Документ z0704-17, перша редакція — Прийняття від 23.03.2017
( Увага! Це не поточна редакція документу. Перейти до поточної? )

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАКАЗ

23.03.2017  № 164


Зареєстровано у Міністерстві
юстиції України
09 червня 2017 р.
за № 704/30572

Про затвердження Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України

Відповідно до статті 2 Закону України “Про оборону України” та з метою забезпечення додержання принципів і норм міжнародного гуманітарного права військовослужбовцями і працівниками Збройних Сил України НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, що додається.

2. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Міністр оборони України
генерал армії України


С.Т. Полторак

ПОГОДЖЕНО:

Т.в.о. Міністра
закордонних справ України

Уповноважений
Верховної Ради України
з прав людини

В.о. Міністра
охорони здоров'я України



О.В. Зеркаль



В.В. Лутковська


У. Супрун



ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
оборони Україн
23.03.2017 № 164


Зареєстровано у Міністерстві
юстиції України
09 червня 2017 р.
за № 704/30572

ІНСТРУКЦІЯ
про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України

І. Основні положення міжнародного гуманітарного права, що застосовуються у збройних конфліктах

1. Загальні положення

1. Міжнародне гуманітарне право (право збройних конфліктів) - система міжнародно визнаних правових норм і принципів, що застосовуються під час збройних конфліктів, встановлюють права і обов’язки суб’єктів міжнародного права щодо заборони чи обмеження використання певних засобів і методів ведення збройної боротьби, забезпечення захисту жертв кофлікту та визначають відповідальність за порушення цих норм.

2. Інформацію щодо орієнтовного переліку основних багатосторонніх міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів України щодо міжнародного гуманітарного права наведено в додатку 1 до цієї Інструкції.

Норми міжнародного гуманітарного права вступають у дію з початком збройного конфлікту або операції з підтримання миру і безпеки. 

Обсяг зобов’язань сторони міжнародного збройного конфлікту (війни) визначається як нормами звичаєвого права, так і договірними нормами міжнародного гуманітарного права (далі - МГП), ратифікованими кожною стороною.

Під час збройного конфлікту неміжнародного характеру обсяг зобов’язань з дотримання МГП для сторін - учасників конфлікту (держава та антиурядові сили) визначається спільною статтею 3 Женевських конвенцій 1949 року та ІІ Додатковим протоколом 1977 року, іншими конвенціями, що ратифіковані державою, а також нормами звичаєвого міжнародного гуманітарного права.

Обсяг застосування МГП під час проведення операцій з підтримання миру і безпеки визначається нормами звичаєвого міжнародного гуманітарного права та обсягом і специфікою, які визначає уповноважений орган (Генеральний секретар ООН, Рада Безпеки ООН, ОБСЄ, ЄС тощо).

Під час міжнародних збройних конфліктів застосування норм припиняється із загальним закінченням воєнних дій, а на окупованій території - із закінченням окупації, за винятком застосування щодо осіб, чиє звільнення, репатріація або влаштування будуть здійснені після цих строків. Ці особи мають перебувати під захистом відповідних положень Женевської конвенції та І Додаткового протоколу аж до їхнього звільнення, репатріації або влаштування.

3. Основне завдання МГП - захист осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також тих, які перестали брати в них участь у результаті хвороби, поранення або будь-якої іншої причини, незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження,  майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак.

Для виконання цього завдання МГП:

визначає правовий статус осіб і об’єктів, які знаходяться у районі (зоні) ведення воєнних дій;

встановлює ряд обмежень у виборі засобів, методів ведення воєнних дій сторонами, що воюють;

регламентує права та обов’язки осіб, які знаходяться під захистом МГП;

встановлює відповідальність держави і окремих осіб за порушення його норм.

МГП також встановлює захист об’єктів, які не мають військового значення, обмежує сторони, що воюють, у виборі засобів і методів ведення війни.

4. У випадках, не передбачених міжнародними угодами, цивільні особи та комбатанти залишаються під захистом і дією загальних принципів міжнародного права, які базуються на сталих звичаях, принципах гуманності та вимогах суспільної свідомості.

У разі якщо актами законодавства України встановлено більш суворі обов’язки суб’єктів застосування МГП щодо заборони чи обмеження використання певних засобів і методів ведення військової боротьби або більш широкий обсяг захисту жертв збройних конфліктів, ніж ті, що встановлені МГП, застосовуються акти законодавства України.

2. Основні терміни і поняття міжнародного гуманітарного права

1. Анексія - протиправне насильницьке приєднання однією державою території або частини території іншої держави або будь-якого простору, що перебуває під контролем чи у спільному користуванні міжнародного співтовариства.

2. Апартеїд - один із видів злочинів проти людяності, нелюдські діяння, які здійснюються свідомо шляхом широкомасштабного або систематичного нападу на цивільних осіб, що вчиняються в контексті інституціоналізованого режиму систематичного гноблення і панування однієї расової групи над іншою расовою групою або групами з метою збереження такого режиму.

3. Апатриди - особи, які не мають громадянства жодної держави.

4. Біженці - особи, які через обґрунтовані побоювання стати  жертвами переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних  поглядів знаходяться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажають користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і перебуваючи за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не можуть чи не бажають повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

5. Боєприпаси, що не вибухнули, - вибухонебезпечні боєприпаси, в які вставлено запальник, детонатор та які поставлено на звід або в інший спосіб підготовлено до використання й використано у збройному конфлікті. Вони могли бути вистрілені, скинуті, запущені або випущені й повинні були вибухнути, але не вибухнули.

6. Вибухонебезпечні боєприпаси - звичайні боєприпаси, що містять вибухові речовини, за винятком мін, мін-пасток та інших пристроїв, визначених у Протоколі про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв (Протокол ІІ з поправками, унесеними 03 травня 1996 року), що додається до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію.

7. Вибухонебезпечні предмети - наслідки війни - боєприпаси, які не вибухнули, а також залишені вибухонебезпечні боєприпаси.

8. Військовополонені - комбатанти, які опинились у полоні під час міжнародного збройного конфлікту, незалежно від їхнього стану - здорові, хворі або поранені.

Крім того, до військовополонених належать захоплені противником:

особовий склад ополчень і добровільних загонів;

особи, які на законних підставах прямують за збройними силами, але не входять до їхнього складу (цивільні члени екіпажів військових літальних апаратів, члени робочих команд і служб, на які покладено побутове обслуговування збройних сил тощо) та мають посвідчення особи встановленого зразка, вказаного у правилах застосування норм МГП щодо розпізнавання осіб і об’єктів (додаток 2);

члени екіпажів торгових суден і літаків (вертольотів) цивільної авіації, якщо вони не користуються більшим пільговим режимом згідно з іншими положеннями МГП;

населення неокупованої території, яке стихійно, за власним бажанням озброюється для боротьби з військами, що вторгаються, і яке не встигло сформуватися у регулярні війська (за умови відкритого носіння ним зброї та дотримання норм МГП).

Військовополонені перебувають під владою держави, представники збройних сил якої взяли їх у полон, а не окремих осіб або військових формувань.

Військовий полон є не покаранням, а тимчасовим обмеженням можливості брати участь у бойових діях.

9. Віроломство - дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника, примусити його повірити,  що він має право на захист і зобов’язаний надати такий захист згідно з  нормами міжнародного права, які застосовуються в період збройних конфліктів, з метою його обману. Заборонено вбивати, завдавати поранення або брати в полон противника, вдаючись до віроломства.

Прикладами віроломства є симулювання:

наміру вести переговори під прапором перемир’я;

капітуляції;

виходу із ладу (небоєздатності) внаслідок поранення або хвороби;

володіння статусом цивільної особи або некомбатанта;

володіння статусом, який надає захист, шляхом використання розпізнавальних емблем (знаків) чи форми одягу Організації Об’єднаних Націй або нейтральних держав та держав, які не беруть участі в міжнародному збройному конфлікті.

МГП не забороняє використання військових хитрощів з метою введення противника в оману (маскування, демонстративні дії, дезінформація, імітація тощо).

10. Внутрішньо переміщена особа - громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

11. Військовий об’єкт - будь-який об’єкт, який в силу свого характеру, місцезнаходження, призначення чи використання може бути застосований у воєнних діях та повне або часткове руйнування, захоплення або нейтралізація якого за існуючих в даний момент умов надає певну військову перевагу.

Військовими об’єктами є:

підрозділи збройних сил і організованих збройних формувань (особовий склад, озброєння і військова техніка), за винятком медичних формувань, санітарно-транспортних засобів, духовного персоналу та їхнього майна;

об’єкти (споруди, будинки, позиції, казарми, склади тощо), що використовуються або підготовлені до використання у військових цілях;

інші об’єкти, які за своїм характером, значенням, розташуванням, призначенням або використанням можуть бути використані у воєнних діях і чиє повне або часткове зруйнування, захоплення чи нейтралізація в конкретних умовах обстановки надає явну військову перевагу.

Військові об’єкти вважаються законними цілями для нападу.

Військовий об’єкт залишається таким навіть у випадку, якщо на ньому перебувають цивільні особи.

12. Військові трофеї - захоплене у противника озброєння, військова техніка та інше військове майно, яке може використовуватися стороною, що їх захопила.

Перед тим, як використовувати військові трофеї, з них необхідно зняти емблеми і знаки противника та встановити власні емблеми (знаки).

Військові трофеї належать державі, а не окремим військовослужбовцям.

13. Геноцид - діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з такої групи в іншу.

14. Демілітаризована зона - будь-яка зона, із якої за згодою між сторонами, що знаходяться у збройному конфлікті, виведені всі комбатанти та мобільні бойові засоби. Влада і населення цієї зони повинні утримуватися від ворожих дій.

Демілітаризована зона позначається знаками, які погоджуються між сторонами, що знаходяться у збройному конфлікті.

15. Депортація або насильницьке переміщення населення - насильницьке переміщення осіб, які зазнали виселення або інших примусових дій, з району, в якому вони законно перебувають, за відсутності підстав, що допускаються міжнародним правом.

16. Держава, яка не воює (невоююча держава), - держава, яка на відміну від нейтральної держави не зв’язує себе зобов’язанням рівного ставлення до воюючих.

Держава, яка не воює, не використовує свої збройні сили, може надавати підтримку воюючій стороні у міжнародному збройному конфлікті іншими засобами (надання озброєння, військового майна, баз, аеродромів тощо).

17. Духовний персонал (як військовий, так і цивільний) - особи, які зайняті виключно виконанням своїх духовних функцій у:

збройних силах сторони, що перебуває в конфлікті;

медичних формуваннях або санітарно-транспортних засобах сторони, що перебуває в конфлікті;

організаціях цивільної оборони сторони, що перебуває в конфлікті.

18. Жертви збройного конфлікту:

поранені та хворі;

особи, які потерпіли  корабельну аварію (аварію літального апарата);

безвісно відсутні особи;

загиблі (померлі);

військовополонені або інші особи, свобода яких обмежена у зв’язку зі збройним конфліктом;

цивільні особи, які знаходяться в районі воєнних дій та на окупованій території.

19. Журналісти, які не входять до складу збройних сил і знаходяться в службових відрядженнях у районах збройних конфліктів, вважаються цивільними особами та знаходяться під захистом МГП, за винятком окремих випадків і на період, коли вони беруть безпосередню участь у воєнних діях.

20. Загиблі (померлі) - особи, які загинули (померли) з причин, пов’язаних із веденням воєнних дій. Останки таких осіб, у тому числі й тих, хто не є громадянами держави, в якій вони загинули (померли), повинні користуватись повагою. Місця поховання таких осіб утримуються й позначаються таким чином, щоб їх завжди можна було розшукати.

21. Залишені вибухонебезпечні боєприпаси - вибухонебезпечні боєприпаси, які не були використані під час збройного конфлікту та були забуті чи залишені стороною у збройному конфлікті і більше не знаходяться під її контролем. Залишені вибухонебезпечні боєприпаси можуть бути чи не бути зі вставленими запальниками чи детонаторами, поставленими на звід або в інший спосіб підготовленими до використання.

22. Запалювальна зброя - будь-яка зброя або боєприпаси, які в першу чергу призначені для підпалювання об’єктів або спричинення людям опіків від дії полум’я, тепла або того й іншого разом, які виникають в результаті хімічної реакції речовини, доставленої до цілі.

Запалювальна зброя може бути у вигляді вогнеметів, фугасів, снарядів, ракет, гранат, мін, бомб й інших ємностей із запалювальними речовинами.

Запалювальна зброя не включає боєприпаси:

які можуть здійснювати випадкову запалювальну або опікову дію, такі як освітлювальні засоби, трасуючі снаряди, димові або сигнальні системи;

які призначені для комбінованого впливу шляхом проникнення, вибуху або осколками із додатковим запалювальним ефектом, такі як бронебійні снаряди, осколкові снаряди, фугасні бомби та подібні боєприпаси комбінованої дії, запалювальний ефект яких спеціально не призначений викликати опіки у людей, але які використовуються проти військових об’єктів, таких як броньовані машини, літаки й установки або споруди.

23. Збройна агресія - протиправне застосування збройної сили однією державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави.

24. Збройні сили держави (сторони), яка воює, - організовані збройні формування, що знаходяться під командуванням осіб, відповідальних перед цією державою (стороною) за дії своїх підлеглих.

Заборонено насильно примушувати громадян держави-противника до участі у воєнних діях проти своєї держави.

Збройні сили підпорядковуються внутрішній дисциплінарній системі, яка забезпечує можливість дотримання норм МГП.

До складу збройних сил входять комбатанти (ті, які воюють) та некомбатанти (ті, які не воюють) - медичний і духовний персонал, інтенданти, військові кореспонденти, юристи тощо.

25. Зосередження цивільного населення - будь-яке зосередження цивільного населення, постійне чи тимчасове, в житлових частинах міст чи селищах, таборах або колонах біженців та тих, кого евакуюють, групи кочового населення.

26. Інтернування - прийняття та примусове поселення нейтральною державою або іншою державою, що не є стороною міжнародного збройного конфлікту, осіб, які належать до збройних сил держав, що воюють (війська сторін, у тому числі військові кораблі та літаки, військовополонені, які втекли, хворі та поранені), що змушені були увійти на її територію. Особи, піддані інтернуванню, роззброюються і розміщуються на розсуд держави, яка їх прийняла.

Інтернування також означає примусове поселення у спеціальних місцях цивільних осіб однієї із сторін, що воює, які опинилися на території противника у зв’язку з міжнародним збройним конфліктом.

27. Комбатанти - особи зі складу збройних сил сторони, яка бере участь у збройному конфлікті (за винятком медичного та духовного персоналу). Термін “комбатант” застосовується в контексті міжнародного збройного конфлікту. Комбатанти мають право брати безпосередню участь у воєнних діях. У контексті неміжнародного збройного конфлікту йдеться про урядові збройні сили та членів озброєних груп, які не мають права брати участь у воєнних діях та повинні виконувати “безперервну бойову функцію”.

Статус комбатанта визначається положеннями Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року про захист жертв війни.

Комбатанти повинні відрізнятися від цивільного населення тоді, коли вони беруть участь у нападі або у воєнних діях, які є підготовкою до нападу, щонайменше відкритим носінням зброї.

Застосування військових заходів насильства щодо комбатантів у воєнних діях аж до їх знищення визнається законним, за винятком випадків, коли особа є такою, що вибула із строю (hors de combat).

У випадку захоплення комбатанта противником під час міжнародного збройного конфлікту він має право на отримання статусу військовополоненого. Якщо з’являється сумнів, чи належить особа, яка брала участь у воєнних діях і потрапила до рук супротивника, до категорій, що підпадають під визначення військовополоненого, така особа користується захистом Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року (Третьої Женевської конвенції) доти, доки її статус не буде визначений компетентним судом.

У контексті неміжнародного збройного конфлікту особи, свобода яких обмежується у зв’язку зі збройним конфліктом неміжнародного характеру, залишаються під захистом МГП.

28. Культурні цінності - об’єкти, що мають велике значення для культурної спадщини народів і відіграють важливу роль у духовному житті людей (пам’ятники архітектури та історії, твори мистецтва, релігійні або світські пам’ятники, археологічні об’єкти, музеї, бібліотеки, архіви, театри тощо).

В Україні облік об’єктів культурної спадщини ведеться у Державному реєстрі національного культурного надбання, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 року № 466 “Про затвердження Положення про Державний реєстр національного культурного надбання”.

Культурні цінності не повинні використовуватись у воєнних цілях.

Культурним цінностям, що мають виняткове значення, надається спеціальний захист. Число таких об’єктів обмежене і вони заносяться в Міжнародний реєстр культурних цінностей, які знаходяться під спеціальним захистом.

29. Медичний персонал (як військовий, так і цивільний) - особи, які входять до складу медичних формувань і призначені (постійно або тимчасово) для виконання винятково медичних функцій - розшуку, евакуації, транспортування, встановлення діагнозу чи лікування, включаючи надання першої допомоги та допомоги пораненим, хворим і особам, які потерпіли корабельну аварію (аварію літального апарата), а також для здійснення профілактики захворювань або для здійснення адміністративно-господарського забезпечення медичних формувань та роботи на санітарному транспорті.

Військовий медичний персонал може мати легку особисту зброю для самооборони та захисту поранених і хворих.

30. Медичні формування - установи та інші формування, як військові, так і цивільні, створені для медичних цілей: для розшуку, підбирання, транспортування, встановлення діагнозу або лікування, включаючи надання першої допомоги пораненим, хворим і особам, що зазнали корабельної аварії, а також для профілактики захворювань. Наприклад шпиталі або інші подібні медичні центри і інститути, склади медичного майна та медико-фармацевтичні склади таких формувань. Медичні формування можуть бути стаціонарними або рухомими, постійними або тимчасовими.

31. Міжнародний збройний конфлікт - будь-яке зіткнення між двома або більше державами із застосуванням збройних сил.

32. Місцевість, що не обороняється, - будь-яка місцевість (населений пункт), що знаходиться в районі воєнних дій або поблизу нього і є відкритою (відкритим) для окупації противником.

Із місцевості, що не обороняється, повинні бути евакуйовані військові об’єкти. Воєнні дії на такій місцевості вести заборонено.

На відміну від демілітаризованих зон (для створення яких необхідна взаємна згода сторін, що знаходяться у збройному конфлікті) місцевості, що не обороняються, можуть бути створені шляхом односторонньої заяви із повідомленням про це протилежної сторони (остання повинна підтвердити одержання такого повідомлення).

Піддавати нападу місцевості, що не обороняються, та демілітаризовані зони, поширювати на них воєнні дії заборонено.

33. Можливі запобіжні заходи - запобіжні заходи, практично здійсненні або можливі з урахуванням усіх існуючих у певний час обставин, у тому числі гуманітарних та військових міркувань. Такі запобіжні заходи можуть включати оповіщення, просвітницьку роботу з попередження про небезпеку, зумовлювану вибухонебезпечними предметами - наслідками війни, позначення, огородження та моніторинг території, ураженої вибухонебезпечними предметами - наслідками війни.

34. Напад - акти насильства щодо противника незалежно від того, здійснюються вони під час наступу чи під час оборони.

35. Нейтралітет у воєнний час - формальна позиція держави, яка визначає правовий стан, за якого вона не бере участі у збройному конфлікті і не надає безпосередньої допомоги сторонам у збройному конфлікті. Дотримання державою нейтралітету виключає право сторін, які воюють, вести воєнні дії на її території, проводити через неї свої війська та застосовувати проти неї збройні сили.

Нейтральна держава не несе відповідальності за приватних осіб, які окремо переходять кордон і вступають на військову службу до тієї чи іншої сторони, що воює.

36. Некомбатанти - особи, які входять до складу збройних сил та надають їм допомогу, але безпосередньої участі у воєнних діях не беруть. До них належать медичний і духовний персонал, інтенданти, військові кореспонденти, юристи тощо. До вказаних осіб не має застосовуватися зброя, якщо вони зайняті виконанням своїх безпосередніх обов’язків.

Вказані особи  користуються передбаченим МГП захистом, який вони втрачають у разі їхньої безпосередньої участі у воєнних діях на період такої участі.

37. Неміжнародний (внутрішній) збройний конфлікт (збройний конфлікт неміжнародного характеру) - тривалі та інтенсивні збройні зіткнення на території держави між урядовими збройними силами і організованими збройними формуваннями або між організованими збройними формуваннями.

До неміжнародного (внутрішнього) збройного конфлікту належать такі ситуації, коли:

у межах території однієї держави починаються чітко визначені воєнні зіткнення між збройними силами та іншими організованими збройними формуваннями або між організованими збройними формуваннями;

організовані збройні формування здійснюють контроль над частиною території держави, який дає їм можливість вести безперервні та узгоджені воєнні дії.

До неміжнародних (внутрішніх) збройних конфліктів не належать випадки порушення громадського порядку та ситуації внутрішньої напруженості (наприклад, масові заворушення, терористичні акти, окремі акти насильства тощо).

38. Об’єкти, які знаходяться під захистом МГП:

медичні формування;

санітарно-транспортні засоби;

цивільні об’єкти;

культурні цінності;

особливо небезпечні об’єкти;

об’єкти цивільної оборони;

санітарні зони (місцевості);

місцевості, що не обороняються;

демілітаризовані зони.

Напад на такі об’єкти  заборонено.

39. Воєнна окупація - тимчасове зайняття збройними силами сторони, що воює, у збройному конфлікті міжнародного характеру частини або всієї території супротивника на період ведення воєнних дій. Воєнна окупація не тягне за собою позбавлення суверенітету окупованої території. Відповідно до положень Гаазьких конвенцій 1907 і 1954 років та Четвертої Женевської конвенції 1949 року держава-окупант повинна вжити всіх заходів для відновлення і забезпечення суспільного порядку й безпеки населення окупованої території, сприяти задоволенню його першочергових потреб, дотриманню прав і основоположних свобод, забезпечувати захист культурних цінностей, у тому числі шляхом організації на окупованій території військових адміністрацій.

40. Особи, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, - військовослужбовці і цивільні особи, яким загрожує небезпека на морі або в інших водах у результаті лиха, що трапилось з ними чи з їхнім судном (літальним апаратом), і які утримуються від будь-яких ворожих дій. Ці особи вважаються такими, що потерпіли корабельну аварію (аварію літального апарата), під час їх рятування і доти, доки вони не одержать іншого статусу згідно з Женевськими конвенціями або Додатковими протоколами до них, за умови, що вони продовжують утримуватись від ворожих дій.

41. Особи, безвісно відсутні, - особи, які зникли під час ведення воєнних дій і місцезнаходження яких невідоме.

Сторони, що знаходяться у збройному конфлікті, стосовно вказаної категорії осіб повинні виходити, перш за все, із права сімей знати про долю своїх рідних. Тому, як тільки дозволять обставини (найпізніше - одразу після закінчення активних воєнних дій), кожна сторона збройного конфлікту повинна організувати розшук людей, про яких протилежна сторона повідомляє як про осіб, що зникли безвісти.

Запити про розшук від однієї сторони до іншої та відповіді на них згідно з розділом V Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про поводження з військовополоненими та розділом III Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни  передаються через Національні довідкові бюро і Центральне довідкове аентство Міжнародного комітету Червоного Хреста.

42. Особи, які знаходяться під захистом МГП:

жертви збройних конфліктів;

медичний і духовний персонал;

парламентери і особи, які їх супроводжують;

персонал цивільної оборони;

персонал, який відповідає за захист і охорону  культурних  цінностей;

персонал, який бере участь у гуманітарних акціях.

Напад на таких осіб забороняється.

43. Особливо небезпечні об’єкти - установки чи споруди, що містять небезпечні сили: атомні електростанції, греблі, дамби, руйнація яких може призвести до втрати контролю над небезпечними руйнівними факторами і спричинити великі втрати серед цивільного населення.

Особливо небезпечний об’єкт втрачає свій імунітет (статус), якщо:

зміна режиму його звичайного функціонування призводить до регулярної, істотної та безпосередньої підтримки дій противника;

напад на цей об’єкт є єдиним засобом припинити таку підтримку та якщо напад здійснюється із дотриманням принципу пропорційності.

Зняття захисту з особливо небезпечних об’єктів є надзвичайною мірою, командувач (командир, начальник) повинен вжити всіх практичних заходів щодо запобігання вивільненню небезпечних сил.

У всіх випадках цивільне населення й окремі цивільні особи продовжують користуватися правом на повний захист, що надається їм міжнародним правом, включаючи вжиття застережних заходів,  передбачених статтею 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Додатковий протокол І).

44. Парламентери - особи, призначені військовим командуванням для ведення переговорів з командуванням противника.

Парламентер, а також особи, які його супроводжують (сигналіст-барабанщик, перекладач та особа, яка несе білий прапор), користуються правом недоторканності.

Розпізнавальним знаком парламентера є білий парламентерський прапор.

Парламентер не може бути взятий у полон, йому має надаватись можливість повернутись до своїх військ (сил).

45. Партизани - учасники недержавних військових об’єднань, що не належать до регулярної армії, - військових загонів, які воюють проти наявної у країні влади (політичного чи військового режиму) або окупаційного режиму ворожої країни.

Партизани є комбатантами, що надає їм надалі право на статус військовополонених у разі захоплення, якщо вони належать до однієї зі сторін конфлікту, очолюються особою, яка відповідає за їхні дії, мають знаки, що відрізняють їх від цивільного населення, відкрито носять зброю та дотримуються норм МГП.

Бійці національно-визвольних рухів прирівнюються до регулярних збройних сил держави, тобто розглядаються як комбатанти.

46. Перемир’я - тимчасове чи повне припинення воєнних дій між воюючими сторонами за взаємною угодою або на вимогу Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй.

Перемир’я буває загальним, що поширюється на всі збройні сили, та місцевим (частковим), що встановлюється на окремих ділянках фронту (для направлення парламентерів, проведення переговорів про припинення конфлікту, збереження пам’ятників культури тощо).

47. Персонал організацій цивільної оборони - особи, призначені стороною, що перебуває в конфлікті, в тому числі персонал, призначений компетентною владою сторони, що перебуває в конфлікті, виключно для управління цими організаціями для виконання таких завдань:

оповіщення та евакуація населення;

обладнання сховищ для цивільного населення;

проведення заходів щодо світломаскування, медичного обслуговування цивільного населення та надання йому духовної допомоги;

боротьба із пожежами;

виявлення та позначення небезпечних районів;

здійснення рятувальних робіт;

надання допомоги органам влади у відновленні та підтриманні порядку в районах лиха;

термінове надання притулку населенню, постачання;

відновлення роботи комунальних служб;

термінове поховання загиблих.

48. Повага та захист - поняття МГП, що доповнюють одне одного.

Повага - зобов’язання сторін, що знаходяться у збройному  конфлікті, не завдавати шкоди особам і об’єктам, які захищені МГП. Захист - відвернення небезпеки від вказаних осіб і об’єктів, а також забезпечення поваги з боку третіх осіб та надання допомоги.

49. Персонал, який бере участь у гуманітарних акціях, - особи, які беруть участь у проведенні операцій з надання допомоги населенню.

Призначається для транспортування і розподілу гуманітарної допомоги та користується захистом МГП.

У випадку нагальної військової необхідності діяльність такого персоналу може бути тимчасово обмежена.

50. Персонал, який відповідає за захист і охорону культурних цінностей, - особи, на яких покладено обов’язки щодо охорони культурних цінностей. З метою забезпечення самозахисту він може бути озброєний особистою стрілецькою зброєю.

51. Поранені та хворі - військовослужбовці і цивільні особи, які внаслідок травми, хвороби чи іншого фізичного або психічного розладу (інвалідності) потребують медичної допомоги або догляду та утримуються від будь-яких ворожих дій. Це стосується також породіль, новонароджених та інших осіб, які потребують в даний час медичної допомоги чи догляду, наприклад вагітні жінки чи немічні, та які утримуються від будь-яких ворожих дій.

52. Репатріація - повернення в державу громадянства, постійного проживання чи походження осіб, які опинилися через різні обставини на території інших держав.

53. Репресалії - загалом заборонені свідомі порушення МГП у відповідь на правопорушення, які вчинені державою-противником, з метою примусити протилежну сторону закінчити протиправні дії.

Репресалії можуть застосовуватися як крайній захід, вони повинні бути сумірними з порушеннями противника.

Заборонено застосовувати репресалії до:

цивільних осіб та цивільних об’єктів;

військовополонених;

поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію чи аварію літального апарата;

медичного та духовного персоналу;

осіб та об’єктів, які користуються спеціальним захистом;

об’єктів, що необхідні для виживання цивільного населення;

природного середовища.

54. Розпізнавання об’єктів і персоналу медичного, духовного, цивільної оборони, особливо небезпечних об’єктів та культурних цінностей здійснюється шляхом використання розпізнавальних емблем (знаків), а медичних формувань та санітарно-транспортних засобів - і розпізнавальних сигналів.

Персонал медичний, духовний, цивільної оборони та персонал, призначений для охорони культурних цінностей, повинен мати посвідчення особи, що підтверджує їхній статус.

55. Санітарні і безпечні зони (місцевості) створюються винятково для захисту поранених та хворих, а також персоналу, на який покладено організацію таких зон (місцевостей), управління ними і догляд за особами, які будуть там зосереджені.

Піддавати нападу санітарні і безпечні зони (місцевості) заборонено.

56. Цивільна особа - будь-яка особа, яка не входить до складу збройних сил та не є членом збройної групи. Цивільні особи  користуються захистом, за винятком окремих випадків і періоду, коли вони беруть безпосередню участь у воєнних діях. У разі сумнівів щодо того, чи є особа цивільною, вона вважається цивільною.

Цивільне населення складається із цивільних осіб. Наявність серед цивільного населення окремих людей, які не підпадають під визначення цивільних осіб, не позбавляє решту населення цивільного статусу і захисту, який надається МГП.

57. Цивільними об’єктами вважаються всі об’єкти, що не є військовими.

Об’єкти, які зазвичай є цивільними, залежно від умов обстановки, можуть стати воєнними об’єктами.

У разі сумнівів щодо використання цивільного об’єкта у воєнних цілях він вважається цивільним.

Цивільні об’єкти не мають бути об’єктами нападу.

58. Шпигуни та найманці не мають права на статус військовополоненого.

59. Шпигуни - особи, які, діючи таємно або обманним шляхом, збирають (чи намагаються збирати) відомості, що мають військове значення, на території, яка контролюється однією із конфліктуючих сторін, з метою подальшої передачі цієї інформації протилежній стороні.

Особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває у збройному конфлікті, яка від імені цієї сторони збирає або намагається зібрати інформацію на території, що контролюється протилежною стороною (наприклад, військовий розвідник), не вважається особою, яка займається шпигунством, якщо, діючи таким чином, вона носить формений одяг своїх збройних сил.

Особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває у збройному конфлікті, яка проживає на території, окупованій протилежною стороною, і від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає або намагається збирати на цій території інформацію, що має воєнне значення, не вважається особою, яка займається шпигунством, якщо вона не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних методів. Така особа не втрачає свого права на статус військовополоненого, з нею не можуть поводитися, як зі шпигуном, якщо тільки її не захоплено в момент, коли займалась шпигунством.

Особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, яка проживає на території, окупованій протилежною стороною, і яка займається шпигунством на цій території, не втрачає свого права на статус військовополоненого, з нею не можуть поводитися як зі шпигуном, крім випадків, коли її захоплено до того, як вона знову приєдналася до збройних сил, до яких вона належить.

60. Найманці - особи, які спеціально завербовані і беруть безпосередню участь у збройному конфлікті з метою отримання особистої вигоди. Вони не є громадянами протилежної сторони, що знаходиться в збройному конфлікті, та особами, які постійно мешкають на території, що контролюється цією стороною. Найманці не входять до складу збройних сил сторін, що воюють.

До найманців не належать військові інструктори і радники, які офіційно направляються однією державою для надання допомоги в будівництві збройних сил іншої держави, за умови, якщо вони не беруть особистої участі у збройному конфлікті.

Шпигуни та найманці не мають права на статус комбатанта та військовополоненого і підлягають кримінальному переслідуванню за свої дії, однак мають право на гуманне поводження. Їх покарання має бути призначено тільки за вироком компетентного судового органу.

3. Заборонені методи і засоби ведення воєнних дій

1. З метою запобігання зайвим стражданням та невиправданим жертвам серед цивільного населення, заподіянню великого і довгострокового збитку природному середовищу, пов’язаним із воєнними діями, для сторін, що воюють, встановлюються заборони та обмеження у виборі методів і засобів ведення воєнних дій:

убивати або завдавати поранення цивільним особам;

убивати або завдавати поранення особам, яких визнано чи яких за даних обставин належить визнати особами, які вибули зі строю (hors de combat). Особою, що вибула зі строю, вважається будь-яка особа, яка: перебуває під владою супротивної сторони; зрозуміло виражає намір здатися в полон; непритомна чи яким-небудь іншим чином виведена зі строю внаслідок поранення чи хвороби й тому не здатна оборонятися, за умови, що в будь-якому разі ця особа утримується від ворожих дій і не намагається втекти;

убивати парламентера і осіб, які його супроводжують;

нападати на осіб, які зазнають корабельної аварії або покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і які не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які десантуються у складі повітряних десантів);

застосовувати силу, що допускається стосовно осіб, які не мають права на захист від прямих нападів, але у конкретних обставинах перевищує необхідну для досягнення законної військової мети;

примушувати осіб, які знаходяться під захистом МГП, брати участь у воєнних діях;

віддавати наказ “нікого не залишати в живих” або загрожувати ним;

брати заручників;

вводити противника в оману шляхом віроломства;

використовувати не за призначенням розпізнавальні емблеми Червоного Хреста, Червоного Півмісяця чи Червоного Кристала, міжнародні розпізнавальні знаки цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об’єктів, білий прапор парламентера, інші міжнародно визнані знаки і сигнали;

незаконно використовувати розпізнавальну емблему Організації Об’єднаних Націй;

вдаватися до нападів невибіркового характеру, до яких належать напади:

не спрямовані на конкретні військові об’єкти;

при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, які не можуть бути спрямовані на конкретні військові об’єкти; або

при яких застосовуються методи або засоби ведення воєнних дій, наслідки яких не можуть бути обмежені, як це вимагається згідно з Додатковими протоколами до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, і які у кожному такому випадку вражають військові об’єкти й цивільних осіб або цивільні об’єкти, не розрізняючи їх;

здійснювати напад невибіркового характеру, який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть непорівнянними з досягненням необхідної військової переваги над противником;

здійснювати терор щодо цивільного населення;

використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей;

знищувати, вивозити або приводити в несправність об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення;

нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні відмітні емблеми (знаки) і сигнали, хоча відсутність емблем не означає відсутність захисту, що надається таким об’єктам, але ускладнює ідентифікацію таких об’єктів;

здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів та госпіталів (за умови, коли вони не використовуються у воєнних цілях);

знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлень культових обрядів та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях;

знищувати або захоплювати власність противника та власність цивільного населення, крім випадків, коли такі дії викликані абсолютною військовою необхідністю;

віддавати на розграбування населені пункти або місцевості.

2. У ході воєнних дій забороняється застосовувати такі засоби:

розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи);

снаряди вагою менше 400 грамів, розривні або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною;

отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини;

бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю;

будь-яку зброю, дія якої полягає у завданні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі рентгенівськими променями;

міни, призначені для вибуху від присутності, близькості або безпосереднього впливу людини, які виводять з ладу, калічать або вбивають одного або кількох людей;

будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом невилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання;

міни-пастки (будь-які пристрої чи матеріали, інші ніж протипіхотні міни, які спроектовані, сконструйовані чи пристосовані для того, щоб убивати чи завдавати ушкоджень, і які спрацьовують раптово, коли людина торкається чи наближається до начебто нешкідливого предмета або здійснює, здавалося б, безпечну дію), що якимось чином сполучені або асоціюються з міжнародно визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об’єктами), які не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо);

дистанційні міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам (додаток 3);

торпеди без пристрою самоліквідації;

автоматичні підводні контактні міни, які закріплені на мінрепах, коли вони перестають бути безпечними, якщо зриваються з якоря;

лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади;

засоби впливу на природне середовище, що має довгострокові серйозні наслідки руйнації;

запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву, за винятком випадків, зазначених в Основних вимогах Протоколу III “Про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї” до Конвенції ООН 1980 року про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію” (розділ VII).

4. Особливості застосування норм МГП у неміжнародних (внутрішніх) збройних конфліктах (збройних конфліктах неміжнародного характеру) та норм права прав людини, що застосовується у ситуаціях порушення внутрішнього порядку та виникнення обстановки внутрішньої напруженості, таких як заворушення, окремі й спорадичні акти насильства

1. Право збройних конфліктів впроваджує правові засоби врегулювання конфліктів неміжнародного характеру, щоб захистити жертв таких конфліктів і не допустити руйнувань, які ставлять під загрозу існування людей у районах, де вони відбуваються.

Особливістю такого правового врегулювання є застосування у внутрішніх збройних конфліктах як правових норм міжнародного права прав людини, так і норм МГП.

2. Право прав людини - міжнародні норми, спрямовані на сприяння та захист прав людини на міжнародному, регіональному, національному рівнях.

3. Вимоги щодо вивчення у Збройних Силах України норм МГП, які стосуються неміжнародних збройних конфліктів, базуються на світовому досвіді залучення формувань збройних сил для надання допомоги правоохоронним органам у боротьбі з тероризмом та участі в проведенні міжнародних миротворчих операцій на території інших держав.

4. Ситуації порушення внутрішнього порядку та обстановка внутрішньої напруженості, такі як заворушення, окремі й спорадичні акти насильства, умовно поділяються на декілька етапів.

Перший етап - масові заворушення та напруженість серед населення (маніфестації, демонстрації, терористичні акти, окремі акти насильства), які ще не є збройним конфліктом, але можуть його спричинити надалі. На цій стадії МГП не застосовується.

Внутрішні заворушення характеризуються тим, що вони:

мають масовий характер;

спричиняють значні жертви;

мають високий організаційний рівень;

можуть відбуватися за участю жінок та неповнолітніх.

На цьому етапі збройні сили можуть залучатись з метою надання допомоги правоохоронним органам для виконання завдань щодо охорони визначених об’єктів, боротьби з тероризмом та спільного патрулювання.

Виконуючи вказані завдання, військовослужбовці зобов’язані дотримуватись вимог міжнародного права прав людини (особливо під час перевірки документів у громадян та затримання підозрілих осіб).

У частині дотримання міжнародного права прав людини військовослужбовці повинні керуватись вимогами Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 року, а також Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень від 20 грудня 2006 року.

5. Основними принципами міжнародного права прав людини є:

право на життя, свободу і безпеку всіх людей;

заборона катувань і жорстокого поводження;

заборона несанкціонованого арешту і утримання під вартою;



вгору