Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо [...]
Конституційний Суд; Рішення від 20.10.201112-рп/2011
Документ v012p710-11, чинний, поточна редакція — Прийняття від 20.10.2011
 

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням
Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення
положення частини третьої статті 62
Конституції України

м. Київ Справа N 1-31/2011
20 жовтня 2011 року
N 12-рп/2011

Конституційний Суд України у складі суддів:
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича, Бринцева Василя Дмитровича, Вдовіченка Сергія Леонідовича - доповідача, Винокурова Сергія Маркіяновича, Гультая Михайла Мирославовича, Запорожця Михайла Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Овчаренка В'ячеслава Андрійовича, Сергейчука Олега Анатолійовича, Стецюка Петра Богдановича, Стрижака Андрія Андрійовича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення
положення частини третьої статті 62 Конституції України
( 254к/96-ВР ) "обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах,
одержаних незаконним шляхом".
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання Служби безпеки України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 93 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є практична
необхідність в офіційному тлумаченні зазначеного положення.
Заслухавши суддю-доповідача Вдовіченка С.Л. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Служба безпеки
України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням
дати офіційне тлумачення положення частини третьої статті 62
Конституції України ( 254к/96-ВР ) "обвинувачення не може
ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом" у
взаємозв'язку з положеннями:
- частини другої статті 65 Кримінально-процесуального кодексу
України ( 1001-05 ) (далі - Кодекс), згідно з якими докази у
кримінальній справі встановлюються, зокрема, протоколами слідчих і
судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними
уповноваженими органами за результатами здійснення
оперативно-розшукових заходів;
- статті 2, частини другої статті 5 (у поданні - частини
третьої статті 5), статті 8 Закону України "Про
оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року
N 2135-XII ( 2135-12 ) (далі - Закон), що визначають поняття
оперативно-розшукової діяльності, права підрозділів, у тому числі
Служби безпеки України, які здійснюють оперативно-розшукову
діяльність, а також суб'єктів, яким заборонено проведення
оперативно-розшукової діяльності.
Практичну необхідність в офіційному тлумаченні зазначеного
положення суб'єкт права на конституційне подання обґрунтовує
неоднозначною судовою практикою оцінки допустимості доказів у
кримінальних справах. На його думку, подані будь-якою особою
відповідно до частини другої статті 66 Кодексу ( 1001-05 ) докази
не відповідають вимогам допустимості, якщо вони одержані з
порушеннями, пов'язаними як з незаконним обмеженням основоположних
прав і свобод людини, закріплених в Конституції України
( 254к/96-ВР ), так і з порушенням закону, зокрема, внаслідок
діяльності, яка має формальні ознаки оперативно-розшукової
діяльності відповідно до статті 2 Закону ( 2135-12 ) і "в
порушення частини третьої статті 5 цього Закону ( 2135-12 )
здійснюється особами, які безпідставно перебирають на себе функції
відповідних державних органів, уповноважених на здійснення
оперативно-розшукової діяльності". Органи дізнання, досудового
слідства та суду і їх посадові особи не мають права визнавати
фактичні дані доказами у кримінальній справі у зв'язку з
незаконним шляхом їх одержання в розумінні положень
частини третьої статті 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання
висловили Голова Верховної Ради України, Генеральна прокуратура
України, Міністерство внутрішніх справ України, науковці
Національної академії прокуратури України, Національної академії
Служби безпеки України, Національного університету "Юридична
академія України імені Ярослава Мудрого", Національного
університету "Одеська юридична академія".
3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені у
конституційному поданні питання, виходить з такого.
3.1. Україна є демократична, правова держава, в якій людина,
її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та
їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а
утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним
обов'язком (статті 1, 3 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і
свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають
рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом
(стаття 21, частина перша статті 24 Основного Закону України)
( 254к/96-ВР ).
Конституція України ( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу,
а її норми є нормами прямої дії; в Україні визнається і діє
принцип верховенства права (стаття 8 Основного Закону України)
( 254к/96-ВР ).
Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні
злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в
першому реченні частини третьої статті 62 Конституції України
( 254к/96-ВР ), а згідно з частиною другою її статті 64 ця
гарантія не може бути обмежена.
Основний Закон України ( 254к/96-ВР ), гарантуючи права і
свободи особи, вимагає від неї певної поведінки щодо інших осіб та
держави в цілому, встановлює відповідні вимоги та обмеження.
Кожен має право на повагу до його гідності, на свободу та
особисту недоторканність, кожному гарантується недоторканність
житла (частина перша статті 28, частина перша статті 29,
частина перша статті 30 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Кожен
зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України
( 254к/96-ВР ) та законів України, не посягати на права і свободи,
честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Основного
Закону України) ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України
( 254к/96-ВР ) кожен має право вільно збирати, зберігати,
використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший
спосіб - на свій вибір. Однак здійснення цього права може бути
обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної
цілісності або громадського порядку з метою запобігання
заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту
репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню
інформації, одержаної конфіденційно, або підтримання авторитету і
неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Основного
Закону України) ( 254к/96-ВР ).
Згідно з частинами першою, другою статті 32 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) ніхто не може зазнавати втручання в його
особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією
України ( 254к/96-ВР ); не допускається збирання, зберігання,
використання та поширення конфіденційної інформації про особу без
її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах
національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційний Суд України в пункті 1 резолютивної частини Рішення
від 30 жовтня 1997 року N 5-зп ( v005p710-97 ) (справа
К.Г. Устименка) зазначив, що до конфіденційної інформації,
зокрема, належать відомості про особу (освіта, сімейний стан,
релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий
стан та інші персональні дані). Щодо неможливості державних
органів втручатися в особисте та сімейне життя людини, а також
безпідставно отримувати відомості особистого характеру
Конституційний Суд України наголосив у підпункті 4.2 пункту 4
мотивувальної частини Рішення від 6 жовтня 2010 року N 21-рп/2010
( v021p710-10 ) у справі про корупційні правопорушення та введення
в дію антикорупційних законів.
Стаття 31 Конституції України ( 254к/96-ВР ) гарантує кожному
таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції. Винятки можуть встановлюватися лише судом у
випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи
з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо
іншими способами одержати інформацію неможливо.
Конституційний Суд України, розглядаючи цю справу, бере до
уваги практику Європейського суду з прав людини, який у своїх
рішеннях встановлював наявність порушення Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод 1950 року ( 995_004 ) (далі -
Конвенція), коли у процесі одержання доказів обмежувалися права і
свободи, гарантовані Конвенцією ( 995_004 ), зокрема її статтею 6
"Право на справедливий суд", статтею 8 "Право на повагу до
приватного і сімейного життя".
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово
зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного
права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні
оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра
де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54
рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009
року), а порядок збирання доказів, передбачений національним
правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією
( 995_004 ), а саме: на свободу, особисту недоторканність, на
повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції,
на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) ( 995_004 ) тощо.
Таким чином, даючи офіційне тлумачення положення частини
третьої статті 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
Конституційний Суд України виходить з того, що обвинувачення особи
у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у
результаті порушення або обмеження її конституційних прав і
свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України
( 254к/96-ВР ) допускає такі обмеження.
3.2. Конституційний Суд України вважає, що положення частини
третьої статті 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно
до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних
незаконним шляхом, безпосередньо пов'язане з положенням
частини першої цієї статті, згідно з яким особа вважається
невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку.
Верховна Рада України відповідно до пункту 3 частини першої
статті 85, пунктів 1, 14 частини першої статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) законодавчо визначила повноваження органів
дізнання і слідства щодо одержання фактичних даних, що можуть бути
визнані доказами і які суд оцінює на предмет законності
(допустимості), а також компетенцію органів прокуратури, які
згідно з пунктом 3 статті 121 Основного Закону України
( 254к/96-ВР ) здійснюють нагляд за додержанням законів органами,
що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове
слідство.
Збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку,
передбаченому законом. Відповідно до статті 65 Кодексу ( 1001-05 )
доказами в кримінальній справі є фактичні дані, на підставі яких у
визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд
встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного
діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини,
що мають значення для правильного вирішення справи
(частина перша); ці дані встановлюються показаннями свідка,
потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експерта,
речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами
з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за
результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами
(частина друга). Перелік суб'єктів, які можуть подавати докази,
визначено у статті 66 Кодексу ( 1001-05 ).
Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в
кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані
відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.
Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією
забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному
процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) "обвинувачення не може ґрунтуватися на
доказах, одержаних незаконним шляхом" дає підстави для висновку,
що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване
фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з
порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з
порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання
фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
3.3. Оперативно-розшукові заходи можуть проводитися виключно
визначеними в Законі державними органами та їх посадовими особами,
які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами
України (частина друга статті 19 Основного Закону України)
( 254к/96-ВР ).
У Законі ( 2135-12 ) врегульовано зміст, завдання, принципи
оперативно-розшукової діяльності, порядок її здійснення, обов'язки
та права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову
діяльність, та визначено перелік відповідних дій, які можуть ними
вчинятися в процесі такої діяльності. Оперативно-розшукова
діяльність - це система гласних і негласних пошукових,
розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із
застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів; її
завданням є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні
діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена
Кримінальним кодексом України ( 2341-14 ), про
розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних
держав та організацій з метою припинення правопорушень та в
інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації
в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави;
оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах, зокрема,
законності та дотримання прав і свобод людини (статті 1, 2, 4, 5,
7, 8 Закону) ( 2135-12 ).
Тимчасове обмеження конституційних прав і свобод громадян під
час здійснення оперативно-розшукової діяльності уповноваженим
органом, посадовою особою можливе лише у випадках, передбачених
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), та в порядку, встановленому
законами України, з метою захисту прав і свобод інших людей, в
інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або
громадського порядку, економічного добробуту та прав людини; у
випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з
безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні
злочину; з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час
розслідування кримінальної справи. Підстави і порядок здійснення
заходів, пов'язаних із тимчасовим обмеженням конституційних прав і
свобод людини і громадянина, визначені Кодексом ( 1001-05 ),
Законом ( 2135-12 ), законами України "Про міліцію" ( 565-12 ),
"Про прокуратуру" ( 1789-12 ), "Про Службу безпеки України"
( 2229-12 ), "Про Державну прикордонну службу України" ( 661-15 ),
"Про контррозвідувальну діяльність" ( 374-15 ), "Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"
( 3341-12 ).
Системний аналіз положень Кодексу ( 1001-05 ) та Закону
( 2135-12 ) дає підстави стверджувати, що проведення
оперативно-розшукових заходів або використання засобів для
отримання фактичних даних повинно відбуватися виключно з
дотриманням прав і свобод людини і громадянина, у передбачених
законом випадках та у відповідному процесуальному порядку особами
або підрозділами, які уповноважені здійснювати
оперативно-розшукову діяльність. Недотримання Конституції України
( 254к/96-ВР ) та порушення особами, уповноваженими здійснювати
оперативно-розшукову діяльність, вимог Кодексу ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ), Закону ( 2135-12 ), інших законів України при одержанні
фактичних даних є підставою для визнання зібраних у такий спосіб
доказів недопустимими.
3.4. Оперативно-розшукова діяльність здійснюється виключно
оперативними підрозділами органів, визначених у частині першій
статті 5 Закону ( 2135-12 ). Відповідно до частини другої вказаної
статті проведення оперативно-розшукової діяльності громадськими,
приватними організаціями та особами, іншими органами чи їх
підрозділами, крім визначених у частині першій цієї статті,
заборонено. Така заборона пов'язана з тим, що здійснення не
уповноваженими фізичними або юридичними особами на власний розсуд
будь-яких заходів, які віднесені до оперативно-розшукової
діяльності (мають ознаки оперативно-розшукової діяльності),
порушує не лише законодавчі положення, а й конституційні права і
свободи людини і громадянина.
Конституційний Суд України виходить з того, що фактичні дані
про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не
тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених
на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які
здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи,
або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях,
так і ззовні.
При оцінюванні на предмет допустимості як доказів у
кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про
скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку,
передбаченому частиною другою статті 66 Кодексу ( 1001-05 ),
необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий)
характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та
цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.
Конституційний Суд України вважає, що подані будь-якою
фізичною або юридичною особою згідно з частиною другою статті 66
Кодексу ( 1001-05 ) речі або документи (фактичні дані) не
відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з
порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених в
Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема внаслідок
цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових
заходів, передбачених Законом ( 2135-12 ).
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що
положення статті 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) спрямовані
на забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Тому положення
першого речення частини третьої цієї статті "обвинувачення не може
ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом" слід
розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може
ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті
оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без
дотримання конституційних положень або з порушенням порядку,
встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення
цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням
заходів, передбачених Законом України "Про оперативно-розшукову
діяльність" ( 2135-12 ), особою, не уповноваженою на здійснення
такої діяльності.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 65, 67, 69,
95 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. В аспекті конституційного подання щодо суб'єктів одержання
доказів у кримінальній справі в результаті здійснення
оперативно-розшукової діяльності положення першого речення
частини третьої статті 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах,
одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у
вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних,
одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності
уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень
або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних
шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із
застосуванням заходів, передбачених Законом України "Про
оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ), особою, не
уповноваженою на здійснення такої діяльності.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...