Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи
Постанова Верховного суду України від 07.02.20032
Документ v0002700-03, поточна редакція — Прийняття від 07.02.2003

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
07.02.2003 N 2

Про судову практику в справах
про злочини проти життя та здоров'я особи

Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України
( 254к/96-ВР ) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути
свавільно позбавлений життя. Суди України в цілому додержується вимог законодавства, яке
регулює відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.
Разом з тим є випадки, коли під час судового розгляду справ цієї
категорії допускаються порушення як матеріального, так і
процесуального закону. З метою забезпечення правильного й однакового застосування
законодавства при розгляді справ про злочини проти життя та
здоров'я особи Пленум Верховного Суду України
П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання
вимог законодавства, що передбачає відповідальність за злочини
проти життя та здоров'я особи. Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями
3 і 27 Конституції ( 254к/96-ВР ) права людини на життя і здоров'я
є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального
закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів. У справах про злочини даного виду суди зобов'язані як
установлювати вину підсудних та призначати їм необхідне й достатнє
для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і
вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування
заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.
2. При призначенні покарання відповідно до статей 65-69
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК) суди мають
ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх
обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб,
характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру,
тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що
пом'якшують та обтяжують покарання. Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК ( 2341-14 ) довічне позбавлення
волі призначається лише у випадках, спеціально передбачених цим
Кодексом, і за умови, що суд не вважає за можливе застосувати
позбавлення волі на певний строк. Призначення цього покарання
повинне мотивуватись у вироку з обов'язковим наведенням обставин,
які, на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на
певний строк. Якщо винуватими у вчиненні злочину визнано кількох
осіб, яким призначається довічне позбавлення волі, у вироку мають
бути окремо наведені відповідні мотиви щодо кожної з них.
3. У разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто
кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на
позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров'ю,
належить з'ясовувати і зазначати у вироку характер їхніх дій,
ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Дії осіб, які
безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або
заподіянні шкоди його здоров'ю, потрібно кваліфікувати за статтями
КК ( 2341-14 ), що передбачають відповідальність за умисне
вбивство чи умисне заподіяння шкоди здоров'ю, а дії організаторів,
підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочинів, -
за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК. При ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасників
вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив
більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості
заподіяти потерпілому тілесні ушкодження позбавив його життя), за
цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші
особи - за злочини, вчинені ними в межах домовленості.
4. Особа, яка добровільно відмовилась від убивства
потерпілого або заподіяння шкоди його здоров'ю, підлягає
кримінальній відповідальності лише за умови, що фактично вчинене
нею діяння містить склад іншого злочину. У цьому разі інші
співучасники злочину відповідно до ч. 1 ст. 31 КК ( 2341-14 )
несуть відповідальність за готування до того злочину або замах на
той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. Якщо ж відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа
вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але
його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі,
діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК
( 2341-14 ) як закінчений замах на злочин, який особа бажала
вчинити. При цьому треба мати на увазі, що замах на злочин може
бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює
суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його
суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).
5. Умисне позбавлення життя двох або більше осіб
кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) за умови, що їх
убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої
кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи
був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо
ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного
додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115
КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на
вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за
п. 1 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) не має.
6. Під убивством малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК
( 2341-14 ) розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не
виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли
винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав
це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати. Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за
п. 2 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) кваліфікується за умови, що
винний завідомо знав про такий стан потерпілої.
7. Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2
ст. 115 КК) ( 2341-14 ) настає за умови, що потерпілий був
заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою
спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи
організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання
від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це
усвідомлювала. Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від
того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину,
передбаченого ст. 147 КК ( 2341-14 ). Разом з тим мотив такого
вбивства повинен мати зв'язок із даним злочином (це можуть бути
бажання спонукати зазначених у ст. 147 КК осіб, установу,
підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення
певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення
приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин,
вчинений під час їх здійснення, тощо). Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК
( 2341-14 ) і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч.
2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч.
2 ст. 115 КК.
8. Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою
жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), якщо винний,
позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому
особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних
ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з
використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин,
отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних
(шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких
душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно
було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в
присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що
такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних
страждань. Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115
КК ( 2341-14 ) на тій підставі, що винна особа в подальшому з
метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп. Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного
хвилювання (ст. 116 КК ( 2341-14 ), або матір'ю своєї
новонародженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні меж
необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для
затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими
статтями КК, навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості.
9. Як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб
(п. 5 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), умисне вбивство кваліфікується
за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної
особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є
небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При
цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково
вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя
потерпілого та інших людей, в той час як той фактично небезпечним
не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення
злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ). Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя
багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших
осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК
( 2341-14 ), а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю, - за п. 5 ч.
2 ст. 115 КК та відповідними статтями цього Кодексу, що
передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних
ушкоджень.
10. За п. 6 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) як учинене з
корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли
винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з
цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима,
коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи
зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи
обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від
платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не
має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати
внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до
початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне
вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини
в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі
тощо). У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу,
вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом дії
винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) і
статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння
майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч.
3 ст. 312, ч. 3 ст.313, ч. 3 ст. 289 КК). Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після
вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6
ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) виключається.
11. Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2
ст. 115 КК ( 2341-14 ) дії винного кваліфікуються, коли він
позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до
суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і
нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з
використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й
інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи
винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і
за відповідною частиною ст. 296 КК ( 2341-14 ). Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів
умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам
потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що
виникли на грунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було
порушено громадський порядок.
12. Відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) за
умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з
виконанням цією особою службового або громадського обов'язку
настає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити
правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним
зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з
мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту
виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства. Виконання службового обов'язку - це діяльність особи, яка
входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку -
здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень
чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян
(наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади
про злочин або про готування до нього). Близькі родичі в розумінні п. 8 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) -
це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід,
баба, внуки (п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу
України ( 1001-05 ); далі - КПК). Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії,
належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2
ст. 115 КК ( 2341-14 ). Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи
громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його
близьких родичів, члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця,
судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів,
захисника чи представника особи або їх близьких родичів,
начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки
з військової служби, представника іноземної держави або іншої
особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних
підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379,
400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК ( 2341-14 ). Разом з тим, коли
умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших
обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної
особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї
статті.
13. За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) настає
відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин
або полегшити його вчинення. Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з
метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний
причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне
вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії
кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено
відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115
КК ( 2341-14 ). Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати
злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК
( 2341-14 ) не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину,
вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність
настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині,
який приховувався. Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою
полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей
злочин вчинений чи ні.
14. Умисне вбивство тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст.
115 КК ( 2341-14 ), якщо воно було поєднане зі згвалтуванням
потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої
пристрасті неприродним способом, тобто мало місце в процесі
вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього. При цьому
злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК
або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК. Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із
трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК
( 2341-14 ). У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час
після її згвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої
пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного
кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними
частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ).
15. Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст.
115 КК ( 2341-14 ), - це умисне позбавлення життя потерпілого,
здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи
(замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження,
а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується
позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити в інтересах
виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або
ж не вчинювати їх. Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди,
відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) настає
незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії - до
чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку,
збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата
виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи
збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань
тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які
дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з
матеріальними інтересами виконавця вбивства. У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з
метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи
інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів),
дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК
( 2341-14 ). Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин
справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором
злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії
належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2
ст. 115 КК ( 2341-14 ), а за наявності до того підстав - і за
іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 - якщо виконавець
позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального
характеру, за п. 12 - коли вбивство було замовлено групі осіб).
Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і
співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12
ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за
попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і
за іншими пунктами цієї статті. Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався
корисливими, а виконавець - іншими мотивами, дії замовника
кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч.
2 ст. 115 КК ( 2341-14 ). Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) настає
лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а
не якийсь іншій насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник
доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець
умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у
тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив
виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив. У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого
життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на
вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних
обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до
умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього
злочину.
16. Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2
ст. 115 КК ( 2341-14 ) умисне вбивство вважається тоді, коли в
позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і
більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про
спільне його виконання. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча
й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть
потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями
вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого
життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала
необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних
обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють
убивство за попередньою змовою, до таких дій належать:
застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою
приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник,
скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання
опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим
співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації
заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно
ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює
смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства
(у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за
потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед
убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію
спільного умислу тощо. Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча
кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі
співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше
осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікується за пунктами
1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ). Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також
кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ). У разі, коли
група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство,
являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну
групу чи терористичну організацію, не передбачене законом
воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з
метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на
адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає
за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 3
або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК.
17. За п. 13 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ) кваліфікуються дії
особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства,
передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу. Відповідальність за
повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна
особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене
вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона
виконавцем чи іншим співучасником злочину. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи
готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають
самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство
кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ). Окремо
кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено
закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину
чи замах на нього. При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих
обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК
( 2341-14 ), дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п.
13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності. Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК
( 2341-14 ), коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи
погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення
нового злочину минули строки давності притягнення до
відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4
ст. 49 КК, - коли особа була звільнена судом від кримінальної
відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміються не тільки
вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. ( 2341-14 ) чи
статтями 94 і 93 КК 1960 р. ( 2001-05 ), а й убивства,
відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті
112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні
статті КК 1960 р.). Судам слід мати на увазі, що при співучасті в убивстві така
кваліфікуюча ознака цього злочину, як вчинення його особою, що
раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватися при
кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака
стосується.
18. При засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115
КК ( 2341-14 ) покарання за кожним пунктом цієї статті окремо не
призначається. Проте при його призначенні необхідно враховувати
наявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисного
вбивства як обставин, що впливають на ступінь тяжкості
вчиненого злочину.
19. У випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство,
керувалась не одним, а декількома мотивами, судам належить
з'ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні
дії за тим пунктом ч. 2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), яким визначено
відповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тим
в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива
кваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч. 2 ст. 115
КК, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета)
рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство.
20. Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч.
2 ст. 115 КК ( 2341-14 ), а також без ознак, передбачених статтями
116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти,
ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного
з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК.
21. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини слід
кваліфікувати за ст. 117 КК ( 2341-14 ), якщо воно вчинене під час
пологів або одразу ж після них. Вчинення цих дій через деякий час
після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч.
2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті.
22. Для відмежування умисного вбивства від умисного
заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть
потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК ( 2341-14 ), суди повинні ретельно
досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і
спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно
вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння,
зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер
і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини
припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що
передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є
суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному
вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі
заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть
потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується
необережністю. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що
минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті
потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства
значення не має.
23. Потрібно мати на увазі, що суб'єктивна сторона вбивства
або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за
які передбачено статтями 116 і 123 КК ( 2341-14 ),
характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом
винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати
свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій
винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що
раптово виникло внаслідок протизаконного насильства,
систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.
Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень
або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним
(наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової
шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку
потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь
винного або близьких йому осіб. У випадках, коли вбивство вчинено або тяжке тілесне
ушкодження заподіяно після того, як стан сильного душевного
хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтями
КК ( 2341-14 ), що передбачають відповідальність за вчинення
зазначених злочинів без пом'якшуючих обставин. Неправомірна
поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною,
що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання
винного.
24. Відповідальність за ст. 118 або ст. 124 КК ( 2341-14 ) за
вбивство чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі
перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів,
необхідних для затримання злочинця, настає лише за умови, що
здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності
посягання чи обстановці, яка склалася.
25. За заподіяння (умисно або через необережність) середньої
тяжкості чи легкого тілесного ушкодження у стані сильного
душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою
потерпілого, або в разі перевищення меж необхідної оборони чи
перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця,
кримінальної відповідальності чинним КК ( 2341-14 ) не
встановлено.
26. У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя
чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження,
передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи
бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення
(злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості
настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити
(злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через
необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої
тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119
чи ст. 128 КК ( 2341-14 ). Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки,
коли смерть потерпілого настала від ушкодження, одержаного при
падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не
припускав настання таких наслідків. Такі дії, залежно від змісту
суб'єктивної сторони злочину, можуть кваліфікуватись як убивство
через необережність чи як умисне тяжке тілесне ушкодження, що
спричинило смерть потерпілого. Якщо при згвалтуванні чи замаху на цей злочин винний заподіяв
потерпілій особі смерть через необережність (наприклад, якщо
потерпіла вистрибнула з вікна будинку або із транспортного засобу
під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), його
дії охоплюються ч. 4 ст. 152 КК ( 2341-14 ) (як згвалтування, що
спричинило особливо тяжкі наслідки) і додаткової кваліфікації за
ст. 119 КК не потребують. Вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, внаслідок
злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від учинення цих
діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо
припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при
цьому на якість, конкретні обставини, які могли б його
відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок
злочинної недбалості - від невинного заподіяння шкоди (коли особа
не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і
(або) не могла його передбачати).
27. Звернути увагу судів на те, що відповідно до ст. 76 КПК
( 1001-05 ) для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру
тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов'язковим. При
цьому слід враховувати, що визначення наявності ознак особливої
жорстокості, мучення, мордування, катувания, знівечення обличчя є
компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя
непоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи. Водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичних
експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння
і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися судами при
вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині,
обставин його вчинення та про його кримінально-правову
кваліфікацію. Для з'ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного
хвилювання, суди мають призначати психолого-психіатричну
експертизу.
28. Відповідальність за ч. 1 ст. 120 КК ( 2341-14 ) за
доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство настає
за умови, що потерпілий вчинив відповідні дії внаслідок жорстокого
поводження з ним, шантажу, примушування до вчинення протиправних
дій або систематичного приниження його людської гідності винним. Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі
діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань
(мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв,
позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Систематичним
приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до
потерпілого (постійні образи, глумління над ним тощо).
29. Вирішуючи цивільний позов у кримінальній справі про
відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, заподіяної
внаслідок смерті, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я
потерпілого (витрат на лікування, посилене харчування,
протезування, сторонній догляд, поховання тощо), суди повинні
керуватися відповідним цивільним законодавством і виходити з
роз'яснень із цих питань, які містяться в постановах Пленуму
Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6
( v0006700-92 ) "Про практику розгляду судами цивільних справ за
позовами про відшкодування шкоди" та від 31 березня 1995 р. N 4
( v0004700-95 ) "Про судову практику в справах про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди" з наступними змінами.
30. Відповідно до вимог статей 23 і 23-2 КПК ( 1001-05 )
судам необхідно з'ясовувати причини й умови, що сприяли вчиненню
вбивств чи заподіянню тілесних ушкоджень, реагувати окремими
ухвалами (постановами) на недоліки в запобіганні протиправній
поведінці осіб та невжиття передбачених законом заходів за заявами
громадян про факти посягання на їх життя та здоров'я.
31. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму
Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. N 1 ( v0001700-94 )
"Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я
людини" з наступними змінами.
Голова
Верховного Суду України В.Т.Маляренко
Секретар Пленуму,
суддя Верховного Суду України І.П.Домбровський
"Вісник Верховного суду України", 2003, N 1(35)



вгору