Документ v012p710-98, поточна редакція — Редакція від 09.07.1998

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним зверненням Київської міської ради
професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини
третьої статті 21 Кодексу законів про працю України
(справа про тлумачення терміну "законодавство")

м. Київ, 9 липня 1998 року Справа N 17/81-97
N 12-рп/98 N 1-1/98
vd980709 vn12-рп/98

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Тимченка Івана Артемовича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Козюбри Миколи Івановича, Корнієнка Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мартиненка Петра Федоровича, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича - суддя-доповідач, Скоморохи Віктора Єгоровича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни,

розглянув на пленарному засіданні у письмовому слуханні справу про
офіційне тлумачення положення частини третьої статті 21 Кодексу
законів про працю України ( 322-08 ), за яким сфера застосування
контрактної форми трудового договору визначається законодавством.
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 42 і 43
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне звернення Київської міської ради професійних
спілок.
Підставою для розгляду справи відповідно до статті 94 Закону
України "Про Конституційний Суд України" є наявність
неоднозначного розуміння при застосуванні окремими органами
державної влади, а також підприємствами, установами та
організаціями положення частини третьої статті 21 Кодексу законів
про працю України, за яким сфера застосування контракту
визначається законодавством.
Заслухавши суддю-доповідача Селівона Миколу Федосовича та
дослідивши матеріали справи, в тому числі й висновки з цього
питання відповідних державних, профспілкових органів, наукових
установ, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне звернення - Київська міська
рада професійних спілок - просить дати офіційне тлумачення терміну
"законодавство", що міститься у частині третій статті 21 Кодексу
законів про працю України, яким визначається сфера застосування
контракту як особливої форми трудового договору.
Київська міська рада професійних спілок вважає, що поняттям
"законодавство" охоплюються лише закони, а тому тільки ними
повинна встановлюватися сфера застосування контракту. На практиці
контрактна форма трудового договору часто впроваджується
підзаконними актами, зокрема указами Президента України,
постановами Кабінету Міністрів України, чим, на думку суб'єкта
звернення, порушуються конституційні права громадян на працю.
2. Конституція України ( 254к/96-ВР ) значно розширила коло
питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються
виключно законами України як актами вищої після Конституції
України юридичної сили в системі нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають
регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути
(права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори,
референдум; організація і діяльність органів законодавчої,
виконавчої та судової влади тощо).
Визнаючи важливість права на працю як основи життєдіяльності
людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові
права громадян (статті 43, 44, 45, 46) і встановлює, що основи
соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади
регулювання праці і зайнятості визначаються виключно законами
України (пункт 6 частини першої статті 92).
Разом з тим особливістю правового регулювання трудових
відносин є те, що вони регламентуються розгалуженою системою
нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів, у тому числі
за участю трудових колективів та профспілок. Найбільш соціально
важлива частина трудових відносин, яка охоплюється конституційним
поняттям "засади регулювання праці і зайнятості", визначається
лише законом, решта - законами, постановами Верховної Ради
України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України,
актами центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, генеральними, галузевими,
регіональними, тарифними та іншими угодами, які укладаються на
дво-, тристоронній основі між представниками працівників та
роботодавців і компетентним державним органом, а також актами
(договорами), прийнятими на підприємстві, в установі, організації
власником або уповноваженим ним органом самостійно, разом чи за
погодженням з трудовим колективом або профспілковим комітетом.
3. Розгалужена і багаторівнева система джерел трудового права
дістала своє відображення у термінах, що використовуються в
Кодексі законів про працю України. Зокрема, такі терміни, як
"закони", "законодавчі акти", "законодавство", "міжнародні
договори", "договір", "угода", "колективний договір" тощо, що
вживаються у Кодексі, визначають певний вид нормативних актів, які
залежно від предмета регулювання трудових відносин регламентують
інститути трудового права, конкретні трудові відносини чи їх
окремі елементи.
Найбільш поширеним у Кодексі законів про працю України є
термін "законодавство". Стаття 4 Кодексу визначає, що
законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю
України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих
відповідно до нього.
Термін "законодавство" досить широко використовується у
правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та
інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу
сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей
термін без визначення його змісту використовує і Конституція
України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У
законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що
регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних
маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в
поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти
Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету
Міністрів України, а в деяких випадках - також і
нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" в
цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не
визначено.
4. Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про
працю України трудовий договір - це індивідуальна угода між
працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового
договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і
відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови
матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання
договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою
сторін (частина третя цієї статті).
Шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни
реалізують своє конституційне право на працю, добровільно
вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових
прав і обов'язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з
яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових
правовідносин. Саме тому основні елементи інституту трудового
договору (порядок укладення трудового договору, його зміст,
гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового
договору, підстави припинення договору тощо) як такі, що мають
засадничий характер, повинні врегульовуватись лише законом.
Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи
заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку
вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право
забезпечується обов'язком держави створювати громадянам умови для
повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі
професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми
професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів
відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право
громадянина не може пов'язуватись лише з певною формою трудового
договору, який укладається громадянином відповідно до його
волевиявлення.
Враховуючи викладене та виходячи зі змісту частини третьої
статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти
можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і
постановами Верховної Ради України, указами Президента України,
декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в
межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави
держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів
України як вищого органу у системі органів виконавчої влади
(стаття 113 Конституції України) обов'язкові до виконання на
території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони
встановлюють загальнообов'язкові правила, мають універсальний
характер і є складовою частиною законодавства України.
Частиною національного законодавства є також, відповідно до
статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
5. Контракт як особлива форма трудового договору повинен
спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та
самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності
й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови
контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним
законодавством, угодами і колективним договором, вважаються
недійсними (стаття 9 Кодексу законів про працю України).
Незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі
законів про працю України та інших актах трудового законодавства і
спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових
договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть
передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як
правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена
відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання
договору тощо. Тому сфера застосування контракту під час
оформлення трудових відносин не може бути безмежною.
Конституційний Суд України на підставі аналізу матеріалів
справи вважає, що останнім часом відбувається необгрунтоване
розширення сфери застосування контракту, яка виходить навіть за
межі, визначені законами України, актами Президента України та
Кабінету Міністрів України. Все це не сприяє створенню умов для
повного здійснення громадянами права на працю, ускладнює становище
працівників, знижує реальність гарантій трудових прав громадян,
встановлених Конституцією і законами України.
Виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту
прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення,
додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної
організації праці N 158 про припинення трудових відносин з
ініціативи підприємця ( 993_005 ) Конституційний Суд України
визнає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери
застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної
Ради України.
Тим більше, контрактна форма трудового договору не може
впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів
виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також
колективними договорами і угодами та іншими локальними
нормативними актами.
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63, 94 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Термін "законодавство", що вживається у частині третій
статті 21 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) щодо
визначення сфери застосування контракту як особливої форми
трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони
України, чинні міжнародні договори України, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також
постанови Верховної Ради України, укази Президента України,
декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах
їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів
України.
2. Рішення Конституційного Суду України набуває чинності з
дня його офіційного оприлюднення.
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ


Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору