Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції (укр/рос)
ООН; Конвенція, Міжнародний документ від 31.10.2003
Документ 995_c16, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 18.10.2006, підстава 251-16
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5  6  7
наступна сторінка »  

                            Конвенція 
Організації Об'єднаних Націй
проти корупції
(укр/рос)
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 49 )
{ Конвенцію ратифіковано із заявами Законом
N 251-V ( 251-16 ) від 18.10.2006, ВВР, 2006, N 50, ст.496 }
Статус Конвенції див. ( 995_j51 )

Дата підписання: 31.10.2003 Дата ратифікації Україною: 18.10.2006 Дата набрання чинності для України: 01.01.2010

Офіційний переклад
Преамбула
Держави - учасниці цієї Конвенції,
будучи стурбованими серйозністю породжуваних корупцією
проблем і загроз для стабільності й безпеки суспільств, що
підриває демократичні інститути й цінності, етичні цінності й
справедливість та завдає шкоди сталому розвитку й принципу
верховенства права,
будучи стурбованими також зв'язками між корупцією та іншими
формами злочинності, зокрема організованою злочинністю й
економічною злочинністю, у тому числі відмиванням коштів,
будучи стурбованими також випадками корупції, пов'язаними з
великими обсягами активів, які можуть складати значну частку
ресурсів держави та які ставлять під загрозу політичну
стабільність і сталий розвиток цих держав,
будучи переконаними в тому, що корупція вже не є локальною
проблемою, а перетворилася на транснаціональне явище, яке впливає
на суспільства й економіки всіх країн, що зумовлює винятково
важливе значення міжнародного співробітництва в галузі запобігання
корупції та контролю за нею,
будучи переконаними також у тому, що всеосяжний і комплексний
підхід є необхідним для ефективного запобігання корупції та
боротьби з нею,
будучи переконаними також у тому, що наявність технічної
допомоги може відігравати важливу роль у розширенні можливостей
держав, у тому числі через посилення потенціалу та шляхом
інституційної розбудови, у галузі ефективного запобігання корупції
та боротьби з нею,
будучи переконаними в тому, що незаконне придбання особистого
майна може завдати серйозної шкоди інститутам демократії,
національним економікам та принципу верховенства права,
будучи сповненими рішучості більш ефективно запобігати
міжнародним переказам незаконно придбаних активів, виявляти й
припиняти їх та зміцнювати міжнародне співробітництво в поверненні
активів,
підтверджуючи основоположні принципи законності в
кримінальному провадженні та цивільному або адміністративному
провадженні для встановлення майнових прав,
беручи до уваги, що запобігати корупції та викорінювати її -
це обов'язок усіх держав і що для забезпечення ефективності своїх
зусиль у цій галузі вони повинні співпрацювати одна з одною за
підтримки й участі окремих осіб і груп, які не належать до
державного сектора, таких як громадянське суспільство, неурядові
організації та організації, що функціонують на базі громад,
беручи до уваги також принципи належного управління
державними справами й державним майном, справедливості,
відповідальності й рівності перед законом і необхідність
забезпечити добропорядність, а також сприяти формуванню культури
неприйнятності корупції,
високо оцінюючи роботу Комісії з запобігання злочинності й
кримінального правосуддя та Управління Організації Об'єднаних
Націй з наркотиків і злочинності в галузі запобігання корупції та
боротьби з нею,
посилаючись на роботу, що здійснюється іншими міжнародними та
регіональними організаціями в цій галузі, у тому числі діяльність
Африканського союзу, Ради Європи, Ради з питань митного
співробітництва (також відомої як Всесвітня митна організація),
Європейського Союзу, Ліги арабських держав, Організації
економічного співробітництва та розвитку та Організації
американських держав,
беручи до уваги з удячністю багатосторонні документи щодо
запобігання корупції та боротьби з нею, у тому числі, зокрема,
Міжамериканську конвенцію про боротьбу з корупцією, прийняту
Організацією американських держав 29 березня 1996 року
( 998_089 ), Конвенцію про боротьбу з корупцією, яка зачіпає
посадових осіб Європейських Співтовариств або посадових осіб
держав - членів Європейського Союзу, прийняту Радою Європейського
Союзу 26 травня 1997 року, Конвенцією про боротьбу з підкупом
іноземних посадових осіб у міжнародних комерційних угодах,
прийняту Організацією економічного співробітництва та розвитку
21 листопада 1997 року ( 998_154 ), Кримінальну конвенцію про
боротьбу з корупцію, прийняту Комітетом міністрів Ради Європи
27 січня 1999 року ( 994_101 ), Цивільну конвенцію про боротьбу з
корупцією, прийняту Комітетом міністрів Ради Європи 4 листопада
1999 року ( 994_102 ), та Конвенцію Африканського союзу про
недопущення корупції та боротьбу з нею, прийняту главами держав й
урядів Африканського союзу 12 липня 2003 року,
вітаючи набуття чинності 29 вересня 2003 року Конвенцією
Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої
злочинності ( 995_789 ),
домовилися про таке:
Глава I
Загальні положення
Стаття 1
Цілі
Цілями цієї Конвенції є:
a) сприяння вжиттю й посиленню заходів, спрямованих на більш
ефективне й дієве запобігання корупції та боротьбу з нею;
b) заохочення, сприяння та підтримка міжнародного
співробітництва й технічної допомоги в запобіганні корупції та в
боротьбі з нею, зокрема в поверненні активів;
c) заохочення чесності, відповідальності й належного
управління громадськими справами й державним майном.
Стаття 2
Терміни
Для цілей цієї Конвенції:
a) "державна посадова особа" означає: i) будь-яку особу, яка
обіймає посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або
судовому органі Держави-учасниці, яку призначено чи обрано, праця
якої оплачувана чи не оплачувана, незалежно від старшинства; ii)
будь-яку іншу особу, яка виконує будь-яку державну функцію,
зокрема для державного органу або державного підприємства, або
надає будь-яку державну послугу, як це визначається у внутрішньому
праві Держави-учасниці і як це застосовується у відповідній галузі
правового регулювання цієї Держави-учасниці; iii) будь-яку іншу
особу, що визначається як "державна посадова особа" у внутрішньому
праві Держави-учасниці. Однак з метою вжиття деяких конкретних
заходів, передбачених главою II цієї Конвенції "державна посадова
особа" може означати будь-яку особу, яка виконує будь-яку державну
функцію або надає будь-яку державну послугу, як це визначається у
внутрішньому праві Держави-учасниці і як це застосовується у
відповідній галузі правового регулювання цієї Держави-учасниці;
b) "іноземна державна посадова особа" означає будь-яку особу,
яка обіймає посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному
або судовому органі зарубіжної країни, яку призначено чи обрано; а
також будь-яку особу, яка здійснює державні функції для зарубіжної
держави, зокрема для державного органу або державного
підприємства;
c) "посадова особа міжнародної організації" означає
співробітника міжнародної організації чи будь-яку особу, яка
уповноважена такою організацією діяти від її імені;
d) "майно" означає будь-які активи, матеріальні або
нематеріальні, рухомі або нерухомі, виражені в речах або в правах,
а також юридичні документи або активи, що підтверджують право
власності на такі активи або інтерес у них;
e) "доходи від злочину" означає будь-яке майно, придбане або
отримане безпосередньо чи опосередковано в результаті вчинення
будь-якого злочину;
f) "призупинення операцій (заморожування)" або "арешт"
означають тимчасову заборону передачі, перетворення, відчуження
або пересування майна, або тимчасовий вступ у володіння таким
майном, або тимчасове здійснення контролю над ним за постановою
суду чи іншого компетентного органу;
g) "конфіскація", що включає у відповідних випадках
позбавлення прав, означає остаточне позбавлення майна за
постановою суду або іншого компетентного органу;
h) "предикатний злочин" означає будь-який кримінальний
злочин, у результаті якого виникли доходи, що можуть стати
предметом злочину, як зазначено в статті 23 Конвенції;
i) "контрольована поставка" означає метод, який уможливлює
вивезення з території, провезення територією або ввезення на
територію однієї або кількох держав незаконних або таких, що
викликають підозру, партій вантажу з відома й під наглядом їхніх
компетентних органів з метою розслідування будь-якого злочину та
виявлення осіб, що беруть участь у вчиненні цього злочину.
Стаття 3
Сфера застосування
1. Ця Конвенція застосовується відповідно до її положень до
запобігання, розслідування та кримінального переслідування за
корупцію та до призупинення операцій (заморожування), арешту,
конфіскації та повернення доходів від злочинів, визнаних такими
згідно із цією Конвенцією.
2. З метою реалізації цієї Конвенції, якщо в ній не
передбачено інше, не обов'язково, щоб у результаті вчинення
зазначених у ній злочинів були завдані збитки або шкода державному
майну.
Стаття 4
Захист суверенітету
1. Держави-учасниці виконують свої зобов'язання згідно з цією
Конвенцією відповідно до принципів суверенної рівності й
територіальної цілісності держав і принципом невтручання у
внутрішні справи інших держав.
2. Ніщо в цій Конвенції не наділяє Державу-учасницю правом
здійснювати на території іншої держави юрисдикцію та функції, які
входять виключно до компетенції органів цієї іншої держави
відповідно до її внутрішнього права.
Глава II
Заходи щодо запобігання корупції
Стаття 5
Політика й практика запобігання та протидії корупції
1. Кожна Держава-учасниця, згідно з основоположними
принципами своєї правової системи, розробляє й здійснює або
проводить ефективну скоординовану політику протидії корупції, яка
сприяє участі суспільства і яка відображає принципи правопорядку,
належного управління державними справами й державним майном,
чесності й непідкупності, прозорості й відповідальності.
2. Кожна Держава-учасниця прагне встановлювати й заохочувати
ефективні види практики, спрямовані на запобігання корупції.
3. Кожна Держава-учасниця прагне періодично проводити оцінку
відповідних правових інструментів й адміністративних заходів з
метою визначення їхньої адекватності з точки зору запобігання
корупції та боротьби з нею.
4. Держави-учасниці, у належних випадках і згідно з
основоположними принципами своїх правових систем, взаємодіють одна
з одною та з відповідними міжнародними й регіональними
організаціями в розробленні заходів, зазначених у цій статті, та
сприянні їм. Ця взаємодія може включати участь у міжнародних
програмах і проектах, спрямованих на запобігання корупції.
Стаття 6
Орган або органи із запобігання та протидії корупції
1. Кожна Держава-учасниця забезпечує, згідно з
основоположними принципами своєї правової системи, наявність
органу або, у належних випадках, органів, які здійснюють
запобігання корупції за допомогою таких засобів, як:
a) проведення політики, згаданої в статті 5 цієї Конвенції,
і, у належних випадках, здійснення нагляду та координації
реалізації такої політики;
b) розширення та поширення знань з питань запобігання
корупції.
2. Кожна Держава-учасниця забезпечує органу або органам,
зазначеним у пункті 1 цієї статті, необхідну незалежність, згідно
з основоположними принципами своєї правової системи, з метою
надання такому органу або органам можливості виконувати свої
функції ефективно й в умовах свободи від будь-якого неналежного
впливу. Слід забезпечити необхідні матеріальні ресурси та
спеціалізований персонал, а також таку підготовку персоналу, яка
може бути потрібна для виконання покладених на нього функцій.
3. Кожна Держава-учасниця повідомляє Генеральному секретареві
Організації Об'єднаних Націй назву та адресу органу або органів,
які можуть сприяти іншим Державам-учасницям у розробці й вжитті
конкретних заходів щодо недопущення корупції.
Стаття 7
Публічний сектор
1. Кожна Держава-учасниця прагне, в належних випадках і
згідно з основоположними принципами своєї правової системи,
створювати, підтримувати й зміцнювати такі системи приймання на
роботу, набору, проходження служби, просування по службі та виходу
у відставку державних службовців і, в належних випадках, інших
державних посадових осіб, які не обираються, які:
a) ґрунтуються на принципах ефективності й прозорості й на
таких об'єктивних критеріях, як бездоганність роботи,
справедливість і здібності;
b) включають належні процедури підбору й підготовки кадрів
для заняття державних посад, які вважаються особливо вразливими з
точки зору корупції, і ротації, у належних випадках, таких кадрів
на таких посадах;
c) сприяють виплаті належної винагороди й установленню
справедливих окладів з урахуванням економічного розвитку
Держави-учасниці;
d) сприяють здійсненню освітніх і навчальних програм, з метою
забезпечення того, що ці особи задовольняють вимоги стосовно
правильного, добросовісного й належного виконання державних
функцій, а також забезпечують їм спеціалізовану й належну
підготовку, щоб поглибити усвідомлення ними ризиків, які пов'язані
з корупцією та стосуються виконання ними своїх функцій. Такі
програми можуть містити посилання на кодекси або стандарти
поведінки у відповідних галузях.
2. Кожна Держава-учасниця також розглядає можливість
прийняття належних нормативно-правових актів й вжиття відповідних
адміністративних заходів, сумісних із цілями цієї Конвенції й
відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права,
щоб установити критерії стосовно кандидатів і виборів на державні
посади.
3. Кожна Держава-учасниця також розглядає можливість
прийняття належних нормативно-правових актів й вжиття відповідних
адміністративних заходів, сумісних із цілями цієї Конвенції й
відповідно до основоположних принципів свого внутрішнього права, з
метою посилення прозорості у фінансуванні кандидатур на виборні
державні посади та, у належних випадках, у фінансуванні політичних
партій.
4. Кожна Держава-учасниця прагне, згідно з основоположними
принципами свого внутрішнього права, створювати, підтримувати й
зміцнювати такі системи, які сприяють прозорості й запобігають
виникненню конфлікту інтересів.
Стаття 8
Кодекси поведінки державних посадових осіб
1. З метою боротьби з корупцією кожна Держава-учасниця
заохочує, inter alia, непідкупність, чесність і відповідальність
своїх державних посадових осіб згідно з основоположними принципами
своєї правової системи.
2. Зокрема, кожна Держава-учасниця прагне застосовувати, у
рамках своїх інституціональних і правових систем, кодекси або
стандарти поведінки для правильного, добросовісного й належного
виконання державних функцій.
3. З метою реалізації положень цієї статті кожна
Держава-учасниця бере до уваги, у належних випадках і згідно з
основоположними принципами своєї правової системи, відповідні
ініціативи регіональних, міжрегіональних та багатосторонніх
організацій, наприклад Міжнародний кодекс поведінки державних
посадових осіб ( 995_788 ), який міститься в додатку до Резолюції
51/59 Генеральної Асамблеї від 12 грудня 1996 року.
4. Кожна Держава-учасниця також розглядає, згідно з
основоположними принципами свого внутрішнього права, можливість
запровадження заходів і систем, які сприяють тому, щоб державні
посадові особи повідомляли відповідним органам про корупційні
діяння, про які їм стало відомо під час виконання ними своїх
функцій.
5. Кожна Держава-учасниця прагне, у належних випадках і
згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права,
запроваджувати заходи й системи, які зобов'язують державних
посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter
alia, про позаслужбову діяльність, заняття, інвестиції, активи та
про суттєві дарунки або прибутки, у зв'язку з якими може виникнути
конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових
осіб.
6. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття, згідно
з основоположними принципами свого внутрішнього права,
дисциплінарних або інших заходів стосовно державних посадових
осіб, які порушують кодекси або стандарти, установлені згідно із
цією статтею.
Стаття 9
Державні закупівлі й управління державними фінансами
1. Кожна Держава-учасниця вживає, згідно з основоположними
принципами своєї правової системи, необхідних заходів для
створення належних систем закупівель, які ґрунтуються на
прозорості, конкуренції та об'єктивних критеріях прийняття рішень
і є ефективними, inter alia, щодо запобігання корупції. Такі
системи, які можуть передбачати належні порогові показники під час
їхнього застосування, спрямовані, inter alia, на таке:
a) публічне поширення інформації, яка стосується
закупівельних процедур і контрактів на закупівлі, зокрема
інформацію про запрошених до участі в тендерах і належну або
доречну інформацію про укладання контрактів, щоб надати
потенційним учасникам тендерів достатній час для підготовки й
подання їхніх тендерних заявок;
b) установлення, завчасно, умов участі, зокрема критеріїв
відбору й прийняття рішень про укладання контрактів, а також
правил проведення тендерів, та їхнього опублікування;
c) застосування завчасно встановлених й об'єктивних критеріїв
стосовно прийняття рішень про державні закупівлі з метою сприяння
подальшій перевірці правильності застосування правил або процедур;
d) ефективну систему внутрішнього контролю, у тому числі
ефективну систему оскарження, для забезпечення можливості
звернення в суд захисту та отримання компенсації у випадку
недотримання правил або процедур, установлених згідно із цим
пунктом;
e) у належних випадках заходи регулювання питань, що
стосуються персоналу, який несе відповідальність за закупівлі,
наприклад вимога про декларування заінтересованості в конкретних
державних закупівлях, процедури перевірки й вимоги до професійної
підготовки.
2. Кожна Держава-учасниця вживає, згідно з основоположними
принципами своєї правової системи, належних заходів для сприяння
прозорості й звітності в управлінні державними фінансами. Такі
заходи охоплюють, inter alia:
a) процедури затвердження національного бюджету;
b) своєчасне подання звітів про прибутки та видатки;
c) систему стандартів бухгалтерського обліку й аудиту й
пов'язаного з цим наглядом;
d) ефективні й дієві системи управління ризиками та
внутрішнього контролю; та
e) у належних випадках, коригування під час недотримання
вимог, установлених у цьому пункті.
3. Кожна Держава-учасниця вживає таких цивільно-правових та
адміністративних заходів, які можуть бути необхідними, згідно з
основоположними принципами її внутрішнього права, з метою
забезпечення збереження бухгалтерських книг, записів, фінансових
відомостей або іншої документації, яка стосується державних
видатків й прибутків, і запобігти фальсифікації такої
документації.
Стаття 10
Державна звітність
З урахуванням необхідності боротьби з корупцією кожна
Держава-учасниця вживає, згідно з основоположними принципами свого
внутрішнього права, таких заходів, які можуть бути необхідними для
посилення прозорості в її державному управлінні, у тому числі
стосовно її організації, функціонування та, у належних випадках,
процесів прийняття рішень. Такі заходи можуть включати, inter
alia, таке:
a) прийняття процедур або правил, які дозволяють членам
суспільства отримувати, у належних випадках, інформацію про
організацію, функціонування та процеси прийняття рішень у
державному управлінні та, з належною увагою до захисту приватного
життя й даних особистого характеру, про рішення та
нормативно-правові акти, що стосуються членів суспільства;
b) спрощення адміністративних процедур, у належних випадках,
для полегшення доступу громадськості до компетентних органів, які
приймають рішення; та
c) опублікування інформації, яка може включати періодичні
звіти про ризики корупції в державному управлінні.
Стаття 11
Заходи стосовно судових органів й органів прокуратури
1. Ураховуючи незалежність судової влади та її вирішальну
роль в боротьбі з корупцією кожна Держава-учасниця, відповідно до
основоположних принципів своєї правової системи й без шкоди для
незалежності судових органів, вживає заходів стосовно зміцнення
чесності й непідкупності представників судової влади та
запобігання будь-якій можливості для корупції серед них. Такі
заходи можуть уключати правила, що стосуються поведінки
представників судової влади.
2. Заходи, аналогічні тим, яких уживають згідно з пунктом 1
цієї статті, можуть запроваджуватись і застосовуватись в органах
прокуратури в тих Державах-учасницях, в яких вони не входять до
складу системи органів судової влади, але користуються такою самою
незалежністю, як і судові органи.
Стаття 12
Приватний сектор
1. Кожна Держава-учасниця вживає заходів, згідно з
основоположними принципами свого внутрішнього права, спрямованих
на запобігання корупції в приватному секторі, посилення стандартів
бухгалтерського обліку та аудиту в приватному секторі та, у
належних випадках, установлення ефективних, відповідних і таких,
що стримують, цивільно-правових, адміністративних або кримінальних
санкцій за невжиття таких заходів.
2. Заходи, спрямовані на досягнення цих цілей, можуть
уключати, inter alia, таке:
a) сприяння співробітництву між правоохоронними органами та
відповідними приватними юридичними особами;
b) сприяння розробці стандартів і процедур, призначених для
забезпечення добросовісності в роботі відповідних приватних
юридичних осіб, у тому числі кодексів поведінки для правильного,
добросовісного та належного здійснення діяльності підприємцями й
представниками всіх відповідних професій та запобігання виникненню
конфлікту інтересів, а також для заохочення використання
добросовісної комерційної практики у відносинах між комерційними
підприємствами та в договірних відносинах між ними та державою;
c) сприяння прозорості в діяльності приватних юридичних осіб,
у тому числі, у належних випадках, сприяння вжиттю заходів
стосовно ідентифікації юридичних і фізичних осіб, причетних до
створення корпоративних організацій та керування ними;
d) запобігання зловживанню процедурами, які регулюють
діяльність приватних юридичних осіб, у тому числі процедурами, які
стосуються субсидій і ліцензій, що надаються державними органами
для здійснення комерційної діяльності;
e) запобігання виникненню конфлікту інтересів шляхом
установлення обмежень, у належних випадках й на обґрунтований
строк, стосовно професійної діяльності колишніх державних
посадових осіб у приватному секторі після їхнього виходу у
відставку або на пенсію, якщо така діяльність або робота
безпосередньо пов'язана з функціями, що такі державні посадові
особи виконували в період їхнього перебування на посаді або за
виконанням яких вони здійснювали нагляд;
f) забезпечення того, щоб приватні юридичні особи, з
урахуванням їхньої структури й розміру, мали достатні механізми
внутрішнього аудиторського контролю для надання допомоги в
запобіганні та виявленні корупційних діянь і щоб рахунки та
необхідні фінансові відомості таких приватних юридичних осіб
проходили необхідні процедури аудиту й сертифікації.
3. З метою запобігання корупції кожна Держава-учасниця вживає
таких заходів, які можуть бути необхідними, згідно з її внутрішнім
правом і правилами, що регулюють ведення бухгалтерського обліку,
надання фінансової звітності, а також стандарти бухгалтерського
обліку й аудиту, для заборони таких дій, що здійснюються з метою
вчинення будь-якого зі злочинів, визнаних такими згідно із цією
Конвенцією:
a) створення неофіційної звітності;
b) проведення необлікованих або неправильно зареєстрованих
операцій;
c) ведення обліку неіснуючих витрат;
d) відображення зобов'язань, об'єкт яких неправильно
ідентифікований;
e) використання підроблених документів; та
f) навмисне знищення бухгалтерської документації раніше
строків, передбачених законодавством.
4. Кожна Держава-учасниця відмовляє у звільненні від
оподаткування стосовно витрат, що є хабарами, які є одним із
складових елементів складу злочинів, визнаних такими згідно зі
статтями 15 і 16 цієї Конвенції, та, у належних випадках, стосовно
інших витрат, зроблених з метою сприяння корупційним діянням.
Стаття 13
Участь суспільства
1. Кожна Держава-учасниця вживає належних заходів, у межах
своїх можливостей і згідно з основоположними принципами свого
внутрішнього права, для сприяння активній участі окремих осіб і
груп за межами державного сектора, таких як громадянське
суспільство, неурядові організації та організації, що функціонують
на базі громад, у запобіганні корупції й боротьбі з нею та для
поглиблення розуміння суспільством факту існування, причин і
небезпечного характеру корупції, а також загроз, що створюються
нею. Цю участь слід зміцнювати за допомогою таких заходів, як:
a) посилення прозорості й сприяння залученню населення до
процесів прийняття рішень;
b) забезпечення для населення ефективного доступу до
інформації;
c) проведення заходів щодо інформування населення, які
сприяють створенню атмосфери неприйняття корупції, а також
реалізація програм державної освіти, у тому числі навчальних
програм у школах й університетах;
d) повага, заохочення та захист свободи пошуку, отримання,
опублікування та поширення інформації про корупцію. Можуть
установлюватися певні обмеження цієї свободи, але тільки такі
обмеження, які передбачені законом і є необхідними:
i) для поваги прав або репутації інших осіб;
ii) для захисту національної безпеки, або публічного
порядку, або охорони здоров'я чи моральності населення.
2. Кожна Держава-учасниця вживає належних заходів для
забезпечення того, щоб відповідні органи з протидії корупції, про
які йдеться в цій Конвенції, були відомі населенню, і забезпечує
доступ до таких органів для надання їм повідомлень, у тому числі
анонімно, про будь-які випадки, які можуть розглядатись як злочин
відповідно до цієї Конвенції.
Стаття 14
Заходи щодо недопущення відмивання коштів
1. Кожна Держава-учасниця:
a) установлює всеосяжний внутрішній режим регулювання й
нагляду за діяльністю банків та небанківських фінансових установ,
у тому числі фізичних або юридичних осіб, які надають офіційні або
неофіційні послуги у зв'язку з переказом коштів або цінностей, а
також, у належних випадках, інших органів, які є особливо
вразливими стосовно відмивання коштів, у межах своєї компетенції,
у цілях недопущення та виявлення всіх форм відмивання коштів,
причому такий режим ґрунтується в першу чергу на вимогах стосовно
ідентифікації особи клієнта й, у належних випадках,
власника-бенефіціара, ведення звітності й надання повідомлень про
підозрілі угоди;
b) без шкоди для статті 46 цієї Конвенції, забезпечує
здатність адміністративних, регулятивних, правоохоронних та інших
органів, які ведуть боротьбу з відмиванням коштів (у тому числі і
судових органів, коли це відповідає внутрішньому праву)
здійснювати співробітництво й обмін інформацією на національному
та міжнародних рівнях, що встановлюються її внутрішнім правом, і з
цією метою розглядає питання про створення підрозділу з фінансової
розвідки, який буде діяти як національний центр для збирання,
аналізу та поширення інформації, що стосується можливих випадків
відмивання коштів.
2. Держави-учасниці розглядають питання про застосування
практично можливих заходів щодо виявлення переміщення коштів і
відповідних оборотних інструментів через їхні кордони й щодо
контролю за таким переміщенням за умови дотримання гарантій,
спрямованих на забезпечення належного використання інформації, і
не створюючи будь-яких перешкод для переміщення законного
капіталу. Такі заходи можуть включати вимогу про те, щоб фізичні
особи й комерційні підприємства повідомляли про транскордонні
перекази значних обсягів готівкових коштів і перекази відповідних
оборотних інструментів.
3. Держави-учасниці розглядають питання про застосування
належних і практично можливих заходів для встановлення вимог про
те, щоб фінансові установи, у тому числі установи з переказу
коштів:
a) включали до формулярів для електронного переказу коштів і
пов'язаних з ними повідомлень точну й змістовну інформацію про
відправника;
b) зберігали таку інформацію по всьому ланцюгу здійснення
платежу; та
c) проводили поглиблену перевірку переказів коштів у випадку
відсутності повної інформації про одержувача.
4. Під час установлення режиму регулювання й нагляду
відповідно до положень цієї статті й без шкоди для будь-якої іншої
статті цієї Конвенції Державам-учасницям пропонується керуватися
відповідними ініціативами регіональних, міжрегіональних та
багатосторонніх організацій, спрямованими проти відмивання коштів.
5. Держави-учасниці прагнуть до розвитку й заохочення
глобального, регіонального, субрегіонального та двостороннього
співробітництва між судовими та правоохоронними органами, а також
органами фінансового регулювання в цілях боротьби з відмиванням
коштів.
Глава III
Криміналізація та правоохоронна діяльність
Стаття 15
Підкуп національних державних посадових осіб
Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання кримінально
караними наступних діянь, якщо вони вчинені умисно:
a) обіцянка, пропозиція або надання державній посадовій
особі, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної
переваги для самої посадової особи або іншої фізичної чи юридичної
особи, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи утрималась
від вчинення дій під час виконання своїх службових обов'язків;
b) вимагання або прийняття державною посадовою особою,
особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги
для самої посадової особи чи іншої фізичної або юридичної особи,
щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи утрималась від
вчинення дій під час виконання своїх посадових обов'язків.
Стаття 16
Підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб
міжурядових організацій
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинами умисно
вчинених обіцянки, пропозиції або надання іноземній державній
посадовій особі чи посадовій особі міжнародної організації,
особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги
для самої посадової особи чи іншої фізичної або юридичної особи,
щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи утрималась від
вчинення дій під час виконання своїх посадових обов'язків для
одержання або збереження комерційної чи іншої неправомірної
переваги у зв'язку з веденням міжнародних справ.
2. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочинами умисно вчинених вимагання або прийняття
іноземною державною посадовою особою чи посадовою особою
міжнародної організації, особисто або через посередників,
будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи чи
іншої фізичної або юридичної особи, щоб ця посадова особа вчинила
будь-яку дію чи утрималась від вчинення дій під час виконання
своїх службових обов'язків.
Стаття 17
Розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове
використання майна державною посадовою особою
Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинами умисно
вчинених розкрадання, неправомірного привласнення або іншого
нецільового використання державною посадовою особою з метою
одержання вигоди для самої себе або іншої фізичної чи юридичної
особи будь-якого майна, державних або приватних коштів, або цінних
паперів, чи будь-якого цінного предмета, що знаходиться у віданні
цієї державної посадової особи на підставі її службового
становища.
Стаття 18
Зловживання впливом
Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочинами наступних дій, якщо вони вчинені умисно:
a) обіцянка, пропозиція або надання державній посадовій особі
чи будь-якій іншій особі, особисто або через посередників,
будь-якої неправомірної переваги, щоб ця посадова особа чи така
інша особа зловживала своїм справжнім або удаваним впливом з метою
одержання від адміністрації чи державного органу Держави-учасниці
будь-якої неправомірної переваги для ініціатора таких дій чи
будь-якої іншої особи;
b) вимагання або прийняття державною посадовою особою чи
будь-якою іншою особою, особисто або через посередників, будь-якої
неправомірної переваги для самої себе чи для іншої особи, щоб ця
особа чи така інша особа зловживала своїм справжнім або удаваним
впливом з метою одержання від адміністрації або державного органу
Держави-учасниці будь-якої неправомірної переваги.
Стаття 19
Зловживання службовим становищем
Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочином умисного зловживання службовими повноваженнями
або службовим становищем, тобто здійснення будь-якої дії чи
утримання від здійснення дій, що є порушенням законодавства,
державною посадовою особою під час виконання своїх функцій з метою
одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої
фізичної або юридичної особи.
Стаття 20
Незаконне збагачення
За умови дотримання своєї конституції та основоположних
принципів своєї правової системи кожна Держава-учасниця розглядає
можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть
бути необхідними для визнання злочином умисне незаконне
збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової
особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може
раціонально обґрунтувати.
Стаття 21
Підкуп у приватному секторі
Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочинами умисно вчинених в ході економічної, фінансової
або комерційної діяльності наступних діянь:
a) обіцянка, пропозиція або надання, особисто або через
посередників, будь-якої неправомірної переваги будь-якій особі,
яка керує роботою організації приватного сектора або працює, на
будь-якій посаді, у такій організації, для такої особи чи іншої
особи, щоб ця особа вчинила, порушуючи свої обов'язки, будь-яку
дію чи утрималась від вчинення дій;
b) вимагання або прийняття, особисто або через посередників,
будь-якої неправомірної переваги будь-якою особою, яка керує
роботою організації приватного сектора або працює на будь-якій
посаді, у такій організації, для такої особи чи іншої особи, щоб
ця особа вчинила, порушуючи свої обов'язки, будь-яку дію чи
утрималась від вчинення дій.
Стаття 22
Розкрадання майна в приватному секторі
Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочином умисно вчинене в ході економічної, фінансової
або комерційної діяльності розкрадання особою, яка керує роботою
організації приватного сектора або працює на будь-якій посаді у
такій організації будь-якого майна, приватних коштів, або цінних
паперів, чи будь-яких інших цінних предметів, які знаходяться у
розпорядженні цієї особи на підставі її службового становища.
Стаття 23
Відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом
1. Кожна Держава-учасниця вживає, відповідно до
основоположних принципів свого внутрішнього права, таких
законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для
визнання злочинами наступних діянь, які вони вчинені умисно:
a) i) конверсія або переведення майна, якщо відомо, що таке
майно є доходами від злочинів, з метою приховання або маскування
незаконного походження цього майна або з метою надання допомоги
будь-якій особі, що бере участь у вчиненні основного злочину, щоб
вона могла ухилитися від відповідальності за свої діяння;
ii) приховання або маскування справжнього характеру,
джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення,
прав на майно або його приналежність, якщо відомо, що таке майно є
доходами, одержаними злочинним шляхом;
b) за умови дотримання основних принципів своєї правової
системи:
i) придбання, володіння або використання майна, якщо в
момент його отримання відомо, що таке майно одержане злочинним
шляхом;
ii) участь, причетність або вступ у зговір з метою
вчинення будь-якого зі злочинів, визначених цією статтею, замах на
його вчинення, а також підсобництво, підбурювання, сприяння або
надання порад під час його вчинення.
2. З метою реалізації частини 1 цієї статті:
a) кожна Держава-учасниця докладає зусиль для реалізації
частини 1 цієї статті до найширшого кола предикатних злочинів;
b) кожна Держава-учасниця включає до числа предикатних
злочинів, як мінімум, широке коло злочинів, що визнані такими
відповідно до цієї Конвенції;
c) з метою реалізації викладеного вище пункту "b" предикатні
злочини включають злочини, вчинені як у межах, так і поза межами
юрисдикції відповідної Держави-учасниці. Однак злочини, вчинені за
межами юрисдикції будь-якої Держави-учасниці, є предикатними
злочинами тільки за умови, що відповідне діяння визнається
злочином відповідно до внутрішнього права держави, в якій воно
вчинене, і визнавалося б злочином відповідно до внутрішнього права
Держави-учасниці, в якій імплементована або застосовується ця
стаття, якби воно було вчинене в ній;
d) кожна Держава-учасниця подає Генеральному секретареві
Організації Об'єднаних Націй тексти своїх законів, які
забезпечують реалізацію положень цієї статті, а також тексти
будь-яких подальших змін до таких законів або їхній опис;
e) якщо цього потребують основоположні принципи внутрішнього
законодавства Держави-учасниці, то можна передбачити, що злочини,
зазначені в частині 1 цієї статті, не стосуються осіб, які вчинили
основний злочин.
Стаття 24
Приховування
Без шкоди для положень статті 23 цієї Конвенції кожна
Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та
інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання будь-якого
умисно вчиненого злочину, передбаченого цією Конвенцією, злочином,
без участі у вчиненні таких злочинів, приховання або безперервного
утримання майна, якщо відповідній особі відомо, що таке майно
здобуте в результаті будь-якого зі злочинів, що визначений цією
Конвенцією.
Стаття 25
Перешкоджання здійсненню правосуддя
Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинами
наступних діянь, якщо вони вчинені умисно:
a) застосування фізичної сили, погроз або залякування чи
обіцянка, пропозиція або надання неправомірної переваги з метою
схиляння до давання неправдивих показань або втручання в процес
давання показань або надання доказів під час провадження у зв'язку
з вчиненням злочинів, що визначені цією Конвенцією;
b) застосування фізичної сили, погроз або залякування з метою
втручання у виконання службових обов'язків посадовою особою
судових або правоохоронних органів під час провадження у зв'язку з
вчиненням злочинів, що визначені цією Конвенцією. Ніщо в цьому
пункті не завдає шкоди праву держав-учасниць мати законодавство,
яке забезпечує захист інших категорій державних посадових осіб.
Стаття 26
Відповідальність юридичних осіб
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які, з
урахуванням її принципів права, можуть бути необхідними для
встановлення відповідальності юридичних осіб за участь у злочинах,
що визначені цією Конвенцією.
2. За умови дотримання принципів права Держави-учасниці
відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною,
цивільно-правовою або адміністративною.
3. Притягнення до такої відповідальності не заперечує
кримінальної відповідальності фізичних осіб, які вчинили злочини.
4. Кожна Держава-учасниця, зокрема, забезпечує застосування
щодо юридичних осіб, які притягуються до відповідальності
відповідно до цієї статті, ефективних, домірних і таких, що
здійснюють стримувальний вплив, кримінальних або некримінальних
санкцій, у тому числі грошових.
Стаття 27
Участь і замах
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочинами
відповідно до свого внутрішнього права, будь-яку участь у злочині,
наприклад в якості спільника, підсобника або підбурювача, у
вчиненні будь-якого злочину, що визначений цією Конвенцією.
2. Кожна Держава-учасниця може вжити таких законодавчих та
інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином
відповідно до свого внутрішнього права будь-який замах на вчинення
будь-якого злочину, що визнано таким цією Конвенцією.
3. Кожна Держава-учасниця може вжити таких законодавчих та
інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином
відповідно до свого внутрішнього права приготування до вчинення
будь-якого злочину, що визнано таким цією Конвенцією.
Стаття 28
Усвідомлення, намір та умисел як елементи злочину
Усвідомлення, намір або умисел, які необхідні як елементи
будь-якого злочину, визначеного цією Конвенцією, можуть бути
встановлені з об'єктивних фактичних обставин справи.
Стаття 29
Строк давності
Кожна Держава-учасниця, у відповідних випадках, встановлює
відповідно до свого внутрішнього права тривалий строк давності для
порушення провадження щодо будь-яких злочинів, що визначені цією
Конвенцією, і встановлює більш тривалий строк давності або
можливість призупинення плину строку давності в тих випадках, коли
особа, підозрювана у вчиненні злочину, ухиляється від правосуддя.
Стаття 30
Переслідування, винесення судового рішення та санкції
1. Кожна Держава-учасниця за вчинення будь-якого злочину, що
визначений цією Конвенцією, передбачає застосування таких
кримінальних санкцій, які враховують ступінь небезпеки цього
злочину.
2. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
бути необхідними, щоб встановити або забезпечити, відповідно до
своєї правової системи й конституційних принципів, належну
збалансованість між будь-якими імунітетами або привілеями,
наданими її державним посадовим особам у зв'язку з виконанням ними
своїх функцій, і, можливо, у випадку необхідності, здійснювати
ефективне розслідування й кримінальне переслідування та виносити
судове рішення у зв'язку зі злочинами, визначеними цією
Конвенцією.
3. Кожна Держава-учасниця докладає зусиль для забезпечення
використання будь-яких передбачених у її внутрішньому праві
дискреційних повноважень, що стосуються кримінального
переслідування осіб за злочини, визначені цією Конвенцією, для
досягнення максимальної ефективності правоохоронних заходів щодо
цих злочинів і з належним урахуванням необхідності запобігти
вчиненню таких злочинів.
4. Щодо злочинів, визначених цією Конвенцією, кожна
Держава-учасниця вживає відповідних заходів, відповідно до свого
внутрішнього права і з належним урахуванням прав захисту, з метою
забезпечення того, щоб умови, що встановлюються у зв'язку з
рішеннями про звільнення до суду або до прийняття рішення за
касаційною скаргою або протестом, брали до уваги необхідність
присутності обвинуваченого під час подальшого кримінального
провадження.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5  6  7
наступна сторінка »