Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди
Верховний Суд; Постанова від 27.03.19926
Документ v0006700-92, поточна редакція — Редакція від 24.10.2003, підстава v0009700-03
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 6 від 27.03.92
м.Київ

Про практику розгляду судами цивільних справ
за позовами про відшкодування шкоди

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами
Пленуму Верховного Суду України
N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94
N 11 ( v0011700-94 ) від 30.09.94
N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98
N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики в
цивільних справах за позовами про відшкодування шкоди, Пленум
Верховного Суду України відмічає, що суди республіки в цілому
правильно вирішують ці справи. Разом з тим, окремими судами
неповно з'ясовується наявність передбачених законом підстав для
застосування майнової відповідальності, неправильно визначається
розмір відшкодування шкоди, зокрема, при заподіянні її ушкодженням
здоров'я, допускаються інші помилки в застосуванні норм, які
регулюють зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
Суди не завжди виявляють причини і умови, що сприяють заподіянню
шкоди, і реагують на них окремими ухвалами. ( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
Пленум Верховного Суду П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Судам необхідно усунути недоліки, що є в діяльності по
розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди,
підвищити рівень здійснення правосуддя в цих справах і забезпечити
вирішення їх в точній відповідності із законом. При покладенні обов'язку по відшкодуванню шкоди (майнової
відповідальності) суди повинні виходити з положень глави 40 ЦК
( 1540-06 ), Закону України "Про власність" ( 697-12 ) і іншого
законодавства України, що регулює дані правовідносини, і
враховувати, що правильне вирішення цього питання має важливе
значення в захисті цивільних прав громадян та юридичних осіб. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням
його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування
від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ
законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування, Закону від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV ( 1105-14 )
"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 1105-XIV),
Закону від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII ( 2694-12 ) "Про охорону
праці" (в редакції Закону від 21 листопада 2002 р. N 229-IV
( 229-15 ), Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (далі -
КЗпП), а також законодавчих та інших нормативно-правових актів у
тій їх частині, що не суперечить Закону N 1105-XIV. Якщо
міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана
Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що їх
містить законодавство України про страхування від нещасного
випадку, то застосовуються правила відповідного міжнародного
договору. ( Пункт 1 доповнено абзацом третім згідно з Постановою
Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) 1-1. Вирішуючи питання про прийняття до провадження заяв про
відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його
здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, суди
повинні враховувати, що спори між потерпілим працівником та
роботодавцем (незалежно від форм власності та виду діяльності)
щодо права на відшкодування зазначеної шкоди підлягають судовому
розгляду в порядку, встановленому для вирішення трудових спорів
(гл. XV КЗпП ( 322-08 ). Суд повинен обговорити також питання про
притягнення до участі у справі відповідного органу Фонду
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України (далі - Фонд) як третьої особи на
стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог. ( Абзац
перший пункту 1-1 в редакції Постанови Верховного Суду N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) Із заявою про розгляд такого спору потерпілий або інша
заінтересована особа можуть звернутися на свій розсуд до суду як
безпосередньо, так і після попереднього розгляду спору комісією по
трудових спорах (КТС). При цьому необхідно враховувати роз'яснення
Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р.
( v0009700-96 ) про те, що суд не вправі відмовити особі в
прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її
вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому
порядку" (п.8 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"). Спори щодо розміру шкоди та права на її відшкодування у
вигляді страхових виплат на підставі Закону N 1105-XIV ( 1105-14 )
між особами (які підлягають страхуванню від нещасного випадку,
членами сім'ї чи утриманцями таких осіб, особами, які добровільно
застрахувалися від зазначених випадків) та страховиком
розглядаються судами в позовному провадженні за загальними
правилами. ( Пункт 1-1 доповнено абзацом третім згідно з
Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) ( Пункт 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
1-2. На підставі Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) у вигляді
страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані
від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право
яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок
травмування на виробництві або професійного захворювання,
пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, було
встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР,
Української РСР або України. У разі смерті зазначених потерпілих
право на страхові виплати належить членам їхніх сімей та
утриманцям. Особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 р.,
Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того
часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому
порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів
їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право
встановлено в судовому порядку. Уся заборгованість із відшкодування зазначеної матеріальної
та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві та
членам їхніх сімей (утриманцям) роботодавцями, а в разі їх
ліквідації без створення правонаступника - Фондом. Спори, що
виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на
підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в
потерпілого права на відшкодування шкоди. ( Постанову доповнено пунктом 1-2 згідно з Постановою Верховного
Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )
1-3. Дія Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) не поширюється на
працівників, які виконували роботу не відповідно до трудового
договору, а на інших юридичних підставах і не є суб'єктами
страхування від нещасного випадку, а також на осіб, зазначених у
ст. 11 цього Закону, які не сплачували страхових внесків із
добровільного страхування від нещасного випадку. Питання про
відповідальність за ушкодження їхнього здоров'я має вирішуватись
на підставі відповідних норм цивільного законодавства. ( Постанову
доповнено пунктом 1-3 згідно з Постановою Верховного Суду N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) 1-4. Зміни в регулюванні порядку відшкодування шкоди,
заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я при виконанні
трудових обов'язків, не можуть бути підставою для відмови у
прийнятті заяви або закриття провадження у справі з тих мотивів,
що згідно із Законом N 1105-XIV ( 1105-14 ) відшкодування шкоди
має провадитися не роботодавцем, про що заявляються вимоги, а
Фондом. У тому разі, коли позов пред'явлено до неналежного
відповідача, питання про його заміну вирішується згідно зі ст. 105
Цивільного процесуального кодексу України ( 1540-06 ) (далі -
ЦПК). ( Постанову доповнено пунктом 1-4 згідно з Постановою
Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )
2. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні
мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК ( 1540-06 )
шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну
юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою,
яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними,
між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина
зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної
небезпеки, незалежно від наявності вини. ( Абзац перший пункту 2
із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його
володільця не може бути покладено обов'язок по її відшкодуванню,
якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу
потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, -
тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого
сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня
вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір
належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування
має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено. Правила ст.454 ЦК ( 1540-06 ) про зменшення розміру
відшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з врахуванням
ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках
заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному
разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого
(знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки
руху і т.п.), а не проста необачність. Правила цієї норми закону
про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, заподіяної
громадянином, залежно від його майнового стану застосовуються у
виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі
неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище. ( Абзац третій пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )
3. Роз'яснити судам, що шкода, заподіяна кількома особами,
відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку
часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли
неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями
з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед
потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел
підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії
кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Питання про
відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам
підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них,
вирішується за правилами ст.440 ЦК ( 1540-06 ): шкода, заподіяна
одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при
наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому
не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір
відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при
відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден
з них не має права на відшкодування. ( Абзац другий пункту 3 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за
шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його
володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини.
Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за
правилами відповідальності володільців джерел підвищеної
небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не
була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за
шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути
покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на
його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них. Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної
небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної
цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду
на підставі ст.440 ЦК. ( Пункт 3 доповнено абзацом четвертим
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )
У тих випадках, коли разом із заподіянням джерелом підвищеної
небезпеки шкоди (не внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної
небезпеки) заподіяно також шкоду джерелу підвищеної небезпеки і
цьому сприяла груба необережність потерпілого, згідно з нормами
ст.454 ЦК може бути зменшено розмір відшкодування шкоди
потерпілому. Покладення на нього з цих підстав відповідальності за
шкоду, заподіяну при цьому джерелу підвищеної небезпеки, ст.454 ЦК
( 1540-06 ) не передбачено. ( Пункт 3 доповнено абзацом п'ятим
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7
( v0007700-94 ) від 08.07.94; із змінами, внесеними згідно з
Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )
4. Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку
діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність
заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а
також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню
предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи
іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова
відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має
наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при
мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у
випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється
юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела
підвищеної небезпеки в силу права власності, повного
господарського відання, оперативного управління або з
інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не
несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка
управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з
володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).
5. При розгляді справ про відшкодування шкоди за ст.441 ЦК
( 1540-06 ) суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав,
передбачених ст.440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає
лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода,
знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода,
заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових)
обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за
трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї
організації. Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи
відповідають за шкоду на підставі ст. 441 ЦК ( 1540-06 ) у
випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час
здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від їх імені,
так і особами, які виконують роботу за трудовим договором. ( Абзац
другий пункту 5 в редакції Постанови Верховного Суду N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )
6. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг
п'ятнадцяти років, згідно зі ст.446 ЦК несуть відповідальність
перед потерпілим його батьки (усиновителі), опікуни, а у
відповідних випадках - учбові, виховні або лікувальні заклади за
наявністю загальних підстав, передбачених ст.440 ЦК. При цьому слід мати на увазі, що батьки (усиновителі) або
опікуни несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода,
заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю,
неналежного виховання або неправильного використання щодо них
своїх прав; учбові, виховні і лікувальні заклади несуть майнову
відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок
нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім в час
знаходження його під їх наглядом. Зазначений в ст.446 ЦК перелік фізичних і юридичних осіб, які
несуть відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми віком
до п'ятнадцяти років, є вичерпним і поширеному тлумаченню не
підлягає. Шкода, заподіяна неповнолітнім віком від 15 до 18 років,
згідно зі ст.447 ЦК відшкодовується самим заподіювачем. Якщо в
останнього немає майна або заробітку, достатнього для
відшкодування заподіяної ним шкоди, відповідний обов'язок
покладається на його батьків (усиновителів) або піклувальників за
умови їх винної поведінки, що сприяла виникненню шкоди. Цей їх
обов'язок припиняється при досягненні заподіювачем повноліття або
появи в нього майна чи заробітку, достатніх для відшкодування
шкоди.
7. Відповідно до ст.440 ЦК і ст.17 Закону України "Про
захист прав споживачів" ( 1023-12 ) (у редакції Закону від 15 грудня 1993 року) шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну
громадянина внаслідок наявності конструктивних, рецептурних та
інших недоліків товару або результатів виконання робіт, підлягає
відшкодуванню особою, якою вона заподіяна (продавцем, виготівником
чи виконавцем), незалежно від того, чи знаходився потерпілий з
цією особою у договірних відносинах. Вони звільняються від
відповідальності, якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок
порушення потерпілим правил користування товаром або його
зберігання. ( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від
08.07.94 )
8. Оскільки в силу ст.452 ЦК особа, яка відповідає за шкоду,
заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до
винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором
потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної
особи, якщо за законом межі відповідальності останньої і особи,
яка за неї відповідає, однакові. З винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових
витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню
шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі
відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих
межах. Особа, що відшкодувала шкоду, за яку передбачена
відповідальність у солідарному порядку, має на підставі ст.175 ЦК
право зворотної вимоги до кожного з солідарних боржників у рівній
частці, якщо інше не встановлено законом, як у випадках, коли
відшкодування було присуджено з усіх боржників, так і при
покладенні цього обов'язку на вимогу потерпілого на частину з них.
Регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років,
з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди
(відшкодування в натурі, виплати суми періодичних платежів тощо).
( Пункт 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 ) від 25.05.98 )
9. Оскільки згідно зі ст.48 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) положення щодо захисту права власності поширюється
також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на
праві повного господарського відання, оперативного управління, або
на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа
також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.
( Абзац перший пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 ) При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну,
незалежно від форм власності, судам належить виходити з положень
ст.453 ЦК ( 1540-06 ), статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону
України "Про власність". Зокрема, слід враховувати, що
відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї
особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити
пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в
натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб
відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі
неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки
відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого
майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену
річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача
шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні
заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу
відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди
майну. Постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого
відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за
призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен
обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування
збитків особі, відповідальній за шкоду. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну
зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли,
деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються
взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа,
відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності
майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої
модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках
стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні
збитків). У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування
шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти,
збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення
яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити
додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було
його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення
цін і тарифів. ( Абзац п'ятий пункту 9 із змінами, внесеними
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )
10. Роз'яснити судам, що шкода, заподіяна ушкодженням
здоров'я, відшкодовується за правилами гл. 40 ЦК ( 1540-06 ) у тих
випадках, коли вона була заподіяна життю або здоров'ю громадянина
при виконанні ним договірних зобов'язань (договір перевозки,
підряду тощо), якщо чинним законодавством не передбачено інше. Дія Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) не поширюється на
військовослужбовців, осіб рядового й начальницького складу органів
внутрішніх справ і деякі інші категорії осіб, порядок та умови
страхування яких установлено спеціальним законодавством. ( Пункт 10 в редакції Постанови Верховного Суду N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

11. У разі настання страхового випадку Фонд виплачує
застрахованому чи особам, які мають на це право, страхові виплати,
передбачені ст. 28 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ). Право на
отримання потерпілим одноразової допомоги та щомісячної страхової
виплати настає з дня встановлення йому медико-соціальною
експертною комісією (далі - МСЕК) стійкої втрати професійної
працездатності. На підставі статей 1, 5 та ч. 3 ст. 28 Закону N 1105-XIV
( 1105-14 ) страхова виплата за моральну шкоду провадиться
потерпілому незалежно від втрати ним професійної працездатності.
Порядок і розміри виплат, передбачені ч. 3 ст. 34 цього Закону,
застосовуються лише при вирішенні питання про відшкодування
моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, які не спричинили
втрати потерпілим професійної працездатності. ( Пункт 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94; N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

12. Розмір відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою
потерпілим заробітку (його частини) у зв'язку з ушкодженням
здоров'я, встановлюється виходячи зі ступеня втрати професійної
працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав
до ушкодження здоров'я. При втраті заробітку внаслідок ушкодження здоров'я,
пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, його відшкодування
має провадитися Фондом у вигляді щомісячних страхових виплат, сума
яких при одночасному призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку
з одним і тим самим нещасним випадком (професійним захворюванням)
не повинна перевищувати середньомісячного заробітку до ушкодження
здоров'я (при цьому визначені раніше розміри щомісячної страхової
виплати та пенсії по інвалідності зменшенню не підлягають). Якщо у випадках, передбачених статтями 457, 461 ЦК
( 1540-06 ), у зв'язку з ушкодженням здоров'я потерпілому
призначено пенсію або збільшено ту, яку він одержував раніше,
розмір відшкодування визначається за відрахуванням із утраченого
заробітку відповідно суми призначеної пенсії або суми, на яку її
збільшено. Пенсія з інших підстав, призначена потерпілому як до,
так і після ушкодження здоров'я, підлягає заліку в частині, яка
могла бути призначена йому у зв'язку з цим ушкодженням здоров'я.
Визначені таким чином суми відшкодування виплачуються незалежно
від одержуваних у наступному потерпілим пенсії, заробітку,
доходів, стипендії. Зміна розміру відшкодування на вимогу
потерпілого провадиться у випадках і в порядку, передбачених ст.
463 ЦК. При зміні в період виплати відшкодування шкоди ступеня втрати
потерпілим професійної працездатності, складу сім'ї померлого,
підвищенні розміру мінімальної заробітної плати у визначеному
законодавством порядку розмір щомісячних страхових виплат і витрат
на медичну та соціальну допомогу підлягає відповідному
перерахуванню. Перерахування суми втраченого заробітку провадиться
також у разі зростання в попередньому календарному році (за даними
центрального органу з питань статистики) середньої заробітної
плати в галузях національної економіки. Таке перерахування
провадиться з 1 березня наступного року, при цьому визначена
раніше сума щомісячної виплати зменшенню не підлягає (ст. 29
Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ). Індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до
чинного законодавства. Стаття 37 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) містить вичерпний
перелік підстав, за наявності яких Фонд може відмовити у страхових
виплатах і наданні соціальних послуг. Встановлення вини
потерпілого чи відсутності вини роботодавця не може бути підставою
для відмови потерпілому або членам його сім'ї у таких виплатах чи
зменшенні їх розміру, а також у наданні зазначених послуг, крім
випадку, передбаченого абзацом третім ч. 2 ст. 34 Закону
N 1105-XIV. Якщо у випадках, передбачених статтями 454, 457, 461 ЦК
( 1540-06 ), груба необережність потерпілого сприяла виникненню
або збільшенню шкоди, сума втраченого заробітку зменшується
відповідно до ступеня вини, після чого визначається розмір
відшкодування шляхом заліку пенсії за правилами, наведеними в
абзаці третьому цього пункту. За наявності вини заподіювача
шкоди-володільця джерела підвищеної небезпеки груба необережність
потерпілого не може бути підставою для відмови у відшкодуванні
шкоди. При визначенні розміру відшкодування за ушкодження здоров'я
неповнолітнього, який не досяг 15 років, правила щодо врахування
вини потерпілого не застосовуються, крім випадків, коли здоров'я
ушкоджено у зв'язку зі вчиненням ним злочину, згаданого в ч. 2 ст.
22 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ). ( Пункт 12 в редакції Постанов Пленуму Верховного Суду України N 7
( v0007700-94 ) від 08.07.94, N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

13. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ч. 10 ст.
34 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) втрачений потерпілим у зв'язку з
ушкодженням здоров'я заробіток (відповідна його частина)
визначається із середньомісячного заробітку, обчисленого згідно із
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня
2001 р. N 1266 ( 1266-2001-п ) Порядком обчислення середньої
заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
( Пункт 13 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України
N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94; із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 )
від 25.05.98; в редакції Постанови Верховного Суду України N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )
14. Вирішуючи спори про відшкодування шкоди з підстави втрати
працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, суди повинні
мати на увазі, що перелік таких захворювань затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. N 1662
( 1662-2000-п ). Як виняток, страховим випадком може бути визнано
захворювання, не внесене до зазначеного переліку, якщо на момент
прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають
підстави вважати це захворювання професійним. Професійне
захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення
чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових
відносинах із підприємством, під час роботи на якому він
захворів. ( Пункт 14 в редакції Постанови Верховного Суду України
N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )
15. У тих випадках, коли потерпілий на одному підприємстві (в
установі, організації) мав кілька виробничих травм з втратою
працездатності, розмір відшкодування визначається за загальним
процентом втрати професійної працездатності. Середньомісячний
заробіток при цьому за бажанням потерпілого визначається за
відповідні періоди (за вибором потерпілого), що передували втраті
працездатності від будь-якої з цих травм (ч. 13 ст. 34 Закону
N 1105-XIV ( 1105-14 ). ( Абзац перший пункту 15 із змінами,
внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 7
( v0007700-94 ) від 08.07.94, N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) Якщо потерпілий одержав травми на різних підприємствах,
розмір відшкодування визначається для кожного підприємства окремо,
виходячи з проценту втрати професійної працездатності,
встановленого МСЕК для кожного випадку, і середньомісячного
заробітку за відповідні періоди, що передували втраті
працездатності на кожному підприємстві. ( Абзац другий пункту 15 із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 )
від 08.07.94 )
16. У разі ушкодження здоров'я в період виробничого навчання
(практики) сума страхової виплати визначається за діючою на
підприємстві ставкою (окладом) тієї професії (спеціальності), якій
навчався потерпілий, але не нижче від найменшого розряду тарифної
ставки відповідної професії. У такому ж порядку на підставі ч. 15
ст. 34 Закону N 1105-XIV ( 1105-14 ) має визначатися розмір
відшкодування (сума страхової виплати) при заподіянні ушкодження
здоров'я учням та студентам навчальних закладів, клінічним
ординаторам, докторантам, залученим до будь-яких робіт під час,
перед або після занять для набуття професійних навичок. Якщо в період навчання (практики) потерпілий одержував
заробіток, за його згодою сума страхової виплати визначається із
середньомісячного заробітку за цей період. За бажанням потерпілого
ця сума може бути визначена із середньомісячного заробітку до
початку виробничого навчання (практики). У такому ж порядку на підставі ст. 457 ЦК ( 1540-06 )
визначається розмір відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю
студента або учня при виконанні робіт під час виробничої практики
не за трудовим договором, у період канікул чи у вільний від
навчання час. ( Пункт 16 в редакції Постанови Верховного Суду України N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )
17. За потерпілим, якого за висновком
лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) або МСЕК тимчасово
переведено за його згодою на легшу нижчеоплачувану роботу,
зберігається його середньомісячний заробіток на строк, визначений
цими комісіями, або до встановлення стійкої втрати професійної
працездатності. Якщо у встановлений ЛКК або МСЕК строк
роботодавець не забезпечує потерпілого відповідною роботою, у тому
числі й через відсутність відповідних вакансій, Фонд зобов'язаний
сплачувати потерпілому страхову виплату в розмірі його
середньомісячного заробітку. У наведених випадках середньомісячний
заробіток визначається в порядку, передбаченому ст. 34 Закону
N 1105-XIV ( 1105-14 ). ( Пункт 17 в редакції Постанови Верховного Суду України N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )
18. Встановлення групи інвалідності потерпілих, причини і
часу її виникнення провадиться в усіх випадках медико-соціальними
експертними комісіями - МСЕК. Ступінь втрати професійної
працездатності (у процентах), потребу в додаткових видах допомоги
визначають: МСЕК - якщо шкода була заподіяна у зв'язку з
виконанням працівником трудових обов'язків (в тому числі на шляху
до роботи і з роботи); судово-медичною експертизою - в решті
випадків. ( Пункт 18 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 )
19. Якщо в потерпілого у зв'язку з ушкодженням здоров'я є
потреба у додаткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що
підтверджується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони
компенсуються Фондом відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону N 1105-XIV
( 1105-14 ). Додаткові витрати потерпілих, на яких дія цього
Закону не поширюється (потреба в них та їх тривалість мають
підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи), підлягають
стягненню з особи, відповідальної за шкоду, на підставі ст. 455 ЦК
( 1540-06 ). При вирішенні таких вимог судам належить виходити з того, що: а) компенсація (відшкодування) витрат на додаткове
харчування, якщо його неможливо забезпечити в
лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі,
визначається за раціоном, складеним дієтологом чи лікарем, який
лікує, та затвердженим МСЕК (у відповідних випадках
- судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів
державної статистики про середні ціни на продукти харчування в
торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали; б) розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим
установлюється залежно від характеру цього догляду (який при
ушкодженні здоров'я у зв'язку з виконанням трудових обов'язків
визначається МСЕК, а в інших випадках - судово-медичною
експертизою) і не може бути меншим (на місяць) від: мінімальної
заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний
медичний догляд (масаж, уколи тощо); її половини - на постійний
сторонній догляд; чверті - на побутове обслуговування (прибирання,
прання білизни тощо). Для інвалідів І групи висновок МСЕК чи
судово-медичної експертизи про потребу в звичайному сторонньому
догляді або в побутовому обслуговуванні не вимагається. Якщо
потерпілий потребує допомоги кількох видів, йому відшкодовуються
витрати на кожен із них незалежно від того, ким вона здійснюється; в) розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім
протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим
визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або
рахунків про їх вартість. За медичним висновком потерпілому, який
став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки,
а інвалідам I групи - щорічно надається безоплатно путівка для
санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання
путівки ії вартість компенсується Фондом у розмірі, встановленому
його правлінням. Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються
також витрати на проїзд до місця лікування й назад. Якщо він
працює і використав щорічну відпустку до одержання путівки в
санаторно-курортний заклад, йому надається додаткова відпустка для
лікування (включаючи час проїзду) зі збереженням на цей період
середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я,
або заробітку, який склався перед відпусткою, за його вибором. У разі необхідності супроводжувати потерпілого особі, яка це
робить, компенсуються витрати на проїзд і житло відповідно до
законодавства про службові відрядження; г) Фонд зобов'язаний компенсувати потерпілому (за наявності в
нього відповідно до висновків МСЕК медичних показань) вартість
автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, його
ремонту й технічного обслуговування, пального, а також навчання
керуванню автомобілем у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів
України; д) стягнення додаткових витрат потерпілого може бути
проведено й на майбутній час у межах строків, зазначених у
висновку МСЕК або судово-медичної експертизи. При стягненні сум
витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне
лікування, автомобіля суд повинен зазначити в рішенні, що
присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації,
яка має надати ці послуги потерпілому. ( Пункт 19 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України
N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94; із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 ( v0015700-98 )
від 25.05.98; в редакції Постанови Верховного Суду України N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )

20. При вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної
втратою годувальника, слід мати на увазі, що при наявності
підстав, передбачених статтями 456, 457, 461 ЦК ( 1540-06 ) і
Законом N 1105-XIV ( 1105-14 ): ( Абзац перший пункту 20 із
змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду
України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94, N 9 ( v0009700-03 ) від
24.10.2003 ) а) право на відшкодування такої шкоди мають непрацездатні
особи, які перебували на утриманні померлого, незалежно від
родинних зв'язків, або мали на день його смерті право на одержання
від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася
протягом не більше ніж десятимісячного строку після його смерті.
Зокрема, у разі смерті потерпілого, який був застрахований, право
на одержання страхових виплат на підставі Закону N 1105-XIV
( 1105-14 ) мають: діти, котрі не досягли 16 років; діти з 16 до
18 років, які не працюють, або старші, які через вади фізичного
або розумового розвитку самі не спроможні заробляти на життя;
діти, що є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами)
денної форми навчання - до закінчення навчання, але не більше ніж
до досягнення ними 23 років; жінки, які досягли 55 років, і
чоловіки - 60 років, якщо вони не працюють; інваліди-члени сім'ї
померлого - на час інвалідності; дружина (чоловік) або один із
батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює і
доглядає дітей, братів, сестер, онуків померлого, які не досягли
восьмирічного віку. В інших випадках (статті 456, 457, 461 ЦК
( 1540-06 ) до непрацездатних утриманців потерпілого, які мають
право на відшкодування шкоди, належать: діти віком до 16 років,
ті, що навчаються, - до 18 років, і непрацездатні діти старшого
віку; жінки, які досягли 55 років, чоловіки - 60 років або особи,
які є інвалідами; один із батьків або дружина (чоловік) померлого
чи інший член його сім'ї, якщо він не працює й доглядає дітей,
братів, сестер, онуків померлого, які не досягли восьмирічного
віку; ( Підпункт "а" пункту 20 в редакції Постанов Пленуму
Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94, N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) б) діти мають право на відшкодування до досягнення віку,
зазначеного в підпункті "а" цього пункту, працездатні особи, які
здійснюють догляд за малолітніми - до досягнення останніми
8 років. Інваліди мають право на відшкодування і у тому разі, коли
їх фактична інвалідність була юридично оформлена після смерті
потерпілого. Зберігається це право також за дружиною померлого у
випадку реєстрації нового шлюбу. За дітьми право на одержання
відшкодування зберігається і при усиновленні їх у майбутньому або
коли в майбутньому до досягнення зазначеного віку вони стали
інвалідами; ( Підпункт "б" пункту 20 в редакції Постанови Пленуму
Верховного Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94 ) в) право на одержання відшкодування у зв'язку з втратою
годувальника виникає і у тому разі, коли останній помер внаслідок
одержаної травми (що підтверджено висновком лікарської експертизи)
через деякий період після призначення суми відшкодування або
встановлення групи інвалідності у зв'язку з даним каліцтвом;
( Підпункт "в" із змінами, внесеними згідно з Постановою
Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) г) непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний
заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути
визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього,
що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом
їх існування. Розмір відшкодування у зв'язку з втратою
годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без
врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи.
21. Роз'яснити судам, що непрацездатним особам, які
знаходились на утриманні померлого і мають право на відшкодування
у зв'язку з його смертю, відшкодування визначається у розмірі
середньомісячного заробітку померлого (при одночасній смерті
годувальників, які разом їх утримували, - в розмірі загальної суми
заробітку померлих) за відрахуванням частки, що припадала на нього
самого і працездатних осіб, які знаходились на його утриманні, але
не мають права на відшкодування шкоди. У такому ж порядку
визначається розмір страхових виплат із цієї підстави, а в разі
смерті потерпілого, який сам одержував зазначені виплати й не
працював, розмір страхових виплат утриманцям визначається із суми
таких виплат померлому та його пенсії. ( Абзац перший пункту 21 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9
( v0009700-03 ) від 24.10.2003 ) Сума заробітку, що припадає на утриманців, ділиться на їх
кількість і з одержаної частки у випадках, передбачених статтями
457, 461 ЦК ( 1540-06 ), відраховується пенсія у зв'язку з втратою
годувальника (або відповідна частина пенсії, призначеної на всіх
утриманців); у разі ушкодження здоров'я з виконанням потерпілим
трудових обов'язків - пенсія заліку не підлягає, якщо
відшкодування не полягає в страховій виплаті у вигляді пенсії у
зв'язку із втратою годувальника. Неповнолітні діти, на утримання
яких потерпілий виплачував або був зобов'язаний виплачувати
аліменти, вважаються такими, що перебували на його утриманні.
( Абзац другий пункту 21 в редакції Постанови Пленуму Верховного
Суду України N 7 ( v0007700-94 ) від 08.07.94; із змінами,
внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 )
від 24.10.2003 )

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »