Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму (укр/рос)
ООН; Конвенція, Міжнародний документ від 14.09.2005
Документ 995_d68, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 15.03.2006, підстава - 3533-IV
( Остання подія — Набрання чинності для України міжнародного договору, відбулась 25.10.2007, підстава - v3051321-07. Подивитися в історії? )

                       Міжнародна конвенція 
про боротьбу з актами ядерного тероризму
(укр/рос)
Статус Конвенції див. ( 995_i41 )
{ Конвенцію ратифіковано Законом
N 3533-IV ( 3533-15 ) від 15.03.2006 }

Офіційний переклад
Держави - учасниці цієї Конвенції,
беручи до уваги цілі та принципи Статуту Організації
Об'єднаних Націй ( 995_010 ), що стосуються підтримки міжнародного
миру й безпеки та розвитку добросусідства, дружніх відносин та
співробітництва між державами;
посилаючися на Декларацію з нагоди п'ятдесятої річниці
Організації Об'єднаних Націй від 24 жовтня 1995 року ( 995_375 );
визнаючи право всіх держав на розвиток та використання
атомної енергії для мирних цілей та їхню законну заінтересованість
в отриманні можливої користі у результаті використання атомної
енергії для мирних цілей;
беручи до уваги Конвенцію про фізичний захист ядерного
матеріалу 1980 року ( 995_024 );
будучи глибоко стурбованими ескалацією в усьому світі актів
тероризму в усіх його формах і проявах;
посилаючися також на Декларацію про заходи з ліквідації
міжнародного тероризму ( 995_502 ), що міститься в додатку до
Резолюції 49/60 Генеральної Асамблеї від 9 грудня 1994 року, в
якій, зокрема, держави - члени Організації Об'єднаних Націй
урочисто підтверджують, що вони беззастережно засуджують як
злочинні й такі, що не мають виправдання, усі акти, методи та
практику тероризму, де б та ким би вони не здійснювалися, у тому
числі ті, що ставлять під загрозу дружні відносини між державами й
народами та загрожують територіальній цілісності й безпеці держав;
відзначаючи, що в Декларації ( 995_502 ) державам також
пропонується терміново провести огляд сфери застосування існуючих
міжнародно-правових положень про попередження, припинення та
ліквідацію тероризму в усіх його формах і проявах з метою
забезпечити наявність усеосяжних правових рамок, що включають усі
аспекти цього питання;
посилаючися на Резолюцію 51/210 Генеральної Асамблеї від 17
грудня 1996 року ( 995_370 ) та наведену в додатку до неї
Декларацію, що доповнює Декларацію про заходи з ліквідації
міжнародного тероризму 1994 року;
нагадуючи, що на виконання резолюції 51/210 Генеральної
Асамблеї від 17 грудня 1996 року було засновано спеціальний
комітет для розробки, зокрема, міжнародної конвенції про боротьбу
з актами ядерного тероризму з метою доповнення відповідних
існуючих міжнародних документів;
відзначаючи, що акти ядерного тероризму можуть призводити до
самих серйозних наслідків і можуть створювати загрозу міжнародному
миру та безпеці, відзначаючи також, що в існуючих багатосторонніх
положеннях міжнародного права ці напади не розглядаються належним
чином;
будучи переконаними в нагальній необхідності зміцнення
міжнародного співробітництва між державами в розробці та вжитті
ефективних, практичних заходів для відвернення таких актів
тероризму та для кримінального переслідування й покарання винних;
відзначаючи, що дії збройних сил держав регулюються нормами
міжнародного права поза рамками цієї Конвенції та що виключення
деяких діянь зі сфери застосування цієї Конвенції не звільняє від
відповідальності за незаконні з інших поглядів акти, не робить їх
законними та не перешкоджає притягненню до відповідальності на
підставі інших законів;
домовилися про таке:
Стаття 1
Для цілей цієї Конвенції:
1. "Радіоактивний матеріал" означає ядерний матеріал та інші
радіоактивні речовини, які містять нукліди, що самостійно
розпадаються (процес, який супроводжується виділенням іонізуючого
випромінювання одного або кількох видів, наприклад
альфа-випромінювання, бета-випромінювання, нейтронне
випромінювання та гама-випромінювання), та які можуть унаслідок
своїх радіологічних властивостей або властивостей свого поділу
спричинити смерть, серйозне каліцтво або суттєву шкоду власності
чи навколишньому середовищу.
2. "Ядерний матеріал" означає плутоній, за винятком плутонію
з концентрацією ізотопів, яка перевищує 80 відсотків по
плутонію-238; уран-233; уран, збагачений ізотопами уран-235 або
уран-233; уран, що містить суміш ізотопів, які трапляються в
природі у формі, що відрізняється від руди або рудних залишків; та
будь-який матеріал, що містить один чи більше з названих вище
елементів;
де "уран, збагачений ізотопами уран-235 або уран-233" означає
уран, що містить ізотопи уран-235 або уран-233, чи обидва ізотопи
в такій кількості, що надлишковий відсоток суми цих ізотопів
порівняно з ізотопом уран-238 вище, ніж відсоток ізотопу уран-235
порівняно з ізотопом уран-238, який трапляється в природі.
3. "Ядерний об'єкт" означає:
a) будь-який ядерний реактор, зокрема реактори, установлені
на морських суднах, транспортних засобах, літальних апаратах або
космічних об'єктах для використання як джерела енергії, щоб
приводити в рух такі судна, транспортні засоби, літальні апарати
або космічні об'єкти чи для будь-якої іншої мети;
b) будь-яку споруду або засіб пересування, що
використовуються для виробництва, зберігання, переробки або
транспортування радіоактивного матеріалу.
4. "Пристрій" означає:
a) будь-який ядерний вибуховий пристрій; або
b) будь-який пристрій, який розсіює радіоактивний матеріал
або випромінює радіацію та який може внаслідок своїх радіологічних
властивостей спричинити смерть, серйозне каліцтво або суттєву
шкоду власності чи навколишньому середовищу.
5. "Державний або урядовий об'єкт" означає будь-який
постійний або тимчасовий об'єкт чи транспортний засіб, які
використовують або займають представники держави, члени уряду,
представники законодавчого або судового органу, або посадові
особи чи службовці органу державної влади або іншого державного
органу чи установи, або службовці чи посадові особи міжурядової
організації у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків.
6. "Збройні сили держави" означає збройні сили держави, які
організовано, навчено та оснащено відповідно до її внутрішнього
законодавства в першу чергу для виконання завдань національної
оборони й безпеки, та осіб, які діють на підтримку цих збройних
сил, будучи під їхнім офіційним командуванням, контролем та
відповідальністю.
Стаття 2
1. Будь-яка особа вчиняє злочин за змістом цієї Конвенції,
якщо вона незаконно чи навмисно:
a) володіє радіоактивним матеріалом або виготовляє пристрій
чи володіє ним:
i) з наміром спричинити смерть чи серйозне каліцтво або
ii) з наміром нанести істотну шкоду власності чи
навколишньому середовищу;
b) використовує радіоактивний матеріал чи пристрій будь-яким
чином або використовує чи ушкоджує ядерний об'єкт таким чином, що
відбувається вивільнення або створюється загроза вивільнення
радіоактивного матеріалу:
i) з наміром спричинити смерть чи серйозне каліцтво; або
ii) з наміром завдати істотної шкоди власності чи
навколишньому середовищу; або
iii) із наміром змусити фізичну чи юридичну особу,
міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію чи
утриматися від неї.
2. Будь-яка особа також учиняє злочин, якщо вона:
a) загрожує вчинити злочин, указаний у підпункті 1b цієї
статті, причому є ознаки, які вказують на реальність цієї загрози,
або
b) незаконно та умисно вимагає радіоактивний матеріал,
пристрій чи ядерний об'єкт, удаючися при цьому до погрози за
обставин, які вказують на реальність цієї погрози, чи до
застосування сили.
3. Будь-яка особа також учиняє злочин, якщо вона намагається
вчинити будь-який зі злочинів, указаних у пункті 1 цієї статті.
4. Будь-яка особа також учиняє злочин, якщо вона:
a) бере участь як співучасник у вчиненні будь-якого зі
злочинів, указаних у пунктах 1, 2 або 3 цієї статті; або
b) організовує інших осіб або керує ними для здійснення
будь-якого зі злочинів, указаних у пунктах 1, 2 або 3 цієї статті;
або
c) будь-яким іншим чином сприяє вчиненню одного чи більше
злочинів, указаних у пунктах 1, 2 або 3 цієї статті, групою осіб,
які діють зі спільною метою; таке сприяння повинно здійснюватися
умисно та або для підтримки загального характеру злочинної
діяльності, або мети групи, або з усвідомленням умислу групи
вчинити відповідний злочин або злочини.
Стаття 3
Ця Конвенція не застосовується у випадках, коли злочин
учинено в одній державі, гаданий злочинець та потерпілі є
громадянами цієї держави, гаданого злочинця було знайдено на
території цієї держави та ніяка інша держава не має підстав для
здійснення своєї юрисдикції відповідно до пункту 1 або пункту 2
статті 9, що не виключає застосування до цих випадків за
відповідних обставин положень статей 7, 12, 14, 15, 16 та 17.
Стаття 4
1. Ніщо в цій Конвенції не зачіпає інших прав, зобов'язань та
обов'язків держави й осіб згідно з міжнародним правом, зокрема
згідно з цілями та принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй
( 995_010 ) і міжнародним гуманітарним правом.
2. Дії збройних сил під час збройного конфлікту, як ці
терміни розуміються в міжнародному гуманітарному праві, які
регулюються цим правом, не регулюються цією Конвенцією, як і не
регулюються нею дії, що вчиняються збройними силами держави для
здійснення їхніх офіційних функцій, оскільки вони регулюються
іншими нормами міжнародного права.
3. Положення пункту 2 цієї статті не повинні витлумачуватись
як такі, що схвалюють або роблять законними незаконні з інших
поглядів акти, або як такі, що перешкоджають притягненню до
відповідальності на підставі інших законів.
4. Ця Конвенція не стосується питання законності застосування
або погрози застосування державами ядерної зброї та жодним чином
не може бути витлумачена як така, що стосується цього питання.
Стаття 5
Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
виявитися необхідними:
a) для визнання кримінальними злочинами відповідно до її
національного законодавства діянь, зазначених у статті 2;
b) для встановлення за ці злочини відповідних покарань з
урахуванням тяжкості цих злочинів.
Стаття 6
Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
виявитися необхідними, зокрема у відповідних випадках у сфері
внутрішнього законодавства, для забезпечення того, щоб злочинні
діяння, які підпадають під дію цієї Конвенції, зокрема ті, що
спрямовані або розраховані на створення обстановки терору серед
населення, групи осіб чи конкретних осіб, за жодних обставин не
підлягали виправданню з будь-яких міркувань політичного,
філософського, ідеологічного, расового, етнічного, релігійного або
іншого аналогічного характеру й тягли покарання відповідно до
ступеня їхньої тяжкості.
Стаття 7
1. Держави-учасниці співробітничають шляхом:
a) вжиття всіх можливих заходів, зокрема, при необхідності,
адаптацію свого національного законодавства з метою недопущення
підготовки в межах їхніх відповідних територій до вчинення
злочинів, зазначених у статті 2, у межах чи за межами їхніх
територій та протидії такій підготовці, зокрема заходів із
заборони на їхніх територіях незаконної діяльності осіб, груп та
організацій, які заохочують, підбурюють, організують, умисно
фінансують або умисно надають технічну допомогу чи надають
інформацію або беруть участь у вчиненні цих злочинів;
b) обміну точною та перевіреною інформацією згідно зі своїм
національним законодавством і в порядку та на умовах, які
передбачено в цій статті, та координації адміністративних й інших
заходів, які вживаються, коли це необхідно, з метою виявлення,
недопущення, припинення та розслідування злочинів, зазначених у
статті 2, а також з метою притягнення до кримінальної
відповідальності осіб, звинувачених у вчиненні таких злочинів.
Зокрема держава-учасниця вживає необхідних заходів для того, щоб
негайного інформувати інші держави, зазначені в статті 9, стосовно
вчинення злочинів, зазначених у статті 2, а також про такі, що
стали їй відомі, приготування до вчинення таких злочинів, так само
як й інформувати, коли це доцільно, міжнародні організації.
2. Держави-учасниці вживають відповідних заходів, які сумісні
зі своїм національним законодавством, для охорони конфіденційності
будь-якої інформації, яку вони отримують від іншої
держави-учасниці конфіденційно унаслідок положень цієї Конвенції
або в результаті участі в діяльності, яка проводиться з метою
здійснення цієї Конвенції. Якщо держави-учасниці надають
інформацію міжнародним організаціям конфіденційно, то вживаються
заходи для забезпечення охорони конфіденційності такої інформації.
3. Відповідно до цієї Конвенції від держав-учасниць не
вимагається надавати будь-яку інформацію, яку вони не мають права
поширювати відповідно до національного законодавства чи яка може
поставити під загрозу безпеку заінтересованої держави або фізичний
захист ядерного матеріалу.
4. Держави-учасниці інформують Генерального секретаря
Організації Об'єднаних Націй про свої компетентні органи та
контактні пункти, які відповідальні за надіслання й отримання
інформації, указаної в цій статті. Генеральний секретар
Організації Об'єднаних Націй повідомляє таку інформацію про
компетентні органи та контактні пункти державам-учасницям і
Міжнародному агентству з атомної енергії. До таких органів та
контактних пунктів повинен бути доступ на постійній основі.
Стаття 8
Для цілей недопущення злочинів за змістом цієї Конвенції
держави-учасниці докладають усіх зусиль до вжиття відповідних
заходів із забезпечення захисту радіоактивного матеріалу з
урахуванням відповідних рекомендацій і функцій Міжнародного
агентства з атомної енергії.
Стаття 9
1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
виявитися необхідними для встановлення її юрисдикції стосовно
злочинів, указаних у статті 2, коли:
a) злочин учинено на території цієї держави; або
b) злочин учинено на борту судна, яке ходить під прапором
цієї держави, або повітряного судна, зареєстрованого відповідно до
законів цієї держави на момент учинення злочину; або
c) злочин учинено громадянином цієї держави.
2. Держава-учасниця може також установити свою юрисдикцію
стосовно будь-якого такого злочину, коли:
a) злочин учинено проти громадянина цієї держави; або
b) злочин учинено проти державного чи урядового об'єкта цієї
держави за кордоном, зокрема посольства або приміщення іншого
дипломатичного чи консульського представництва цієї держави; або
c) злочин учинено особою без громадянства, яка зазвичай
проживає на території цієї держави; або
d) злочин учинено при спробі примусити цю державу вчинити
будь-яку дію чи утриматися від неї; або
e) злочин учинено на борту повітряного судна, що
експлуатується урядом цієї держави.
3. Під час ратифікації, прийняття, схвалення цієї Конвенції
чи приєднанні до неї кожна держава-учасниця повідомляє
Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй про
встановлення нею юрисдикції відповідно до пункту 2 цієї статті на
підставі свого національного законодавства. У випадку яких-небудь
змін відповідна держава-учасниця негайно повідомляє про це
Генеральному секретарю.
4. Кожна держава-учасниця також уживає заходів, які можуть
виявитися необхідними для встановлення її юрисдикції стосовно
злочинів, зазначених у статті 2, у випадках, коли гаданий
злочинець знаходиться на її території й вона не видає його жодній
з держав-учасниць, які встановили свою юрисдикцію відповідно до
пунктів 1 чи 2 цієї статті.
5. Ця Конвенція не виключає здійснення кримінальної
юрисдикції, установленої державою-учасницею відповідно до її
національного законодавства.
Стаття 10
1. Держава-учасниця, отримавши інформацію про те, що злочин,
зазначений у статті 2, було вчинено чи вчиняється на її території,
або що особа, яка вчинила чи можливо вчинила такий злочин, може
знаходитися на її території, уживає таких заходів, які можуть бути
необхідні відповідно до її національного законодавства для
розслідування фактів, указаних у цій інформації.
2. Упевнившись, що обставини того вимагають,
держава-учасниця, на території якої знаходиться злочинець чи
гаданий злочинець, уживає відповідно до свого національного
законодавства належних заходів із забезпечення її присутності для
цілей кримінального переслідування чи видачі.
3. Будь-яка особа, стосовно якої вживаються заходи, згадані в
пункті 2 цієї статті, має право:
a) негайно зв'язатися з найближчим відповідним представником
держави, громадянином якої вона є або яка іншим чином правомочна
захищати права цієї особи, або, якщо вона є особою без
громадянства, з представником держави, на території якої вона
зазвичай проживає;
b) на відвідування її представником цієї держави;
c) бути поінформованою про свої права згідно з підпунктами
"a" й "b".
4. Права, згадані в пункті 3 цієї статті, здійснюються
відповідно до законодавства держави, на території якої знаходиться
злочинець або гаданий злочинець, причому згадане законодавство
повинно забезпечувати можливість повністю досягти цілей, для яких
призначено права, які надаються згідно з пунктом 3.
5. Положення пунктів 3 та 4 цієї статті не завдають шкоди
праву будь-якої держави-учасниці, яка претендує на юрисдикцію
згідно з підпунктом 1c або підпунктом 2c статті 9, просити
Міжнародний комітет Червоного Хреста зв'язатися з гаданим
злочинцем чи відвідати його.
6. Після того як держава-учасниця відповідно до цієї статті
взяла особу під варту, вона повинна безпосередньо або через
Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй негайно
повідомити державам-учасницям, які встановили юрисдикцію згідно з
пунктами 1 і 2 статті 9, та, якщо вона буде вважати за доцільне,
будь-яким іншим заінтересованим державам-учасницям про факт
знаходження такої особи під вартою та про обставини, що вимагають
її затримання. Держава, яка провадить розслідування, передбачене
пунктом 1 цієї статті, оперативно інформує згадані
держави-учасниці про свої висновки та повідомляє, чи має вона
намір здійснити юрисдикцію.
Стаття 11
1. Держава-учасниця, на території якої знаходиться гаданий
злочинець, у випадках, до яких застосовується стаття 9, якщо вона
не видає цієї особи, зобов'язана без жодних винятків і незалежно
від того, учинено злочин на її території чи ні, без невиправданих
зволікань передати справу своїм компетентним органам для
кримінального переслідування шляхом проведення розгляду відповідно
до свого законодавства. Ці органи приймають рішення в такий самий
спосіб, як і в разі будь-якого іншого тяжкого злочину згідно із
законодавством цієї держави.
2. У всіх випадках, коли національне законодавство
держави-учасниці дозволяє їй видати чи в іншій спосіб передати
одного зі своїх громадян лише за умови, що ця особа буде повернута
до цієї держави для відбування покарання за вироком, винесеним у
результаті судового розгляду чи розгляду справи в суді, для якого
запитувалася видача чи передача цієї особи, і ця держава і
держава, яка клопоче про видачу цієї особи, згодні із цим
варіантом та іншими умовами, які вони можуть визнати доречними,
такої обумовленої видачі чи передачі буде достатньо для виконання
обов'язку, про який ідеться в пункті 1 цієї статті.
Стаття 12
Будь-якій особі, яку взято під варту або стосовно якої вжито
будь-яких інших заходів або здійснюється розгляд відповідно до
цієї Конвенції, гарантується справедливе поводження, зокрема
користування всіма правами й гарантіями відповідно до
законодавства держави, на території якої ця особа знаходиться, і
застосовними положеннями міжнародного права, зокрема положеннями
про права людини.
Стаття 13
1. Злочини, указані в статті 2, уважаються такими, що
підлягають уключенню як злочини, що тягнуть видачу, до будь-якого
договору про видачу, укладеного між будь-якими
державами-учасницями до набуття чинності цією Конвенцією.
Держави-учасниці зобов'язуються включити такі злочини як злочини,
що тягнуть видачу, до всіх договорів про видачу, що будуть згодом
укладатися між ними.
2. Коли держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю
договору, одержує прохання про видачу від іншої держави-учасниці,
з якою вона не має договору про видачу, запитувана держава може за
власним розсудом розглядати цю Конвенцію як правову підставу для
видачі у зв'язку зі злочинами, зазначеними в статті 2. Видача
здійснюється з дотриманням інших умов, передбачених законодавством
запитуваної держави.
3. Держави-учасниці, які не обумовлюють видачі наявністю
договору, розглядають у відносинах між собою злочини, зазначені в
статті 2, як злочини, що тягнуть видачу, з дотриманням умов,
передбачених законодавством запитуваної держави.
4. У разі необхідності злочини, указані в статті 2,
розглядаються державами-учасницями для цілей видачі, ніби їх було
вчинено не тільки в місці вчинення їх, а й на території держав,
які встановили свою юрисдикцію відповідно до пунктів 1 і 2 статті
9.
5. Положення всіх договорів і домовленостей про видачу між
державами-учасницями у зв'язку зі злочинами, зазначеними в статті
2, уважаються зміненими у відносинах між державами-учасницями
настільки, наскільки вони не сумісні із цією Конвенцією.
Стаття 14
1. Держави-учасниці надають одна одній максимальну допомогу у
зв'язку з розслідуваннями, кримінальними переслідуваннями чи
процедурами видачі, початими стосовно злочинів, зазначених у
статті 2, зокрема сприяння в отриманні наявних у них доказів,
необхідних для розгляду.
2. Держави-учасниці виконують свої зобов'язання за пунктом 1
цієї статті відповідно до будь-яких договорів чи інших
домовленостей про взаємну правову допомогу, що можуть існувати між
ними. У разі відсутності таких договорів чи домовленостей
держави-учасниці надають одна одній допомогу відповідно до їхнього
національного законодавства.
Стаття 15
Жоден із злочинів, указаних у статті 2, не розглядається для
цілей видачі або взаємної правової допомоги як політичний злочин
або злочин, пов'язаний з політичним злочином, або злочин,
викликаний політичними мотивами. Тому пов'язане з таким злочином
прохання про видачу або взаємну правову допомогу не може бути
відхилене лише на тій підставі, що воно стосуються політичного
злочину або злочину, пов'язаного з політичним злочином, або
злочину, викликаного політичними мотивами.
Стаття 16
Ніщо в цій Конвенції не повинно тлумачитися як таке, що
накладає зобов'язання видавати яку-небудь особу чи надавати
взаємну допомогу, якщо запитувана держава-учасниця має вагомі
підстави вважати, що прохання про видачу у зв'язку зі злочинами,
згаданими в статті 2, чи про взаємну правову допомогу стосовно
таких злочинів має на меті судове переслідування чи покарання цієї
особи через її расу, віросповідання, громадянство, етнічне
походження чи політичні переконання, або, що задоволення цього
прохання завдало б шкоди становищу цієї особи з кожної із цих
причин.
Стаття 17
1. Особа, що перебуває під вартою чи відбуває строк тюремного
ув'язнення в одній державі-учасниці й присутність якої в іншій
державі-учасниці необхідна для цілей дачі показань, установлення
особи чи надання іншої допомоги в одержанні доказів для
розслідування або кримінального переслідування у зв'язку зі
злочинами відповідно до цієї Конвенції, може бути передана з
дотриманням таких умов:
a) ця особа вільно дає на те свою згоду на основі повної
інформації; та
b) компетентні власті обох держав дійшли згоди на таких
умовах, які ці держави можуть уважати прийнятними.
2. Для цілей цієї статті:
a) держава, якій передається особа, правомочна й зобов'язана
тримати передану особу під вартою, якщо тільки держава, яка
передала цю особу, не просила про інше чи не санкціонувала іншого;
b) держава, якій передано особу, без затримок виконує своє
зобов'язання стосовно повернення цієї особи в розпорядження
держави, яка раніше передала цю особу, як це було погоджено
заздалегідь або як це було іншим чином погоджено компетентними
властями обох держав;
c) держава, якій передано особу, не повинна вимагати від
держави, яка передала цю особу, порушення процедури видачі для її
повернення;
d) переданій особі в строк покарання, яке вона відбувала в
державі, з якої вона передана, зараховується строк тримання під
вартою в державі, якій вона передана.
3. Без згоди держави-учасниці, з якої відповідно до цієї
статті повинна бути передана та чи та особа, ця особа незалежно
від її громадянства, не підлягає переслідуванню чи триманню під
вартою й не може бути піддана будь-якому іншому обмеженню стосовно
її особистої свободи на території держави, якій передано цю особу,
а у зв'язку з діями або винесеними стосовно неї вироками до її
вибуття з території держави, з якої її передано.
Стаття 18
1. Захопивши або іншим чином узявши під свій контроль
радіоактивні матеріалами, пристрої або ядерні об'єкти після того,
як було вчинено злочин, описаний у статті 2, держава-учасниця, що
володіє такими предметами:
a) уживає заходів з метою знешкодити радіоактивний матеріал,
пристрій або ядерний об'єкт;
b) забезпечує, щоб будь-який ядерний матеріал зберігався
відповідно до застосовними гарантіями Міжнародного агентства з
атомної енергії; та
c) ураховує рекомендації з фізичного захисту й стандарти в
галузі охорони здоров'я та безпеки, опубліковані Міжнародним
агентством з атомної енергії.
2. Після завершення будь-яких розглядів, пов'язаних із
злочином, який описано в статті 2, або раніше, якщо цього вимагає
міжнародне право, після консультацій (зокрема про умови повернення
та зберігання) із заінтересованими державами-учасницями будь-який
радіоактивний матеріал, пристрій або ядерний об'єкт повертаються
державі-учасниці, якій вони належать, державі-учасниці,
громадянином або жителем якої є фізична або юридична особа, яка є
власником такого радіоактивного матеріалу, пристрою або об'єкта,
або державі-учасниці, з території якої вони були викрадені чи
іншим чином незаконно отримані.
3. a) Якщо національне або міжнародне право забороняє
державі-учасниці повертати або приймати такий радіоактивний
матеріал, пристрій або ядерний об'єкт або якщо про це домовляються
заінтересовані держави-учасниці, то за умови дотримання підпункту
Зb цієї статті держава-учасниця, що володіє радіоактивним
матеріалом, пристроями або ядерними об'єктами, продовжує вживати
заходів, описаних у пунктом 1 цієї статті; такі радіоактивні
матеріали, пристрої або ядерні об'єкти використовуються виключно
для мирних цілей.
b) Якщо для держави-учасниці, що володіє радіоактивним
матеріалом, пристроями або ядерними об'єктами, володіння ними є не
законним, то ця держава забезпечує, щоб вони якнайшвидше були
передані в розпорядження держави, для якої таке володіння є
законним і яка, коли це необхідно, дала запевнення, що
відповідають вимогам пункту 1 цієї статті, в консультації із цією
державою, з метою знешкодження їх; такі радіоактивні матеріали,
пристрої або ядерні об'єкти використовуються виключно для мирних
цілей.
4. Якщо радіоактивні матеріали, пристрої або ядерні об'єкти,
передбачені в пунктах 1 та 2 цієї статті, не належать жодній
державі-учасниці або громадянину чи жителю держави-учасниці та не
були викрадені або іншим чином незаконно отримані з території
держави-учасниці або якщо жодна з держав не бажає отримувати такі
предмети відповідно до пункту З цієї статті, то за умови
додержання підпункту Зb цієї статті після консультацій між
заінтересованими державами та будь-якими відповідними міжнародними
організаціями приймається окреме рішення про те, як розпорядитися
ними.
5. Для цілей пунктів 1, 2, 3 та 4 цієї статті
держава-учасниця, що володіє радіоактивним матеріалом, пристроєм
або ядерним об'єктом, може просити про допомогу й співробітництво
інші держави-учасниці, зокрема заінтересовані держави, і будь-які
відповідні міжнародні організації, зокрема Міжнародне агентство з
атомної енергії. Державам-учасницям і відповідним міжнародним
організаціям рекомендується надавати допомогу відповідно до цього
пункту в максимально можливому ступені.
6. Держави-учасниці, що займаються тим, як розпорядитися
радіоактивним матеріалом, пристроєм або ядерним об'єктом чи
зберегти їх відповідно до цієї статті, інформують Генерального
директора Міжнародного агентства з атомної енергії про те, яким
чином вони розпорядились таким предметом або зберегли його.
Генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергії
перепроваджує цю інформацію іншим державам-учасницям.
7. Якщо у зв'язку зі злочином, описаним у статті 2, відбулося
розповсюдження, то ніщо в цій статті жодним чином не зачіпає норм
міжнародного права, які регулюють відповідальність за ядерну
шкоду, або інших норм міжнародного права.
Стаття 19
Держава-учасниця, в якій гаданий злочинець піддається
кримінальному переслідуванню, повідомляє відповідно до свого
національного законодавства або застосовними процедурами про
кінцеві результати розгляду Генеральному секретарю Організації
Об'єднаних Націй, який надсилає цю інформацію іншим
державам-учасницям.
Стаття 20
Держави-учасниці проводять одна з одною безпосередньо або
через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй та з
допомогою міжнародних організацій, де це необхідно, консультації
для забезпечення ефективної реалізації цієї Конвенції.
Стаття 21
Держави-учасниці виконують свої зобов'язання за цією
Конвенцією таким чином, щоб це відповідало принципам суверенної
рівності й територіальної цілісності держав і принципу невтручання
у внутрішні справи інших держав.
Стаття 22
Ніщо в цій Конвенції не наділяє державу-учасницю правом
здійснювати на території іншої держави-учасниці юрисдикцію та
функції, які належать виключно до компетенції властей цієї іншої
держави-учасниці відповідно до її національного законодавства.
Стаття 23
1. Будь-який спір між двома чи більше державами-учасницями
стосовно тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не може
бути врегульований шляхом переговорів протягом розумного строку,
передається на прохання однієї з них на арбітраж. Якщо впродовж
шести місяців з дня звернення з проханням про арбітраж сторони не
зможуть домовитися про його організацію, будь-яка із цих сторін
може передати спір до Міжнародного Суду, звернувшись із заявою
відповідно до Статуту Суду ( 995_010 ).
2. Кожна держава може під час підписання, ратифікації,
прийняття, схвалення цієї Конвенції або приєднання до неї заявити
про те, що вона не вважає себе зобов'язаною положеннями пункту 1
цієї статті. Інші держави-учасниці не будуть зобов'язані
положеннями пункту 1 стосовно будь-якої держави-учасниці, яка
зробила таке застереження.
3. Будь-яка держава, яка зробила застереження відповідно до
пункту 2 цієї статті, може будь-коли зняти це застереження шляхом
повідомлення Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 24
1. Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами з 14
вересня 2005 року до 31 грудня 2006 року в центральних установах
Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку.
2. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або
схваленню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи
схвалення здаються на зберігання Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй.
3. Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави.
Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному
секретарю Організації Об' єднаних Націй.
Стаття 25
1. Ця Конвенція набуває чинності на тридцятий день після
передачі на зберігання Генеральному секретарю Організації
Об'єднаних Націй двадцять другої ратифікаційної грамоти або
документа про прийняття, схвалення чи приєднання.
2. Для кожної держави, яка ратифікує, приймає чи схвалює цю
Конвенцію або приєднується до неї після здачі на зберігання
двадцять другої ратифікаційної грамоти або документа про
прийняття, схвалення чи приєднання, Конвенція набуває чинності на
тридцятий день після здачі на зберігання цією державою своєї
ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення чи
приєднання.
Стаття 26
1. Держава-учасниця може пропонувати поправки до цієї
Конвенції. Пропоновані поправки подаються депозитарію, який
негайно надсилає їх усім державам-учасницям.
2. Після отримання прохання більшості держав-учасниць про
скликання конференції для розгляду пропонованих поправок
депозитарій запрошує всі держави-учасниці взяти участь у такій
конференції, яка проводиться не раніше, ніж через три місяці після
надіслання запрошень.
3. Учасники конференції роблять усе можливе для прийняття
поправок консенсусом. Якщо це виявляється неможливим, поправки
приймаються більшістю у дві третини голосів всіх держав-учасниць.
Депозитарій негайно розсилає будь-які прийняті на конференції
поправки всім державам-членам.
4. Поправка, прийнята відповідно до пункту 3 цієї статті,
набуває чинності для кожної держави-учасниці, яка передає на
зберігання свій документ про ратифікацію, прийняття, приєднання
або схвалення поправки, на тридцятий день після дати здачі двома
третинами держав-учасниць своїх відповідних документів на
зберігання. Після цього поправка набуває чинності для будь-якої
держави-учасниці на тридцятий день з дати здачі на зберігання
відповідного документа цією державою.
Стаття 27
1. Будь-яка держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію
шляхом письмового повідомлення Генеральному секретарю Організації
Об'єднаних Націй.
2. Денонсація набуває чинності після закінчення одного року з
дати отримання повідомлення Генеральним секретарем Організації
Об'єднаних Націй.
Стаття 28
Оригінал цієї Конвенції, тексти якої англійською, арабською,
іспанською, китайською, російською та французькою мовами є
автентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй, який розсилає засвідчені копії цієї
Конвенції всім державам.
На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином
на те вповноважені своїми відповідними урядами, підписали цю
Конвенцію, відкриту для підписання в центральних установах
Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку 14 вересня 2005 року.
Международная конвенция
о борьбе с актами ядерного терроризма

Государства - участники настоящей Конвенции,
принимая во внимание цели и принципы Устава Организации
Объединенных Наций ( 995_010 ), касающиеся поддержания
международного мира и безопасности и развития добрососедства и
дружественных отношений и сотрудничества между государствами,
ссылаясь на Декларацию по случаю пятидесятой годовщины
Организации Объединенных Наций от 24 октября 1995 года
( 995_375 ),
признавая право всех государств на развитие и применение
атомной энергии в мирных целях и их законную заинтересованность в
получении возможной пользы в результате применения атомной энергии
в мирных целях,
принимая во внимание Конвенцию о физической защите ядерного
материала 1980 года ( 995_024 ),
будучи глубоко обеспокоены эскалацией по всему миру актов
терроризма во всех его формах и проявлениях,
ссылаясь на содержащуюся в приложении к Резолюции 49/60
Генеральной Ассамблеи от 9 декабря 1994 года Декларацию о мерах по
ликвидации международного терроризма ( 995_502 ), в которой, в
частности, государства - члены Организации Объединенных Наций
торжественно подтверждают, что они безоговорочно осуждают как
преступные и не имеющие оправдания все акты, методы и практику
терроризма, где бы и кем бы они ни осуществлялись, в том числе те,
которые ставят под угрозу дружественные отношения между
государствами и народами и угрожают территориальной целостности и
безопасности государств,
отмечая, что в Декларации ( 995_502 ) государствам также
предлагается в срочном порядке провести обзор сферы применения
существующих международно-правовых положений о предупреждении,
пресечении и ликвидации терроризма во всех его формах и
проявлениях с целью обеспечить наличие всеобъемлющих правовых
рамок, включающих все аспекты этого вопроса,
ссылаясь на Резолюцию 51/210 Генеральной Ассамблеи от 17
декабря 1996 года ( 995_370 ) и содержащуюся в приложении к ней
Декларацию, дополняющую Декларацию о мерах по ликвидации
международного терроризма 1994 года,
напоминая, что во исполнение Резолюции 51/210 Генеральной
Ассамблеи от 17 декабря 1996 года был учрежден специальный комитет
для выработки, в частности, Международной конвенции о борьбе с
актами ядерного терроризма в целях дополнения соответствующих
существующих международных документов,
отмечая, что акты ядерного терроризма могут приводить к самым
серьезным последствиям и могут создавать угрозу международному
миру и безопасности, отмечая также, что в существующих
многосторонних положениях международного права эти нападения не
рассматриваются должным образом,
будучи убеждены в настоятельной необходимости укрепления
международного сотрудничества между государствами в разработке и
принятии эффективных, практических мер для предупреждения таких
актов терроризма и для уголовного преследования и наказания
виновных,
отмечая, что действия вооруженных сил государств регулируются
нормами международного права за рамками настоящей Конвенции и что
исключение некоторых деяний из сферы применения настоящей
Конвенции не освобождает от ответственности за незаконные в иных
отношениях акты, не делает их законными и не препятствует
привлечению к ответственности на основании других законов,
согласились о нижеследующем:
Статья 1
Для целей настоящей Конвенции:
1. "Радиоактивный материал" означает ядерный материал и
другие радиоактивные вещества, которые содержат нуклиды,
распадающиеся самопроизвольно (процесс, сопровождающийся
испусканием ионизирующего излучения одного или нескольких видов,
например альфа-излучение, бета-излучение, нейтронное излучение и
гамма-излучение), и которые могут в силу своих радиологических
свойств или свойств своего деления причинить смерть, серьезное
увечье либо существенный ущерб собственности или окружающей среде.
2. "Ядерный материал" означает плутоний, за исключением
плутония с концентрацией изотопов, превышающей 80 процентов по
плутонию-238; уран-233; уран, обогащенный изотопами уран-235 или
уран-233; уран, содержащий смесь изотопов, встречающихся в природе
в форме, отличной от руды или рудных остатков; и любой материал,
содержащий один или более из вышеназванных элементов;
где "уран, обогащенный изотопами уран-235 или уран-233",
означает уран, содержащий изотопы уран-235 или уран-233 или оба
изотопа в таком количестве, что избыточный процент суммы этих
изотопов по сравнению с изотопом уран-238 выше, чем процент
изотопа уран-235 по сравнению с изотопом уран-238, встречающимся в
природе.
3. "Ядерный объект" означает:
a) любой ядерный реактор, включая реакторы, установленные на
морских судах, транспортных средствах, летательных аппаратах или
космических объектах для использования в качестве источника
энергии, чтобы приводить в движение такие суда, транспортные
средства, летательные аппараты или космические объекты или для
любой другой цели;
b) любое сооружение или средство передвижения, используемое
для производства, хранения, переработки или транспортировки
радиоактивного материала.
4. "Устройство" означает:
a) любое ядерное взрывное устройство; или
b) любое рассеивающее радиоактивный материал или излучающее
радиацию устройство, которое может в силу своих радиологических
свойств причинить смерть, серьезное увечье либо существенный ущерб
собственности или окружающей среде.
5. "Государственный или правительственный объект" означает
любой постоянный или временный объект или транспортное средство,
используемые или занимаемые представителями государства, членами
правительства, представителями законодательного или судебного
органа, либо должностными лицами или служащими органа
государственной власти или иного государственного органа или
учреждения, либо служащими или должностными лицами
межправительственной организации в связи с выполнением своих
служебных обязанностей.
6. "Вооруженные силы государства" означает вооруженные силы
государства, которые организованы, обучены и оснащены в
соответствии с его внутренним законодательством в первую очередь
для выполнения задач национальной обороны или безопасности, и лиц,
действующих в поддержку этих вооруженных сил, находясь под их
официальным командованием, контролем и ответственностью.
Статья 2
1. Любое лицо совершает преступление по смыслу настоящей
Конвенции, если оно незаконно и умышленно:
a) владеет радиоактивным материалом либо изготавливает
устройство или владеет им:
i) с намерением причинить смерть или серьезное увечье; или
ii) с намерением нанести существенный ущерб собственности
или окружающей среде;
b) использует радиоактивный материал или устройство любым
образом либо использует или повреждает ядерный объект таким
образом, что происходит высвобождение или создается опасность
высвобождения радиоактивного материала:
i) с намерением причинить смерть или серьезное увечье; или
ii) с намерением нанести существенный ущерб собственности
или окружающей среде; или
iii) с намерением вынудить физическое или юридическое
лицо, международную организацию или государство совершить
какое-либо действие или воздержаться от него.
2. Любое лицо также совершает преступление, если оно:
a) угрожает совершить преступление, указанное в подпункте 1b
настоящей статьи, причем есть признаки, указывающие на реальность
этой угрозы; или
b) незаконно и умышленно требует радиоактивный материал,
устройство или ядерный объект, прибегая при этом к угрозе при
обстоятельствах, указывающих на реальность этой угрозы, либо к
применению силы.
3. Любое лицо также совершает преступление, если оно пытается
совершить какое-либо из преступлений, указанных в пункте 1
настоящей статьи.
4. Любое лицо также совершает преступление, если оно:
a) участвует в качестве соучастника в совершении какого-либо
из преступлений, указанных в пунктах 1, 2 или 3 настоящей статьи;
или
b) организует других лиц или руководит ими с целью совершения
какого-либо из преступлений, указанных в пунктах 1, 2 или 3
настоящей статьи; или
c) любым другим образом способствует совершению одного или
более преступлений, указанных в пунктах 1, 2 или 3 настоящей
статьи, группой лиц, действующих с общей целью; такое содействие
должно оказываться умышленно и либо в целях поддержки общего
характера преступной деятельности или цели группы, или же с
осознанием умысла группы совершить соответствующее преступление
или преступления.
Статья 3
Настоящая Конвенция не применяется в случаях, когда
преступление совершено в одном государстве, предполагаемый
преступник и потерпевшие являются гражданами этого государства,
предполагаемый преступник найден на территории этого государства и
никакое другое государство не имеет оснований для осуществления
своей юрисдикции в соответствии с пунктом 1 или 2 статьи 9, что не
исключает применения к этим случаям при соответствующих
обстоятельствах положений статей 7, 12, 14, 15, 16 и 17.
Статья 4
1. Ничто в настоящей Конвенции не затрагивает другие права,
обязательства и обязанности государств и лиц в соответствии с
международным правом, в частности в соответствии с целями и
принципами Устава Организации Объединенных Наций ( 995_010 ) и
международным гуманитарным правом.
2. Действия вооруженных сил во время вооруженного конфликта,
как эти термины понимаются в международном гуманитарном праве,
которые регулируются этим правом, не регулируются настоящей
Конвенцией, как и не регулируются ею действия, предпринимаемые
вооруженными силами государства в целях осуществления их
официальных функций, поскольку они регулируются другими нормами
международного права.
3. Положения пункта 2 настоящей статьи не должны
истолковываться как одобряющие или делающие законными незаконные в
иных отношениях акты или как препятствующие привлечению к
ответственности на основании других законов.
4. Настоящая Конвенция не касается и никоим образом не может
быть истолкована как касающаяся вопроса о законности применения
или угрозы применения государствами ядерного оружия.
Статья 5
Каждое государство-участник принимает такие меры, какие могут
оказаться необходимыми:
a) для признания уголовными преступлениями согласно его
национальному законодательству деяний, указанных в статье 2;
b) для установления за эти преступления соответствующих
наказаний с учетом тяжкого характера этих преступлений.
Статья 6
Каждое государство-участник принимает такие меры, какие могут
оказаться необходимыми, в том числе в соответствующих случаях в
области внутреннего законодательства, для обеспечения того, чтобы
преступные деяния, подпадающие под действие настоящей Конвенции, в
частности направленные или рассчитанные на создание обстановки
террора среди населения, группы лиц или конкретных лиц, ни при
каких обстоятельствах не подлежали оправданию по каким-либо
соображениям политического, философского, идеологического,
расового, этнического, религиозного или иного аналогичного
характера и влекли наказание сообразно степени их тяжести.
Статья 7
1. Государства-участники сотрудничают путем:
a) принятия всех возможных мер, включая, при необходимости,
адаптацию своего национального законодательства в целях
предотвращения подготовки в пределах их соответствующих территорий
к совершению преступлений, указанных в статье 2, в пределах или за
пределами их территорий и противодействия такой подготовке, в том
числе мер по запрету на их территориях незаконной деятельности
лиц, групп и организаций, которые поощряют, подстрекают,
организуют, преднамеренно финансируют или преднамеренно оказывают
техническую помощь или предоставляют информацию или участвуют в
совершении этих преступлений;
b) обмена точной и проверенной информацией в соответствии со
своим национальным законодательством и в порядке и на условиях,
предусмотренных в настоящей статье, и координации административных
и других мер, принимаемых, когда это необходимо, в целях
выявления, предотвращения, пресечения и расследования
преступлений, указанных в статье 2, а также в целях привлечения к
уголовной ответственности лиц, обвиняемых в совершении таких
преступлений. В частности, государство-участник принимает
соответствующие меры к тому, чтобы незамедлительно информировать
другие государства, указанные в статье 9, относительно совершения
преступлений, указанных в статье 2, а также о ставших ему
известными приготовлениях к совершению таких преступлений, равно
как и информировать, когда это целесообразно, международные
организации.
2. Государства-участники принимают соответствующие меры,
совместимые со своим национальным законодательством, для охраны
конфиденциальности любой информации, которую они получают от
другого государства-участника конфиденциально в силу положений
настоящей Конвенции или в результате участия в деятельности,
проводимой в целях осуществления настоящей Конвенции. Если
государства-участники предоставляют информацию международным
организациям конфиденциально, то принимаются меры для обеспечения
охраны конфиденциальности такой информации.
3. В соответствии с настоящей Конвенцией от
государств-участников не требуется предоставлять какую-либо
информацию, которую они не имеют права распространять согласно
национальному законодательству или которая может поставить под
угрозу безопасность заинтересованного государства или физическую
защиту ядерного материала.
4. Государства-участники информируют Генерального секретаря
Организации Объединенных Наций о своих компетентных органах и
контактных пунктах, ответственных за направление и получение
информации, указанной в настоящей статье. Генеральный секретарь
Организации Объединенных Наций сообщает такую информацию о
компетентных органах и контактных пунктах всем
государствам-участникам и Международному агентству по атомной
энергии. К таким органам и контактным пунктам должен иметься
доступ на постоянной основе.
Статья 8
Для целей предотвращения преступлений по смыслу настоящей
Конвенции государства-участники прилагают все усилия к принятию
соответствующих мер по обеспечению защиты радиоактивного материала
с учетом соответствующих рекомендаций и функций Международного
агентства по атомной энергии.
Статья 9
1. Каждое государство-участник принимает такие меры, какие
могут оказаться необходимыми для установления его юрисдикции в
отношении преступлений, указанных в статье 2, когда:
a) преступление совершено на территории этого государства;
или
b) преступление совершено на борту судна, плавающего под
флагом этого государства, или воздушного судна,
зарегистрированного согласно законам этого государства на момент
совершения преступления; или
c) преступление совершено гражданином этого государства.
2. Государство-участник может также установить свою
юрисдикцию в отношении любого такого преступления, когда:
a) преступление совершено против гражданина этого
государства; или
b) преступление совершено против государственного или
правительственного объекта этого государства за границей, включая
посольство или помещения иного дипломатического или консульского
представительства этого государства; или
c) преступление совершено лицом без гражданства, которое
обычно проживает на территории этого государства; или
d) преступление совершено в попытке принудить это государство
совершить какое-либо действие или воздержаться от него; или
e) преступление совершено на борту воздушного судна,
эксплуатируемого правительством этого государства.
3. При ратификации, принятии, утверждении настоящей Конвенции
или присоединении к ней каждое государство-участник уведомляет
Генерального секретаря Организации Объединенных Наций об
установлении им юрисдикции в соответствии с пунктом 2 настоящей
статьи на основании своего национального законодательства. В
случае каких-либо изменений соответствующее государство-участник
незамедлительно уведомляет об этом Генерального секретаря.
4. Каждое государство-участник также принимает такие меры,
которые могут оказаться необходимыми для установления его
юрисдикции в отношении преступлений, указанных в статье 2, в
случаях, когда предполагаемый преступник находится на его
территории и оно не выдает его ни одному из государств-участников,
которые установили свою юрисдикцию в соответствии с пунктами 1 или
2 настоящей статьи.
5. Настоящая Конвенция не исключает осуществления уголовной
юрисдикции, установленной государством-участником в соответствии с
его национальным законодательством.
Статья 10
1. Государство-участник, получив информацию о том, что
преступление, указанное в статье 2, было совершено или совершается
на его территории или что лицо, которое совершило или
предположительно совершило такое преступление, может находиться на
его территории, принимает такие меры, которые могут быть
необходимым в соответствии с его национальным законодательством
для расследования фактов, указанных в этой информации.
2. Убедившись, что обстоятельства того требуют,
государство-участник, на территории которого находится преступник
или предполагаемый преступник, принимает в соответствии со своим
национальным законодательством надлежащие меры по обеспечению его
присутствия для целей уголовного преследования или выдачи.
3. Любое лицо, в отношении которого принимаются меры,
упомянутые в пункте 2 настоящей статьи, имеет право:
a) безотлагательно связаться с ближайшим соответствующим
представителем государства, гражданином которого оно является или
которое иным образом правомочно защищать права этого лица, или,
если оно является лицом без гражданства, с представителем
государства, на территории которого оно обычно проживает;
b) на посещение его представителем этого государства;
c) быть проинформированным о своих правах согласно подпунктам
"a" и "b".
4. Права, упомянутые в пункте 3 настоящей статьи,
осуществляются в соответствии с законодательством государства, на
территории которого находится преступник или предполагаемый
преступник, причем упомянутое законодательство должно обеспечивать
возможность полностью достигнуть целей, для которых предназначены
права, предоставляемые согласно пункту 3.
5. Положения пунктов 3 и 4 настоящей статьи не наносят ущерба
праву любого государства-участника, претендующего на юрисдикцию
согласно подпункту 1c или 2c статьи 9, просить Международный
комитет Красного Креста связаться с предполагаемым преступником
или посетить его.
6. После того как государство-участник в соответствии с
настоящей статьей заключило лицо под стражу, оно должно напрямую
или через Генерального секретаря Организации Объединенных Наций
безотлагательно сообщить государствам-участникам, которые
установили юрисдикцию согласно пунктам 1 и 2 статьи 9, и, если оно
сочтет целесообразным, любым другим заинтересованным
государствам-участникам о факте нахождения такого лица под стражей
и об обстоятельствах, требующих его задержания. Государство,
которое проводит расследование, предусматриваемое пунктом 1
настоящей статьи, оперативно информирует упомянутые
государства-участники о своих выводах и сообщает, намерено ли оно
осуществить юрисдикцию.
Статья 11
1. Государство-участник, на территории которого находится
предполагаемый преступник, в случаях, к которым применима статья
9, если оно не выдает это лицо, обязано без каких-либо исключений
и независимо от того, совершено ли преступление на его территории
или нет, без неоправданных задержек передать дело своим
компетентным органам для целей уголовного преследования путем
проведения разбирательства в соответствии со своим
законодательством. Эти органы принимают решение таким же образом,
как и в случае любого другого преступления тяжкого характера
согласно законодательству этого государства.
2. Во всех случаях, когда национальное законодательство
государства-участника позволяет ему выдать или иным образом
передать одного из своих граждан только при том условии, что это
лицо будет возвращено в это государство для отбывания наказания по
приговору, вынесенному в результате судебного разбирательства или
рассмотрения дела в суде, для которого испрашивалась выдача или
передача этого лица, и данное государство и государство,
ходатайствующее о выдаче этого лица, согласны с этим вариантом и
другими условиями, которые они могут признать уместными, такой
обусловленной выдачи или передачи будет достаточно для выполнения
обязанности, о которой говорится в пункте 1 настоящей статьи.
Статья 12
Любому лицу, которое взято под стражу или в отношении
которого приняты любые другие меры или осуществляется
разбирательство в соответствии с настоящей Конвенцией,
гарантируется справедливое обращение, в том числе пользование
всеми правами и гарантиями в соответствии с законодательством
государства, на территории которого это лицо находится, и
применимыми положениями международного права, включая положения о
правах человека.
Статья 13
1. Преступления, указанные в статье 2, считаются подлежащими
включению в качестве преступлений, влекущих выдачу, в любой
договор о выдаче, заключенный между какими-либо
государствами-участниками до вступления настоящей Конвенции в
силу. Государства-участники обязуются включать такие преступления
в качестве преступлений, влекущих выдачу, во все договоры о
выдаче, которые будут впоследствии заключаться между ними.
2. Когда государство-участник, которое обусловливает выдачу
наличием договора, получает просьбу о выдаче от другого
государства-участника, с которым оно не имеет договора о выдаче,
запрашиваемое государство может по своему усмотрению рассматривать
настоящую Конвенцию в качестве правового основания для выдачи в
связи с преступлениями, указанными в статье 2. Выдача
осуществляется с соблюдением других условий, предусмотренных
законодательством запрашиваемого государства.
3. Государства-участники, не обусловливающие выдачу наличием
договора, рассматривают в отношениях между собой преступления,
указанные в статье 2, в качестве преступлений, влекущих выдачу, с
соблюдением условий, предусмотренных законодательством
запрашиваемого государства.
4. В случае необходимости преступления, указанные в статье 2,
рассматриваются государствами-участниками для целей выдачи, как
если бы они были совершены не только в месте их совершения, но и
на территории государств, которые установили свою юрисдикцию в
соответствии с пунктами 1 и 2 статьи 9.
5. Положения всех договоров и договоренностей о выдаче между
государствами-участниками в связи с преступлениями, указанными в
статье 2, считаются измененными в отношениях между
государствами-участниками в той мере, в какой они несовместимы с
настоящей Конвенцией.
Статья 14
1. Государства-участники оказывают друг другу максимальную
помощь в связи с расследованиями, уголовным преследованием или
процедурами выдачи, начатыми в отношении преступлений, указанных в
статье 2, включая содействие в получении имеющихся у них
доказательств, необходимых для разбирательства.
2. Государства-участники выполняют свои обязательства по
пункту 1 настоящей статьи в соответствии с любыми договорами или
другими договоренностями о взаимной правовой помощи, которые могут
существовать между ними. В отсутствие таких договоров или
договоренностей государства-участники оказывают друг другу помощь
согласно их национальному законодательству.
Статья 15
Ни одно из преступлений, указанных в статье 2, не
рассматривается для целей выдачи или взаимной правовой помощи как
политическое преступление, или преступление, связанное с
политическим преступлением, или преступление, вызванное
политическими мотивами. Поэтому связанная с таким преступлением
просьба о выдаче или о взаимной правовой помощи не может быть
отклонена лишь на том основании, что она касается политического
преступления или преступления, связанного с политическим
преступлением, или преступления, вызванного политическими
мотивами.
Статья 16
Ничто в настоящей Конвенции не должно толковаться как
налагающее обязательство выдавать какое-либо лицо или оказывать
взаимную помощь, если запрашиваемое государство-участник имеет
веские основания полагать, что просьба о выдаче в связи с
преступлениями, упомянутыми в статье 2, или о взаимной правовой
помощи в отношении таких преступлений имеет целью судебное
преследование или наказание этого лица по причине его расы,
вероисповедания, гражданства, этнического происхождения или
политических убеждений или что удовлетворение этой просьбы нанесло
бы ущерб положению этого лица по любой из этих причин.
Статья 17
1. Лицо, которое находится под стражей или отбывает срок
тюремного заключения в одном государстве-участнике и присутствие
которого в другом государстве-участнике требуется для целей дачи
показаний, установления личности или оказания иной помощи в
получении доказательств для расследования или уголовного
преследования в связи с преступлениями в соответствии с настоящей
Конвенцией, может быть передано с соблюдением следующих условий:
a) это лицо свободно дает на то свое согласие на основе
полной информации; и
b) компетентные власти обоих государств достигли согласия на
таких условиях, которые эти государства могут счесть приемлемыми.
2. Для целей настоящей статьи:
a) государство, которому передается лицо, правомочно и
обязано содержать переданное лицо под стражей, если только
государство, которое передало это лицо, не просило об ином или не
санкционировало иное;
b) государство, которому передано лицо, без задержек
выполняет свое обязательство по возвращению этого лица в
распоряжение государства, которое ранее передало это лицо, как это
было согласовано заранее или как это было иным образом согласовано
компетентными властями обоих государств;
c) государство, которому передано лицо, не должно требовать
от государства, которое передало это лицо, возбуждения процедуры
выдачи для его возвращения;
d) переданному лицу в срок наказания, отбываемого в
государстве, из которого оно передано, зачитывается срок
содержания под стражей в государстве, которому оно передано.
3. Без согласия государства-участника, из которого в
соответствии с настоящей статьей должно быть передано то или иное
лицо, это лицо, независимо от его гражданства, не подлежит
преследованию или содержанию под стражей и не может подвергаться
какому-либо иному ограничению в отношении его личной свободы на
территории государства, которому передано это лицо, в связи с
действиями или вынесенными в отношении него приговорами до его
отбытия с территории государства, из которого оно передано.
Статья 18
1. Захватив или иным образом взяв под свой контроль
радиоактивные материалы, устройства или ядерные объекты после
того, как было совершено преступление, описываемое в статье 2,
государство-участник, обладающее такими предметами:
a) принимает меры с целью обезвредить радиоактивный материал,
устройство или ядерный объект;
b) обеспечивает, чтобы любой ядерный материал хранился в
соответствии с применимыми гарантиями Международного агентства по
атомной энергии; и
c) учитывает рекомендации по физической защите и стандарты в
области охраны здоровья и безопасности, опубликованные
Международным агентством по атомной энергии.
2. По окончании любых разбирательств, связанных с
преступлением, описываемым в статье 2, или раньше, если того
требует международное право, после консультаций (в частности об
условиях возвращения и хранения) с заинтересованными
государствами-участниками любой радиоактивный материал, устройство
или ядерный объект возвращаются государству-участнику, которому
они принадлежат, государству-участнику, гражданином или жителем
которого является физическое или юридическое лицо, являющееся
владельцем такого радиоактивного материала, устройства или
объекта, либо государству-участнику, с территории которого они
были похищены или иным образом незаконно получены.
3. a) Если внутригосударственное или международное право
воспрещает государству-участнику возвращать или принимать такой
радиоактивный материал, устройство или ядерный объект или же если
об этом договариваются заинтересованные государства-участники, то
при условии соблюдения подпункта 3b настоящей статьи
государство-участник, обладающее радиоактивным материалом,
устройствами или ядерными объектами, продолжает принимать меры,
описанные в пункте 1 настоящей статьи; такие радиоактивные
материалы, устройства или ядерные объекты используются
исключительно в мирных целях;
b) Если для государства-участника, обладающего радиоактивным
материалом, устройствами или ядерными объектами, обладание ими
является незаконным, то это государство обеспечивает, чтобы они
как можно скорее были переданы в распоряжение государства, для
которого такое обладание является законным и которое, когда это
необходимо, дало заверения, соответствующие требованиям пункта 1
настоящей статьи, в консультации с этим государством, для цели их
обезвреживания; такие радиоактивные материалы, устройства или
ядерные объекты используются исключительно в мирных целях.
4. Если радиоактивные материалы, устройства или ядерные
объекты, упомянутые в пунктах 1 и 2 настоящей статьи, не
принадлежат ни одному из государств-участников либо гражданину или
жителю государства-участника и не были похищены или иным образом
незаконно получены с территории государства-участника или если ни
одно из государств не желает получать такие предметы в
соответствии с пунктом 3 настоящей статьи, то при условии
соблюдения подпункта 3b настоящей статьи после консультаций между
заинтересованными государствами и любыми соответствующими
международными организациями принимается отдельное решение о том,
как им распорядиться.
5. Для целей пунктов 1, 2, 3 и 4 настоящей статьи
государство-участник, обладающее радиоактивным материалом,
устройством или ядерным объектом, может просить о помощи и
сотрудничестве другие государства-участники, в частности
заинтересованные государства-участники, и любые соответствующие
международные организации, в частности Международное агентство по
атомной энергии. Государствам-участникам и соответствующим
международным организациям рекомендуется оказывать помощь в
соответствии с настоящим пунктом в максимально возможной степени.
6. Государства-участники, занимающиеся тем, как распорядиться
радиоактивным материалом, устройством или ядерным объектом или
сохранить их в соответствии с настоящей статьей, информируют
Генерального директора Международного агентства по атомной энергии
о том, каким образом они распорядились таким предметом или
сохранили его. Генеральный директор Международного агентства по
атомной энергии препровождает эту информацию другим
государствам-участникам.
7. Если в связи с преступлением, описанным в статье 2,
произошло распространение, то ничто в настоящей статье никоим
образом не затрагивает нормы международного права, регулирующие
ответственность за ядерный ущерб, или иные нормы международного
права.
Статья 19
Государство-участник, в котором предполагаемый преступник
подвергается уголовному преследованию, сообщает в соответствии со
своим национальным законодательством или применимыми процедурами
об окончательных результатах разбирательства Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций, который направляет эту
информацию другим государствам-участникам.
Статья 20
Государства-участники проводят друг с другом непосредственно
или через Генерального секретаря Организации Объединенных Наций и
с помощью международных организаций, где это необходимо,
консультации для обеспечения эффективного осуществления настоящей
Конвенции.
Статья 21
Государства-участники выполняют свои обязательства по
настоящей Конвенции таким образом, чтобы это отвечало принципам
суверенного равенства и территориальной целостности государств и
принципу невмешательства во внутренние дела других государств.
Статья 22
Ничто в настоящей Конвенции не наделяет государство-участник
правом осуществлять на территории другого государства-участника
юрисдикцию и функции, которые входят исключительно в компетенцию
властей этого другого государства-участника в соответствии с его
национальным законодательством.
Статья 23
1. Любой спор между двумя или более государствами-участниками
относительно толкования или применения настоящей Конвенции,
который не может быть урегулирован путем переговоров в течение
разумного периода времени, передается по просьбе одного из них на
арбитраж. Если в течение шести месяцев со дня обращения с просьбой
об арбитраже Стороны не смогут договориться о его организации,
любая из этих Сторон может передать спор в Международный Суд,
обратившись с заявлением в соответствии со Статутом Суда
( 995_010 ).
2. Каждое государство может при подписании, ратификации,
принятии, утверждении настоящей Конвенции или присоединении к ней
заявить о том, что оно не считает себя связанным положениями
пункта 1 настоящей статьи. Другие государства-участники не будут
связаны положениями пункта 1 в отношении любого
государства-участника, сделавшего такую оговорку.
3. Любое государство, сделавшее оговорку в соответствии с
пунктом 2 настоящей статьи, может в любое время снять эту оговорку
путем уведомления Генерального секретаря Организации Объединенных
Наций.
Статья 24
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания всеми
государствами с 14 сентября 2005 года по 31 декабря 2006 года в
центральных учреждениях Организации Объединенных Наций в
Нью-Йорке.
2. Настоящая Конвенция подлежит ратификации, принятию или
утверждению. Ратификационные грамоты или документы о принятии или
утверждении сдаются на хранение Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций.
3. Настоящая Конвенция открыта для присоединения любого
государства. Документы о присоединении сдаются на хранение
Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций.
Статья 25
1. Настоящая Конвенция вступает в силу на тридцатый день
после сдачи на хранение Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций двадцать второй ратификационной грамоты или
документа о принятии, утверждении или присоединении.
2. Для каждого государства, которое ратифицирует, принимает
или утверждает настоящую Конвенцию или присоединяется к ней после
сдачи на хранение двадцать второй ратификационной грамоты или
документа о принятии, утверждении или присоединении, Конвенция
вступает в силу на тридцатый день после сдачи на хранение этим
государством своей ратификационной грамоты или документа о
принятии, утверждении или присоединении.
Статья 26
1. Государство-участник может предлагать поправки к настоящей
Конвенции. Предлагаемые поправки представляются депозитарию,
который незамедлительно направляет их всем
государствам-участникам.
2. По получении просьбы большинства государств-участников о
созыве конференции для рассмотрения предлагаемых поправок
депозитарий приглашает все государства-участники принять участие в
такой конференции, которая проводится не ранее чем через три
месяца после направления приглашений.
3. Участники конференции делают все возможное для принятия
поправок консенсусом. Если это оказывается невозможным, поправки
принимаются большинством в две трети голосов всех
государств-участников. Депозитарий незамедлительно рассылает любые
принятые на конференции поправки всем государствам-членам.
4. Поправка, принятая в соответствии с пунктом 3 настоящей
статьи, вступает в силу для каждого государства-участника,
передающего на хранение свой документ о ратификации, принятии,
присоединении или утверждении поправки, на тридцатый день после
даты сдачи двумя третями государств-участников своих
соответствующих документов на хранение. После этого поправка
вступает в силу для любого государства-участника на тридцатый день
с даты сдачи на хранение соответствующего документа этим
государством.
Статья 27
1. Любое государство-участник может денонсировать настоящую
Конвенцию путем письменного уведомления Генерального секретаря
Организации Объединенных Наций.
2. Денонсация вступает в силу по истечении одного года с даты
получения уведомления Генеральным секретарем Организации
Объединенных Наций.
Статья 28
Подлинник настоящей Конвенции, тексты которой на английском,
арабском, испанском, китайском, русском и французском языках
являются равно аутентичными, сдается на хранение Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций, который рассылает
заверенные копии настоящей Конвенции всем государствам.
В удостоверение чего нижеподписавшиеся, должным образом на то
уполномоченные своими соответствующими правительствами, подписали
настоящую Конвенцию, открытую для подписания в центральных
учреждениях Организации Объединенных Наций в Нью-Йорке 14 сентября
2005 года.



вгору