Документ v031p710-09, чинний, поточна редакція — Прийняття від 10.12.2009

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним зверненням
приватного підприємства "Автосервіс"
щодо офіційного тлумачення положень
статей 177, 760, частини другої статті 777
Цивільного кодексу України
(справа про переважне право наймача
на придбання військового майна)

м. Київ Справа N 1-46/2009
10 грудня 2009 року
N 31-рп/2009

Конституційний Суд України у складі суддів:
Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича - доповідача, Бринцева Василя Дмитровича, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Головіна Анатолія Сергійовича, Джуня В'ячеслава Васильовича, Домбровського Івана Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Мачужак Ярослави Василівни, Нікітіна Юрія Івановича, Стецюка Петра Богдановича, Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
зверненням приватного підприємства "Автосервіс" щодо офіційного
тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777
Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV
( 435-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., NN 40-44,
ст. 356) (далі - Кодекс).
Приводом для розгляду справи відповідно до статті 42 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало
конституційне звернення юридичної особи.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність
неоднозначного застосування положень статей 177, 760, частини
другої статті 777 Кодексу ( 435-15 ), що, як вважає суб'єкт права
на конституційне звернення, може призвести до порушення його
конституційних прав і свобод.
Заслухавши суддю-доповідача Бауліна Ю.В. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне звернення - приватне
підприємство "Автосервіс" - звернувся до Конституційного Суду
України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статей
177, 760, частини другої статті 777 Кодексу ( 435-15 ).
Практичну необхідність в офіційному тлумаченні автор
клопотання аргументує тим, що суди загальної юрисдикції
неоднозначно розуміють та застосовують зазначені норми Кодексу
( 435-15 ), що може призвести до порушення передбаченого частиною
другою статті 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) його права
набувати у приватну власність майно у встановленому законом
порядку.
Так, при розгляді спору щодо набуття приватним підприємством
"Автосервіс" права приватної власності на військове майно з
підстав, передбачених частиною другою статті 777 Кодексу
( 435-15 ), Вищий господарський суд України у постанові від
30 листопада 2005 року вказав на те, що ці положення Кодексу
( 435-15 ) поширюються на відчуження військового майна з державної
власності. При цьому була скасована як незаконна постанова
Київського апеляційного господарського суду від 14 липня
2005 року, що ґрунтувалася на протилежній позиції. З таким
висновком суду касаційної інстанції погодився і Верховний Суд
України, про що свідчить його ухвала від 9 лютого 2006 року про
відмову у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку
цієї постанови Вищого господарського суду України.
Аналогічну позицію Вищий господарський суд України виклав у
постановах від 5 грудня 2007 року, 18 грудня 2008 року. Однак при
їх касаційному перегляді Верховний Суд України у постановах від
12 лютого 2008 року, 24 березня 2009 року висловив іншу позицію з
огляду на приписи законів України "Про правовий режим майна у
Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 року N 1075-XIV
( 1075-14 ), "Про господарську діяльність у Збройних Силах
України" від 21 вересня 1999 року N 1076-XIV ( 1076-14 ),
вважаючи, що положення цих актів щодо відчуження військового майна
не передбачають переважного права орендарів цього майна на його
придбання, а тому такого права у них немає.
Суб'єкт права на конституційне звернення просить
Конституційний Суд України роз'яснити положення статей 177, 760,
частини другої статті 777 Кодексу ( 435-15 ) в таких аспектах:
- чи є військове майно річчю і чи поширюється на нього
положення статті 177 Кодексу ( 435-15 ) щодо визнання його
об'єктом цивільних прав;
- чи під речами, які відповідно до статті 760 Кодексу
( 435-15 ) можуть бути предметом договору найму, мається на увазі
(розуміється) і військове майно;
- чи поширюється на військове майно передбачене частиною
другою статті 777 Кодексу ( 435-15 ) переважне право наймача перед
іншими особами на придбання речі у разі її продажу;
- яким є юридичний зміст терміна "переважне право перед
іншими особами" в контексті частини другої статті 777 Кодексу
( 435-15 ).
2. Свої позиції стосовно предмета конституційного звернення
висловили Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з
питань приватизації, Міністерство оборони України, Фонд державного
майна України, Науково-дослідний інститут приватного права і
підприємництва Академії правових наук України, Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Одеська
національна юридична академія, науковці Академії правових наук
України та Національної юридичної академії України імені Ярослава
Мудрого.
3. Вирішуючи порушені у конституційному зверненні питання,
Конституційний Суд України виходить з такого.
3.1. Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) усі
суб'єкти права власності рівні перед законом; кожен має право
володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,
результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право
приватної власності набувається в порядку, визначеному законом;
правовий режим власності визначається виключно законом (частина
четверта статті 13, частини перша, друга статті 41, пункт 7
частини першої статті 92) ( 254к/96-ВР ).
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України,
викладеною в абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини Рішення
від 13 грудня 2000 року N 14-рп/2000 ( v014p710-00 ) у справі про
визначення способу малої приватизації, правовий режим власності,
порядок і умови набуття та припинення права власності, а також
права володіння, користування та розпорядження майном визначаються
законами.
За частиною другою статті 2, статтею 318 Кодексу
( 435-15 ) держава є учасником цивільних відносин та одним із
суб'єктів права власності. У державній власності перебуває майно,
у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від
імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно
органи державної влади (частини перша, друга статті 326 Кодексу)
( 435-15 ).
3.2. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про
правовий режим майна у Збройних Силах України" ( 1075-14 )
військовим вважається державне майно, закріплене за військовими
частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил
України (далі - військові частини). До військового майна належать
будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння,
бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали,
продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове,
культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне,
інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Згідно з законами України "Про правовий режим майна у
Збройних Силах України" ( 1075-14 ) (частина друга статті 6), "Про
господарську діяльність у Збройних Силах України" ( 1076-14 )
(частина перша статті 1, частина третя статті 7) розрізняються
такі види військового майна: вилучене з цивільного обороту -
озброєння, боєприпаси, бойова та спеціальна техніка; вільне у
цивільному обороті - майно, що придатне для подальшого
використання, але не знаходить застосування у повсякденній
діяльності військ; надлишкове майно; цілісні майнові комплекси;
інше нерухоме майно.
Конституційний Суд України вважає, що правовий режим вільного
у цивільному обороті військового майна має аналогічний характер з
правовим режимом інших видів державного майна, зокрема у сфері
орендних відносин, якщо інше не передбачене законом.
3.3. За частиною другою статті 777 Кодексу ( 435-15 )
"наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у
разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед
іншими особами на її придбання". Зазначена норма міститься у
параграфі 1 "Загальні положення про найм (оренду)" глави 58
Кодексу ( 435-15 ). Її положення поширюються на всі види
орендованого майна. У законі можуть бути передбачені особливості
укладення та виконання договору найму (оренди) (частина друга
статті 759 Кодексу) ( 435-15 ). Крім того, Кодексом ( 435-15 ) та
іншим законом можуть встановлюватися особливості найму окремих
видів майна (частина третя статті 760 Кодексу) ( 435-15 ).
Основним актом цивільного законодавства України є Кодекс
( 435-15 ); актами цивільного законодавства визнаються також інші
закони України, які приймаються відповідно до Конституції України
( 254к/96-ВР ) та Кодексу ( 435-15 ) (частина друга статті 4
Кодексу). Конституційний Суд України вважає, що інші закони,
передбачені частиною третьою статті 760 Кодексу ( 435-15 ),
повинні прийматися і діяти за правилами, встановленими статтею 4
Кодексу ( 435-15 ).
Сферу орендних відносин, предметом яких є державне та
комунальне майно, врегульовує Закон України "Про оренду державного
та комунального майна" від 10 квітня 1992 року N 2269-XII
( 2269-12 ), у частині третій статті 1 якого передбачено, що
відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за
військовими частинами, регулюються цим законом з урахуванням
особливостей, визначених Законом України "Про господарську
діяльність у Збройних Силах України" ( 1076-14 ). У частинах
другій, третій, четвертій, п'ятій статті 7 останнього встановлено
такі особливості передачі в оренду рухомого та нерухомого
військового майна: порядок надання дозволу військовим частинам на
передачу в оренду закріпленого за ними рухомого та нерухомого
майна встановлює Кабінет Міністрів України; забороняється надання
в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки;
передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам
здійснюється виключно на конкурсній основі; оцінка вартості
військового майна, що підлягає передачі в оренду, провадиться за
методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України виходить з того, що співвідношення
між нормами Кодексу ( 435-15 ) і законів, які регулюють
особливості найму (оренди) окремих видів майна, полягає в тому, що
норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий
механізм реалізації відповідної норми Кодексу ( 435-15 ) або
передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають
застосування норм Кодексу ( 435-15 ), якщо це прямо передбачено
ними чи випливає з їхнього змісту. Такий висновок ґрунтується на
правовій позиції Конституційного Суду України, висловленій у
Рішенні від 1 липня 1998 року N 9-рп/98 ( v009p710-98 ) у справі
щодо приватизації державного майна, стосовно угод приватизації,
визнаних "особливими договорами купівлі-продажу державного майна,
на які поширюються також відповідні норми цивільного законодавства
про угоди, якщо інше не випливає із законодавства про
приватизацію" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини)
( v009p710-98 ).
Оскільки закони України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ), "Про господарську діяльність у
Збройних Силах України" ( 1076-14 ) не передбачили заборони щодо
переважного права орендаря на придбання державного, в тому числі
військового, майна, то на правовідносини, які виникають між
наймодавцем та наймачем у разі продажу військового майна,
переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у
частині другій статті 777 Кодексу ( 435-15 ).
3.4. Відчуження державного та комунального майна у приватну
власність здійснюється як шляхом приватизації, так й іншими
способами, встановленими законом.
У частинах першій, другій, третій статті 6 Закону України
"Про правовий режим майна у Збройних Силах України" ( 1075-14 )
встановлено, що відчуження військового майна здійснюється
Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом
Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за
результатами тендеру. Рішення про відчуження військового майна, що
є придатним для подальшого використання, але не знаходить
застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна,
а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна
приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони
України. Порядок такого відчуження визначається Урядом України. Це
узгоджується з положеннями частини шостої статті 141
Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV
( 436-15 ), відповідно до яких продаж суб'єктом господарювання
державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється
лише на конкурентних засадах.
3.5. У статті 777 Кодексу ( 435-15 ) визначено два переважних
права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором
найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму
на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.
Обмеження законодавцем права власника майна, переданого у
найм (оренду), щодо розпорядження цим майном ґрунтується на
розумних та справедливих критеріях. Це відповідає і позиції
Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні у справі
"Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, заява N 8793/79"
від 21 лютого 1986 року. За його змістом національний законодавець
з метою підтримання соціальної справедливості у суспільстві як
складової публічного інтересу може допустити захист інтересів
орендарів майна, встановивши обмеження права його власників щодо
визначення ними умов продажу орендованого майна.
Конституційний Суд України виходить з того, що держава при
управлінні належним їй майном повноважна допускати
цивільно-правові обтяження такого майна з метою залучення коштів
до суспільних фондів (наприклад, передавати майно в заставу для
отримання кредитів, в оренду для одержання орендних платежів тощо)
або утримуватися від цього. Проте, встановлюючи відповідні
обтяження, вона має враховувати, що у майбутньому право відчуження
відповідного майна може бути обмежене цими обтяженнями.
Конституційний Суд України вважає, що положення частини
другої статті 777 Кодексу ( 435-15 ) щодо переважного права
наймача на придбання майна у разі його продажу не порушує майнових
прав власників.
Отже, проведений Конституційним Судом України аналіз положень
Кодексу ( 435-15 ), Господарського кодексу України ( 436-15 ),
законів України "Про правовий режим майна у Збройних Силах
України" ( 1075-14 ), "Про господарську діяльність у Збройних
Силах України" ( 1076-14 ) вказує на те, що вільне у цивільному
обороті військове майно є річчю та об'єктом цивільних прав у
розумінні статей 177, 760 Кодексу ( 435-15 ) і може бути предметом
договору найму (оренди). На правові відносини найму (оренди)
військового майна поширюють свою дію положення частини другої
статті 777 Кодексу ( 435-15 ) щодо переважного права наймача
(орендаря) на придбання орендованого військового майна у разі його
продажу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 63, 67, 69, 94 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Положення статей 177, 760, частини другої статті 777
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) в аспекті конституційного
звернення треба розуміти так: наймач, який належно виконує свої
обов'язки за договором найму військового майна, що є річчю, яка не
вилучена, не обмежена у цивільному обороті і може бути предметом
договору найму (оренди), у разі продажу такого майна має переважне
право перед іншими особами на його придбання.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ


Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору