Справа "Калініченко проти України" (Заява N 25444/03)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа від 26.07.2007
Документ 974_289, поточна редакція — Прийняття від 26.07.2007

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Калініченко проти України"
(Заява N 25444/03)
Страсбург, 26 липня 2007 року

Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у
п. 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Воно може підлягати
редакційним виправленням.
У справі "Калініченко проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав
палатою у складі: п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова, пані С.Ботучарова (S.Botoucharova), п. В.Буткевич (V.Butkevych), пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska), п. Р.Маруст (R.Maruste), п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді, та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції, після обговорення в нарадчій кімнаті 3 липня 2007 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу порушено проти України за заявою (N 25444/03),
поданою до Суду громадянином України п. Георгієм Михайловичем
Калініченком (далі - заявник) 21 червня 2003 року відповідно до
статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
( 995_004 ) (далі - Конвенція).
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його
Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим.
3. 5 квітня 2006 року Суд вирішив направити скарги за
пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) стосовно
тривалості провадження Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29
Конвенції Суд вирішив розглядати одночасно питання щодо суті заяви
та її прийнятності.
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявник народився у 1948 році та проживає
у м. Сімферополі.
5. 29 серпня 1997 року прокурор транспортної прокуратури
АР Крим (далі - прокурор) порушив кримінальну справу за
обвинуваченням заявника у порушенні трудового законодавства
(статей 135 Кримінального кодексу 1960 року ( 2001-05, 2002-05,
2003-05 ).
6. 17 жовтня 1997 року прокурор пред'явив заявнику
обвинувачення. Заявнику було обрано запобіжний захід у вигляді
підписки про невиїзд.
7. 14 листопада 1997 року прокурор пред'явив заявнику нове
обвинувачення у зловживанні службовим становищем (стаття 165
Кримінального кодексу 1960 року ( 2001-05, 2002-05, 2003-05 ).
8. 8 грудня 1997 року справу було призначено до розгляду у
Центральному районному суді м. Сімферополя (далі - районний суд).
9. 18 вересня 1998 року за клопотанням представника заявника
районний суд направив справу на додаткове розслідування.
10. 2 листопада 1998 року прокурор пред'явив заявнику нове
обвинувачення за ст. 135 та 165 Кримінального кодексу ( 2341-14 ).
11. 30 листопада 1998 року розгляд справи заявника
у районному суді було поновлено.
12. 30 серпня 1999 року районний суд за власною ініціативою
направив справу на додаткове розслідування.
13. Розглянувши протест заступника прокурора Криму, 1 жовтня
1999 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим скасував ухвалу
районного суду від 30 серпня 1999 року та направив справу на
розгляд до суду першої інстанції.
14. 11 листопада 1999 року розгляд справи у районному суді
було поновлено.
15. За клопотанням представника заявника 6 січня 2000 року
районний суд призначив судово-медичну експертизу пані К.,
потерпілої у цій справі.
16. 10 липня 2000 року Головне бюро судово-медичних експертиз
Криму повернуло матеріали справи без проведення призначеної
експертизи, оскільки пані К. не з'явилася на медичну комісію.
17. За клопотанням представника заявника 15 вересня 2000 року
районний суд призначив додаткову судово-медичну експертизу у
справі.
18. 24 листопада 2000 року матеріали справи разом з висновком
судово-медичної експертизи було повернуто до районного суду.
19. 16 березня 2001 року районний суд постановив
виправдувальний вирок у справі заявника.
20. 29 травня 2001 року Верховний Суд Автономної Республіки
Крим повернув матеріали справи до районного суду, оскільки іншим
сторонам у справі не було повідомлено про апеляційну скаргу
пані К., а апеляційне подання прокурора було подане без дотримання
процедурних вимог.
21. 14 серпня 2001 року провадження у справі заявника було
поновлено у апеляційному суді Автономної Республіки Крим (колишній
Верховний Суд Автономної Республіки Крим, далі - апеляційний суд).
22. 22 січня 2002 року апеляційний суд скасував вирок
від 16 березня 2001 року та засудив заявника до двох років
виправних робіт за зловживання службовим становищем (стаття 271
Кримінального кодексу 2001 року ( 2341-14 ).
23. Заявник оскаржив це рішення. Верховний Суд скасував вирок
від 22 січня 2002 року та направив справу на новий розгляд до
апеляційного суду.
24. 11 червня 2002 року за власною ініціативою апеляційний
суд призначив судово-медичну експертизу у справі.
25. 5 серпня 2002 року розгляд справи заявника у апеляційному
суді було поновлено.
26. 17 вересня 2002 року апеляційний суд скасував вирок
районного суду від 16 березня 2001 року та направив справу на
новий розгляд до суду першої інстанції.
27. 25 листопада 2003 року районний суд визнав заявника
винним у зловживанні службовим становищем та призначив йому
покарання у вигляді виправних робіт. Суд звільнив його від
кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків
давності. Заявник не оскаржував цей вирок, який вступив у законну
силу 10 грудня 2003 року.
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6
КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
28. Заявник скаржився на те, що тривалість кримінального
провадження у його справі не відповідала вимозі "розумного
строку", зазначеній у пункті 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), де
передбачено, зокрема, таке: "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж
розумного строку... судом, ..., який ... встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального
обвинувачення".
29. Суд зазначає, що частина оскаржуваного провадження
відноситься до періоду до 11 вересня 1997 року, дати, з якої
Конвенція ( 995_004 ) набрала чинності для України. Після цієї
дати розгляд справи тривав до 10 грудня 2003 року, коли вирок
районного суду вступив в законну силу. Отже, тривалість
провадження, яке буде розглядатися Судом, складала шість років та
три місяці. Однак, оцінюючи розумність тривалості провадження
після 11 вересня 1997 року, потрібно взяти до уваги стан
провадження на той час (див. рішення у справах Milosevic v. "the
former Yugoslav Republic of Macedonia", заява N 15056/02,
пункт 21, рішення від 20 квітня 2006 року; Styranowski v. Poland,
заява N 28616/95, пункт 46, ECHR 1998-VIII; Foti and Others
v. Italy, рішення від 10 грудня 1982 року, Series A N 56 с. 18,
пункт 53).
А. Щодо прийнятності
30. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарг заявника.
31. Суд зазначає, що скарга заявника за пунктом 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) не є повністю необґрунтованою у значенні
пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що вона
не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна
бути визнана прийнятною.
Б. Щодо суті
32. Суд повторює, що розумність тривалості провадження у
справі повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з
урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка
заявника та відповідних органів влади (див., з-поміж інших джерел,
рішення у справі Pelissier and Sassi v. France [GC], заява
N 25444/94, пункт 67, ECHR 1999-II).
1. Складність справи
33. Уряд стверджував, що справа була ускладнена та вимагала
вивчення широкого кола доказів, включно з багаторазовими
судово-медичними експертизами. Заявник стверджував, що складність
справи не виправдовувала її тривалості.
34. Суд вважає що, з огляду на природу злочину, в якому
обвинувачували заявника, ця справа не може вважатися складною.
Факт того, що було проведено кілька судово-медичних експертиз, не
виправдовує тривалість провадження у справі.
2. Поведінка заявника
35. Відповідно до тверджень Уряду заявник є відповідальним за
кілька періодів затримки, оскільки після його клопотань справу
передавали на додаткове розслідування та кілька разів призначали
судово-медичні експертизи, отже, ці періоди затримки були
спричинені поведінкою заявника.
36. Заявник не погодився. Він стверджував, що не просив би
про додаткові судово-медичні експертизи та передання справи на
додаткове розслідування, якби у справі не було серйозних
процесуальних недоліків.
37. Суд вважає, що клопотання заявника про передання справи
на додаткове розслідування не було безпідставним, оскільки було
підтримано районним судом. Що ж стосується судово-медичної
експертизи у справі, Суд зазначає, що повторні клопотання заявника
задовольнялись, оскільки національні органи державної влади
погоджувались, що матеріали, подані слідчими органами, були
неповними. Таким чином, Суд доходить висновку, що Суду не було
надано жодних доказів для припущення того, що заявник значним
чином сприяв тривалості провадження.
3. Поведінка національних органів влади
38. Уряд стверджував, що органи державної влади не можна
вважати відповідальними за будь-який період затримки.
39. Заявник не погодився. Він наголосив, що органи державної
влади несуть повну відповідальність за шість років тривалості
справи.
40. Суд зазначає, що рішення районного суду та апеляційного
суду були скасовані Верховним Судом, це вимагало перегляду справи
судами двох інстанцій. Більше того, після порушення кримінальної
справи у серпні 1997 року перший вирок було винесено районним
судом лише 15 березня 2001 року. Суд нагадує, що роль національних
судів в організації судових проваджень у тому, щоб зробити їх
швидкими та ефективними (див. справу "Сілін проти України"
( 974_103 ), заява N 23926/02, пункт 34, рішення від 13 липня
2006 року). Однак, на думку Суду, національні суди не діяли з
належною сумлінністю.
4. Висновок
41. Суд неодноразово визнавав порушення пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) у справах, де розглядались питання, подібні
до того, що піднімається у цій справі (див. рішення у справі
Pelissier and Sassi, згадане вище).
42. Дослідивши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не
надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його дійти
іншого висновку у цій справі. З огляду на свою прецедентну
практику з цього питання, Суд вважає, що тривалість провадження у
цій справі була надмірною і не відповідала вимозі "розумного
строку".
43. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 ).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
44. Заявник скаржився також на те, що "нерозумна тривалість"
провадження у справі становила порушення статті 13 Конвенції
( 995_004 ).
45. З огляду на свої висновки щодо пункту 1 статті 6
Конвенції ( 995_004 ) (див. пункти 42-43 вище), Суд вважає, що ця
скарга є прийнятною, проте не вважає за необхідне виносити рішення
щодо того, чи було у цій справі порушено статтю 13 Конвенції
(див. справу "Кухарчук проти України" ( 974_189 ), заява
N 10437/02, пункту 39-40, рішення від 10 серпня 2006 року).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
( 995_004 )
46. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до
неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони
передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності,
надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
47. Заявник вимагав 15 000 євро компенсації моральної шкоди.
48. Уряд стверджував, що вимога заявника була надмірною і
необґрунтованою, а визнання порушення становитиме достатню
справедливу сатисфакцію у цій справі.
49. Суд вважає, що заявник напевно зазнав моральної шкоди у
зв'язку із значною тривалістю кримінального провадження у його
справі, у ході якого він перебував під підпискою про невиїзд. Суд,
здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає
стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує заявнику суму 800 євро
відшкодування моральної шкоди.
Б. Судові витрати
50. Заявник не заявив жодних вимог з цього приводу, тому Суд
нічого йому не присуджує.
В. Пеня
51. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру
граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс
три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції
( 995_004 );
3. Постановляє, що немає необхідності окремо розглядати
скаргу заявника за статтею 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Постановляє, що: (а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане
остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ),
держава-відповідач повинна виплатити заявнику 800 євро
(вісімсот євро) компенсації моральної шкоди, Які повинні бути
конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на
день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який
може бути стягнуто із зазначеної суми;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного
розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple
interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського
центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої
сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі
26 липня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту
Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК
(C.Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН
(P.Lorenzen)



вгору