Документ v018p710-01, поточна редакція — Прийняття від 13.12.2001

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень абзацу четвертого статті 2,
частини другої статті 6, частин першої, другої статті 10
Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські
організації" (справа про молодіжні організації)

м. Київ, 13 грудня 2001 року Справа N 1-43/2001
N 18-рп/2001

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Козюбри Миколи Івановича, Корнієнка Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича, Яценка Станіслава Сергійовича - суддя-доповідач,
за участю представника суб'єкта права на конституційне
подання Петрова Олега Володимировича - народного депутата України,
представників Верховної Ради України: Місюри Вадима Ярославовича -
народного депутата України, голови підкомітету Комітету Верховної
Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури,
спорту і туризму, Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного
представника Верховної Ради України в Конституційному Суді
України, а також залучених Конституційним Судом України до участі
у розгляді справи представника Міністерства юстиції України
Горбунової Лідії Миколаївни - заступника Державного секретаря
Міністерства юстиції України; представників Державного комітету
молодіжної політики, спорту і туризму України: Цибуха Валерія
Івановича - Голови Державного комітету молодіжної політики, спорту
і туризму України, Безулик Тетяни Володимирівни - першого
заступника директора Державного департаменту молодіжної та
сімейної політики Державного комітету молодіжної політики, спорту
і туризму України, Кляшторного Олексія Миколайовича - голови
Спілки молодіжних громадських організацій "Молодіжний парламент
України", представників Українського національного комітету
молодіжних організацій (УНКМО) Кириленка В'ячеслава Анатолійовича
- народного депутата України, члена Правління УНКМО, Ляльки
Олександра Любомировича - заступника голови УНКМО; свідка
Приянчука Ігоря Васильовича - голови Спілки молодих юристів
України,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень абзацу
четвертого статті 2, частини другої статті 6, частин першої,
другої статті 10 Закону України "Про молодіжні та дитячі
громадські організації" від 1 грудня 1998 року N 281-XIV
( 281-14 ) (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 1,
ст. 2).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання п'ятдесяти народних депутатів України.
Підставою, для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82
Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору
щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих
положень Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські
організації".
Заслухавши суддю-доповідача Яценка С.С., пояснення
Безулик Т.В., Горбунової Л.М., Кириленка В.А., Кляшторного О.М.,
Ляльки О.Л., Місюри В.Я., Петрова О.В., Приянчука І.В.,
Селіванова А.О., Цибуха В.І. та дослідивши матеріали справи,
Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання звернувся до
Конституційного Суду України з клопотанням визнати
неконституційними положення абзацу четвертого статті 2, частини
другої статті 6, частини другої статті 10 Закону України "Про
молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 року
N 281-XIV ( 281-14 ) (далі - Закон). Народні депутати України
вважають, що оспорювані положення, а саме: про "неправомірне
визначення Законом України Українського національного комітету
молодіжних організацій як спілки, через яку здійснюється державна
фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських
організацій", про координацію УНКМО молодіжного руху, про
об'єднання цією спілкою більшості молодіжних та дитячих
громадських організацій - суперечать "принципам рівноправності
громадських організацій, викладеним у частинах четвертій та п'ятій
статті 36 Конституції України". Під час розгляду справи на
пленарному засіданні представник суб'єкта права на конституційне
подання висловив сумнів щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) також положення частини першої статті 10 Закону.
У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду
України та поясненнях її представників зазначається, що Закон
України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" не
визначає УНКМО як спілку, через яку здійснюється фінансова
підтримка діяльності молодіжних та дитячих організацій, а тому не
суперечить положенням, викладеним у частинах четвертій, п'ятій
статті 36 Конституції України. У Законі визначено статус цього
об'єднання, який відповідає конституційному правовому режиму
функціонування об'єднань громадян. Він не обмежує права інших
всеукраїнських молодіжних організацій, що не є членами УНКМО, і не
позбавляє їх права створювати будь-які об'єднання, спілки і
координувати молодіжний рух відповідно до їх статутних завдань.
Суть пояснень представників Українського національного комітету
молодіжних організацій про відповідність Конституції України
оспорюваних положень Закону збігається з наведеним вище
обгрунтуванням їх конституційності.
На думку представника Міністерства юстиції України, положення
абзацу четвертого статті 2 Закону, що встановлює назву спілки
(Український національний комітет молодіжних організацій), яка
об'єднує більшість легалізованих молодіжних та дитячих громадських
організацій, обмежує право об'єднуватись більшості молодіжних та
дитячих громадських організацій у спілку під іншою назвою.
Представники Державного комітету молодіжної політики, спорту і
туризму України фактично підтримали позицію суб'єкта права на
конституційне подання про невідповідність Конституції України
оспорюваних положень Закону. Про порушення прав молодіжних та
дитячих організацій, що не входять до складу УНКМО, дав пояснення
і залучений Конституційним Судом України до участі у розгляді
справи свідок.
2. Вирішуючи спір, Конституційний Суд України виходить з
такого.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) закріплює вихідний принцип
громадянського суспільства: "Суспільне життя в Україні грунтується
на засадах політичної, економічної та ідеологічної
багатоманітності" (частина перша статті 15). Ураховуючи те, що
право на свободу об'єднання є одним з основних політичних прав
громадян, принцип багатоманітності суспільного життя є відправним
у визначенні засад реалізації цього конституційного права і
встановлення інститутів громадянського суспільства, складовою
якого є різноманітні об'єднання громадян, що представляють певні
ідеологічні та інші погляди, інтереси різних соціальних груп та
індивідів.
Частина перша статті 36 Конституції України гарантує
громадянам право на свободу об'єднання, в тому числі у громадські
організації, для здійснення і захисту своїх прав і свобод та
задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та
інших інтересів. Свобода об'єднання означає, зокрема, правову і
фактичну можливість добровільно, без примусу чи попереднього
дозволу утворювати об'єднання громадян або вступати до них. Згідно
з частиною четвертою статті 36 Конституції України ніхто не може
бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян.
Утворення об'єднаннями громадян, зокрема громадськими
організаціями, спілок між собою (як форми об'єднання) грунтується
на реалізації відповідного права громадянами, які є членами цих
організацій.
Стаття 1 Конституції України проголосила Україну
демократичною, соціальною, правовою державою. Соціальна держава
повинна забезпечувати розвиток та підтримку членів суспільства,
громадських інститутів, у тому числі через цільове спрямування
видатків "на загальносуспільні потреби" (частина друга статті 95
Конституції України).
Обов'язком правової держави є, зокрема, невтручання як у
реалізацію громадянами права на свободу об'єднання, так і в
діяльність самого об'єднання, "за винятком обмежень, встановлених
законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку,
охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей"
(частина перша статті 36 Конституції України). Тим самим
Конституція України встановила межі втручання держави в реалізацію
права громадян на свободу об'єднання. Пункт 11 частини першої
статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами
визначаються "засади утворення і діяльності... об'єднань
громадян". Інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації
права на свободу об'єднання в громадянському суспільстві не
підлягають державному регулюванню і мають вирішуватися на вільний
розсуд його членів.
3. Абзац четвертий статті 2 Закону містить формулювання:
"Український національний комітет молодіжних організацій - спілка,
що об'єднує більшість легалізованих всеукраїнських молодіжних та
дитячих організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим,
київських та севастопольських міських об'єднань молодіжних та
дитячих громадських організацій".
Конституційний Суд України вважає, що це положення Закону,
яким визначено конкретну спілку, що об'єднує більшість молодіжних
та дитячих громадських організацій, порушує конституційний принцип
багатоманітності суспільного життя, оскільки закріплює виключний
монопольний статус однієї зі спілок відповідних об'єднань
громадян.
Крім того, законодавче передбачення об'єднання більшості
легалізованих молодіжних та дитячих громадських організацій не
відповідає конституційному положенню про свободу об'єднання.
Фактичне об'єднання більшості таких організацій можливе, але має
відбуватися поза державним регулюванням виключно на підставі
реалізації громадянами права на свободу об'єднання, тобто на
основі вільного волевиявлення членів цих громадських організацій.
Тому положення абзацу четвертого статті 2 Закону, що
передбачає об'єднання більшості легалізованих молодіжних та
дитячих громадських організацій у конкретно визначену спілку, має
бути визнане неконституційним.
4. Частиною другою статті 6 Закону визначено. "Молодіжний рух
в Україні координується Українським національним комітетом
молодіжних організацій, який є незалежною неурядовою організацією
і має статус всеукраїнської спілки молодіжних та дитячих
громадських організацій".
Тим самим держава визначила УНКМО координатором молодіжного
руху в Україні і встановила статутні цілі цього об'єднання
громадян (спілки таких об'єднань), що не лише суперечить принципу
багатоманітності суспільного життя, а й порушує право на свободу
об'єднання, зокрема можливість вільного визначення учасниками
об'єднань громадян правомірних цілей їх утворення та способів
діяльності відповідно до частини першої статті 36 Конституції
України.
Тому положення частини другої статті 6 Закону, яким
Український національний комітет молодіжних організацій державою
визначений як координатор молодіжного руху в Україні: "Молодіжний
рух в Україні координується Українським національним комітетом
молодіжних організацій...", - має бути визнане таким, що не
відповідає Конституції України.
5. Частиною другою статті 10 Закону передбачено: "Фінансова
підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій
здійснюється через відповідні органи виконавчої влади, що працюють
з молоддю, органи місцевого самоврядування та спілку
всеукраїнських молодіжних громадських організацій".
Це положення має безпосередній зв'язок з нормою частини
першої цієї ж статті, де визначається така спілка. У ній
зазначено: "Верховна Рада України при затвердженні Державного
бюджету України передбачає в ньому окремим рядком видатки на
підтримку спілки, членами якої є більшість зареєстрованих
всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських організацій, а
також обласних, Автономної Республіки Крим, київських та
севастопольських міських спілок молодіжних та дитячих громадських
організацій, діяльність якої спрямовується на забезпечення
соціального становлення та розвитку молодих громадян".
Тобто положення частин першої, другої статті 10 Закону про
фінансову підтримку діяльності молодіжних та дитячих громадських
організацій, в тому числі шляхом видатків з Державного бюджету
України, передбачають участь у безпосередньому отриманні
фінансової підтримки з боку держави лише "спілки, членами якої є
більшість зареєстрованих всеукраїнських молодіжних та дитячих
громадських організацій, а також обласних, Автономної Республіки
Крим, київських та севастопольських міських спілок молодіжних та
дитячих громадських організацій" або "спілки всеукраїнських
молодіжних громадських організацій".
Отже, правом на одержання фінансової підтримки в такому разі
користується визначена у статті 10 Закону одна спілка молодіжних
та дитячих громадських організацій. Тим самим опосередковано
порушується право громадян на свободу об'єднання, оскільки ті
об'єднання громадян, які не входять до складу спілки, що об'єднує
більшість зареєстрованих молодіжних та дитячих громадських
організацій, обмежені у праві на отримання фінансової підтримки.
Це є також непрямим примушуванням зареєстрованих молодіжних та
дитячих громадських організацій, які мають намір одержувати
фінансову підтримку, до вступу в зазначену спілку.
Тому мають бути визнані неконституційними положення Закону,
відповідно до яких: Верховна Рада України при затвердженні
Державного бюджету України передбачає в ньому видатки на підтримку
лише "спілки, членами якої є більшість зареєстрованих
всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських організацій, а
також обласних, Автономної Республіки Крим, київських та
севастопольських міських спілок молодіжних та дитячих громадських
організацій" (частина перша статті 10); фінансова підтримка
діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій
здійснюється через одну "...спілку всеукраїнських молодіжних
громадських організацій" (частина друга статті 10).
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65, 73
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), такі положення Закону
України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від
1 грудня 1998 року N 281-XIV ( 281-14 ):
1.1. Положення абзацу четвертого статті 2, що передбачає
об'єднання більшості легалізованих молодіжних та дитячих
громадських організацій у конкретно визначену спілку: "Український
національний комітет молодіжних організацій - спілка, що об'єднує
більшість легалізованих всеукраїнських молодіжних та дитячих
організацій, а також обласних, Автономної Республіки Крим,
київських та севастопольських міських об'єднань молодіжних та
дитячих громадських організацій";
1.2. Положення частини другої статті 6, яким Український
національний комітет молодіжних організацій державою визначений як
координатор молодіжного руху в Україні: "Молодіжний рух в Україні
координується Українським національним комітетом молодіжних
організацій...";
1.3. Положення частини першої статті 10, відповідно до якого
Верховна Рада України при затвердженні Державного бюджету України
передбачає видатки на підтримку лише "спілки, членами якої є
більшість зареєстрованих всеукраїнських молодіжних та дитячих
громадських організацій, а також обласних, Автономної Республіки
Крим, київських та севастопольських міських спілок молодіжних та
дитячих громадських організацій";
1.4. Положення частини другої статті 10, відповідно до якого
фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських
організацій здійснюється через одну "...спілку всеукраїнських
молодіжних громадських організацій".
2. Положення абзацу четвертого статті 2, частини другої
статті 6, частин першої і другої статті 10 Закону України "Про
молодіжні та дитячі громадські організації" ( 281-14 ), що визнані
неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Приведення Закону України "Про молодіжні та дитячі
громадські організації" у відповідність з цим Рішенням покласти на
Верховну Раду України.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ


Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору