Про судову практику в справах про банкрутство
Верховний Суд; Постанова від 18.12.200915
Документ v0015700-09, поточна редакція — Прийняття від 18.12.2009
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »  

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
18.12.2009 N 15

Про судову практику в справах про банкрутство

З метою правильного та однакового застосування законодавства
про банкрутство Пленум Верховного Суду України
П О С Т А Н О В Л Я Є дати судам такі роз'яснення:
1. Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом
України від 14 травня 1992 р. N 2343-XII ( 2343-12 ) "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р. N 784-XIV
( 784-14 ), далі - Закон), Господарським процесуальним кодексом
України ( 1798-12 ) (далі - ГПК), іншими законодавчими актами
України.
Закон ( 2343-12 ) містить спеціальні норми, які мають
пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо
інших законодавчих актів України.
Норми ряду законів містять положення, що не суперечать Закону
( 2343-12 ), а доповнюють його, зокрема: - пунктом 8 частини першої статті 34 Закону України від
21 квітня 1999 р. N 606-XIV ( 606-14 ) "Про виконавче провадження"
встановлено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому
зупиненню у випадках порушення господарським судом провадження у
справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на
вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного
господарським судом, крім випадків знаходження виконавчого
провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум
(у тому числі одержаних від реалізації майна боржника); - у частині шостій статті 126 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (далі - ГК) визначено, що якщо корпоративне
підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії
виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова
компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями
корпоративного підприємства; - відповідно до статті 30 Закону України від 10 квітня
1992 р. N 2269-XII ( 2269-12 ) "Про оренду державного та
комунального майна" (в редакції Закону від 14 березня 1995 р.
N 98/95-ВР) ( 98/95-ВР ) у разі банкрутства орендар відповідає за
свої борги не орендованим майном, а майном, яке належить йому на
праві власності, відповідно до законодавства України; - згідно з частиною третьою статті 23 Закону України від
18 листопада 2003 р. N 1255-IV ( 1255-15 ) "Про забезпечення вимог
кредиторів та реєстрацію обтяжень", частиною другою статті 33
Закону України від 5 червня 2003 р. N 898-IV ( 898-15 ) "Про
іпотеку" у разі порушення провадження у справі про банкрутство
заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави,
який є майном боржника, незалежно від настання строку виконання
забезпеченого заставою зобов'язання.
За відсутності суперечностей у змісті норм судам слід
застосовувати положення Закону ( 2343-12 ) в системному
взаємозв'язку з приписами інших законів.
У випадках колізії нормативних приписів Закону ( 2343-12 ) та
співвідносних норм інших законів судам слід керуватися
роз'ясненнями Конституційного Суду України (далі - КСУ),
викладеними в пункті 3 мотивувальної частини його Рішення від
3 жовтня 1997 р. N 4-зп ( v004p710-97 ) про набуття чинності
Конституції ( 254к/96-ВР ) України. У цьому Рішенні
( v004p710-97 ) КСУ роз'яснено: "Конкретна сфера суспільних
відносин не може бути водночас врегульована однопредметними
нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом
суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у
часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового
скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям
нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично
скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".
Відповідні роз'яснення КСУ слід застосовувати і до інших законів,
приписи яких інакше, ніж Закон ( 2343-12 ), мають протягом
визначеного в них строку регулювати окремі питання.
2. При розгляді справи про визнання неплатоспроможним банку
законодавство України про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом застосовується: в частині, яка не
суперечить Закону України від 7 грудня 2000 р. N 2121-III
( 2121-14 ) "Про банки і банківську діяльність", узгоджується з
частиною третьою статті 88 цього Закону; в частині, що не
суперечить Закону України від 7 березня 2002 р. N 3097-III
( 3097-14 ) "Про врегулювання заборгованості за вкладами фізичних
осіб - вкладників та інших кредиторів Акціонерного комерційного
агропромислового банку "Україна", яким встановлена особлива
процедура ліквідації Акціонерного комерційного агропромислового
банку "Україна" в частині черговості задоволення вимог кредиторів
до банку; в частині, що не суперечить Закону України від 23 червня
2005 р. N 2711-IV ( 2711-15 ) "Про заходи, спрямовані на
забезпечення сталого функціонування підприємств
паливно-енергетичного комплексу" щодо провадження у справах про
банкрутство підприємств паливно-енергетичного комплексу, які
беруть участь у визначеній цим Законом ( 2343-12 ) процедурі
погашення заборгованості (пункт 1 розділу VII "Прикінцеві
положення" Закону) ( 2343-12 ).
3. Окремі питання задоволення вимог кредиторів під час
провадження у справах про банкрутство регулюються інакше, ніж
Законом ( 2343-12 ), зокрема: - Законом України від 29 листопада 2001 р. N 2864-III
( 2864-14 ) "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"
встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна
державних підприємств та господарських товариств, у статутних
фондах яких частка держави становить від 25 до 100 відсотків,
включаючи випадки відчуження шляхом продажу майна в процесі
провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22-26,
30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої
статті 43 Закону ( 2343-12 ) щодо визнання боржника банкрутом,
відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства; - статтею 15 Закону України від 9 квітня 2004 р. N 1677-IV
( 1677-15 ) "Про особливості приватизації підприємств Державної
акціонерної компанії "Укррудпром", якою визначено: "З метою
недопущення банкрутства, яке може призвести до ліквідації
стратегічно важливих для економіки та безпеки держави підприємств
Укррудпрому або інших негативних наслідків, та збереження
сировинної бази металургійного комплексу України встановлюється
мораторій на введення процедури розпорядження майном та
застосування примусової реалізації майна підприємств Укррудпрому
терміном на 5 років". Для цілей цього Закону ( 1677-15 ) під примусовою реалізацією
майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна
та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення
виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток,
паїв), що належать підприємствам Укррудпрому в майні інших
господарських товариств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом:
звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають
виконанню державною виконавчою службою; продажу майна у процесі
провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22-26,
30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої
статті 43 Закону ( 2343-12 ) щодо визнання боржника банкрутом,
відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.
4. Згідно з Рішенням КСУ від 10 червня 2003 р. N 11-рп/2003
( v011p710-03 ) у справі про мораторій на примусову реалізацію
майна при застосуванні статті 2 Закону України "Про введення
мораторію на примусову реалізацію майна" ( 2864-14 ) в частині
відчуження рухомого та іншого майна підприємств дія мораторію не
поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що
забезпечує ведення їх виробничої діяльності. Дія мораторію також
не поширюється на продаж об'єктів нерухомого майна та інших
засобів виробництва, що не забезпечують виробничу діяльність
підприємства-боржника у процедурі санації.
5. Провадження у справах про банкрутство регулюється
ГПК ( 1798-12 ) у випадках, коли його норми безпосередньо
визначають правила даного провадження (статті 2, 4-1, 12 та 15)
або мають універсальний характер для будь-якої стадії судового
процесу або процесуальної дії (статті, вміщені в розділах I, V,
VI, VII, XII, XIII), з урахуванням встановлених Законом
( 2343-12 ) особливостей.
Порядок прийняття або відмови у прийнятті заяви про порушення
справи про банкрутство врегульовано статтею 8 Закону ( 2343-12 ),
а припинення провадження у справі про банкрутство - статтею 40
Закону ( 2343-12 ).
6. Провадження у справі про банкрутство комунальних унітарних
підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, стосовно
яких на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого
самоврядування прийнято рішення про заборону їх банкрутства,
підлягає припиненню на підставі пункту 11 частини першої статті 80
ГПК ( 1798-12 ), частини восьмої статті 5, статті 40 Закону
( 2343-12 ) в їх системному розумінні.
Згідно з Рішенням КСУ від 20 червня 2007 р. N 5-рп/2007
( v005p710-07 ) у справі щодо кредиторів підприємств комунальної
форми власності припис частини восьмої статті 5 Закону ( 2343-12 )
не поширюється на господарські товариства, у яких органи місцевого
самоврядування є власниками корпоративних прав.
7. Якщо кредитор подає заяву про порушення справи про
банкрутство стосовно боржника юридичної чи фізичної особи -
суб'єкта підприємницької діяльності, щодо якого вже порушено
справу про банкрутство, судам слід відмовляти у прийнятті такої
заяви на підставі частини другої статті 8 Закону ( 2343-12 ).
Порушення провадження у справі за заявою кредитора про
приєднання до вже порушеної справи про банкрутство підлягає
припиненню згідно з пунктом 1 частини першої статті 80
ГПК ( 1798-12 ) і в тому випадку, коли таке рішення прийнято після
порушення справи про банкрутство.
8. При невиконанні заявником вимог ухвали господарського суду
щодо публікації оголошення про порушення провадження у справі про
банкрутство у визначений строк суд залишає заяву про порушення
справи про банкрутство без розгляду на підставі частини
тринадцятої статті 11 Закону ( 2343-12 ). Застосування до даних
обставин статті 81 ГПК ( 1798-12 ) обґрунтоване, оскільки припис
ГПК ( 1798-12 ) щодо залишення позову без розгляду має
імперативний характер, а передбачена Законом ( 2343-12 ) підстава
для залишення заяви без розгляду є додатковою підставою для
вчинення дії, передбаченої статтею 81 ГПК ( 1798-12 ) в її
системному розумінні (співвідношення порядку та підстав).
9. Поновлення встановлених Законом ( 2343-12 ) строків
судових процедур банкрутства не передбачено, але ці строки може
бути продовжено судом у випадках, передбачених Законом
( 2343-12 ). Наприклад, за правилами частини першої статті 17 та
частини другої статті 22 Закону ( 2343-12 ) можуть бути продовжені
судом строки санації боржника та ліквідації банкрута.
Відповідно до статті 53 ГПК ( 1798-12 ) за заявою сторони,
прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати
причину пропуску встановленого законом процесуального строку
поважною і відновити пропущений десятиденний строк подання
заявником до офіційних друкованих органів оголошення про порушення
справи про банкрутство, передбачений частиною п'ятою статті 11, чи
шестимісячний строк подання плану санації, визначений у
частині шостій статті 18 Закону ( 2343-12 ), якщо судом не було
прийнято рішення про залишення заяви без розгляду. Проте не може
бути поновлено встановлений статтею 14 Закону ( 2343-12 ) строк
для подання вимог конкурсними кредиторами, оскільки цей строк є
граничним і поновленню не підлягає.
10. Відповідно до Закону ( 2343-12 ) і статей 4 та 5
ГПК ( 1798-12 ) у провадженні у справах про банкрутство місцеві
господарські суди виносять обов'язкові до виконання на всій
території України ухвали, а також приймають постанови про визнання
боржників банкрутами. Постанови місцевих господарських судів
приймаються іменем України.
Апеляційний і касаційний перегляд ухвал і постанов
господарських судів здійснюється у випадках, коли можливість їх
оскарження прямо передбачена законом ( 2343-12 ).
11. Правом оскарження судових рішень згідно зі статтею 1
Закону ( 2343-12 ) наділені: сторони - кредитор (представник
комітету кредиторів) і боржник (банкрут), - арбітражний керуючий
(розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна
(орган, уповноважений управляти майном боржника), а також у
випадках, передбачених Законом ( 2343-12 ), інші особи, які беруть
участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного
майна України, державний орган з питань банкрутства, представник
органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника,
права яких порушено таким рішенням.
Згідно із Законом України від 17 листопада 2005 р. N 3107-IV
( 3107-15 ) "Про внесення змін до деяких законів України щодо
уповноваженої особи господарського товариства в процедурах
банкрутства", який набрав чинності 13 грудня 2006 р., учасником
справи про банкрутство є також особа, яка уповноважена
акціонерами, учасниками товариства з обмеженою чи додатковою
відповідальністю, що володіють більш як половиною статутного
капіталу товариства.
Слід враховувати, що згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень
цього Закону ( 3107-15 ) його норми не застосовуються до
акціонерних товариств, щодо яких на дату набрання ним чинності
порушено провадження у справі про банкрутство, а також не
набувають прав відповідно до зазначеного Закону ( 3107-15 )
уповноважені особи акціонерів або учасників товариств з обмеженою
чи додатковою відповідальністю, щодо яких на дату набрання
чинності цим Законом ( 3107-15 ) провадження у справі про
банкрутство вже порушено.
12. Юридичні та фізичні особи, акціонери, учасники
господарських товариств, що не мають статусу сторони чи учасника у
справі про банкрутство, не мають права на оскарження судових
рішень у справі про банкрутство, а помилково порушене апеляційне і
касаційне провадження підлягають припиненню в порядку,
передбаченому статтею 80 ГПК ( 1798-12 ) на підставі статей 91 та
107 ГПК ( 1798-12 ) як такі, що не підлягають вирішенню в
господарських судах. В інших випадках такі скарги повертаються без
розгляду. Це стосується і скарг зазначених осіб на такі ухвали.
13. Законом ( 2343-12 ) виокремлено чотири категорії можливих
кредиторів з різним правовим статусом. Тому судам у провадженні у
справі про банкрутство слід враховувати особливості кожної з таких
категорій у виявленні кредиторів, порядку і черговості задоволення
їх вимог тощо.
Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які
виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та
вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних
кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника
виникли внаслідок правонаступництва та платежу за векселем на
підставі статей 43 та 70 Уніфікованого закону про переказні
векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією
1930 року ( 995_009 ).
Конкурсними кредиторами слід вважати кредиторів, термін
виконання вимог яких до боржника настав до дня порушення справи
про банкрутство боржника.
Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які
виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Отже, поточними кредиторами слід вважати тих кредиторів, термін
виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про
банкрутство.
Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати,
аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю
громадян, авторської винагороди - це кредитори, чиї вимоги до
боржника виникли як до, так і після порушення провадження у справі
про банкрутство.
Кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника.
Вимоги цієї категорії задовольняються в межах порушеної справи про
банкрутство, але не можуть бути підставою для порушення такої
справи, оскільки відповідно до частини другої статті 8 Закону
( 2343-12 ) господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про
порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів повністю
забезпечені заставою.
14. При визначенні розміру вимог за грошовими зобов'язаннями
господарським судам слід враховувати, що грошове зобов'язання
(абзац сьомий статті 1 Закону) ( 2343-12 ) - це зобов'язання
боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до
цивільно-правового договору та з інших підстав, передбачених
цивільним законодавством України.
До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються
недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до
господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок
заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати
авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками
(учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої
участі.
До складу грошових вимог кредитора зараховується
заборгованість за передані товари, виконані роботи і надані
послуги, сума кредитів та позики з урахуванням процентів, які
зобов'язаний сплатити боржник, а також індекс інфляції від суми
основного боргу та три проценти річних від простроченої суми,
нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (далі - ЦК).
Розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до
господарського суду заяви про порушення провадження у справі про
банкрутство, якщо інше не встановлено Законом ( 2343-12 ).
15. У заявах кредиторів про порушення справи про банкрутство
за вимогами, що випливають з цивільних зобов'язань, розмір цих
вимог має бути визначено виключно у грошовій формі. Кредитори,
вимоги яких випливають з інших, крім грошових, цивільних
зобов'язань, можуть подавати ці заяви лише у випадках, коли їх
вимоги визначені у грошовому зобов'язанні на підставі отриманих
кредиторами виконавчих документів чи внаслідок зміни способу
виконання за цими документами на підставі статті 33 Закону України
"Про виконавче провадження" ( 606-14 ), а також статті 121 ГПК
( 1798-12 ) чи статті 373 Цивільного процесуального кодексу
України ( 1618-15 ).
16. Вимоги кредиторів щодо виплати заборгованості із
заробітної плати працівникам боржника випливають із трудових
правовідносин сторін. Кредиторами за цим видом вимог є особи, з
якими боржник уклав трудовий договір, а підставою для цих вимог є
порушення працедавцем своїх зобов'язань за трудовим договором щодо
оплати праці. Згідно зі статтею 28 Закону України від 24 березня
1995 р. N 108/95-ВР ( 108/95-ВР ) "Про оплату праці" у разі
банкрутства підприємства зобов'язання перед працівниками такого
підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за
працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував
банкрутству, виконуються відповідно до Закону ( 2343-12 ).
Склад та розмір вимог за заробітною платою у справі про
банкрутство мають визначатися відповідно до положень Закону
України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ). Вимоги за заробітною
платою мають бути визначені кредиторами виключно у грошовому
виразі незалежно від форми виплати заробітної плати.
17. Судам необхідно враховувати, що під податком, збором
(обов'язковим платежем) на підставі статті 2 Закону України від
25 червня 1991 р. N 1251-XII ( 1251-12 ) "Про систему
оподаткування" (в редакції Закону від 18 лютого 1997 р.
N 77/97-ВР) ( 77/97-ВР ) слід розуміти обов'язковий внесок до
бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду,
здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються
законами України про оподаткування. Вичерпний перелік
загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових
платежів) встановлено статтями 14 та 15 цього Закону ( 1251-12 ).
Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не
передбачено зазначеним Законом ( 1251-12 ), сплаті не підлягають.
Передбачені Законом України від 4 грудня 1990 р. N 509-XII
( 509-12 ) "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції
Закону від 24 грудня 1993 р. N 3813-XII) ( 3813-12 ) пеня, штраф,
інші фінансові санкції, що застосовуються до платника податків за
порушення податкового законодавства, в перелік загальнодержавних
та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів),
передбачених статтями 14 та 15 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ), не включені.
Згідно з абзацом четвертим частини четвертої статті 12 Закону
( 2343-12 ) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів
не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші
санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань
і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових
платежів).
За змістом статті 12 Закону ( 2343-12 ) мораторій не зупиняє
виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після
введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але
пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне
виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових
платежів), що застосовуються до платника податків за порушення
податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма
визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії
мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний
із його суттю.
Вирішуючи питання про склад вимог з податками і зборами
(обов'язковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди
мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших фінансових
санкцій враховуються окремо в реєстрі вимог кредиторів і
задовольняються у шосту чергу в порядку черговості, встановленої
статтею 31 Закону ( 2343-12 ).
18. Відповідно до абзацу сьомого статті 1 Закону ( 2343-12 )
до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються
зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і
здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди.
Отже, у заявах кредиторів про порушення справи про банкрутство не
можуть враховуватися названі види вимог, а суди мають відмовляти у
прийнятті заяв з такими вимогами на підставі статей 1 та 8 Закону
( 2343-12 ).
19. Відповідно до абзацу сьомого статті 1 Закону ( 2343-12 )
до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються
зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної
особи, що виникли з такої участі. Тому вимоги, що випливають з
корпоративних прав, зокрема отримання певної частки прибутку
(дивідендів) та активів у разі ліквідації боржника (банкрута), не
можуть задовольнятися в межах провадження у справі про
банкрутство, а тому суди мають відхиляти такі вимоги кредиторів на
підставі статті 1 Закону ( 2343-12 ).
20. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються
вимоги уповноважених органів державної влади та органів місцевого
самоврядування щодо стягнення адміністративно-господарських
санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського,
валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про
ціноутворення, господарських санкцій, які задовольняються у
шосту чергу, передбачену статтею 31 Закону ( 2343-12 ).
21. За змістом статей 1 та 5 Закону ( 2343-12 ) боржником у
справі про банкрутство може бути фізична чи юридична особа, яка в
установленому порядку отримала статус суб'єкта підприємницької
діяльності, а також юридична особа, яка діє у формі споживчого
товариства, благодійного чи іншого фонду.
22. Законодавством встановлено деякі обмеження щодо порушення
провадження у справі про банкрутство стосовно окремих суб'єктів чи
застосування щодо них процедур, передбачених Законом ( 2343-12 ).
Згідно з частиною шостою статті 5 Закону ( 2343-12 ) справи
про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства,
шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики,
шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації
та корпоратизації, у статутних фондах яких частка держави
становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався,
можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку
виконання плану приватизації (розміщення акцій).
Початком виконання плану приватизації згідно зі статтею 11
Закону України від 4 березня 1992 р. N 2163-XII ( 2163-12 ) "Про
приватизацію державного майна" (у редакції Закону від 19 лютого
1997 р. N 89/97-ВР) ( 89/97-ВР ) слід вважати дату затвердження
плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих
акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та
корпоратизації уповноваженими органами приватизації.
Відповідно до припису абзацу шостого пункту 1 розділу VII
"Прикінцеві положення" Закону ( 2343-12 ) справи про банкрутство
гірничих підприємств (гірничодобувні підприємства, шахти, рудники,
копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики,
шахтовуглебудівні підприємства), у статутних фондах яких частка
держави становить не менше 25 відсотків, не порушуються з дня
набрання чинності Законом ( 2343-12 ) до 1 січня 2010 року.
23. Згідно з частиною сьомою статті 5 Закону ( 2343-12 ) його
положення не застосовуються до юридичних осіб - казенних
підприємств, а отже, щодо підприємств цієї категорії не може бути
порушено справу про банкрутство.
24. Частиною восьмою статті 5 Закону ( 2343-12 ) та Рішенням
КСУ від 20 червня 2007 року N 5-рп ( v005p710-07 ) у справі щодо
офіційного тлумачення положень частини восьмої статті 5 Закону
( 2343-12 ) визначено, що положення Закону ( 2343-12 ) не
застосовуються до юридичних осіб - унітарних підприємств, що є
об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно
на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого
самоврядування прийнято рішення про заборону банкрутства такого
підприємства.
25. Відповідно до статті 2 ГПК ( 1798-12 ) та частини другої
статті 6 Закону ( 2343-12 ) господарський суд порушує справу про
банкрутство за письмовою заявою кредитора чи боржника.
Законом встановлено різні підстави порушення провадження у
справі про банкрутство залежно від того, хто саме (кредитор чи
боржник) звертається до господарського суду з відповідною заявою.
26. За заявою кредитора (кредиторів) справа про банкрутство
порушується господарським судом за наявності підстав, передбачених
у частині третій статті 6 Закону ( 2343-12 ). Цими підставами є
підтверджені відповідними документами фактичні дані про те, що: - вимоги кредитора (кредиторів), які подали таку заяву, є
безспірними; - боржником прострочено тримісячний строк виконання свого
зобов'язання перед ініціюючим справу кредитором (кредиторами); - сукупний мінімальний розмір вимог ініціюючого кредитора
(кредиторів) становить не менше трьохсот мінімальних розмірів
заробітної плати.
Відповідно до визначення терміна "неплатоспроможність", що
міститься в абзаці другому статті 1 Закону ( 2343-12 ), для
порушення справи про банкрутство боржника не вимагається
встановлення даних про перевищення сумарного розміру його
заборгованості над вартістю всіх майнових активів боржника за
даними бухгалтерського обліку чи фінансової звітності.
27. За змістом частини третьої статті 6 та частин першої і
восьмої статті 7 Закону ( 2343-12 ) справа про банкрутство
порушується господарським судом лише в разі підтвердження
кредитором (кредиторами) своєї (своїх) вимоги (вимог) до
неплатоспроможного боржника документами, що свідчать про їх
безспірність. Тому судам на підставі частини другої статті 8
Закону ( 2343-12 ) та пункту 3 частини першої статті 63
ГПК України ( 1798-12 ) слід відмовляти у прийнятті заяв кредитора
(кредиторів) про порушення справи про банкрутство, якщо
безспірність його (їх) вимог не підтверджено відповідними
документами.
Безспірність вимог кредитора (кредиторів) за грошовими
зобов'язаннями та щодо виплати заборгованості із заробітної плати
підтверджується виконавчими документами, виключний перелік яких
передбачено у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ).
28. До розрахункових документів, за якими відповідно до
законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника у
безспірному порядку, належать платіжні вимоги (пункт 1.25 статті 1
і стаття 26 Закону України від 5 квітня 2001 р. N 2346-III
( 2346-14 ) "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Не виконані банком через брак коштів на рахунку боржника платіжні
вимоги є доказом неплатоспроможності боржника та безспірності
вимог його кредитора (кредиторів), до яких відносяться як
стягувачі за виконавчими документами, так і отримувачі за
договірним списанням коштів.
29. У разі подання органами державної податкової служби заяв
про порушення справи про банкрутство безспірними слід вважати лише
вимоги про стягнення податкового боргу (недоїмки), визначення
якого наведено в пункті 1.3 статті 1 Закону України від 21 грудня
2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами". Безспірність вимог щодо стягнення недоїмок зі сплати
податків і зборів (обов'язкових платежів) має підтверджуватися
документами про узгодження суми податкового зобов'язання.
Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником
податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня
подання такої податкової декларації (пункт 5.1 статті 5 цього
Закону) ( 2181-14 ).
Податкове зобов'язання платника податків, нараховане
контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4
цього Закону ( 2181-14 ), вважається узгодженим у день отримання
платником податків податкового повідомлення.
Якщо платник податків вважає, що контролюючий орган
неправильно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв
рішення з порушенням законодавства, податкове зобов'язання
вважається узгодженим з дня прийняття рішення в адміністративному
чи судовому порядку (пункт 5.2.2 статті 5 та пункт 16.2
статті 16).
Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена
платником податків у строки, визначені статтею 5 цього Закону
( 2181-14 ), визнається сумою податкового боргу платника податків
(пункт 5.4.1 статті 5).
30. Відповідно до норм законодавства про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування, які регулюють питання
відповідальності за несвоєчасну та неповну сплату страхових
внесків, вимоги щодо їх стягнення визнаються безспірними, а самі
ці вимоги підтверджуються документами обліку страхових внесків, що
складаються цільовими страховими фондами з відповідних видів
страхування.
За змістом частини четвертої статті 12 Закону ( 2343-12 ) не
нараховуються штраф та пеня за невиконання чи неналежне виконання
зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування та інші види загальнодержавного
соціального страхування, зокрема: страхування у зв'язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
народженням та похованням; страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності; страхування на випадок безробіття.
31. Терміном, з якого має обчислюватися мінімальний
тримісячний строк прострочення боржником виконання свого
зобов'язання, є момент у часі, з настанням якого це зобов'язання
мало бути виконано боржником згідно з вказівками закону або
договору.
Строк виконання цивільних зобов'язань взагалі і грошових
зокрема визначається за правилами, встановленими статтею 530
ЦК ( 435-15 ).
Строки виплати заробітної плати визначаються за правилами
статті 24 Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ).
Строки сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)
визначаються за правилами статті 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та відповідних законів з
питань оподаткування.
Строки сплати страхових внесків на загальнообов'язкове
державне соціальне страхування визначаються за правилами законів
про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та
прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.
32. Відповідно до частини першої статті 9 Закону ( 2343-12 )
суд має повертати заяву кредитора про порушення справи про
банкрутство, якщо заявником не дотримано мінімального тримісячного
строку прострочення боржником виконання свого зобов'язання. За
змістом приписів частин восьмої та десятої статті 7 Закону
( 2343-12 ) кредитор має у цей тримісячний строк здійснити заходи
щодо стягнення боргу шляхом пред'явлення виконавчого документа до
виконання відповідно до вимог Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ), зокрема з дня винесення постанови
державним виконавцем про порушення виконавчого провадження, чи
погашення податкового боргу за вимогами Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) і додати докази цього
до своєї заяви.
33. Відповідно до частини другої статті 8 Закону ( 2343-12 )
суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про
порушення справи про банкрутство, якщо, зокрема, вимоги
кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство,
в сумі становлять менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної
плати, якщо інше не передбачено цим Законом ( 2343-12 ). У
визначенні сукупного мінімального розміру вимог ініціюючого
кредитора (кредиторів) судам слід керуватися статтею 3 Закону
України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), статтею 95 Кодексу
законів про працю України ( 322-08 ) та відповідними статтями
Закону України про Державний бюджет України на визначений рік
( 835-17 ).
34. Справа про банкрутство порушується господарським судом за
заявою боржника за наявності хоча б однієї з підстав, передбачених
частиною п'ятою статті 7 та статтями 51, 53 Закону ( 2343-12 ).
З метою проведення процедури санації до подання кредиторами
заяви про порушення справи про банкрутство керівник боржника має
право подати згідно з вимогами статей 7 та 53 Закону ( 2343-12 )
заяву про порушення справи про банкрутство за наявності рішення
органу, до повноважень якого згідно із законодавством або
установчими документами боржника віднесено право приймати рішення
про звернення до господарського суду із заявою про порушення
справи про банкрутство боржника та за наявності плану санації і
письмової згоди кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує
50 відсотків кредиторської заборгованості боржника за даними
бухгалтерського обліку, на впровадження зазначеного плану та на
призначення керуючим санацією керівника боржника.
35. Після залишення заяви первісного заявника без розгляду
або її відкликання заявником до порушення справи про банкрутство
господарський суд вирішує питання про порушення провадження у
справі про банкрутство за заявою іншого кредитора відповідно до
календарної черговості її надходження до господарського суду.
У разі помилкового порушення двох або більше справ про
банкрутство одного і того ж боржника підлягають припиненню
провадження з усіх справ, крім справи, що була порушена першою.
36. Законом ( 2343-12 ) не врегульовано подальшого перебігу
провадження у справі у випадках, коли у встановленому
законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора
(кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про
банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про
банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона
порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід
припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої
статті 40 Закону ( 2343-12 ) (за відсутності інших підстав для
такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80
ГПК України ( 1798-12 ) (за відсутністю предмету спору).
37. Відповідно до частини першої статті 11 Закону ( 2343-12 )
провадження у справі про банкрутство порушується ухвалою
господарського суду не пізніше ніж на п'ятий день з дня
надходження до суду заяви про порушення провадження у справі.
Загальними наслідками порушення провадження у справі є введення
процедури розпорядження майном боржника, крім випадків,
передбачених законодавством, а також мораторію на задоволення
вимог кредиторів.
Копія ухвали про порушення провадження у справі про
банкрутство надсилається боржнику, кредитору (кредиторам) та іншим
учасникам провадження, які беруть або мають право взяти участь у
цій справі (власнику майна, органу, уповноваженому управляти
майном боржника, органу місцевого самоврядування та іншим),
державному органу з питань банкрутства, органу державної
податкової служби, місцевому суду загальної юрисдикції та органу
державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника,
державному реєстратору, що здійснює реєстрацію юридичних осіб та
фізичних осіб - підприємців (стаття 39 Закону України від
15 травня 2003 р. N 755-IV ( 755-15 ) "Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
У разі вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів
копія ухвали подається також установам, що здійснюють реєстрацію
нерухомого майна, транспортних засобів та заборон на користування
та (або) розпорядження цими об'єктами (бюро технічної
інвентаризації, нотаріуси, органи ДАІ МВС України та інші),
установам банків, що обслуговують рахунки боржника, незалежним
реєстраторам, особам, які ведуть облік цінних паперів, що належать
боржнику (зберігачу, депозитарію, утримувачу), а також
реєстраторам Державного реєстру обтяжень рухомого майна для
здійснення відповідної реєстрації у встановленому законодавством
порядку.
Ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство
набирає чинності з дня її винесення і може бути оскаржена тільки в
частині призначення розпорядника майна (частина шоста статті 13
Закону) ( 2343-12 ) та вжиття заходів щодо забезпечення вимог
кредиторів.
38. Відповідно до статті 1 Закону ( 2343-12 ) термін
"мораторій на задоволення вимог кредиторів" (далі - мораторій)
визначено як зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і
зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),
термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і
припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих
зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про
введення мораторію.
Згідно з частиною першою статті 11 та частиною четвертою
статті 12 Закону ( 2343-12 ) мораторій вводиться одночасно з
порушенням провадження у справі про банкрутство, про що
зазначається в ухвалі господарського суду. Згідно з
частиною сьомою статті 12 Закону ( 2343-12 ) дія мораторію
припиняється з дня припинення провадження у справі про
банкрутство. Тому суди мають враховувати, що дія мораторію триває
протягом усього строку провадження у справі про банкрутство,
включаючи усі його процедури, за винятками, передбаченими Законом
( 2343-12 ).
39. Згідно з частиною шостою статті 12 Закону ( 2343-12 ) дія
мораторію не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів,
авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та
життю громадян.
Дія мораторію не поширюється також на задоволення вимог
кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому
статтею 14 Закону ( 2343-12 ), або керуючим санацією згідно з
планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором
у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому
статтею 31 Закону ( 2343-12 ). Проте слід враховувати, що Законом
України від 7 березня 2002 р. N 3088-III ( 3088-14 ) "Про внесення
змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом" зі статті 14 Закону ( 2343-12 )
виключено норми, які дозволяли боржникові при проведенні процедури
розпорядження майном одночасно задовольняти вимоги кредиторів
відповідно до реєстру вимог кредиторів (далі - реєстр). Тому
боржнику дозволяється під час процедури розпорядження майном
задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з
частиною шостою статті 12 Закону ( 2343-12 ) не поширюється дія
мораторію. Задоволення, отримане кредитором внаслідок дій
боржника, що порушують правила про режим мораторію, за позовом
арбітражного керуючого має повертатися боржникові (або в
ліквідаційну масу) на підставі статей 1212-1214 ЦК ( 435-15 ).

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »