Документ 995_845, чинний, поточна редакція — Приєднання від 15.12.2004, підстава - 2239-IV

                            Конвенція 
про договір міжнародного
автомобільного перевезення
пасажирів і багажу (КАПП)
(укр/рос)
( Зміни до Конвенції додатково див. в Протоколі
( 995_686 ) від 05.07.78 )
( Про приєднання до Конвенції див. Закон
N 2239-IV ( 2239-15 ) від 15.12.2004, ВВР, 2005, N 5, ст.113 )

Офіційний переклад
ДОГОВІРНІ СТОРОНИ, ВВАЖАЮЧИ БАЖАНИМ уніфікувати умови договору міжнародного
автомобільного перевезення пасажирів і багажу, домовилися про таке:
Глава I
Сфера застосування
Стаття 1
1. Ця Конвенція застосовується до будь-якого договору
автомобільного перевезення пасажирів і - у відповідних випадках -
їхнього багажу транспортними засобами, коли в договорі зазначено,
що перевезення здійснюється територією принаймні двох держав, і що
пункт відправлення або пункт призначення, чи той і інший
знаходяться на території однієї з Договірних держав. Застосування
Конвенції не залежить від місця проживання і громадянства сторін,
що укладають договір. 2. При застосуванні цієї Конвенції слід розуміти a) під перевізником: будь-яку особу, яка як професійний
перевізник, але діючи в іншій якості, ніж особа, яка експлуатує
таксі, чи особа, що надає в найом транспортні засоби з водієм,
зобов'язується з метою виконання індивідуального або колективного
договору перевезення перевезти одну або кілька осіб і - у
відповідних випадках - їхній багаж, незалежно від того, сама вона
виконує це перевезення чи ні; b) під пасажиром: будь-яку особу, яка з метою виконання
договору перевезення, укладеного від її імені або нею самою,
перевозиться за плату чи безкоштовно перевізником; c) під транспортним засобом: будь-який автомобіль, який
слугує для виконання договору перевезення за умови, що він
призначений для перевезення осіб, причому передбачається, що
причіп є частиною транспортного засобу. 3. Ця Конвенція застосовується також у тих випадках, коли
перевізником є держава чи інший суб'єкт публічного права. 4. Договірні держави зобов'язуються не вносити будь-яких змін
до цієї Конвенції шляхом окремих угод, які укладаються між двома
або декількома Договірними державами, за винятком відміни її
застосування до їхніх прикордонних перевезень.
Стаття 2
Якщо автомобільне перевезення переривається і
використовується інший вид транспорту, ця Конвенція проте
застосовується до тих частин перевезення, які здійснюються
автомобільним транспортом, навіть якщо вони не є міжнародними
відповідно до статті 1, за умови, що вони не є допоміжними щодо
цього іншого виду транспорту.
Стаття 3
Якщо транспортний засіб сам перевозиться на одній з ділянок
шляху іншим видом транспорту, то ця Конвенція застосовується у
разі заподіяння шкоди і збитків у результаті події, пов'язаної з
перевезенням у транспортному засобі і яка мала місце або під час
перебування пасажира в транспортному засобі, або під час його
посадки чи висадки, або у зв'язку з перебуванням багажу на
транспортному засобі чи з його завантаженням чи вивантаженням.
Глава II
Особи, за яких перевізник несе
відповідальність
Стаття 4
При застосуванні цієї Конвенції перевізник відповідає в такій
самій мірі, що і за свої власні дії чи упущення, за дії та
упущення своїх агентів і будь-яких інших осіб, за послугами яких
він звертається для виконання зобов'язань, які покладаються на
нього в силу договору автомобільного перевезення, коли ці агенти
або ці особи діють у межах своїх обов'язків.
Глава III
Транспортні документи
Розділ 1. Пасажири
Стаття 5
1. При перевезенні пасажирів перевізник повинен видати
індивідуальний чи колективний квиток. Відсутність, неправильність
оформлення або втрата квитка не зачіпають існування або дійсності
договору перевезення, який продовжує підпадати під дію положень
цієї Конвенції. 2. У квитку повинні бути зазначені назва й адреса
перевізника, а також міститись зазначення про те, що договір
підпадає під дію положень цієї Конвенції навіть при наявності
яких-небудь застережень, які цьому суперечать. 3. Перевізник несе відповідальність за шкоду, яка може бути
заподіяна пасажиру в результаті порушення перевізником
зобов'язань, які покладаються на нього відповідно до цієї статті.
Стаття 6
Квиток, якщо не доведене протилежне, є доказом зазначень, які
містяться в ньому.
Стаття 7
Якщо на квитку не зазначене протилежне, його можна, коли він
не є іменним, передавати іншій особі до початку перевезення.
Розділ 2. Багаж
Стаття 8
1. Перевізник може видавати багажну квитанцію, в якій
зазначено кількість і характер багажу, що йому здається; при
наявності прохання пасажира видача цієї багажної квитанції є
обов'язковою. За видачу багажної квитанції чи за саму квитанцію не
стягується жодна винагорода, крім фіскальних зборів, якими вона
може обкладатися. 2. У багажній квитанції, якщо вона не сполучена з квитком,
повинні міститися назва й адреса перевізника і зазначення про те,
що договір підпадає під дію положень цієї Конвенції навіть при
наявності яких-небудь застережень, які цьому суперечать. 3. Перевізник несе відповідальність за збиток, який може бути
заподіяний пасажиру в результаті порушення перевізником
зобов'язань, покладених на нього відповідно до цієї статті.
Стаття 9
Багажна квитанція є підтвердженням, якщо не доведене
протилежне, наведених у ній зазначень; у разі відсутності в ній
застережень вважається, що багаж зданий у гарному стані.
Стаття 10
1. Вважається, що перевізник, який діє сумлінно, зробив
дійсну видачу багажу, якщо він видав багаж пред'явнику багажної
квитанції. 2. Якщо квитанція не пред'являється, то перевізник
зобов'язаний видати багаж, на який була видана квитанція, тільки
за умови, якщо особа, що претендує, доведе на нього своє право;
якщо цей доказ є недостатнім, то перевізник може вимагати внесення
відповідної застави, яка повертається після закінчення одного
року, рахуючи з дня її внесення. 3. Багаж, не затребуваний після прибуття транспортного
засобу, незалежно від того, чи була видана на нього багажна
квитанція чи ні, здається на зберігання у відповідне надійне
місце; перевізник зберігає його за рахунок пасажира; він може
доручити зберігання третій особі; хоронитель багажу має право на
справедливу винагороду. Зберігання багажу регулюється, крім того,
законодавством, яке діє в місці здачі багажу на зберігання.
Глава IV
Відповідальність перевізника
Розділ 1. Шкода, заподіяна особам
Стаття 11
1. Перевізник несе відповідальність за збиток, пов'язаний зі
смертю, тілесними ушкодженнями чи нанесенням будь-якої іншої шкоди
фізичному або психічному здоров'ю пасажира в результаті події,
пов'язаної з перевезенням, і яка мала місце або під час
перебування пасажира в транспортному засобі, або під час його
посадки чи висадки, або у зв'язку з завантаженням чи
відвантаженням багажу. 2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо
причиною події стали обставини, яких перевізник, незважаючи на
вжиття заходів, необхідних у такому конкретному випадку, не міг
уникнути і наслідкам яких він не міг запобігти. 3. Перевізник не може посилатися, щоб скласти з себе
відповідальність, ні на фізичні чи психічні вади водія, ні на
пошкодження чи несправність транспортного засобу, ні на провину
особи, у якої був орендований транспортний засіб, чи осіб, за яких
вона, відповідно до статті 4, несла б відповідальність, якби вона
сама була б перевізником.
Стаття 12
З урахуванням пункту 1 статті 13 суд, який розбирає справу,
відповідно до національного законодавства місця розташування
такого суду, включаючи норми колізійного права, визначає розмір
збитку, який підлягає відшкодуванню у зв'язку зі смертю,
пораненням чи нанесенням будь-якої іншої шкоди фізичному чи
психічному здоров'ю пасажира, і які особи мають право на
відшкодування збитку.
Стаття 13
1. Загальна сума відшкодування, яка повинна бути виплачена
перевізником у зв'язку з однією і тією ж самою подією, не може
перевищувати 250000 фр. на одного потерпілого. Однак будь-яка
Договірна держава може встановити більш високу межу чи не
встановлювати жодної межі. Якщо головна контора перевізника
знаходиться в такій державі чи в державі, яка не є Договірною
стороною, законодавство якої передбачає більш високу межу чи не
встановлює жодної межі, для визначення загальної суми
застосовується законодавство цієї держави, за винятком норм, які
відносяться до колізійного права. 2. Сума, передбачена у пункті 1 цієї статті, не включає
понесені сторонами для доказу своїх прав судові витрати чи інші
витрати, сплата або відшкодування яких можуть бути покладені на
перевізника, а також відсотки, обчислювальні відповідно до закону,
що вважатиме застосовним суд, який розбирає справу. 3. Сторони договору перевезення можуть домовитися про
встановлення більш високої межі відшкодування. Якщо не зроблене
застереження щодо протилежного, то така домовленість поширюється
на всіх осіб, які мають право на відшкодування. 4. Обмеження розміру відшкодування, передбачені у цій статті,
застосовуються до усіх вимог, пов'язаних зі смертю, тілесними
ушкодженнями або нанесенням будь-якої іншої шкоди фізичному чи
психічному здоров'ю пасажира. Якщо є кілька позивачів, і якщо
загальна сума їхніх вимог перевищує встановлений максимум, то
виплати пропорційно скорочуються.
Розділ 2. Збиток, заподіяний багажу
Стаття 14
1. Перевізник несе відповідальність за збиток, пов'язаний з
повною або частковою втратою багажу і з його пошкодженням. За зданий перевізнику багаж останній відповідає з моменту
прийняття його до перевезення до моменту або його доставки, або
здачі на зберігання, передбаченої в пункті 3 статті 10. За будь-який інший багаж перевізник відповідає протягом часу
його перебування в транспортному засобі, але у разі крадіжки чи
втрати, не пов'язаних з дорожньо-транспортною пригодою, - тільки у
тому випадку, якщо він був зданий під нагляд перевізника. До цього
іншого багажу прирівнюються особисті речі і предмети, які пасажир
має на собі чи з собою. 2. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо
втрата чи пошкодження пов'язані з дефектом самого багажу, з
особливим ризиком, викликаним тим, що багаж містить швидкопсувні
або небезпечні для перевезення речовини чи предмети, або відбулися
в результаті обставин, яких перевізник, незважаючи на вживання
заходів, необхідних у такому конкретному випадку, не міг уникнути
і наслідкам яких він не міг запобігти. 3. Перевізник не може посилатися, щоб скласти з себе
відповідальність, ні на фізичні чи психічні вади водія, ні на
пошкодження чи несправність транспортного засобу, ні на провину
особи, у якої був найнятий транспортний засіб, чи осіб, за яких
вона, відповідно до статті 4, несла б відповідальність, якби вона
сама була перевізником.
Стаття 15
1. Багаж, не доставлений протягом чотирнадцяти днів з дня,
коли пасажир вимагав його видачі, вважається загубленим. 2. Якщо багаж, який вважався загубленим, знайдений протягом
року з дня, коли пасажир вимагав його видачі, перевізник докладає
всіх розумних зусиль для повідомлення про це пасажиру. Протягом
тридцяти днів з дня отримання повідомлення пасажир може вимагати
доставити багаж або в пункт відправлення, або в передбачений для
доставки пункт після повернення у відповідних випадках будь-якого
отриманого відшкодування за шкоду, пов'язану з втратою, але зі
збереженням усіх можливих прав на відшкодування за прострочення
доставки.
Стаття 16
1. Коли відповідно до положень цієї Конвенції відшкодування
збитку за повну або часткову втрату багажу чи за його пошкодження
покладається на перевізника, то може бути поставлена вимога про
виплату суми, рівної розміру збитку, але ця сума не може
перевищувати 500 франків на одиницю багажу і 2000 франків на
пасажира. Крім того, може бути поставлена вимога про виплату суми,
рівної розміру збитку за повну або часткову втрату чи пошкодження
особистих речей і предметів, які пасажир має на собі чи з собою,
але ця сума не може перевищувати 1000 франків на пасажира. 2. Суми, зазначені в пункті 1 цієї статті, не включають
понесені сторонами для доказу своїх прав судові чи інші витрати,
сплата чи відшкодування яких можуть бути покладені на перевізника,
а також відсотки, обчислювальні відповідно до закону, що вважатиме
застосовним суд, який розбирає справу. 3. Сторони договору перевезення можуть домовитися про
встановлення більш високих меж.
Розділ 3. Загальні положення
Стаття 17
1. Перевізник звільняється цілком або частково від
відповідальності, яка випливає з цієї Конвенції, у тій мірі, в
якій збиток виник з вини пасажира чи в результаті такої його
поведінки, яка не відповідає нормальній поведінці пасажира. 2. Якщо перевізник несе відповідальність за збиток, але
заподіянню цього збитку сприяла своїми діями або упущеннями третя
особа, перевізник відповідає за весь збиток, маючи, проте,
можливість подавати позов на цю третю особу. 3. Перевізник звільняється від відповідальності, яка
покладається на нього в силу цієї Конвенції, якщо збиток
заподіяний ядерним інцидентом і якщо в силу діючих у Договірній
державі спеціальних приписів, які регламентують відповідальність в
області ядерної енергії, відповідальність за цей збиток
покладається на оператора ядерної установки або на іншу особу, яка
його заміняє.
Стаття 18
1. В усіх випадках, регламентованих цією Конвенцією,
будь-який позов щодо відповідальності, незалежно від його підстав
і причини, може бути порушений проти перевізника чи осіб, за дії
яких він відповідає відповідно до статті 4, тільки в умовах і
межах, передбачених у цій Конвенції. 2. Перевізник не має права посилатися на положення цієї
Конвенції, які виключають повністю або частково його
відповідальність чи обмежують відшкодування, яке підлягає сплаті,
якщо шкода заподіяна в результаті наміру чи грубої недбалості,
поставленої за провину перевізнику чи особам, за дії яких він
відповідає згідно зі статтею 4. Те ж саме стосується особи, за дії
якої перевізник відповідає згідно зі статтею 4, якщо виникає
питання про відповідальність цієї особи і якщо шкода заподіяна в
результаті наміру чи грубої недбалості цієї особи. 3. Із застереженням про застосування попереднього пункту
загальний розмір відшкодування, який повинен стягуватися з
перевізника та осіб, за дії яких перевізник відповідає згідно зі
статтею 4, не може перевищувати сум, передбачених у попередніх
розділах цієї глави.
Стаття 19
Під згаданим у цій Конвенції франком мається на увазі золотий
франк вагою 10/31 грама проби 0,900.
Глава V
Претензії та позови
Стаття 20
1. Отримання багажу пасажиром без претензії з його боку
передбачає, якщо не доведене протилежне, що багаж був отриманий
повністю і в гарному стані. Претензія повинна заявлятися
перевізнику або усно, або в письмовому вигляді протягом семи
послідовних днів з моменту фактичного прийняття багажу заявником. Що стосується багажу, не зданого перевізнику, зазначений вище
термін обчислюється з моменту виявлення втрати чи пошкодження і
найпізніше з моменту прибуття транспортного засобу до пункту
призначення пасажира. 2. Пасажир звільняється від обов'язків, які покладаються на
нього в силу пункту 1 цієї статті, якщо втрата або стан багажу
були встановлені у присутності сторін.
Стаття 21
1. Щодо всіх спорів, які виникають з приводу перевезень, що
підпадають під дію цієї Конвенції, позивач може за своїм вибором
звернутися, крім компетентних судів держав, які беруть участь у
Конвенції, призначених сторонами за загальною згодою, до судів
держави, на території якої знаходиться: a) головна контора відповідача, його звичайне місце
проживання або контора, за допомогою якої був укладений договір
перевезення, або b) місце, де був заподіяний збиток, або c) місце відправлення чи призначення, і може звернутися лише до цих судів. 2. Якщо у разі виникнення будь-якого спору, до якого
застосовується пункт 1 цієї статті, справа знаходиться у
провадженні в суді, компетентному в силу цього пункту, або якщо
щодо такого спору цим судом було винесене рішення, між тими
самими сторонами не може бути порушено нової справи на тій самій
підставі, за винятком тих випадків, коли рішення суду, в якому був
порушений перший позов, не підлягає виконанню в державі, у якій
поданий новий позов. 3. Якщо щодо якого-небудь спору, до якого застосовується
пункт 1 цієї статті, рішення, винесене судом однієї з Договірних
держав, компетентним у силу цього пункту, підлягає виконанню в цій
державі, це рішення стає також таким, що підлягає виконанню в
кожній з інших Договірних держав після виконання передбачених для
цього формальностей у цій державі. Перегляд суті справи не
здійснюється. 4. Положення попереднього пункту стосуються рішень, винесених
у присутності сторін, заочних рішень і примирного судочинства, але
не стосуються ні судових рішень, які мають лише тимчасову силу, ні
рішень, згідно з якими той, хто програв справу повинен сплатити не
тільки судові витрати, але і відшкодувати відповідачу збитки,
заподіяні повним або частковим незадоволенням його позовної
вимоги. 5. Суд не має права вимагати від громадян держав, які беруть
участь у Конвенції, місце проживання чи контора яких знаходиться в
одній з цих держав, внесення застави для забезпечення сплати
судових витрат, пов'язаних з пред'явленням позову, який стосується
перевезень, що підпадають під дію цієї Конвенції.
Стаття 22
1. Право на подання позову в зв'язку зі смертю, тілесними
ушкодженнями або будь-якою іншою шкодою фізичному чи психічному
здоров'ю пасажира, погашається після закінчення трьох років. Строк давності обчислюється з дня, коли особа, якій був
заподіяний збиток, довідалась або повинна була довідатися про це.
Однак строк давності не може перевищувати п'яти років, починаючи з
дня дорожньо-транспортної пригоди. 2. Право на подання позову стосовно перевезення, яке підпадає
під дію цієї Конвенції, крім позовів, згаданих у пункті 1 цієї
статті, погашається у всіх випадках після закінчення одного року. Строк давності обчислюється з дня прибуття транспортного
засобу до пункту призначення пасажира або, у разі неприбуття, з
дня, коли він повинен був туди прибути. 3. Пред'явлення претензії у письмовому вигляді припиняє
перебіг давності до того дня, коли перевізник у письмовому вигляді
відхилив претензію, повернувши документи, які до неї додавались і
які були вручені йому для її обгрунтування. У разі часткового
визнання пред'явленої претензії перебіг давності відновлюється
тільки стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом
спору. Тягар доведення факту отримання претензії або відповіді на
неї, а також повернення документів, які стосуються справи, лежить
на стороні, яка посилається на цей факт. Пред'явлення подальших
претензій з того самого питання не перериває перебігу давності,
якщо перевізник не погоджується їх розглядати. 4. З урахуванням дотримання положень попереднього пункту,
умови призупинення перебігу строку давності визначаються законом
суду, в якому вчинено позов, за винятком норм, які відносяться до
колізійного права. Цим самим законом визначаються умови
переривання давності.
Глава VI
Недійсність умов договору,
які суперечать цій Конвенції
Стаття 23
1. Визнається такою, що не є чинною, будь-яка умова договору,
якою прямо або опосередковано допускається відступ від положень
цієї Конвенції. Недійсність такої умови не спричиняє недійсності
інших умов договору. 2. Зокрема, недійсною є будь-яка умова, відповідно до якої
перевізнику уступаються права, які випливають з будь-якого
договору страхування, укладеного на користь пасажира, чи будь-яка
інша аналогічна умова, а також будь-яке положення, яке перекладає
тягар доведення. 3. Недійсною є також будь-яка умова, яка наділяє компетенцією
арбітражний суд, щодо якої було зроблене застереження до події,
яка стала причиною виникнення збитку.
Глава VII
Заключні положення
Стаття 24
1. Ця Конвенція відкрита для підписання чи приєднання до неї
для держав-членів Європейської Економічної Комісії і держав,
допущених до участі в роботі Комісії з консультативним статусом
відповідно до пункту 8 положення про коло ведення цієї Комісії. 2. Держави, які можуть брати участь у деяких роботах
Європейської Економічної Комісії відповідно до статті 11 положення
про її коло ведення, можуть стати Договірними сторонами цієї
Конвенції шляхом приєднання до неї після набуття нею чинності. 3. Конвенція буде відкрита для підписання до 1 березня 1974
р. включно. Після цієї дати вона буде відкрита для приєднання до
неї. 4. Ця Конвенція підлягає ратифікації державами, які її
підписали. 5. Ратифікаційні грамоти або документи про приєднання
здаються на зберігання Генеральному Секретарю Організації
Об'єднаних Націй.
Стаття 25
1. Ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після
того, як п'ять з числа зазначених у пункті 1 статті 24 держав
здадуть на зберігання свої ратифікаційні грамоти або документи про
приєднання. 2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію чи
приєднається до неї після того, як п'ять держав здадуть на
зберігання свої ратифікаційні грамоти або документи про
приєднання, ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день
після дня здачі цією державою ратифікаційної грамоти або документа
про приєднання.
Стаття 26
1. Кожна Договірна сторона може денонсувати цю Конвенцію
шляхом нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації
Об'єднаних Націй. 2. Денонсація набуває чинності після закінчення дванадцяти
місяців з дня отримання Генеральним Секретарем цієї нотифікації.
Стаття 27
Якщо після набуття чинності цією Конвенцією число Договірних
сторін виявиться, внаслідок денонсацій, менше п'яти, ця Конвенція
втрачає чинність з дня, коли стане дійсною остання з цих
денонсацій.
Стаття 28
1. Кожна держава може під час здачі на зберігання своєї
ратифікаційної грамоти або документа про приєднання чи в будь-який
момент після цього заявити за допомогою нотифікації, адресованої
Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй, що ця
Конвенція буде застосовуватися до всіх територій або до частини
територій, за зовнішні зносини яких вона відповідальна. Конвенція
починає застосовуватися на території або на територіях, зазначених
у нотифікації, на дев'яностий день після отримання Генеральним
Секретарем згаданої нотифікації або, якщо на той день Конвенція ще
не набуде чинності, з дня набуття нею чинності. 2. Кожна держава, яка зробила відповідно до пункту 1 цієї
статті заяву про застосування цієї Конвенції на території, за
зовнішні зносини якої вона є відповідальною, може відповідно до
статті 26 денонсувати Конвенцію стосовно згаданої території.
Стаття 29
Будь-який спір між двома чи більше Договірними сторонами щодо
тлумачення чи застосування цієї Конвенції, який Сторони не зможуть
вирішити шляхом переговорів або іншими засобами врегулювання, може
бути на прохання будь-якої із заінтересованих Договірних сторін
переданий для вирішення Міжнародному Суду.
Стаття 30
1. Кожна Договірна сторона може в момент підписання чи
ратифікації цієї Конвенції або приєднання до неї заявити шляхом
нотифікації, адресованої Генеральному Секретарю Організації
Об'єднаних Націй, що вона не вважає себе зв'язаною статтею 29
Конвенції. Інші Договірні сторони не будуть зв'язані статтею 29
стосовно будь-якої Договірної сторони, яка зробила таку заяву. 2. Заява, передбачена в пункті 1 цієї статті, може бути взята
назад у будь-який час шляхом нотифікації, адресованої Генеральному
Секретарю Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 31
1. Кожна Договірна сторона Угоди про загальні умови виконання
міжнародних пасажирських перевезень автобусами, підписаної в
Берліні 5 грудня 1970 року ( 986_002 ), може під час підписання
або ратифікації цієї Конвенції чи приєднання до неї або в
будь-який момент після цього заявити шляхом нотифікації,
адресованої Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй,
що у разі розбіжності між цією Конвенцією і зазначеною Угодою вона
буде застосовувати положення останньої під час перевезення,
стосовно якого договір перевезення передбачає: a) що пункт відправлення і пункт призначення знаходяться на
території держави, яка зробила заяву, або b) що воно відбувається територією принаймні однієї держави,
яка зробила цю заяву, і не буде виконуватися на території жодної з
Договірних сторін, що беруть участь у цій Конвенції, яка не
зробить такої заяви. 2. Заява, передбачена в пункті 1 цієї статті, може бути взята
назад у будь-який час шляхом нотифікації, адресованої Генеральному
Секретарю Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 32
1. Кожна Договірна сторона може під час підписання чи
ратифікації цієї Конвенції або приєднання до неї, або в будь-який
момент після цього заявити шляхом нотифікації, адресованої
Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй, що вона
залишає за собою право застосовувати замість статей 11 і 14 цієї
Конвенції відповідні положення будь-якої міжнародної конвенції,
стороною якої вона є або може стати, які стосуються цивільної
відповідальності за збиток, заподіяний автотранспортними засобами,
і які були б більш сприятливими для пасажирів. 2. Застереження, згадане в пункті 1 цієї статті, може бути
зняте у будь-який час шляхом нотифікації, адресованої Генеральному
Секретарю Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 33
Жодні інші застереження чи заяви, крім передбачених у статтях
30, 31 і 32 цієї Конвенції, не допускаються.
Стаття 34
1. Після трирічної дії цієї Конвенції будь-яка Договірна
сторона може шляхом нотифікації, адресованої Генеральному
Секретарю Організації Об'єднаних Націй, звернутися з проханням про
скликання конференції з метою внесення змін до цієї Конвенції або
її перегляду. Генеральний Секретар повідомляє про це прохання всім
Договірним сторонам і скликає з цією метою конференцію, якщо
протягом чотиримісячного терміну після його повідомлення принаймні
одна четверта Договірних сторін повідомить йому про свою згоду на
скликання такої конференції. 2. Якщо відповідно до пункту 1 цієї статті скликається
конференція, Генеральний Секретар повідомляє про це всім
Договірним сторонам і звертається до них з проханням представити
йому протягом тримісячного терміну пропозиції, розгляд яких на
конференції є на їхню думку бажаним. Принаймні за три місяці до
відкриття конференції Генеральний Секретар повідомляє всім
Договірним сторонам попередній порядок денний конференції, а також
текст цих пропозицій. 3. Генеральний Секретар запрошує на будь-яку конференцію,
скликану відповідно до цієї статті, усі держави, зазначені в
пункті 1 статті 24, а також держави, які стали Договірними
сторонами на підставі пункту 2 статті 24.
Стаття 35
Крім нотифікацій, передбачених у статті 34, Генеральний
Секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляє державам,
зазначеним у пункті 1 статті 24, а також державам, які стали
Договірними сторонами на підставі пункту 2 статті 24: a) про ратифікацію і приєднання до Конвенції згідно зі
статтею 24; b) про дати набуття чинності цією Конвенцією відповідно до
статті 25; c) про денонсації в силу статті 26; d) про втрату чинності цією Конвенцією відповідно до статті
27; e) про нотифікації, отримані відповідно до статті 28; f) про нотифікації, отримані відповідно до статей 30, 31 і
32.
Стаття 36
Після 1 березня 1974 р. оригінал цієї Конвенції буде зданий
на зберігання Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй,
який надішле належним чином засвідчені копії кожній з держав,
зазначених у пунктах 1 і 2 статті 24.
НА ПОСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижчепідписані, належним чином на те
уповноважені, підписали цю Конвенцію.
ВЧИНЕНО в Женеві в одному примірнику першого березня тисяча
дев'ятсот сімдесят третього року англійською, російською і
французькою мовами, причому всі три тексти є однаково
автентичними.
Конвенция
о договоре международной автомобильной перевозки
пассажиров и багажа (КАПП)
(Женева, 1 марта 1973 года)

Договаривающиеся Стороны, считая желательным унифицировать условия договора
международной автомобильной перевозки пассажиров и багажа, согласились о нижеследующем:
Глава I. Область применения
Статья 1
1. Настоящая Конвенция применяется ко всякому договору
автомобильной перевозки пассажиров и - в соответствующих случаях -
их багажа транспортными средствами, когда в договоре указано, что
перевозка осуществляется по территории по крайней мере двух
государств и что пункт отправления или пункт назначения, или тот и
другой находятся на территории одного из Договаривающихся
государств. Применение Конвенции не зависит от местожительства и
гражданства заключающих договор сторон. 2. При применении настоящей Конвенции следует понимать a) под перевозчиком: любое лицо, которое в качестве
профессионального перевозчика, но действуя в качестве ином, чем
лицо, эксплуатирующее такси, или лицо, предоставляющее внаем
транспортные средства с водителем, обязуется во исполнение
индивидуального или коллективного договора перевозки перевезти
одно или несколько лиц и - в соответствующих случаях - их багаж,
независимо от того, само ли оно выполняет эту перевозку или нет; b) под пассажиром: любое лицо, которое во исполнение договора
перевозки, заключенного от его имени или им самим, перевозится за
плату или бесплатно перевозчиком; c) под транспортным средством: любой автомобиль, служащий для
выполнения договора перевозки при условии, что он предназначен для
перевозки лиц, причем предполагается, что прицеп является частью
транспортного средства. 3. Настоящая Конвенция применяется также в тех случаях, когда
перевозчиком является государство или другой субъект публичного
права. 4. Договаривающиеся государства обязуются не вносить
каких-либо изменений в настоящую Конвенцию путем частных
соглашений, заключаемых между двумя или несколькими
Договаривающимися государствами, за исключением отмены ее
применения к их пограничным перевозкам.
Статья 2
Если автомобильная перевозка прерывается и используется
другой вид транспорта, настоящая Конвенция тем не менее
применяется к тем частям перевозки, которые осуществляются
автомобильным транспортом, даже если они не являются
международными в соответствии со статьей 1, при условии, что они
не являются вспомогательными по отношению к этому другому виду
транспорта.
Статья 3
Если транспортное средство само перевозится на одном из
участков пути иным видом транспорта, то настоящая Конвенция
применяется в случае причинения вреда и нанесения убытков в
результате происшествия, связанного с перевозкой в транспортном
средстве и имеющего место либо во время нахождения пассажира в
транспортном средстве, либо во время его посадки или высадки, либо
в связи с нахождением багажа на транспортном средстве или с его
погрузкой или выгрузкой.
Глава II. Лица, за которых перевозчик несет
ответственность
Статья 4
При применении настоящей Конвенции перевозчик отвечает в
такой же мере, как за свои собственные действия или упущения, за
действия и упущения своих агентов и любых других лиц, к услугам
которых он прибегает для выполнения обязательств, возлагаемых на
него в силу договора автомобильной перевозки, когда эти агенты или
эти лица действуют в пределах своих обязанностей.
Глава III. Транспортные документы
Раздел 1
Пассажиры
Статья 5
1. При перевозке пассажиров перевозчик должен выдать
индивидуальный или коллективный билет. Отсутствие, неправильность
оформления или потеря билета не затрагивают существования или
действительности договора перевозки, который продолжает подпадать
под действие положений настоящей Конвенции. 2. В билете должны быть указаны название и адрес перевозчика,
а также содержаться указание о том, что договор подпадает под
действие положений настоящей Конвенции даже при наличии каких-либо
противоречащих этому оговорок. 3. Перевозчик несет ответственность за вред, который может
быть причинен пассажиру в результате нарушения перевозчиком
обязательств, возлагаемых на него в соответствии с настоящей
статьей.
Статья 6
Билет, если не доказано обратное, служит доказательством
содержащихся в нем указаний.
Статья 7
Если на билете не указано обратное, то его можно, когда он не
является именным, передавать другому лицу до начала перевозки.
Раздел 2
Багаж
Статья 8
1. Перевозчик может выдавать багажную квитанцию, указывающую
количество и характер багажа, который ему сдается; при наличии
просьбы пассажира выдача этой багажной квитанции является
обязательной. За выдачу багажной квитанции или за саму квитанцию
не взимается никакого вознаграждения, кроме фискальных сборов,
которыми она может облагаться. 2. В багажной квитанции, если она не совмещена с билетом,
должны содержаться название и адрес перевозчика и указание о том,
что договор подпадает под действие положений настоящей Конвенции
даже при наличии каких-либо противоречащих этому оговорок. 3. Перевозчик несет ответственность за ущерб, который может
быть причинен пассажиру в результате нарушения перевозчиком
обязательств, возлагаемых на него в соответствии с настоящей
статьей.
Статья 9
Багажная квитанция является подтверждением, если не доказано
обратное, приведенных в ней указаний; при отсутствии в ней
оговорок считается, что багаж сдан в хорошем состоянии.
Статья 10
1. Считается, что действующий добросовестно перевозчик
произвел действительную выдачу багажа, если он выдал багаж
предъявителю багажной квитанции. 2. Если квитанция не предъявляется, то перевозчик обязан
выдать багаж, на который была выдана квитанция, только при
условии, если претендующее лицо докажет на него свое право; если
это доказательство представляется недостаточным, то перевозчик
может потребовать внесения соответствующего залога, который
возвращается по истечении одного года, считая со дня его внесения. 3. Багаж, не востребованный по прибытии транспортного
средства, независимо от того, была ли выдана на него багажная
квитанция или нет, сдается на хранение в соответствующее надежное
место; перевозчик хранит его за счет пассажира; он может поручить
хранение третьему лицу; хранитель багажа имеет право на
справедливое вознаграждение. Хранение багажа регулируется, кроме
того, законодательством, действующим в месте сдачи багажа на
хранение.
Глава IV. Ответственность перевозчика
Раздел 1
Вред, причиненный лицам
Статья 11
1. Перевозчик несет ответственность за ущерб, связанный со
смертью, телесными повреждениями или нанесением любого другого
вреда физическому или психическому здоровью пассажира в результате
происшествия, связанного с перевозкой и имевшего место либо во
время нахождения пассажира в транспортном средстве или во время
его посадки или высадки, либо в связи с погрузкой или выгрузкой
багажа. 2. Перевозчик освобождается от этой ответственности, если
причиной происшествия явились обстоятельства, которых перевозчик,
несмотря на принятие мер, необходимых в данном конкретном случае,
не мог избежать и последствий которых он не мог предотвратить. 3. Перевозчик не может ссылаться, чтобы сложить с себя
ответственность, ни на физические или психические недостатки
водителя, ни на повреждение или неисправность транспортного
средства, ни на вину лица, у которого было нанято транспортное
средство, или лиц, за которых оно, согласно статье 4, несло бы
ответственность, если бы оно само являлось перевозчиком.
Статья 12
С учетом пункта 1 статьи 13 разбирающий дело суд в
соответствии с национальным законодательством места расположения
данного суда, включая нормы коллизионного права, определяет размер
ущерба, подлежащего возмещению в связи со смертью, ранением или
нанесением любого другого вреда физическому или психическому
здоровью пассажира, и какие лица имеют право на возмещение ущерба.
Статья 13
1. Общая сумма возмещения, которая должна быть выплачена
перевозчиком в связи с одним и тем же событием, не может превышать
250000 фр. на одного пострадавшего. Однако любое Договаривавшееся
государство может установить более высокий предел или не
устанавливать никакого предела. Если главная контора перевозчика
находится в таком государстве или в государстве, не являющемся
Договаривающейся Стороной, законодательство которого
предусматривает более высокий предел или не устанавливает никакого
предела, для определения общей суммы применяется законодательство
этого государства, за исключением норм, относящихся к
коллизионному праву. 2. Сумма, предусмотренная в пункте 1 настоящей статьи, не
включает понесенные сторонами для доказательства своих прав
судебные издержки или другие расходы, уплата или возмещение
которых могут быть возложены на перевозчика, а также проценты,
исчисляемые в соответствии с законом, который сочтет применимым
разбирающий дело суд. 3. Стороны договора перевозки могут договориться об
установлении более высокого предела возмещения. Если не оговорено
противное, то такая договоренность распространяется на всех лиц,
имеющих право на возмещение. 4. Ограничения размера возмещения, предусмотренные в
настоящей статье, применяются ко всем требованиям, связанным со
смертью, телесными повреждениями или нанесением любого другого
вреда физическому или психическому здоровью пассажира. Если
имеется несколько истцов и если общая сумма их требований
превышает установленный максимум, то выплаты пропорционально
сокращаются.
Раздел 2
Ущерб, причиненный багажу
Статья 14
1. Перевозчик несет ответственность за ущерб, связанный с
полной или частичной утерей багажа и с его повреждением. За сданный перевозчику багаж последний отвечает с момента
принятия его к перевозке до момента либо его доставки, либо сдачи
на хранение, предусмотренной в пункте 3 статьи 10. За любой другой багаж перевозчик отвечает в течение времени
его нахождения в транспортном средстве, но в случае кражи или
утери, не связанных с дорожно-транспортным происшествием, - только
в том случае, если он был сдан под присмотр перевозчика. К этому
другому багажу приравниваются личные вещи и предметы, которые
пассажир имеет на себе или с собой. 2. Перевозчик освобождается от этой ответственности, если
утрата или повреждение связаны с дефектом самого багажа, с особым
риском, вызванным тем, что багаж содержит скоропортящиеся или
опасные для перевозки вещества или предметы, или произошли в
результате обстоятельств, которых перевозчик, несмотря на принятие
мер, необходимых в данном конкретном случае, не мог избежать и
последствий которых он не мог предотвратить. 3. Перевозчик не может ссылаться, чтобы сложить с себя
ответственность, ни на физические или психические недостатки
водителя, ни на повреждение или неисправность транспортного
средства, ни на вину лица, у которого было нанято транспортное
средство, или лиц, за которых оно, согласно статье 4, несло бы
ответственность, если бы оно само являлось перевозчиком.
Статья 15
1. Багаж, не доставленный в течение четырнадцати дней со дня,
когда пассажир потребовал его выдачи, считается утерянным. 2. Если багаж, считавшийся утерянным, найден в течение года
со дня, когда пассажир потребовал его выдачи, перевозчик прилагает
все разумные усилия для уведомления об этом пассажира. В течение
тридцати дней со дня получения извещения пассажир может
потребовать доставить багаж либо в пункт отправления, либо в
предусмотренный для доставки пункт после возвращения в
соответствующих случаях любого полученного возмещения за вред,
связанный с утерей, но с сохранением всех возможных прав на
возмещение за просрочку доставки.
Статья 16
1. Когда согласно положениям настоящей Конвенции возмещение
ущерба за полную или частичную утерю багажа или за его повреждение
возлагается на перевозчика, то может быть предъявлено требование о
выплате суммы, равной размеру ущерба, но эта сумма не может
превышать 500 франков на единицу багажа и 2000 франков на
пассажира. Кроме того, может быть предъявлено требование о выплате
суммы, равной размеру ущерба за полную или частичную утерю или
повреждение личных вещей и предметов, которые пассажир имеет на
себе или с собой, но эта сумма не может превышать 1000 франков на
пассажира. 2. Суммы, указанные в пункте 1 настоящей статьи, не включают
понесенные сторонами для доказательства своих прав судебные
издержки или другие расходы, уплата или возмещение которых могут
быть возложены на перевозчика, а также проценты, исчисляемые в
соответствии с законом, который сочтет применимым разбирающий дело
суд. 3. Стороны договора перевозки могут договориться об
установлении более высоких пределов.
Раздел 3
Общие положения
Статья 17
1. Перевозчик освобождается полностью или частично от
ответственности, вытекающей из настоящей Конвенции, в той мере, в
какой ущерб возник по вине пассажира или в результате такого его
поведения, которое не соответствует нормальному поведению
пассажира. 2. Если перевозчик несет ответственность за ущерб, но
причинению этого ущерба способствовало своими действиями или
своими упущениями третье лицо, перевозчик отвечает за весь ущерб,
имея, однако, возможность предъявить иск к этому третьему лицу. 3. Перевозчик освобождается от ответственности, налагаемой на
него в силу настоящей Конвенции, если ущерб причинен ядерным
инцидентом и если в силу действующих в Договаривающемся
государстве специальных предписаний, регламентирующих
ответственность в области ядерной энергии, ответственность за этот
ущерб возлагается на оператора ядерной установки или на другое
заменяющее его лицо.
Статья 18
1. Во всех случаях, регламентируемых настоящей Конвенцией,
любой иск в отношении ответственности, независимо от его оснований
и причины, может быть возбужден против перевозчика или лиц, за
действия которых он отвечает в соответствии со статьей 4, только в
условиях и пределах, предусмотренных в этой Конвенции. 2. Перевозчик не вправе ссылаться на положения настоящей
Конвенции, исключающие полностью или частично его ответственность
или ограничивающие подлежащее уплате возмещение, если вред
причинен в результате умысла или грубой небрежности, вменяемой в
вину перевозчику или лицам, за действия которых он отвечает
согласно статье 4. То же самое относится к лицу, за действия
которого перевозчик отвечает в соответствии со статьей 4, если
возникает вопрос об ответственности этого лица и если вред
причинен в результате умысла или грубой небрежности этого лица. 3. С оговоркой о применении предыдущего пункта общий размер
возмещения, причитающегося с перевозчика и лиц, за действия
которых перевозчик отвечает в соответствии со статьей 4, не может
превышать сумм, предусмотренных в предыдущих разделах настоящей
главы.
Статья 19
Под упомянутым в настоящей Конвенции франком имеется в виду
золотой франк весом 10/31 грамма пробы 0,900.
Глава V. Претензии и иски
Статья 20
1. Получение багажа пассажиром без претензии с его стороны
предполагает, если не доказано обратное, что багаж был получен
полностью и в хорошем состоянии. Претензия должна заявляться
перевозчику либо устно, либо в письменном виде в течение семи
последовательных дней с момента фактического принятия багажа
заявителем. Что касается багажа, не сданного перевозчику, указанный выше
срок исчисляется с момента обнаружения утери или повреждения и
самое позднее с момента прибытия транспортного средства в пункт
назначения пассажира. 2. Пассажир освобождается от обязанностей, возлагаемых на
него в силу пункта 1 настоящей статьи, если утеря или состояние
багажа были установлены в присутствии сторон.
Статья 21
1. По всем спорам, возникающим по поводу перевозок,
подпадающих под действие настоящей Конвенции, истец может по
своему выбору обратиться, помимо компетентных судов участвующих в
Конвенции государств, назначенных сторонами с общего согласия, к
судам государства, на территории которого находится: a) главная контора ответчика, его обычное местожительство или
контора, при посредстве которой был заключен договор перевозки,
или b) место, где был причинен ущерб, или c) место отправления или назначения, и может обратиться лишь к этим судам.
2. Когда при возникновении какого-либо спора, к которому
применяется пункт 1 настоящей статьи, дело находится в
производстве в суде, компетентном в силу этого пункта, или когда
по такому спору этим судом было вынесено решение, между одними и
теми же сторонами не может быть возбуждено нового дела на одном и
том же основании, за исключением тех случаев, когда решение суда,
в котором был возбужден первый иск, не подлежит приведению в
исполнение в государстве, в котором предъявлен новый иск. 3. Когда по какому-либо спору, к которому применяется пункт 1
настоящей статьи, решение, вынесенное судом одного из
Договаривающихся государств, компетентным в силу этого пункта,
подлежит исполнению в этом государстве, это решение становится
также подлежащим исполнению в каждом из других Договаривающихся
государств по выполнении предписанных для этого формальностей в
этом государстве. Пересмотр существа дела не производится. 4. Положения предыдущего пункта относятся к решениям,
вынесенным в присутствии сторон, к заочным решениям и к
примирительному судопроизводству, но не относятся ни к судебным
решениям, имеющим лишь временную силу, ни к решениям, согласно
которым проигравший дело должен оплатить не только судебные
издержки, но и возместить ответчику убытки, причиненные полным или
частичным неудовлетворением его искового требования. 5. Суд не вправе требовать от граждан государств, участвующих
в Конвенции, местожительство или контора которых находится в одном
из этих государств, внесения залога для обеспечения уплаты
судебных издержек, связанных с предъявлением иска, касающегося
перевозок, подпадающих под действие настоящей Конвенции.
Статья 22
1. Право на предъявление иска в связи со смертью, телесными
повреждениями или любым другим ущербом физическому или
психическому здоровью пассажира, погашается по истечении трех лет. Срок давности исчисляется со дня, когда лицо, которому был
причинен ущерб, узнало или должно было узнать об этом. Однако срок
давности не может превышать пяти лет, считая со дня
дорожно-транспортного происшествия. 2. Право на предъявление иска в отношении перевозки,
подпадающей под действие настоящей Конвенции, кроме исков,
упомянутых в пункте 1 настоящей статьи, погашается во всех случаях
по истечении одного года. Срок давности исчисляется со дня прибытия транспортного
средства в пункт назначения пассажира или, в случае неприбытия, со
дня, когда оно должно было прибыть туда. 3. Предъявление претензии в письменном виде приостанавливает
течение давности до того дня, когда перевозчик в письменном виде
отверг претензии с возвращением приложенных к ней документов,
которые были вручены ему в ее обоснование. В случае частичного
признания предъявленной претензии течение давности возобновляется
только в отношении той части претензии, которая остается предметом
спора. Бремя доказывания факта получения претензии или ответа на
нее, а также возвращения относящихся к делу документов лежит на
стороне, которая ссылается на этот факт. Предъявление дальнейших
претензий по тому же вопросу не прерывает течения давности, если
перевозчик не соглашается их рассматривать. 4. С учетом соблюдения положений предыдущего пункта, условия
приостановления течения срока давности определяются законом суда,
в котором вчинен иск, за исключением норм, относящихся к
коллизионному праву. Этим же законом определяются условия перерыва
давности.
Глава VI. Недействительность условий договора,
противоречащих настоящей Конвенции
Статья 23
1. Признается не имеющим силы любое условие договора, которым
прямо или косвенно допускается отступление от положений настоящей
Конвенции. Недействительность такого условия не влечет за собой
недействительности других условий договора. 2. В частности, недействительным является любое условие,
согласно которому перевозчику уступаются права, вытекающие из
какого-либо договора страхования, заключенного в пользу пассажира,
или любое другое аналогичное условие, а также любое положение,
перекладывающее бремя доказывания. 3. Недействительным является также любое условие, наделяющее
компетенцией арбитражный суд, оговоренное до события, явившегося
причиной возникновения ущерба.
Глава VII. Заключительные положения
Статья 24
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания или
присоединения к ней для государств-членов Европейской
экономической комиссии и государств, допущенных к участию в работе
Комиссии с консультативным статусом в соответствии с пунктом 8
Положения о круге ведения этой Комиссии. 2. Государства, которые могут участвовать в некоторых работах
Европейской экономической комиссии согласно статье 11 положения о
ее круге ведения, могут стать Договаривающимися Сторонами
настоящей Конвенции путем присоединения к ней по ее вступлении в
силу. 3. Конвенция будет открыта для подписания до 1 марта 1974 г.
включительно. После этой даты она будет открыта для присоединения
к ней. 4. Настоящая Конвенция подлежит ратификации подписавшими ее
государствами. 5. Документы о ратификации или присоединении сдаются на
хранение Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.
Статья 25
1. Настоящая Конвенция вступает в силу на девяностый день
после того, как пять из числа указанных в пункте 1 статьи 24
государств сдадут на хранение свои документы о ратификации или
присоединении. 2. Для каждого государства, которое ратифицирует настоящую
Конвенцию или присоединится к ней после того, как пять государств
сдадут на хранение свои документы о ратификации или присоединении,
настоящая Конвенция вступает в силу на девяностый день после дня
сдачи этим государством документа о ратификации или присоединении.
Статья 26
1. Каждая Договаривающаяся Сторона может денонсировать
настоящую Конвенцию путем нотификации, адресованной Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций. 2. Денонсация вступает в силу по истечении двенадцати месяцев
со дня получения Генеральным секретарем этой нотификации.
Статья 27
Если после вступления в силу настоящей Конвенции число
Договаривающихся Сторон окажется, вследствие денонсаций, менее
пяти, настоящая Конвенция теряет силу со дня, когда станет
действительной последняя из этих денонсаций.
Статья 28
1. Каждое государство может при сдаче на хранение своего
документа о ратификации или присоединении или в любой момент
впоследствии заявить посредством нотификации, адресованной
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций, что
настоящая Конвенция будет применяться ко всем территориям или
части территорий, за внешние сношения которых оно ответственно.
Конвенция начинает применяться на территории или на территориях,
указанных в нотификации, на девяностый день после получения
Генеральным секретарем упомянутой нотификации или, если в тот день
Конвенция еще не вступит в силу, со дня вступления ее в силу. 2. Каждое государство, сделавшее в соответствии с пунктом 1
настоящей статьи заявление о применении настоящей Конвенции на
территории, за внешние сношения которой оно является
ответственным, может в соответствии со статьей 26 денонсировать
Конвенцию в отношении упомянутой территории.
Статья 29
Всякий спор между двумя или более Договаривающимися Сторонами
относительно толкования или применения настоящей Конвенции,
который Стороны не смогут разрешить путем переговоров или другими
средствами урегулирования, может быть по просьбе любой из
заинтересованных Договаривающихся Сторон передан для разрешения
Международному Суду.
Статья 30
1. Каждая Договаривающаяся Сторона может в момент подписания
или ратификации настоящей Конвенции или присоединения к ней
заявить путем нотификации, адресованной Генеральному секретарю
Организации Объединенных Наций, что она не считает себя связанной
статьей 29 Конвенции. Другие Договаривающиеся Стороны не будут
связаны статьей 29 в отношении любой Договаривающейся Стороны,
сделавшей такое заявление. 2. Заявление, предусмотренное в пункте 1 настоящей статьи,
может быть взято обратно в любое время путем нотификации,
адресованной Генеральному секретарю Организации Объединенных
Наций.
Статья 31
1. Каждая Договаривающаяся Сторона Соглашения об общих
условиях выполнения международных пассажирских перевозок
автобусами, подписанного в Берлине 5 декабря 1970 года
( 986_002 ), может при подписании или ратификации настоящей
Конвенции или присоединении к ней или в любой момент впоследствии
заявить путем нотификации, адресованной Генеральному секретарю
Организации Объединенных Наций, что в случае расхождения между
настоящей Конвенцией и указанным Соглашением она будет применять
положения последнего при перевозке, в отношении которой договор
перевозки предусматривает: a) что пункт отправления и пункт назначения находятся на
территории государства, сделавшего заявление, или b) что она совершается по территории по крайней мере одного
государства, сделавшего это заявление, и не будет выполняться на
территории ни одной из Договаривавшихся Сторон, участвующих в
настоящей Конвенции, которая же сделает такого заявления. 2. Заявление, предусмотренное в пункте 1 настоящей статьи,
может быть взято обратно в любое время путем нотификации,
адресованной Генеральному секретарю Организации Объединенных
Наций.
Статья 32
1. Каждая Договаривающаяся Сторона может при подписании или
ратификации настоящей Конвенции или присоединении к ней или в
любой момент впоследствии заявить путем нотификации, адресованной
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций, что она
оставляет за собой право применять вместо статей 11 и 14 настоящей
Конвенции соответствующие положения любой международной конвенции,
Стороной которой она является или может стать, касающиеся
гражданской ответственности за ущерб, причиненный
автотранспортными средствами, и которые были бы более благоприятны
для пассажиров. 2. Оговорка, упомянутая в пункте 1 настоящей статьи, может
быть снята в любое время путем нотификации, адресованной
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.
Статья 33
Никакие иные оговорки или заявления, кроме предусмотренных в
статьях 30, 31 и 32 настоящей Конвенции, не допускаются.
Статья 34
1. После трехлетнего действия настоящей Конвенции любая
Договаривающаяся Сторона может путем нотификации, адресованной
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций, обратиться
с просьбой о созыве конференции с целью внесения поправок в
настоящую Конвенцию или ее пересмотра. Генеральный секретарь
сообщает об этой просьбе всем Договаривающимся Сторонам и созывает
с этой целью конференцию, если в течение четырехмесячного срока
после его сообщения по меньшей мере одна четверть Договаривающихся
Сторон уведомит его о своем согласии на созыв такой конференции. 2. Если в соответствии с пунктом 1 настоящей статьи
созывается конференция, Генеральный секретарь уведомляет об этом
все Договаривающиеся Стороны и обращается к ним с просьбой
представить ему в трехмесячный срок предложения, рассмотрение
которых на конференции представляется им желательным. По крайней
мере за три месяца до открытия конференции Генеральный секретарь
сообщает всем Договаривающимся Сторонам предварительную повестку
дня конференции, а также текст этих предложений. 3. Генеральный секретарь приглашает на любую конференцию,
созванную согласно настоящей статье, все государства, указанные в
пункте 1 статьи 24, а также государства, ставшие Договаривающимися
Сторонами на основании пункта 2 статьи 24.
Статья 35
Помимо нотификаций, предусмотренных в статье 34, Генеральный
секретарь Организации Объединенных Наций сообщает государствам,
указанным в пункте 1 статьи 24, а также государствам, ставшим
Договаривающимися Сторонами на основании пункта 2 статьи 24: a) о ратификации и присоединениях к Конвенции согласно статье
24; b) о датах вступления в силу настоящей Конвенции в
соответствии со статьей 25; c) о денонсациях в силу статьи 26; d) об утрате настоящей Конвенцией силы в соответствии со
статьей 27; e) о нотификациях, полученных в соответствии со статьей 28; f) о нотификациях, полученных в соответствии со статьями 30,
31 и 32.
Статья 36
После 1 марта 1974 г. подлинник настоящей Конвенции будет
сдан на хранение Генеральному секретарю Организации Объединенных
Наций, который препроводит надлежащим образом заверенные копии
каждому из государств, указанных в пунктах 1 и 2 статьи 24.
В удостоверение чего нижеподписавшиеся, надлежащим образом на
то уполномоченные, подписали настоящую Конвенцию.
Совершено в Женеве в одном экземпляре первого марта тысяча
девятьсот семьдесят третьего года на английском, русском и
французском языках, причем все три текста являются равно
аутентичными.
(Подписи)
Конвенция вступила в силу 12.04.1994.
Treaty Series. Volume 1774.- New York:
United Nations, 2000. P. 109 - 162.



вгору