Справа "Партія добробуту (Refah Partisi), Ербакан, Казан та Текдаль проти Туреччини"
Європейський суд з прав людини, Рада Європи, Міжнародні суди; Справа, Рішення від 31.07.2001
Документ 980_046, поточна редакція — Прийняття від 31.07.2001

                           РАДА ЄВРОПИ 
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Справа "Партія добробуту (Refah Partisi),
Ербакан, Казан та Текдаль проти Туреччини"

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 31 липня 2001 р. у справі
"Партія добробуту (Refah Partisi), Ербакан, Казан та Текдаль проти
Туреччини", Європейський суд з прав людини (далі - Суд)
постановив, що відсутнє порушення ст. 11 Конвенції про захист прав
людини та основних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція), а також
немає необхідності розглядати справу на предмет порушення статей
9, 10, 14, 17 та 18 Конвенції та статей 1 і 3 Першого протоколу
( 994_174 ) до Конвенції.
Обставини справи
Перший заявник, Партія добробуту, був політичною партією,
заснованою 19 липня 1983 р. Партію представляв її голова - п.
Нехметтін Ербакан. Він одночасно й другий заявник. На даний час п.
Ербакан є членом парламенту Туреччини. Третій і четвертий заявники
- політичні діячі і юристи. На даний час вони також є
парламентарями і, крім того, обіймають посади заступників голови
Партії добробуту. 21 травня 1997 р. Головний державний юрист Туреччини
звернувся із позовом до Конституційного суду, вимагаючи
примусового розпуску Партії добробуту, оскільки остання нібито
стала центром діяльності, що суперечить принципу секуляризації
держави. Обгрунтовуючи свою вимогу, Головний державний юрист
посилався на різні письмові документи та усні декларації лідерів і
членів Партії добробуту, які, на його думку, свідчили про
наявність у партії певних програмних цілей, як-то: запровадження
шаріатського права та встановлення теократичного режиму в державі,
що суперечить вимогам демократичного суспільства. Заперечуючи наведені висновки, представники Партії добробуту
стверджували, що обвинувачення грунтується виключно на вилучених з
контексту цитатах, що саме по собі змінює зміст думок, викладених
у документах чи виступах. Вони також стверджували, що Партія
добробуту, яка на даний час вже протягом року була однією із
правлячих партій, оскільки входила до складу урядової коаліції,
завжди послідовно дотримувалася принципу секуляризації, поважала
релігійні почуття громадян, а отже, її не можна ототожнювати з
політичними силами, котрі прагнуть встановити тоталітарний режим у
державі. Крім того, представники Партії добробуту наголошували на
тому, що окремі лідери цієї політичної сили дізналися про наведені
Головним державним юристом цитати лише після його звернення до
Конституційного суду. Незважаючи на це, особи, винні у
розповсюдженні таких заяв, були виключені з членів партії з метою
уникнути набуття нею іміджу центру незаконної діяльності. 16 січня 1998 р. Конституційний суд ухвалив рішення про
розпуск Партії добробуту на тій підставі, що остання справді стала
центром діяльності, спрямованої проти принципу секуляризації. Він
також постановив рішення про передачу майна партії у власність
держави. Крім того, Конституційний суд закцентував увагу на тому,
що саме висловлювання п. Ербакана, п. Казана і п. Текдаля
безпосередньо стосувалися неконституційності дій партії.
Конституційний суд заборонив названим особам бути парламентарями
чи займати інші політичні посади протягом п'яти років.
Зміст рішення Суду
Заявники стверджували, що в результаті охарактеризованих вище
дій з боку державних органів мало місце порушення ст. 9 (свобода
думки), ст. 10 (свобода вираження), ст. 11 (свобода об'єднання),
ст. 14 (заборона дискримінації), ст. 17 (заборона зловживання
правом) і ст. 18 (обмеження у застосуванні обмежень на права)
Конвенції ( 995_004 ), а також ст. 1 (захист права власності) та
ст. 3 (право на вільні вибори) Першого протоколу ( 994_174 ) до
Конвенції. Суд зауважив, що, дебатуючи питання про внесення змін до
чинного законодавства, а так само про зміни конституційного ладу
держави, політичні партії продовжують користуватися захистом ст.
11 Конвенції ( 995_004 ). Такий захист надається їм при дотриманні
двох умов: 1) засоби, що використовуються партіями з метою зміни
законодавства чи конституційного ладу, є законними і
демократичними з усіх точок зору і 2) пропоновані зміни мають
узгоджуватися із фундаментальними демократичними принципами. Таким
чином, політичні партії, лідери яких закликають до застосування
насильства чи вимагають змін, котрі в принципі не сумісні з однією
чи декількома засадами демократії або мають на меті знищити
демократію чи обмежити права інших, не можуть посилатися на ст. 11
Конвенції ( 995_004 ) як засіб захисту права на свободу
об'єднання. Суд зазначив, що застосовані до заявників санкції
відповідають об'єктивній соціальній потребі захисту демократичного
суспільства, оскільки лідер Партії добробуту п. Ербакан
задекларував намір очолюваної ним політичної сили встановити
кілька правових систем (у тому числі й шаріатську) відповідно до
релігійних уподобань громадян, що суперечить принципу
секуляризації. Крім того, так зване шаріатське право грунтується
на принципах, котрі прямо суперечать положенням Конвенції
( 995_004 ). Суд не обійшов увагою й те, що заявники неоднозначно
висловлювалися щодо їхнього ставлення до використання насильства
під час здобуття й утримання влади. Суд закцентував увагу на тому, що навіть беручи до уваги
вузькі межі розсуду держав при вирішенні ними питання щодо
розпуску політичних партій, плюралізм ідей та принцип
багатопартійності є невід'ємними елементами демократії, а отже,
держави вправі розумно запобігати реалізації тих політичних
програм, положення яких не сумісні із нормами Конвенції
( 995_004 ).
Переклад з англійської мови та опрацювання
рішень здійснено у Львівській лабораторії
прав людини НДІ державного будівництва
та місцевого самоврядування АПрН України
П.М. Рабіновичем, М.Б. Рісним та
Н.І. Савчук.
"Право України", N 7, 2002 р.



вгору