Документ z0252-95, поточна редакція — Прийняття від 17.01.1995

                                                          
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
П Р А В И Л А
N 6 від 17.01.95 Зареєстровано в Міністерстві
м.Київ юстиції України
26 липня 1995 р.
за N 252/788
Затверджено
наказом Міністерства охорони
здоров'я України
від 17 січня 1995 року N 6
( z0248-95 )
Правила
проведення судово-медичних експертиз (досліджень)
у відділеннях судово-медичної імунології бюро
судово-медичної експертизи

1. Загальна частина
1.1. Судово-медична експертиза (дослідження) речових доказів
(надалі - експертиза) у відділеннях судово-медичної імунології
бюро судово-медичної експертизи (надалі - відділення), а також
судово-медична експертиза на підприємницьких засадах проводиться
згідно з Законом України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ),
процесуальним законодавством, іншими законодавчими актами,
Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи
( z0254-95 ), даними Правилами та затвердженими нормативними
документами Міністерства охорони здоров'я (надалі - МОЗ) України.
1.2. Експертизи у відділенні проводяться з метою встановлення
наявності і групової належності об'єктів людського походження
(крові, виділень, волосся, кісток тощо), встановлення батьківства,
материнства та підміни дітей, з використанням спеціальних методів,
методик, а також знань у галузі судової медицини.
1.3. Експертиза у відділенні проводиться на підставі
постанови особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора,
судді чи за ухвалою суду, а також за направленням судово-медичних
експертів інших структурних підрозділів бюро, які проводять
експертизу у справі.
1.4. Проводити експертизу у відділенні можуть працівники
бюро - судово-медичні експерти, які пройшли підготовку з
судово-медичної імунології.
Як спеціалісти ці працівники можуть бути залучені до відбору
зразків для порівняльного дослідження.
1.5. До документа про призначення експертизи повинні
додаватися речові докази, протокол огляду речових доказів, зразки
біоматеріалу і, при наявності, медична документація.
При проведенні додаткових і повторних експертиз до документа
про призначення експертизи повинні додаватися ще й первинна
судово-імунологічна та інша експертна документація, при
необхідності протоколи огляду і відбору речових доказів або всі
матеріали справи.
1.6. Речові докази і документи до них приймаються у
відділенні завідуючим або особою, яка його заміщає, лише при
наявності на цих документах резолюції начальника бюро або його
заступника.
При розміщенні відділення не на базі бюро допускається
приймання речових доказів і документів до них без резолюції
начальника або його заступника. Такий порядок приймання
встановлюється відповідним наказом по бюро.
1.7. Реєстрація речових доказів, що надійшли у відділення, і
документів до них проводиться у Журналі реєстрації експертиз
(досліджень) речових доказів (об'єктів дослідження) та документів
у відділенні (надалі - журнал реєстрації) завідуючим відділенням
чи іншим працівником відділення, якому це доручено. До журналу реєстрації заносяться такі відомості: 1.7.1. Порядковий за відділенням номер експертизи; 1.7.2. Дата надходження у відділення речових доказів
та документів до них; 1.7.3. Найменування установи та прізвище особи, яка
призначила експертизу; 1.7.4. Прізвища, імена та по батькові потерпілих і
обвинувачених; номер акту розтину трупа; 1.7.5. Перелік надісланих речових доказів та об'єктів
дослідження; 1.7.6. Мета проведення експертизи; 1.7.7. Стислі обставини справи; 1.7.8. Прізвища експерта (експертів), якому (яким) доручено
проведення експертизи і його (їх) підпис; 1.7.9. Дата початку та закінчення експертизи; 1.7.10. Стислі результати експертизи; 1.7.11. Розписка особи, яка одержала висновок експерта чи акт
судово-медичного дослідження з зазначенням дати отримання і повним
переліком матеріалів і речових доказів, що повертаються; 1.7.12. Примітка.
1.8. Журнал реєстрації з пронумерованими і прошнурованими
аркушами скріплюється печаткою бюро і підписується його
начальником. Після закінчення журнал здається в архів бюро, де
зберігається протягом 25 років. 1.9. Судово-медичний експерт відділення (надалі - експерт)
приймає для проведення експертизи речові докази і документи до них
від завідуючого відділенням під розписку в журналі реєстрації. 1.10. Для реєстрації результатів, одержаних в процесі
проведення експертизи, експертом ведеться робочий журнал з
пронумерованими та прошнурованими аркушами. Робочий журнал
опечатується печаткою бюро і підписується його начальником. Після закінчення робочий журнал здається в архів бюро, де
зберігається протягом 10 років.
1.11. У робочому журналі повинні міститися: 1.11.1. Умови проведення кожного етапу експертного
дослідження (краще - у формі таблиць); 1.11.2. Групова належність контрольних зразків крові,
виділень та іншого біоматеріалу; 1.11.3. Серія, контрольний номер, титри,
підприємство-виробник сироваткових реагентів і лектинів,
результати їх перевірки, робочі титри; 1.11.4. Результати реакцій (досліджень) окремо для кожного
взятого об'єкта дослідження, контрольної ділянки до нього і
контрольних зразків крові, виділень тощо.
1.12. Після одержання речових доказів експерт уважно оглядає
упаковку кожного предмета, описує її характер (згорток, ящик,
пакет, конверт тощо), розміри (довжину, ширину, висоту або
товщину), наявність на ній написів, штампів, печаток (крім
поштових), їх стан (цілі чи пошкоджені), наявність дефектів
упаковки з урахуванням можливості витягнути речовий доказ без
пошкодження печаток. 1.13. У випадку пошкодження або неналежної упаковки речового
доказу складається акт у двох примірниках, який підписується
трьома працівниками відділення (лабораторії, бюро). Один примірник
акту надсилається до установи, що призначила експертизу, другий -
залишається в бюро. 1.14. Розкриття упаковки проводиться акуратно і обережно, щоб
уникнути втрати або пошкодження речових доказів. Згортки і пакети, що містять речові докази, розпаковуються
експертом в присутності двох працівників відділення (лабораторії,
бюро) або особи, яка призначила експертизу. 1.15. Наявність, характер і кількість речових доказів повинні
бути звірені з переліком їх в документі про призначення експертизи
або на упаковці речових доказів. 1.16. При невідповідності характеру і кількості речових
доказів з переліком їх в документі про призначення експертизи або
на упаковці складається акт, аналогічний наведеному в п.1.13 цих
Правил. 1.17. Документи, що надійшли разом з речовими доказами,
повинні зберігатися в окремій папці в сейфі або шафі (столі), що
замикаються, а після закінчення робочого дня - опечатуються
печаткою відділення. 1.18. Речові докази повинні зберігатися в окремій шафі або
сейфі, які опечатуються; об'єкти, що швидко псуються, - в
холодильнику, що теж опечатується. 1.19. Експерт, який виконує експертизу, несе передбачену
чинним законодавством відповідність за зберігання документів і
речових доказів. 1.20. У разі відсутності в документі про призначення
експертизи вказівки на те, якому експерту доручається проведення
експертизи, розподіл її покладається на завідуючого відділенням. 1.21. Експерт, як правило, працює тільки з речовими доказами
однієї справи. Враховуючи характер експертизи, що проводиться, кількість
речових доказів і методів їх дослідження, експерт може одночасно
виконувати дослідження, що стосуються інших експертиз. При цьому
він повинен вжити всіх необхідних заходів (точні записи в робочому
журналі, маркірування об'єктів, посуду тощо) для того, щоб
уникнути помилки при їх проведенні. 1.22. Термін виконання експертизи не повинен перевищувати
одного місяця від дня одержання всіх необхідних для її виконання
матеріалів. Експертиза може бути розпочата лише за наявності всіх
необхідних матеріалів, крім випадків надходження на експертизу
об'єктів, що швидко псуються, а також при відсутності
підозрюваного. При відсутності будь-яких необхідних для виконання експертизи
матеріалів завідуючий відділенням не пізніше, ніж в триденний
строк з дня надходження справи до відділення, або експерт, якому
доручено виконання експертизи, - не пізніше, ніж в триденний строк
з дня отримання її для виконання, запитують ці матеріали у особи,
яка призначила експертизу. При перевищенні експертом місячного строку виконання
експертизи він повинен дати усне роз'яснення причин затримки
начальнику бюро та направити про це письмове повідомлення особі,
яка призначила експертизу. 1.23. При виконанні додаткових експертиз повинні проводитись
лише ті дослідження, які в первинній експертизі не проводились. 1.24. При виконанні повторних експертиз повинні проводитися
всі дослідження, які виконувалися при попередніх експертизах, а
при необхідності - й інші види досліджень. 1.25. Присутність експерта, який проводив первинну
експертизу, при виконанні повторної експертизи допускається тільки
з дозволу особи, яка призначила експертизу. 1.26. У випадку неправильного або неповного позначення в
документі про призначення експертизи виду експертизи допускається
зміна найменування експертизи із зазначенням у вступній частині (в
обставинах справи) відповідних мотивів.
1.27. Експертизи речових доказів у відділенні проводяться в
такій послідовності: 1.27.1. Ознайомлення з наданими документами; 1.27.2. Встановлення наявності об'єктів біологічного
походження з наданням номера об'єкта дослідження кожному сліду, що
буде досліджуватися; 1.27.3. Встановлення видової, групової належності та інших
ознак біологічного матеріалу в об'єктах; 1.27.4. Встановлення групової приналежності та інших ознак
біологічного матеріалу, представленого для порівняльного
дослідження; 1.27.5. Складання підсумків і оформлення висновку експерта.
1.28. Огляд речового доказу повинен включати: вимірювання,
опис кольору, форми та інших індивідуальних особливостей предмета,
представленого на експертизу; для текстильних виробів при
можливості зазначається характер тканини. 1.29. Огляду та дослідженню підлягають зовнішня, внутрішня і
зімкнуті між собою поверхні речового доказу, для чого складові
частини його роз'єднуються. 1.30. Витрату об'єктів в процесі дослідження слід проводити
економно з врахуванням достатності на всі необхідні при даній
експертизі види дослідження, але без шкоди для якості. При проведенні певних експертиз необхідно залишати частину
об'єктів для можливої повторної експертизи, за винятком випадків,
коли без повної витрати об'єкта не можна відповісти на запитання,
поставлені на вирішення експертизи. У таких випадках повинен
залишатися матеріал, який піддавався дослідженню на наявність,
видову і групову приналежність, з відповідним його маркіруванням з
застосованими реагентами. Збереження такого матеріалу для
повторної експертизи не проводиться лише після реакції
абсорбції-елюції (РАЕ) у зависі еритроцитів. 1.31. Об'єкти, що швидко псуються (рідка кров тощо),
досліджуються в день надходження у відділення. 1.32. Якщо при дослідженні речового доказу чи окремого
об'єкта він поділяється на частини або повністю витрачається, це
необхідно зазначити у відповідному пункті дослідної частини
висновку експерта та в супровідному документі. 1.33. Придатність реагентів та реактивів, що використовуються
в ході проведення реакцій в рідкому середовищі, перевіряється
згідно з порадником, що до них додається, чи іншими
регламентуючими документами. У всіх інших випадках перевірка
реагентів проводиться в умовах того метода, який буде використаний
для роботи, з урахуванням рекомендацій порадника. 1.34. Результати досліджень, що проводяться у відділенні,
оформляються у вигляді висновку експерта (акта судово-медичного
дослідження) (надалі - висновок, акт), якому надається порядковий
по відділенню номер і який складається не менш, як у 2-х
примірниках. Один (перший) примірник надсилається особі, яка призначила
експертизу, другий - залишається у архіві бюро, де зберігається
протягом 25 років. 1.35. Підставою для складання висновку є записи в робочому
журналі експерта.
1.36. Кожний висновок (акт) повинен складатися з таких
розділів: 1.36.1. Вступна частина, яка включає: титульний лист,
питання, поставлені на вирішення експертизи, та стислий виклад
обставин справи; 1.36.2. Дослідноа частина; 1.36.3. Підсумки.
1.37. Титульний лист заповнюється на бланку затвердженого МОЗ
України зразка в точній відповідності з існуючим текстом. В обставинах справи стисло викладаються відомості, які мають
значення для даної експертизи, наводяться необхідні результати
попередніх експертиз зі справи і (або) дані медичних документів.
При проведенні повторних експертиз зазначаються причини їх
призначення, а також результати первинних експертиз. 1.38. У дослідній частині повинні міститися: опис упаковки
(упакування) речових доказів, методик, які були використані при
проведенні експертизи, та результати деяких досліджень. 1.39. Опис речових доказів може бути скороченим при
використанні фотографій і схем, але без шкоди для якості
експертизи. 1.40. Описання методик, які використовувались при проведенні
експертизи, повинні бути наведені послідовно в порядку їх
застосування. 1.41. При використанні регламентованих методик в дослідній
частині можна обмежитися лише посиланням на їх повну назву, місце
та рік видання. Будь-яке відхилення від стандартних умов
регламентованої методики обов'язково обгрунтовується та
зазначається в тексті. Використання нерегламентованих методик допускається при їх
неодноразовій апробації у відділенні і отриманні стабільних
позитивних результатів, при цьому в дослідній частині наводяться
(при необхідності) опис методик і в обов'язковому порядку робиться
посилання на літературні джерела, в яких дані методики були
опубліковані, з переліком використаних реагентів, реактивів,
апаратури, устаткування. 1.42. При одержанні лише негативних результатів пошуку слідів
біологічного походження на речовому доказі необхідно зазначити
кількість досліджених ділянок. 1.43. Результати визначення групових властивостей в об'єктах
експертизи та групової приналежності зразків, що надані для
порівняння, можуть бути оформлені у вигляді таблиці як додаток до
висновку. 1.44. У констатуючій частині підсумків наводяться відомості
про групову належність зразків, наданих для порівняння, потім -
дані, одержані при дослідженні. При оформленні підсумків з метою послідовного викладу
результатів аналізу допускається групування питань. Послідовність
відповідей на них обирається експертом. У відповідях повинні бути наведені судження щодо можливості
походження біологічного матеріалу на речових доказах від
конкретних осіб. 1.45. У випадках, коли групова приналежність об'єкта
дослідження виключає можливість його походження від особи (осіб),
що проходить (проходять) у справі, необхідно зазначити групу крові
особи (осіб), від якої (яких) він може походити. При експертизі волосся може бути зроблений підсумок про
відповідність чи схожість, але не тотожність волосся - об'єктів,
що надані на експертизу, зі зразками волосся конкретних осіб,
наданих для порівняння. 1.46. При неможливості дати відповідь на будь-яке питання
постанови причини цього обгрунтовуються у підсумках. 1.47. Якщо при проведенні повторної експертизи одержані дані,
які не збігаються з результатами попередніх експертиз, необхідно
зазначити можливі причини розбіжностей. 1.48. Висновок експерта із супровідним документом
надсилається чи передається під розписку особі, яка призначила
експертизу, або нарочному, про що робиться відповідний запис у
журналі реєстрації. Разом з висновком експерта повертаються упаковані і скріплені
печаткою відділення речові докази.
1.49. У супровідному документі зазначаються: 1.49.1. Назва і номер експертного документа, що надсилається; 1.49.2. Справа, в якій проводилась експертиза, її номер,
прізвище та ініціали обвинувачених чи підозрюваних; 1.49.3. Документи, які повертаються; 1.49.4. Речові докази, що повертаються; 1.49.5. У додатку зазначається кількість аркушів та
примірників експертного документа, кількість томів і аркушів
справи, кількість аркушів інших документів, перелік речових
доказів, що повертаються, кількість пакунків; 1.49.6. В примітці зазначаються передані в іншу установу чи
залишені у відділенні (лабораторії) речові докази з позначенням
підстав для цього, об'єкти, що були повністю використані, повністю
чи частково використане волосся та ін. 1.50. Супровідний документ підписується начальником бюро або
його заступником та завідуючим відділенням. При розміщенні відділення не на базі бюро супровідний
документ може бути підписаний завідуючим відділенням і експертом,
який проводив експертизу.
2. Спеціальна частина
2.1. Судово-медична експертиза слідів крові проводиться за
такою схемою:
- виявлення слідів, що нагадують кров; - встановлення наявності крові; - визначення видової приналежності крові; - визначення групової приналежності крові (її зразків та в
слідах). 2.1.1. Добір методики для виявлення слідів крові визначається
характером сліду і не повинен приводити до безпідставного
використання об'єкта; 2.1.2. Позитивний результат наявності крові базується на
виявленні гемоглобіну та його похідних (дериватів) доказовими
методами; 2.1.3. Негативний результат пошуку крові будь-яким з методів
обов'язково контролюється шляхом дослідження спектру
гематопорфірину. При одержанні негативного результату експерт не має права
робити висновок про відсутність крові, а лише констатує факт її
невиявлення; 2.1.4. Виявлені сліди крові детально описуються із
зазначенням їх розміщення на речовому доказі, кольору, форми,
розмірів, характеру країв, наявності і ступеня просякнення
тканини, її ущільнення в місці сліду, наявності кірочок та інших
особливостей; 2.1.5. Після встановлення наявності крові визначається її
видова приналежність, як правило, імунологічними методами; 2.1.6. Добір преципітуючих сироваток, які використовуються
для визначення виду білка крові, обумовлюється обставинами справи,
але в обов'язковому порядку в реакцію повинна бути введена
сироватка, що преципітує білок крові людини, і ще не менше двох
видових сироваток, преципітуючих білки крові різних тварин, для
контролю; 2.1.7. Одночасно з слідами крові досліджуються для контролю
розміщені в безпосередній близькості від них ділянки речових
доказів, що вільні від крові; 2.1.8. Диференціювання білків крові філогенетично близьких
тварин проводиться за допомогою реакції преципітації в рідкому
середовищі, гальмування преципітації в агарі, порівняльною
реакцією преципітації в агарі тощо; 2.1.9. Повний набір преципітуючих сироваток використовується: а) при одержанні негативних результатів з трьома сироватками; б) при дослідженні змішаних слідів крові і виділень; в) при одержанні позитивних результатів з сироваткою, що
преципітує білок крові людини, і кількома преципітуючими
сироватками, що використані як контрольні; г) при відсутності предмета-носія або відсутності на
предметі-носії ділянок для проведення контрольних дослідів. 2.1.10. Після встановлення походження крові на речовому
доказі від людини виявляють групи генетично обумовлених антигенів,
а також набутих ознак. 2.1.11. Групові властивості в слідах на речових доказах
визначаються в кожному сліді окремо, за винятком розміщення плям
групою від бризок з одного джерела при дуже малому розмірі кожної
окремо взятої плями, що не дає можливості вирішити поставлені
запитання. 2.1.12. Перед встановленням групової характеристики крові в
слідах на речових доказах необхідно провести дослідження зразків
крові осіб, які проходять у справі: зразки можуть бути доставлені
як в рідкому виді, так і у вигляді плям на перевіреній марлі або
білій бавовняній тканині. При відсутності зразків крові, як зразок, допускається
використання слідів крові або виділень на різних предметах, а
також зразків волосся, нігтів, кісток тощо, тільки за умови
надання їх особою, яка призначила експертизу. 2.1.13. Зразки крові у осіб, які проходять у справі, повинні
відбиратися у відділенні. Забір зразків крові може проводитися і поза відділенням
особою, яка володіє даною маніпуляцією. 2.1.14. Визначення групової приналежності рідкої крові трупа
проводиться у день її надходження у відділення. Обсяг дослідження
за іншими, крім АВО, системами, визначається характером випадку і
наявністю реагентів. 2.1.15. Гемолізована кров підлягає аналізу в день її
надходження у відділення, після чого її висушують і досліджують в
сухому вигляді. 2.1.16. Стандартні зразки рідкої крові беруться тільки в день
використання. 2.1.17. Сліди, в яких кров людини змішана з кров'ю тварин або
птиць, досліджуються на групову приналежність з використанням
наукових розробок і за рекомендаціями з даного питання, наявними
на час проведення експертизи. 2.1.18. У рідкій крові антигени еритроцитарних
ізосерологічних систем виявляються реакцією гемаглютинації в
різних її модифікаціях залежно від застосованого реагента і
особливостей антигенів систем, які досліджуються. Групову приналежність крові за системою АВО визначають за
антигенами і аглютинінами. 2.1.19. Для виявлення антигенів еритроцитарних систем у
зразках сухої крові і в слідах крові на речових доказах
застосовуються реакції абсорбції аглютинінів у кількісній
модифікації (реакція кількісної абсорбції - РКА), абсорбції-елюції
(РАЕ), змішаної аглютинації (РЗА), імунофлюоресценії (РІФ),
імуноелектрофореза та ін. При цьому виявляються також аглютиніни. 2.1.20. При виявленні в плямах крові будь-якого з антигенів
реакцією кількісної абсорбції пошук цих же антигенів іншими
реакціями (РАЕ, РЗА тощо) не проводиться. 2.1.21. В крові поряд з дослідженням еритроцитарних антигенів
визначаються антигени лейкоцитарних і сироватових систем, а також
її ферментний поліморфізм відповідно до регламентованих методик. 2.1.22. Наявність, вид і антигенна характеристика крові в
мікрослідах визначаються екстрагуванням всієї плями крові. При
достатній кількості витяжки в ній визначаються: наявність крові -
реакцією тонко-шарової хроматографії (РТХ), видова приналежність
крові - реакцією - електропреципітації (РЕП), аглютиніни системи
АВО, Gm - приналежність та інші сироваткові компоненти. Залишок витяжки висушують на матеріалі, який підлягає
екстрагуванню, або на марлі. Далі в ньому виявляються групові
антигени систем Rh, P, Lewis, MNSs, АВО та ін. Частина матеріала
залишається для можливої повторної експертизи. 2.1.23. Дослідження системи АВО починається з виявлення
антигенів А і В. 2.1.24. Антиген Н виявляється у випадках, коли: - у справі проходять особи, які мають групу крові 0(1); - у відділенні відсутні зразки крові осіб, які проходять у
справі; - експертизі підлягають сліди малого розміру, тобто увесь
матеріал при дослідженні буде витрачений; - у слідах крові не були виявлені ні антигени А і В, ні
аглютиніни анти-А і анти-В. 2.1.25. При достатній кількості матеріалу в слідах крові
визначаються аглютиніни.
2.2. Судово-медична експертиза виділень в слідах проводиться
за такою схемою: - встановлення наявності; - встановлення видової приналежності; - встановлення групової приналежності. 2.2.1. При огляді речових доказів і виявленні на них слідів,
що дають підставу підозрювати в них виділення, їх наявність
встановлюється доказовими методами. 2.2.2. При експертизі слідів виділень необхідно керуватися
положенням, передбаченим п.2.1.1. даних Правил. 2.2.3. У разі проведення експертиз, що пов'язані із статевими
злочинами, в першу чергу виявляються сліди, які схожі на
сперм'яні. 2.2.4. При встановленні в сліді наявності сперми експерт
повинен провести дослідження на наявність крові. При виявленні на речовому доказі, що пов'язаний з статевим
злочином, крові, експерт повинен провести дослідження на наявність
сперми. 2.2.5. Необхідність встановлення в плямі сперми домішок сечі,
слини, калу тощо визначається обставинами справи; 2.2.6. При дослідженні слідів виділень і крові на наявність
групових антигенів і неусунення впливу при цьому предмета-носія
необхідно проводити дослідження предмета-носія на наявність інших
виділень (найчастіше - поту). 2.2.7. Встановлення видової приналежності білка у виділеннях
проводиться відповідно до пп.2.1.6-2.1.9 цих Правил. 2.2.8. Видова приналежність сперми визначається одночасно з
встановленням її наявності морфологічним способом за характерною
формою головки сперматозоїдів. Видова приналежність сперми може бути встановлена також
імунологічним методом. 2.2.9. Антигенна характеристика виділень визначається
загально прийнятими, а також регламентованими спеціально для
аналізів виділень, методами. 2.2.10. Визначення групових антигенів системи АВО в слідах,
де була виявлена сперма, слід починати з реакції кількісної
абсорбції (КРА) з використанням реагентів анти-А і анти-В. Перед
цим необхідно визначити групу крові потерпілого і обвинуваченого,
а також дослідити, при можливості, зразки тих їх виділень,
наявність яких передбачається на речовому доказі. 2.2.11. Категорія видільництва визначається при дослідженні
крові за системою Lewis. При невиявленні антигенів цієї системи чи
одночасному виявленні двох її антигенів, категорію видільництва
можна встановити, досліджуючи слину, жовч, сечу, сім'яну чи
перикардіальну рідину за системою АВО згідно з існуючими
методичними рекомендаціями. 2.2.12. Результати дослідження групових властивостей в слідах
сперми та інших виділень оцінюються з урахуванням групової
характеристики і категорії видільництва осіб, які проходять у
справі.
2.3. Судово-медична експертиза тканин і органів передбачає
обов'язкове дослідження всіх об'єктів, поданих на експертизу. 2.3.2. Визначення видової приналежності і антигенної
характеристики тканин і органів, в т.ч. виробів із м'яса,
проводиться тими самими методами, що й дослідження слідів крові. 2.3.3. Видова і групова приналежність кісткових залишків
встановлюється шляхом дослідження фрагментів різних (за наявності
такої можливості) кісток. 2.3.4. При дослідженні групових антигенів, у зв'язку з їх
неоднаковою вираженістю в тканинах, слід паралельно
використовувати кілька методів їх виявлення, а також реагенти
різної природи, серій і титру. Ці властивості необхідно
враховувати при складанні підсумків.
2.4. Судово-медична експертиза волосся: 2.4.1. Для визначення природи об'єктів, що подані на
експертизу речових доказів як волосся, їх оглядають, а потім
мікроскопічно досліджують. 2.4.2. Експертизі мають підлягати всі об'єкти, які надіслані
як речові докази. У разі подання на дослідження кіс, жмутів чи
пучків однотипного волосся дозволяється брати на експертизу
частину з них. 2.4.3. Огляд об'єктів здійснюється при денному натуральному
освітленні, при цьому мають бути зафіксовані колір, при можливості
- форма та довжина волосся. 2.4.4. Представлені об'єкти підлягають мікроскопічному
дослідженню спочатку без додавання просвітлюючих середовищ. Якщо
при такому дослідженні виявляються мікрочастини небіологічного
походження (волокна тощо) або волосся з піхвинними оболонками, їх
вилучають і передають особі, яка призначила експертизу. Частина, яка залишилась, детально досліджується, для чого
використовуються просвітлюючі середовища (вода, вазелінова олія,
ксилол тощо). 2.4.5. Мікроскопічне дослідження волосся містить: а) вимірювання товщини за допомогою окуляр-мікрометра чи
іншого приладу; б) вивчення структури: кіркової речовини, серцевини,
оптичного краю і кутикули, кінців, малюнка кутикули тощо; в) дослідження в ультрафіолетових променях, в поляризованому
світлі тощо. 2.4.6. При необхідності виготовляються диски серцевини,
поперечні зрізи волосся. При мікроскопічному вивченні
підкреслюється їх форма, характер пігменту, колір кутикули,
особливості серцевини, колір кіркової речовини тощо. Результати дослідження кожної волосини заносять в робочий
журнал. 2.4.7. Для використання методів дослідження, які руйнують
волосся, необхідно одержати письмовий дозвіл особи, яка призначила
експертизу (якщо таке питання відсутнє в документі про призначення
експертизи). 2.4.8. Після огляду і детального морфологічного вивчення
кожної волосини, визначення її фізичних та інших особливостей
складається опис волосся. 2.4.9. На підставі виявленої сукупності ознак роблять
підсумки про наявність волосся, видову приналежність, регіональне
походження, характер відокремлення, існуючі пошкодження та зміни
від дії високої температури, механічних, хімічних факторів,
косметичних засобів тощо. 2.4.10. Дослідженню має підлягати така кількість волосся, щоб
було отримано загальне уявлення про волосся конкретної людини. 2.4.11. Зразки волосся, які надані для порівняння,
досліджують аналогічно порядку, зазначеному в пп.2.4.5-2.4.6 цих
Правил. 2.4.12. Порівняння волосся, яке надане як речовий доказ, з
зразками волосся конкретних осіб проводиться при їх приналежності
до однойменних ділянок тіла людини. 2.4.13. Групова приналежність волосся встановлюється
реакціями абсорбції-елюції, змішаної аглютинації, абсорбції в
кількісній модифікації (при достатній кількості волосся) та ін. 2.4.14. Підсумки про можливість походження волосся від
конкретної особи тільки на підставі дослідження групових антигенів
робити не можна. 2.5. Судово-медична експертиза спірного батьківства, спірного
материнства і підміни дітей: 2.5.1. Експертизи спірного батьківства, спірного материнства
і підміни дітей проводяться з метою встановлення можливості чи
неможливості походження дитини від передбачених осіб на підставі
законів наслідування властивостей людського організму методом
геномної дактилоскопії, або шляхом дослідження групового
поліморфізму антигенів, білків, ферментів тощо. 2.5.2. Дані експертизи виконуються згідно з тими самими
положеннями, на тих самих підставах і в тому самому порядку, що й
експертизи речових доказів. 2.5.3. При проведенні експертиз слід враховувати строки
закінчення формування систем крові. 2.5.4. Експертиза спірного батьківства, спірного материнства
і підміни дітей проводиться в такій послідовності: а) ознайомлення з наданими документами; б) збір анамнезу (перенесені захворювання, трансфузії крові
тощо); в) відбір крові і слини; г) аналіз крові, а при необхідності і слини; д) складання підсумку. 2.5.5. Забір крові і слини в осіб, які проходять у справі,
здійснюється тільки при одночасному їх прибутті до відділення. 2.5.6. Експертиза спірного батьківства, спірного материнства
і підміни дітей може бути проведена у випадку, коли одного з
батьків чи дитини немає в живих, але є який-небудь біологічний
матеріал від них (пляма крові, виділення, волосся тощо) чи медична
документація з зазначенням групи крові. 2.5.7. Підсумки експертизи повинні будуватися на результатах
дослідження.
3. Правила зберігання та знищення речових доказів
та зразків біологічного матеріалу у відділеннях
судово-медичної імунології
3.1. Речові докази, які надійшли у відділення, повинні
знаходитися в умовах, які забезпечують їх збереження.
3.1.1. Речові докази, які піддаються гниттю (внутрішні
органи, виділення людського організму, кров тощо), зберігаються в
холодильнику, який повинен бути запечатаним печаткою відділення.
3.1.2. Речові докази, які не піддаються гниттю (предмети
одягу, взуття, знаряддя травми тощо), зберігаються в металевих
шафах, які повинні запечатуватися печаткою відділення.
У разі неможливості повернення цих об'єктів особі, яка їх
надала, вони повинні зберігатися у відділенні протягом 3 років.
3.2. Біологічний матеріал, який направлений у відділення
судово-медичними експертами (рідка кров, вилучена з трупів для
встановлення групової належності, жовч, сеча, слина, м'язи,
частини внутрішніх органів, кістки, тампони і мазки з вмістом
вагіни, ротової порожнини тощо) підлягає дослідженню в
установленому порядку. Залишки його зберігаються у відділенні у
стані, який забезпечує його придатність для судово-імунологічного
дослідження, для чого вони висушуються в скляному посуді (чашки
Петрі) чи на склі при кімнатній температурі у добре провітрюваному
приміщенні при відсутності прямого сонячного випромінювання. Рідка кров та інший рідкий біоматеріал для цього
розподіляється тонким шаром на стерильній перевіреній марлі; м'язи
та частини внутрішніх органів подрібнюються (ріжуться) на маленькі
кусочки. В подальшому висушений біологічний матеріал (кров, слина,
жовч, та ін. у вигляді плям на марлі разом з контрольною марлею,
кусочки біологічної тканини, тампони і мазки з вмістом вагіни,
ротової порожнини та ін.), а також цитологічні і гістологічні
препарати, виготовлені із матеріалу, що був наданий на експертизу,
після закінчення експертизи упаковуються в окремі пакети, які
опечатуються. Пакети маркіруються із зазначенням назви вмісту,
прізвища, ім'я та по батькові особи, якій належить їх вміст,
номера висновку експерта, дати виконання експертизи і прізвища
експерта, який її виконував, та стислих результатів експертизи. Вказаний біологічний матеріал зберігається у відділенні
протягом 3 років.
3.3. Рідка кров та зразки іншого біологічного матеріалу, які
були отримані від живих осіб для порівняння, у відділенні не
зберігаються. 3.3.1. В експертизах спірного батьківства, спірного
материнства та підміни дітей залишок зразків біологічного
матеріалу знищується у відділенні одразу після закінчення
експертизи. 3.3.2. В експертизах речових доказів після закінчення
експертизи зразки у вигляді плям на марлі в окремих конвертах,
відповідно маркірованих, разом з речовими доказами передаються
особі, яка призначила експертизу.
3.4. Знищення речових доказів, зразків біологічного
матеріалу, мазків, тампонів та ін. після закінчення строку
зберігання проводиться комісією, яка призначається письмовим
наказом начальника бюро судово-медичної експертизи. До складу
комісії входять: голова - завідуючий відділенням або експерт і
члени - два працівника відділення (бюро), один з них - експерт. Перелік речових доказів, які будуть знищені, повинен бути
попередньо завізований начальником бюро судово-медичної
експертизи, а акт знищення - затверджений ним же. 3.4.1. Знищення речових доказів проводиться залежно від
місцевих умов шляхом спалювання або поховання з дотриманням вимог
санітарних правил. 3.4.2. В окремих випадках речові докази можуть бути знищені
раніше вказаного терміну зберігання за письмовою вказівкою
слідчо-судових органів. 3.5. Речові докази, за винятком вогнепальної зброї, які
становлять науково-практичну цінність, можуть бути залишені у
відділенні за дозволом відповідних судово-слідчих органів. Дозвіл
запитується письмово одразу після закінчення експертизи.


Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору