Документ nr001323-12, поточна редакція — Прийняття від 03.01.2012

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ
 
Р О З' Я С Н Е Н Н Я
 
03.01.2012

 
15-річний досвід виконання Україною
Конвенції про передачу засуджених осіб

 
     Розвиток суспільних відносин та становлення міжнародних зв'язків обумовлюють для кожної держави необхідність створення бази міжнародних договорів, спрямованих на захист та забезпечення прав людини, а також безумовне дотримання в подальшому взятих за такими договорами зобов'язань. Серед таких договорів слід, в першу чергу, відзначити договори про правову допомогу у кримінальних справах, що, зокрема, торкаються питань передачі засуджених осіб в державу їх громадянства для подальшого відбування покарання з метою їх ресоціалізації шляхом надання можливості відбувати покарання у більш сприятливих для них умовах (враховуючи питання родинних зв'язків, мовне середовище і т.п.).
     На сьогодні Україною укладено низку дво- і багатосторонніх міжнародних договорів, положеннями яких врегульовано питання передачі засуджених осіб для подальшого відбування покарання в державі їх громадянства. В першу чергу слід відзначити Конвенцію про передачу засуджених осіб 1983 року ( 994_025 ) (далі - Конвенція 1983 року), яка набула чинності для України 1 січня 1996 року, застосування якої Україною є найбільш поширеною виходячи з наявної практики. Учасниками зазначеної Конвенції ( 994_025 ) є 47 європейських держав - членів Ради Європи та 19 держав - не членів Ради Європи (Австралія, Багами, Болівія, Канада, Чилі, Коста-Ріка, Еквадор, Гондурас, Ізраїль, Японія, Корея, Маврикій, Мексика, Панама, Філіппіни, Тонга, Трінідад і Тобаго, США, Венесуела).
     Крім того, Україна є учасницею 11 двосторонніх міжнародних договорів про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання - з Узбекистаном, Азербайджаном, Казахстаном, Вірменією, Грузією, Китаєм, Таджикистаном, Іраном, КНДР, Туркменістаном та Лівією.
     Центральним органом України, компетентним вирішувати та розглядати питання щодо виконання положень Конвенції 1983 року ( 994_025 ) та двосторонніх договорів, є Міністерство юстиції України.
     На підставі вищенаведених міжнародних договорів із запитом про передачу засудженої особи може звертатися як держава винесення вироку, так і держава виконання вироку. Слід зазначити, що передача засудженого для відбування покарання в державі громадянства допускається у випадках, коли частина призначеного покарання у вигляді позбавлення волі ще не відбута засудженим та лише при дотриманні ряду умов.
     Так, відповідно до ст. 3 Конвенції 1983 року ( 994_025 ) такими умовами є, насамперед, наявність у засудженої особи громадянства країни, в яку її мають намір передати; наявність вироку щодо засудженого, який набрав законної сили; обидві держави (держава виконання і держава винесення вироку) мають бути згодні на передачу засудженої особи; діяння, за яке винесено вирок, має бути злочином у державі виконання вироку та ряд інших умов. Згода засудженим має надаватися добровільно, з повним розумінням ним правових наслідків передачі. Держава виконання вироку може перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи добровільність надання такої згоди.
     Необхідно окремо зауважити, що оскільки держава виконання вироку зобов'язується виконувати вирок лише у частині призначеного покарання, при вирішенні питання про передачу засудженої особи з України в країну її громадянства Міністерство юстиції України значну увагу приділяє відшкодуванню засудженим шкоди, яка була завдана злочином, а також, судових витрат, призначених вироком українського суду (оплата послуг перекладача, проведення експертних досліджень та інш.), оскільки відповідно до ст. 403 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ) вирок українського суду, який набув законної сили, є обов'язковим та підлягає виконанню на всій території України. Крім того, відповідно до певних двосторонніх міжнародних договорів про передачу засуджених осіб невідшкодована шкода, завдана злочином, є перешкодою для передачі засудженого в державу його громадянства.
     При розгляді запиту про передачу засудженого в іноземній державі громадянина України Міністерство юстиції України запитує необхідну інформацію та матеріали, перелічені у ст. 6 Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року ( 994_025 ), до яких відносяться: засвідчені копії вироку і наявних у справі рішень вищестоящих судових інстанцій, документи про вступ вироку в законну силу; документ про частину покарання, відбуту засудженим, і ту частину покарання, яка підлягає подальшому відбуванню відповідно до законодавства держави, судом якої винесено вирок; документ про виконання додаткового покарання, якщо воно було призначено; тексти статей кримінального закону, на підставі якого особа засуджена; документ, що свідчить про громадянство засудженого; інші документи, якщо це вважають за необхідне органи держави, судом якої особу засуджено. Держава винесення вироку може також направити в державу виконання вироку відомості медичного характеру щодо стану здоров'я засудженого, дані про режим його утримання в пенітенціарній установі, рекомендації щодо його подальшого відбування покарання. Крім того, у разі необхідності центральний орган держави, громадянином якої є засуджений, може запитати додаткові документи або відомості.
     Після надання згоди на передачу центральними органами України та держави - учасниці міжнародного договору, на підставі якого розглядається питання передачі засудженого громадянина України, здійснюється його фактична передача для подальшого відбування покарання в Україні.
     Статтею 9 Конвенції 1983 року ( 994_025 ) встановлено дві процедури визнання та виконання вироку щодо переданої особи:
     a) продовження виконання вироку одразу або на основі судової чи адміністративної постанови; або
     b) визнання вироку з використанням судової або адміністративної процедури своєї держави, замінюючи міру покарання, призначену в державі винесення вироку, мірою покарання, передбаченою законодавством держави виконання вироку за такий самий злочин.
     Під час ратифікації Конвенції 1983 року ( 994_025 ) Україною не зроблено застережень щодо процедури, яка має бути застосована в Україні під час визнання та виконання вироку іноземного суду стосовно переданої особи, тому вибір такої процедури відноситься виключно до компетенції українського суду. Слід зазначити, що на сьогодні в Україні більш поширеною є практика застосування судами України процедури заміни покарання, призначеного в державі винесення вироку, покаранням, передбаченим законодавством України шляхом винесення відповідного судового рішення.
     Коли суд застосовує процедуру продовження виконання вироку, він має дотримуватися характеру і тривалості покарання, призначеного державою винесення вироку. Однак, якщо це покарання за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодавством держави виконання вироку або якщо її законодавство цього вимагає, ця держава може на основі судової або адміністративної постанови співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке покарання або такий захід повинні у міру можливості відповідати покаранню або заходу, призначеному у вироку для виконання. Покарання чи захід за своїм характером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання вироку.
     У випадку заміни вироку застосовуються процедури, передбачені законодавством держави виконання вироку. Замінюючи вирок, компетентний орган:
     a) повинен врахувати зроблені щодо фактів висновки, які ясно викладені або припускаються в рішенні, ухваленому державою винесення вироку;
     b) не може замінювати міру покарання, що передбачає позбавлення волі, грошовим штрафом;
     c) повинен зарахувати у строк покарання весь період, впродовж якого засуджена особа була позбавлена волі; і
     d) не повинен посилювати кримінальне покарання засудженої особи і не повинен вважати обов'язковими жодні мінімальні строки позбавлення волі, які законодавство держави виконання вироку може передбачати за вчинення злочину або злочинів. Якщо процедура заміни вироку здійснюється після передачі засудженої особи, держава виконання вироку тримає цю особу під вартою або іншим чином забезпечує її присутність у державі виконання вироку до закінчення цієї процедури.
     Слід зазначити, що перегляд вироку відносно засудженого, переданого державі, громадянином якої він є, може бути здійснений тільки судом держави, в якій винесено вирок, однак виконання вироку регулюється законодавством держави виконання вироку, і тільки ця держава має право приймати всі відповідні рішення. Крім того, кожна держава може прийняти рішення про помилування, амністію або пом'якшення вироку у відповідності до своєї конституції або інших законів.
     Поряд з вищенаведеним слід також відзначити, що з 1 листопада 2003 року для України набув чинності Додатковий протокол до Конвенції про передачу засуджених осіб, 1997 р. ( 994_335 ), яким встановлені правила, що можуть застосовуватися при передачі виконання вироку у випадках, не врегульованих Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 року ( 994_025 ), а саме:
     - коли особа, відносно якої винесено вирок, втекла з Держави винесення вироку до Держави свого громадянства, тим самим або повністю унеможливлюючи у більшості випадків виконання вироку Державою винесення вироку, або намагаючись уникнути повного відбування покарання (стаття 2 Протоколу) ( 994_335 );
     - коли особа, відносно якої винесено вирок, підлягає висланню чи депортації внаслідок винесення вироку (стаття 3 Протоколу) ( 994_335 ).
     Тобто, якщо відповідно до Конвенції 1983 року ( 994_025 ) отримання згоди засудженого на передачу в країну його громадянства є обов'язковим, то, коли особа свідомо намагається уникнути покарання шляхом втечі від нього, Додатковий протокол до Конвенції ( 994_335 ) скасовує потребу обов'язковості згоди такої особи на передачу.
     Практика застосування міжнародних договорів про передачу засуджених осіб, учасницями яких є Україна, та, зокрема, Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 року ( 994_025 ) свідчить, що кількість запитів щодо передачі засуджених осіб з/на територію України, що розглядається Міністерством юстиції України, зростає із року в рік пропорційно приєднанню до зазначеної Конвенції ( 994_025 ) нових держав-учасниць. Так, на сьогодні Міністерством юстиції України розглядається найбільша кількість запитів про передачу засуджених в/з Російської Федерації, Республіки Молдова, Чеської Республіки, Республіки Польща та Угорської Республіки.
 
 Головний спеціаліст 
відділу виконання
міжнародних договорів
з питань кримінального
судочинства
Департаменту міжнародного
права та співробітництва Ю.О.Петровська


Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору