Правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв'язку з [...]
Верховний Суд; Узагальнення судової практики від 01.12.1997
Документ n0001700-97, поточна редакція — Прийняття від 01.12.1997
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »  

                СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ
від 01.12.97
vd971201

Правові позиції, висловлені судовою колегією в
цивільних справах Верховного Суду України в зв'язку
з аналізом причин перегляду судових рішень у
цивільних справах у 1996 році

1. Віднесення ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) до
юрисдикції судів усіх правовідносин, що виникають у державі,
означає, насамперед, що провадження в порядку цивільного
судочинства здійснюється по всім вимогам, які не є предметом
іншого судочинства, та що само по собі недодержання існуючого
порядку попереднього судового розгляду деяких спорів не може бути
підставою для позбавлення права на судовий захист. Разом з тим ці
положення Конституції не звільняють заінтересованих осіб від
обов'язку звернення за вирішенням питань до компетентного органу,
не знімають обмежень щодо кола осіб, які можуть звертатися до суду
щодо прав і інтересів інших (наприклад, звернутись із заявою про
надання земельної ділянки для селянського (фермерського)
господарства до сільської, селищної, міської, районної Ради; за
відновленням прав реабілітованих жертв політичних репресій - до
комісій рад з питань відновлення прав реабілітованих; до органів
запису актів громадянського стану - про виправлення
неправильностей записів в актах громадянського стану; про право
звернення із заявою про визнання громадянина обмежено дієздатним
чи недієздатним лише осіб, зазначених в ст. 256 ЦПК ( 1502-06 ). Якщо громадянин на свій вибір звернувся за попереднім
позасудовим вирішенням вимоги (наприклад звернувся до КТС за
вирішенням підвідомчого їй трудового спору), та подальше вирішення
вимоги провадиться з додержанням правил обраного ним порядку. Не дають положення Конституції ( 254к/96-ВР ) підстав для
висновку, що перестали діяти положення і статути про дисципліну;
вони виключають можливість застосування їх правил, які в світлі
Конституції можна розглядати як норми про примусову працю. 2. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24
постанови від 01.11.96 N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування
Конституції України при здійсненні правосуддя", керівні
роз'яснення Пленуму Верховного Суду щодо застосування чинного
законодавства, дані до введення в дію Конституції України
( 254к/96-ВР ) можуть застосовуватись у частині, що не суперечить
Конституції. Тому до внесення змін у прийнятті до цього постанови
Пленуму суди при врахуванні викладених у них роз'яснень мають
оцінювати ці роз'яснення з точки зору їх відповідності
Конституції, особливо в плані розширення, відповідно до ст.ст. 55,
124 Конституції України юрисдикції судів. В цьому розумінні, наприклад, не можна вважати чинним
роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.85
N 2 ( v0002700-85 ) "Про деякі питання, що виникли в практиці
застосування судами Житлового кодексу України" (із змінами,
внесеними постановами Пленуму від 10.03.89 N 2 і від 25.12.92
N 13 ( v0013700-92 ) щодо непідвідомчості судам спорів із питань
обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і
надання жилих приміщень; про відмову наймача чи членів його сім'ї
в згоді на вселення в жиле приміщення інших осіб або в здачі його
у піднайом; вимог про переселення в межах одного і того ж
гуртожитку; про виселення з самоправно зайнятих та із загрожуючих
обвалом жилих приміщень в будинках державного або громадського
житлового фонду. 3. За змістом ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) її
положення про те, що судові рішення ухвалюються судами іменем
України стосується рішень суду першої інстанції, ухвал суду
касаційної інстанції, ухвал і постанов суду наглядної інстанції,
якими здійснюється правосуддя (вирішуються вимоги по суті,
скасовується або залишається без зміни рішення суду та ухвали чи
постанови вищестоящого суду, що стосуються суті вирішення справи). Ці положення Конституції ( 254к/96-ВР ) не поширюються на
ухвали, що стосуються руху справи, збирання доказів, відмову у
прийнятті заяви або її поверненні, припинення провадження,
закриття справи, залишення заяви без розгляду тощо. 4. Згідно з п. 30 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України
"Про державне мито" ( 7-93 ) Генеральна прокуратура України та її
органи звільняються від сплати державного мита у справах за
позовами, з якими вони звертаються в інтересах громадян і держави
(державних підприємств, установ, організацій, інших юридичних
осіб, щодо яких є державний інтерес у зв'язку з вкладаннями за
рахунок державної власності на їх створення і діяльність,
належністю державі частини акцій тощо. В інших випадках, зокрема
при пред'явленні позовів від свого імені як юридичної особи, при
участі у справі як відповідача, питання про сплату цими органами
державного мита або про розподіл цих витрат між сторонами
вирішуються на загальних підставах. У тих випадках, коли прокуратура брала участь у справі як
сторона (позивач, відповідач) або третя особа, а не виступала в
інтересах захисту прав інших осіб або держави, при непогодженні з
рішенням (ухвалою) вона, відповідно до ст. 99 ЦПК ( 1501-06 ), має
право подати касаційну скаргу (скаргу), а не вносити касаційне
подання (окреме подання). Оскільки ст.ст. 13, 118, 120 ЦПК ( 1501-06 ) (в редакції
Закону від 15.12.92 ( 2857-12 ), якими визначено обсяг і межі
повноважень прокурора в цивільному процесі, передбачено, що він
бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист
інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за
станом здоров'я або з інших поважних причин не можуть захистити
своїх прав, прийняті раніше норми законодавчих актів про
обов'язковість участі прокурора в інших справах (наприклад
ст.ст. 69, 71, 76 КпШС ( 2006-07 ) фактично втратили чинність. 5. Згідно з ст. 120 ЦПК ( 1501-06 ) відмова прокурора від
поданої ним заяви не позбавляє особу, на захист прав та законних
інтересів якої цю заяву було подано, права вимагати від суду
розгляду справи по суті. У цих випадках провадження у справі не
закривається, а постановлюється ухвала про вибуття прокурора з
числа осіб, які беруть участь у справі. Якщо зазначена особа таких
вимог не заявляє, суд залишає заяву без розгляду відповідно до
п. 3 ст. 229 ЦПК ( 1502-06 ). Оскільки прокурор в таких справах згідно з ст.ст. 99, 120
ЦПК ( 1501-06 ), фактично користується правами і несе обов'язки
сторони, при повторній неявці його на виклик суду в судове
засідання за умов, передбачених ст. 172 ЦПК ( 1502-06 ) для
позивачів, суд при неможливості розгляду справи в його відсутності
може на підставі п. 4 ст. 229 ЦПК залишити заяву без розгляду. 6. При розмежуванні підсудності цивільних справ районним
(міським) судам і військовим судам слід виходити з того, що згідно
з ч. 2 ст. 123 ЦПК ( 1502-06 ) військовим судам, як судам першої
інстанції, підсудні цивільні справи за скаргами
військовослужбовців на неправомірні дії і рішення службових осіб і
органів військового управління, справи про захист честі і
гідності, сторонами у яких є військовослужбовці або військові
організації, інші справи, пов'язані із захистом прав і свобод
військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів
військових частин, установ, організацій. Під іншими справами, пов'язаними із захистом прав і свобод
військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів
військових частин, установ, організацій, слід розуміти справи,
безпосередньо пов'язані з правами, свободами і законними
інтересами, що передбачені законодавством про військовий обов'язок
і військову службу. 7. При визначенні підсудності цивільних справ в яких одні
учасники правовідносин проживають (знаходяться) на території
України, а інші учасники на території іншої держави - члена
Співдружності Незалежних Держав (СНД), необхідно виходити з
положень укладеної державами СНД 22.01.93 Конвенції про правову
допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних
справах ( 997_009 ), ратифікованої Законом України від 10.11.94
( 240/94-ВР ). Згідно з цією Конвенцією ( 997_009 ), наприклад, справи про
право власності та інші майнові права на нерухоме майно є
виключною підсудністю судів держави, на території якої знаходиться
це майно. Позови до перевозчиків, що виникають із договорів перевозки
вантажів, пасажирів і багажу пред'являються за місцем знаходження
управління транспортної організації, якій в установленому законом
порядку була пред'явлена претензія. Справи про визнання особи обмежено дієздатною або
недієздатною підсудні судам держави, громадянином якої є ця особа.
Якщо зазначений суд, одержавши повідомлення про підстави для
визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною з іншої держави
для учасниці СНД, протягом трьох місяців не розпочне справу або не
повідомить свою думку з цього приводу, справу може розглядати суд
останньою. У такому ж порядку визначається підсудність справ про
відновлення дієздатності. Справи про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення
померлою і справи про встановлення факту смерті підсудні суду
держави, громадянином якої була особа в той час, коли за останніми
даними вона була жива, а щодо інших осіб - підсудні суду за
останнім місцем їх проживання. Суди України в таких випадках можуть визнавати громадянина
іншої держави - учасниці Конвенції ( 997_009 ), який проживав на
території України, безвісно відсутнім або померлим, а також
встановити факт його смерті за клопотанням заінтересованих осіб,
які проживають на території України, якщо права і інтереси їх
грунтуються на її законодавстві. За даною Конвенцією ( 997_009 ) правовідносини між батьками і
дітьми визначаються за законодавством держави - учасниці
Конвенції, на території якої постійно проживають діти, і справи
про ці правовідносини (про позбавлення батьківства, визначення з
ким із батьків мають проживати діти, стягнення аліментів на
неповнолітніх дітей тощо), розглядаються судами держави,
законодавство якої застосовується. У справах про стягнення
аліментів із повнолітніх дітей застосовується законодавством
держави, на території якої проживає особа, яка претендує на
одержання аліментів, і зазначені справи підсудні судам цієї
держави. Встановлення і оспорення батьківства або материнства
визначається по законодавству держави - учасниці Конвенції
( 997_009 ), громадянином якої є дитина за народженням.
Підсудність таких справ визначається за загальними правилами
Конвенції про підсудність - вони підсудні судам держави, на
території якої знаходиться місце проживання відповідача. Згідно з Конвенцією ( 997_009 ) на вручення повістки про
виклик в судове засідання сторони, свідків, які проживають на
території іншої держави - учасниці Конвенції, проведення там інших
процесуальних дій, суд України направляє відповідному суду цієї
держави доручення про надання правової допомоги через центральний
орган юстиції України за встановленою формою і змістом (ст. 7). 8. Оскільки, згідно з ст. 285 ЦПК ( 1502-06 ), спір про
право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом
в порядку позовного провадження, при оспоренні виконавчого напису
по зобов'язанням між юридичними особами належить враховувати
правила ст. 24 ЦПК ( 1501-06 ) про підвідомчість районним
(міським) судам спорів, що виникають із цивільних відносин, якщо
хоча б одна з сторін у спорі є громадянином (фізичною особою). 9. Відповідно до ст. 24 ЦПК ( 1501-06 ) спори, що виникають з
цивільних правовідносин між господарським товариством і його
засновниками або учасниками, між акціонерними товариствами і
акціонерами, підвідомчі районним (міським) судам, якщо хоча б
однією з сторін у спорі є громадянин. Зокрема, згідно із Законом України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) предметом розгляду районних (міських)
судів можуть бути позови фізичних осіб - засновників або учасників
господарських товариств, про правильність визначення їх частки у
статутному фонді товариства, спори про оплату їх частки майна в
грошовому виразі чи в натурі при виході з відповідного товариства,
повернення майна, що передавалось товариству у користування, про
переважне право спадкоємців - засновників або учасників
товариства, на вступ у товариство або про сплату частки майна, що
належала померлому, про виплату частки прибутку, про правомірність
виключення з числа засновників або учасників товариства; надання
встановлених у товаристві пільг і т.ін. При вирішенні вимог про присудження в належних випадках у
разі спору частки в натуральній формі при виході або виключенні з
товариства суд має враховувати інтереси як засновника чи учасника
товариства, так і самого товариства, яке не може бути позбавлене
засобів виробництва, необхідних для продовження його діяльності. 10. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) вирішення питання про реорганізацію
акціонерного товариства є компетенцією його вищого органу цього
товариства, а не суду. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним
становищем на ринку, може також здійснюватися шляхом його
примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Законом України "Про Антимонопольний комітет" ( 3659-12 )
встановлено, що право давати обов'язкові для виконання
розпорядження про примусового поділу монопольних утворень належить
Антимонопольному комітету. Постанови з питань примусового поділу
монопольних утворень можуть бути прийняті Антимонопольним
комітетом України, адміністративними колегіями, державними
уповноваженими цього Комітету та головами територіальних відділень
Комітету (ст. 8, 24). У разі незгоди монопольного утворення з такою постановою,
воно може в тридцятиденний строк оскаржити рішення
Антимонопольного комітету до арбітражного суду (ст. 23 Закону
України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ). Спори щодо розподілу коштів і майна товариства з участю
фізичних осіб вирішуються районними (міськими) судами на підставі
ст. 21 Закону "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) в разі
ліквідації товариства і оплати всіх його боргів. 11. Питання про порядок вибуття учасника акціонерного
товариства з нього і про майнові наслідки цього безпосередньо
законом не врегульовані. При вирішенні цих питань необхідно
виходити з положень статуту даного акціонерного товариства, Закону
"Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ), правил Закону "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) про випуск і придбання акцій. Акція є цінним папером без установленого строку обігу, що
засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного
товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві.
Виходячи з цього, член акціонерного товариства може вийти з нього
шляхом передачі або відчуження акції іншій особі, якщо інше не
передбачено законодавством чи умовами випуску акцій. Якщо особи, які виходять з акціонерного товариства, або їх
правонаступники позбавлені можливості розпорядитись викупленими
акціями внаслідок створених у товаристві умов, вони, відповідно до
правил ст.ст. 28, 32 Закону "Про господарські товариства"
( 1576-12 ), можуть вимагати від акціонерного товариства виплати
їм вартості акцій за ціною, визначеного сторонами, або виходячи з
цін, що склалися на фондовому ринку. 12. Згідно з Законом "Про підприємництво" ( 698-12 ),
підприємництво є самостійна ініціатива, систематична, на власний
ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт,
наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку і в
тому разі, коли вона здійснюється за спеціальним дозволом
(ліцензією). Тому позови фізичних осіб - підприємців, про
зобов'язання укладати з ними договори щодо надання ними послуг з
тих підстав, що без цих договорів з відповідачами вони не можуть
здійснювати діяльність за ліцензією, не грунтуються на законі. 13. Кооперативи є однією з організаційних форм
підприємництва, основні принципи діяльності і підстави припинення
яких визначаються, зокрема, Законом України "Про підприємництво"
( 698-12 ) та затвердженим відповідно до нього постановою Кабінету
Міністрів України від 29.04.94 N 276 ( 276-94-п ) Положенням про
державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (в
редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.96 N 125
( 125-96-п ). За цими нормативно-правовими актами припинення діяльності
кооперативу і скасування державної реєстрації його може мати місце
власної ініціативи кооперативу або на підставі рішення
арбітражного суду в разі: визнання недійсними або такими, що
суперечать законодавству, установчих документів; провадження
діяльності, яка суперечить установчим документам та законодавству;
несвоєчасного повідомлення про зміну свого місцезнаходження. Законодавство України не передбачає можливості припинення
діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі й
кооперативів, за рішенням місцевої державної адміністрації або
органів місцевого самоврядування. 14. Трудові спори членів кооперативів, їх об'єднань,
колективних сільськогосподарських підприємств, підприємств з
іноземними інвестиціями, господарських товариств, в тому числі про
звільнення посадових осіб з платних виборних посад, про виключення
з членів кооперативу, колективного сільськогосподарського
товариства, вирішуються в порядку розгляду індивідуальних трудових
спорів, встановленому гл. XV КЗпП ( 322-08 ), з додержанням
строків звернення за вирішенням трудового спору, передбачених
ст. 233 КЗпП, та з врахуванням особливостей регулювання праці
деяких категорій працівників у передбачених ч. 2 ст. 3 КЗпП
випадках. Цивільно-правові спори членів акціонерних й інших
господарських товариств розглядаються за загальними правилами
позовного провадження. Скарги на рішення загальних зборів членів колективних
сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств,
юридичних осіб, створених на основі колективної власності з інших
питань, відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України від 02.10.96 "Про
звернення громадян" ( 393/96-ВР ), вирішуються в судовому порядку,
передбаченому гл. 31-А ЦПК ( 1502-06 ). 15. Згідно з ст. 63 ЦПК ( 1501-06 ) (в редакції Закону від
02.02.96 ( 27/96-ВР ) звільнення особи від сплати державного мита
на підставі законодавства України про державне мито, не звільняє
її від сплати витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 4 ст. 63 ЦПК ( 1501-06 ) суд або суддя,
виходячи з майнового стану громадянина, вправі звільнити його від
сплати судових витрат в дохід держави. У решті випадків сплати витрат, пов'язаних із розглядом
цивільної справи у будь-якому провадженні (суми, що підлягають
виплаті свідкам, експертам; витрати, пов'язані з проведенням
огляду на місці, витрати на розшук відповідача; витрати, пов'язані
з виконанням рішення, відповідно до ст. 372 ЦПК ( 1503-06 ),
розподіл їх між сторонами провадиться на загальних підставах, якщо
інше не передбачено спеціальною нормою закону (наприклад,
ст. 248(8) ЦПК ( 1502-06 ). 16. Згідно з правилами ст. 94 ЦПК ( 1501-06 ) про порядок
вручення повісток про виклик, коли особа, яка викликається до
суду, не буде виявлена у місці проживання, повістку вручають
будь-кому з дорослих членів сім'ї, які проживають разом з нею, а
при відсутності - їх домоуправлінню або адміністрації за місцем
роботи, а в сільських місцевостях - виконкому сільської ради. При дотриманні цього порядку особа вважається повідомленою
про виклик в судове засідання, і суд не зобов'язаний з'ясовувати,
чи була в дійсності повістка передана особі, яка викликалась в
судове засідання. Разом з цим при наявності достовірних доказів
про те, що фактично зазначена особа не була оповіщена про час і
місце розгляду справи і тому не з'явилась в судове засідання, суд
не може розглядати справу у її відсутності. 17. Відповідно до змісту ст.ст. 103 і 179 ЦПК ( 1501-06,
1502-06 ) мирова угода сторін може стосуватися лише їх та спірних
правовідносин, і її умови мають бути такими, щоб у разі відмови
сторони в наступному від мирової угоди, вона могла бути виконана
примусово, відповідно до п. 4 ст. 348 ЦПК ( 1503-06 ). З погляду
на це, наприклад, у справі про визнання особи такою, що втратила
право користування жилим приміщенням, допустима мирова угода про
реалізацію цього права шляхом поділу жилого приміщення. У той же
час у справі про визнання незаконним переведення на іншу роботу не
може бути укладена мирова угода на тих умовах, що позивач
звільняється за власним бажанням, оскільки спірні правовідносини
не стосувалися припинення трудового договору. 18. Притягнення судом до участі у справі як відповідача
замість філії банку - самого банку, замість виконавчого органу
місцевої ради - саму раду, до повноважень яких входить вирішення
спірних питань, не можна вважати заміною відповідача, яку,
відповідно з ст. 105 ЦПК ( 1501-06 ), необхідно погоджувати з
позивачем. 19. У відповідності з ст. 152 ЦПК ( 1502-06 ) для
забезпечення позову може бути накладено арешт на майно або грошові
суми, що належать відповідачеві і знаходяться в нього або в інших
осіб. Виходячи з конституційних гарантій права власності, арешту у
порядку забезпечення позову на всю сумісну власність подружжя або
інших осіб, яким майно належить на праві спільної сумісної
власності, може бути накладено лише в тому разі, коли учасники
такої власності відповідають за законом своїм майном по
зобов'язанням, що виникають із спірних правовідносин, і є
відповідачами в даній справі. Оскільки згідно з ст. 28 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) держава забезпечує підприємству (незалежно від
форм власності) рівні правові та економічні умови господарювання,
правила ч. 3 ст. 152 ЦПК ( 1502-06 ) щодо дозволу забезпечувати
позови до державних підприємств, установ, організацій, колгоспів,
інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських
організацій тільки у формі заборони провадити певні дії мають
застосовуватися і до приватних підприємств. 20. Присуджуючи на підставі ст. 76 ЦПК ( 1501-06 ) стороні,
на користь якої постановлено рішення за позовом немайнового
характеру з другої сторони витрати по оплаті допомоги адвоката,
суд має виходити з того, що згідно з ст. 12 Закону України "Про
адвокатуру" ( 2887-12 ) оплата праці адвоката здійснюється на
підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським
об'єднанням чи адвокатом. Разом з тим, враховуючи обсяг допомоги
адвоката і затраченого часу, суд може зменшити розмір оплати за цю
допомогу, що підлягає відшкодуванню. 21. Згідно з роз'ясненнями, даними Пленумом Верховного Суду
України в п. 8 постанови від 21.12.90 N 9 ( v0009700-90 ) "Про
практику застосування судами процесуального законодавства при
розгляді цивільних справ по першій інстанції" (із змінами,
внесеними постановою пленуму від 25.12.92 N 13 ( v0013700-92 ) не
можуть бути використані як показання свідків (ст. 41 ЦПК
( 1501-06 ) письмові пояснення громадян. У відповідних випадках
вони приймаються судом як письмові докази (ст. 46 ЦПК). 22. Суд зупиняє провадження в цивільній справі у випадках,
коли він не зобов'язаний зробити (ст. 221 ЦПК ( 1502-06 ) або коли
закон надає йому право вдаватись до цього (ст. 222 ЦПК). Направлення особи в зв'язку з її неправомірною поведінкою до
лікувально-трудового профілакторію не може вважатись тяжким
захворюванням сторони, що відповідно до п. 2 ст. 222 ЦПК
( 1502-06 ) дає право суду зупинити провадження в справі. 23. Оскільки згідно з ст. 230 ЦПК ( 1502-06 ) залишенням
заяви без розгляду заінтересована особа не позбавляється права
після усунення умов, що були підставою для цього, знову звернутися
до суду із заявою в загальному порядку, суд не повинен залишати
без розгляду первісний або зустрічний, об'єднаний таким чином в
одному провадженні, позов, якщо після вирішення справи розгляд
залишеної без розгляду заяви у наступному стане неможливим
(наприклад залишення без розгляду заяви про оспорення батьківства
і задоволення вимог про стягнення аліментів на дитину, батьківство
щодо якої оспорювалося). 24. Суд касаційної інстанції згідно з ст. 310 ЦПК ( 1503-06 )
зобов'язаний перевіряти на підставі наявних у справі і додатково
поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі,
матеріалів законність та обгрунтованість рішення суду першої
інстанції в повному обсязі і в тому разі, коли судом першої
інстанції були вжиті всі заходи сприяння у витребуванні і наданні
суду доказів, а сторона, пояснивши, що інших доказів немає, надала
їх суду касаційної інстанції. Якщо додаткові матеріали свідчать про необгрунтованість або
незаконність рішення, суд касаційної інстанції, згідно з ст. 312
ЦПК ( 1503-06 ), не може таке рішення залишити без зміни. У тому разі, коли на ухвали суду першої інстанції, що
відповідно до ст. 323 ЦПК ( 1503-06 ) можуть бути оскаржені до
суду касаційної інстанції, в установлений десятиденний строк не
були подані скарги чи внесені подання, суд касаційної інстанції не
має права переглядати їх при розгляді касаційної скарги подання на
рішення в справі, оскільки предметом його перевірки є рішення і
ухвали, що не набрали законної сили. Перевірка законності таких ухвал провадиться у передбаченому
гл. 42 ЦПК ( 1503-06 ) порядку перегляду рішень, ухвал і постанов
суду, що набрали законної сили. 25. Під нововиявленими обставинами, які відповідно до ст. 343
ЦПК ( 1503-06 ) можуть бути підставою для перегляду рішення,
ухвали і постанови суду, що набрали законної сили, вважаються,
зокрема, обставини, що існували на час розгляду справи і мали
значення для її вирішення, оскільки від їх наявності або
відсутності залежали висновки суду, але не були і не могли бути
відомі заявникові. Обставини, на які посилалась особа, яка брала участь у
справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути
встановлені судом, відповідно до вимог ст. 15 ЦПК ( 1501-06 ), не
відносяться до зазначених нововиявлених обставин. У разі прийняття судом ухвали про перегляд судових рішень в
зв'язку з нововиявленими обставинами, суд заново проводить всі
необхідні дії по підготовці справи до судового розгляду і
призначає справу до нього за загальними правилами. Новий розгляд
справи не є продовженням судового засідання по перегляду судових
рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами. 26. Вимоги про поновлення на роботі посадових осіб
акціонерних товариств не можуть поєднуватися в одному провадженні
з скаргами на рішення загальних зборів акціонерів (інших органів
товариства), які підлягають вирішенню в порядку, визначеному
Законом України "Про звернення громадян" ( 393/96-ВР ). Разом з
тим, якщо це має значення для вирішення трудового спору, суд,
відповідно до ст.ст. 15, 62 ЦПК ( 1501-06 ), може з'ясувати
питання про законність зазначеного рішення і дати йому відповідну
оцінку. Відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 11.09.96 N 1099 ( 1099-96-п ) Порядку перетворення у
процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств
із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства до
моменту скликання зборів акціонерів, виконання обов'язків голови
та членів виконавчого органу товариства (правління) покладається
на керівника підприємства, що перетворюється у відкрите акціонерне
товариство згідно з цим Порядком, і інших передбачених ним
посадових осіб. Зборами акціонерів питання про формування виконавчих органів
акціонерного товариства вирішується згідно із Законом "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) і статутом товариства. У разі необрання колишнього керівника підприємства головою
виконавчого органу акціонерного товариства трудові відносини з ним
можуть бути припиненні за п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). 27. Особи, які обиралися загальними зборами акціонерного
товариства згідно зі ст.ст. 23, 41 Закону "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) і Статутом товариства, на платні виборні
посади, можуть бути достроково звільненні з цих посад, відповідно
до правил ч. 3 ст. 147(1) КЗпП ( 322-08 ), за рішенням загальних
зборів акціонерного товариства лише з підстав, передбачених
законодавством. При переході такої особи за її згодою на іншу невиборну
посаду в товаристві звільнення з цієї посади може бути проведено
за загальними правилами. Зазначені особи можуть оскаржити звільнення в порядку,
встановленому главою XV КЗпП ( 322-08 ) для розгляду трудових
спорів. Норми ЦПК ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) не виключають
можливості об'єднання в одному позовному провадженні вимог однієї
і тієї ж особи про поновлення на платній посаді у господарському
товаристві і поновлення в число засновників товариства. 28. Згідно зі ст. 30 Закону "Про приватизацію державного
майна" ( 2163-12 ) (в редакції Закону України від 19.02.97
( 89/97-ВР ) спори, що виникають у процесі приватизації майна
підприємства, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які
є єдиним (цілісним) майновим комплексом, вирішуються судом або
арбітражним судом у встановленому порядку відповідно до їх
компетенції. Якщо трудовим колективом з метою участі в приватизації було
утворено господарське товариство, заяви його органів про вирішення
спорів з питань приватизації розглядаються арбітражними судами. У тих випадках, коли трудовим колективом підприємства чи його
структурного підрозділу господарське товариство не утворювалося,
скарги трудового колективу чи його членів на дії суб'єктів
приватизації розглядаються судом у порядку, передбаченому главою
31-А ЦПК ( 1502-06 ). Посилюючи соціальні права членів трудових колективів
підприємств і їх структурних підрозділів, які є єдиним (цілісним)
майновим комплексом, що приватизується, ст. 26 названого Закону
( 2163-12 ) передбачає, що з дня прийняття рішення про
приватизацію розірвання трудового договору з працівниками такого
підприємства з ініціативи власника або повноваженого ним органу не
допускається, за винятком звільнення згідно з п. 6 ст. 40 КЗпП
( 322-08 ) або вчинення працівником дій, за які законодавством
передбачена можливість звільнення на підставі п.п. 3, 4, 7, 8
ст. 40 та ст. 41 КЗпП. Також не допускається звільнення працівників приватизованого
підприємства з ініціативи нового власника чи уповноваженого органу
протягом 6 місяців з дня переходу до нього права власності. Слід мати на увазі, що згідно з ст. 25 КЗпП ( 322-08 ) (в
редакції Закону від 19.06.97 ( 374/97-ВР ) заборговано вимагати
при укладенні трудового договору від осіб, які поступають на
роботу, відомостей про прописку. 29. Покладення на посадову особу районної лікарні обов'язків
головного профільного лікаря району або звільнення її від цих
додаткових обов'язків є зміною істотних умов трудового договору, а
тому має проводитися з додержанням правил ч. 3 ст. 32 КЗпП
( 322-08 ), незалежно від того чи призначалась доплата за
виконання цих додаткових обов'язків. Спір з цих питань є трудовим спором. Це стосується і
випадків, коли керівники певних організацій, відповідно до
статутів цих організацій чи інших нормативних актів, за посадою є
одночасно галузевими інспекторами в певному регіоні. Оскільки це
для них є складовою частиною їх трудових (службових) обов'язків,
за їх порушення вони можуть притягатися до встановленої
законодавством дисциплінарної відповідальності, в тому числі і
передбаченої п. 1 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ). 30. У таких випадках, коли йдеться про розірвання контракту,
згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП ( 322-08 ), за визначеними сторонами
підставами, що не передбачені чинним законодавством, застосування
до працівника заходів дисциплінарного стягнення за допущені при
цьому проступки не можна вважати перешкодою для розірвання
контракту, оскільки розірвання його, згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП, не
є забороненим Конституцією України ( 254к/96-ВР ) притягненням
двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме
порушення. Якщо працівника, який уклав контракт, переведено на іншу
роботу і сторони не досягли згоди про те, що це є зміна контракту,
є підстави вважати, що його дія щодо форми трудового договору
припиняється. Відповідно до п. 9 Положення про порядок укладення
контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.94
N 170 ( 170-94-п ), контракт може бути змінений за згодою сторін,
укладеною в письмовій формі. 31. Правила ст. 39(1) КЗпП ( 322-08 ) про продовження
строкового договору на невизначений строк поширюються і на
випадки, коли після закінчення строку контракту трудові відносини
фактично тривають і кожна із сторін не вимагає їх припинення, а
також коли контракти були переукладенні один чи декілька разів, за
винятком випадків, коли трудові відносини не може бути встановлено
на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або
умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках,
передбачених законодавчими актами. 32. Правил ст. 43 КЗпП ( 322-08 ) про необхідність
попередньої згоди профспілкового органу підприємства (установи,
організації) на розірвання трудового договору поширюються лише на
його розірвання з підстав, передбачених п. 1 (крім ліквідації
підприємства), п.п. 2, 3, 4, 5, 7 ст. 40 і п.п. 2, 3 ст. 41 КЗпП,
якщо не йдеться про встановлені ст. 43(1) КЗпП випадки, коли така
згода не потрібна. Розірвання трудового договору згідно з п.п. 6 і
8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, припинення його з будь-яких інших
передбачених Законом підстав, із наявністю такої згоди Законом не
пов'язується. Статтею 252 КЗпП ( 322-08 ) встановлені додаткові, крім
передбачених ст. 43 КЗпП, гарантії при звільненні з ініціативи
роботодавця виборних профспілкових працівників, членів рад
(правлінь) підприємств (установ, організацій) і рад трудових
колективів. Правила ст.ст. 43, 252 КЗпП ( 322-08 ) стосуються випадків
припинення трудових відносин в зв'язку з розірванням трудового
договору з ініціативи роботодавця, і відповідно до змісту цих
правил, їх дія не поширюється на випадки звільнення від роботи
(посади) членів кооперативів, колективних сільськогосподарських
підприємств, яке не є припиненням трудових відносин. Згідно зі ст. 252 КЗпП ( 322-08 ) згода трудового колективу
необхідна на звільнення з ініціативи власника або уповноваженого
ним органу членів ради (правління), обраних ним до її складу, а не
для звільнення інших уповноважених на представництво осіб. 33. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець
виконати вимоги ст. 49(2) КЗпП ( 322-08 ) про надання роботи
працівникові, який вивільняється в зв'язку зі змінами в
організації виробництва і праці, суд виходить з того, що за
змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота
за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності
такої роботи - інша наявна робота. Що ж стосується вимог працівника про надання йому наявної
роботи вищого рівня, ніж він виконував, то це питання має
вирішуватися роботодавцем відповідно до загальних положень про
комплектування кадрів і просування по службі. Однією з істотних ознак працівника з високою продуктивністю
праці є його дисциплінованість. Тому при застосуванні правил
ст. 42 КЗпП ( 322-08 ) щодо переважного права на залишення на
роботі при проведенні звільнень згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП
визначення рівності продуктивності праці має проводитися і з
врахуванням наявності у працівника дисциплінарних стягнень. 34. При розгляді справ про поновлення на роботі осіб,
звільнених згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) в зв'язку зі
станом здоров'я, необхідно враховувати, що згідно зі ст. 11 Закону
України "Про охорону праці" ( 2694-12 ) за працівниками, які
втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на
виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце
роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до
відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку
інвалідами. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої
роботи власник зобов'язаний забезпечити, відповідно до медичних
рекомендацій, його перепідготовку і працевлаштування, встановити
пільгові умови та режим роботи. Працівник, прийнятий на роботу, яка йому протипоказана за
станом здоров'я, може бути звільнений згідно з ст. 7 і ч. 5 ст. 24
КЗпП ( 322-08 ), якщо на час укладення трудового договору був
медичний висновок про ці протипоказання, при яких заборонялось
укладення трудового договору, або за п. 2 ст. 40 КЗпП коли
протипоказність роботи була виявлена після його укладення. 35. За п. 2 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір може бути
розірвано тільки з працівниками, які безпосередньо обслуговують
грошові або товарні цінності, тобто такими, з якими може бути
укладено договір про повну індивідуальну чи колективну (бригадну)
матеріальну відповідальність або які, незалежно від можливості
укладення такого договору, зайняті прийманням, зберіганням,
транспортуванням, відпуском або розподілом матеріальних цінностей
(наприклад головний бухгалтер). Приводом для звільнення може бути
вчинення таким працівником навмисних або необережних дій, що
давали роботодавцю підстави для втрати до нього довір'я. Зокрема,
це може бути порушення працівником правил проведення операцій з
матеріальними цінностями, а не факт недостачі їх. 36. При вирішенні позовів про поновлення на роботі
працівників, звільнених за п. 3 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ), слід
врахувати, що згідно із Законом України "Про освіту" ( 1060-12 )
(в редакції Закону від 23.03.96 ( 100/96-ВР ) до учасників
навчально-виховного процесу відносяться керівні, педагогічні,
наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти закладів
освіти. Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних
працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зокрема,
до педагогічного персоналу віднесено вчителів усіх спеціальностей,
викладачів, вихователів, вихователів-методистів, логопедів,
завідувачів логопедичного пункту, майстрів виробничого навчання,
методистів, практичних психологів, педагогів організаторів,
концертмейстрів, соціальних педагогів. Необхідно також мати на увазі, що згідно з ч. 4 ст. 54 Закону
"Про освіту" ( 1060-12 ) педагогічні працівники підлягають
атестації і що рішення атестаційної комісії є підставою для
звільнення педагогічного працівника з роботи в порядку,
встановленому законодавством, тобто з додержанням, зокрема, правил
ст.ст. 43, 252 КЗпП ( 322-08 ). 37. Підставами для звільнення працівника згідно з п.п. 3, 4,
7, 8 ст. 40 і п.п. 1, 2, 3 ст. 41 КЗпП ( 322-08 ) є його
відповідні винні дії, вчинення яких передувало виданню наказу
(розпорядження) про припинення трудового договору. Тому при вирішенні спорів про такі звільнення суд має
з'ясувати чи були підстави для звільнення на час його проведення,
і не може зупиняти провадження у справі згідно з правилами п. 4
ст. 221 ЦПК ( 1502-06 ) для встановлення наявності цих підстав в
іншій справі, що розглядається в цивільному, кримінальному
судочинстві чи в адміністративному порядку (наприклад, до
закінчення провадження у кримінальній справі проти особи,
звільненої за ті ж дії в порядку дисциплінарного стягнення). У тих випадках, коли згідно з КЗпП ( 322-08 ) підставою
звільнення є вчинення злочину, розірвання трудового договору
роботодавцем до набрання вироком законної сили є незаконним
звільненням. 38. Згідно з загальними правилами п. 10 Порядку обчислення
середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 08.02.95 N 100 ( 100-95-п ) (із змінами,
внесеними його постановами від 16.05.95 N 348 ( 348-95-п ) і від
24.02.97 N 185 ( 185-97-п ) у тих випадках, коли до постановлення
рішення про оплату вимушеного прогулу після звільнення працівника
на підприємстві, в установі, організації неодноразово
підвищувалися тарифні ставки і посадові оклади, відповідно до
актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в
колективних договорах (угодах), заробітна плата, включаючи премії
та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої
заробітної плати, коригується на загальний коефіцієнт їх
підвищення за проміжок часу до вирішення справи. Разом з тим слід враховувати, що відповідно до зазначеної
норми на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях
користування заробітної плати та інших виплат провадиться з
врахуванням їх фінансових можливостей. 39. Оскільки глава IX КЗпП ( 322-08 ) встановила як загальне
правило гарантії при покладенні на працівників матеріальної
відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі,
організації статутом підприємства в інших, ніж передбачених ст.
134 КЗпП випадках, повна матеріальна відповідальність може бути
встановлена лише відносно тих працівників, для яких згідно з ч. 2
ст. 3 КЗпП можуть визначатися особливості праці законодавством та
статутами (членів кооперативів, їх об'єднань, колективних
сільськогосподарських підприємств, працівників підприємств з
іноземними інвестиціями).

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »