодою передбачається.
Частина Y
Надійність, припинення і зупинення дії договорів
Розділ 1: Загальні положення
Стаття 42
Дійсність договорів і збереження договорами чинності
1. Дійсність договору або згода держави на обов'язковість для
неї договору може оспорюватись тільки на основі застосування цієї
Конвенції. 2. Припинення договору, його денонсація або вихід з нього
учасника можуть мати місце тільки в результаті застосування
положень самого договору або цієї Конвенції. Це ж правило
застосовується до зупинення дії договору.
Стаття 43
Зобов'язання, які мають силу на підставі міжнародного
права, незалежно від договору
Надійність, припинення або денонсація договору, вихід з нього
одного з учасників або зупинення його дії, коли вони є результатом
застосування цієї Конвенції або положень самого договору, жодною
мірою не зачіпають обов'язок держави виконувати усяке написане в
договорі зобов'язання, яке має силу для неї відповідно до
міжнародного права, незалежно від договору.
Стаття 44
Подільність договірних положень
1. Право учасника денонсувати договір, вийти з нього або
зупинити його дію, яке було передбачене в договорі або випливає із
статті 56, може бути використано відносно тільки всього договору,
якщо договір не передбачає інше або якщо його учасники не
домовилися про інше. 2. На підставу недійсності договору, припинення договору,
виходу з нього або зупинення його дії, яка визнається в цій
Конвенції, можна посилатись відносно тільки всього договору в усіх
випадках, крім передбачених нижченаведеними пунктами або статтею
60. 3. Якщо така підстава стосується лише окремих положень, то на
неї можна посилатись тільки відносно цих положень, коли: а) названі положення є віддільними від решти договору щодо їх
тлумачення; b) з договору випливає чи в інший спосіб установлено, що
прийняття цих положень не становило істотної підстави згоди іншого
учасника або інших учасників на обов'язковість усього договору в
цілому; і с) продовження виконання решти договору не було б
несправедливим. 4. У випадках, які підпадають під дію статей 49 і 50,
держава, яка має право посилатись на обман або підкуп може робити
це або відносно всього договору, або, у передбачених пунктом 3
випадках, відносно лише його окремих положень. 5. У випадках, які підпадають під дію статей 51, 52 і 53,
подільність положень договору не допускається.
Стаття 45
Втрата права посилатись на підставу недійсності або припинення
договору, виходу з нього або зупинення його дії
Держава не має більше права посилатись на підставу
недійсності або припинення договору, виходу з нього або зупинення
його дії на основі статей 46 - 50 або статей 60 і 62, якщо, після
того, як стало відомо про факти: а) вона напевне погодилась, що договір, залежно від випадку,
є дійсним, зберігає чинність або й далі діє; або b) вона повинна з огляду на її поведінку вважатись такою, що
мовчазно погодилась з тим, що договір, залежно від випадку, є
дійсним, зберігає чинність або й далі діє.
Розділ 2: Недійсність договорів
Стаття 46
Положення внутрішнього права, які стосуються компетенції
укладати договори
1. Держава не має права посилатись на ту обставину, що її
згода на обов'язковість для неї договору була виражена на
порушення того чи іншого положення її внутрішнього права, яке
стосується компетенції укладати договори, як на підставу
недійсності її згоди, якщо тільки це порушення не було явним і не
стосувалося норми її внутрішнього права особливо важливого
значення. 2. Порушення є явним, якщо воно буде об'єктивно очевидним для
будь-якої держави, що діє в цьому питанні добросовісно і
відповідно до звичайної практики.
Стаття 47
Спеціальні обмеження правомочності на вираження
згоди держави
Якщо правомочність представника на вираження згоди держави на
обов'язковість для неї конкретного договору обумовлена спеціальним
обмеженням, то на недодержання представником такого обмеження не
можна посилатись як на підставу недійсності вираженої ним згоди,
якщо тільки інші держави, які брали участь у переговорах, не було
повідомлено про обмеження до вираження представником такої згоди.
Стаття 48
Помилка
1. Держава має право посилатись на помилку в договорі як на
підставу недійсності її згоди на обов'язковість для неї цього
договору, коли помилка стосується факту або ситуації, які, за
припущенням цієї держави, існували при укладенні договору і являли
собою істотну основу для її згоди на обов'язковість для неї цього
договору. 2. Пункт 1 не застосовується, якщо названа держава своєю
поведінкою сприяла виникненню цієї помилки або обставини були
такими, що ця держава повинна була звернути увагу на можливу
помилку. 3. Помилка, яка стосується тільки формулювання тексту
договору, не впливає на його дійсність; в цьому випадку
застосовується стаття 79.
Стаття 49
Обман
Якщо держава уклала договір під впливом обманних дій іншої
держави, яка брала участь у переговорах, то вона має право
посилатись на обман як на підставу недійсності своєї згоди на
обов'язковість для неї договору.
Стаття 50
Підкуп представника держави
Якщо згода держави на обов'язковість для неї договору була
виражена в результаті прямого або непрямого підкупу її
представника іншою державою, яка брала участь у переговорах, то
перша держава має право посилатись на такий підкуп як на підставу
недійсності її згоди на обов'язковість для неї такого договору.

Стаття 51
Примус представника держави
Згода держави на обов'язковість для неї договору, яку було
виражено в результаті примусу її представника діями або погрозами,
спрямованими проти нього, не має ніякого юридичного значення.
Стаття 52
Примус держави шляхом погрози силою або її застосування
Договір є неважним, якщо його укладення стало результатом
погрози силою або її застосування на порушення принципів
міжнародного права, втілених у Статуті Організації Об'єднаних
Націй.
Стаття 53
Договори, які суперечать імперативній нормі загального
міжнародного права (jus cogens)
Договір є неважним, якщо на момент укладення він суперечить
імперативній нормі загального міжнародного права. Оскільки це
стосується цієї Конвенції, імперативна норма загального
міжнародного права є нормою, що приймається і визнається
міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення
від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною
нормою загального міжнародного права, що носила б такий же
характер.
Розділ 3: Припинення договорів і зупинення їхньої дії
Стаття 54
Припинення договору або вихід з нього відповідно до
положень договору або за згодою учасників
Припинення договору або вихід з нього учасника можуть мати
місце: а) відповідно до положень договору; або b) в усякий час за згодою всіх учасників після консультації з
іншими договірними державами.
Стаття 55
Скорочення кількості учасників багатостороннього договору, в результаті якого вона стає меншою від кількості, потрібної
для набрання договором чинності
Якщо договором не передбачається інше, багатосторонній
договір не припиняється з причини тільки того, що кількість його
учасників стала меншою від кількості, потрібної для набрання
договором чинності.
Стаття 56
Денонсація договору або вихід з договору, який не містить положень про його припинення, денонсацію або вихід з нього
1. Договір, який не містить положень про його припинення і
який не передбачає денонсації або виходу з нього, не підлягає
денонсації і вихід з нього не допускається, якщо тільки: а) не встановлено, що учасники мали намір допустити
можливість денонсації або виходу; або b) характер договору не має на увазі права денонсації або
виходу. 2. Учасник повідомляє не менш як за дванадцять місяців про
свій намір денонсувати договір або вийти з нього відповідно до
пункту 1.
Стаття 57
Зупинення дії договору відповідно до положень
договору або за згодою учасників
Зупинення дії договору щодо всіх учасників або щодо якогось
окремого учасника можливе: а) відповідно до положень договору; або b) в усякий час за згодою всіх учасників після консультації з
іншими договірними державами.
Стаття 58
Зупинення дії багатостороннього договору за угодою
тільки між деякими учасниками
1. Два або кілька учасників багатостороннього договору можуть
укласти угоду про тимчасове зупинення дії положень договору тільки
у відносинах між собою, якщо: а) можливість такого зупинення передбачається договором; або b) зазначене зупинення не забороняється договором і:
і) не впливає ні на користування іншими учасниками своїми
правами, що випливають з цього договору, ні на виконання ними
своїх зобов'язань;
іі) не є несумісним з об'єктом і цілями договору. 2. Якщо у випадку, який підпадає під дію пункту 1 "а",
договором не передбачається інше, то зазначені учасники
повідомляють інших учасників про свій намір укласти угоду і про ті
положення договору, дію яких вони мають намір зупинити.
Стаття 59
Припинення договору або зупинення його дії,
які випливають з укладення наступного договору
1. Договір вважається припиненим, якщо всі його учасники
укладуть наступний договір у тому ж питанні і: а) з наступного договору випливає або в інший спосіб
установлено намір учасників, щоб дане питання регулювалося цим
договором; або b) положення наступного договору є настільки несумісними з
положеннями попереднього договору, що обидва договори неможливо
застосувати одночасно. 2. Дія попереднього договору вважається лише зупиненою, якщо
з наступного договору випливає або в інший спосіб установлено, що
таким був намір учасників.
Стаття 60
Припинення договору або зупинення його дії внаслідок
його порушення
1. Істотне порушення двостороннього договору одним з його
учасників дає право другому учасникові посилатись на це порушення
як на підставу для припинення договору або зупинення його дії в
цілому або в частині. 2. Істотне порушення багатостороннього договору одним з його
учасників дає право: а) іншим учасникам - за угодою, досягнутою одноголосно, -
зупинити дію договору в цілому або в частині або припинити його
або:
і) у відносинах між собою і державою, яка порушила
договір, або
іі) у відносинах між усіма учасниками; b) учасникові, який особливо постраждав у результаті
порушення, посилатись на це порушення як на підставу зупинення дії
договору в цілому або в частині у відносинах між ним і державою,
яка порушила договір; с) будь-якому іншому учасникові, крім держави, яка порушила
договір, посилатись на це порушення як на підставу для зупинення
дії договору в цілому або в частині щодо самого себе, якщо договір
носить такий характер, що істотне порушення його положень одним
учасником докорінно змінює становище кожного учасника щодо
дальшого виконання ним своїх зобов'язань, які випливають з
договору. 3. Істотне порушення договору - для цілей цієї статті -
полягає: а) у такій відмові від договору, яка не допускається цією
Конвенцією; або b) у порушенні положення, яке має істотне значення для
здійснення об'єкта і цілей договору. 4. Попередні пункти не зачіпають положень договору, які
застосовуються у випадку його порушення. 5. Пункти 1, 2 і 3 не застосовуються до положень, які
стосуються захисту людської особи, що їх містять договори, які
носять гуманітарний характер і особливо до положень, які
виключають будь-яку форму репресалій щодо осіб, котрі користуються
захистом за такими договорами.
Стаття 61
Наступна неможливість виконання
1. Учасник має право посилатись на неможливість виконання
договору як на підставу для припинення договору або виходу з
нього, якщо ця неможливість є наслідком безповоротного зникнення
або знищення об'єкта, необхідного для виконання договору. Якщо
така неможливість є тимчасовою, на неї можна посилатись як на
підставу лише для зупинення дії договору. 2. Учасник не має права посилатись на неможливість виконання
як на підставу для припинення дії договору, виходу з нього або
зупинення його дії, якщо ця неможливість є результатом порушення
цим учасником або зобов'язання за договором, або іншого
міжнародного зобов'язання, взятого ним на себе відносно будь-якого
іншого учасника договору.
Стаття 62
Докорінна зміна обставин
1. На докорінну зміну, яка сталася щодо обставин, що існували
при укладенні договору, і яка не передбачалась учасниками, не
можна посилатись як на підставу для припинення договору або виходу
з нього, за винятком тих випадків, коли: а) наявність таких обставин становила істотну підставу згоди
учасників на обов'язковість для них договору; і b) наслідок зміни обставин докорінно змінює сферу дії
зобов'язань, які все ще підлягають виконанню за договором. 2. На докорінну зміну обставин не можна посилатись як на
підставу для припинення договору або виходу з нього: а) якщо договір встановлює межу; або b) якщо така докорінна зміна, на яку посилається учасник
договору, є результатом порушення цим учасником або зобов'язання
за договором, або іншого міжнародного зобов'язання, взятого ним на
себе відносно будь-якого іншого учасника договору. 3. Якщо відповідно до попередніх пунктів, учасник має право
посилатись на докорінну зміну обставин як на підставу для
припинення договору або виходу з нього, то він має право також
посилатись на цю зміну як на підставу для зупинення дії договору.
Стаття 63
Розрив дипломатичних або консульських відносин
Розрив дипломатичних або консульських відносин між учасниками
договору не впливає на правові відносини, встановлені між ними
договором, за винятком випадків, коли наявність дипломатичних або
консульських відносин потрібна для виконання договору.
Стаття 64
Виникнення нової імперативної норми загального
міжнародного права (jus cogens)
Якщо виникає нова імперативна норма загального міжнародного
права, то будь-який існуючий договір, який виявляється в
суперечності з цією нормою, стає недійсним і припиняється.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »